Постанова

від 22.01.2025 по справі 917/267/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 917/267/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

відповідача - Юрченка П. Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу фізичної-особи підприємця Чіпа Олександра Анатолійовича

на рішення Господарського суду Полтавської області від 17.04.2024

(суддя Сірош Д. М.)

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.09.2024

(судді Склярук О. І., Гетьман Р. А., Хачатрян В. С.)

у справі за позовом фізичної-особи підприємця Чіпа Олександра Анатолійовича

до Приватного акціонерного товариства "Пересувна механізована колона-125",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Градизька селищна рада Кременчуцького району Полтавської області,

про встановлення земельного сервітуту.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Фізична особа - підприємець (далі - ФОП) Чіп Олександр Анатолійович (далі - ФОП) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Пересувна механізована колона-125" (далі - ПрАТ "ПМК-125", підприємство), в якому просив:

- встановити з моменту набрання рішенням законної сили на користь ФОП Чіпа Олександра Анатолійовича строковий оплатний земельний сервітут площею 614 м кв., відповідно до плану земельної ділянки виконаного інженером-геодезистом ФОП Бортником Д.В., на земельній ділянці 5320655400:30:011:0194, загальною площею 0,3394 га, що знаходиться у смт Градизьк, Кременчуцького району Полтавської області, перебуває у власності Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області та передана в оренду до ПрАТ "ПМК-125", відповідно до частини першої статті 99 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), на право проходу та проїзду на транспортному засобі по наявному шляху до земельної ділянки 5320655400:30:011:0193;

- встановити строк сервітуту до 20.12.2028;

- встановити плату за сервітут у розмірі 3385,00 грн в рік на користь ПрАТ "ПМК-125".

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що свою підприємницьку діяльність на земельній ділянці з кадастровим номером 5320655400:30:011:0193 здійснює з початку 2000-х тисячних років, і протягом цього часу вільно користувався земельною ділянкою, мав виїзд із своєї території (відповідно до варіанту № 1 висновку), мав усну домовленість із керівництвом ПАТ "ПМК-125".

1.3. Проте з 2022 року виникли суперечки з керівництвом ПрАТ "ПМК-125", через те, що директор Скубій Ю. В. вирішив заборонити проїзд через земельну ділянку, яку орендує позивач.

1.4. За змістом наданих документів, іншим шляхом, крім встановлення земельного сервітуту, позивач не має можливості проїзду до належних йому об`єктів нерухомості, що унеможливлює здійснення ним відповідної підприємницької діяльності. Зазначає про необхідність встановлення строкового, оплатного, земельного сервітуту площею 614 м кв.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами

2.1. ФОП Чіп Олександр Анатолійович, здійснює підприємницьку діяльність на земельній ділянці з кадастровим номером 5320655400:30:011:0193, яка належить Градизькій селищній раді, та була передана йому в оренду відповідно до договору оренди землі від 20.12.2021.

2.2. На земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна, а саме: матеріально-технічний склад та будівля промислового призначення, загальною площею 419,4 кв. м, що перебуває у власності позивача, відповідно до договору купівлі - продажу нежитлової будівлі від 20.08.2001, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області.

2.3. Земельна ділянка, на якій знаходиться належне позивачу приміщення складу, з кадастровим номером 5320655400:30:011:0193 знаходиться поряд із земельною ділянкою з кадастровим номером 5320655400:30:011:0194, яка перебуває в оренді у ПрАТ "ПМК-125", згідно з договором оренди землі від 22.01.2018.

2.4. Для вирішення питання можливих шляхів заїзду на земельну ділянку позивача ним було ініційовано звернення до постійно діючої комісії з питань агропромислового комплексу, земельних ресурсів, екології, раціонального природокористування та архітектури Градизької селищної ради.

2.5. 07.07.2023 проведено виїзне засідання постійно діючої комісії з питань агропромислового комплексу, земельних ресурсів, екології, раціонального природокористування та архітектури Градизької селищної ради у присутності представників Градизької селищної ради, представників ФОП Чіпа Олександра Анатолійовича та ПрАТ "ПМК-125", на якому розглянули питання щодо можливості проїзду до виробничого підприємства ФОП ЧІП Олександр Анатолійович через земельну ділянку з кадастровим номером: 5320655400:30:011:0194, яка знаходиться в оренді ПАТ «ПМК-125» (договір оренди укладений ПрАТ "ПМК-125" та Градизькою селищною радою 22.01.2018).

2.6. За наслідками огляду комісія встановила факт неможливості влаштування проїзду до виробничих будівель ФОП Чіпа О. А. в іншому місці, ніж через земельну ділянку, орендовану ПАТ "ПМК-125", а також рекомендувала ФОП Чіпу О. А. вирішити питання проїзду шляхом укладення договору сервітуту із ПрАТ "ПМК-125" (копія протоколу від 07.07.2023 в матеріалах справи).

2.7. Також на замовлення позивача у справі судовий експерт Маківецький М. В. провів земельно-технічне дослідження земельної ділянки, розташованої в смт Градизьк Кременчуцького району Полтавської області, щодо визначення технічно можливих варіантів для проїзду до об`єкту нерухомості на ділянці позивача.

2.8. За результатами проведення земельно - технічного дослідження земельної ділянки складено Висновок експерта № 72-23 (копія міститься в матеріалах справи), відповідно до дослідницької частини якого за результатами проведення земельно-технічного дослідження земельної ділянки, розташованої в смт Градизьк Кременчуцького району Полтавської області по вул. Київській, 1А/10, проаналізувавши наведені вимоги державних будівельних норм щодо нормативних параметрів проїздів, під`їзних шляхів, майданчиків для розворотів машин для забезпечення нормального функціонування будівель і споруд та виходячи з їх розмірів, об`ємно-планувального рішення, врахування існуючої забудови, інженерних комунікацій, можливості окремого під`їзду, визначений розмір земельної ділянки, необхідної для користування та обслуговування будівель і споруд.

2.9. Зазначено, що для безперешкодного доступу до будівлі матеріально-технічного складу літ. «А» та будівлі промислового призначення літ. «Б», розташованих в смт Градизьк Кременчуцького району Полтавської області по вул. Київській, 1А/10 на земельній ділянці кадастровий номер 5320655400:30:011:0193 та проведення в них господарської діяльності необхідний проїзд по сусіднім земельним ділянкам, який можливо забезпечити лише шляхом встановлення сервітуту.

2.10. Виходячи із розташування будівлі матеріально-технічного складу літ. «А» та будівлі промислового призначення літ. «Б», розташованих в смт Градизьк Кременчуцького району Полтавської області по вул. Київській, 1А/10 експертом запропоновано два варіанти встановлення земельного сервітуту.

2.11. На замовлення позивача складений зведений план земельних ділянок та розроблений план земельної ділянки, що була визнана експертом більш доцільною для встановлення сервітуту (№ 1 додаток до висновку), виконаний інженером-геодезистом (сертифікат № 011602 від 19.12.2013) ФОП Бортником Д. В. для встановлення земельного сервітуту, площею 614 кв. м (після здійснення точних вимірів інженерами).

2.12. Рішенням 37 (позачергової) сесії 8 скликання Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області № 63 від 12.10.2023 погоджено ФОП Чіпу О. А. укладання договору земельного сервітуту на частину земельної ділянки комунальної власності площею 0,3394га, з кадастровим номером 5320655400:30:011:0194, яка перебуває в оренді у ПрАТ "ПМК-125".

2.13. 30.10.2023 позивач листом звернувся до ПрАТ "ПМК-125" з пропозицією укласти договір сервітуту, відповідно до варіанту № 1, викладеного у висновку експерта № 72-23. Відповідач отримав зазначений лист 09.11.2023.

2.14. Відповідач листом від 13.11.2023 відмовив у встановленні сервітуту, посилаючись, зокрема, на те, що вказані частини земельної ділянки кадастровий номер 5320655400:30:011:0194, які експертом вказані як можливі для використання в якості проїзду, використовуються в діяльності підприємства ПрАТ "ПМК-125", на них знаходяться джерела живлення, які постійно потребують ремонту, в тому числі невідкладного, ємності для зберігання, тощо, а також заплановано прокладання додаткових комунікацій саме по цих частинах.

2.15. 15.11.2023 позивач повторно звернувся до ПрАТ "ПМК-125" із пропозицією укласти договір сервітуту. Зазначений лист отриманий відповідачем 23.11.2023.

2.16. Листом від 28.11.2023 відповідач відмовив у встановленні сервітуту.

2.17. Позивач звернувся до суд з вимогою про встановлення сервітуту саме на земельній ділянці загальною площею 614 кв. м, яка відображена у висновку експерта як більш доцільна (варіант № 1).

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. Господарський суд Полтавської області у позові відмовив.

3.2. Мотивував рішення тим, що позивач не довів неможливість проїзду до свого майна та неможливість здійснення підприємницької діяльності у зв`язку з відсутністю доступу до приміщень станом на час розгляду цієї справи.

3.3. Відхилив посилання позивача на те, що єдиний проїзд до його будівель проходить через земельну ділянку відповідача, оскільки, за висновком суду, саме лише існування такого проїзду не є підставою для задоволення вимог про встановлення сервітуту, який і встановлюється виключно за умови неможливості забезпечення проїзду будь-яким іншим чином, у тому числі шляхом облаштування нового проїзду іншим маршрутом, чого у цій справі не встановлено.

3.4. Крім того, суд взяв до уваги, що відповідач у відзиві на позові повідомив, що позивач здійснює свою господарську діяльність, а також облаштував собі під`їзд та виїзд до належних йому будівель вздовж паркану ПрАТ "ПМК-125", за межами земельної ділянки з кадастровим номером 5320655400:30:011:0194.

3.5. Східний апеляційний господарський суд постановою від 19.09.2024 рішення суду першої інстанції залишив без змін з тих же підстав.

3.6. Зазначив, що на підтвердження своїх вимог позивач посилається на висновок експерта № 72-23, яким визначено декілька варіантів встановлення земельного сервітуту. Найбільш оптимальним для позивача визначено варіант №1. Проте із запропонованим експертом варіантом № 1 встановлення сервітуту не погодився відповідач, а проти варіанту № 2, який також запропоновано експертом, заперечує позивач, посилаючись на відсутність дороги.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. ФОП Чіп О. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Полтавської області від 17.04.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.09.2024, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

4.2. Зазначив, що подає касаційну скаргу на підставі виключного випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки, на його думку, суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16.08.2022 у справі № 686/927/20, від 21.02.2024 № 910/6925/22 (щодо встановлення земельного сервітуту); від 14.11.2018 у справі № 910/2535/18, Великої Палати Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 11-104сап21 (щодо мотивації судового рішення); Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (щодо концепції негативного доказу); Верховного Суду від 06.12.2022 у справі № 904/738/22 та інших (щодо застосування статей 2, 7, 13 ГПК України).

4.3. За доводами скаржника суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені Верховним Судом у наведених вище постановах, зокрема, про те, що принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб`єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і жодним іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою. Отже, створення судом необґрунтованих переваг в поданні та оцінці доказів на етапі розгляду справи першою та апеляційною інстанціями може порушувати принцип рівності прав сторін у процесі.

4.4. Скаржник зазначає про те, що іншим шляхом, крім встановлення земельного сервітуту, він не має можливості проїзду до належних йому об`єктів нерухомого майна, що, відповідно, унеможливлює здійснення його підприємницької діяльності за вказаною адресою, а відповідач фактично відмовляється від укладення договору про встановлення сервітуту.

4.5. Проте суди надані позивачем докази в їх сукупності не оцінили, надавши перевагу доводам відповідача, які взагалі не підтверджені належними доказами, чим порушили принцип рівності учасників справи перед законом, змагальності та повноти дослідження доказів.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. ПрАТ "ПМК-125" надало відзив на касаційну скаргу, в якому просить судові рішення залишити без змін як законні та обґрунтовані.

5.2. Зазначає, що доводи скаржника щодо неправильного застосування норм чинного законодавства фактично дублюють доводи апеляційної скарги із зазначенням судової практики, яка не є аналогічною чи спільною для справи №917/267/24, а стосується лише загальних процесуальних норм, щодо процесу дослідження та вивчення обставин судами. При цьому всі викладені позивачем обставини досліджені як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, їм надано правову оцінку.

5.3. У судовому засіданні представник відповідача доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу підтримав.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

6.2. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги ФОП Чіпа О. А. про встановлення сервітуту щодо земельної ділянки. Позивач наголошує на тому, що відповідач перешкоджає проїзду автомобільним транспортом до земельної ділянки позивача, і сторони не досягли домовленості про встановлення сервітуту для задоволення потреб позивача.

6.3. Згідно із частиною першою статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

6.4. Статтею 403 Цивільного кодексу України передбачено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном (частина 1). Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку (частина 2). Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду (частина 3). Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном (частина 5).

6.5. За змістом частин другої-четвертої статті 98 Земельного кодексу України земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

6.6. Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення земельних сервітутів, перелік окремих видів яких наведено у статті 99 Земельного кодексу України, зокрема, право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху.

6.7. Порядок та особливості встановлення земельних сервітутів конкретизовано у статті 100 Земельного кодексу України, за змістом якої сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

6.8. Відповідно до частини 3 статті 402 ЦК України у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

6.9. Отже, метою встановлення земельного сервітуту на певний строк чи без визначення строку є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки у ефективному її використанні. При цьому однією з основних ознак сервітуту, який підлягає встановленню за рішенням суду, є неможливість задоволення такої потреби землекористувача у будь-який інший спосіб у ситуації, коли власник і потенційний сервітуарій не можуть досягнути згоди щодо встановлення сервітуту або способу його здійснення, плати тощо.

6.10. Таким чином, підставою встановлення сервітуту є відсутність у будь-якої заінтересованої особи, у тому числі й у власника майна, можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як встановлення права користування чужим майном - сервітуту. Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі № 910/6925/22.

6.11. У справі, що розглядається, упродовж розгляду справи позивач наголошував, що іншим шляхом, крім встановлення земельного сервітуту, він не має можливості проїзду до належних йому об`єктів нерухомого майна, що, відповідно, унеможливлює здійснення його підприємницької діяльності за вказаною адресою.

6.12. На підтвердження цієї обставини позивач надав такі докази:

- протокол огляду від 07.07.2023 постійно діючої комісії з питань агропромислового комплексу, земельних ресурсів, екології, раціонального природокористування та архітектури Градизької селищної ради;

- висновок експерта № 72-23, складений за результатами проведення земельно - технічного дослідження земельної ділянки.

6.13. На противагу доказам позивача суди зазначили, що позивач здійснює свою господарську діяльність, а також облаштував собі під`їзд та виїзд до належних йому будівель вздовж паркану ПрАТ "ПМК-125", за межами земельної ділянки з кадастровим номером 5320655400:30:011:0194.

6.14. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний господарський суд, відхилив доводи позивача на те, що єдиний проїзд до його будівель проходить через земельну ділянку відповідача, оскільки, за висновком суду, саме лише існування такого проїзду не є підставою для задоволення вимог про встановлення сервітуту, який і встановлюється виключно за умови неможливості забезпечення проїзду будь-яким іншим чином, у тому числі шляхом облаштування нового проїзду іншим маршрутом, чого у цій справі не встановлено.

6.15. Колегія суддів враховує, що у постанові від 23.09.2020 у справі № 907/555/14 (на неврахування висновків у якій, зокрема, посилається скаржник) Верховний Суд навів, зокрема, такий висновок:

"Статтею 129 Конституції України принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості визначені як одні з основних засад судочинства. Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях 2, 7, 13 ГПК України.

Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб`єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою. В матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися таким чином, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб).

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, створення судом необґрунтованих переваг в поданні та оцінці доказів на етапі розгляду справи першою та апеляційною інстанціями може порушувати принцип рівності прав сторін у процесі. Вибіркова оцінка окремих доказів та залишення поза увагою інших доказів, які мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин справи, можуть мати наслідком порушення обох зазначених принципів.".

Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 ГПК України).

За змістом статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц .

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

6.16. Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, постанови Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 914/1574/23, від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23, від 14.05.2024 у справі № 910/4437/23).

6.17. Утім, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що суди першої та апеляційної інстанцій, окрім наведених вище процесуальних порушень, не надали оцінки усім наданим учасниками справи доказам та доводам, викладеним ними під час розгляду цієї справи.

6.18. Надавши перевагу доводам відповідача про те, що позивач має можливість облаштування іншого проїзду до своєї земельної ділянки, аніж через територію відповідача, суди попередніх інстанцій не навели належного обґрунтування на підставі яких саме доказів підтверджуються вказані обставини.

6.19. Обмежившись посиланням на недоведеність позовних вимог, суди не навели правове обґрунтування відхиленню чи спростуванню доказів, наданих позивачем на підтвердження обставин, викладених у позові.

6.20. За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову є передчасними, зроблені без урахування наведених вище правових позицій Верховного Суду та належного з`ясування обставин справи, всебічної та повної оцінки доводів скаржника та сукупності наявних в матеріалах справи доказів.

6.21. Таким чином, при розгляді касаційної скарги підтвердилась підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

6.22. Поряд із цим колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що вирішуючи спір про встановлення земельного сервітуту, суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання.

6.23. Умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, а в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

6.24. За доводами позивача, на належній йому земельній ділянці він здійснює свою підприємницьку діяльність, а тому для нормального та ефективного її використання просить встановити йому земельний сервітут з метою можливості проїзду транспортних засобів. Тож забезпечення доступу до його земельної ділянки може бути здійснено не будь-яким способом, а саме таким, який би відповідав його меті - проїзд транспортних засобів та нормативним вимогам для руху транспортних засобів з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності, а також державних будівельних норм.

6.25. Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.26. Порушення судами норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).

6.27. Беручи до уваги те, що спочатку суд першої інстанції, а потім і суд апеляційної інстанції допустили порушення норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також враховуючи передбачені частиною другою статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, судові рішення попередніх інстанцій, ухвалені за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог, підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

6.28. Отже, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд, а також скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

7.2. За змістом частини третьої статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

7.3. З огляду на обмежений обсяг процесуальних повноважень Верховного Суду, а також на те, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не дослідили зібрані докази й не встановили ті фактичні обставини, від яких залежить правильне застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, на які послався відповідач у касаційній скарзі, що впливає на вирішення позовних вимог, Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК.

7.4. За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 310, 314, 315 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу фізичної-особи підприємця Чіпа Олександра Анатолійовича задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Полтавської області від 17.04.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.09.2024 у справі № 917/267/24 скасувати.

3. Справу № 917/267/24 передати на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський