Ухвала

від 22.01.2025 по справі 916/3130/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 916/3130/21

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,

за участю представників:

ОСОБА_1 - Маслової К.В., Чорнолуцького Р.В. ,

ОСОБА_3 - Веприцької В.М.,

ліквідатора ТОВ «Парк розваг Планета» арбітражного керуючого Карасюка О.В.,

ПрАТ «Універмаг «Україна» - Жеревчука М.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 05.10.2023

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2024

у справі № 916/3130/21

за заявою Приватного акціонерного товариства «Універмаг «Україна»

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк розваг Планета»

про визнання банкрутом.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.10.2021 за заявою Приватного акціонерного товариства «Універмаг «Україна» (далі - ПрАТ «Універмаг Україна») відкрито провадження у справі про банкрутство Товариство з обмеженою відповідальністю «Парк розваг Планета» (далі - ТОВ «Парк розваг Планета», Товариство, Боржник), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, визнано грошові вимоги ПАТ «Універмаг «Україна» в сумі 16806967,88 грн, введено процедуру розпорядження майном, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Карасюка О.В.

Ухвалою попереднього засідання від 09.12.2021 визнано вимоги кредиторів до боржника, а саме ПрАТ «Універмаг «Україна» в сумі 19 691 354, 85 грн.

Постановою Господарського суду Одеської області від 27.01.2022 ТОВ «Парк розваг Планета» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Карасюка О. В.

Ліквідатор банкрута арбітражний керуючий Карасюк О.В. подав до суду першої інстанції заяву про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ТОВ «Парк розваг Планета» у зв`язку з доведенням до банкрутства на керівників та засновників (учасників) боржника, в якій просив покласти субсидіарну відповідальність у розмірі 19 558 339,63 грн на ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та стягнути з них солідарно вищевказані грошові кошти.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.10.2023 в задоволення заяви ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Карасюка О.В. про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ТОВ «Парк розваг Планета» у зв`язку з доведенням до банкрутства на керівників та засновників (учасників) боржника - відмовлено.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 ухвалу Господарського суду Одеської області від 05.10.2023 у справі № 916/3130/21 - скасовано та ухвалено нове рішення. Заяву ліквідатор банкрута арбітражного керуючого Карасюка О.В. про покладення субсидіарної відповідальності у розмірі 19 558 339,63 грн за зобов`язаннями ТОВ «Парк розваг Планета» у зв`язку з доведенням до банкрутства на керівників та засновників (учасників) боржника задоволено. Покладено субсидіарну відповідальність у розмірі 19 558 339,63 грн за зобов`язаннями ТОВ «Парк розваг Планета» у зв`язку з доведенням до банкрутства на ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ТОВ «Парк Розваг Планета» грошові кошти в сумі 19558 339,63 грн.

Задовольняючи заяву про субсидіарну відповідальність апеляційний суд виходив з того, що ліквідатором надано докази доведення вини в діях/бездіяльності керівників та засновника під час участі та здійсненні господарської діяльності у товаристві боржника, докази прийняття рішень, що спрямовані на зменшення активів Боржника, які призвели до банкрутства Боржника, докази, що підтверджують направленість дій та бездіяльність директорів та засновника на доведення до банкрутства.

Постановою Верховного Суду від 21.08.2024 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 у справі №916/3130/21 залишено без змін.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

ОСОБА_1 в порядку статті 305 ГПК України подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Господарського суду Одеської області від 05.10.2023, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 та на постанову Верховного Суду від 21.08.2024 у справі №916/3130/21.

Як підставу для касаційного оскарження скаржником зазначено пункт 5 частини першої статті 310 ГПК України - справу розглянуто судами за відсутності ОСОБА_1 як учасника справи, що належним чином не був повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Скаржник вважає, що норми процесуального права щодо обов`язковості належного повідомлення учасника справи про дату, час та місце судового засідання відносно ОСОБА_1 у справі №916/3130/21 порушувались фактично судами всіх інстанцій, просить скасувати оскаржувані судові рішення, направити справу № 916/3130/21 за заявою ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Карасюка О.В. про покладення солідарної відповідальності за зобов`язаннями ТОВ «Парк розваг Планета» у зв`язку із доведенням до банкрутства на керівників та засновників (учасників) боржника та стягнення солідарно грошових коштів у сумі 19 558 339,63 грн з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

ОСОБА_1 зазначає, що він разом з сім`єю мешкає за кордоном в Об`єднаних Арабських Еміратах, однак процесуальні документи у справі направлялись за адресою в м. Одесі, хоча 08.05.2023 він був знятий з реєстрації місця проживання в Україні, шляхом звернення його представника з відповідною заявою і наданням підтверджуючих документів до Центру надання адміністративних послуг в м.Одеса, що спричинило фактичне неповідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи та про дату, час та місце проведення судових засідань у справі, що зачіпала його права та інтереси.

У додаткових поясненнях скаржник просить врахувати висновки Верховного Суду, наведені у постановах:

- від 02.06.2020 у справі № 910/17792/17 в частині вирішення питання щодо недотримання судами положень норм 120, 202 ГПК України, не дослідження підстав неучасті сторони справи у судовому розгляді і розгляду справи судом без наявності підтверджень про належне повідомлення сторони справи про розгляд справи;

- від 22.02.2024 у справі № 905/1965/16 в частині недотримання судами положень норм 120, 202, 242 ГПК України під час розгляду справи, не дослідження судом підстав неучасті сторони справи у судовому розгляді і розгляду справи судом без наявності підтверджень про належне повідомлення сторони справи про розгляд справи;

- від 03.08.2022 у справі №909/595/21 в частині вирішення судом питання щодо недотримання судами положень норм 120, 242 ГПК України і розгляду справи судом без наявності підтверджень про належне повідомлення сторони справи про розгляд такої справи.

Скаржник вважає, що під час судового розгляду створювалась видимість дотримання норм процесуального права з боку суду і сторін у справі, що свідчить про формальний розгляд справи судом, а саме:

- матеріали справи №916/3130/21 не містять доказів про намагання судів першої та/або апеляційної інстанції встановити причини неучасті ОСОБА_1 у розгляді справи або підтвердити факт належності повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи;

- судами першої та апеляційної інстанції не здійснювалась перевірка актуальності реєстрації місця проживання ОСОБА_1 ні шляхом направлення запиту до Єдиного державного демографічного реєстру, ні шляхом направлення запиту до Міністерства соціальної політики України.

- всі документи, які надсилались судом першої та апеляційної інстанцій на адресу ОСОБА_1 були повернуті відправнику (суду) у зв`язку або із закінченням терміну зберігання або у зв`язку із відсутністю адресата за адресою, оскільки відправлення були здійснені на адресу ОСОБА_1 , яка є недійсною.

За доводами скаржника зазначені дії призвели до ухвалення щодо ОСОБА_1 судового рішення, що вплинуло на його майновий стан, при цьому під час ухвалення рішення судом апеляційної інстанції не було взято до уваги правові висновки Верховного Суду в частині змісту субсидіарної відповідальності та підстав для її застосування.

У додаткових поясненнях скаржник зазначає про неможливість застосування до справи про банкрутство, якою є справа № 916/3130/21, положень частини 6 статті 29 ГПК України для обґрунтування належності здійснення розсилки процесуальних документів та судових рішень (а також викликів, повісток), оскільки вказана стаття передбачає порядок вибору суду для подачі позову, а не регламентує порядок сповіщення сторони справи про необхідність участі у такій справі.

За доводами скаржника, викладеними в чергових додаткових поясненнях, судами були проігноровані положення частини 4 статті 122 та частини 10 статті 176 ГПК України, оскільки ними не було вчинено жодних дій, спрямованих на належне повідомлення сторони (у даному випадку - ОСОБА_1 ), місце реєстрації чи перебування якого невідоме, про розгляд судової справи, що свідчить про неможливість забезпечення ОСОБА_1 доступу до правосуддя.

Скаржник просить врахувати також правовий висновок колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, сформований у постанові від 31.05.2023 у справі № 523/11814/17, під час дослідження питання щодо належного повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи.

ОСОБА_1 подав клопотання про передачу справи № 916/3130/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 5 статті 302 ГПК України для вирішення виключної правової проблеми.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ПрАТ «Універмаг «Україна» подало відзив на касаційну скаргу, в якому зауважуючи що скаржник жодним чином не наводить аргументів щодо покладеної на нього субсидіарної відповідальності, а лише зводить свою позицію до неповідомлення його про розгляд справи, яка спростовується матеріалами справи та даними, наявними в публічному доступі, просить відмовити у її задоволенні.

При цьому звертає увагу суду на те, що касаційна скарга ОСОБА_1 підписана та подана його представником - адвокатом Ягодніковим С.Ю., який, згідно інформації з відкритих джерел, а також інші особи цього Адвокатського Бюро протягом тривалого часу надають правову допомогу як ОСОБА_1 , так й співвідповідачу у цій справі ОСОБА_3 , що дає підстави для висновку про обізнаність скаржника про існування цієї справи та свідоме уникнення участі у ній.

Ліквідатор ТОВ «Парк розваг Планета» арбітражний керуючий Карасюк О.В. у відзиві та відповідях на додаткові пояснення скаржника просить відмовити у задоволені касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 05.10.2023, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2024, постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.08.2024 у справі №916/3130/21, наголошуючи на тому, що:

- ОСОБА_1 був учасником справи, про що свідчить ухвала Господарського суду Одеської області від 02.02.2023 у справі № 916/3130/21, якою у ОСОБА_1 було витребувано печатку, документи банкрута та інші матеріальні цінності боржника, а також відкриті виконавчі провадження № 71240632, № 72489911, № 74867881, № 74867891, інформація про які є публічною з моменту відкриття провадження і висвітлена в Автоматизовані системі виконавчого провадження;

- процесуальні документи судами направлялися на останню відому офіційно зареєстровану в Україні адресу ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 ;

- відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 20.07.2023 за кодом 49299472808, який наявний в матеріалах справи та додавався до заяви про забезпечення заяви про покладення субсидіарної відповідальності, ОСОБА_1 є засновником ряду (13) юридичних осіб із зазначенням власної адреси: АДРЕСА_1 ;

- відповідно до самої ж позиції відповідача, лише 14.04.2023 Консульством України у м. Дубай (ОАЕ) було прийняте рішення про оформлення документів для залишення на постійне проживання за кордоном в Об`єднаних Арабських Еміратах, тоді як провадження у справі про банкрутство було відкрите 28.10.2021, передати документи Товариства ліквідатору ОСОБА_1. зобов`язано ухвалою від 02.02.2023.

У запереченнях на додаткові пояснення ОСОБА_1 ліквідатор визнав за необхідне надати відповідь в спростування аргументів скаржника, вважає наведені ним постанови Верховного Суду нерелевантними до справи №916/3130/21, адже в матеріалах справи наявні докази належного повідомлення ОСОБА_1 щодо дати, часу і місця судового засідання за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання та постійної його діяльності.

Ліквідатор звертає увагу суду на опубліковане 01.04.2024 Південно-західним апеляційним господарським судом оголошення, яке містить інформацію про судове засідання у справі, що додатково підтверджує факт публічного повідомлення учасників про розгляд справи.

Ліквідатор зазначає, що обставини, на які посилається скаржник (оформлення документів на постійне проживання в ОАЕ) беззаперечно не підтверджує того, що особа фактично перебуває на її території. Відповідно до інформації Державної прикордонної служби України щодо перетину державного кордону від 10.09.2024, ОСОБА_1 з 24.05.2024 по 30.06.2024 та з 17.07.2024 по 09.09.2024 перебував в Україні, тобто постанова Верховного Суду у цій справі від 21.08.2024 була прийнята тоді, коли ОСОБА_1 перебував в Україні.

Не погоджуючись з аргументами, наведеними в останніх додаткових поясненнях, ліквідатор боржника вважає, що частина 4 статті 29 ГПК України повинна бути застосована у даному випадку відповідно до положень частини 1 статті 7 КУзПБ, адже у цій справі невід`ємною частиною ліквідаційної процедури також є витребування ухвалою суду документів у колишнього засновника боржника - ОСОБА_1 , якому на належну адресу за зареєстрованим місцем проживання судам надсилались процесуальні документи.

Розгляд клопотань

Колегія суддів відмовляє у задоволенні поданого скаржником, ОСОБА_1 , на підставі частини 5 статті 302 ГПК України клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, обґрунтоване наявністю виключної правової проблеми у застосуванні положень частини 6 статті 29 ГПК України з огляду на таке.

Аргументи скаржника про виключну правову проблему зводяться до відсутності висновку Верховного Суду з питань можливості застосування положень частини 6 статті 29 ГПК України у справі про банкрутство з метою підтвердження повноти дій судів в питанні належного сповіщення учасників справи про розгляд такої справи.

Скаржник вважає, що для всебічного і змістовного розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 у цій справі, існує необхідність отримати відповідь на питання: «Чи може суд під час розгляду заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на третю особу здійснювати розсилку процесуальних документів (в т.ч., судових рішень/повідомлень/повісток), керуючись положеннями ч.6 ст. 29 ГПК України, з метою визнання повноти вчинених дій, незважаючи на встановлення під час розгляду справи, що адреса реєстрації особи, відносно якої розглядається заява про покладення субсидіарної відповідальності, є невідомою?»

Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначена частиною п`ятої статті 302 ГПК України, передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить ця справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Між тим, ініціюючи питання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності у справі, яка розглядається, виключної правової проблеми, заявник не врахував визначені процесуальним законом правила передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав наявності у справі виключної правової проблеми.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що при передачі на її розгляд справ як таких, що містять виключну правову проблему, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) або неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний засвідчує той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. Щодо якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права (ухвали Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2019 у справі №757/21639/15-ц, від 28.10.2020 у справі № 906/677/19).

Між тим, клопотання скаржника не містить належного обґрунтування виключної правової проблеми за кількісним та якісним критерієм, а обставини, наведені у клопотанні, не дають підстав для висновку про існування виключної правової проблеми та про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики Великою Палатою Верховного Суду.

У зв`язку з чим відсутні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно з частиною п`ятою статті 302 ГПК України з мотивів, наведених скаржником.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин 1 - 4 статті 305 ГПК, якщо касаційна скарга надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час касаційного розгляду справи, суд касаційної інстанції розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави. У випадку відкриття касаційного провадження за такою скаргою суд касаційної інстанції може зупинити дію раніше прийнятої ним постанови та судових рішень, що оскаржуються. За результатами розгляду касаційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 315 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції розглядає скаргу, вказану в ч.1 цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час касаційного розгляду справи за касаційною скаргою іншої особи.

У поданій в порядку статті 305 ГПК України касаційні скарзі, яка є предметом цього судового розгляду, ОСОБА_1 як на підставу скасування оскаржуваних ним судових рішень у справі посилається на пункт 5 частини першої статті 310 ГПК України, стверджуючи, що розгляд справи відбувся без належного повідомлення судами першої, апеляційної та касаційних інстанцій про дату, час та місце розгляду справи учасника справи ОСОБА_1 , який під час розгляду справи проживав за кордоном, що зачіпає права та інтереси ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 310 ГПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Для застосування пункту 5 частини першої статті 310 ГПК України суд повинен з`ясувати наявність одночасного існування трьох підстав: 1) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи; 2) учасник справи належним чином не повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 3) учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Ліквідатор боржника та ПрАТ «Універмаг «Україна» вважають помилковим твердження ОСОБА_1 про те, що він не був належним чином повідомлений про розгляд справи, та наводять обґрунтування такої помилковості, тобто, фактично, відсутності однієї з умов застосування пункту 5 частини першої статті 310 ГПК України.

У зв`язку з цим Верховний Суд зауважує, що першочерговим є з`ясуванням належного чи, навпаки, виконання судами вимог процесуального закону щодо повідомлення ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини друга статті 2 ГПК України).

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (частини третя статті 2 ГПК України).

Подібні засади судочинства закріплені у статті129 Конституції України.

Стаття 3 ГПК України передбачає, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

В статті 4 ГПК Україна закріплено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.

Правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин (стаття 7 ГПК України).

Відповідно до статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Інформація щодо суду, який розглядає справу, учасників справи та предмета позову, дати надходження позовної заяви (скарги) або будь-якої іншої заяви або клопотання у справі, у тому числі особи, яка подала таку заяву, вжитих заходів забезпечення позову та (або) доказів, стадії розгляду справи, місця, дати і часу судового засідання, руху справи з одного суду до іншого є відкритою та підлягає невідкладному оприлюдненню на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (стаття 13 ГПК України).

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (стаття15 ГПК України).

Частиною першою статті 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Частиною п`ятою статті 41 ГПК України передбачено, що у справах про банкрутство (неплатоспроможність) склад учасників справи визначається Кодексом України з процедур банкрутства.

Відповідно до статті 1 КУзПБ сторонами у справі про банкрутство є конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут). Названою статтею визначено, що учасниками у справі про банкрутство є сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір, а також у випадках, визначених цим Кодексом, Фонд державного майна України, Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника.

Відповідно до частини першої статті 42 ГПК учасники справи, серед іншого, мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках.

При цьому, учасники справи зобов`язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; 4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (частина друга статті 42 ГПК України).

У цій справі, Господарський суд Одеської області постановою від 22.01.2022 визнав ТОВ «Парк розваг Планета» банкрутом, відкрив ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначив арбітражного керуючого Карасюка О.В., зобов`язав посадових осіб боржника передати ліквідатору бухгалтерську та іншу документацію, печатки та штампи, матеріальні та інші цінності банкрута.

Оскільки посадові особи банкрута не виконали вимоги постанови від 22.01.2022, не зважаючи на неодноразові звернення ліквідатора не передали необхідну документацію по підприємству, ліквідатором 01.06.2022 до суду було подано клопотання про витребування доказів, в якому просив суд витребувати у посадових осіб ТОВ «Парк розваг Планета» бухгалтерську та іншу документацію, печатки та штампи, матеріальні та інші цінності банкрута.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 02.02.2023 клопотання ліквідатора ТОВ «Парк розваг Планета» задовольнив, витребував у ОСОБА_1 (засновник боржника) та ОСОБА_3 (керівник боржника) на користь ТОВ «Парк розваг Планета» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Карасюка О.В. печатки та штампи ТОВ «Парк розваг Планета», бухгалтерську та іншу документацію відповідно до визначного в резолютивній частині ухвали переліку.

Як убачається з матеріалів справи, ухвала від 02.02.2023 про витребування документів, зокрема, у ОСОБА_1 , надсилалася господарським судом першої інстанції рекомендованим повідомленням про вручення на адресу ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 , яка зазначена ліквідатором у клопотанні про витребування доказів, яка міститься у Статуті боржника та за якою ОСОБА_1 був офіційно зареєстрований на дату її ухвалення (що не заперечується представником ОСОБА_1 та підтверджується відповіддю № 217005 від 07.09.2023 з Єдиного державного демографічного реєстру, згідно з якою ОСОБА_1 з 29.03.2000 до 08.05.2023 був офіційно зареєстрований за вказаною адресою (а.с. 44 т. 18).

Проте, конверт з копією ухвали Господарського суду Одеської області від 02.02.2023 у справі № 916/3130/21 повернуто господарському суду з зазначенням причини повернення «адресат відсутній за зазначеною адресою».

Верховний Суд відзначає, що правила вручення судового рішення регламентовані положеннями статті 242 ГПК України.

В частинах п`ятій та шостій вказаної статті закріплено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (частина шоста статті 242 ГПК України).

За приписами частин 10, 11 статті 242 ГПК України (в редакції, чинній на дату постановлення ухвали від 02.02.2023) судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень. У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Здійснюючи аналіз статті 242 ГПК України, а також пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, Верховний Суд у постанові від 22.10.2024 у справі № 910/18480/20 виснував, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДРПОУ прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (постанови Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 13.01.2020 у справі №910/22873/17).

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20, від 22.10.2024 у справі № 910/18480/20).

Колегія суддів також звертає увагу на те, що в пункті 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 та в пункті 97 постанови від 17.05.2024 об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/17772/20 сформульовано висновки про те, що негативні наслідки через неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця. Не може вважатися неотриманим чи отриманим несвоєчасно звернення відправника до одержувача, якщо одержувач власними діями чи бездіяльністю (наприклад, несвоєчасним зверненням до відділення поштового зв`язку, незабезпечення особи для отримання кореспонденції за своєю адресою тощо) призвів до затримки в одержанні кореспонденції. Протилежний підхід суперечив би принципам справедливості, добросовісності і розумності (стаття 3 ЦК України).

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, що повернуто органами зв`язку з позначкою, зокрема, «адресат відсутній за зазначеною адресою», з урахуванням конкретних обставин справи може вважатися належними доказами про виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасника судового процесу ( ОСОБА_1 , засновника боржника) про вчинення цим судом певних процесуальних дій (витребування документів боржника у справі про його банкрутство).

Схожий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 19.07.2023 у справі № 906/638/22.

Відтак, зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 був повідомлений про наявність справи № 916/3130/21 про банкрутство ПАТ «Парк розваг Планета» шляхом надсилання ще у лютому 2023 року процесуальних документів у справі на адресу - АДРЕСА_2 , за якою він був офіційно зареєстрований на час постановлення ухвали від 02.02.2023.

Звернувшись із заявою про покладення субсидіарної відповідальності, ліквідатор банкрута, учасники справи та суди у відповідності до приписів частини сьомої статті 120 ГПК України надсилали процесуальні документи саме на цю останню відому адресу ОСОБА_1 , яка була встановлена ще на етапі витребування у нього як засновника боржника документів банкрута у справі № 916/3130/21 з постановленням ухвали Господарського суду Одеської області від 02.02.2023 у справі № 916/3130/21.

В касаційній сказі ОСОБА_1 зазначає, що він не був обізнаний про справу про банкрутство ТОВ «Парк розваг Планета», не міг виконати вимоги постанови від 22.01.2022, звернень ліквідатора та ухвали про надання документів від 02.02.2023, оскільки не був належним чином повідомлений про розгляд справи та про дату, час та місце проведення судових засідань у справі, адже всі процесуальні документи у справі №916/3130/21, направлялись ОСОБА_1 на адресу в АДРЕСА_2 , до якої ОСОБА_1 не мав жодного відношення, стверджуючи, що він разом з сім`єю мешкає за кордоном в Об`єднаних Арабських Еміратах, куди фактично виїхав на постійне місце проживання ще наприкінці 2021 року, що й спричинило фактичне неповідомлення ОСОБА_1 .

При цьому, в касаційній скарзі скаржник сам підтверджує наявність офіційних відомостей про реєстрацію його місця проживання: АДРЕСА_1 , вказуючи, що 14.04.2023 Консульством України у м. Дубай (ОАЕ) було прийняте рішення про оформлення документів для залишення на постійне проживання за кордоном в Об`єднаних Арабських Еміратах, у зв`язку із чим 08.05.2023 ОСОБА_1 був знятий з реєстрації місця проживання в Україні шляхом звернення його представника з відповідною заявою і наданням підтверджуючих документів до Центру надання адміністративних послуг в м.Одеса.

Верховний Суд зауважує, що твердження самого скаржника про те, що він не міг отримати жодних документів у даній справі, оскільки на дату постановлення ухвали про витребування документів від 02.02.2023 за зареєстрованою адресою не проживає (не перебуває), підтверджують, що фактичною причиною повернення поштової кореспонденції є відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування, як це передбачено пунктом 4 частини шостої статті 242 ГПК України.

В контексті наведених доводів колегія суддів зазначає, що відповідно до абзацу 2 частини сьомої статті 120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

ОСОБА_1 не повідомив ні ліквідатора боржника, ні господарський суд про зміну свого місця проживання, а відтак саме на адресу: АДРЕСА_1 (за якою він був зареєстрований на дату постановлення ухвали), суди усіх інстанцій надсилали процесуальні документи у справі.

Верховний Суд також звертає увагу на те, що у межах справи № 916/3130/21 стосовно ОСОБА_1 було відкрито чотири виконавчі провадження: 08.03.2023 ВП № 71240632 - відкрите на виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 02.02.2023 у справі № 916/3130/21 щодо витребування документів; 09.08.2023 ВП № 72489911 - відкрите на виконання ухвали про забезпечення заяви про покладення субсидіарної відповідальності у перші інстанції; 25.04.2024 ВП №74867881 - відкрите на виконання постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2024; 25.04.2024 ВП №74867891 - відкрите на виконання постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2024.

Інформація про вказані виконавчі провадження є публічною з моменту відкриття провадження і висвітлена в Автоматизованій системі виконавчого провадження, доступ до якої жодним чином не обмежений ні на території України, ні за кордоном.

Тобто, починаючи з 08.03.2023, ще до подання заяви про покладення субсидіарної відповідальності, ОСОБА_1 знав або не міг не знати про справу № 916/3130/21 про банкрутство ТОВ «Парк розваг «України» зважаючи на ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.02.2023 щодо витребування у нього документів боржника.

Та обставина, на яку посилається сам скаржник, стверджуючи, що він разом з сім`єю мешкає за кордоном в Об`єднаних Арабських Еміратах, куди фактично виїхав на постійне місце проживання ще наприкінці 2021 року, не підтверджує того, що особа фактично перебуває на її території, не свідчить про відсутність у скаржника можливості отримати інформацію про судове провадження щодо нього та жодним чином не спростовують вимоги частини сьомої статті 120 ГПК України.

Доводи скаржника про формальний розгляд судами справи, зокрема, заяви ліквідатора про субсидіарну відповідальність, оскільки відправлення всіх документів судами, ліквідатором, а також іншими сторонами справи здійснювалось ОСОБА_1 на адресу, яка була зазначена ліквідатором Карасюком О.В. , без будь-якої додаткової перевірки з боку суду на предмет актуальності вказаної ліквідатором інформації, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані.

В матеріалах справи містяться докази здійснення перевірка актуальності реєстрації місця проживання ОСОБА_1 шляхом направлення запиту до Єдиного державного демографічного реєстру.

Верховний Суд також звертає увагу на оголошення Південно-західного апеляційного господарського суду на веб-порталі «Судова влада» (том № 21, арк. 97), в якому 01.04.2024 було опубліковано інформацію про судове засідання у справі. Дане оголошення додатково підтверджує факт публічного повідомлення ОСОБА_1 , з якого останньому принаймні повинно було стати відомо про те, що він як засновник боржника є учасником у справі № 916/3130/21.

У додаткових поясненнях ОСОБА_1 зазначає, що положення частини шостої статті 29 ГПК України, згідно з яким позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійної його діяльності, не можуть бути застосовані ні судом, ні іншими учасниками справи як обґрунтування для вибору регіону господарського суду або для обґрунтування належності здійснення розсилки процесуальних документів та судових рішень (а також викликів, повісток) у справі про банкрутство.

При цьому стверджує, що суди не скористались процедурою, передбаченою частиною четвертою статті 122 ГПК України для належного повідомлення сторони, місце реєстрації чи перебування якої невідоме, про розгляд судової справи. Вказане, на його думку, свідчить про неможливість забезпечення ОСОБА_1 доступу до правосуддя.

Колегія суддів не погоджується з аргументи, наведеними у даних поясненнях, та зазначає, що відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Частина четверна статті 122 ГПК України, на яку посилається ОСОБА_1 , стосується випадків, коли зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи фізичної особи невідоме взагалі. Однак у цій справі місцезнаходження та місце здійснення основної діяльності ОСОБА_1 (колишнього засновника боржника) було відоме і залишається незмінним з моменту відкриття провадження у даній справі (28.10.2021), оскільки ОСОБА_1 вказаний в ЄДР як засновник тринадцяти юридичних осіб із адресою АДРЕСА_2 .

Відтак, незважаючи на те, що ОСОБА_1 в подальшому (08.05.2023) було знято з реєстрації за вказаною адресою (що свідчить про зміну місцезнаходження), не можна стверджувати, що зареєстроване місце проживання (перебування) ОСОБА_1 було невідомим, що спростовує доводи скаржника в цій частині.

У додаткових поясненнях скаржник зазначає, що заява про покладення субсидіарної відповідальності - це заява, яка може бути подана ліквідатором або кредитором виключно в ліквідаційній процедурі, яка, в свою чергу, може бути лише в справі про банкрутство.

Колегія суддів погоджується з таким висновок і зазначає, що розгляд заяви про покладення субсидіарної відповідальності є невід`ємною частиною ліквідаційної процедури.

Витребування документів у колишнього засновника боржника - ОСОБА_1 , якому на належну адресу за офіційним зареєстрованим місцем проживання судом першої інстанції надсилалася відповідна ухвала Господарського суду Одеської області від 02.02.2023 у справі № 916/3130/21, також є невід`ємною частиною ліквідаційної процедури у цій справі про банкрутство. Це свідчить, що ОСОБА_1 , питання про права та обов`язки якого вирішувалися ще ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.02.2023 у справі № 916/3130/21, був належним чином повідомлений про існування в межах справи про банкрутство № 916/3130/21 ліквідаційної процедури, невід`ємною частиною якої є розгляд заяви про покладення субсидіарної відповідальності.

Додатково Верховний Суд звертає увагу на те, що, на момент звернення ліквідатора до суду із заявою про покладення субсидіарної відповідальністю, як раніше було встановлено відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 20.07.2023 за кодом 49299472808, який наявний в матеріалах справи та додавався до заяви про забезпечення заяви про покладення субсидіарної відповідальності, ОСОБА_1 був єдиним засновником тринадцяти юридичних особах із зазначенням власної адреси: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 .

Відтак, якщо особа зазначила свою адресу в будь-якому публічному реєстрі і така адреса у відповідному реєстрі досі залишається актуальною, то у такої особи відсутні підстави стверджувати, що її місцезнаходження невідоме взагалі. Це стосується ОСОБА_1 , адресою якого в ЄДР як засновника низки юридичних осіб досі залишається м.Одеса, пров. Кордонний, буд. 35.

Вказане дає підстави стверджувати, що суди вчинили всі заходи, які вимагаються від суду за приписами ГПК України для повідомлення учасника про дату та час розгляд цієї справи. Наявні в матеріалах справи примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, направлені за останню відому суду адресу ОСОБА_1 , та повернуті з позначками «адресат відсутній за зазначеною адресою», з урахуванням конкретних обставин справи (відсутність заяви про зміну місця проживання) можуть вважатися належними доказами виконання господарськими судами обов`язку щодо повідомлення учасника судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

До повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи (висновок Верховного Суду у постанові від 19.07.2023 у справі №906/638/22).

У цьому контексті Верховний Суд враховує правову позицію ЄСПЛ, викладену в рішенні від 01.06.2006 у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", в якому зазначено таке:

"Незважаючи на те, що матеріали справи, що надходять до суду, не містять конкретних доказів, таких як поштові відмітки, що стосуються відправлення рішення суду, сам заявник визнав у національному провадженні, що ці рішення були направлені на його адресу і потім були повернуті суду як недоставлені. Тому немає сумніву, що з метою повідомлення заявника була використана правильна адреса. У межах конкретної судової стадії провадження проти заявника сторонами не заперечувалося, що повідомлення про винесення рішення і власне рішення було надіслано на зареєстровану адресу заявника, що стосується поведінки національних органів влади у даній справі, суд зазначив, що вони діяли відповідно до законодавства, надсилаючи повідомлення на зареєстровану адресу проживання. Також інформація, яка стосується призначених слухань, була своєчасно та адекватно доступною через інтернет-сторінку (вебсайт) суду. Таким чином, суд демонстрував достатню старанність, щоб дозволити заявнику, який повинен був знати правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень, які стосуються підприємців, визначитися з провадженням проти нього, а саме процедури оскарження у справі".

Висновки у наведених скаржником постановах Верховного Суду не є релевантними для цієї справи № 916/3130/21, оскільки прийняті за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів), тобто ці справи і справа, що переглядається, є відмінними за істотними правовими ознаками, а наявні відмінності полягають переважно у сфері оцінки конкретних обставин та наявних у справах доказів.

Колегія суддів звертає увагу, що в касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що порушення судами норми процесуального права щодо обов`язковості належного повідомлення учасника справи про дату, час та місце судового засідання відносно ОСОБА_1 , унеможливило встановлення господарськими судами фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи при розгляді заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності.

За доводами скаржника, вказане порушення, має стати підставою для скасування на підставі пункту 5 частини першої статті 310 ГПК України як ухвали Господарського суду Одеської області від 05.10.2023 (якою відмовлено в задоволення заяви про покладення субсидіарної відповідальності), так і постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2024, залишеної без змін постановою Верховного Суду від 21.08.2024, (якою скасовано ухвалу Господарського суду Одеської області від 05.10.2023 з прийняттям нового рішення про задоволення заяви про покладення субсидіарної відповідальності), з направленням матеріалів справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 310 ГПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Проте, встановивши відсутність порушення судами норм процесуального права щодо належного повідомлення учасника, зокрема ОСОБА_1 , про судове засідання з розгляду справи як необхідної передумови для скасування ухваленого судового рішення, відповідно до пункту 5 частини першої статті 310 ГПК України, колегія суддів зважаючи на вимоги касаційної скарги дійшла висновку про відсутність підстав для скасування як ухвали Господарського суду Одеської області від 05.10.2023, так і постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2024, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 21.08.2024.

Відповідно до частини першої статті 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

У рішеннях Європейського суду з прав людини принцип правової визначеності трактується у світлі дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (п.46 рішення від 29.10.2015 у справі "Устименко проти України", заява №32053/13).

Разом з тим, скаржник не довів наявності таких особливих і непереборних обставин. Навпаки, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не міг не знати про банкрутство Товариства та, в подальшому, про розгляд заяви про покладення субсидіарної відповідальності, яка є невід`ємною частиною ліквідаційної процедури у справі про банкрутство, однак участі у ньому не брав, і лише після ухвалення остаточного судового рішення у справі, яке його не влаштовувало, доволі оперативно почав вчиняти дії, спрямовані на перегляд цього рішення з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

З огляду на викладене, виходячи із доводів та вимог касаційної скарги та враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, відтак відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини третьої статті 332 ГПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи висновки про залишення касаційної скарги без задоволення, Верховний Суд поновляє виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 та постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.08.2024 у справі № 916/3130/21.

Судові витрати

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, то судові витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317, 332 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 05.10.2023 у справі №916/3130/21 залишити без змін.

3. Поновити дію постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 та постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.08.2024 у справі № 916/3130/21.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Судді Жуков С.В.

Пєсков В.Г.