Постанова

від 31.01.2025 по справі 420/21885/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/21885/24

Головуючий І інстанції: Марин П.П.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Саратського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення суду - 09.10.2024р.) у справі за адміністративний позовом Волинської Тетяни Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Саратського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) та третьої особи - Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

09.10.2024р. Волинська Т.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , через представника - адвоката Ткаченка О.С. звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Саратського ВДВС у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), третьої особи - Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила суд визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Ліпового О.О. від 18.06.2024р. про закінчення виконавчого провадження №73382134.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було протиправно та безпідставно винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №73382134 на підставі п.11 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки боржником не було виконано покладені судом зобов`язання в повному обсязі (рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.08.2023р. у справі №420/4582/23), а державним виконавцем не вчинено всіх необхідних дій, направлених на його виконання відповідно до вимог вказаного Закону. Як стверджує позивач, за наслідками прийняття спірної постанови про закінчення виконавчого провадження судове рішення не тільки залишилось невиконаним, а й не буде виконаним боржником у майбутньому, що, у свою чергу, суперечить основним завданням виконавчого провадження.

Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та мотивовано просив відмовити в їх задоволенні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов Волинської Т.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , - задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Саратського ВДВС у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Ліпового О.О. від 18.06.2024р. про закінчення виконавчого провадження №73382134.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач 30.10.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.10.2024р. і прийняти нове - про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

06.11.2024р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2024р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

02.12.2024р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

15.08.2023р. рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/4582/23 Військову частину НОМЕР_1 зобов`язано на підставі заяви від 01.11.2022р. виплатити ОСОБА_1 та ОСОБА_3 неотримане грошове забезпечення військовослужбовця ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в належних рівних частках (тобто по 1/3 частки неотриманого грошового забезпечення).

11.10.2023р. судом видано виконавчий лист у справі №420/4582/23.

20.11.2023р. на адресу Саратського ВДВС у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) надійшла заява стягувача - Волинської Т.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про відкриття виконавчого провадження та примусового виконання про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 неотриманого грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в належних рівних частках (тобто по 1/3 частки неотриманого грошового забезпечення).

20.11.2023р. головним державним виконавцем Ліповим О.О. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №73382134 щодо виконання виконавчого листа №420/4582/23, виданого 11.10.2023р. Одеським окружним адміністративним судом.

04.12.2023р. державним виконавцем було складено акт, яким встановлено, що рішення суду не виконано, про причини не виконання відповідача не повідомлено, командиром Військової частини НОМЕР_1 є майор ОСОБА_5 , який знаходиться в районі бойових дій за призначенням: Херсонська область, населений пункт Тягинка.

25.12.2023р. головним державним виконавцем Ліповим О.О., був здійснений виїзд за адресою для перевірки виконання рішення суду та встановлення факту отримання вищевказаних запитів (запити від 06.12.2023р.) й причин ненадання інформації, було встановлено, що: Військова частина НОМЕР_1 отримала запити головного державного виконавця Лілового О.О. від 06.12.2023р., але дані запити були отримані та перенаправлені до району виконання бойових завдань за призначенням по місцю знаходження батальйону разом із командиром Військової частини НОМЕР_1 - майором ОСОБА_5 в Херсонській області, населений пункт Тягинка, рішення суду не виконано, про що складено акт державного виконавця.

Головним державним виконавцем Ліповим О.О. було направлено на адресу Військової частини НОМЕР_1 запит від 05.12.2023р., в якому просив терміново надати вичерпну інформацію про наявність виконуючого обов`язки командира або його заступника, який на час відсутності дійсного командира військової частини ОСОБА_5 (встановлено актом державного виконавця від 04.12.2023р.) та знаходження його в районі виконання бойових завдань на невизначений термін має повноваження та право надавати відповіді з приводу виконання постанови головного державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 20.10.2023р. про зобов`язання вчинити певні дії.

Також, головним державним виконавцем Ліповим О.О. було направлено на адресу Військової частини НОМЕР_1 запит від 06.12.2023р., в якому просив надати вичерпну інформацію про наявність виконуючого обов`язки командира Військової частини НОМЕР_1 або його заступника, який на час відсутності дійсного командира - майора ОСОБА_5 та знаходження його в районі виконання бойових завдань на невизначений термін, має повноваження і право надавати відповіді та приймати накази організаційно-розпорядчого характеру з приводу виконання згаданої постанови головного державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 20.10.2023р.

Одночасно. на адресу Військової частини НОМЕР_1 направлено запит від 06.12.2023р., в якому головний державний виконавець просив терміново надати вичерпну інформацію стосовно розміру неотриманого грошового забезпечення ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в належних рівних частках (тобто по 1/3 частки неотриманого грошового забезпечення) на користь Волинської Т.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3

03.01.2024р. головним державним виконавцем Ліповим О.О. було скеровано на ім`я командира Військової частини НОМЕР_2 запит, в якому просить терміново надати вичерпну інформацію про:

- наявність виконуючого обов`язки командира Військової частини НОМЕР_1 або його заступника, який на час відсутності дійсного командира майора ОСОБА_5 та знаходження його в районі виконання бойових завдань на невизначений термін, має повноваження і право надавати відповіді, а також приймати накази організаційно-розпорядчого характеру з приводу виконання постанови головного державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 20.10.2023р.;

- про розмір неотриманого грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в належних рівних частках (тобто по 1/3 частки неотриманого грошового забезпечення) на користь Волинської Т.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_3

04.01.2024р. головним державним виконавцем Ліповим О.О. було скеровано на ім`я керівника ІНФОРМАЦІЯ_4 запит, в якому просив терміново надати вичерпну інформацію, аналогічну запиту від 03.01.2024р.

Відповідний запит від 04.01.2024р. скеровано і на ім`я командира ОК « ІНФОРМАЦІЯ_5 ».

23.01.2024р. на адресу відповідача надійшла довідка Військової частини НОМЕР_1 від 30.12.2023р. №3085 за підписом майора ОСОБА_5 про здійснення виплати грошового забезпечення першій дружині ОСОБА_6 загиблого ОСОБА_4 в сукупному розмірі 254138,60 грн. на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.08.2022р. №229.

24.01.2024р. головним державним виконавцем Ліповим О.О. було прийнято постанову про накладення штрафу на боржника Військову частину НОМЕР_1 у розмірі 5100 грн. у зв`язку з тим, що боржник не виконав зобов`язання згідно з виконавчим листом, а саме: виплату ОСОБА_1 та ОСОБА_3 неотримане грошове забезпечення військовослужбовця ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в належних рівних частках (тобто по 1/3 частки неотриманого грошового забезпечення).

06.02.2024р. головним державним виконавцем Ліповим О.О. був здійснений виїзд за адресою Військової частини НОМЕР_1 , для перевірки виконання судового рішення та було встановлено, що рішення суду не виконано, про причини не виконання виконавчий орган не повідомлено, про що складено акт державного виконавця.

Головним державним виконавцем Ліповим О.О. було прийнято постанову від 07.02.2024р. про накладення штрафу на боржника у розмірі 10200 грн. у зв`язку з невиконанням рішення суду.

07.02.2024р. головним державним виконавцем Ліповим О.О. направлено повідомлення про вчинення кримінального правопорушення боржником Військовою частиною НОМЕР_1 до Саратського ВП №1, а вже 07.03.2024р. від Саратського ВП №1 надійшла відповідь за результатами розгляду повідомлення про вчинення кримінального правопорушення та проведеної перевірки, згідно з якою встановлено, грошові виплати в повному обсязі отримала його законна дружина - ОСОБА_6 , яка звернулася із заявою від 25.08.2022р. №2467 на отримання виплат, таким чином в матеріалах даної перевірки вбачаються ознаки цивільно-правових відносин, які є компетенцією цивільного судочинства.

Головним державним виконавцем Ліповим О.О. було прийнято постанову від 09.04.2024р. про зупинення виконавчого провадження у відповідності до ч.1 ст.38 Закону України «Про виконавче провадження».

У подальшому, 01.05.2024р. головним державним виконавцем Ліповим О.О. було прийнято постанову про поновлення виконавчого провадження, керуючись ч.5 ст.35 Закону України «Про виконавче провадження».

09.02.2024р. відповідач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із заявою про зміну способу і порядку виконання судового рішення від 11.10.2023р. у справі №420/4582/23, постановивши ухвалу про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь Волинської Т.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , неотримане грошове забезпечення ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в належних рівних частках (тобто по 1/3 частки неотриманого грошового забезпечення).

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10.06.2024р. у задоволенні заяви відповідача про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення суду - відмовлено.

18.06.2024р. головним державним виконавцем Ліповим О.О. було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження, керуючись вимогами п.11 ч.1 ст.39 та ст.40 Закону України «Про виконавче провадження».

Зі змісту постанови вбачається, що в результаті повторної перевірки виконання рішення суду боржником, 07.02.2024р. головним державним виконавцем було направлено до Саратського ВП №1 повідомлення про вчинення кримінального правопорушення по факту невиконання рішення суду боржником, але в порушенні кримінальної справи Саратським ВП №1 - відмовлено. 09.02.2024р., відповідач звернувся із заявою до Одеського окружного адміністративного суду про зміну способу і порядку виконання рішення суду від 11.10.2023р. у справі №420/4583/23, але 10.06.2024р. суд своєю ухвалою відмовив у задоволенні даної заяви. До боржника застосовані й штрафні санкції. Всі дії, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» виконано.

Залишок нестягненої суми за виконавчим документом 0 грн.; сума стягнутого виконавчого збору/сума стягненої винагороди приватного виконавця 0 грн.

Не погоджуючись із вказаним вище рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи даний позов, суд 1-ї інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з наявності достатніх підстав для їх задоволення.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної дії виконавчого провадження та відповідних дій органу державної виконавчої служби являється Закон України від 02.06.2016р. № 1404-VІІ «Про виконавче провадження»

За приписами ст.1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими згідно з цим Законом, а також рішеннями, які у відповідності до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав про те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, серед іншого, законодавчо визначений комплекс певних дій, спрямованих на захист та відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012р. №18-рп/2012), а невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012р. №11-рп/2012).

Так, примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII).

У відповідності до ч.1 ст.13 Закону №1404-VIII, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів.

У силу ч.1, п.1 ч.2 ст.18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Пунктом 1 ч.3, ч.4 ст.18 цієї статті визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень суду, що підлягають виконанню відповідно до Закону. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

За правилами п.11 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII, виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому ч.3 ст.63 цього Закону.

У разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або ж повернення виконавчого документа стягувачу була визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження, згідно зі ст.41 Закону №1404-VIII, підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання ним відповідного рішення.

Як передбачено положеннями ч.ч.1,2 ст.63 Закону №1404-VIII, за рішенням, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного у ч.6 ст.26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.

Якщо ж рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій зазначаються і вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом 3 робочих днів) і попередження про кримінальну відповідальність.

Разом із тим, відповідно до ч.3 ст.63 Закону №1404-VIII, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого у ч.2 цієї ж статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення таким боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без його участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Предметом спору у даній справі є правовідносини відносно прийняття державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження відповідно п.11 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII.

Як вбачається наявних у матеріалах даної справи доказів, зокрема, згідно з актами державного виконавця встановлено невиконання рішення у справі №420/4582/23 та, відповідно, застосовано штрафні санкції у розмірі - 5100 грн. і 10200 грн. У подальшому, державний виконавець звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із заявою про зміну способу та порядку виконання рішення суду у справі №420/4582/23, яку ухвалою цього ж суду від 10.06.2024р. було залишено без задоволення. При цьому, за наслідками встановленого повторного невиконання рішення суду, державним виконавцем надіслано до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, накладено на нього штрафні санкції (у розмірі 10200 грн.) та винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

На основі цих фактів державний виконавець вважав, що вжив усіх заходів, визначених Законом №1404-VIII, за результатами яких, відповідно, і прийняв обґрунтовану та законну постанову про закінчення виконавчого провадження.

Надаючи оцінку вказаним обставинам, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що з аналізу правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, слідує, що закінчення виконавчого провадження на підставі п.11 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII можливе у разі настання випадку, чітко визначеного ч.3 ст.63 Закону №1404-VIII, яка, у свою чергу, регламентує порядок виконання рішень немайнового характеру. У справі, що розглядається, судове рішення, яке примусово виконується, містить зобов`язання виплатити ОСОБА_1 та ОСОБА_3 неотримане грошове забезпечення військовослужбовця ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в належних рівних частках (тобто по 1/3 частки неотриманого грошового забезпечення).

При цьому, суд апеляційної інстанції наголошує, що ч.3 ст.63 Закону №1404-VIII встановлює обов`язок виконавця закінчити виконавче провадження лише у випадку неможливості здійснення примусового виконання рішення немайнового характеру без участі боржника.

Як вірно зазначив суд 1-ї інстанції, закінчення виконавчого провадження на підставі п.11 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме: накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин); накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин); звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності у відповідності до Закону.

Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення суду боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець, відповідно, звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.

Водночас, судова колегія вважає, що невиконання боржником рішення суду після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання такого рішення й не свідчить про неможливість його виконання.

Так, аналізуючи наведені положення законодавства в контексті цієї справи слід зазначити, що накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) щодо притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності такого боржника за невиконання ним без поважних причин виконавчого документа.

За наведеною позицією, накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.

Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів наголошує, що, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, необхідно враховувати, що Законом №1404-VIII на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом №1404-VIII заходи в межах встановлених повноважень.

Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд у постанові від 18.06.2019р. у справі №826/14580/16

Однак, у матеріалах справи відсутні належні докази того, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.08.2023р. у справі №420/4582/23, на виконання якого було видано виконавчий лист, виконано у повному обсязі.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде, як вірно зазначив суд попередньої інстанції, виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.

У свою чергу, ч.3 ст.18 Закону №1404-VIII закріплені права державного виконавця під час ним здійснення виконавчого провадження, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Разом із цим, матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем вказаних приписів чинного законодавства в повному обсязі. Самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу та надіслання подання про вчинення злочину) не є належними та достатніми заходами виконання судового рішення. У свою чергу, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.12.2022р. у справі №340/5200/21, від 08.12.2022р. у справі №457/359/21, від 27.03.2019р. у справі №750/9782/16-а, від 07.08.2019р. у справі №378/1033/17, від 04.09.2019р. у справі №286/1810/17, від 07.10.2020р. у справі №461/6978/19, від 25.11.2020р. у справі №554/10283/18, а також від 13.12.2021р. у справі №520/6495/2020.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для скасування постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження.

Апеляційна скарга відповідача не містить жодних заперечень проти наведених висновків суду і зосереджена лише на тому, що рішення фактично не було виконано боржником.

Відповідно до ст.124 Конституції України, судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України.

Пунктом 9 ч.1 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства також віднесено й обов`язковість рішень суду.

Згідно з ч.2 ст.14 КАС України, судові рішення, шо набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

У постанові Верховного Суду від 20.01.2021р. у справі № 619/562/18 зазначено, що належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дії, що є недопустимим з огляду на ст.129-1 Конституції України.

Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі відповідача.

До того ж слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

А згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін у справі, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Саратського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 31.01.2025р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваль

В.О. Скрипченко