Постанова

від 22.01.2025 по справі 904/4157/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 904/4157/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К. М.- головуючого, Жукова С. В., Картере В. І.

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г. Є.

за участю ліквідатора Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація №35" арбітражного керуючого Іващука В. А. та представниці Криворізької міської ради та Виконавчого комітету Криворізької міської ради - Сеїної О. О.

розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація №35" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Іващука Валентина Анатолійовича

на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2024

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.07.2024

у справі № 904/4157/20

за заявою Комунального підприємства "Кривбасводоканал"

до Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація №35"

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020 року Комунальне підприємство "Кривбасводоканал" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація №35" (далі - Підприємство, Боржник).

Ухвалою від 14.09.2020 Господарський суд Дніпропетровської області відкрив провадження у справі № 904/4157/20 про банкрутство Підприємства, а постановою від 18.01.2021 визнав Боржника банкрутом та відкрив ліквідаційну процедуру; ліквідатором Підприємства призначив арбітражного керуючого Іващука Валентина Анатолійовича.

Короткий зміст заявлених вимог

У липні 2022 року ліквідатор Боржника арбітражний керуючий Іващук В. А. звернувся до господарського суду зі заявою про покладення субсидіарної відповідальності та солідарне стягнення з Криворізької міської ради та Виконавчого комітету Криворізької міської ради на користь Підприємства грошових коштів у розмірі 16 929 003,11 грн у зв`язку з доведенням останнього до банкрутства.

Заява з посиланням на приписи статті 215 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 4 та частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) мотивована тим, що в ході проведення аналізу причин негативної динаміки забезпечення зобов`язань виявилось, що Підприємство- позбавилося більшої частини своїх активів в проміжку 2008-2015 років через рішення Криворізької міської ради та Виконавчого комітету Криворізької міської ради, що призвело до його неплатоспроможності та банкрутства.

Додатково ліквідатором зазначено, що власник Боржника, попри встановлений законом обов`язок, не вживав будь-яких заходів щодо запобігання банкрутству Боржника, натомість свідомо залишив його з боргами.

Історія розгляду справи

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2022, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.04.2023 у справі №904/4157/20, у задоволенні заяви ліквідатора Боржника про покладення субсидіарної відповідальності та солідарного стягнення грошових коштів з Криворізької міської ради та Виконавчого комітету Криворізької міської ради- відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що ліквідатором Боржника не надано належних доказів щодо вчинення дій чи бездіяльності Криворізької міської ради та її Виконавчого комітету, які призвели до стійкої неплатоспроможності банкрута, а також не обґрунтовано причинний зв`язок між протиправною поведінкою вказаних осіб та завданою шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювачів шкоди.

Постановою Верховного Суду від 19.07.2023 скасовано ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.04.2023 у справі №904/4157/20; справу в скасованій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд зазначив про незгоду в цілому щодо недоведення ліквідатором вчинення відповідачами дій чи бездіяльності, що призвели до стійкої неплатоспроможності банкрута, з огляду на передчасність формування таких висновків без надання судами правової оцінки усіх обставин справи та доводів заявника.

У цьому зв`язку Верховний Суд акцентував загалом про такі процесуальні порушення:

- суди не надали правової оцінки рішення № 2313 від 27.11.2013 у контексті наявності / відсутності вирішення ним питання щодо розпорядження нежитловим приміщенням та стверджуваних ліквідатором обставин перебування цього приміщення саме на балансі Боржника у відповідний період (за наявності наданого ліквідатором технічного паспорту (станом на 20.04.1989));

- суди попередніх інстанцій не дослідили Статуту Боржника (комунального підприємства), зокрема й у питанні його організаційно-правової форми (комерційне чи некомерційне підприємство), в той час як з огляду на положення статей 77, 78 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04.09.2018 по справі №5023/4388/12, мають місце відмінності порядку покладення на орган місцевого самоврядування субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями створеного ним комунального підприємства залежно від його організаційно-правової форми.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

За результатами нового розгляду справи, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2024, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.07.2024, відмовлено у задоволенні заяви ліквідатора Іващука В. А. про покладення субсидіарної відповідальності та солідарного стягнення грошових коштів з Криворізької міської ради та Виконавчого комітету Криворізької міської.

Судові рішення обґрунтовані тим, що ліквідатором не надано достатніх доказів, які б підтверджували належність нежитлового приміщення банкруту, прийняття рішень чи вчинення дій Криворізькою міською радою або її Виконавчим комітетом щодо виведення цього активу з належного банкруту майна. Відтак суди виснували про безпідставність доводів ліквідатора щодо доведення Підприємства до банкрутства шляхом прийняття рішення № 2313 від 27.11.2013 його власником.

При цьому судами попередніх інстанцій з`ясовано, що Підприємство є комерційним, що виключає наявність підстав для відповідальності держави та органу, до сфери управляння якого воно входить, за його зобов`язаннями.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Ліквідатор Боржника арбітражний керуючий Іващук В.А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.07.2024 у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути солідарно з Криворізької міської ради та її Виконавчого комітету на користь Боржника грошові кошти в розмірі 16 929 003,11 грн.

Касаційну скаргу мотивував підставою касаційного оскарження, визначеною пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), через невиконання судами першої та апеляційної інстанцій вказівок Верховного Суду у постанові від 19.07.2023 у цій справі №904/4157/20, якою [постановою] справа направлялась до суду першої інстанції на новий розгляд.

За змістом доводів касаційної скарги ліквідатор стверджує про неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального права (частини першої статті 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), частини шостої статті 34, частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) та порушення процесуальних норм щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду справи.

У контексті допущених судами процесуальних порушень скаржник зазначає про залишення поза увагою обставин того, що Криворізька міська рада не вживала жодних заходів щодо подолання неплатоспроможності Підприємства, або його ліквідації, що призвело до зростання сум заборгованості.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

Учасники справи не скористались своїм процесуальним правом щодо подання відзиву на касаційну скаргу, що відповідно до положень частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень у касаційному порядку.

Касаційне провадження

16.10.2024 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Боржника в особі його ліквідатора.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2024 для розгляду касаційної скарги у справі № 904/4157/20 визначено склад колегії суддів: Огороднік К. М. - головуючий, Жуков С. В., Картере В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 04.11.2024 касаційну скаргу ліквідатора Боржника залишено без руху; надано скаржнику строк для усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 04.11.2024 до касаційного суду 11.11.2024 надійшла заява скаржника про усунення недоліків касаційної скарги (доповнення до касаційної скарги).

Ухвалою від 21.11.2024 Верховний Суд, серед іншого, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою за касаційною скаргою Підприємства в особі ліквідатора арбітражного керуючого Іващука В. А. на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.07.2024 у справі №904/4157/20; призначив касаційну скаргу до розгляду на 11.12.2024 о 11:00.

Ухвалами від 27.11.2024 та від 02.12.2024 Верховний Суд задовольнив відповідно клопотання ліквідатора Боржника та заяву Криворізької міської ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою від 15.01.2025 Верховний Суд задовольнив клопотання Криворізької міської ради та виконавчого комітету Криворізької міської ради та відклав розгляд касаційної скарги у справі № 904/4157/20 на 22.01.2025 о 11:15.

Судове засідання 22.01.2025 відбулось у режимі відеоконференції за участю представниці скаржників Криворізької міської ради та виконавчого комітету Криворізької міської ради, а також ліквідатора Боржника, які надали пояснення щодо суті вимог та доводів касаційної скарги.

Водночас з огляду на те, що в силу приписів частини першої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм права саме на підставі встановлених цими судами фактичних обставин справи, колегія суддів зважає на обставини цієї справи, що полягають у такому.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Згідно поданої заяви, ліквідатор наполягає на факті доведення Підприємства до банкрутства шляхом виведення його власником значної частки активів Боржника згідно відповідних управлінських рішень такого змісту:

- наказ Управління комунальної власності міста Виконавчого комітету Криворізької міської ради № 139-ум від 08.09.2008 (далі - Наказ №139-ум), відповідно до якого передано з балансу Підприємства 2 транспортних засоби (автомобіль "ЗІЛ 432902" та автомобіль "РАФ 23038");

- рішення Криворізький міської ради № 3618 від 29.04.2015 (далі - Рішення №3618), відповідно до якого припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 0,3979 га в мікрорайоні Гірницькому Саксаганського району;

- рішення Криворізької міської ради № 2313 від 27.11.2013 (далі - Рішення №2313), відповідно до якого з балансу Підприємства вибуло нежитлове приміщення у місті Кривому Розі по вул. Космонавтів, буд.15, загальною площею 624,4 кв.м. (окремо стояча будівля) (далі - Нежитлове приміщення).

За змістом постанови Верховного Суду від 19.07.2023 судом касаційної інстанції встановлено обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій стосовно того, що Наказ №139-ум (щодо передачі двох транспортних засобів) та Рішення №3618 (щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою), не є такими рішеннями власника Боржника та органу управління майном, які підтверджують обставини доведення його до банкрутства.

Разом з тим, Верховний Суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій в цілому щодо недоведення ліквідатором вчинення відповідачами дій чи бездіяльності, що призвели до стійкої неплатоспроможності банкрута, з огляду на передчасність формування таких висновків без надання судами правової оцінки усіх обставин справи та доводів заявника.

Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки Рішенню № 2313 у контексті наявності / відсутності вирішення ним питання щодо розпорядження Нежитловим приміщенням та стверджуваних ліквідатором обставин перебування цього Приміщення саме на балансі Боржника у відповідни період (до 27.11.2013).

Суд касаційної інстанції вказав, що за наявності наданого ліквідатором технічного паспорту (станом на 20.04.1989) Нежитлового приміщення у якості доказу його належності Боржнику, суди першої та апеляційної інстанцій не мотивували відхилення такого доказу, не здійснили правову оцінку його допустимості, зокрема не зазначили, чи може бути технічний паспорт правовстановлюючим документом, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна.

Також Верховний Суд зазначив, що судами не надано правової оцінки доводів ліквідатора про доведення Боржника до банкрутства внаслідок прийняття відповідних управлінських рішень його власником у контексті того, чи могло вилучення, на думку ліквідатора, такого ліквідного активу призвести до неплатоспроможності Боржника, адже не досліджено й обставин того, яким чином зазначений актив пов`язаний з можливістю здійснення діяльності підприємства з огляду на її предмет та мету.

Враховуючи викладене та з огляду на відсутність правової оцінки факту вирішення питання про вилучення (за доводами ліквідатора) з господарського відання підприємства Нежитлового приміщення та його передачі на баланс іншої особи шляхом прийняття Рішення № 2313, Верховний суд дійшов висновку про передчасність висновків судів попередніх інстанцій про недоведення ліквідатором вчинення відповідачами дій з доведення боржника до банкрутства.

Також, за змістом постанови від 19.07.2023 Верховний суд вказав, що судами попередніх інстанцій не досліджено Статуту Боржника (комунального підприємства), зокрема й у питанні його організаційно-правової форми (комерційне чи некомерційне підприємство), в той час як з огляду на положення статей 77, 78 ГК України та правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 04.09.2018 у справі №5023/4388/12 мають місце відмінності порядку покладення на орган місцевого самоврядування субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями створеного ним комунального підприємства залежно від його організаційно-правової форми (комерційне чи некомерційне).

За викладених обставин, постановою Верховного Суду від 19.07.2023 ця справа №904/4157/20 в скасованій частині була передана на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

За результатом дослідження матеріалів справи, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 19.07.2023, господарський суд першої інстанції встановив такі обставини (належно перевірені апеляційним господарським судом).

Щодо Рішення № 2313, яким ліквідатор обґрунтовує свої твердження щодо вибуття з балансу Підприємства Нежитлового приміщення з`ясовано, що 27.11.2013 Криворізькою міською радою прийнято рішення «Про затвердження Порядку списання, відчуження, передачі основних засобів, що є комунальною власністю територіальної громади міста Кривого Рогу» такого змісту: «З метою вдосконалення порядку списання, відчуження, Передачі основних засобів, що є комунальною власністю територіальної громади міста Кривого Рогу, та встановлення єдиних вимог до нього; керуючись Законом країни «Про місцеве самоврядування в Україні», міська рада вирішила:

1.Затвердити Порядок списання, відчуження, передачі основних засобів, що є комунальною власністю територіальної громади міста Кривого Рогу (додається).

2.Керівникам відділів, управлінь, інших виконавчих органів міської гіди в двотижневий термін довести зміст рішення до відома підпорядкованих підприємств, закладів і установ.

3. Визнати таким, що втратило чинність, рішення міської ради від 28.03.2012 №1025 «Про затвердження Порядку списання, відчуженні, передачі основних засобів, що є комунальною власністю територіальної громади міста Кривого Рогу».

4. Контроль за виконанням рішення покласти на постійну комісію міської ради з питань регулювання земельних відносин, планування та забудови міста, міської комунальної власності (Іванов Ю.О.), координацію роботи - на першого заступника міського голови Гальченка А.В.».

У матеріалах справи наявний технічний паспорт (станом на 20.04.1989) на Нежитлове приміщення, однак судами встановлено, що такий не є належним доказом реєстрації права власності за Боржником.

Щодо цього суди з`ясували, що згідно акту приймання-передачі від 29.10.1991 Нежитлове приміщення передано на балансовий облік Управління житлово-комунального господарства Виконкому міської ради від КП ЖКК № 21.

Згідно архівної справи КП «Криворізького РБТІ» право власності на будівлю по вул.Космонавтів,15 було зареєстровано в 2001 році за Територіальною громадою в особі Криворізької міської ради на балансі УЖКГ.

Відповідно до Наказу від 30.07.2018 № 80-ум «Про падання згоди на передачу об`єктів нерухомості від управління благоустрою та житлової політики виконкому Криворізької міської ради на балансовий облік управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради» Нежитлова будівля передана від управління благоустрою та житлової політики виконкому Криворізької міської ради на балансовий облік управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради.

Інформація та документи щодо можливості перебування вказаної будівлі на балансі Боржника до балансового облікування її департаментом розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради відсутні.

Наказом від 19.03.2019 № 37-ум «Про надання згоди на передачу об`єктів нерухомості від управління благоустрою та житлової політики виконкому Криворізької міської ради на балансовий облік Комунального підприємства «Парковка та реклама» КМР» вказана будівля передана від управління комунальної власності міста на баланс КП «Парковка та реклама» де перебуває дотепер.

За викладених обставин, суди встановили, що Нежитлове приміщення з 2001 року не перебувало на балансі та/або у власності Боржника.

Разом з тим, Нежитлове приміщення перебуває в оренді Боржника на підставі договору оренди від 10.05.2018 № 35/10.

Згідно зі Статутом Підприємство створене відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Цивільного та Господарського кодексів України. Засновником Підприємства та власником його майна є Криворізька міська рада (пункт1.1 Статуту).

Предметом діяльності підприємства є : експлуатація житлового та нежитлового фонду; ремонт житла за замовленням населення; ремонт но-будівельні роботи, послуги; благоустрій закріпленої території; видача необхідних довідок та інших документів громадянами приватизації житла; складські та транспортні послуги; торгівельно-закупівельна діяльність; послуги автосервісу (платна автостоянка, мийка автомобілів); послуги операторського зв`язку житлово-будинкових комунікацій; проведення внутрішніх ремонтів житлових і нежитлових приміщень на замовлення юридичних осіб; оформлення документів на право власності на квартири житлового фонду комунальної власності міста; виконання поточного, непередбаченого та капітального ремонту житлового фонду.

Окремі види діяльності, передбачені законодавчими актами України, Підприємство має право проводити тільки на підставі спеціального дозволу (ліцензії) (пункт 2.1 Статуту).

Метою діяльності Підприємства є: забезпечення надійної експлуатації, ремонту та збереження житлових та нежитлових приміщень, їх інженерних систем, а також благоустрою території; реалізація на практиці житлової політики держави, рішень міської ради її виконкому, а також наказів УЖКГ; вирішення соціальних і економічних проблем трудового колективу у рахунок одержаного прибутку, відповідно до діючого законодавства України (пункт 2.2 Статуту).

Ураховуючи викладене, суди з`ясували відсутність підстав вважати доведеним той факт, що Нежитлове приміщення пов`язане з можливістю здійснення діяльності Підприємства з огляду на її предмет та мету, що спростовує твердження ліквідатора в частині доведення Боржника до банкрутства шляхом прийняття його власником Рішення №2313.

Також, суди встановили, що Рішення №2313 затверджує загальний Порядок списання, відчуження, передачі основних засобів, що є комунальною власністю територіальної громади міста Кривого Рогу, та не стосується активів Боржника.

Щодо організаційно-правової форми Підприємства суди з`ясували, що за змістом Статуту Боржника такий є комерційним комунальним підприємством, оскільки:

- Власник наділяє Підприємство майном на праві господарського відання з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою Власника, або уповноважених ним органів згідно норм чинного законодавства (пункт 6.1 Статуту);

- майно Підприємства є власністю територіальної громади міста Кривого Рогу і закріплюється за Підприємством на праві господарського відання. Здійснюючи права господарського відання, Підприємство володіє, користується та розпоряджається майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту (пункт 6.8 Статуту);

- підприємство відповідає перед Власником за збереження та ефективне використання всього майна (пункт 6.2 Статуту).

Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

Переглянувши оскаржувані судові рішення суду у касаційному порядку та перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги з таких підстав.

Предметом судового розгляду є заява ліквідатора Боржника про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями останнього на винних у доведенні його до банкрутства осіб.

Частиною першою статті 619 ЦК України регламентовано, що договором або законом може бути передбачена поряд з відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

Згідно із частиною першою статті 215 ГК України у випадках, передбачених законом, суб`єкт підприємництва - боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.

Частиною третьою цієї статті ГК України унормовано, що умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб`єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб`єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.

Субсидіарна відповідальність - це додаткова відповідальність осіб, які разом з боржником відповідають за його зобов`язаннями у випадках, передбачених, зокрема, КУзПБ.

Відповідно до частини другої статті 61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом.

Визначене нормами КУзПБ правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності, як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю, відповідно до закону, необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності.

Отже, у справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із частиною першою статті 1166 ЦК України, якою встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Тобто недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства, поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії / бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства.

Визначене нормами КУзПБ правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності, як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю, відповідно до закону, необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності.

Такими елементами є об`єкт та суб`єкт правопорушення, а також об`єктивна та суб`єктивна сторони правопорушення.

Об`єктом вказаного правопорушення є ті майнові права боржника та його кредиторів, що порушені у зв`язку з доведенням боржника до банкрутства, та відновлення яких відбувається відшкодуванням шкоди у межах покладення субсидіарної відповідальності за правилами частини другої статті 61 КУзПБ.

Суб`єкт (суб`єкти) правопорушення визначені законом, зокрема ними є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника.

Об`єктивну сторону правопорушення становлять дії / бездіяльність відповідних суб`єктів, прийняття ними рішень, надання вказівок на вчинення дій або на утримання від них, що призвели до відсутності у боржника майнових активів для задоволення вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, що виключає можливість дослідження активу та його оцінки, тобто які окремо або у своїй сукупності спричинили неплатоспроможністьі боржника та, відповідно, вказують (свідчать) про доведення конкретними особами боржника до банкрутства.

Тобто зміст відповідного делікту становлять умисні і цілеспрямовані дії / бездіяльність, результатом яких є банкрутство юридичної особи та шкода, завдана приватним і суспільним інтересам.

За змістом частини другої статті 61 КзПБ вказані умисні дії / бездіяльність та їх результат узагальнено іменуються доведенням до банкрутства, що і дає назву цьому делікту. При цьому винні особи хоча і не є стороною боргових зобов`язань, але їх поведінка перебуває в причинно-наслідковому зв`язку зі шкодою у вигляді непогашених вимог кредиторів.

Щодо суб`єктивної сторони правопорушення, то її становить ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (вини суб`єкта правопорушення).

Такі правові висновки щодо застосування норм частини другої статті 61 КУзПБ викладені в постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 19.06.2024 у справі №906/1155/20 (906/1113/21).

Водночас визначальним для застосування субсидіарної відповідальності є доведення відповідно до частини другої статті 61 КУзПБ та з урахуванням положень статей 74, 76, 77 ГПК України причинно-наслідкового зв`язку між винними діями/бездіяльністю суб`єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів), обов`язок чого покладається на кредитора/ліквідатора. Встановлення такого причинно-наслідкового зв`язку також належить до об`єктивної сторони цього правопорушення (висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №910/21232/16, від 14.07.2020 у справі №904/6379/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17).

Своєю чергою, відсутність (ненадання) належних доказів на підтвердження елементів/складових об`єктивної сторони порушення, тобто дій/бездіяльності конкретної особи (суб`єкта) відповідальності, що вказують на доведення до банкрутства або банкрутства, спростовує існування об`єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства (банкрутства), а відповідно позбавляє суд підстав визначити суб`єктів відповідальності, встановити вину у діях/бездіяльності цих осіб та покласти субсидіарну відповідальність на її суб`єктів (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/21323/16, від 15.02.2022 у справі № 927/219/20, від 15.02.2023 № 902/1078/16, від 07.03.2023 №911/101/21 (911/3174/21)), від 10.08.2023 у справі № 911/2581/14 (911/1311/22).

У цій справі, як зазначено вище, суди з`ясували, що обґрунтовуючи свої доводи про наявність підстав для покладення субсидіарної відповідальності у зв`язку з доведенням до банкрутства Підприємства на його засновника- Криворізьку міську раду та його Виконавчий комітет, ліквідатор зазначав, що Наказом №139-ум (щодо передачі транспортних засобів), Рішенням №3618 (щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою) та Рішенням №2313 (щодо нежитлового приміщення) було виведено значну частку активів, які могли суттєво вплинути на функціонування Боржника або ж погашення ним кредиторської заборгованості, що свідчить про доведення останнього до банкрутства.

Справа розглядалась судами неодноразово, при цьому направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд у постанові від 19.07.2023 погодився із обґрунтованістю висновків судів першої та апеляційної інстанцій стосовно того, що Наказ №139-ум (щодо передачі двох транспортних засобів) та Рішення №3618 (щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою) не є такими рішеннями власника Боржника та органу управління майном, які підтверджують обставини доведення його до банкрутства.

Водночас позиція Верховного Суду в зазначеній постанові щодо передчасності висновків судів про недоведення ліквідатором вчинення відповідачами дій чи бездіяльності, що вказують на доведення Боржника до банкрутства, полягала у таких двох аспектах:

1) ненадання судами попередніх інстанцій належної правової оцінки Рішення № 2313 у контексті наявності / відсутності вирішення ним питання щодо розпорядження Нежитловим приміщенням та стверджуваних ліквідатором обставин перебування цього приміщення саме на балансі Боржника;

2) недослідження попередніми судовими інстанціями Статуту Боржника як комунального підприємства, зокрема й у питанні його організаційно-правової форми (комерційне чи некомерційне підприємство), з огляду на відмінності порядку покладення на орган місцевого самоврядування субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями створеного ним комунального підприємства залежно від його організаційно-правової форми.

Дослідивши матеріали справи та заяву ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на засновника Боржника, суди попередніх інстанцій встановили (про що детально викладено вище в описовій частині цієї постанови), що наявна у справі копія технічного паспорту (станом на 20.04.1989) на Нежитлове приміщення не є належним доказом реєстрації права власності за Боржником, натомість право власності на відповідну будівлю було зареєстровано в 2001 році за Територіальною громадою в особі Криворізької міської ради на балансі Управління житлово-комунального господарства, відтак вказане приміщення з 2001 року не перебувало на балансі та/або у власності Боржника. Також суди з`ясували, що з-посеред визначених напрямків діяльності Підприємства відсутній такий вид діяльності, реалізація якого була обумовлена наявністю Нежитлового приміщення. Більш того, суди встановили, що Рішення №2313 не стосується активів Боржника.

З урахуванням встановлених обставин, Верховний Суд вважає цілком обґрунтованим висновок попередніх судових інстанцій про безпідставність доводів ліквідатора в частині доведення Підприємства до банкрутства шляхом прийняття міською радою як його власником Рішення №2313.

Щодо вказівки Верховного Суду про необхідність дослідження Статуту Боржника у контексті визначення його організаційно-правової форми (комерційне чи некомерційне підприємство) суди попередніх інстанцій з`ясували, що згідно положень пунктів 6.1 та 6.8 Статуту майно Боржника є власністю територіальної громади міста Кривого Рогу і закріплюється за Підприємством на праві господарського відання.

Відповідно до вимог частини третьої статті 78 ГК України майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Ураховуючи наведену норму та встановлені судами обставини того, що згідно Статуту майно Боржника закріплено за ним на праві господарського відання, Верховний Суд вважає правомірним та обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що Підприємство має форму комунального комерційного підприємства.

У цьому зв`язку очевидною є відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини сьомої статті 77 ГК України з урахуванням вимог частини десятої статті 78 цього Кодексу, що у взаємозв`язку із нормами частини другої статті 61 КУзПБ встановлюють особливий порядок покладення на орган місцевого самоврядування субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями створеного ним комунального некомерційного підприємства.

Отже, у цій справі доведення ліквідатором Боржника наявності підстав для покладення на Криворізьку міську раду та її Виконавчий комітет субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства мав відбуватися у загальному порядку відповідно до вимог частини другої статті 61 КУзПБ.

Однак, оскільки ліквідатором не доведено належними доказами наведені в заяві про покладення субсидіарної відповідальності обставини, зокрема щодо доведення Боржника до банкрутства саме внаслідок прийняття відповідних управлінських рішень, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення відповідної заяви ліквідатора.

У цьому зв`язку судом відхиляються за безпідставністю доводи скаржника про невірне застосування судами положень частини другої статті 61 КУзПБ.

Аргументи касаційної скарги про неврахування судами обставин доведення Боржника до банкрутства фактично зводяться до переоцінки наявних у справі доказів всупереч тому, що відповідну оцінку їм вже було надано судами першої та апеляційної інстанції.

Колегія суддів звертає увагу, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

Поряд з цим скаржник не вказує, який конкретний доказ не було досліджено судами попередніх інстанцій чи досліджено з порушенням вимог процесуального закону, як і не встановлено таких порушень Верховним Судом.

У зв`язку з викладеним, колегією суддів відхиляються доводи касаційної скарги в частині заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, оскільки незгода з наданою судами оцінкою наявних у матеріалах справи доказів, намагання здійснити їх переоцінку в силу вимог статті 300 ГПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Таким чином, за результатом повторного розгляду цієї справи та з врахуванням вказівок, що містились у постанові Верховного Суду від 19.07.2023, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний господарський суд, всебічно, повно і об`єктивно з`ясував всі обставини, які мали значення для правильного вирішення спору.

Наведеним спростовуються протилежні доводи скаржника, які ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм права та зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що в силу процесуального закону виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Решта доводів скаржника про помилкове незастосування судами положень абзацу другого частини шостої статті 34 КУзПБ підлягають відхиленню за безпідставністю, позаяк зазначені норми регулюють порядок притягнення до солідарної відповідальності (а не субсидіарної), тобто не стосуються предмета спору та не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Таким чином, оскаржувані судові рішення у цій справі ухвалені у відповідності до норм чинного законодавства, тому доводи скаржника про невірне застосування та порушення судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів відхиляє з підстав їх необґрунтованості.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги оскаржувані судові рішення, Верховний Суд не встановив порушення та невірного застосування норм права, на які посилався скаржник. У цьому звязку підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Розподіл судових витрат

У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, судові витрати у вигляді судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація №35" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Іващука Валентина Анатолійовича залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.07.2024 у справі № 904/4157/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя К. М. Огороднік

Судді С. В. Жуков

В. І. Картере