Рішення

від 30.01.2025 по справі 140/35457/23

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 року ЛуцькСправа № 140/35457/23

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу містобудування та архітектури Горохівської міської ради, Горохівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Відділу містобудування та архітектури Горохівської міської ради (далі відповідач-1, Відділ містобудування та архітектури), Горохівської міської ради (далі відповідач 2, міська рада) про визнання протиправним та скасування рішення Відділу містобудування та архітектури Горохівської міської ради про відмову щодо продовження паспорта прив`язки розміщення тимчасової споруди для проведення підприємницької діяльності в АДРЕСА_1 на підставі рішення Горохівської міської ради від 15.09.2020 №44-29/2020 Про закріплення територій для проведення благоустрою за гр. ОСОБА_2 ; зобов`язання Відділ містобудування та архітектури Горохівської міської ради продовжити паспорт прив`язки розміщення тимчасової споруди для проведення підприємницької діяльності в АДРЕСА_1 ; визнання протиправним та скасування рішення Горохівської міської ради від 15.09.2020 №44-29/2020 Про закріплення територій для проведення благоустрою за гр. ОСОБА_2 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 є власником тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності по АДРЕСА_1 , де здійснює підприємницьку діяльність її чоловік ОСОБА_3 . На вказану тимчасову споруду 09.06.2020 було видано та зареєстровано паспорт прив`язки №7 на ім`я ОСОБА_1 з терміном дії до 09.12.2020, в подальшому у грудні 2020 року паспорт прив`язки було продовжено до 09.12.2023. У зв`язку із закінченням терміну дії паспорта прив`язки, позивачем 08.11.2023 до відповідача-1 подано заяву про продовження строку його дії. Однак у відповідь на вказану заяву Відділ містобудування відмовив у видачі вищевказаного паспорта прив`язки на підставі рішення Горохівської міської ради від 15.09.2020 №44-29/2020 Про закріплення територій для проведення благоустрою за гр. ОСОБА_2 .

Позивач та її представник вважають, що зазначені підстави для відмови у продовженні дії паспорту прив`язки тимчасової споруди є протиправними, та такими, що прийняті із порушенням вимог Законів України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про благоустрій населених пунктів, Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 (далі Порядок №244).

Також позивач та його представник вважають протиправним рішення Горохівської міської ради від 15.09.2020 44-29/2020 Про закріплення території для проведення благоустрою за гр. ОСОБА_2 , яке перебуває у безпосередньому зв`язку із рішенням про відмову щодо продовження паспорта прив`язки. З урахуванням наведеного позивач просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 01.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в даній справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Ухвалою суду від 29.02.2024 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2 , третя особа). Ухвалою суду від 01.04.2024 закрито провадження у даній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.08.2024 ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 про закриття провадження у справі скасовано та справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

28.08.2024 ухвалою суду прийнято до провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу містобудування та архітектури Горохівської міської ради, Горохівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії та визначено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У відзивах на позовну заяву відповідачі позовних вимог не визнали. В обґрунтування такої позиції зазначили, що Відділ містобудування та архітектури Горохівської міської ради правомірно відмовив позивачу у продовженні терміну дії паспорту прив`язки розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності за вищевказаною адресою, з огляду на чинність рішення Горохівської міської ради від 15.09.2020 № 44-29/2020 Про закріплення території для проведення благоустрою за гр. ОСОБА_2 . Зважаючи на наявність вказаного рішення міської ради, що носить зобов`язальний характер, у відповідача-1 не було законних підстав для задоволення заяви позивача. Пункт 3 даного рішення визначає таке, враховуючи, що на даний час на вищезгаданій території знаходиться тимчасова споруда для провадження підприємницької діяльності встановлена гр. ОСОБА_1 , гр. ОСОБА_2 приступити до проведення благоустрою після закінчення терміну дії паспорту прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, виданого гр. ОСОБА_1 . Дане рішення міської ради відповідає вимогам чинного законодавства України, позивачем не наведено жодних аргументів відносно його протиправності, а Горохівська міська рада як орган місцевого самоврядування має законне право розпоряджатися землями комунальної власності, якою є земельна ділянка, де розміщено тимчасову споруду ОСОБА_1 . Також зазначили, що позивач станом на даний час самовільно використовує земельну ділянку, де знаходиться належна їй тимчасова споруда, не сплачуючи при цьому жодних платежів (плата за землю тощо), у зв`язку з чим наносяться збитки Горохівській міській територіальній громаді. З цих підстав просили у задоволенні позову відмовити повністю.

У поясненнях щодо позову ОСОБА_2 зазначила, що 17.10.2023 начальником Відділу містобудування та архітектури Горохівської міської ради їй видано та зареєстровано за № 89 паспорт прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності по АДРЕСА_1 . Зі Схеми розміщення тимчасової споруди замовника вбачається, що ОСОБА_2 має законне право розміщувати тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності на даній земельній ділянці, на яку претендує позивач та, на яку просить продовжити паспорт прив`язки. Станом на даний час позивач самовільно використовує земельну ділянку, на яку їй видано паспорт прив`язки тимчасової споруди та підтверджено рішенням Горохівської міської ради від 15.09.2020 № 44-29/2020 Про закріплення території для проведення благоустрою за гр. ОСОБА_2 .

Інших заяв по суті справи від учасників справи не надходило.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 09.06.2020 сектором містобудування та архітектури Горохівської райдержадміністрації видано ОСОБА_1 паспорт прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності по АДРЕСА_1 , зареєстровано за реєстраційним №7. Паспорт прив`язки дійсний до 09.12.2020, в подальшому паспорт прив`язки продовжено до 09.12.2023 (а.с.22).

08.11.2023 позивач ОСОБА_1 звернулася до відповідача-1 із заявою щодо продовження паспорта прив`язки розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності в АДРЕСА_1 .

На вказану заяву Відділ містобудування та архітектури Горохівської міської ради листом від 23.11.2023 №Д-15 відмовив ОСОБА_1 у видачі вищевказаного паспорта прив`язки на підставі рішення Горохівської міської ради від 15.09.2020 №44-29/2020 Про закріплення територій для проведення благоустрою за гр. ОСОБА_2 . (а.с.23).

Одночасно позивачу було надіслано рішення Горохівської міської ради від 15.09.2020 №44-29/2020 Про закріплення територій для проведення благоустрою за гр. ОСОБА_2 (а.с. 24).

Так, рішенням Горохівської міської ради від 15.09.2020 №44-29/2020 Про закріплення територій для проведення благоустрою за гр. ОСОБА_2 міська рада вирішила:

1. З метою впорядкування території та покращення естетичного вигляду міста, закріпити за гр. ОСОБА_2 земельну ділянку орієнтовною площею 60 кв.м. по АДРЕСА_1 (межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 0720810100:01:003:0310 по АДРЕСА_2 , що перебуває у власності гр. ОСОБА_2 ) для проведення благоустрою прилеглої території.

2. Роботи з благоустрою провести за рахунок власника прилеглої земельної ділянки з кадастровим номером 0720810100:01:003:0310 по АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 .

3. Враховуючи те, що на даний час на вищезгаданій території знаходиться тимчасова споруда для провадження підприємницької діяльності, встановлена гр. ОСОБА_1 , гр. ОСОБА_2 приступити до проведення благоустрою після закінчення терміну дії паспорту прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, виданого гр. ОСОБА_1 (а.с.24, 235).

17.10.2023 начальником Відділу містобудування та архітектури головним архітектором Горохівської міської ради Федюк Р. видано третій особі ОСОБА_2 паспорт прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності по вул. Луцькій в м. Горохів Луцького району Волинської області, зареєстровано за реєстраційним №89, паспорт прив`язки дійсний до 17.04.2024 (а.с.115).

У подальшому строк дії даного паспорту прив`язки продовжувався до 17.10.2024 (а.с. 216) та 10.04.2025 (а.с. 227).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує такі положення нормативно-правових актів.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Частинами 1, 3 статті 24 Закону № 280/97-ВР передбачено, що правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону.

Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Згідно з частинами 1-2 статті 11 Закону № 280/97-ВР виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Відповідно до частини 1 статті 30 Закону № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.

Повноваження сільських, селищних і міських рад та їх виконавчих органів у сфері благоустрою населених пунктів визначені також статтею 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» від 06.09.2005 № 2807-IV (далі - Закон № 2807-ІV).

Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VІ (далі - Закон № 3038-VІ) встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Правовими положеннями статті 28 Закону № 3038-VІ передбачено, що тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів».

Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Отже, тимчасова споруда для провадження підприємницької діяльності є елементом благоустрою, розміщення якої має відповідати правилам благоустрою на підставідозвільного документу - паспорта прив`язки,який видає (продовжує строк дії) відповідний орган.

Згідно з статтею 14 Закону № 2807-IV об`єкти благоустрою використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, інших вимог, передбачених законодавством.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності», на виконання частини 4 статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, що додається (далі - Порядок № 244), в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 1330/20068.

Пунктом 1.3 Порядку № 244 передбачено, що тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Пунктами 2.1 - 2.15, 2.20, 2.21, 2.30 та 2.31 Порядку № 244 передбачено, що підставою для розміщення ТС є паспорт прив`язки ТС.

Замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС.

До заяви додаються: графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування ТС, виконані замовником у довільній формі на топографо-геодезичній основі М 1:500 кресленнями контурів ТС з прив`язкою до місцевості; реквізити замовника (найменування, П. І. Б., адреса, контактна інформація).

Цей перелік документів є вичерпним.

Відповідність намірів щодо місця розташування ТС комплексній схемі розміщення ТС (у разі її наявності), будівельним нормам визначає відповідний орган з питань містобудування та архітектури, який утворено у складі виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації, протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви.

Про відповідність намірів замовника щодо місця розташування ТС комплексній схемі розміщення ТС (у разі її наявності), будівельним нормам замовник повідомляється відповідним органом з питань містобудування та архітектури письмово протягом трьох робочих днів з дня такого визначення відповідності намірів або замовнику надається аргументована відмова щодо реалізації намірів розміщення ТС.

Для оформлення паспорта прив`язки замовник звертається до органу з питань містобудування та архітектури із додатковою заявою щодо оформлення паспорта прив`язки ТС, до якої додає: схему розміщення ТС (додаток 1); ескізи фасадів ТС у кольорі М 1:50 (для стаціонарних ТС), які виготовляє суб`єкт господарювання, що має ліцензію на виконання проектних робіт, або архітектор, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат (додаток 1); схему благоустрою прилеглої території, складену замовником або суб`єктом підприємницької діяльності, який має відповідну ліцензію, архітектором, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат, відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів України»; технічні умови щодо інженерного забезпечення (за наявності), отримані замовником у балансоутримувача відповідних інженерних мереж. Зазначені документи замовником отримуються самостійно.

Паспорт прив`язки ТС оформлюється органом з питань містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви.

Для підготовки паспорта прив`язки ТС містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки не надаються.

Паспорт прив`язки ТС оформлюється органом з питань містобудування та архітектури за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку. Паспорт прив`язки включає: схему розміщення ТС, виконану на топографо-геодезичній основі у масштабі 1:500, а також схему благоустрою прилеглої території; ескізи фасадів ТС у кольорі М 1:50 (для стаціонарних ТС); технічні умови щодо інженерного забезпечення ТС, отримані замовником у балансоутримувача відповідних мереж; реквізити замовника (найменування, П. І. Б., адреса, контактна інформація).

Цей перелік документів є вичерпним.

Паспорт прив`язки підписується керівником (заступником керівника) відповідного органу з питань містобудування та архітектури виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації.

При оформленні паспорта прив`язки ТС забороняється вимагати від замовника додаткові документи та отримання ним погоджень, не передбачених законом та цим Порядком.

Паспорт прив`язки ТС не надається за умов: подання неповного пакета документів, визначених пунктом 2.6 цього Порядку; подання недостовірних відомостей, зазначених у пункті 2.6 цього Порядку.

Ненадання паспорта прив`язки з інших підстав не допускається.

Паспорт прив`язки видається на безоплатній основі.

Згідно з п. 2.23 Порядку № 244 після розміщення ТС замовник подає до виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або відповідної районної державної адміністрації письмову заяву за формою, наведеною у додатку 2 до цього Порядку, у якій зазначає, що він виконав вимоги паспорта прив`язки.

За приписами п. 2.26 Порядку № 244 дія паспорта прив`язки ТС анулюється за таких умов: недотримання вимог паспорта прив`язки при її встановленні; невстановлення ТС протягом 6 місяців з дати отримання паспорта прив`язки; надання недостовірних відомостей у документах, зазначених у пункті 2.6 цього Порядку, під час підготовки паспорту прив`язки.

Відповідно до п. п. 2.17, 2.18, 2.19 Порядку № 244, строк дії паспорта прив`язки визначається органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради або районної державної адміністрації відповідно до генерального плану, плану зонування та детального плану територій та з урахуванням строків реалізації їх положень.

Продовження строку дії паспорта прив`язки здійснюється за заявою замовника, шляхом зазначення нової дати, підпису та печатки у паспорті прив`язки органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради, районної державної адміністрації.

У разі змін, які відбулися у містобудівній документації на місцевому рівні, будівельних нормах, розташуванні існуючих будівель і споруд, інженерних мереж або з ініціативи суб`єкта господарювання, паспорт прив`язки може переоформлюватись на строк дії цього паспорта прив`язки або на новий строк.

Як встановлено судом, паспорт прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності по АДРЕСА_1 було видано ОСОБА_1 відповідачем-1 09.06.2020 з терміном дії до 09.12.2020. В грудні 2020 року паспорт прив`язки було продовжено до 09.12.2023.

Однак, листом від 23.11.2023 відділ містобудування та архітектури відмовив у видачі паспорту прив`язки на підставі рішення Горохівської міської ради від 15.09.2020 №44-29/2020 Про закріплення територій для проведення благоустрою за гр. ОСОБА_2 .

Основні доводи, покладені позивачем в основу протиправності рішення відповідача 1 щодо відмови у видачі паспорта прив`язки зводяться до того, що вона не ґрунтується на вимогах чинного законодавства (відсутня така підстава) та те, що Відділ містобудування Горохівської міської ради був зобов`язаний безумовно продовжити ОСОБА_1 строк дії паспорту прив`язки на тимчасову споруду.

Слід зазначити, що норми вищевказаних нормативних актів розділяють поняття відмови у видачі паспорту прив`язки та продовження строку дії паспорта прив`язки.

Надаючи оцінку діям відповідача-1 суд зазначає, що відповідність намірів замовника стосовно місця розташування ТС містобудівній документації, будівельним нормам перевіряється уповноваженим органом упродовж десяти робочих днів з дня отримання відповідного комплекту документів, тобто при оформлені паспорта прив`язки ТС, і на цьому етапі забороняється вимагати від замовника додаткові документи та отримання ним погоджень, непередбачених законом та Порядком № 244.

З наведеного суд констатує, що перевірка відповідності намірів замовника щодо розташування тимчасових споруд здійснюється не у будь - який невизначений час, а у межах конкретних строків та на чітко визначеному етапі -під час оформлення паспорту прив`язки.

Пункт 2.14 Порядку № 244 визначає вичерпний перелік підстав для відмови у видачі паспорту прив`язки.

При видачі паспорту прив`язки позивачу у 2020 році відповідність намірів замовника стосовно місця розташування ТС містобудівній документації, будівельним нормам була перевірена відділом містобудування, порушень та підстав, визначених п.2.14 Порядку №244, виявлено не було.

Продовження ж строку дії паспорту прив`язки не передбачає обов`язкове оформлення (переоформлення) вже існуючого і раніше виданого паспорту. Під час вирішення цього питання, у разі, якщо не відбулось змін у містобудівній документації на місцевому рівні, комплексній схемі розташування тимчасових споруд, будівельних нормах, розташуванні існуючих будівель і споруд, інженерних мереж тощо, не здійснюється перевірка намірів замовника щодо розташування тимчасової споруди.

Продовження строку дії паспорту прив`язки полягає у зазначенні у раніше виданому паспорті нової дати, підпису та печатки органу з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради, районної державної адміністрації.

Зміст вищевикладених норм вказує на те, що наміри замовника стосовно місця розташування тимчасової споруди повинні відповідати усім наявним планувальним обмеженням, передбаченим містобудівною документацією, будівельними нормами, узгоджуватися з схемою розміщення тимчасової споруди на території відповідного населеного пункту.

За висновками щодо застосування норм права, викладеними у постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №821/140/18 та від 24.01.2020 у справі №821/235/18, тимчасова споруда для провадження підприємницької діяльності є елементом благоустрою, розміщення якої має відповідати, у тому числі, Єдиним правилам та здійснюватися на підставі дозвільного документу - паспорта прив`язки, який видає (продовжує строк дії) відповідний орган з дотриманням вимог вищевказаної постанови.

Це означає, що розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності повинне відповідати усім вимогам закону, містобудівної документації, будівельним, санітарним, протипожежним, екологічним та іншим нормам, державним стандартам і правилам, локальним нормативно - правовим актам органів місцевого самоврядування та іншим актам, дотримання яких вимагається під час перевірки намірів замовника щодо розташування таких споруд.

Суд зазначає, що відповідність намірів змовника щодо розташування тимчасових споруд вищезгаданим нормативам безперервно повинна бути забезпечена і зберігатись починаючи з моменту звернення зацікавленої особи за отриманням дозвільного документа у вигляді паспорта прив`язки і в подальшому, під час вирішення питання про його оформлення (видачу), переоформленнята продовження строку дії, упродовж усього часу розміщення тимчасових споруд.

Недотримання встановлених законодавством вимог до розміщення тимчасових споруд погіршує умови для життєдіяльності територіальної громади в цілому та кожного її члена окремо, може загрожувати протипожежній, санітарній та екологічній безпеці тощо.

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

Зокрема, у пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) Європейський суд з прав людини (далі також ЄСПЛ), аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслював особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява №33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява №48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), №21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, пункт 51).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява №36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункту 74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява №32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява №35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).

Тобто виходячи із обставин даної справи, та з урахуванням вищевикладених положень законодавства та введення воєнного стану в Україні, суд вважає, що хоча й відповідність намірів замовника щодо місця розташування тимчасової споруди перевіряється саме на етапі оформлення, а не продовження строку дії паспорта прив`язки, відповідач наділений правом відмовити у продовженні строку дії паспорту прив`язки лише за умови встановлення факту, що встановлена тимчасова споруда ОСОБА_1 не відповідає усім наявним планувальним обмеженням, передбаченим містобудівною документацією, будівельними нормами, узгоджуватися з схемою розміщення тимчасової споруди на території відповідного населеного пункту.

Як встановлено з матеріалів справи, такі обставини при вирішенні заяви позивача від 08.11.2023 Відділом містобудування та архітектури встановлені не були, а відтак у них були відсутні підстави, визначені нормативними актами для відмови в продовженні строку дії паспорту прив`язки тимчасової споруди. Також в матеріалах справи відсутні докази, на підставі яких відповідач міг анулювати паспорт прив`язки, виданий позивачу.

Разом з тим, суд вказує на те, що посилання відповідача 1 як на підставу відмови в продовженні строку дії паспорта прив`язки на рішення Горохівської міської ради від 15.09.2020 №44-29/2020 Про закріплення територій для проведення благоустрою за гр. ОСОБА_2 не відповідає вимогам закону.

При цьому суд зазначає, що виходячи із змісту п. 2.29 Порядку №244 та п. 3 вказаного рішення, він міг набрати чинності лише після демонтажу тимчасової споруди, чого в даному випадку не відбулося.

Також суд звертає увагу на те, що паспорт прив`язки позивачу відповідачем-1 в грудні 2020 року (на той час було прийнято рішення міською радою №44-29/2020) вже продовжувався, що свідчить про відсутність встановлених відділом містобудування та архітектури порушень зі сторони позивача при встановленні тимчасової споруди та те, що наявність даного рішення не стала на заваді відповідачу-1 для продовження строку дії, виданого паспорта прив`язки.

Крім того, в контексті спірних правовідносин суд враховує наступне.

Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 06.09.2005 № 2806-ІV (далі Закон № 2806-ІV) визначає правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності і встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та адміністраторів.

Відповідно до абзаців 4, 5 п. 1 ст. 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» документ дозвільного характеру - дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ в електронному вигляді (запис про наявність дозволу, висновку, рішення, погодження, свідоцтва, іншого документа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), який дозвільний орган зобов`язаний видати суб`єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб`єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності; об`єкт, на який видається документ дозвільного характеру (далі - об`єкт), - природні ресурси, земельна ділянка, ґрунтовий покрив земельних ділянок, споруда, будівля, приміщення, устаткування, обладнання та механізми, що вводяться в експлуатацію або проектуються, окрема операція, господарська діяльність певного виду, робота та послуга, а також документи, які використовуються суб`єктом господарювання у процесі проходження погоджувальної (дозвільної) процедури (проектна документація на будівництво об`єктів, землевпорядна документація, містобудівна документація, гірничий відвід).

Оскільки, відповідно до п. 2.30. Порядку № 244 розміщення тимчасової споруди самовільно забороняється, паспорт прив`язки тимчасової споруди є документом дозвільного характеру.

18.03.2022 відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64 Про введення воєнного стану в Україні Кабінетом Міністрів прийнято постанову № 314 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану», підпунктом 5 пункту 1 якої установлено, що строки дії діючих строкових ліцензій та документів дозвільного характеру автоматично продовжуються на період воєнного стану.При цьому, підпунктом 4 пункту 1 вказаної Постанови обумовлено, що на період воєнного стану зупиняється перебіг строків звернення за отриманням публічних послуг, визначених законодавством. З дня припинення чи скасування воєнного стану перебіг зазначених строків продовжується з урахуванням часу, що минув до їх зупинення.

Частиною 1 статті 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» обумовлено, що постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.

Відповідно до пп. 5 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 № 314, строки дії діючих строкових ліцензій та документів дозвільного характеру автоматично продовжуються на період воєнного стану.

Пунктом 4 Постанови КМУ від 18.03.2022 № 314 вказана постанова набирає чинності з дня її опублікування та діє до дня припинення чи скасування воєнного стану.

З урахуванням зазначеного, оскільки Постанова № 314 набрала чинності 19.03.2022, а обставини, з якими пов`язується втрата нею чинності (припинення чи скасування воєнного стану) ще не настали, то станом на час відмови відповідача в продовженні паспорту прив`язки (23.11.2023), ця постанова підлягала застосуванню у всіх врегульованих нею правовідносинах.

Разом з тим, суд не приймає до уваги твердження позивача та його представника щодо імперативності положень Порядку № 244 та можливості прийняття відповідачем-1 лише позитивного рішення про продовження строку дії паспорту прив`язки, виходячи з наступного.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та не заперечується позивачем, ОСОБА_1 самостійно звернуласьдо відділу містобудування продовження паспорту прив`язки тимчасової споруди від 09.06.2020 №7, який був чинний до 09.12.2023, тобто термін дії якого спливав під час введення в Україні воєнного стану і мав автоматичне продовження, відповідно до приписів пп.5 п. 1 постанови КМУ від 18.03.2022 № 314, на період воєнного стану.

Разом з тим, що під час інспектування і встановлення порушення розміщення тимчасової споруди посадові особи суб`єкта владних повноважень, мають керуватися нормами чинного законодавства, в межах дискреційних повноважень, наданих на законодавчому рівні.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто, в даному випадку суд констатує наявність вибору у відповідача, як у суб`єкта владних повноважень, діяти на власний розсуд при отриманні заяви замовника на продовження дії паспорту прив`язки.

В пункті 2.18 Порядку № 244 йдеться про те, що продовження строку дії паспорта прив`язки здійснюється за заявою замовника, шляхом зазначення нової дати, підпису та печатки у паспорті прив`язки органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради, районної державної адміністрації.

Однак, суд вказує на те, що положення Порядку № 244 не містять імперативної норми та можливості прийняття відповідачем лише позитивного рішення з цього питання.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.04.2020 по справі № 569/2580/16-а.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку про протиправність відмови Відділу містобудування та архітектури Горохівської міської ради, оформленої листом № Д-15 від 23.11.2023 щодо продовження строку дії паспорта прив`язки розміщення тимчасової споруди для проведення підприємницької діяльності в м. Горохів по вул. Луцька (район автостанції) та задоволення позову в цій частині.

З приводу визначення способу захисту порушеного права позивача в частині зобов`язання відповідача-1 вчинити певні дії, враховуючи обставини даної справи, суд зазначає наступне.

Так, дійсно вказаним Порядком визначено дискреційні повноваження відповідача-1 в питаннях продовження строку дії паспорта прив`язки тимчасової споруди.

Водночас, повноваження не є дискреційними, коли існує лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі існування певних чітко визначених законодавством умов, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний вчинити конкретні дії, а в разі, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Вказане кореспондує норміст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на ефективний засіб юридичного захисту, тобто такий, що призводить до потрібних результатів і наслідків, дає найбільший ефект.

У рішенні в справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. А в рішенні в справі Афанасьєв проти України Суд вказав на те, що засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Верховний Суд у своїх постановах аналізуючи застосування принципу дискреції неодноразово наголошував, що дискреція це не обов`язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов`язку.

Дискреція є необхідною та безальтернативною для управлінської діяльності адміністративного органу юридичною конструкцією, завдяки якій вирішується низка важливих завдань, центральними з яких є забезпечення справедливої, ефективної та орієнтованої на індивідуальні потреби приватної особи правозастосовної та правотворчої діяльності названих суб`єктів.

Дискреція не є довільною; вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з частиною другоюстатті 19 Конституції України«органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України».

Зв`язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення адміністративними судами перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями органами - державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначенізаконом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання, визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Зважаючи на встановлені під час розгляду даної справи обставини та те, що судом встановлено протиправність відмови відповідача-1, наданої листом від 23.11.2023, виходячи із положень ст.245 КАС України суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде також зобов`язати Відділ містобудування та архітектури продовжити ОСОБА_1 строк дії паспорту прив`язки розміщення тимчасової споруди для проведення підприємницької діяльності в АДРЕСА_1 .

Що стосується позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Горохівської міської ради від 15.09.2020 №44-29/2020, то суд враховує наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 5 статті 116 ЗК України визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Як вбачається із частини 1 статті 122 даного кодексу сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні (далі - Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 25 Закону №280/97-ВР визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

За правилами частин 1-2 статті 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

За змістом вищевказаних норм до повноважень міської ради входить повноваження щодо надання вільних земельних ділянок у власність чи користування.

Так дійсно Горохівська міська рада після надходження заяви ОСОБА_2 у встановленому законом порядку та із дотриманням процедури мала право вирішити питання щодо надання особі в користування земельної ділянки площею 60 кв.м. по АДРЕСА_1 для благоустрою.

Однак, як вбачається із матеріалів справи на момент прийняття оскаржуваного рішення, на даній земельній ділянці перебувала тимчасова споруда ОСОБА_1 на яку Відділом містобудування та архітектури було видано паспорт прив`язки 09.06.2020. Вказане свідчить про те, що орган місцевого самоврядування, видаючи паспорт прив`язки на розміщення споруди, фактично підтвердив відповідність її усім нормам (як це передбачено Порядком №244) та засвідчив факт користування земельною ділянкою на якій вона розміщена ОСОБА_1 .

Норми Земельного кодексу вказують на те, що лише вільні земельні ділянки можуть бути надані у власність чи користування.

При цьому, норми ч. 5 ст. 116 ЗК України чітко зазначають алгоритм дій органу місцевого самоврядування коли такі земельні ділянки є зайнятими, чого в даному випадку відповідачем 2 дотримано не було.

Враховуючи вищевказане та вимоги ч. 5 ст. 116 ЗК України, п. 2.29 Порядку №244 відповідач-2 міг прийняти рішення про надання земельної ділянки на якій була тимчасова споруда ОСОБА_1 іншій особі лише після припинення права користування земельною ділянкою та демонтажу тимчасової споруди позивачем.

Відтак, суд доходить висновку, що рішення Горохівської міської ради від 15.09.2020 №44-29/2020 «Про закріплення території для проведення благоустрою за гр. ОСОБА_2 » прийнято із порушенням вимог ст. 116 ЗК України, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині до задоволення.

Крім того, вирішуючи даний спір, суд вказує на безпідставність посилань відповідачів на самовільне зайняття ОСОБА_1 земельної ділянки, оскільки вказане фактично суперечить наявним у справі доказам.

Зокрема, видача позивачу паспорта прив`язки 09.06.2020, а пізніше його продовження в грудні 2020 року до грудня 2023 року свідчить про правомірність встановлення тимчасової споруди, а відтак користування земельною ділянкою, на якій вона стоїть.

При цьому, відповідачами належних та допустимих доказів на підтвердження своїх обґрунтувань в цій частині, суду не надано.

Стосовно оцінки інших аргументів (доводів), наданих стороною, то суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищезазначені висновки суду відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, не довели правомірності своїх рішень, що є підставою для задоволення позову повністю.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як слідує з матеріалів справи, при зверненні до суду з даною позовною заявою позивачем сплачено судовий збір у сумі 2147,20 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 07.12.2023 №0.0.3344568807.1 (а.с. 10 а) та від 21.12.2023 №0.0.3375263863.1 (а.с.55 зворот).

З огляду на задоволення позову, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів судові витрати у сумі 1073,60 грн. з кожного.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу в сумі 10 000,00 грн, то суд враховує наступне.

Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

За приписами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. Принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.04.2021, від 08.02.2022 у справах № 640/3098/20 та № 160/6762/21 відповідно, від 18.08.2022 у справі № 540/2307/21.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.

У постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15 міститься правова позиція щодо застосування частини третьої статті 134 КАС України, відповідно до якої чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 (справа №815/1479/18), від 15.07.2020 (справа №640/10548/19), від 21.01.2021 (справа №280/2635/20), від 03.08.2022 (справа №280/4264/21).

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 у справі №520/6658/21).

На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу до матеріалів справи долучено договір про надання правової допомоги №70/23 від 27.11.2023 (а.с.31), додаткова угода від 08.12.2023, в якій наведено опис та розрахунок робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (а.с.32), акт приймання передачі наданих послуг №70/23 до вказаних договорів від 08.12.2023 (а.с.33), квитанція до прибуткового касового ордеру №70/23 від 08.12.2023 про оплату адвокату згідно вказаних документів у цій справі правової допомоги в сумі 10 000,00 грн (а.с. 34).

Водночас суд зазначає, що окремі види послуг, наведені у додатковій угоді, не є видами правової допомоги та не можуть бути відшкодовані (а саме: надання усної консультації, аналіз законодавства та судової практики), оскільки такі послуги охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду.

Суд також, враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін) та значення справи для сторін, час, який об`єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг, та їх обсяг, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, зважаючи клопотання представника відповідача про зменшення розміру витрат, дійшов висновку про те, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів необхідно стягнути 3 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді першої інстанції. Решту витрат повинен понести позивач.

При цьому за обставин даної справи понесені позивачем судові витрати повинні бути розділені між двома відповідачами.

Відтак, з урахуванням наведеного, на користь позивача підлягають до стягнення судові витрати з відповідача 1 в загальному розмірі 2573,60 грн (з них: судовий збір в сумі 1073,60 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500,00 грн) та з відповідача 2 в загальному розмірі 2573,60 грн (з них: судовий збір в сумі 1073,60 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500,00 грн).

Керуючись статтями 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Горохівської міської ради від 15.09.2020 №44-29/2020 «Про закріплення території для проведення благоустрою за гр. ОСОБА_2 ».

Визнати протиправною відмову Відділу містобудування та архітектури Горохівської міської ради Луцького району Волинської області, оформлену листом №Д-15 від 23.11.2023 щодо продовження паспорта прив`язки розміщення тимчасової споруди для проведення підприємницької діяльності в АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Відділ містобудування та архітектури Горохівської міської ради Луцького району Волинської області продовжити ОСОБА_1 строк дії паспорту прив`язки розміщення тимчасової споруди для проведення підприємницької діяльності в АДРЕСА_1 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Відділу містобудування та архітектури Горохівської міської ради Луцького району Волинської області судові витрати в сумі 2573,60 грн (дві тисячі п`ятсот сімдесят три гривні 60 копійок).

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Горохівської міської ради судові витрати в сумі 2573,60 грн (дві тисячі п`ятсот сімдесят три гривні 60 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач 1: Відділ містобудування та архітектури Горохівської міської ради Луцького району Волинської області (45701, Волинська обл., м. Горохів, вул. Шевченка, 14, код ЄДРПОУ 44253301).

Відповідач 2: Горохівська міська рада (45701, Волинська обл., м. Горохів, вул. Шевченка, 14, код ЄДРПОУ 04051276).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Суддя Р.С. Денисюк