Рішення

від 12.12.2024 по справі 521/20479/23

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 521/20479/23

Провадження №2/521/849/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2024 року місто Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючий суддя - Плавич І.В.,

секретар судового засідання - Петренко Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Одеської міської ради про визначення місця проживання дітей з батьком та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання дітей із матір`ю,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей з батьком, третя особа Служба у справах дітей ОМР, в якій позивач просить визначити місце проживання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за місцем проживання батька ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 29 серпня 2023 року - відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження.

10.11.2023 року до суду надійшов відзив ОСОБА_2 на позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей з батьком, третя особа Служба у справах дітей ОМР, в якому вона просила відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей із батьком.

20.11.2023 року до суду надійшла відповідь на відзив ОСОБА_2 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей ОМР про визначення місця проживання дітей з батьком, в якій ОСОБА_1 просив свій позов - задовольнити у повному обсязі.

21.02.2024 року - представником ОСОБА_1 до суду було надано письмові пояснення, в яких зокрема Позивач за первісним позовом просив суд розглядати справу № 521/20479/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей ОМР про визначення місця проживання дітей з батьком - без висновку Служби у справах дітей ОМР щодо визначення місця проживання дітей з батьком, у зв`язку із неможливістю його виготовлення, надавши відповідні докази даному.

28.02.2024 року - представником ОСОБА_2 було подано до суду клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

Окрім того 28.02.2024 року - представником ОСОБА_2 було подано до суду клопотання про закриття провадження по справі № 521/20479/23.

21.03.2024 року - представником Позивача за первісним позовом було подано до суду клопотання про витребування доказів, а саме: витребувати від медичного центру «Полінар» (Код ЄДРПОУ: 32223881, адреса: 1-й Аеродромний провулок, 4, Одеса) - інформацію про перебування ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) під час проходження лікування у медичному центрі «Полінар» за 4-й квартал 2018 року - 1-й квартал 2019 року.

Ухвалою суду від 27.03.2024 року - клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів було задоволено.

Ухвалою суду від 23.05.2024 року - в задоволені клопотання представника ОСОБА_2 адвоката Ніц Анатолія Сергійовича про закриття провадження у справі по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей з батьком, третя особа Служба у справах дітей Одеської міської ради - відмовлено.

13.08.2024 року - представником ОСОБА_2 було подано до суду клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи з додатковими поясненнями.

Також 13.08.2024 року - до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі ПРА ОМР, в якій вона просила суд поновити пропущений строк на подання зустрічної позовної заяви. Прийняти до спільного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі ПРА ОМР. Визначити місця проживання дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за місцем проживання матері ОСОБА_2 . Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 всі понесені судові витрати.

21.08.2024 року представником Відповідача за зустрічним позовом було подано до суду відзив на зустрічну позовну заяву, в якому просив відмовити у повному обсязі у задоволенні зустрічної позовної заяви.

02.09.2024 року - до суду надійшли додаткові пояснення представника ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 05.09.2024 року - зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи Органа опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання дітей з матір`ю, прийянто та об`єднано в одне провадження для спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей з батьком, третя особа Служба у справах дітей Одеська міська рада.

Також ухвалою суду від 07.10.2024 року - закрито підготовче провадження у цивільній справі № 521/20479/23 та призначено до судового розгляду.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися. Про слухання справи сповіщені належним чином та своєчасно. Від представника - адвоката Врони А.В. надійшла заява про розгляд справи у відсутності сторони позивача.

Відповідачка та її представник в судове засідання не з`явилися. Про слуханняґ справи сповіщені належним чином та своєчасно. Від представника - адвоката Ніц А.С. надійшла письмова промова в судових дебатах.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам по справі, суд приходить до наступних висновків, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно ст.13 ЦПК України,суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 2 ст.13 та ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи. Кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст.12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 10.09.2014 року - відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Малиновському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , актовий запис № 2179.

За період шлюбу у подружжя народилася троє дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які проживають з батьком на теперішній час.

Окрім того, ІНФОРМАЦІЯ_4 , поза шлюбом народилася ОСОБА_6 .

Також судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано Малиновським районним судом м. Одеси від 25.11.2020 року, справа № 521/11661/20.

У рішенні про розірвання шлюбу від 25.11.2020 року по справі № 521/11661/20 зазначено, що діти ( ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ) проживають разом із БАТЬКОМ.

Окрім того судом встановлено, що 23.01.2024 року повернувшись до своєї квартири приблизно о 20:00 годині, де мешкають діти ОСОБА_1 , ОСОБА_1 виявив, що діти відсутні в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Спроби ОСОБА_1 телефонувати на мобільний телефон ОСОБА_2 та дітей були марними, адже телефони були відключені.

Після того ОСОБА_1 були викликано органи поліції для розшуку дітей. Органами поліції після проведення процесуальних дій було внесено до ЄРДР кримінальне провадження №12024163510000068 за ст. 115 КК України, що підтверджується витягом з ЄРДР та повідомлено, що приблизно о 13:40 годині 23.01.2024 року, ОСОБА_2 разом із дітьми ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 виїхала за кордон без оповіщення батька дітей ОСОБА_1 .

Також судом встановлено, що з 14.02.2024 року Позивачка за зустрічним позовом та діти зареєстровані та проживають у місті Траунштайн у Федеративній Республіці Німеччина, що підтверджується відповідними довідками про реєстрацію, а саме: копією довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 від 14.02.2024 з нотаріальним перекладом; копією довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 від 14.02.2024 року з нотаріальним перекладом; копією довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_4 від 14.02.2024 року з нотаріальним перекладом; копією довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_6 від 14.02.2024 року з нотаріальним перекладом; копією довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_5 від 27.08.2018 року з нотаріальним перекладом; копією посвідки на проживання ОСОБА_2 від 07.02.2024 з нотаріальним перекладом; копією посвідки на проживання ОСОБА_3 від 07.02.2024 з нотаріальним перекладом; копією посвідки на проживання Белінської Емілії від 07.02.2024 з нотаріальним перекладом; копією посвідки на проживання ОСОБА_6 від 07.02.2024 з нотаріальним перекладом; копією підтвердження від 05.03.2024 з нотаріальним перекладом.

Щодо первісного позову

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно ч. 1 ст. 162 СК України - якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відбирання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Судом встановлено, що рішенням про розірвання шлюбу від 25.11.2020 року по справі № 521/11661/20, зазначено, що діти ( ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ) проживають разом із БАТЬКОМ.

Стаття 15 Закону України «Про міжнародні договори України» встановлює, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Під час визначення юрисдикції цього спору також підлягають застосуванню Гаазькі конвенції 1980 та 1996 років, які регулюють питання міжнародної підсудності таких спорів й визначають, органи якої держави мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи та майна дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Згідно ч. 6 ст. 7 СК України, жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Так, у статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Статтями 141, 150, 153, 155 СК України передбачено, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага повинна приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.

Судом досліджено та враховано твердження сторони Позивача за первісним позовом, що життя батька дітей ОСОБА_1 категорично суперечить життю ОСОБА_2 , ОСОБА_1 немає шкідливих звичок, не судимий, працевлаштований та забезпечений власним житлом, забезпечує повністю своїх дітей матеріально, духовно та морально, ставиться до їхнього здоров`я, виховання та розвитку трепетно.

Діти проживаючи з ОСОБА_1 були максимально забезпеченні всім необхідним. Останній має постійне місце роботи і відповідний заробіток, безперервно займається вихованням та розвитком дітей, повністю забезпечує матеріальною, духовною, моральною підтримкою, на відмінну від матері ОСОБА_2 .

Навіть після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 25.11.2020 року, ОСОБА_2 разом із дітьми проживали разом з ОСОБА_1 в його власній квартирі до виїзду за кордон ОСОБА_2 та дітей.

Також суд враховує, що ОСОБА_2 ніде не працює, доходів та заощаджень немає, належним чином вихованням дітей не займається, веде асоціальний та аморальний спосіб життя, неодноразово проходила лікування в реабілітаційних центрах.

Дане підтверджується фотокарткою на 1 арк. та довідкою, видана ГО «Центр здорового життя «Мій Вибір» від 12.09.2020 року № 189.

Окрім того судом було витребувано ухвалою від 27.03.2024 року від ПП «МЦ «Полінар» інформацію щодо перебування ОСОБА_2 у медичному центрі під час проведення лікування.

На виконання ухвали суду від 27.03.2024 року - медичним центром «Полінар» було надано відповідь, що ОСОБА_2 перебувала на стаціонарному лікуванні в ПП «МЦ «Полінар» з 15.06.2019 року по 29.06.2019 року та з 08.12.2019 року по 11.12.2019 року.

Також судом було допитано в якості свідка няню дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка повідомила, що вона дійсно була нянею дітей колишнього подружжя, нею підтверджено твердження сторони Позивача за первісним позовом про вживання наркотичних засобів та зловживання алкогольними напоями ОСОБА_2 , оскільки няня ОСОБА_8 знаходила та підбирала пляшки, шприци, бачила в алкогольному та наркотичному сп`янінні матір дітей ОСОБА_2 та просила її покинути вживати заборонені речовини, щодо батька дітей ОСОБА_1 , свідок повідомила, що дійсно він є хорошим батьком, його життя категорично суперечить життю ОСОБА_2 та те, що лише він займався вихованням та доглядом дітей.

Крім того, судом звертається увага, що підтвердженням про вживання ОСОБА_2 наркотичних засобів є також те, що нею неодноразово здавались та закладались ювелірні прикраси в ломбард для отримання грошових коштів на вживання саме наркотичних засобів, на підтвердження даного факту, Позивачем ОСОБА_1 було надано до суду фото виписок із ломбарду на 3 арк.

Вищевикладене, свідчить, що доводи сторони Позивача за первісним позовом про проходження лікування та ведення асоціального та аморального способу життя ОСОБА_2 - ОСОБА_1 повністю підтверджені належними та допустимими доказами, а також підтвердженні показаннями свідка ОСОБА_8 , яка була нянею дітей колишнього подружжя та повідомила суду факти, на яких наголошував ОСОБА_1 , що береться судом до уваги та внаслідок чого суд погоджується зі стороною Позивача за первісним позовом щодо аморального життя ОСОБА_2 та вживання нею наркотичних засобів, що є не припустимим для матері 4 дітей.

Окрім того суд звертає увагу на доводи ОСОБА_1 та погоджується з ними про те, що діти проживаючи з ОСОБА_1 максимально забезпеченні всім необхідним. Останній має постійне місце роботи і відповідний заробіток, безперервно займається вихованням та розвитком дітей, повністю забезпечує матеріальною, духовною, моральною підтримкою, на відмінну від матері ОСОБА_2 , на підтвердження виступають наступні докази: довідка № 125 від 02.10.2023 року, в якій зазначено, що ОСОБА_7 зарахована до 2 класу приватного закладу середньої освіти «Одеський ліцей «АЛЬТЕРА СКУЛ ОДЕСА» та довідка № 6 від 02.10.2023 року в якій вказано, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 відвідують ОПЗДО «Дитячий садок «Еліт-М», що забезпечується все Позивачем за первісним позовом, оскільки ОСОБА_2 жодних доходів немає.

Суд наголошує, що на спростування вищезазначених доводів Позивача за первісним позовом, Відповідачем за первісним позовом жодних належних доказів суду - не надано.

У своєму відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 зазначає, що ОСОБА_1 було застосовано фізичну силу до неї та про те, що діти страждають від агресії ОСОБА_1 та нею було неодноразово подані заяви до правоохоронних органів відносно дій ОСОБА_1 .

Однак суд наголошує на тому, що рішенням слідчого СВ відділення поліції № 1 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 було закрите, що вказує на безпідставність обвинувачень ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_1 .

Окрім того, суд враховує доводи Позивача за первісним позовом, що ОСОБА_2 вже здійснювались подібні заходи щодо ОСОБА_1 , а саме ОСОБА_2 було подано до Приморського районного суду м. Одеси заяву про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_1 , справа № 522/17244/23, яка розглядалась суддею Ковтун Ю.І., в якій також Відповідачка за первісним позовом посилалась на тиранізм з боку ОСОБА_1 .

Суддею Приморського районного суду м. Одеси Ковтун Ю.І. було винесено рішення по справі № 522/17244/23 за заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_1 , яким у задоволенні вищезгаданої заяви - відмовлено повністю.

Суд погоджується зі стороною ОСОБА_1 , що дане рішення свідчить про те, що ОСОБА_2 навмисне створює умови та всіляко намагається нашкодити та погіршити життя та репутацію ОСОБА_1 , адже всі доводи ОСОБА_2 , що ОСОБА_1 нібито вчинялось насильство щодо неї та те, що він є аморальним та асоціальним, спростувались даним рішенням по справі № 522/17244/23, яке набрало законної сили після його апеляційного перегляду.

Також суд звертає увагу, що лише одне посилання у своєму відзиві на те, що ОСОБА_2 є здоровою жінкою та проходила лікування лише для профілактики та для себе особисто без представлення суду достовірних та належних доказів, судом до уваги не береться, оскільки належними та допустимими доказами ОСОБА_1 та показами свідка підтверджується інше.

Також суд відхиляє доводи ОСОБА_2 про те, що одним із тисків на неї є постійні погрози від ОСОБА_1 про те, що він хоче вивезти дітей у невідому напрямку та заховати їх, оскільки жодних доказів на підтвердження даному ОСОБА_2 до суду не надала, лише формальне зазначення даного у своєму відзиві не може слугувати належним доказом.

Суд погоджується із твердженням ОСОБА_1 , що ОСОБА_2 перекручено всі факти щодо погроз вивезення дітей, тому, що саме ОСОБА_2 погрожувала ОСОБА_1 вивезенням дітей за кордон, а не так як зазначає у своєму відзиві Відповідачка за первісним позовом, це підтверджується викладеним у її заяві про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_1 , яка розглянута суддею Приморського районного суду м. Одеси Ковтун Ю.І. справа № 522/17244/23, в задоволенні якої ОСОБА_2 було відмовлено та дане рішення набрало законної сили.

Судом також враховано посилання ОСОБА_1 про те, що він категорично був не згодний з будь-яким перевезенням дітей до іншого місця проживання разом з матір`ю, а також не згодний з виїздом дітей за кордон про що наголошував ОСОБА_2 , але остання ігнорувала його і станом на теперішній час отримала бажаного результату.

Окрім того важливим фактом є те, з чим погоджується суд, що ОСОБА_1 не безпідставно забороняв ОСОБА_2 вивозити дітей за кордон, а обґрунтовував свою заборону тим, що вона ніде не працює, доходів та заощаджень немає, належним чином вихованням дітей не займається, веде асоціальний та аморальний спосіб життя, неодноразово проходила лікування в реабілітаційних центрах, що підтверджується відповідними доказами, яка були викладені у даному рішенні раніше.

З огляду на вищевикладене, судом вбачається, що погроз від ОСОБА_1 щодо вивезення дітей не було, адже нічим не підтверджено, а є видуманим твердженням ОСОБА_2 , всупереч були погрози саме від ОСОБА_2 відносно вивезення дітей за кордон для того, щоб позбавити спілкування ОСОБА_1 з його дітьми, що підтверджується рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04.10.2023 року, справа № 522/17244/23 та наразі ОСОБА_2 й вивезла дітей за кордон без повідомлення рідного батька дітей ОСОБА_1 .

Згідно прецедентної практики Європейського Суду з прав людини об`єктом статті 8 указаної Конвенції є, в основному, захист людини від будь-якого втручання з боку державних органів. Однак це положення не просто змушує державу утримуватись від такого втручання. Крім цього, насамперед поряд з існуванням негативних зобов`язань, існують позитивні зобов`язання, пов`язані з ефективною повагою до приватного або сімейної життя. Ці зобов`язання можуть включати в себе вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин між окремими особами (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13).

У відповідності до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Зазначене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).

У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Відповідно до ст. 27 Конвенції ООН про права дітей від 20.11.1989 року (ратифікована Україною постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року № 789-ХII), держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей.

Згідно зі статтею 11 Конвенції про права дитини, прийнятої 20 листопада 1989 року 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року №789ХІІ, на держави-учасниці покладено зобов`язання вживати заходів для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону. Зазначена стаття кореспондує із правом кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя, закріпленим у статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаної в Римі 04 листопада 1950 року, підписаної від імені України 09 листопада 1995 року та ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР.

Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей була підписана державами - учасницями 25.10.1980 року (Гаазька Конвенція), у твердому переконанні в тому, що інтереси дітей - це найважливіші елементи в справі турботи про них, бажаючи надати дітям захист у міжнародному масштабі від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримання і створити процедури для забезпечення їхнього негайного повернення до держави постійного проживання, а також забезпечити захист прав доступу.

Ця Конвенція набула чинності для України з 1 вересня 2006 року та є складовою її правової системи згідно зі статтею 9 Конституції України. Для України стороною цієї Конвенції вважається держава, що визнала приєднання України до Гаазької Конвенції або приєднання якої до Конвенції визнано Україною відповідно до ст. 38 Гаазької Конвенції.

Гаазька Конвенція була розроблена і підписана з метою запровадження міжнародно-правового механізму мирного та впорядкованого повернення дітей, яких незаконно вивезено або які незаконно утримуються. Гаазька Конвенція не може бути витлумачено в вакуумі, а повинна тлумачитися в гармонії з загальними принципами міжнародного права. При цьому, як зазначено в підпункті «с» пункту 3 статті 31 Віденської конвенції 1969 року про право міжнародних договорів, мають враховуватися «відповідні норми міжнародного права, застосовні до відносин між сторонами» та, зокрема, норми, що стосуються міжнародного захисту прав людини.

Брюссельська постанова II Біс, чиї положення про викрадення дітей доповнюють ті положення, які вже закладені в Гаазькій конвенції, так само посилається в преамбулі на найкращі інтереси дитини, тоді як стаття 24 § 2 Хартії основних прав наголошує, що в усіх діях, пов`язаних з дітьми, найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговим міркуванням.

Суд звертає увагу на те та погоджується із доводами ОСОБА_1 , що переміщення ОСОБА_2 дітей за кордон суперечить їхнім найкращим інтересам та правам, оскільки ОСОБА_2 не має змоги належно утримувати дітей та надавати відповідну турботу та піклування, що також і впливає на їхню безпеку знаходження за кордоном.

Відповідно до ст. 4 Гаазької конвенції, дана Конвенція застосовується до будь-якої дитини, яка постійно проживала в Договірній державі безпосередньо перед вчиненням акта порушення прав піклування або доступу. Застосування Конвенції припиняється, коли дитина досягає віку 16 років.

Гаазька конвенція в основному є договором про вибір юрисдикції, проте це не сліпі доводи щодо істотних питань соціального забезпечення стосовно конкретної дитини. Тільки занадто спрощений вид загального призначення громадського порядку Гаазької Конвенції і матеріальних наслідків для життя викраденої дитини та її батьків, може підтримати твердження, що це всього лише процедурний текст. Згідно Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини, яка відображає міжнародний консенсус щодо принципу примату інтересів дитини у всіх процедурах, зазначено, що кожна дитина повинна розглядатися як суб`єкт прав, а не просто як об`єкт прав.

Стаття 5 Гаазької конвенції 1996 року містить загальне правило стосовно юрисдикції, яке полягає в тому, що заходи захисту дітей мають бути вжиті судовими або адміністративними органами держави місця постійного проживання дитини.

Поняття "місце постійного проживання" не визначене цією Конвенцією, оскільки таке місце проживання дитини має визначатися Договірними Державами в кожному конкретному випадку на підставі фактичних обставин.

Звичайне місце проживання підтверджується: відвідуванням дошкільного навчального закладу - садка, школи, різноманітних гуртків; за результатами встановлення таких обставин: за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв`язки та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, тощо.

Звичайне місце проживання відповідає місцю, яке відображає певний ступінь інтеграції дитини в соціальне і сімейне середовище. З цією метою, зокрема, повинні братися до уваги тривалість, регулярність, умови і причини перебування на території держави-члена і переїзду сім`ї в цю державу, громадянство дитини, місце і умови відвідування школи, мовні знання, а також сімейні та соціальні відносини дитини в цій державі.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд, зокрема кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зобов`язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права, а ЄСПЛ притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» №39598/03 від 21 липня 2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v.the UnitedKingdom), п.161, Series A заява № 25).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено: "закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що: "питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що "під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини".

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 758/3734/21 у постанові від 28 лютого 2024 року.

З огляду на вищевикладене законодавство України, з урахування практики Верховного Суду, Європейського суду з прав людини, ратифікованого Україною міжнародного законодавства та дослідженими доказами у даній справі, суд приходить до висновку, що первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Одеської міської ради про визначення місця проживання дітей з батьком - є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі, оскільки при задоволенні позовних вимог Позивача за первісним позовом, буде збережено та дотримано якнайкращих інтересів дітей.

Щодо зустрічного позову

При розгляді зустрічної позовної заяви, суд приходить до наступних висновків.

Позивачка за зустрічним позовом перебуваючи з дітьми за кордоном отримує соціальну допомогу на себе та дітей, загальна сума якої складає 3 777 євро 59 центів.

Однак, суд наголошує та погоджується із запереченнями ОСОБА_1 , що стороною Позивача у своїй зустрічній позовній заяві взагалі не вказано факту того, що із соціальної допомоги, яку отримує ОСОБА_2 в розмірі 3 777 євро 59 центів, остання повинна сплачувати плату за оренду житлом, що становить 1750 євро на місяць.

Тобто фактично на забезпечення чотирьох малолітніх дітей залишається 2 027 євро 59 центів, що досить мало, щоб повністю забезпечити потреби 4 малолітніх дітей, які повинні всіляко розвиватись та мати задовільний здоровий стан.

Також суд звертає увагу на те, що дану соціальну допомогу, неможливо вважати стабільним доходом та забезпеченням, як вважає Позивачка ОСОБА_2 , оскільки розмір даної соціальної допомоги не є стабільним та може в любий момент урядом Німеччини переглянутись та зменшитись, а в гіршому випадку взагалі бути скасований.

Так як, ОСОБА_2 ніде не працює, заощаджень немає, що підтверджується висновками суду, які були наведені у розділі рішення щодо обґрунтування задоволення первісної позовної заяви, у випадку зменшення чи скасування даних соціальних виплат, діти фактично можуть залишитись без соціального забезпечення, без житла, оскільки за оренду даного житла ОСОБА_11 сплачує саме з цих виплат, та без належного харчування, а відтак дані виплати неможливо вважати стабільним доходом та належним забезпечення дітей.

Також у своїй зустрічній позовній заяві Позивачка зазначає, що з метою забезпечення безпеки дітям під час військової агресії російської федерації в Україні, Позивачка за зустрічним позовом разом з дітьми виїхала за кордон.

Судом відхиляються дані доводи ОСОБА_2 та не беруться до уваги, оскільки на підставі досліджених доказів у даній справі, які були надані сторонами та всебічної оцінки обставин даної справи, суд переконаний, що остання виїхала з дітьми не задля їхньої безпеки, а задля обмеження спілкування дітей разом із батьком ОСОБА_1 , а також побоюючись того, що суд визначить місце проживання разом із батьком, оскільки ОСОБА_2 веде аморальний спосіб життя, що є неприпустимим та вказує на те, що ОСОБА_2 займатись вихованням дітей не хоче та не буде.

Так судом було вже зазначено, що 23.01.2024 року повернувшись до своєї квартири приблизно о 20:00 годині, де мешкають діти ОСОБА_1 , ОСОБА_1 виявив, що діти відсутні в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Спроби ОСОБА_1 телефонувати на мобільний телефон ОСОБА_2 та дітей були марними, адже телефони були відключені.

Після того ОСОБА_1 були викликано органи поліції для розшуку дітей. Органами поліції після проведення процесуальних дій було внесено до ЄРДР кримінальне провадження №12024163510000068 за ст. 115 КК України та повідомлено, що приблизно о 13:40 годині 23.01.2024 року, ОСОБА_2 разом із дітьми ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 виїхала за кордон без оповіщення батька дітей ОСОБА_1 .

Як раніше зазначалось та встановлено судом, ОСОБА_2 ніде не працює, доходів та заощаджень немає, належним чином вихованням дітей не займається, веде асоціальний та аморальний спосіб життя, неодноразово проходила лікування в реабілітаційних центрах, на підтвердження даного факту в матеріалах справи містяться належні докази у вигляді довідок з реабілітаційних центів та було витребувано судом інформацію з такого центру «Полінар», яка також підтверджує проходження курсу лікування від наркотичної залежності, та більше того, дане підтверджується показаннями свідка, яка була нянею дітей колишнього подружжя.

Також суд враховує, що підтвердженням про вживання ОСОБА_2 наркотичних засобів є те, що нею неодноразово здавались та закладались ювелірні прикраси в ломбард для отримання грошових коштів на вживання саме наркотичних засобів.

Окрім того судом вже було обґрунтовано та встановлено, що ОСОБА_2 погрожувала ОСОБА_1 вивезенням дітей за кордон, що і даний момент зробила.

ОСОБА_1 категорично був не згодний з будь-яким перевезенням дітей до іншого місця проживання разом з матір`ю, а також не згодний з виїздом дітей за кордон про що наголошував ОСОБА_2 , але остання ігнорувала його і станом на теперішній час отримала бажаний результат.

Важливим фактом який враховує суд є те, що ОСОБА_1 не безпідставно забороняв ОСОБА_2 вивозити дітей за кордон, а обґрунтовував свою заборону тим, що ОСОБА_2 ніде не працює, доходів та заощаджень немає, належним чином вихованням дітей не займається, веде асоціальний та аморальний спосіб життя, оскільки неодноразово проходила лікування в реабілітаційних центрах.

Окрім того, варто зазначити, що згідно указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено: ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

Однак суд звертає увагу, що Уряд прийняв Постанову №1364, якою визначив механізм формування єдиного переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією. Сам перелік був затверджений Наказом Мінреінтеграції від 22.12.2022 №309.

Мінреінтеграції регулярно оновлює Перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають у тимчасовій окупації, оточенні. Останні зміни затверджено у лютому 2024 року. Вони почали діяти з 27 лютого.

Відповідно до наказу від 05.02.2024 року №30 знову внесено зміни до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, зокрема до яких місто Одеса не відноситься ані до територій на яких ведуться бойові дії, ані до тимчасово окупованих територій російською федерацією, а відтак місто Одеса є цілком безпечним містом, в якому життю та безпеці дітям ОСОБА_1 нічого не загрожує, більше того місто Одеса містить значну кількість бомбосховищ та укритів, зокрема і навчальні та дошкільні заклади в яких перебували діти ОСОБА_1 .

Суд погоджується із ОСОБА_1 , що Позивачка за зустрічним позовом не мала на меті вивезти дітей за кордон задля їхньої безпеки, у зв`язку з військовою агресію російської федерації, а здійснила дані дії задля власної потреби та інтересів, адже якби ОСОБА_2 хвилювалась за життя та здоров`я дітей, вона ще на початку вторгнення російської федерації в Україну вивезла б дітей за кордон, однак даного нею зроблено не було.

Дане підтверджується доказами, які були надані сторонами по справі та містяться в матеріалах справи.

Також у зустрічній позовній заяві, Позивачка посилається на рішення суду першої інстанції м. Мюнхена по справі № 567 А4888/24 від 23.07.2024 року, в якому зокрема вказано:

«Переглядаючи всі публікації Міністерства іноземних справ ФРН, суд переконаний, що повернення 4 дітей в Україну - і не тільки в Одеський регіон, але й у країну в цілому - становило б для них небезпеку».

Суд наголошує, що дане рішення іноземного суду не має преюдиціального значення для Малиновського районного суду м. Одеси під час вирішення даного спору про визначення місця проживання дітей з батьком чи матір`ю, оскільки суд сам повинен після дослідження всіх обставин даної справи, на внутрішнє переконання ухвалити справедливе та вмотивоване рішення, а не посилатись на рішення іноземного суду та безпідставно відхилити всі доводи сторін, та більше того відмовляти у задоволенні позову чи зустрічного позову.

Тому доводи сторони Позивачки за зустрічним позовом про те, що іноземним судом було вирішено не повертати дітей в Україну та воно є визначальним для даного спору - судом не приймаються.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

На підставі аналізу положень статті 129 Конституції України, а також статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які визначають гарантії обов`язкового виконання судових рішень, можливо дійти висновку, що преюдиційні обставини - це обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили; преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

На відміну від прецедентного характеру правових висновків (позицій) Верховного Суду, преюдиція повинна зберігатися як при зміні законодавства, так і зміні судової практики. Преюдиціальність дає певний привілей стороні у справі не доказувати знову вже встановлені судом обставини (юридичні факти). Разом з тим, інша сторона повинна мати можливість заперечувати такі преюдиційні обставини (юридичні факти) з посиланням на належні та допустимі докази, а суд зобов`язаний навести мотиви відхилення або визнання цих заперечень. Суд, відхиляючи ці заперечення, повинен мотивувати, що існують встановлені іншим судом обставини (юридичні факти) преюдиційного характеру і вони, дійсно, не є «правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту)».

Суд звертає увагу сторін на важливу постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі ВС від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19. У ній зроблено висновок, що факт проживання дитини за кордоном (незалежно від того, вивезена вона до звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання чи після) не впливає на вирішення судами України спору про визначення місця проживання дитини. Проживання дитини за кордоном не є самостійною підставою для відмови в позові про визначення місця проживання такої дитини разом з одним із батьків в Україні.

Суддя Великої Палати Верховного Суду Ольга Ступак, зазначає, що виїзд матері з дитиною за кордон після початку повномасштабної війни не можна кваліфікувати як зміну місця постійного проживання дитини, це тимчасовий виїзд дитини. Тому юрисдикція для вирішення спорів щодо місця проживання дитини, яка виїхала за кордон через війну, інших сімейних спорів, пов`язаних із правами дитини, залишається за національними судами України.

Підсумовуючи все вищевикладене, посилання сторони Позивача за зустрічним позовом на те, що іноземним судом встановлено, що повернення дітей до України буде небезпечним та вирішено не повертати дітей до України, не може впливати на рішення суду України в спорі про визначення місця проживання дітей, з огляду на практику Верховного Суду, та більше того даним іноземним рішенням не вирішено місця проживання дітей з ОСОБА_2 .

Окремо суд зазначає те, що Верховний Суд у постанові від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19 (провадження № 61-19210св20) визначив базові елементи, які підлягають врахуванню при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини, а саме:

(а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров`я, (е) право дитини на освіту.

При вирішенні цієї категорії спорів також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.

Суддя Верховного Суду в Касаційному цивільному суді Євген Синельников зокрема зазначив, що в умовах війни в Україні, вирішуючи такі спори, необхідно враховувати безпекові питання. Тому істотне значення має дослідження судами безпекової ситуації та обмежень, пов`язаних із проведенням бойових дій і їх наслідками. При цьому сам факт запровадження на території України воєнного стану не є достатньою підставою для визначення місця проживання дитини з одним із батьків, зокрема з тим, який проживає за межами України. ОСОБА_12 зауважив і про рівність прав та обов`язків батьків, яка гарантована положеннями міжнародних договорів і національного законодавства.

Відтак, після дослідження всіх доказів, пояснень та посилань наданими Побережною І.О., суд приходить до висновку про відмову у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання дітей з матір`ю.

Щодо висновку про доцільність/недоцільність визначення місця проживання дітей

Частиною 1 ст. 161 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.5 ст. 19 СК України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до ч.6 ст. 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд звертає увагу на те, що Позивачем за первісним позовом 17.10.2023 року - представником ОСОБА_1 адвокатом Вроною А.В. до Малиновського районного суду м. Одеси було подано заяву про виготовлення висновку уповноваженим на те органом щодо визначення місця проживання дітей з батьком.

Після того, стороною Позивача за первісним позовом було подано відповідну заяву до уповноваженого органу задля виготовлення такого висновку.

З досліджених матеріалів справи судом, вбачається наступне.

23.01.2024 року повернувшись до своєї квартири приблизно о 20:00 годині, де мешкають діти ОСОБА_1 , ОСОБА_1 виявив, що діти відсутні в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Спроби ОСОБА_1 телефонувати на мобільний телефон ОСОБА_2 та дітей були марними, адже телефони були відключені.

Після того ОСОБА_1 були викликано органи поліції для розшуку дітей. Органами поліції після проведення процесуальних дій було внесено до ЄРДР кримінальне провадження №12024163510000068 за ст. 115 КК України та повідомлено, що приблизно о 13:40 годині 23.01.2024 року, ОСОБА_2 разом із дітьми ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 виїхала за кордон без оповіщення батька дітей ОСОБА_1

26.01.2024 року - представником ОСОБА_1 адвокатом Вроною А.В. було подано адвокатський запит до Державної прикордонної служби України щодо надання інформації про перетин кордону ОСОБА_2 та дітей.

29.01.2024 року - Державною прикордонною службою України було надано відповідь та повідомлено, що 23.01.2024 року ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_13 перетнули кордон на пункту-пропуску Маяки-Удобне.

09.02.2024 року - представником ОСОБА_1 адвокатом Вроною А.В. було подано адвокатський запит до відділу забезпечення діяльності органу опіку та піклування ПРА ОМР щодо надання інформації про те, чи можливо виготовити висновок щодо визначення місця проживання дітей ОСОБА_1 , з огляду на те, що колишня дружина ОСОБА_2 та діти перебувають закордоном.

20.02.2024 року - Службою у справах дітей ОМР було надано відповідь на адвокатський запит в якому зазначили про те, що перебування ОСОБА_2 та дітей закордоном, унеможливлює виготовлення висновку Службою та направлення його до підвідомчої районної адміністрації ОМР для розгляду та прийняття рішення. Окрім того, в даній відповіді Служба у справах дітей ОМР звернула увагу на постанову Касаційного цивільного суду від 11.12.2023 року у справі № 607/20787/19, в якій зазначено, що факт проживання дитини за кордоном не впливає на вирішення судами України спору про визначення її проживання. Проживання дитини закордоном не є самостійною підставою для відмови у позові про визначення місця проживання такої дитини разом з одним із батьків в Україні.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне також звернути увагу на ще одну постанову Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі №523/19706/19.

11 грудня 2023 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові вказав: «передбачена частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у певних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. Неможливість надати органом опіки та піклування висновку в таких справах, зокрема, у зв`язку з перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо, не означає неможливості розгляду та вирішення спору судом. Протилежний підхід є рівнозначним відмові в доступі до правосуддя, що суперечить положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами частин четвертої та п`ятої статті 19 СК України надання ним такого висновку є обов`язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступі до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначений підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли не було отримано письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок, зокрема, у зв`язку із перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо».

На підставі вищевикладеного, суд вважає за можливе розглянути дану справу на основі наданих сторонами доказів без висновку уповноваженого на те органу про доцільність/недоцільність визначення місця проживання дітей, оскільки такий висновок виготовити не можливо, адже діти та матір ОСОБА_2 перебувають за кордоном.

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення первісного позову та відмову в задоволені зустрічної позовної заяви.

На підставі викладеного та керуючись Главою 9 Розділу ІІІ ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Одеської міської ради про визначення місця проживання дітей з батьком - задовольнити.

Визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , за місцем проживання батька: АДРЕСА_1 .

В задоволені зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування в особі Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання дітей із матір`ю - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після спливу строку на апеляційне оскарження, а у разі подання апеляційної скарги - після закінчення його апеляційного перегляду, якщо за його результатами рішення було залишено без змін.

Повні відомості про учасників справи згідно ст. 265 ч.5 п.4 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Третя особа: Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Канатна, 134, код ЄДРПОУ 26303264).

Третя особа: Служба у справах дітей Одеської міської ради (65022, м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д, код ЄДРПОУ 25427107).

Суддя: І.В. Плавич