Постанова

від 31.01.2025 по справі 360/346/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2025 року

м. Київ

справа № 360/346/24

адміністративне провадження № К/990/35794/24

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стрелець Т.Г.,

суддів: Тацій Л.В., Стеценка С.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу № 360/346/24

за позовом Заступника керівника Лисичанської окружної прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі Державної служби геології та надр України до Колективного підприємства «Лисичанський завод залізобетонних виробів» про анулювання спеціальних дозволів на користування надрами, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Луганської обласної прокуратури на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року (суд у складі головуючого судді Басової Н.М.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2024 року (колегія суддів у складі головуючого судді Гайдара А.В., Гаврищук Т.Г., Сіваченка І.В.) в адміністративній справі № 360/346/24

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2024 року Заступник керівника Лисичанської окружної прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі Державної служби геології та надр України (далі - Держгеонадра) звернувся до Колективного підприємства «Лисичанський завод залізобетонних виробів» (далі - відповідач, КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів»), в якому просив:

- анулювати спеціальний дозвіл на користування надрами № 356 від 14 жовтня 1995 року, виданий Колективному підприємству «Лисичанський завод залізобетонних виробів»;

-анулювати спеціальний дозвіл на користування надрами № 1209 від 19 січня 1998 року, виданий Колективному підприємству «Лисичанський завод залізобетонних виробів».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року, позовну заяву заступника керівника Лисичанської окружної прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі Державної служби геології та надр України до Колективного підприємства «Лисичанський завод залізобетонних виробів» про анулювання спеціальних дозволів на користування надрами залишено без розгляду.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2024 року, ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року залишено без змін.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Суди зазначили, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись з судовими рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, Луганська обласна прокуратура направила до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а справу передати на розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник вказує абзац 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

На обгрунтування касаційної скарги зазначено, що Держгеонадрами залишено без реагування бездіяльність відповідача щодо виконання винесених ним приписів на усунення порушень законодавства, що нівелює їх значення.

Звертаючись з цією позовною заявою, прокурор виконав вимоги статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Прокурор повідомив позивача про виявлені порушення та підстави для вжиття заходів реагування з посиланням на відповідні положення нормативних актів, надано розумний та достатній строк для реагування та самостійного вжиття заходів реагування, повідомлено про намір звернутися до суду з позовною заявою після спливу розумного строку та встановлення подальшої бездіяльності.

Бездіяльність органу, уповноваженого на виконання функцій у сфері нагляду за використанням надр, надає право прокурору проявити ініціативу у питанні захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Скаржник також зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 вересня 2024 року, сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Стеценка С.Г., Тацій Л.В.

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

Верховний суд ухвалою від 30 січня 2025 року прийняв до провадження вищезазначену касаційну скаргу та призначив до розгляду в письмовому провадженні з 31 січня 2025 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів» надано спеціальний дозвіл на користування надрами № 1209 від 19 січня 1998 року з метою видобування крейди, придатної для виробництва вапна будівельного; відсіви дроблення придатні для вапнування кислих ґрунтів. Дозвіл виданий строком на 20 років.

Особливі умови спеціального користування надрами полягали в покладанні на надрокористувача низки обов`язків, а саме:

1. виконання умов Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України - лист від 02 вересня 2020 року № 25/2-22/4097-20; висновку з оцінки впливу на довкілля - від 16 липня 2019 року №05/01/1/01-06/427;

2. виконання рекомендацій ДКЗ України (пункт 3.10 протоколу від 29 березня 2017 року №3885);

3. щорічний радіаційний контроль видобутої сировини в кар`єрі та продукції з неї на відповідність вимогам НРБУ-97;

4. своєчасна і в повному обсязі сплата обов`язкових платежів до Державного бюджету згідно з чинним законодавством;

5. щорічна звітність перед Державною службою геології та надр України щодо рухів запасів згідно з формою 5-гр;

6. забороняється провадження планової діяльності, визначеної Законом України «Про оцінку впливу на довкілля» без дотримання вимог зазначеного Закону. Виконання екологічних умов провадження планової діяльності, визначених згідно із Законом України «Про оцінку впливу на довкілля».

Також, КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів» надано спеціальний дозвіл на користування надрами №356 від 14 жовтня 1995 року на видобування піску на ділянці Східна та Південно-Східна Сєвєродонецького родовища. Строк дії до 14 жовтня 2035 року.

16 червня 2023 року Державною службою геології та надр України винесено наказ №293 «Про зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами та внесення змін до наказів Держгеонадр», яким наказано зупинити дію спеціальних дозволів на користування надрами згідно з переліком.

З переліку спеціальних дозволів на користування надрами, дію яких зупинено вбачається, що КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів» порушено вимоги частин першої, третьої статті 3, статті 51 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», пункт 9 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

Заступник керівника Лисичанської окружної прокуратури Луганської області листом від 26 лютого 2024 року №50-472вих24, адресованим голові Держгеонадра, з метою встановлення підстав для вжиття заходів представницького характеру, просив надати до Лисичанської окружної прокуратури Луганської області інформацію щодо усунення КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів» підстав для зупинення дії спеціальних дозволів на видобування надр.

На вищевказаний запит Державною службою геології та надр України надано відповідь від 14 березня 2024 року №1715/03-4/2-24, що робочою групою з питань надрокористування рекомендовано врахувати пропозиції робочої групи щодо розгляду питання про подальшу дію спеціальних дозволів на користування надрами, відповідно до переліку, після закінчення або скасування воєнного стану.

З метою встановлення підстав для вжиття заходів представницького характеру заступник керівника Лисичанської окружної прокуратури Луганської області просив надати до Лисичанської окружної прокуратури Луганської області додаткову інформацію, а саме: 1) про стан дії спеціального дозволу №1209 від 19 січня 1998 року (зупинено, анульовано, відновлено дію, тощо); 2) чи усунуті КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів» порушення, що стали підставою для зупинення дії спеціальних дозволів; 3) які заходи, спрямовані на усунення вказаних порушень, вжиті з боку Держгеонадр, або які заходи заплановано вжити.

На вищевказаний запит Держгеонадрами надано відповідь від 21 березня 2024 року №1948/03-4/2-24, що робочою групою з питань надрокористування рекомендовано Держгеонадрам врахувати пропозиції Робочої групи щодо розгляду питання про подальшу дію спеціальних дозволів на користування надрами, відповідно до переліку, після закінчення або скасування воєнного стану.

Департаментом державного геологічного контролю тривалий час на території Луганської області не проводились перевірки в зв`язку із встановленням мораторію на перевірки, відповідно до статті 4 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», якою органам і посадовим особам, уповноваженим законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, у період та на території проведення антитерористичної операції тимчасово забороняється проведення планових та позапланових перевірок суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність у зоні проведення антитерористичної операції, крім позапланових перевірок суб`єктів господарювання, що відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України критеріїв оцінки ступеня ризику від провадження господарської діяльності віднесені до суб`єктів господарювання з високим ступенем ризику.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів КАС ВС зазначає наступне.

Ключовим правовим питанням у справі є наявність підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в суді, оскільки лише за наявності такого, суд може вирішувати спір по суті.

Відповідно до статті 1311 Конституції України прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 1697-VІІ прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За положеннями частин першої, третьої статті 23 Закону № 1697-VІІ прокурор вправі представляти інтереси громадянина або держави в суді, представництво яких полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких повноважень обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що прокурор як посадова особа державного правоохоронного органу з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

Основний Закон та ординарні закони не дають переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно основуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист кого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і повинні бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України в рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Такі правові висновки та їх обґрунтування містяться у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі № 826/3492/18.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 (справа № 826/13768/16) аналізуючи норми частин третьої та четвертої статті 23 Закону № 1697-VІІ, зазначила, що прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для цього прокурор має право:

1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом;

2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні також послалася на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, згідно з яким за змістом частини третьої статті 23 Закону № 1697-VІІ прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокурором у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Таким чином, з урахуванням усталеної судової практики Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, а також, наведених вище положень законодавства, яке регламентує порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді, таке представництво реалізуються в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

При цьому, колегія суддів зазначає, що незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин.

Верховний Суд враховує, що у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Тобто, системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

У справі, яка розглядається пред`явлення позову прокурором в інтересах держави в особі Держгеонадр зумовлено тим, що внаслідок протиправної бездіяльності позивача, як уповноваженого органу на звернення до суду з адміністративним позовом про анулювання спеціальних дозволів на користування надрами, виданих відповідачу, та дію яких зупинено через допущені останнім порушення, які не усунуті у відведений строк.

Невиконання прямих імперативних норм позивачем, на думку прокурора, прямо порушує інтереси держави, створює передумови до виникнення інших порушень та інших негативних наслідків у сфері, що віднесена до його відання.

Також прокурор зазначив, що прийняття рішення про анулювання спеціальних дозволів на користування надрами, сприятиме не тільки захисту інтересів держави, але і буде справедливою формою юридичної відповідальності для відповідача, який допустив порушення та не вжив заходи щодо їх усунення у встановлений строк. При цьому, негативного наслідку для відповідача анулювання спеціальних дозволів не матиме, оскільки він не має доступу до родовищ корисних копалин, які знаходяться на тимчасово окупованій території та який не здійснив перереєстрацію у встановленому порядку на іншій території України для продовження своєї господарської діяльності. Отже, на думку прокурора, є достатні підстави вважати, що наведені у позовній заяві порушення суперечать інтересам держави та вимагають їх захисту.

Надаючи правову оцінку доводам учасників справи і висновкам судів попередніх інстанцій щодо фактичного нездійснення Держгеонадрами своїх повноважень щодо контролю та нагляду на момент звернення прокурора до суду з цим позовом, колегія суддів КАС ВС виходить із такого.

Частиною першою статті 19 Кодексу України про надра визначено, що право користування надрами надається шляхом надання спеціального дозволу на користування надрами.

За приписами статті 26 Кодексу України про надра право користування надрами припиняється у разі закінчення встановленого строку користування надрами, внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами у зв`язку з відчуженням прав на користування надрами шляхом укладення договору купівлі-продажу чи внесення таких прав як вклад до статутного капіталу суб`єктів господарювання, анулювання спеціального дозволу на користування надрами.

Анулювання спеціального дозволу на користування надрами здійснюється у разі:

1) звернення користувача надр із заявою про анулювання спеціального дозволу на користування надрами, в тому числі якщо відпала потреба у користуванні надрами;

2) виявлення факту вичерпання запасів, визначених спеціальним дозволом на користування надрами, на основі звітності, поданої надрокористувачем, - якщо надрокористувач не звернувся у встановленому цим Кодексом порядку із заявою про внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами на підставі пункту 5 частини першої статті 16-5 цього Кодексу;

3) наявності в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про припинення юридичної особи, яка є надрокористувачем, шляхом ліквідації або відомостей про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, яка є надрокористувачем, а також у разі неподання надрокористувачем заяви про внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами у зв`язку з перетворенням юридичної особи - власника спеціального дозволу на користування надрами у строк, встановлений пунктом 14 частини першої статті 16-5 цього Кодексу;

4) заподіяння внаслідок проведення робіт, пов`язаних з користуванням ділянкою надр, безпосередньої шкоди життю чи здоров`ю людей або виникнення істотного забруднення навколишнього природного середовища;

5) невиконання, за винятком наявності обставин, не залежних від надрокористувача, затвердженої програми робіт з порушенням строків на більш як один рік з дати закінчення виконання відповідного етапу програми робіт;

6) встановлення факту подання в заяві про видачу спеціального дозволу на користування надрами та документах, що додаються до неї, недостовірних відомостей щодо заявника;

7) невжиття надрокористувачем заходів для усунення причин зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами у зв`язку з порушенням вимог законодавства - після зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами у зв`язку з таким порушенням із наданням достатнього часу для їх усунення;

8) застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) відповідно до Закону України «Про санкції» у вигляді анулювання спеціального дозволу на користування надрами;

9) наявності підстави, передбаченої частиною четвертою статті 16-1 цього Кодексу;

10) виявлення підстав для анулювання спеціального дозволу на користування надрами, передбачених Законом України «Про газ (метан) вугільних родовищ» - для спеціальних дозволів на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку, та видобування газу (метану) вугільних родовищ.

Спеціальний дозвіл на користування надрами анулюється з підстав, визначених пунктами 1, 3, 8 і 9 частини другої цієї статті, відповідним дозвільним органом, а з підстав, визначених пунктами 2, 4-7 і 10 частини другої цієї статті - виключно судом.

Таким чином, положеннями чинного законодавства передбачено алгоритм дій уповноваженого органу у разі, якщо порушення, що стали підставою для зупинення дії спеціального дозволу надрокористувачем не усунуті.

Суди встановили, що Держгеонадра зупинено КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів» дію спеціальних дозволів на користування надрами за порушення вимог частин першої, третьої статті 3, статті 51 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», пункт 9 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

Пунктом 9 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» передбачено, що в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: інформація про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи, у тому числі кінцевого бенефіціарного власника її засновника, якщо засновник - юридична особа (крім юридичних осіб, зазначених у частині восьмій статті 51 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»).

Згідно з частиною першою статті 51 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» юридичні особи повинні мати інформацію про кінцевого бенефіціарного власника або його відсутність та структуру власності.

Юридичні особи зобов`язані подавати інформацію про кінцевого бенефіціарного власника або про його відсутність та структуру власності для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Частиною 3 статті 51 вказаного Закону передбачено, що юридичні особи зобов`язані підтримувати відомості про кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності юридичної особи в актуальному стані, повідомляти державного реєстратора про зміни протягом 30 робочих днів з дня їх виникнення та подавати державному реєстратору документи, що підтверджують зазначені зміни, у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Як встановлено вище, вказані порушення відповідачем не були усунуті, внаслідок чого Держгеонадра зупинено дію спеціальних дозволів на користування надрами, виданих КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів» та надано строк для усунення порушень, що стали підставою для їх зупинення. Порушення відповідачем не усунуті.

Скаржник зазначає, що Держгеонадрами, як уповноваженим державним органом у сфері надрокористування, процедуру анулювання спеціальних дозволів не розпочато, чим допущено протиправну бездіяльність, яка і стала підставою для звернення прокурора з даним адміністративним позовом до суду.

Перевіривши встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, колегія суддів КАС ВС вважає, що рекомендації робочої групи з питань надрокористування Держгеонадрам щодо врахування пропозицій стосовно розгляду питання про подальшу дію спеціальних дозволів на користування надрами, після закінчення або скасування воєнного стану, не є належним захистом інтересів держави з боку Держгеонадр в межах спірних правовідносин.

Посилання судів попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях на те, що зазначені порушення мали бути виявлені позивачем виключно під час заходів державного контролю є необгрунтованими, оскільки сам факт виявлення порушень вже був зафіксований у наказі про зупинення дії спеціальних дозволів, виданих відповідачу.

Крім того, прокурор повідомив Держгеонадра про виявлені порушення та підстави для вжиття заходів реагування з посиланням на відповідні положення нормативних актів, було надано розумний та достатній строк для реагування та самостійного вжиття заходів реагування, повідомлено про намір звернутися до суду з позовною заявою після спливу розумного строку та встановлення подальшої бездіяльності.

Суди також не врахували позицію позивача, який повністю підтримав позовні вимоги прокурора, та просив їх задовольнити.

Колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги, що позивач залишив без реагування бездіяльність відповідача щодо виконання винесених ним же у межах компетенції приписів на усунення порушень положень Закону.

У зв`язку з викладеним, ухвала Донецького окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року та постанова Першого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2024 року підлягають скасуванню.

Відповідно до частин першої і четвертої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи, порушення судами норм процесуального права, справа підлягає направленню до Донецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Керуючись статтями 345, 353, 355, 356 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області задовольнити.

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2024 року скасувати.

Справу № 360/346/24 направити до Донецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Стрелець Т.Г.

Судді Стеценко С.Г.

Тацій Л.В.