Постанова

від 29.01.2025 по справі 203/3949/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1513/25 Справа № 203/3949/24 Суддя у 1-й інстанції - Єдаменко С. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2025 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Халаджи О. В.

суддів: Космачевської Т.В., Максюти Ж.І.,

секретар Піменова М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій» на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 жовтня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій» про визнання дій протиправними та відшкодування моральної шкоди (суддя першої інстанції Єдаменко С.В.)

В С Т А Н О В И В:

6 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій» про визнання дій протиправними та відшкодування моральної шкоди, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо відмови йому, як особі з інвалідністю ІІ групи, на безоплатний проїзд на пасажирському транспорті загального користування на приміських маршрутах та стягнути з відповідача у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення його прав, 40 000 грн.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 жовтня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій» про визнання дій протиправними та відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Визнати протиправними дії Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій» з відмови ОСОБА_1 на безоплатний проїзд на пасажирському транспорті загального користування на приміських маршрутах.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 2000 гривень.

В решті позову відмовлено.

Стягнуто з Приватного акціонерноготовариства «Дніпропетровськеобласне підприємствоавтобусних станцій» на користь держави судовий збір в розмірі 121гривня 12 копійок.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ПрАТ «Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій» подало апеляційну скаргу, в якій вказало, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права та без дослідження доказів наявних у справі.

Мотивує скаргу тим, що в доданому до позову квитку зазначено дані продавця квитка ТОВ «КВИТОК» та жодної інформації про продаж зазначеного квитка саме відповідачем немає.

Зазначає, що місцевий суд помилково відніс ПрАТ «ДОПАС» до переліку підприємств транспорту, адже відповідач не є перевізником, не має у власності транспортних засобів якими б здійснював перевезення пасажирів чи багажу, не є замовником транспортних послуг, а лише власником приміщення в якому розміщена автостанція.

Наголошує на тому, що місцевим судом не викладено жодного обґрунтування вини відповідача, яка була пов`язана з діями позивача з придбанням квитка у третіх осіб.

Директор ПрАТ «ДОПАС «Ігор Різниченко просив рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, однак доказів його направлення відповідачу, суду надано не було, а тому даний відзив не буде враховуватись при апеляційному перегляді.

У судовому засіданні ОСОБА_1 свої заперечення підтримав та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Згідно із ч. 2ст. 372 ЦПК Українинеявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступного.

Згідно ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є пенсіонером та особою з інвалідністю ІІ групи довічно (інвалідність армії), що підтверджується копією пенсійного посвідчення. (а.с.9)

12 червня 2024 року позивач мав намір здійснити поїздку приміським транспортом з м. Новомосковська Дніпропетровської області до м. Дніпра, для чого прибув до автовокзалу, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .

В касі автовокзалу позивачу було відмовлено у видачі квитка на безкоштовний проїзд в автобусі приміського сполучення та продано квиток на проїзд по повній вартості 55 грн. на рейс 8012 м. Новомосковськ - м.Дніпро. (а.с.4)

16 червня 2024 року позивач звернувся до ПрАТ «ДОПАС» із заявою про надання роз`яснень щодо підстав позбавлення його, як особи з інвалідністю ІІ групи, права на безоплатний проїзд у пасажирському приміському транспорті. (а.с.8)

Звертаючись до суду з позовом позивач посилався на те, що діями відповідача щодо відмови у безоплатному проїзді було порушено його право, встановлене законодавством України, на безоплатний проїзд на міському пасажирському транспорті загального користування та приміських маршрутах, як людини з інвалідністю ІІ групи.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, про обґрунтованість, доведеність вимог та врахував характер та глибину душевних страждань при визначенні суми моральної шкоди у розмірі 2000 грн.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.

Відповідно до частини першоїстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другоюстатті 10 ЦПК Українисуд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 15 ЦК Українипередбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно достатті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, окрім іншого: визнання права; відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 17.05.1993 року № 354 «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування» було введено безплатний проїзд для пенсіонерів за віком на міському пасажирському транспорті загального користування (крім метрополітену і таксі).

Пунктом 1-1 вказаної постанови установлено, що право на безплатний проїзд надається за наявності посвідчення встановленого зразка чи довідки, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який зареєстрований у зазначеній системі і видається на безоплатній основі.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.08.1994 року № 555 чинність постанови Кабінету Міністрів України від 17.05.1993 року № 354 «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування» було поширено на інвалідів.

Відповідно до ст.38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» особи з інвалідністю I та II групи, діти з інвалідністю та особи, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше однієї особи, яка супроводжує особу з інвалідністю I групи або дитину з інвалідністю), мають право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім таксі) за наявності посвідчення чи довідки, зазначених у цьому Законі, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі.

Особи з інвалідністю, діти з інвалідністю та особи, які супроводжують осіб з інвалідністю першої групи або дітей з інвалідністю (не більше однієї особи, яка супроводжує особу з інвалідністю або дитину з інвалідністю), мають право на 50-відсоткову знижку вартості проїзду на внутрішніх лініях (маршрутах) повітряного, залізничного, морського, внутрішнього водного та автомобільного транспорту в період з 1 жовтня по 15 травня.

Звуження змісту та обсягу права осіб з інвалідністю на пільговий проїзд транспортом не допускається.

Статтею 38-2 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначено, що пільги, передбачені цим Законом, зберігаються за особами з інвалідністю та дітьми з інвалідністю незалежно від виду виплачуваної пенсії або допомоги, призначеної замість пенсії.

У випадках, коли іншими нормативно-правовими актами передбачені норми, що підвищують встановлений цим Законом рівень соціального захисту осіб з інвалідністю, застосовуються положення тих нормативно-правових актів, які визначають найбільший рівень соціального захисту осіб з інвалідністю.

Якщо особа з інвалідністю має право на одну і ту ж пільгу за цим Законом і одночасно за іншим нормативно-правовим актом, пільга їй надається лише за одним з них за її вибором (незалежно від підстави встановлення пільги).

Відповідно до ст.38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» пільгове перевезення осіб з інвалідністю здійснюють усі підприємства транспорту незалежно від форми власності та підпорядкування відповідно до Закону України «Про транспорт».

Порядок транспортного обслуговування осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю на пільгових умовах визначається нормативно-правовими актами, що регламентують правила користування громадянами повітряним, залізничним, морським, внутрішнім водним, автомобільним та міським електричним транспортом.

Статтею 12 Закону України «Про транспорт» передбачено, що підприємства транспорту зобов`язані забезпечувати потреби громадян, підприємств і організацій у перевезеннях; права на пільги громадян щодо користування транспортом.

Згідно ст.30 Закону України «Про транспорт» до складу автомобільного транспорту входять підприємства автомобільного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти, авторемонтні і шиноремонтні підприємства, рухомий склад автомобільного транспорту, транспортно-експедиційні підприємства, а також автовокзали і автостанції, навчальні заклади, ремонтно-будівельні організації та соціально-побутові заклади, інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.

Статтею 36 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що автостанції надають пасажирам послуги, пов`язані з їх проїздом автобусними маршрутами загального користування, а автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, - послуги, пов`язані з відправленням та прибуттям автобусів згідно з розкладом руху.

До обов`язкових послуг, що повинні надаватися автостанціями пасажирам та автомобільному перевізнику належить, зокрема, продаж квитків.

Пунктом 111 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 року № 176 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.09.2007 року № 1184) (далі-Правила), визначено, що рішення про відкриття або закриття автостанції приймається її власником з обов`язковим інформуванням органу місцевого самоврядування, на території якого розташовується автостанція. Організація роботи автостанції покладається на її власника.

Відповідно до п.115 Правил продаж квитків здійснюється власником автостанції, автомобільним перевізником, водієм чи іншим суб`єктом господарювання, уповноваженим на це автомобільним перевізником чи власником автостанції.

Згідно абз.2 п.124 Правил власники автостанцій несуть відповідальність згідно із законом за якість та безпечність послуг, що надаються автостанціями пасажирам і автомобільним перевізникам, доступність, технічний та санітарно-гігієнічний стан будівель, споруд, обладнання та території автостанції.

Відповідно до п.130 Правил особи, що користуються пільгами з оплати проїзду автобусами міжміського та/або приміського сполучення, звертаються у квиткову касу автостанції для внесення відповідної позначки до касової відомості та отримання квитка на пільговий проїзд.

Статтею 13 Закону України «Про транспорт» передбачено, що відповідальність підприємств транспорту за невиконання або неналежне виконання зобов`язань щодо перевезення пасажирів, багажу, а також відповідальність перед пасажиром за несвоєчасне подання транспорту визначається кодексами (статутами) окремих видів транспорту та іншими законодавчими актами України.

До загальних умов цивільно-правової відповідальності відносяться: 1) протиправний характер поведінки (дій чи бездіяльності) особи, на яку передбачається покласти відповідальність (чи настання інших спеціально передбачених законом або договором обставин); 2) наявність у потерпілої особи шкоди або збитків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою порушника і наступними шкідливими наслідками; 4) вина правопорушника.

Сукупність перерахованих умов, за загальним правилом необхідних для покладання цивільно-правової відповідальності на конкретну особу, називається складом цивільного правопорушення. Відсутність хоча б одного із зазначених умов відповідальності, як правило, виключає її застосування. Встановлення даних умов здійснюється саме у зазначеній черговості, оскільки відсутність одного з попередніх умов позбавляє сенсу встановлення інших (наступних) умов.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 09.08.2017 року по справі № 908/2138/16, за якою для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, за відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Згідно із частиною першоюстатті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина першастатті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина першастатті 80 ЦПК України).

Частинами першою-третьоюстатті 13 ЦПК Українипередбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до п.1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування» від 17.05.1993 року №354, Ввести безплатний проїзд для пенсіонерів за віком на міському пасажирському транспорті загального користування (крім метрополітену і таксі)та приміських маршрутах.

Відповідно п.1 до Постанови «Про поширення чинності постанови Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 р. N 354» від 16 серпня 1994 р. N 555, поширити чинність Постанови Кабінету Міністрів України «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування» від 17.05.1993 року №354, на інвалідів.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 мав право на безоплатний проїзд на приміському маршруті.

Відповідно до вимог статті 30 Закону України «Про транспорт»,до складу автомобільного транспорту входять підприємства автомобільного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти, авторемонтні і шиноремонтні підприємства, рухомий склад автомобільного транспорту, транспортно-експедиційні підприємства, а такожавтовокзали і автостанції, навчальні заклади, ремонтно-будівельні організації та соціально-побутові заклади, інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності Приватного акціонерного товариства «Дніпровське обласне підприємство автобусних станцій» є допоміжне обслуговування наземного транспорту.

Таким чином, Приватне акціонерне товариство «Дніпровське обласне підприємство автобусних станцій» є підприємством транспорту та є винним у тому, що позивач ОСОБА_1 не зміг реалізувати своє право на безоплатний проїзд у приміському транспорті, як інвалід ІІ групи.

Таким чином, колегія суддів за результатами апеляційного розгляду справи вважає, що висновки суду першої інстанції зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження наданих сторонами доказів, доводів та заперечень сторін, яким судом надана відповідна правова оцінка.

Висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Позивачем належним чином не спростовано наведені у даному рішенні обставини, а тому апеляційний суд вважає, що районний суд дійшов обґрунтованого висновку відмовивши у задоволенні позову.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).,

Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись статтями 374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій» залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районногосуду м.Дніпропетровська від08жовтня 2024року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

Т.В. Космачевська

Ж.І. Максюта

Повний текст судового рішення складено 30 січня 2025 року.

Головуючий-суддя О.В. Халаджи