Рішення від 03.02.2025 по справі 910/12697/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.02.2025Справа № 910/12697/24Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовом Обслуговуючий кооператив "Запорізький" (03151, місто Київ, вулиця Волинська, будинок 55-а)доТовариства з обмеженою відповідальністю "ТОР Безпека-2" (02002, місто Київ, вулиця Євгена Сверстюка, будинок 11-А)простягнення 210 000 грн 00 коп.Представники сторін: не викликалисьОБСТАВИНИ СПРАВИ:

15.10.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Обслуговуючий кооператив "Запорізький" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОР Безпека-2" про стягнення 210 000 грн 00 коп.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що грошові кошти в заявленому до стягнення розмірі були перераховані відповідачу без достатньої правової підстави, оскільки між сторонами не існувало договірних відносин.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2024 позовну заяву залишено без руху на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

25.10.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 відкрито провадження у справі № 910/12697/24, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

21.11.2024 на адресу Господарського суду міста Києва повернулося поштове відправлення за № 0610201766861, яким на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (02002, місто Київ, вулиця Євгена Сверстюка, будинок 11-А), було направлено ухвалу від 28.10.2024, із зазначенням причини повернення: адресат відсутній за вказаною адресою, дата довідки ф.20: 15.11.2024.

Відповідно до частин 2, 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ухвала Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 вручена відповідачу 15.11.2024.

Станом на 03.02.2025 відповідачем вимог ухвали суду від 28.10.2024, зокрема щодо подання відзиву на позов, не виконано.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОР Безпека-2" не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Обслуговуючий кооператив "Запорізький" платіжними інструкціями № 863 від 27.12.2023 на суму 209 000 грн 00 коп. та № 865 від 29.12.2023 на суму 1 000 грн 00 коп. було перераховано на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОР Безпека-2" грошові кошти в розмірі 210 000 грн 00 коп. із зазначенням призначення платежу: "за послуги охорони зг.рах. № 265 від 27.12.2023 р без ПДВ".

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов`язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.

Строк виконання грошового зобов`язання у спірних правовідносинах визначається за правилами статті 692 Цивільного кодексу України, тобто оплата товару пов`язана з моментом його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, через те що іншого строку оплати сторони не визначили.

При цьому суд зазначає, що для правомірного набуття зазначених грошових коштів в якості оплати за товар між сторонами мали бути належним чином оформлені відповідні правовідносини надання послуг чи охорони, зокрема, враховуючи вимоги статей 207, 208, 901, 987 Цивільного кодексу України між Обслуговуючим кооперативом "Запорізький" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОР Безпека-2" мав бути укладений відповідний письмовий договір охорони/надання послуг, або виставлений рахунок на оплату, при цьому згідно формулювання призначення платежів, яке було вказано в платіжних інструкціях № 863 від 27.12.2023 та № 865 від 29.12.2023, якими перераховані кошти в сумі 210 000 грн 00 коп., такий договір/рахунок повинен мати № та дату складання "№265 від 27.12.202".

Як стверджує позивач в позовній заяві, будь - які правовідносини, в тому числі на підставі укладених господарських договорів, між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОР Безпека-2" відсутні. Зокрема, сторонами не надано укладений договір та/або виставлений рахунок.

Також суду не надано жодних розписок, листів, телеграм, інших письмових повідомлень, будь-яких документів або доказів вчинення конклюдентних дій, які б підтверджували укладення сторонами договору купівлі-продажу/поставки як у письмовій формі, так і у спрощений спосіб.

Будь - яких інших доказів існування правовідносин, на які є посилання в платіжних інструкціях у графі "призначення платежу", як і доказів, що між позивачем та відповідачем був укладений правочин, спрямований на настання реальних наслідків, сторонами, в т.ч. відповідачем суду не надано.

Враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи документи та пояснення позивача суд доходить висновку, що договір у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками (за їх наявності), не складався.

В свою чергу платіжні доручення № 863 від 27.12.2023 та № 865 від 29.12.2023 суд розцінює лише як письмовий доказ передачі позивачем відповідачеві грошових коштів в сумі 210 000 грн 00 коп., а отже даний доказ не є обставиною, достатньою для того, щоб дійти висновку про існування між сторонами договірних відносин в контексті конкретного зазначеного в платіжних інструкціях господарського договору.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

В даному випадку майном є грошові кошти в сумі 210 000 грн 00 коп., які були отримані відповідачем у зв`язку з їх перерахуванням позивачем на поточний рахунок останнього без укладення договору, тобто отримані Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОР Безпека-2" без достатніх правових підстав.

Частина 3 статті 1212 Цивільного кодексу України поширює дію положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями Цивільного кодексу України, зокрема, на випадки виконання зобов`язання однією із сторін:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, у випадку коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, від 02.09.2014 у справі № 910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 02.02.2016 у справі №6-3090цс15, яка підтримана Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 по справі № 910/13814/17.

Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Аналогічна правова позиція викладені в постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/5027/18.

Наразі, відповідачем, у відповідності до приписів чинного процесуального закону не спростовано жодними доказами викладені позивачем у позові обставини щодо відсутності правових підстав для перерахування Обслуговуючим кооперативом "Запорізький" спірних грошових коштів.

Будь - яких документальних доказів на підтвердження існування між сторонами договірних відносин відповідачем також не надано.

Згідно статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Таким чином, враховуючи відсутність доказів укладання між сторонами договору у встановленому законом порядку, суд дійшов висновку, що перераховані позивачем на рахунок відповідача грошові кошти у загальному розмірі 210 000 грн 00 коп. у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачем, і, як наслідок, підлягають поверненню позивачеві.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається за матеріалів справи, позивачем на адресу відповідача направлено вимогу про повернення помилково перерахованих коштів.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем, свої зобов`язання щодо повернення позивачу безпідставно набутих грошових коштів в сумі 210 000 грн 00 коп., всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОР Безпека-2" утворилась заборгованість перед позивачем у наведеній сумі, яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України та статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження існування договірних або будь - яких інших правовідносин, повернення безпідставно набутих коштів, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд зазначає, що приписи частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, встановлюють обов`язок набувача безпідставно отриманого майна повернути таке майно відповідній особі, причому обов`язок з повернення такого майна виникає з моменту, коли особа дізналася про безпідставність одержання цього майна.

Тобто ключовим у застосуванні норм, які регулюють кондиційні зобов`язання, є визначення моменту, з якого особа користується чужими грошовими коштами неправомірно, тобто настає прострочення виконання грошового зобов`язання.

За висновками суду, обов`язок з повернення безпідставно набутого майна, а саме грошових коштів в розмірі 210 000 грн 00 коп. настав у відповідача в момент, коли він дізнався про безпідставність одержання цього майна. Тобто, обставина про одержання коштів була відома відповідачу з моменту зарахування грошових коштів на його розрахунковий рахунок в банківській установі, на який були перераховані кошти.

Отже, відповідач після отримання грошових коштів в сумі 210 000 грн 00 коп. зобов`язаний був повернути їх позивачу.

Зважаючи на вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неповернення відповідачем безпідставно набутих коштів, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та на момент прийняття рішення будь - яких доказів повернення позивачу безпідставно набутих коштів в сумі 210 000 грн 00 коп.. відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, виходячи з того, що позов повністю доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст.ст. 237- 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОР Безпека-2" (02002, місто Київ, вулиця Є. Сверстюка, будинок, 11А, ідентифікаційний код 42715284) на користь Обслуговуючого кооперативу "Запорізький" (03151, місто Київ, вулиця Волинська, будинок, 55А, ідентифікаційний код 22884287) безпідставно набуті кошти в розмірі 210 000 (двісті десять тисяч) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 150 (три тисячі сто п`ятдесят) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Н.Плотницька