Постанова

від 03.02.2025 по справі 902/644/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2025 року Справа № 902/644/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Крейбух О.Г.

судді Мельник О.В.

секретар судового засідання Новосельська О.В.

за участю представників сторін:

позивача: не з`явився

відповідача: не з`явився

розглянувши апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду Вінницької області від 09.10.2024 у справі №902/644/24 в частині відмови у задоволенні позовних вимог (суддя Маслій І.В., м. Вінниця, повний текст складено 21.10.2024)

за позовом Міністерства оборони України

до Державного підприємства "45 експериментальний механічний завод"

про стягнення заборгованості в розмірі 381664 грн 59 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 09.10.2024 у справі №902/644/24 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "45 експериментальний механічний завод" на користь Міністерства оборони України 43 129,28 грн - пені за порушення терміну виконання робіт та 1035,10 грн - витрат на сплату судового збору. У частині стягнення з відповідача 338 535,10 грн. штрафних санкцій відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Міністерство оборони України звернулась до суду з апеляційною скаргою в якій просить задовольнити апеляційну скаргу, рішення Господарського суду Вінницької області від 09 жовтня 2024 р. у справі №902/644/24 змінити, виклавши його резолютивну частину у редакції: „Стягнути з Державного підприємства « 45 експериментальний механічний завод» на користь Міністерства оборони України штрафні санкцій за порушення умов Договору про закупівлю послуг за державні кошти № 370/3/5/2/1/31 від 22.03.2022 у розмірі 381 664,59 грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, позивач посилається на те, що з боку відповідача допущений факт порушення умов договору, а саме невчасно надані звітні документи, які підтверджують факт виконання послуг визначені терміни. Виконавець порушив термін (25 березня 2023) та невчасно підтвердив виконання робіт (надання послуг) регламентований ремонт майстерень технічного обслуговування МТО-80 та їх модифікацій, танкоремонтних майстерень ТРМ-80 та їх модифікацій з доведенням до виду МТО-80Д у кількості 4 одиниці виробів, які підтверджені Актом приймання наданих послуг з ремонту Виробів №2 та посвідченням Філії 4277 військового представництва Міноборони від 05.05.2023 р. № 552/1/345 (період нарахування пені з 26 березня 2023 р. по 04 травня 2023 прострочення 40 днів). Акт приймання наданих послуг з ремонту виробів №2 не підписаний замовником оскільки станом на 05.05.2023 строк дії договору вже завершився і Замовником послуги не могли бути прийняті. Відтак датою прийняття послуг позивач вважає дату посвідченням Філії 4277 ВП МОУ від 05.05.2023 № 552/1/345. Відповідно до абзацу 3 пункту 7.2. Договору у випадку ненадання в зазначений термін звітних документів, що підтверджують факт виконання послуг, виконавець сплачує штрафні санкції в розмірі облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення від вартості ненаданих послуг. Таким чином, позивач вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що відповідач не допустив порушення умов договору щодо прострочення терміну надання звітних документів.

Крім того, позивач зазначає, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки. Позивач посилаючись на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21 зазначає, що використання результатів отриманого за контрактом для позивача не становить комерційний інтерес, а спрямоване на виконання покладених на нього повноважень - державної політики у сфері оборони держави та військового будівництва, керівництва Збройними Силами України, їх мобілізаційну і бойову готовність та підготовку до виконання покладених на них завдань, а порушення строків виконання умов державного контракту впливає на ефективність обороноздатності держави, у зв`язку із чим правова позиція позивача полягає у тому, що у даному випадку відсутні підстави для зменшення штрафних санкцій згідно змісту статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України.

Ухвалою суду від 31.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Господарського суду Вінницької області від 09.10.2024 у справі №902/644/24 в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Розгляд справи призначено на 27 січня 2025 року.

24 січня 2025 року представником позивача сформовано та подано через систему «Електронний суд» клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи в якому просить долучити дане клопотання про відкладення судового розгляду до матеріалів справи №902/644/24 та визнати поважними причини неприбуття представника позивача на судове засідання, призначене на 27 січня 2025 р. Просить задовольнити дане клопотання про відкладення судового засідання справи № 902/644/24, призначивши його на іншу дату, про що повідомити представника Міністерства оборони України.

В обґрунтування вказаного клопотання представник позивача посилається на те, що з об`єктивних причин останній позбавлений можливості бути присутнім на призначеному на 27 січня 2025 року о 11 год.00 хв. судовому засіданні у справі № 902/644/24, оскільки здійснює представництво інтересів Міноборони у справі №902/1280/24, що перебуває у провадженні Господарського суду Вінницької області, судовий розгляд якої призначений на 27 січня 2025 р. о 10:30. Поряд з цим, зазначив, що з метою надання відповідних усних пояснень по суті справи представник Міністерства оборони України бажає приймати участь у даній справі у наступних судових засіданнях.

Колегія суддів, розглянувши клопотання представника Міністерства оборони України Балтака Д.О. про відкладення розгляду справи, відхиляє його з урахуванням наступного.

В суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до норм ст. 270 ГПК України. Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суді апеляційної інстанції відкладає розгляд справи у разі неявки учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини будуть визнані судом поважними.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи.

В даному випадку позивач був повідомлений належним чином про дату, час і місце судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа згідно якої ухвала суду від 31.12.2024 про відкриття провадження у справі доставлена позивачу до електронного кабінету 31.12.2024 15:45 (а.с.197). Відповідно до ухвали про відкриття апеляційного провадження і призначення справи до розгляду від 31.12.2024 суд апеляційної інстанції не визнавав обов`язковою явку представників сторін.

Разом з тим, відповідно до норм ст.56 Господарського процесуального кодексу України коло представників юридичних осіб у господарському судочинстві не є обмеженим, і представник позивача жодним чином не доводить неможливість забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника.

Неможливість заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника позивача Балтака Д.О. підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах, тоді як таких пояснень суду апеляційної інстанції не надано.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Згідно з ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, причиною неявки представника позивача до суду апеляційної інстанції є надання переваги представником позивача Балтаком Д.О. участі в іншій справі №902/1280/24; позивачем не доведено неможливість участі в судовому засіданні іншого представника або неможливість розгляду справи без участі представника позивача. Явка представників не визнана судом обов`язковою, тоді як доводи Міністерства оборони України викладені ним в апеляційній скарзі, тобто - доведені суду апеляційної інстанції. Зважаючи, що судом апеляційної інстанції вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що наявні у справі матеріали є достатніми для постановлення обґрунтованого рішення, тому є можливим завершення розгляду апеляційної скарги без участі представника позивача за наявними у справі матеріалами.

Таким чином, судова колегія відзначає, що представником позивача у клопотанні про відкладення розгляду справи не наведено жодних об`єктивних причин, які унеможливлюють розгляд справи за відсутності представника позивача. Відтак, клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає, оскільки повідомлені причини неявки судом апеляційної інстанції поважними не визнаються.

В судове засідання 27.01.2025 Державне підприємство "45 експериментальний механічний завод" свого представника не направило, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомило.

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників Міністерства оборони України та Державного підприємства "45 експериментальний механічний завод".

Відповідно до статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 09.10.2024 у справі №902/644/24 в частині відмови у задоволенні позовних вимог залишити без змін, виходячи з наступного.

Інформація заборонена для загального доступу згідно з пунктом чотири частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

березня 2023 року уповноваженою особою виконавця Гвоздецьким О.В. та уповноваженою особою представником замовника Фурман П. складено Акт №2 приймання-передачі виробів підписаний Виконавцем та представником Замовника який діяв на підставі довіреності командира військової частини, в якому зазначено найменування виробів в кількості 4 шт., загальна вартість послуг в розмірі 10 782 319,97 грн з ПДВ. Також в даному акті зазначено, що ремонт виконано якісно та у повному обсязі, Вироби випробувані та перевірені технічний стан виробів відповідає вимогам нормативно-технічної документації на видачу після ремонту, вироби здав уповноважена особа Виконавця 24.03.2023, вироби прийняв представник Замовника 24.03.2023 (а.с.10).

Інформація заборонена для загального доступу згідно з пунктом чотири частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

Враховуючи вищевикладене, Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Державного підприємства "45 експериментальний механічний завод" про стягнення штрафних санкцій за договором про закупівлю послуг за державні кошти в розмірі 381 664,59 грн. з яких 86 258,56 грн пеня за порушення терміну виконання робіт та 295 406,03 пеня за порушення виконання зобов`язання з надання документів.

Відповідно до ч. 1ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Згідно з ч. 1ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 627 ЦК України, ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 цього ж Кодексу встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Проаналізувавши укладений між позивачем та відповідачем договір №370/3/5/2/1/31 про закупівлю послуг за державні кошти від 22.03.2022, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є фактично договором підряду, що містить деякі елементи договору надання послуг.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

За змістом ч. 1ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами (ч. 4ст. 882 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Основний критерій відмінності роботи від послуги, на який найчастіше звертається увага при розгляді господарських справ (встановлення дійсних правовідносин між сторонами спору) - майновий результат роботи і відсутність такого у послуги.

Різниця між послугами і роботами полягає у тому, що саме оплачується - процес (послуги) чи результат (роботи). У зобов`язаннях по виконанню робіт на одного з контрагентів покладається обов`язок виконати роботу, яка б завершувалась досягненням певного матеріального результату, а в зобов`язаннях про надання послуг діяльність контрагента спрямована на вчинення юридичних і фактичних дій, які безпосередньо не породжують матеріальних наслідків або зовсім не повинні завершуватися матеріальними наслідками, тобто споживання послуги має місце в процесі її надання, на відміну від роботи, споживання результатів якої зазвичай не збігається з часом її надання.

Так п. 4.1. договору сторони передбачили, що замовник здійснює розрахунки з виконавцем поетапно за фактично надані послуги протягом 30 банківських днів з дати підписання Замовником Акту приймання наданих послуг, який є невід`ємною частиною Договору (Додаток 4 до Договору), відповідно до наданих виконавцем рахунків, за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України.

Пунктом 5.2. договору визначено, що передбачені цим договором послуги надаються у відповідності до вимог діючої нормативно-технічної документації визначеної в п. 2.1. цього договору. Термін проведення ремонту Виробів встановлюється Календарним планом надання послуг (Додаток 1 до договору).

Згідно п. 5.18. договору сторони визначили, що зобов`язання виконавця по наданню послуг за Договором вважаються виконаними в повному обсязі після підписання та затвердження Акту приймання наданих послуг замовником (Додаток 4 до Договору).

Зобов`язання, в свою чергу, згідно вимог ст.525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Колегія суддів зазначає, що визначаючи зміст зобов`язання сторони визначили через категорію послуги, однак під виглядом послуг передбачили виконання ремонту і технічного обслуговування транспортних засобів військового призначення, що за правовим змістом відповідає предмету договору підряду (ч.2 ст. 837 ЦК України).

Інформація заборонена для загального доступу згідно з пунктом чотири частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

Особливістю договірних правовідносин є множинна участь на стороні Замовника учасників, які підпорядковані Міністерству оборони України, зокрема військової частини, її філії, Центрального управління забезпечення наземними системами озброєння Командування сил логістики Збройних Сил України, тощо.

Відтак, ступінь вини відповідача не може зводитись виключно до дати складення Акту приймання наданих послуг з ремонту виробів, оскільки обов`язок його складення є двостороннім.

Також, надання виконавцем документів, необхідних для підсумкового прийняття наданих послуг, перелік яких визначений п. 5.18 Договору, безпосередньо залежить від дій Замовника (позивача). Саме на філію 4227 ВП Міністерства оборони України покладено обов`язок зі складення і передачі Замовнику Посвідчення (Додаток №5 до Договору) в цілому по завершенню надання послуг по Договору.

Інформація заборонена для загального доступу згідно з пунктом чотири частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

З урахуванням вищевикладених обставин та наявних у матеріалах письмових доказів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що виконавцем (відповідачем) дійсно порушено строк виконання ремонту за період з 16.03.2023 по 23.03.2023

Інформація заборонена для загального доступу згідно з пунктом чотири частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

Суд апеляційної інстанції відзначає, що положення п. 7.2. договору передбачає нарахування штрафних санкцій виключно за період прострочення терміну надання звітних документів, а не до моменту прийняття результатів наданих послуг замовником чи датою підписання видачі зі сторони замовника відповідних документів.

Колегія суддів звертає увагу, що нарахування будь-яких штрафних санкцій повинно відповідати засадам добросовісності та не суперечити юридичним вчинкам учасників правовідносин.

Принцип свободи договору належить до загальних засад цивільного законодавства, закріплених у ст. 3 ЦК України, та є одним із принципів здійснення суб`єктивних цивільних прав. Водночас в межах свободи договору дозволено все те, що не суперечить Закону.

Принцип добросовісності, який лежить в основі доктрини venire contra factum proprium, є стандартом чесної та відкритої поведінки. Це означає повагу до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Сама доктрина venire contra factum proprium базується на римській максимі non concedit venire contra factum proprium - не можна діяти всупереч своїй попередній поведінці.

Таким чином, добросовісності та чесній діловій практиці суперечать дії, що не відповідають попереднім заявам або поведінці, якщо інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17).

В контексті викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач не може нести відповідальність протягом періоду, у який виконання умов договору залежить виключно від дій та волевиявлення замовника.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про обґрунтованість вимог позивача та правомірність нарахування пені за порушення терміну виконання робіт у розмірі 86 258,56 грн. (10 782 319,97 грн x 0.1 x 8 : 100) за період прострочення з 16.03.2023 по 23.03.2023, а у задоволенні позовних вимог в частині вимог про стягнення 295 406,03 грн пені за порушення виконання зобов`язання з надання звітних документів, відмовити як неправомірно нарахованих за період з 26.03.2023 по 04.05.2023.

Разом з тим, відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд першої інстанції застосувати положення норм ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, обґрунтовуючи тим, що умови договору виконано у повному обсязі, а стягнення штрафних санкцій на користь позивача буде джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для останнього. Крім того відповідач звернув увагу на характер діяльності підприємства, а саме основним напрямком діяльності якого є виконання замовлень для Міністерства оборони України і застосування до підприємства примусових заходів стягнення заборгованості унеможливить виконання державних завдань та поставить підприємство на межу повної зупинки виробництва.

Отже, суд першої інстанції враховуючи вказане клопотання вирішуючи питання щодо остаточного розміру суми пені, які підлягають стягненню застосовуючи положення ст.551 ЦК України, ст.233 ЦК України дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для зменшення на 50 % суми нарахованої пені за порушення терміну виконання робіт за період з 16.03.2023 по 23.03.2023 та стягнув з відповідача 43 129,28 грн пені за порушення терміну виконання робіт. У задоволенні позову в частині вимог про стягнення 338 535,31 грн (43 129,28 грн зменшений розмір пені на 50 % розмір) + 295 406,03 грн неправомірно нарахованої пені за порушення виконання зобов`язання з надання звітних документів), судом першої інстанції відмовлено.

Щодо доводів апеляційної скарги Міністерства оборони України про неправильне застосування судом першої інстанції приписів статті 233 ГК України і статті 551 ЦК України у контексті зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції дійшов висновку щодо наявності підстав для зменшення заявлених позивачем до стягнення пені за порушення терміну виконання робіт на 50 % та стягнення з відповідача нарахованих за період з 16.03.2023 по 23.03.2023 пені за порушення терміну виконання робіт в розмірі 43 129,28 грн.

Так, правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями ГК України та ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Подібні норми також містить частина третя статті 551 ЦК України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення частини третьої статті 551 ЦК України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Тобто зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

У цьому висновку суд апеляційної інстанції звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).

Окрім того, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

У цьому висновку суд апеляційної інстанції звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 22.05.2019 у справі №910/11733/18 та від 04.06.2019 у справі №904/3551/18.

Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті6, 627цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках суд апеляційної інстанції звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

У справі, яка переглядається, вирішуючи питання зменшення пені, суд першої інстанції оцінив обставини справи, врахував повне та належне виконання основного зобов`язання відповідачем, що підтверджено підписаним сторонами без зауважень відносно якості робіт Актом на суму 10 782 319,97 грн; незначний термін прострочення виконання робіт протягом 8 календарних днів.

Також суд першої інстанції звернув увагу на правовий статус сторін у справі, оскільки засновником відповідача є Державний концерн "Укроборонпром", який у свою чергу засновано Кабінетом Міністрів України, до складу якого входить Міністерство оборони України. При цьому, предмет спору стосується стягнення державою, в особі Міністерства оборони України, штрафних санкцій зі створеної державою юридичної особи публічного права.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України, якими передбачено можливість зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки суд першої інстанції, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази в сукупності обґрунтовано визначив, що такі обставини є винятковими та достатніми для зменшення пені.

При цьому, відхиляючи аргументи Міністерства оборони України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.11.2023 у справі №902/919/22.

При цьому, колегія суддів відзначає, що аналіз висновків Верховного Суду стосовно підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, зокрема у справах, на які посилається Міністерство оборони України (постанови Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21, від 15.06.2022 у справі №922/2141/21) свідчить, що з них не можна виокремити умови їх застосування окремо від специфічних обставин тих справ і застосувати у цій справі.

До того ж, Верховний Суд у наведених справах не формулював висновків, які б певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду у питаннях зменшення розміру пені так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним. Тому відсутні підстави вважати, що у тих випадках, коли суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права при реалізації судами власної дискреції, що тільки такий варіант реалізації дискреції слід вважати законним.

Подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16 та від 10.08.2023 у справі №910/8725/22,від 26.09.2023 у справі №910/22026/21.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано застосував у цій справі надане статтею 233 ГК України та частиною третьою статті 551 ЦК України право щодо зменшення розміру штрафних санкцій.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача 43 129,28 грн пені за порушення терміну виконання робіт та відмову у задоволенні позову в частині вимог про стягнення 338 535,31 грн (43 129,28 грн зменшений розмір пені на 50 % розмір) + 295 406,03 грн неправомірно нарахованої пені за порушення виконання зобов`язання з надання звітних документів).

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції враховуючи мотивувальну частину оскаржуваного рішення дійшовши висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у стягненні 338 535,31 грн (43 129,28 грн зменшений розмір пені на 50 % розмір) + 295 406,03 грн неправомірно нарахованої пені за порушення виконання зобов`язання з надання звітних документів) у п.3 резолютивної частини оскаржуваного рішення судом зазначив: « 3. У частині стягнення з відповідача 338 535,10 грн. штрафних санкцій відмовити.».

Таким чином, колегія суддів оцінює вказану обставину, як здійснену судом першої інстанції описку (помилку) в частині зазначення у даній сумі копійок, а саме замість 31 коп. зазначено 10 коп., тобто має технічний характер, яка виникла при виготовленні тексту судового рішення, що в свою чергу не призвело до ухвалення судом першої інстанції незаконного рішення у даній справі, оскільки не зачіпає суть вказаного ухваленого рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Вінницької області від 09.10.2024 у справі №902/644/24 в частині відмови у задоволенні позовних вимог відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на апелянта в порядку ст.129 ГПК України.

Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу на приписи ч.ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, згідно яких у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на те, що інформація про номенклатуру, строки ремонту військової техніки, її вартість та кількість, що відновлювались за спірним договором в умовах збройної агресії російської федерації проти України є чутливою, її розголошення може шкодити обороноздатності держави в умовах реалій воєнного часу, колегія суддів дійшла висновку за доцільне частково заборонити загальний доступ до інформації зазначеної у даній постанові згідно частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень".

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 09.10.2024 у справі №902/644/24 в частині відмови у задоволенні позовних вимог, без змін.

2. Справу №902/644/24 повернути Господарському суду Вінницької області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "03" лютого 2025 р.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Мельник О.В.