Постанова

від 28.01.2025 по справі 466/12703/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/12703/23 Головуючий у 1 інстанції: Ковальчук О. І.

Провадження № 22-ц/811/3470/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючої - судді Ніткевича А.В.

суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.

секретаря Матяш С.І.

з участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Матолича А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 адвоката Орел Людмили Василівни на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 29 жовтня 2024 року в складі судді Ковальчука О.І. у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) про звільнення майна з-під арешту, -

встановив:

У листопаді 2023 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до відповідачів Міністерства юстиції України, Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса), в якому просила знати арешт з нерухомого майна ОСОБА_3 , накладений на підставі постанови про арешт майна боржника №16375 від 10.04.2012 року Відділу державної виконавчої служби Гагарінського районного управління юстиції м. Севастополя, державним виконавцем Гросс К.В., зареєстрований 11.04.2012 за №12385176 Кримською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України.

Вимоги обґрунтовано тим, що у липні 2022 року в ході нотаріального посвідчення правочину з купівлі-продажу квартири, загальною площею 40,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та групи нежитлових приміщень (комори) №15 і підвалу за цією ж адресою, від приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Бородіна Ю.Ю. дізналась, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта є наявні відомості про арешт нерухомого майна позивача за реєстраційним номером 12385176, зареєстрований 11.04.2012 року реєстратором: Кримська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (м. Севастополь), 99011 м. Севастополь, вул. Луначарського, 9. Підставою для обтяження зазначено постанова про арешт майна боржника, 16375, 10.04.2012, ВДВС Гагарінського РУЮ, м. Севастополь, державний виконавець Гросс К.В. Об`єкт обтяження: усе нерухоме майно. Обтяжувач: Відділ державної виконавчої служби Гагарінського районного управління юстиції міста Севастополь, код:35052665, 99038, м. Севастополь, пр-т Жовтневої Революції, 8. Заявник: Відділ державної виконавчої служби Гагарінського районного управління юстиції міста Севастополь, код: 35052665, 99038, м. Севастополь, пр-т Жовтневої Революції, 8.

При цьому згідно із відомостями з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна неможливо ідентифікувати у межах якого виконавчого провадження та/або на підставі якого виконавчого документа накладено арешт на усе нерухоме майно позивача.

Згідно інформації з Єдиного реєстру боржників, стосовно ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) будь-яка інформація відсутня.

Звертала увагу, що наявність у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відомостей про накладення арешту на нерухоме майно, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право позивача на мирне володіння своїм майном.

Оскаржуваною ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 29 жовтня 2024 року задоволено клопотання представника відповідача Міністерства юстиції України, закрито провадження у справі запозовною заявою ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) про зняття арешту з майна, з підстав визначених п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України, справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвалу оскаржила позивачка ОСОБА_2 , апеляційну скаргу в інтересах якої подала адвокат Орел Л.В. Вважає таку незаконною, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали. Судом першої інстанції невірно надано оцінку характеру правовідносин та обставинам, які викладено у позовній заяві і, які мають значення для вирішення питання про розгляд позовної заяви у цій справі.

Зокрема, зауважує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачка є боржником у виконавчому провадженні. При цьому не врахував, що згідно відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна неможливо ідентифікувати у межах якого виконавчого провадження та/або на підставі якого виконавчого документа накладено арешт на усе нерухоме майно позивачки. Згідно із інформацією з Єдиного реєстру боржників відсутня будь-яка інформація відносно боржника ОСОБА_3 .

Відсутність будь-якого відкритого виконавчого провадження та/або виконавчого документа відносно позивачки, на підставі яких накладено арешт на її майно відповідно до постанови про арешт майна боржника №16375 від 10.04.2012 підтверджено і відповідачами у справі, які є органами державної влади, що зобов`язані здійснювати контроль за діяльністю ВДВС Гагарінського РУЮ у м. Севастополі.

Зокрема, Міністерством юстиції України у відповідь на адвокатський запит представника позивача, адвоката Орел Л.В. надано лист №151345/175009 від 17.11.2023 «Щодо розгляду адвокатського запиту», де зазначено про те, що згідно даних Єдиного державного реєстру Гагарінського районного управління юстиції міста Севастополя з 20.11.2021 значиться зареєстрованим виконавче провадження№35313378. Однак, відомості про накладення арешту на майно боржника під час примусового виконання виконавчого провадження №35313378 відсутні. Інші виконавчі провадження, боржником за якими є ОСОБА_2 на виконанні в органах державної виконавчої служби не перебувають та зареєстрованими в системі не значаться.

Відповідно до листа Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за №4540/04.1-25 від 13.11.2023 неможливо ідентифікувати згідно даних автоматизованої системи виконавчого провадження, в якому виконавчому провадженні (при виконанні яких виконавчих документів) винесено постанову про арешт майна боржника №16375 від 10.04.2012, яку зазначено як підставу для обтяження №12385176.

Апелянт вважає, що висновок суду про те, що позивачка була боржником у виконавчому провадженні не ґрунтується на доказах, які містяться у справі.

Закриваючи провадження у справі з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України, суд позбавив позивачку права на доступ до суду. Звернення позивачки до суду з позовом про зняття арешту майна є єдиним ефективним засобом захисту її прав.

Додає, що аргументуючи ухвалу від 29.10.2024 про закриття провадження у справі, суд першої інстанції посилається на ст. 447 ЦПК України, яка міститься у розділі VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» та визначає порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень.

Вказана стаття ЦПК України визначає, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права та свободи.

Однак, судом першої інстанції не враховано, що згідно з ч.1 ст. 448 ЦПК України, така скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Обставини справи №466/12703/23 вказують на те, що виконавче провадження і виконавчий документ, на підставі якого накладено арешт на усе майно позивачки 10.04.2012 року, відсутні. Відповідно, позивачці невідомо до якого суду, у межах якого провадження позивач має право звернутися для оскарження неправомірних дій державного виконавця, яким накладено арешт на майно позивача.

Посилання судом першої інстанції на практику Верховного Суду є безпідставними, оскільки обставини вказаних справ не є релевантними до обставин справи №466/12703/23.

Якщо відсутні відомості про судове рішення чи рішення будь-якого іншого органу на підставі якого накладено арешт на майно особи, яка при цьому ще і не є стороною будь-якого виконавчого провадження, такий спосіб захисту, як оскарження дій, рішень державного виконавця не є ефективним та не підлягає застосуванню.

Просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 29 жовтня 2024 року, справу направити для продовження розгляд у до суду першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до вимог ч.3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву не перешкоджає перегляду судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1 на підтримку доводів скарги, а також пояснення представника відповідача ОСОБА_4 на заперечення таких, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з такого.

Згідно із ч. 1 ст. 367 Цивільно-процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першоїстатті 255 ЦПК України.

Перевіряючи законність оскаржуваного судового рішення колегія суддів враховує таке.

Судом встановлено, що згідно із довідкою від 01.12.2016 №1308-1824 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_2 , місце реєстрації проживання якої значиться: АДРЕСА_2 фактично проживає/перебуває за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.16).

Як вбачається із матеріалів справи, а саме з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.10.2023, на все нерухоме майно ОСОБА_5 накладено арешт. Реєстраційний номер обтяження:12385176; підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника, 16375, 10.04.2012, ВДВС Гагарінського РУЮ м. Севастополя, державний виконавець Грос К.В.; обтяжувач: Відділ державної виконавчої служби Гагарінського районного управління юстиції міста Севастополь; заявник: Відділ державної виконавчої служби Гагарінського районного управління юстиції міста Севастополь (а.с. 40-42).

З Єдиного реєстру боржників, доступ до якого є відкритим, слідує, що будь-яка інформація відносно боржника ОСОБА_3 відсутня.

У листі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за №4540/04.1-25 від 13.11.2023 значиться, що Наказом Міністерства юстиції України від 27.04.2023 №1499/5 «Про визначення органу державної виконавчої служби, який здійснюватиме примусове виконання рішень» визначено, що під час дії воєнного стану примусове виконання рішень, місцем виконання яких є Автономна Республіка Крим та місто Севастополь, здійснює відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Одночасно зазначено, що фактично матеріали виконавчих проваджень, які перебували на території АР Крим та м. Севастополь, в тому числі виконавчі провадження, які відкрито відносно ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ), при виконанні яких винесені запитувані постанови про арешт майна, до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономіній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління (м. Одеса) не передавались, а також у відділ на примусовому виконанні Відділу не перебували.

Враховуючи викладене, неможливо ідентифікувати згідно даних автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП), в якому виконавчому провадженні винесено постанову про арешт майна боржника №16375 від 10.04.2012, яка зазначена як підставу обтяження №12385176, оскільки не зазначено номеру виконавчого провадження у АСВП (а.с. 42).

Водночас проінформовано, що згідно даних АСВП (спецпідрозділ), на виконанні ВДВС Гагарінського РУЮ міста Севастополь зареєстроване виконавче провадження №35313378 відносно ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), стягувач держава. Дата відкриття 20.11.2012. Будь-яка інша інформація щодо виконавчого документа та суми стягнення у АСВП не міститься (а.с.34).

Звертаючись до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту, позивачка просила скасувати арешт з її нерухомого майна, накладений на підставі постанови про арешт майна боржника №16375 від 10.04.2012 Відділу державної виконавчої служби Гагарінського районного управління юстиції м. Севастополя, державним виконавцем Гросс К.В., зареєстрований 11.04.2012 року за №12385176 Кримською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, оскільки відсутні будь-які дані щодо наявності відкритого виконавчого провадження відносно неї як боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина першастатті 13 ЦПК України).

Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим, зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Згідно із пунктом 1 частини 1статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цьогоКодексу, порушено їхні права чи свободи.

Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначені статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Таким чином, за змістом наведених положень Закону України «Про виконавче провадження», в судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна у випадку незавершеного виконавчого провадження або у випадку, коли особа вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, та одночасно звертається з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

За змістом статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» до суду з позовом про визнання права власності на це майно і зняття арешту з нього може звернутись особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові.

Таким чином, арешт майна, який не пов`язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що у разі, якщо арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року № 904/51/19.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції належним чином не дослідив підстави звернення позивачки до суду, зокрема посилання на те, що неможливо ідентифікувати у межах якого виконавчого провадження та/або на підставі якого виконавчого документа накладено арешт на усе нерухоме майно позивачки. Згідно інформації з Єдиного реєстру боржників, стосовно ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) будь-яка інформація відсутня.

Таким чином, суд першої інстанції фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, не встановив та не з`ясував: чи перебуває відкрите виконавче провадження, в якому ОСОБА_3 є боржником; на виконання якого саме рішення, державним виконавцем була винесена постанова від 10.04.2012 про арешт усього нерухомого майна ОСОБА_3 , оскільки в залежності від цього лише можна зробити висновок про те, в якому порядку ОСОБА_2 наділена правом на звернення до суду зі скаргою, в порядку судового контролю чи з позовом у позовному провадженні.

Без з`ясування вищевказаних обставин ухвалити законне, обґрунтоване й справедливе судове рішення є неможливим, а тому висновок щодо правомочності позивача на звернення до суду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, є передчасним.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

При цьому, як передбачено ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Орел Людмили Василівни задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 29 жовтня 2024 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 29 січня 2025 року.

Головуючий А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М.Копняк