Постанова

від 30.01.2025 по справі 280/4161/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 січня 2025 року м. Дніпросправа № 280/4161/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Суховарова А.В., Головко О.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАТОР» на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року (суддя Бойченко Ю.П.) в адміністративній справі за позовом заступника керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі Відділу охорони культурної спадщини Запорізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАТОР» про зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Заступника керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі Відділу охорони культурної спадщини Запорізької міської ради звернувся до суду із адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАТОР», в якому прокурор просить суд зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАТОР» укласти з Відділом охорони культурної спадщини Запорізької міської ради на умовах і в порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768, охоронний договір на частину пам`ятки культурної спадщини місцевого значення - Житловий будинок, що формує ансамбль площі Маяковського, розташований за адресою: м. Запоріжжя, просп. Соборний, 149, охоронний номер 4458/1-Зп, а саме на нежитлове приміщення 131, загальною площею 204,4 кв.м, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 31394490).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі наказу Міністерства культури та інформаційної політики від 27.11.2014 № 1053 житловий будинок № 149 по проспекту Соборному у м. Запоріжжі занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятка містобудування місцевого значення під назвою «Житловий будинок, що формує ансамбль площі Маяковського»; пам`ятці присвоєно охоронний номер 4458/1-Зп. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ТОВ «АВАТОР» є власником нежитлового приміщення № 131 першого та другого поверхів літ. А-5, площею 204,4 кв.м., розташованого за адресою: просп. Соборний, 149, м. Запоріжжя. Отже, частина пам`ятки містобудування місцевого значення перебуває у власності відповідача з 02.10.2010. Враховуючи вимоги Закону України «Про охорону культурної спадщини», Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, щойно виявлені об`єкти культурної спадщини чи їх частини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768, у відповідача виник обов`язок укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини. Невиконання такого обов`язку зумовило звернення прокурора до суду з даною позовною заявою, яку він просить задовольнити.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Доводи скаржника зводяться до неврахування судом першої інстанції, що позивачем не надано належних та допустимих доказів стосовно того, що житловий будинок, що формує ансамбль площі Маяковського, розташований за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний, 149 - занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Доданий до позовної заяви наказ Міністерства культури № 1053 від 27.11.2014 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» та Додаток № 3 до нього, свідчить про намір виконати вимогу Закону та занести об`єкт до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Посилаючись на правовстановлюючі документи, що підтверджують право власності відповідача на приміщення № 131, розташоване в буд. ; 149 по пр. Соборному (Леніна) в м. Запоріжжі (Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 375473832 від 23.04.2024) позивач стверджує, що відповідач є власником частини пам`ятки культурної спадщини місцевого значення. Прокурор в позовній заяві вказав: «На підставі наказу Міністерства культури та інформаційної політики № 1053 від 27.11.2014 житловий будинок по пр. Соборному у м. Запоріжжі занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятка містобудування місцевого значення під назвою «житловий будинок, що формує ансамбль площі Маяковського» (Витяг з Реєстру не надано, твердження базується на припущеннях). Приміщення, належне відповідачу, приватизовано ТОВ «Інтерсервіс Компані, ЛТД», що підтверджується Договором № 42 купівлі-продажу об`єкта права комунальної власності, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 17.10.2000 № 4100. На підставі рішення зборів учасників ТОВ «Аватор» (протокол № 7 від 20.10.2003) зареєстровано зміни до уставних документів ТОВ «Аватор», відповідно до яких ТОВ «Аватор» є правонаступником всіх майнових та немайнових прав та обов`язків ТОВ «Інтерсервіс Компані, ЛТД». В правовстановлюючих документах, на підставі яких за відповідачем зареєстровано право власності на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний, 149 - відсутні будь- які посилання на те, що це приміщення є пам`яткою культури.

Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на підставі наказу Міністерства культури та інформаційної політики від 27.11.2014 № 1053 житловий будинок № 149 по проспекту Соборному у м. Запоріжжі занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятка містобудування місцевого значення під назвою «Житловий будинок, що формує ансамбль площі Маяковського»; пам`ятці присвоєно охоронний номер 4458/1-Зп.

Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, нежитлове приміщення першого та другого поверхів літ. А-5, загальною площею 204,4 кв.м., розташоване за адресою: м. Запоріжжя, просп. Соборний, 149, є приватною власністю Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАТОР».

ТОВ «АВАТОР» отримало лист від Відділу охорони культурної спадщини Запорізької міської ради від 09.01.2024 № 9/01-40 «Про необхідність укладання охоронного договору», на який надало відповідь про направлення товариству проекту охоронного договору на частину пам`ятки культурної спадщини, підписаного та оформленого уповноваженою особою, із додатками, перелік яких відповідачем наведено у зазначеному листі.

Як свідчить лист Відділу охорони культурної спадщини Запорізької міської ради від 11.04.2024 № 170/01-38, направлений прокурору, Відділом підготовлено та направлено проект охоронного договору з необхідними додатками на адресу власника нежитлового приміщення № 131 по просп. Соборному, 149, а саме ТОВ «АВАТОР» рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Зазначений лист повернуто до Відділу 20.03.2024 з позначкою «за закінченням терміну зберігання». У Відділу відсутні асигнування на 2024 рік на сплату судового збору та подачу позовної заяви до Запорізького окружного адміністративного суду.

Наведені обставини зумовили звернення прокурора в інтересах Відділу охорони культурної спадщини Запорізької міської ради до суду з даною позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним відносинам, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Частинами четвертою, п`ятою статті 54 Конституції України закріплено, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66 Конституції України).

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України від 08 червня 2000 року № 1805-III «Про охорону культурної спадщини».

Згідно з абзацами другим, третім преамбули до вищезгаданого Закону об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою.

Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

У абзацах третьому, двадцять другому статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» надано визначення таким термінам:

об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;

щойно виявлений об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Переліку об`єктів культурної спадщини відповідно до цього Закону.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 6 цього ж Закону до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить укладення охоронних договорів на пам`ятки.

До повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить укладення охоронних договорів на пам`ятки в межах повноважень, делегованих органом охорони культурної спадщини вищого рівня відповідно до закону (пункт 11 частини другої статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

За приписами абзаців першого, третього частини другої, частини третьої статті 14 вищенаведеного Закону об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу). Перелік щойно виявлених об`єктів культурної спадщини ведеться органами охорони культурної спадщини та публікується такими органами на своїх офіційних веб-сайтах. Включення об`єкта до такого переліку здійснюється одночасно з набуттям ним статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини.

Порядок обліку об`єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини видає власнику пам`ятки або уповноваженому ним органу свідоцтво про реєстрацію об`єкта культурної спадщини як пам`ятки.

Відповідно до абзацу третього частини другої статті 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» наказом Міністерства культури України від 11 березня 2013 року № 158 (у редакції наказу Міністерства культури України від 27 червня 2019 року № 501), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 квітня 2013 року за № 528/23060, затверджено Порядок обліку об`єктів культурної спадщини.

Пункти 8, 9 цього Порядку визначають, що про набуття правового статусу щойно виявленого об`єкта уповноважений орган у десятиденний строк з дня прийняття рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку надсилає власнику цього об`єкта або уповноваженому(ній) ним органу (особі) відповідне повідомлення рекомендованим листом з описом вкладення та повідомленням про вручення.

Власник об`єкта культурної спадщини або уповноважений(а) ним орган (особа) зобов`язаний вжити заходів щодо укладення охоронного договору у місячний строк з дня отримання повідомлення уповноваженого органу.

Частиною першою статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, що пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом.

За правилами статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

При передачі пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини у володіння, користування чи управління іншій особі істотною умовою договору про таку передачу є забезпечення особою, якій передається пам`ятка, щойно виявлений об`єкт культурної спадщини чи її (його) частина, збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини відповідно до вимог цього Закону та умов охоронного договору, укладеного власником або уповноваженим ним органом (особою) з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.

Нормами пунктів 1, 2 Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини передбачено, що охоронний договір встановлює режим використання пам`ятки культурної спадщини (далі - пам`ятка) чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована.

Власник пам`ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Колегія суддів враховує, що докази укладення відповідачами охоронного договору матеріали справи не містять.

При цьому, збереження об`єктів культурної спадщини, їх охорона, яка полягає, у тому числі, у запобіганні їх руйнуванню або заподіянню шкоди, зокрема у результаті здійснення несанкціонованої господарської діяльності, забезпеченні захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, є одним із пріоритетних і головних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Під час здійснення охорони культурної спадщини уповноважені органи державної влади керуються у своїй діяльності приписами Конституції України, міжнародних договорів, ратифікованих у встановленому порядку, а також спеціального закону, а саме - Закону України «Про охорону культурної спадщини», зокрема, якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об`єкта культурної спадщини. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 12 грудня 2023 року у справі № 380/13557/21.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, нежитлове приміщення першого та другого поверхів літ. А-5, загальною площею 204,4 кв.м., розташоване за адресою: м. Запоріжжя, просп. Соборний, 149, є приватною власністю Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАТОР».

Колегія суддів враховує, що на офіційному вебсайті Міністерства культури та інформаційної політики України Державний реєстр нерухомих пам`яток України, а саме Реєстр пам`яток місцевого значення, вкладка «Запорізька область» та установив, що «Житловий будинок, що формує ансамбль площі Маяковського», розташований на розі проспекту Соборного (кол. проспект Леніна), 149 та АДРЕСА_1 , є пам`яткою містобудування. До Реєстру даний об`єкт занесено на підставі наказу Мінкультури від 27.11.2014 № 1053, охоронний номер 4458/1-Зп.

Отже, наведене спростовує твердження відповідача про те, що даний об`єкт невнесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України з 2014 року, що може свідчити про втрату ним статусу пам`ятки культурної спадщини місцевого значення.

Крім того, та обставина, що в правовстановлюючих документах, на підставі яких за відповідачем зареєстровано право власності на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Запоріжжя, просп. Соборний, 149, відсутні будь-які посилання на те, що це приміщення є пам`яткою культури, не звільняє відповідача від імперативного обов`язку укласти охоронний договір.

Отже, відповідач, як власник приміщення на сьогоднішній день, зобов`язаний виконувати вимоги законодавства, пов`язані із такою власністю, зокрема вимоги Закону України «Про охорону культурної спадщини».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 аналізувалось питання правового статусу щойно виявлених об`єктів культурної спадщини - пам`яток архітектури.

Аргументи відповідача про відсутність у нього обов`язку укласти охоронний договір спростовуються й нормами частини першої статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини», які містять імперативні прямі приписи про те, що усі власники, зокрема й щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи), незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

Тобто ці норми безальтернативно та беззастережно встановлюють обов`язок для усіх власників щойно виявлених об`єктів культурної спадщини укласти охоронний договір в порядку, встановленому законом.

Порядок укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1768 на виконання норм саме статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Це дає колегії суддів підстави для висновку про те, що дія вказаного нормативно - правового акту Уряду України поширюється й на правовідносини щодо укладення охоронних договорів на щойно виявлені об`єкти культурної спадщини.

Аналіз положень пункту 2 Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини та пункту 9 Порядку обліку об`єктів культурної спадщини засвідчує, що вони не є тими нормами, на підставі яких у власника щойно виявленого об`єкта культурної спадщини виникає обов`язок укласти щодо такого об`єкта охоронний договір, оскільки такий обов`язок прямо випливає з частини першої статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

З огляду на предмет правового регулювання пункту 2 Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини та пункту 9 Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, колегія суддів констатує, що ці норми встановлюють часові межі виконання закріпленого у статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» за власником щойно виявленого об`єкта культурної спадщини обов`язку укласти охоронний договір.

Вищезгадані положення законодавства встановлюють строк у один місяць для укладення власником щойно виявленого об`єкта культурної спадщини охоронного договору. Цей строк встановлюється або з моменту отримання такого об`єкту у власність, або, якщо статус щойно виявленого об`єкта культурної спадщини надано пізніше, - з дня отримання власником повідомлення уповноваженого органу про набуття правового статусу щойно виявленого об`єкта, чим спростовуються доводи апелянта у цій частині.

При цьому, колегія суддів також враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 23 травня 2024 року (справа № 320/5145/23).

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що за правилами пункту 5 Порядку № 1768 охоронний договір укладається на пам`ятку чи її частину.

Тобто, та обставина, що відповідач не є власником усієї будівлі № 149 по просп. Соборному, 149 у м. Запоріжжі не звільняє його від обов`язку укласти охоронний договір на належну йому частину.

Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що всупереч вищевказаним нормам законодавства відповідач дотепер не виконує свого обов`язку з укладення охоронного договору на вказану пам`ятку архітектури з органом охорони культурної спадщини.

Як зауважив Верховний Суд у постанові від 19 червня 2018 року у справі №464/2638/17: триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

З огляду на викладене, а також на те, що правопорушення у вигляді не укладення договору, допущене відповідачем, є триваючим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач зобов`язаний укласти з Відділом охорони культурної спадщини Запорізької міської ради на умовах і в порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768, охоронний договір на частину пам`ятки культурної спадщини місцевого значення - Житловий будинок, що формує ансамбль площі Маяковського, розташований за адресою: м. Запоріжжя, просп. Соборний, 149, охоронний номер 4458/1-Зп, а саме на нежитлове приміщення 131, загальною площею 204,4 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 31394490).

Щодо наявності порушення інтересів держави та підстав для їх представництва прокурором.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Право суспільства на збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, гарантоване ст. 54 Конституції України.

У даному спорі приватне право (інтерес) відповідача, протиставляється публічному інтересу, який виражається у збереженні та охороні історико-культурної спадщини.

Відтак, забезпечення справедливого балансу приватного та публічного інтересів у даній справі полягає у необхідності дотримання відповідачем вимог законодавства про охорону культурної спадщини, визначених, зокрема, Законом України «Про охорону культурної спадщини».

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 826/12524/18.

Крім того, у постанові № 620/17968/21 від 20 березня 2024 року Верховний Суд вказав, що в даній справі прокурор в повній мірі довів неналежне здійснення Управлінням містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини, що надавало йому у спірних правовідносинах право на звернення до суду в інтересах держави з позовом.

Отже, Верховний Суд сформулював правову позицію щодо належного відповідача у подібних правовідносинах про те, що у спорах, які виникають з приводу укладення охоронного договору як адміністративного договору суб`єкт приватного права є належним відповідачем.

При цьому, орган охорони культурної спадщини або прокурор, якщо відповідний орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист законних інтересів держави, має право звернутися до суду з позовом про зобов`язання власника пам`ятки культурної спадщини укласти такий договір.

У постанові від 24 травня 2021 року у справі № 640/4482/20 Верховний Суд дійшов висновку, що відповідно до чинного законодавства уповноваженим органом на укладення охоронного договору на пам`ятку місцевого значення є власник або уповноважений ним орган.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що розпорядженням голови Запорізької обласної державної адміністрації від 17.12.2008 № 482 (з доповненнями, внесеними розпорядженням голови Запорізької обласної державної адміністрації від 10.08.2009 № 263) Управління містобудування та архітектури обласної державної адміністрації визначено уповноваженим органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини в частині пам`яток архітектури та містобудування.

Відповідно до наказу Управління містобудування та архітектури Запорізької обласної державної адміністрації від 12.12.2022 № 25-о (зі змінами), Відділу охорони культурної спадщини ЗМР делеговано повноваження у сфері охорони культурної спадщини, а саме: укладення охоронних договорів на пам`ятки архітектури та містобудування, які знаходяться на території м. Запоріжжя.

У зв`язку з цим Відділ охорони культурної спадщини Запорізької міської ради є належним суб`єктом владних повноважень, із яким має бути укладений охоронний договір.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені нормативно та документально, а тому є такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАТОР» залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддяТ.І. Ясенова

суддяА.В. Суховаров

суддяО.В. Головко