Постанова

від 30.01.2025 по справі 757/15317/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №757/15317/23-ц Головуючий у суді І інстанції: Вовк С.В.

провадження №22-ц/824/3521/2025 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сушко Л.П., суддів Болотова Є.В., Олійника В.І., розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Гіневської-Гайдай Маргарити Олександрівни, яка представляє інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 7» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2023 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДА 7» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2023 року ТОВ «Рада 7» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 . Житлово-експлуатаційною організацією, яка обслуговувала даний будинок до 31.03.2018 року включно, є ТОВ «Рада 7». В результаті несплати послуг у період з 01.11.2016 року по 31.03.2018 року включно за відповідачем утворився борг в розмірі 16 741, 35 грн, а також інфляційна складова боргу - 1 393, 41 грн, 3 % річних - 2 684, 80 грн.

Відповідач подав відзив на позов, в якому зазначив, що у розрахунку заборгованості не вказано, які саме послуги надавалися у відповідні періоди. У запропонованому варіанті договору ТОВ «Рада 7» відсутня така істотна умова договору, як вичерпний перелік житлово-комунальних послуг, тарифи та їх складові на кожну з цих послуг, загальна вартість послуг, що також не дозволяє визнати вимоги стягувача безспірними. У договорі також відсутній пункт, який визначає порядок контролю за виконанням всіх послуг та звіту сторін, що повинно бути невід`ємною частиною договору. Згідно із Законом неможливо відслідкувати чи надавались якісь послуги взагалі. Позовна заява подана до суду позивачем у липні 2023 року, тобто зі спливом позовної давності більше ніж 5 років, що є підставою для відмови у позові.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Гіневська-Гайдай М.О., в інтересах ТОВ «Рада 7» подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Також просила стягнути з відповідача на користь позивача витрати на оплату сукупного розміру судового збору, сплаченого за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 6710 грн.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку відмовляючи у задоволені позовних вимог з тих підстав, що позивачем пропущено позовну давність щодо права вимоги заборгованості за житлово- комунальні послуги.

Представник апелянта посилалась на те, що заява про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги з відповідача подавалася апелянтом до Печерського районного суду м. Києва 05.06.2018 року та була розглянута і задоволена 24.07.2018 року (справа № 757/27542/18-ц).

22.08.2018 року відповідач подав заяву про скасування вищезазначеного судового наказу.

Починаючи з 22.08.2018 року представником апелянта неодноразово подавалися заяви до цивільної канцелярії Печерського районного суду м. Києва з клопотаннями про пришвидшення розгляду заяви відповідача про скасування судового наказу від 24.07.2018 року, оскільки як в самій цивільній канцелярії суду так і в апараті судді Печерського районного суду м. Києва Новака Р.В. була відсутня інформація про результати розгляду заяви Відповідача про скасування судового наказу. На підтвердження цього Апелянт надає наступні заяви:

заява вх. № 37896 від 20.03.2019 року про пришвидшення розгляду заяви про скасування судового наказу;

заява вх. № 117533 від 22.08.2019 року про терміновий розгляд заяви про скасування судового наказу;

заява вх. № 167914 від 27.11.2019 року про пришвидшення розгляду заяви про скасування судового наказу;

заява вх. № 93705 від 14.10.2022 року на ім`я голови Печерського районного суду м. Києва про вжиття заходів задля початку процесу розгляду справ;

відповідь голови Печерського районного суду м. Києва за вих. № 3073/22 від 02.11.2022 року з інформацією про скасування судового наказу 27.08.2018 року;

заява вх. № 121800 від 19.12.2022 року з клопотанням про виготовлення ухвали про скасування судового наказу.

Тобто лише після втручання голови Печерського районного суду м. Києва Апелянту вдалося дізнатися про дату та результат розгляду заяви про скасування судового наказу, що нарешті давало можливість подати позовну заяву.

18.04.2023 року апелянт подав позовну заяву.

Таким чином, у відповідності до правового висновку Верховного суду України від 21.01.2015 р., зробленому по справі № 6-214цс14, апелянт подавши заяву про видачу судового наказу про стягнення заборгованості з відповідача 05.06.2018 року, має право заявити позовні вимоги про стягнення заборгованості з 05.06.2015 року, що у свою чергу, перебуває в межах строку позовної давності, оскільки позовні вимоги заявлені за період з 01.11.2016 року по 31.03.2018 року.

Відзив у встановлений апеляційним судом строк до суду апеляційної інстанції не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що ТОВ «Рада 7» звернулось до суду із позовом про стягнення заборгованості за період з 01.11.2016 року по 31.03.2018 року лише 18.04.2023 року, тобто із пропуском позовної давності.

Однак такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими- доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 31.10.2008 року (а.с. 17).

Житлово-експлуатаційною організацією, яка обслуговувала даний будинок до 31.08.2018 року включно, є ТОВ «Рада 7», що підтверджується Актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта № 1491 від 20 грудня 2007 року (а.с. 22-26).

Відповідно до Статуту ТОВ «Рада 7» затвердженого рішенням загальних зборів учасників, протокол № 01/919 від 21.02.2019 року, ТОВ «Рада 7» створено з метою здійснення підприємницької діяльності шляхом задоволення потреб юридичних, фізичних осіб в його продукції, роботах послугах, товарах) та реалізації на основі отриманого прибутку інтересів учасників та працівників товариства.

Тарифи на послуги з утримання будинку було затверджено розпорядженнями КМДА № 591 від 19.06.2015 року та № 386 від 03.04.2017 року (а.с. 26, 27).

В результаті несплати послуг у період з 01.11.2016 року по 31.03.2018 року включно за відповідачем утворився борг в розмірі 16 741, 35 грн, а також інфляційна складова боргу - 1393, 41 грн, 3 % річних - 2684, 80 грн (а.с. 12).

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли з приводу несплати відповідачем наданих позивачем житлово-комунальних послуг за період з 01 листопада 2016 року по 31 березня 2018 року.

Відповідач ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву вказував на те, що позивач звернувся до суду з даним позов з пропуском строку позовної давності.

Перевіряючи доводи відповідача ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS-CоV-2» на всій території України встановлено карантин з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року, дія якого постановами Кабінету Міністрів України продовжувалася.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

З урахуванням п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що до вимог про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги за період з 01 листопада 2016 року по 11 березня 2017 року має бути застосовано наслідки пропуску строку позовної давності.

Відповідно до розрахунку суми боргу за житлово-комунальні послуги надані позивачем за період з 12 березня 2017 року по 31 березня 2018 року по квартирі АДРЕСА_1 наявна заборгованість у розмірі 13 588,25 грн.

Відповідно до вимог ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія ч.2 ст.625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Оскільки відповідачем ОСОБА_1 було прострочено сплату за житлово-комунальні послуги надані позивачем за період з 12 березня 2017 року по 31 березня 2018 року, отже з останнього на користь позивача також підлягають стягненню 3% річних у розмірі 2209,37 грн та інфляційні втрати у розмірі 870,64 грн за несплату платежів за період з 12 березня 2017 року по 31 березня 2018 року, а позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У зв`язку з наведеним, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позову в частині вимог до відповідача ОСОБА_1 ..

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи позивача щодо застосування до правовідносин правового висновку Верховного Суду України від 21.01.2015 року, оскільки він не релевантний з обставинами встановленими у цій справі, так як після видачі наказу та поданням позову пройшло більше трьох років.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції вважає необхідним стягнути пропорційно до задоволених вимог з ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Рада 7» судові витрати по сплаті судового збору, понесені в суді першої та апеляційної інстанції в загальному розмірі 5372,06 грн (16 668,26 х 6710 / 20819,56).

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону, рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального, і порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог у відповідності до ст. 376 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Гіневської-Гайдай Маргарити Олександрівни, яка представляє інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 7» задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 7» заборгованість за надані житлово-комунальні послуги за період з 12 березня 2017 року по 31 березня 2018 року в розмірі 13 588 грн 25 коп. (тринадцять тисяч п`ятсот вісімдесят вісім гривень двадцять п`ять копійок), 3% річних в розмірі 2209 грн 37 коп. (дві тисячі двісті дев`ять гривень тридцять сім копійок), інфляційні втрати в розмірі 870 грн 64 коп. (вісімсот сімдесят гривень шістдесят чотири копійки).

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 7» судові витрати пов`язані зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 5372 грн 06 коп. (п`ять тисяч триста сімдесят дві гривні шість копійок).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України.

Реквізити сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 7», код ЄДРПОУ: 33443614, адреса: 02068, м. Київ, вул. А.Ахматової, 3).

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Повний текст постанови складено «30» січня 2025 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді Є.В. Болотов

В.І. Олійник