Рішення

від 14.01.2025 по справі 205/14097/24

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

14.01.2025 Єдиний унікальний номер 205/14097/24

Єдиний унікальний номер 205/14097/24

Провадження № 2/205/483/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2025 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Приходченко О.С.

при секретарі Король Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

16 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до відповідача ДУ «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2024 року позовну заяву залишено без руху і запропоновано позивачеві усунути недоліки з дотриманням вимог п.п. 3, 4, 5 ч. 3 ст. 175, ч. 1 ст. 176, ч. 4 ст. 177 ЦПК України, з метою усунення яких позивачем було подано виправлену заяву і квитанцію про сплату судового збору.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2024 року позов було прийнято до розгляду суду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2024 року клопотання позивача про витребування доказів було задоволено.

Позивач у своїй позовній заяві посилалася на те, що з 01 травня 2016 року працювала на посаді хірурга відділення № 1 Дніпровської філії «Спеціальний заклад з надання психіатричної допомоги» ДУ «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України». 08 липня 2024 року її ознайомили з листом, з якого слідувало, що відповідно до наказу ДУ «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» № 72 від 01 липня 2024 року внесені зміни до штатного розпису, у зв`язку з чим її попередили про звільнення з посади хірурга, яке відбудеться 01 серпня 2024 року з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку. Через відсутність вакантних посад за відповідною спеціальністю їй запропонували посаду медичної сестри відділення поведінкових розладів клініки дитячої та підліткової психіатрії, яка територіально знаходиться у м. Києві, і у разі згоди запропонували подати відповідну заяву до 01 серпня 2024 року. Із самим наказом її не ознайомили. 10 липня 2024 року вона звернулася до відповідача із заявою про ознайомлення з наказом № 72 від 01 липня 2024 року, у відповідь на яку їй повідомили, що ознайомлення з наказом можливе лише за місцем його зберігання за місцем знаходження відповідача у м. Києві, про що 23 липня 2024 року надали лист № 05/08/647 датований 17 липня 2024 року. Також її ознайомили з наказом № 475 к/тр від 16 липня 2024 року про застосування до неї дисциплінарного стягнення у вигляді догани за порушення трудової дисципліни. 23 липня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про роз`яснення причин застосування дисциплінарної відповідальності, не отримавши відповідь на яку, 06 серпня 2024 року вона вдруге звернулася із аналогічною заявою, проте, відповіді не отримала. 01 серпня 2024 року вона продовжувала виконувати трудові обов`язки. 17 вересня 2024 року їй під розписку вручили наказ № 287 к/тр-дф від 17 вересня 2024 року, яким звільнено її з 17 вересня 2024 року з посади хірурга відділення № 1 Дніпровської філії «Спеціальний заклад з надання психіатричної допомоги» ДУ «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, в якому вказано підставу як заплановане звільнення від 03 липня 2024 року. Вважає, що її звільнили незаконно, оскільки вона є єдиним хірургом відділення № 1 Дніпровської філії «Спеціальний заклад з надання психіатричної допомоги» ДУ «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України». У 2023 році нею було проведено огляд 4176 пацієнтів та надано необхідну допомогу, за січень 2024 року 873 пацієнта, на диспансерному обліку перебувало 133 пацієнта. Вакантні посади відповідачем їй запропоновані не були. Із наказом № 72 від 01 липня 2024 року її не ознайомили, про переміщення інших працівників та з усіма вакантними посадами її не ознайомили, а запропонували одну посаду, яка не відповідає її рівню та оплаті праці і знаходиться в іншому населеному пункті далеко від місця її проживання, що вона розцінює як дискримінацію. Докази того, що її неможливо було перевести за її згодою на іншу роботу у зв`язку зі скороченням посади, відсутні, штатні розклади не надані. Також зазначила, що звільнення відбулося без згоди профспілкової організації. Просила суд визнати незаконним та скасувати наказ відділення ДУ «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» № 287 к/тр-дф від 17 вересня 2024 року про її звільнення, поновити ОСОБА_1 на посаді хірурга відділення № 1 Дніпровської філії «Спеціальний заклад з надання психіатричної допомоги» ДУ «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України», стягнути з ДУ «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 40000 грн., допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі.

Відповідач у своєму відзиві зазначив, що з метою внутрішньої оптимізації кадрів ДУ «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» наказом інституту № 72 від 01 липня 2024 року внесені зміни до штатного розпису. У відділенні № 1 відбулося скорочення ряду посад лікарів, у тому числі, хірурга. З 01 жовтня 2024 року зазначена посада не була передбачена штатним розписом і підлягала скороченню. Таке рішення було обумовлено, зокрема тим, що на території медичної установи Дніпровської філії відсутній хірургічний кабінет. Хірургічна допомога може бути отримана пацієнтами в залежності від показів у загальних, кластерних та надкластерних закладах охорони здоров`я у межах госпітального округу. 08 липня 2024 року позивача під розписку було ознайомлено з повідомленням про заплановане звільнення із займаної посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Одночасно у зв`язку із відсутністю в інституті вакантних посад за відповідною професією та спеціальністю, їй було запропоновано вакантну посаду сестри медичної (брата медичного) відділення поведінкових розладів клініки дитячої та підліткової психіатрії інституту, яку вона могла виконувати з урахуванням своєї освіти, кваліфікації та досвіду. Наказом від 16 липня 2024 року позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за порушення трудової дисципліни. Надавати пояснення щодо вчинення дисциплінарного проступку ОСОБА_1 відмовилася. Твердження позивача, що її заяви про надання відповідачем відповіді на її звернення від 23 липня 2024 року та 06 серпня 2024 року були проігноровані не відповідають дійсності, оскільки на електронну пошту ОСОБА_1 09 серпня 2024 року було направлено лист із роз`ясненням щодо підстав притягнення її до дисциплінарної відповідальності. З приводу переважного права позивача на залишення її на роботі зазначив, що вказане враховується лише у разі скорочення однорідних професій та посад та не є тотожним переважному праву на працевлаштування на нову посаду, тому положення ст. 42 КЗпП України у даному випадку не застосовуються, оскільки посада хірурга підлягала скороченню, а рівнозначна посада не вводилася, через що у позивача не виникло права на залишення на роботі перед іншими працівниками на цій посаді. Також в інституті не створювалася та не діє жодна профспілкова організація працівників. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, судові витрати залишити за позивачем.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі наказу Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» № 45-ос від 29 квітня 2016 року ОСОБА_1 прийнято роботу на посаду лікаря-хірурга відділення № 1, про що зазначено в копії дубліката трудової книжки (а.с. 13).

Згодом Державний заклад «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» була реорганізована шляхом приєднання до Державної установи «Центр психічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю МОЗ України», та згодом на підставі наказу МОЗ України № 1584 від 29 липня 2021 року реорганізована шляхом приєднання до Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України», а на підставі наказу МОЗ України від 08 вересня 2023 року перейменована в Дніпровську філію «Спеціальний заклад з надання психіатричної допомоги» ДУ «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України».

На підставі наказу ДУ «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» № 72 від 01 липня 2024 року внесено зміни до штатного розпису та проведено скорочення працівників установи (а.с. 55), скорочено посаду хірурга з 01 жовтня 2024 року (а.с. 86). Відповідно до переліку посад, які скорочуються за наказом № 72 від 01 липня 2024 року, передбачено скорочення 5 посад у відділенні № 1.

08 липня 2024 року ОСОБА_1 повідомлено про скорочення посади хірурга відділення № 1 Дніпровської філії «Спеціальний заклад з надання психіатричної допомоги» ДУ «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» з 01 серпня 2024 року згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України і запропоновано призначення на вакантну посаду сестри медичної (брата медичного) (а.с. 14).

10 липня 2024 року позивач звернулася до ДУ «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» із заявою про ознайомлення із наказом № 72 від 01 липня 2024 року (а.с. 15), у відповідь на яку відповідачем 17 липня 2024 року їй запропоновано ознайомитися з наказом за місцем його зберігання (а.с. 16).

Наказом ДУ «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» № 475 к/тр від 16 липня 2024 року ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за порушення трудової дисципліни (а.с. 17), з яким її було ознайомлено 23 липня 2024 року (а.с. 17 оберт).

Відповідно до наказу ДУ «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» від 17 вересня 2024 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи з 17 вересня 2024 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням чисельності працівників (а.с. 21).

Згідно зі ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно зі ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У статті 43Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.40КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України).

Статтею 49-2 КЗпП України передбачений порядок вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Посилання ОСОБА_1 в позовній заяві на те, що відповідачем всупереч статті 42 КЗпП України не було розглянуто питання щодо переважного права на залишення її на роботі, зокрема не виконано порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації, зважаючи на відомості про освіту, досвід трудової діяльності, суд відхиляє, оскільки передбачене ч. 2 ст. 42 КЗпП України переважне право на залишення на роботі враховується лише у випадку скорочення на підприємстві рівнозначних посад. Проте, матеріали справи не містять відомостей щодо наявності на підприємстві рівнозначної тій посаді, яку займала позивач, та яка скорочувалась.

Разом з цим, у попередженні про наступне вивільнення, з яким позивач ознайомилася 08 липня 2024 року, останній була запропонована вакансія посади сестри медичної (брата медичного) з урахуванням освіти, кваліфікації та досвіду, та від якої позивач відмовилася.

Беручи до уваги те, що у відповідача дійсно мало місце скорочення штату працівників, на підставі чого скорочено посаду лікаря-хірурга відділення № 1, а також ліквідовано 3 посади лікарів у відділенні та посаду рентгенлаборанта, та встановивши, що позивача було належним чином попереджено про наступне звільнення, наказ про звільнення виданий повноважною особою, в межах своєї компетенції, суд приходить до висновку, що звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства та без порушень прав останнього.

Таким чином, відсутні правові підстави для визнання наказу № 287 к/тр-дф від 17 вересня 2024 року незаконними, його скасування та поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про поновлення на роботі, вони також задоволенню не підлягають.

Доводи позивача про те, що її звільнення відбулося на тлі дискримінації та вибіркового підходу до неї, суд вважає необґрунтованими, оскільки стороною позивача не було надано доказів на підтвердження вказаних обставин.

Суд не надає оцінки наказу ДУ «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» № 475 к/тр від 16 липня 2024 року, яким ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за порушення трудової дисципліни та не досліджує підстави її застосування, оскільки притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності не є предметом спору, а також не є підставою для її звільнення.

Суд критично оцінює твердження позивача, що їй було запропоновано вакантну посаду медичної сестри відділення поведінкових розладів клініки дитячої та підліткової психіатрії у м. Києві, що є віддаленим від її місця проживання, оскільки відповідно до відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру (а.с. 30), місце проживання ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 , зареєстровано лише 03 жовтня 2024 року, тобто, після звільнення. Згідно з відміткою у паспорті позивача (а.с. 23), її місце проживання з 12 лютого 2009 року було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , що також територіально віддалено від місцезнаходження Дніпровської філії «Спеціальний заклад з надання психіатричної допомоги» ДУ «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України», де працювала позивач.

Крім цього, суд зазначає, що згідно з роз`ясненнями абз. 1 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Право власника або уповноваженого ним органу визначати чисельність працівників і штатний розпис нормативно закріплено щодо підприємств та їх об`єднань у ч. 3 ст. 64 ГК України.

Тобто, право визначати чисельність і штат працівників належить тільки власникові або уповноваженому ним органу, тому доцільність скорочення чисельності або штату працівників судом не обговорюється, оскільки вирішення даного питання стосується внутрішньогосподарської діяльності підприємства.

Враховуючи зазначене, при вирішенні трудового спору щодо поновлення на роботі працівника, звільненого у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників, суд зобов`язаний перевірити наявність підстав для звільнення та дотримання відповідачем порядку вивільнення працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, зокрема, чи мало місце скорочення чисельності штату або чисельності працівників. Проте, суд не має права вирішувати питання про доцільність змін в організації виробництва та наступне скорочення штату працівників, а також наявність підстав для утворення інших структурних підрозділів та їх функціональне навантаження. Вирішення вказаних питань належить до виключної компетенції роботодавця (власника або уповноваженого ним органу).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи позивача, викладені в позовній заяві, зводяться до довільного тлумачення позивачем чинного законодавства та переоцінку фактичних обставин справи.

З урахуванням викладеного, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити в повному обсязі.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, саме судовий збір.

Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог про визнання наказу незаконним та стягнення середнього заробітку позивачеві відмовлено, сплачений нею судовий збір у розмірі 1 211 грн. 20 коп. (а.с. 32), слід віднести за її рахунок.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При зверненні до суду ОСОБА_1 в частині позовних вимог про поновлення на роботі була звільнена від сплати судового збору, тому судові витрати по справі в цій частині слід віднести за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись, ч.ч. 1, 6 ст. 141, ч. 2 ст. 247, ст. ст. 259, 263-265, ч. 4 ст. 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ) у задоволенні позовних вимог до Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» (ЄДРПОУ 04803492, місцезнаходження за адресою: 49080, м. Дніпро, вул. Кирилівська, буд. 103-А) про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Судові витрати по справі, понесені ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ) зі сплати судового збору у розмірі 1 211 гривень 20 коп., віднести за рахунок позивача.

Судові витрати по справі віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: