Постанова

від 24.01.2025 по справі 904/2870/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2025 р. Справа №904/2870/24

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.,

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Курорт Орлівщина" б/н від 21.10.2024,

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04.10.2024, суддя Рочняк О. В., м. Івано-Франківськ, повний текст рішення складено 04.10.2024,

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Курорт Орлівщина", с. Орлівщина, Новомосковський р-н, Дніпропетровська обл.,

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Декма ЛТД", м. Івано-Франківськ,

про стягнення 40 998,59 грн. заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Курорт Орлівщина" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Декма ЛТД" про стягнення 40 998 грн. 59 коп. заборгованості, з яких: 8 174 грн 49 коп. 3 % річних та 32 824 грн 10 коп. інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору підряду № 30/06-01 від 30.06.2020 чим спричинено йому збитки, які стягнені на їх користь рішенням Господарського суду Дніпропетровської області.

Підставою позовних вимог зазначає невиконанням відповідачем у встановлений строк зобов`язання з відшкодування заподіяних збитків та несплатою судового збору і витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій у справі №904/1659/22.

Компенсаційні втрати передбачені ч.2 ст.625 ЦКУ, розраховані ними з моменту пред`явлення вимоги, в даному випадку з 18 лютого 2022 року, коли відповідачу було направлено вимогу відшкодувати збитки, проте в семиденний строк цю вимогу не виконано.

Правовою підставою позовних вимог позивач зазначає ст.ст. 549, 599, 610, 625, 626, 837, 839, 846, 882, ст. ст. 174, 193, 202, 216, 230, 231, 317 ГК України.

Згідно з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.07.2024, позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Курорт Орлівщина" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Декма ЛТД" про стягнення 3% річних та інфляційних втрат передано для розгляду за територіальною підсудністю до Господарського суду Івано-Франківської області.

04.11.2024 року справа надійшла з господарського суду Івано-Франківської області на адресу Західного апеляційного господарського суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 04.10.2024 року позов товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Курорт Орлівщина" частково задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Декма ЛТД" на користь позивача 5 893 (п`ять тисяч вісімсот дев`яносто три) грн. 61 коп. з яких: 2 978 (дві тисячі дев`ятсот сімдесят вісім) грн. 61 коп. 3% річних, 2 915 (дві тисячі дев`ятсот п`ятнадцять) грн. інфляційних втрат та 435 (чотириста тридцять п`ять) грн. 28 коп. судового збору.

В решті позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що розмір збитків не визначено в умовах договору, а встановлено лише рішенням суду, а тому з наступного дня після набрання законної сили рішенням суду в відповідача виник обов`язок сплати збитків. Застосування ч.2 ст.625 ЦК У не поширюється на вимоги про відшкодування компенсаційних втрат на судові витрати (судовий збір та правничу допомогу).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі позивач просить рішення місцевого господарського суду в частині відмови змінити, прийняти нове рішення, яким стягнути на його користь з відповідача 44 026,59 грн., з яких 8 174,49 грн 3 відсотки річних, 32 824,10 грн. інфляційні втрати та 3 028,00 судового збору, в зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що:

-судом першої інстанції відмовлено в задоволенні всієї суми позовних вимог, оскільки строк, з якого повинно бути здійснено нарахування компенсаційних втрат на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, не з дати набрання законної сили рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2023 року, в справі за номером 904/1659/22 як зробив неправильний висновок суд першої інстанції. Чим порушено вимоги ч.2 ст.530, ч.3 ст.858, ч.4 ст.853 ЦК України, де передбачено, що зобов`язання щодо відшкодування збитків виникає саме з моменту пред`явлення вимоги, в даному випадку з 18 лютого 2022 року, коли відповідачу було направлено вимогу відшкодувати збитки.

Застосування ч.2 ст.625 ЦК України поширюється на грошові зобов`язання, якими і є судові витрати.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається

17.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Декма ЛТД" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Курорт Орлівщина" (замовник) укладено договір №1/2/20, відповідно до п. 1.1 договору, замовник доручив, а виконавець взяв на себе зобов`язання виконати комплекс робіт по виготовленню та монтажу тимчасових збірно-розбірних дерев`яних конструкцій з терасою (12.12 - інші будівлі для тимчасового проживання), (товар) на належній замовнику земельній ділянці у селі Орлівщина, Новомосковського району Дніпропетровської області, відповідно до проектної документації (Додаток № 1).

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.202 у справі №904/1659/22 позов задоволено, стягнуто з ТОВ "Декма ЛТД" на користь ТОВ "Санаторій "Курорт Орлівщина" збитки у розмірі 126 948 грн 39 коп. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 481 грн., яке постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.06.2023 у справі №904/1659/22 залишено без змін, стягнуто з ТОВ "Декма ЛТД" на користь ТОВ "Санаторій "Курорт Орлівщина" 6 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу (правову) допомогу в суді апеляційної інстанції.

Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.07.2023 у справі № 904/1659/22 стягнуто з ТОВ "Декма ЛТД" на користь ТОВ "Санаторій "Курорт Орлівщина" витрат на професійну правничу допомогу в сумі 18 000 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2023 у справі №904/1659/22 встановлено, що в листопаді 2021 року позивач направив на адресу відповідача вимогу №137 від 25.11.2021 про усунення виявлених недоліків (дефектів) виконаних робіт в строк до 25.12.2021. У вимозі позивач також повідомляв відповідача про підготовлений судовим експертом Харченко В.В. висновок за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи №1087/08-21 від 25.11.2021 та зазначав, що вартість ремонтно-відновлювальних робіт з усунення невідповідностей та недоліків (дефектів) у виготовлених та змонтованих тимчасових збірно-розбірних дерев`яних конструкцій з терасою в кількості 6 шт. дорівнює 105 271 грн 34 коп.;

- в лютому 2022 року позивач направив на адресу відповідача повідомлення №15 від 07.02.2022 про відмову від договору №1/2/20 від 17.01.2020 та про відшкодування заподіяних збитків в розмірі 105 271 грн 34 коп., яке отримано відповідачем 10.02.2022; також цим судом встановлено, що витрати позивача на проведення судової будівельно-технічної експертизи становили 21 677 грн 05 коп.

На виконання цього рішення суду відповідачем перераховано на користь позивача кошти в загальному розмірі 88 862 грн., що підтверджено платіжними інструкціями наявними в матеріалах справ.

Предметом апеляційного оскарження є незгода позивача з рішенням суду першої інстанції, що оскаржується, який визначив період стягнення компенсаційних втрат - з часу набрання рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2023 у справі №904/1659/22 законної сили, яким підтверджено грошове зобов`язання з відшкодування шкоди, а не з часу отримання відповідачем повідомлення відшкодувати збитки, які сторони передбачили в умовах договору поставки (з 17.02.2022) як стверджує позивач.

Доводи позивача стосуються цивільно-правової відповідальності відповідача і ґрунтуються, зокрема, на положеннях статей 11, 509, 625 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника; зазначає, що у разі порушення боржником зобов`язання кредитор має право на стягнення і відшкодування збитків, які передбачені, в тому числі в ст.22, ЦКУ, ч.1 ст.226 ГКУ.

Водночас суд апеляційної інстанцій зазначає, що сторони передбачили в Договорі (п.5) відшкодування збитків без зазначення сум, що підлягають відшкодуванню, чи у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов`язання чи строків порушення зобов`язання сторонами.

У постанові Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 5 листопада 2024 року в справі № 904/1553/23 навів зміст поняття "заздалегідь погоджені збитки", де в правовій доктрині інститут "заздалегідь визначених збитків" покликаний забезпечити кредитору справедливе відшкодування у тих випадках, коли сторони договору вже на момент його укладення погоджуються з тим, що певним порушенням умов договору кредитору завдається шкода / збитки, але при цьому конкретний розмір завданих збитків складно чи взагалі неможливо довести.

До використання цієї ж конструкції вдаються з метою полегшення розрахунків, забезпечення прозорого фінансово-економічного планування, економії часу суду та учасників процесу.

Раніше частина 5 ст.225 ГК встановлювала, що сторони господарського зобов`язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов`язання чи строків порушення зобов`язання сторонами.

Разом із тим ця норма була виключена на підставі Закону від 07.04.2015 №289-VIII. Втім, право сторін передбачити відшкодування збитків в іншому розмірі (у меншому або більшому розмірі на власний розсуд) наразі прямо передбачають ст.22 ЦК, ч.1 ст.226 ГК.

Майново-господарські зобов`язання мають цивільно-правову природу і регулюються передусім нормами ЦК України із визначенням ГК України лише окремих їх особливостей (зазначене прямо передбачено частиною першою статті 175 ГК України). Цивільне ж право відзначається загальнодозвільним правовим режимом - "дозволено все, що не заборонено".

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (п.3 ч.1 ст.3 ЦК України). За змістом цієї засади сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Сторони не позбавлені права встановити в договорі на випадок порушення його умов такий платіж, який вони вважатимуть за необхідне (в тому числі і відшкодування збитків тощо), якщо це не заборонено законом.

Отже, необхідним є встановлення змісту умови договору та справжнього волевиявлення сторін. Якщо у договорі сторони заздалегідь узгодили вид та розмір санкції (її конкретний грошовий вираз), зокрема шляхом встановлення порядку розрахунку, така умова є обов`язковою для виконання.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У цій справі не поставало питання визнання Договору неукладеним з підстав невизначення істотної умови Договору в частині порядку відшкодування та визначення розміру збитків, завданих унаслідок його порушення.

За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (№ у ЄДРСР 74838873).

Інфляційні втрати на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за його прострочення - способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів й отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання цього зобов`язання.

У постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (№ у ЄДРСР 82997465) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також із тих, які ним не передбачені, але не суперечать йому; в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права й обов`язки можуть виникати з делікту та з рішення суду.

Грошове зобов`язання має бути виконаним із дня набрання судовим рішенням законної сили, оскільки з цього часу зобов`язання відшкодувати шкоду стало конкретизованим і визначеним. По своїй суті зобов`язання про відшкодування збитків є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру відшкодування.

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала шкоди, може бути: 1) договір особи, що завдала шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки відшкодування шкоди; 2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір відшкодування шкоди.

Тільки після конкретизації змісту зобов`язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду або договору про відшкодування шкоди, те чи інше зобов`язання може бути кваліфіковане як грошове, і відповідно може відбутися прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) щодо його виконання (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду 03.04.2019 у справі №757/3725/15-ц, від 04.12.2019 у справі № 463/389/14-ц, від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц).

У цій справі договір по відшкодування шкоди між сторонами не укладався як вище зазначено апеляційним судом.

Разом з тим, за встановлених судом обставин справи, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2023, залишеним без змін Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.06.2023 у справі №904/1659/22 позов задоволено, стягнуто з ТОВ "Декма ЛТД" на користь ТОВ "Санаторій "Курорт Орлівщина" збитки у розмірі 126 948 грн 39 коп.

Отже, підставою виникнення зобов`язання про відшкодування збитків між сторонами є факт їх завдання відповідачу, а рішенням суду від 11.04.2023 у справі №904/1659/22 конкретизовано їх розмір про що правильного висновку прийшов суд першої інстанції.

Норми права, які застосував суд та мотиви їх застосування

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 224, 225 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Разом із тим відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, тобто за наявності прямої вказівки про це в законі.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

В ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Щодо визначення початку періоду розрахунку 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно з статтею 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.06.2023 у справі №904/1659/22 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2023 залишено без змін.

Отже рішення суду від 11.04.2023 у справі №904/1659/22 є таким, що набрало законної сили - 27.06.2023, і з того часу зобов`язання відповідача сплати відповідачу збитки стало конкретизоване і визначене, тому з указаного часу воно має бути виконане.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18.

За прострочення виконання грошового зобов`язання, на підставі положень ч.2 ст. 625 ЦК України, позивачем за період з 18.02.2022 по 10.04.2023 нараховано відповідачу: на суму 105 271 грн 34 коп. - 3 608 грн 07 коп. 3% річних та 28 144 грн 65 коп. інфляційних втрат; за період з 11.04.2023 по 27.06.2023 на суму 129 429 39 коп. - 829 грн 77 коп. 3% річних та 1 949 грн 99 коп. інфляційних втрат; за період з 11.04.2023 по 27.06.2023 на суму 129429 грн 39 коп. - 829 грн 77 коп. 3% річних та 1 949 грн 99 коп. інфляційних втрат; за період 28.06.2023 по 24.06.2024 на суму 129 429 39 коп. з урахуванням часткових оплат - 3 736 грн 65 коп. 3% річних та 2 729 грн 46 коп. інфляційних втрат.

Отже, як вбачається з поданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, позивачем не правильно визначено початок періоду розрахунку 3% річних та інфляційних втрат з 18.02.2022 - після спливу семиденного строку з дня отримання відповідачем повідомлення про відмову від договору та відшкодування збитків, тоді як, враховуючи позицію Верховного Суду викладену в постанові від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18, правильним початком періоду такого розрахунку є 28.06.2023 (наступний день після набрання рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2023 у справі №904/1659/22 законної сили про стягнення збитків) . І з цим висновком суду першої інстанції погоджується суд апеляційної інстанції як таким, що відповідає вище встановленим обставинам по справі та вимогам законодавчо врегульованим.

Також позивачем безпідставно нараховано відповідачу 3% річних та інфляційні втрати на суму судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанцій.

Норми статті 625 ЦК України регулюють цивільні правовідносини (ст. 1 ЦК України) і стосуються відповідальності за порушення цивільного грошового зобов`язання, яке є цивільним правовідношенням в силу приписів ст. 509 ЦК України. За загальновизнаним принципом права цивільні правовідносини лежать у площині матеріального права. Тоді як приписи ст. 326 ГПК України стосуються відповідальності за порушення процесуальних зобов`язань учасників справи за невиконання судового рішення. Ці зобов`язання не виходять за межі площини процесуальних правовідносин. Процесуальні правовідносини стосуються порядку здійснення судочинства у господарських судах та повноважень господарських судів (ст. 1 ГПК України).

Аналогічно й щодо правових інститутів судового збору, витрат на професійну правничу допомогу та повноважень суду з їх розподілу між учасниками справи. Наведені правові інститути не передбачені та не встановлені нормами ЦК України. Такі зобов`язання не є цивільними грошовими зобов`язаннями.

Отже, відповідальність, встановлена ст.625 ЦК України, не може поширюватись на зобов`язання, які передбачені ГПК України, так як зазначене суперечитиме приписам ст. 1 ЦК України.

Судом першої інстанції самостійно проведено розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, враховуючи дату початку періоду розрахунку - 28.06.2023 та часткові оплати відповідача, за результатами якого суд встановив, що:

за період з 28.06.2023 по 12.01.2024 на суму 126 948 грн 39 коп. розмір 3% річних становить 2 076 грн 05 коп., а розмір інфляційних втрат - 611 грн 06 коп.;

за період з 13.01.2024 по 27.02.2024 на суму 107 086 грн 39 коп. розмір 3% річних становить 403 грн 77 коп., а розмір інфляційних втрат - 750 грн 89 коп.;

за період з 28.02.2024 по 26.03.2024 на суму 75 086 грн 39 коп. розмір 3% річних становить 172 грн 33 коп., а розмір інфляційних втрат - 375 грн 43 коп.;

за період з 27.03.2024 по 02.05.2024 на суму 53 086 грн 39 коп. розмір 3% річних становить 161 грн 00 коп., а розмір інфляційних втрат - 106 грн 17 коп.;

за період з 03.05.2024 по 24.06.2024 на суму 38 086 грн 39 коп. розмір 3% річних становить 165 грн 46 коп., а розмір інфляційних втрат - 1 071 грн 45 коп.

Таким чином, за зазначені періоди розмір 3% річних становить 2 978 грн 61 коп., а розмір інфляційних втрат - 2 915 грн 00 коп.

З вищенаведеним розрахунком апеляційний суд погоджується, оскільки арифметично є правильними.

А тому з відповідача на користь позивача правильно стягнено 2 978 грн. 61 коп. 3% річних та 2 915 грн 00 коп. інфляційних втрат на суму збитків визначених в рішенні господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2023 у справі №904/1659/22.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області прийняте з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили доводи, викладені в апеляційній скарзі, та спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Курорт Орлівщина" від 21.10.2024 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04.10.2024, в справі № 904/2870/24 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст. 287-289 ГПК України.

Головуючий суддяБойко С. М.

Судді:Бонк Т.Б.

Якімець Г.Г.