Постанова

від 29.01.2025 по справі 175/1452/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/587/25 Справа № 175/1452/23 Суддя у 1-й інстанції - Білоусова О. М. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2025 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Космачевської Т.В.,

суддів: Максюти Ж.І., Халаджи О.В.,

за участю секретаря судового засідання Паромової О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 липня 2024 року в цивільній справі номер 175/1452/23 за позовом ОСОБА_1 до Колективного підприємства «Дніпропетровський райсількомунгосп» про звільнення з посади, стягнення заборгованості по заробітній платні, вихідної допомоги та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2023 року до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області звернулась ОСОБА_1 з позовом до Колективного підприємства «Дніпропетровський райсількомунгосп» про звільнення з посади, стягнення заборгованості по заробітній платні, вихідної допомоги та моральної шкоди, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 01 липня 2008 року між нею та КП «Дніпропетровський райсількомунгосп» було укладено трудовий договір з працевлаштуванням на посаду заступника директора з правових питань за сумісництвом. В грудні 2022 року у позивачки захворіла мама, тому вона мала термінову потребу в грошах. Позивач намагалась зв`язатись з директором підприємства ОСОБА_2 з вимогою виплатити заробітну плату, подала заяву про звільнення, однак відповіді так і не отримала.

Позивачка просила суд звільнити її з посади заступника директора з правових питань КП «Дніпропетровський райсількомунгосп» та стягнути з підприємства заробітну плату за період з 01 липня 2008 року по 15 січня 2023 року у розмірі 679209,00 грн вихідну допомогу у розмірі 30149,88 грн та моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 липня 2024 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Колективного підприємства «Дніпропетровський райсількомунгосп» про звільнення з посади, стягнення заборгованості по заробітній платні, вихідної допомоги та моральної шкоди відмовлено.

Із вказаним рішенням не погодилась позивачка ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, просила апеляційний суд скасувати рішення Дніпропетровського районного суду у справі №175/1452/23 від 02.07.2024 року та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, покласти на відповідача судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

Доводами апеляційної скарги наведено, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено норми процесуального права, неправильно застосовано до спірних правовідносин сторін норми матеріального права, не з`ясовано обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Укладений позивачкою 01.07.2008 року договір повністю відповідає зазначеним критеріям,

отже, є саме трудовим договором, а не договором цивільно-правового характеру. Станом на дату звернення з позовом та дату прийняття оскаржуваного рішення трудовий договір не розірвано, не визнано недійсним у встановленому порядку.

Як свідчать тексти довіреностей, вони видані директором КП «Дніпропетровський райсількомунгосп» Сизоненком М.Г., який діяв згідно зі Статутом, підписані ним та скріплені печаткою підприємства. Повноваження на представництво інтересів підприємства надавалися позивачці відповідно до трудового договору від 01.08.2008 року та п. 2.1, 2.6 посадової інструкції, затвердженої директором Сизоненком М.Г. 01.07.2008 року (додаток до трудового договору), з якою вона була ознайомлена під підпис в цей же день.

На думку позивачки суд одночасно визнав трудовий договір, укладеним ОСОБА_2 , і як директором відповідача, і як фізичною особою.

Вважає, що відсутність реєстрації договору у ДСЗ якраз і підтверджує факт, що трудовий договір від 01.07.2008 року укладався ОСОБА_2 саме як посадовою особою відповідача. Більш того, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження існування договору, укладеного між позивачкою та особисто ОСОБА_2 чи здійснення розрахунків за ними відповідачем не надано, висновки суду суперечать матеріалам цивільної справи.

Пунктом 1 трудового договору, який було укладено позивачкою з відповідачем, зазначено, що ОСОБА_1 працює за сумісництвом, отже відповідно до Інструкції №286 посада «заступник директора з правових питань» не підлягала включенню до штатних розкладів відповідача у весь період дії трудового договору від 01.07.2008 року. Отже, надані КП штатні розклади підприємства не можуть вважатися належними доказами відсутності трудових відносин, висновки суду першої інстанції в цій частині суперечать вимогам чинного матеріального права.

До дати отримання відзиву на позовну заяву позивачці не було відомо про наявність наказів №3К від 01.09.2008 року, №5К від 05.09.2008 року, на них відсутній її підпис про ознайомлення. Відсутні будь-які належні та допустимі докази про відмову позивачки приступити до роботи, які б слугували підставою для видачі наказу №5К від 05.09.2008 року про скасування попереднього наказу (наприклад, акт, складений за фактом відсутності позивачки на роботі або про відмову надати трудову книжку). Більш того, зазначені документи суперечать довідці №23/06 від 23.06.2011 року, що видана директором відповідача ОСОБА_2 , про перебування позивачки на посаді та матеріалам цивільної справи №2-1670/2009, які досліджені в судовому засіданні та містять документи, складені позивачкою як заступником директора з правових питань.

Вважає, що вищезазначені накази були створені відповідачем після отримання позовної заяви з метою уникнути встановленої цивільно-правової відповідальності за порушення трудових прав ОСОБА_1 . Також вважає, що директор відповідача свідомо не вносив відомості до податкової звітності та звітності до Пенсійного фонду України про наявність трудових відносин з позивачкою з метою ухилення від здійснення оплати праці, тому вони відсутні у ф.ОК-5 та ф.ОК-7.

На думку позивачки, судом першої інстанції грубо порушено принцип змагальності сторін та вимоги ч. 4, 8, 9 ст. 83 ЦПК України щодо порядку прийняття доказів у справі, що призвело до прийняття на підставі них незаконного рішення.

Орієнтовний розрахунок судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з подачею апеляційної скарги: судовий збір 1816,80 грн квитанція в матеріалах справи; витрати на правничу допомогу 10000,00 грн, всього 11816,80 грн.

Від КП «Дніпропетровський райсількомунгосп» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02.07.2024 року у справі №175/1452/23 - без змін.

Позивачкою не доведено, що між нею та відповідачем 01.07.2008 року був укладений трудовий договір від 01.07.2008 року. Відповідач категорично заперечує, а позивачкою не доведений факт видання посадової інструкції заступника директора з правових питань від 01.07.2008 року, яка крім того, що викладена російською мовою, ще й містить в собі такі недоліки, які не дають змоги визначити ані посаду, ані посадові обов`язки.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач не отримував заяву позивачки від

22.12.2022 року, більш того - позивачка не надала суду доказів її направлення та отримання відповідачем.

З 2007 року і по теперішній час відповідач не веде господарську діяльність, не отримує прибутку, заробітна плата нікому не нараховувалася і не виплачувалася, що підтверджується деклараціями та заявами членів трудового колективу, які є у справі.

В період із 01.07.2008 року і по теперішній час позивачка фізично не могла виконати умови долученого нею трудового договору від 01.07.2009 року, адже є не тільки засновником, але й директором багатьох підприємств, в тому числі, ПП «Уран», ТОВ «Трейдмаркет 2004», ТОВ «Агротрансінвест», ТОВ «ЕКЦ «Земсервіс», БО «БФ «Національні гуманітарні програми», АБ «Тетяни Волинець», та ще й здійснює діяльність як фізична особа підприємець. Копії витягів із ЄДР, роздруківки із сайту Національної асоціації адвокатів України є у матеріалах справи. Більш того, згідно з записами в трудовій книжці позивачка увесь спірний період мала постійне основне місце роботи, та ще й квітня 2017 року перебувала на обліку як безробітна, тобто, не перебувала та не могла перебувати в трудових відносинах з відповідачем.

Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. Докази фактично виконаної роботи позивачка не надала.

В судовому засіданні апеляційного суду позивачка ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримала, просила апеляційну скаргу задовольнити.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач КП «Дніпропетровський райсількомунгосп» в особі директора ОСОБА_3 та його представник адвокат Кротенко І.В. апеляційну скаргу не визнали, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю доповідача, позивачку, представників відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що позивачкою ОСОБА_1 надано трудовий договір від 01.07.2008 року, укладений між нею та КП «Дніпропетровський райсількомунгосп» (а.с. 14, том 1).

З довідки вих. №23/06 від 23.06.2011 року вбачається, що ОСОБА_1 з 01.07.2008 року та по час складання довідки працює в КП «Дніпропетровський райсількомунгосп» заступником директора з правових питань з оплатою праці згідно зі штатним розкладом (а.с. 16, том 1).

З копій довіреностей, які були надані з позовною заявою, вбачається, що КП «Дніпропетровський райсількомунгосп» в особі директора ОСОБА_2 уповноважував ОСОБА_1 вести справи підприємства та користуватися усіма процесуальними правами (а.с. 17-19, том 1).

З заяви від 22.12.2022 року видно, що ОСОБА_1 просила звільнити її з посади заступника директора з правових питань за власним бажанням 15 січня 2023 року (а.с. 22, том 1).

Відповідно до наказу №3К від 01.09.2008 року прийнято на роботу ОСОБА_1 заступником директора з правових питань з 01.09.2008 року з окладом згідно штатного розкладу (а.с. 55, том 1).

З наказу №5К від 05 вересня 2008 року вбачається, що наказ №3К від 01.09.2008 року скасовано у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 не надала трудову книжку та фактично не приступила до роботи (а.с. 61, том 1).

Відповідно до Книги реєстрації адміністративних та кадрових наказів КП «Дніпропетровський райсількомунгосп» та роздруківку кадрових змін за 2008-2018 роки наказом №3К від 01.09.2008 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу, а наказом № 5К від 05 вересня 2008 року наказ №3К від 01.09.2008 року скасовано (а.с. 9-26, 27-29, том 2).

Відповідно до довідок ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо ОСОБА_1 згідно з формами ОК-5, ОК-7 та довідки про трудовий та страховий стаж найменування Колективного підприємства «Дніпропетровський райсількомунгосп» відсутнє у переліку страхувальників за звітній період, а саме з 2001 по 2023 рік (а.с. 187-188зв, 189-192, 193-193зв, том 1).

Матеріали справимістять копіїштатного розкладувід 01.09.2008року,01.10.2008 року, 01.06.2011 року та копії табелів обліку робочого часу за липень, серпень, вересень 2008 року та червень 2011 року, з яких не вбачається посади заступника директора з правових питань (а.с. 57-60).

До матеріалів справи долучено копію трудової книжки ОСОБА_1 (а.с. 208-213, том 1)

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.

З вказаним висновком суду першої інстанції апеляційний суд погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Положеннями статті 24 КзПП України передбачено, зокрема, що укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 надано трудовий договір від 01.07.2008 року, укладений між нею та КП «Дніпропетровський райсількомунгосп».

Відповідно до наказу №3К від 01.09.2008 року прийнято на роботу ОСОБА_1 заступником директора з правових питань з 01.09.2008 року з окладом згідно штатного розкладу.

З наказу №5К від 05 вересня 2008 року вбачається, що наказ №3К від 01.09.2008 року було скасовано у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 не надала трудову книжку та фактично не приступила до роботи.

З копій штатного розкладу від 01.09.2008 року, 01.10.2008 року, 01.06.2011 року та копій табелів обліку робочого часу за липень, серпень, вересень 2008 року та червень 2011 року не вбачається наявності посади заступника директора з правових питань.

З довідок ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо ОСОБА_1 згідно з формами ОК-5, ОК-7 та довідки про трудовий та страховий стаж вбачається, що найменування Колективного підприємства «Дніпропетровський райсількомунгосп» відсутнє у переліку страхувальників за звітній період, а саме з 2001 року по 2023 рік.

З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про не доведеність належними та допустимими доказами факту трудових відносин між позивачкою та відповідачем, а отже підстави для задоволення позову про звільнення з посади, стягнення заборгованості по заробітній платні, вихідної допомоги - відсутні.

Оскільки вимоги про стягнення моральної шкоди є похідними від позовних вимог про звільнення з посади, стягнення заборгованості по заробітній платні, вихідної допомоги , апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції також обґрунтовано відмовив у стягненні моральної шкоди.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції, висновків суду не спростовують, переважно зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.

Підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 липня 2024 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 31 січ6ня 2025 року.

Судді: