Постанова

від 30.01.2025 по справі 922/618/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/618/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючої), Жайворонок Т.Є. і Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,

представників учасників справи:

прокурора - Кондратюк Д.А.,

позивача - Державної екологічної інспекції у Харківській області - не з`яв.,

відповідача - державного підприємства "Ізюмське лісове господарство" - не з`яв.,

розглянув касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Харківської області від 11.06.2024

(суддя Хотенець П.В.) та

постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.11.2024

(головуючий - суддя Мартюхіна Н.О., судді: Лакіза В.В. і Радіонова О.О.)

у справі № 922/618/22

за позовом керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області (далі - Інспекція)

до державного підприємства "Ізюмське лісове господарство" (далі - Підприємство)

про стягнення 1 748 385,51 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі Інспекції до Підприємства про стягнення шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища у загальному розмірі 1 748 385,51 грн. (у тому числі 1 632 783,85 грн. на користь держави в особі Ізюмської міської об`єднаної територіальної громади, 115 601,66 грн. на користь держави в особі Оскільської об`єднаної територіальної громади).

Позов мотивовано посиланням на положення статей 19, 69, 78 Лісового кодексу України, абзацу п`ятого пункту 2 Порядку спеціального використання лісових ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.200 №761 (далі - Порядок), статей 16, 19, 21 Кодексу України про надра, статті 17 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", статей 5, 6 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", статті 50 Закону України "Про охорону земель", а також обставини здійснення відповідачем: незаконної вирубки дерев; забору води з підземного джерела без спеціального дозволу на користування надрами (підземними водами) та передачі води населенню без дозволу; засмічення території об`єкту природно-заповідного фонду.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції, постанов суду апеляційної та касаційної інстанцій

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.06.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2023, позов задоволено повністю.

Постановою Верховного Суду від 11.01.2024: касаційну скаргу Підприємства задоволено частково; постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 08.06.2023 у справі №922/618/22 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій Верховний Суд дійшов висновку, що судами не було здійснено належне дослідження обставин щодо фактичного вчинення відповідачем відповідних порушень, їх суті та належної фіксації під час перевірки, обґрунтованості заперечень відповідача на акт перевірки, а також правильності розрахунку спірної шкоди, відповідно до вимог статей 74, 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у зв`язку з чим, суди неправильно застосували норми матеріального права, не врахувавши вказівки Верховного Суду щодо необхідності належного встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору щодо застосування цивільно-правової відповідальності на підставі статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Так, рішенням Господарського суду Харківської області від 11.06.2024, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.11.2024, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів мотивовані не доведенням Прокурором заподіяння відповідачем шкоди, наявності його вини та розміру шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі заступник керівника Харківської обласної прокуратури просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 11.06.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.11.2024 і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на таке:

- судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального та неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, статті 41, 46 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статті 19, 69, 89, 90, 91, 105, 107 Лісового кодексу України без урахування висновків щодо застосування вказаної норми у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 922/2317/21, від 27.03.2024 у справі № 908/65/23, від 28.09.2023 у справі № 927/32/23, від 26.07.2022 у справі № 924/883/21, від 09.08.2018 у справі № 909/976/17, від 20.08.2018 у справі № 920/1293/16, від 19.09.2018 у справі № 925/382/17, від 09.12.2019 у справі № 906/133/18, від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17, від 30.11.2021 у справі № 926/2174/20 та положень статей 16, 19, 21 Кодексу України про надра та статті 17 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" без урахування висновків щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 520/11630/19;

- неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема, статей 5, 14 Закону України "Про природно заповідний фонд України", статті 50 Закону України "Про охорону земель" за відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено таке.

На підставі наказу Інспекції "Про здійснення планового заходу (перевірки) ДП "Ізюмський лісгосп" від 05.03.2021 №225/12-02 та направлення позивача від 05.03.2021 №225/12-02/06-04 на проведення планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства з 11 до 12, з 15 до 17 березня 2021 року проведено перевірку дотримання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища у діяльності відповідача.

За результатами проведеної перевірки Інспекція 17.03.2021 склала акт проведення планового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів №225/12-02/06-14 (далі - Акт).

Другий примірник Акта отримав 17.03.2021 головний лісничий відповідача Романенко С.С.

У Акті, зокрема, зафіксовано виявлення фактів побутового засмічення території поодинокими предметами (поліетиленові пакети, пляшки, пластиковий посуд, пачки від цигарок, папір тощо): в межах 118 кварталу Артемівського лісництва на території комплексної пам`ятки природи місцевого значення "Гора Крем`янець" у кількості 52 штук; в межах 585 кварталу Піщанського лісництва Підприємства у кількості 98 штук.

У зв`язку з наведеним Інспекція склала претензію від 25.03.2021 №34 про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 832 грн. та претензію від 25.03.2021 №35 про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 1 568 грн, в яких зазначено, що відповідні факти є порушенням статей 5, 14 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", статті 50 Закону України "Про охорону земель" та є підставою для відшкодування матеріальної шкоди, розрахованої згідно з додатком №10 до постанови Кабінету Міністрів України від 24.07.2013 №541 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд внаслідок самовільного використання земель, зняття ґрунтового покриття, забруднення та засмічення їх території".

Крім того, у ході зазначеної перевірки Інспекцією виявлено факти незаконного вирубування дерев:

1) у кварталі 568 виділі 28 у Піщанському лісництві 8 дерев до ступеня припинення росту без лісорубного квитка при проведенні СРС-2020 року;

2) у кварталі 50 виділі 11.1 у Артемівському лісництві при проведенні СРС-2021 року було виявлено незаконне вирубування дерев до ступеня припинення росту;

3) у кварталі 266 виділ 5.1 Ізюмського лісництва допущено незаконну рубку 180 сироростучих та 2 сухостійних дерев.

Інспекція склала претензію від 31.03.2021 № 38 про відшкодування матеріальної шкоди на суму 30 848,89 грн., претензію від 31.03.2021 № 39 про відшкодування матеріальної шкоди на суму 83 184,77 грн., претензію від 31.03.2021 № 40 про відшкодування матеріальної шкоди на суму 1 557 823,35 грн., в яких зазначено, що відповідні факти є порушенням статті 19 Лісового кодексу України та є підставою для відшкодування шкоди, розрахованої на підставі додатку №1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 "Такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту".

Вказаною перевіркою встановлено, що Підприємство у період з 12.03.2018 до 12.03.2021 здійснювало забір води із підземного джерела без дозволу на користування надрами (підземні води), а саме здійснювало передачу питної води населенню без дозволу, що є порушенням статей 16, 19, 21 Кодексу України про надра, статті 17 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення". Обсяг забору води склав 17 тис. м3.

Відповідно до претензії від 16.04.2021 № 51 позивачем нараховано матеріальну шкоду у розмірі 74 128,50 грн., яка розрахована відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 № 389 та зареєстрованої в Мін`юсті України 14.08.2009 за №767/16783 (зі змінами).

Підприємство 23.03.2021 направило Інспекції заперечення на претензію, відповідно до яких відповідач зазначив про незгоду із проведеною плановою перевіркою, вважав їх висновки необґрунтованими, не доведеними та зробленими на припущеннях.

Інспекцією 24.03.2021 видано Підприємству припис №07/06-10 на підставі Акта. Однак претензії Інспекції до Підприємства залишилися без розгляду та задоволення, а шкода у добровільному порядку з боку відповідача залишилася невідшкодованою.

Листом від 02.11.2021 Прокурором повідомлено Інспекцію про наявність підстав для звернення до суду з позовною заявою про стягнення з Підприємства коштів у сумі 1 748 385,51 грн.

Листом від 25.11.2021 Інспекція повідомила Прокуратуру про неможливість звернутися до суду з відповідною позовною заявою у зв`язку з відсутністю коштів для сплати судового збору.

З огляду на те, що Інспекція як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції, не вживав заходів щодо стягнення заподіяної відповідачем шкоди, Прокурор звернувся до суду з даним позовом.

Суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, виходили з такого.

Підприємство є постійним лісокористувачем земель лісового фонду, у тому числі Ізюмського, Піщанського та Артемівського лісництв, на яких позивачем було виявлено незаконну порубку. Отже, саме на відповідача, як на постійного користувача спірних лісів, окрім іншого, покладений обов`язок проведення заходів щодо збереження лісонасаджень від самовільних рубок, за неналежне виконання якого останній має нести встановлену чинним законодавством відповідальність.

З досліджених матеріалів справи вбачається, що на території лісового господарства Підприємства, а саме: кварталу 266 виділу 5.1 Ізюмського лісництва; кварталу 568 виділу 28 Піщанського лісництва та кварталу 50 виділу 11.1 Артемівського лісництва позивачем було виявлено незаконну порубку дерев, що підтверджується Актом, з якого вбачається таке.

Відповідно до пункту 26 Опису виявлених порушень вимог законодавства, наведених у Акті, у період з 19.11.2020 по 20.11.2020 при проведенні позапланової перевірки Інспекцією встановлено, що на території Підприємства призначено санітарні рубки в насадженнях не ушкоджених хворобами лісу та без урахування категорії стану дерев. Підприємством видано лісорубний квиток від 29.09.2020 серії ХА Ж №001417 на проведення рубки в кварталі 266, виділ 5.1 площею 0,9 га та кварталі 266 виділ 13.1 площею 1 га Ізюмського лісництва Підприємства. Відповідно до акта лісопатологічного обстеження та оцінки санітарного стану насаджень від 06.12.2019 причиною призначення рубки на вказаних ділянках є "коренева губка", проте на момент обстеження 19.11.2020 в кварталі 266 виділах 5.1 та 13.1 ознак ураження дерев "кореневою губкою" виявлено не було. Станом на 11.03.2021 лісорубний квиток від 29.09.2020 серії ХАЖ №001417 на проведення рубки в кварталі 266, виділ 5.1 площею 0,9 га та кварталі 266 виділ 13.1 площею 1 га Ізюмського лісництва Підприємства всупереч вимогам статей 69, 78 Лісового кодексу України не був анульований, а рубки проведені в повному обсязі. В ході проведення планової перевірки з 11.03.2021 по 17.03.2021 посадовими особами Інспекції здійснено перелік пнів зрубаних дерев в кварталі 266 виділ 5.1 площею 0,9 га (виявлено рубку 180 сироростучих та 2 сухостійних дерев). У свою чергу в кварталі 266 виділ 13.1 Ізюмського лісництва Підприємства на площі 1 га було здійснено підготовку ґрунту для посадки лісових культур, що унеможливлює проведення переліку пнів зрубаних дерев. Таким чином, у кварталі 266 виділ 5.1 незаконно знесено 180 сироростучих та 2 сухостійних дерева, що не ушкоджені хворобою та не підлягали вирубуванню.

Згідно з пунктом 34 Опису виявлених порушень, Інспекція виявила, що Підприємством допущено незаконну рубку 7 дерев в межах кварталу 50 виділу 11.1 Артемівського лісництва, внаслідок чого державі заподіяно збитки на суму 83 184,77 грн. В межах зазначеної рубки 16.03.2021 проведено контрольний перелік пнів зрубаних дерев в присутності відповідальних осіб Підприємства, за результатами якого складено відомість переліку пнів зрубаних дерев та встановлено, що згідно з матеріалів відводу до переліку взято дерева породи сосна звичайна в загальній кількості 123 штуки. За результатами контрольного переліку пнів зрубаних дерев в кварталі 50 виділ 11.1 Артемівського лісництва, шляхом переводу пнів на висоту 1/З м виявлено незаконну рубку 7 дерев (діаметри пнів 45 см - 4 шт, 46 см - 2 шт, 47 см - 1 шт), які не зазначені у матеріалах відводу.

Відповідно до пункту Опису виявлених порушень відповідач допустив видалення 8 дерев, (діаметрами пнів 22 см - 1 шт, 24 см - 1 шт, 25 см - 2 шт, 28 см - 1 шт, 29 см - 2 шт, 34 см - 1 шт) в кварталі 568 виділ 28 Піщанського лісництва без лісорубного квитка, в момент проведення рубки на підставі лісорубного квитка Ж №001409 від 22.09.2020 в кварталі 568 виділ 19.1.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що для встановлення судом, чи мало місце правопорушення, основним доказом є Акт, який є документом, який фіксує факт проведення планових, позапланових перевірок суб`єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства, зокрема у сфері охорони навколишнього природного середовища.

З Акта вбачається, що останній підписало лише 5 посадових осіб із 10, які були направлені на перевірку, і ця обставина не заперечується позивачем. Водночас, позивачем не було надано доказів того, що керівником Інспекції приймалося рішення про зміну складу працівників, які направлялися на перевірку у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю чи відрядженням. До матеріалів справи не надано доказів прийняття керівником позивача рішення про продовження терміну проведення перевірки до повернення до виконання службових обов`язків 5 осіб із 10, які були направлені для перевірки, підписи яких відсутні при складанні і підписанні Акта у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю та відрядженням.

Однак такий доказ як акт перевірки сам по собі не може бути єдиним чи вичерпним доказом підтвердження правопорушення природоохоронного законодавства.

З наданих до матеріалів справи доказів та пояснень представника позивача, судами встановлено, що під час складання Акта Інспекцією використовувалася інформація про характеристики, кількість та діаметр зрубаних пнів на підставі відповідних переліків відомостей пнів зрубаних дерев від 15.03.2021, в яких міститься інформація про виявлення позивачем:

1) в кварталі 568 виділу 28 Піщанського лісництва переліку пнів пошкоджених дерев в загальній кількості 8-ми шт.: 1 22 см; 1 24 см; 2 25 см; 1 28 см; 1 - 29 см; 1 34 см);

2) в кварталі 50 виділу 11.1 Артемівського лісництва переліку пнів пошкоджених дерев в загальній кількості 7-ми шт.: 4 45 см; 2 46 см; 1 47 см;

3) в кварталі 266 виділу 5.1 Ізюмського лісництва: переліку пнів пошкоджених дерев в загальній кількості 180 шт. діаметром від 13 см до 77 см.

З письмових претензій Інспекції про відшкодування матеріальної шкоди від 31.03.2021 №38, від 31.03.2021 № 39, від 31.03.2021 №40 вбачається, що розмір шкоди в загальній сумі 1 671 866,01 грн. за незаконну вирубку дерев в трьох лісництвах позивачем був розрахований відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди заподіяної лісу" (додаток №1 до постанови КМУ від 23.07.2008 №665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди заподіяної лісу") - до ступеня припинення росту.

Так, для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників встановлені окремі такси, враховуючи вирубку, зокрема: до ступеня припинення росту та до ступеня неприпинення росту.

Проте, як встановлено апеляційним судом, ані в Акті, ані у відомості переліку пнів від 15.03.2021 взагалі не вказано до якого ступеня здійснена порубка дерев. Це зазначено лише у названих претензіях про відшкодування шкоди.

Тобто, визначення та документальне оформлення ознак ступеня припинення росту дерев, що є базою для обрахунку розміру шкоди за незаконну вирубку дерев, позивачем здійснено не в ході проведення перевірки на місцевості 15.03.2021 та/або при складанні Акта, а лише при оформлення письмових претензій про відшкодування матеріальної шкоди (31.03.2021), тобто після завершення перевірки.

Так, за вказаним додатком до постанови від 23.07.2008 №665 за кожне дерево, зрубане або пошкоджене до ступеня припинення росту з діаметром дерева у корі біля шийки кореня, визначається шкода у розмірі: 10 см і менш - 42 грн., 10,1-14 см - 74 грн., 14,1-18 см - 190 грн., 18,1-22 см - 390 грн., 22,1-26 см - 685 грн., 26,1-30 см 1080 грн., 30,1-34 см 1449 грн., 34,1-38 см 1845 грн., 38,1-42 см 2266 грн., 42,1-46 см 2688 грн., 46,1-50 см 3109 грн. За кожне 1-сантиметрове перевищення 50-сантиметрового діаметра 105 грн. У пунктах 2, 4 приміток встановлено, що: за незаконне вирубування сухостійних дерев розмір шкоди обчислюється за цією таксою, зменшеною у 2 рази; діаметр пня дерева у корі зазначається як середнє арифметичне значення між найбільшим та найменшим замірами діаметра. Замір діаметра пня, який зрізаний нижче шийки кореня (урівень із землею або утоплений у землю), здійснюється за фактичним зрізом.

Оцінюючи представлені сторонами докази, судами враховано, що шкода завдана навколишньому природному середовищу визначається за кожне дерево, вирубане або пошкоджене до припинення росту, виходячи з діаметру дерева у корі біля шийки кореня як середнє арифметичне значення між найбільшим та найменшим замірами діаметра. Таксами встановлюється залежність розміру шкоди за кожне окреме дерево виходячи з діаметру його зрізу. При цьому, за кожне сантиметрове перевищення 50-ти сантиметрового діаметра розмір шкоди збільшується на 105 грн. А також те, що при визначенні розміру враховується ознака, оскільки за незаконне вирубування сухостійних дерев розмір шкоди обчислюється за цією таксою, зменшується у 2 рази.

З наведеного слідує, що встановлення кількості зрубаних пнів, їх діаметру та ознаки має суттєве значення для правильного розрахунку шкоди.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що для обчислення розміру шкоди позивачем взято за основу відомості переліку пнів зрубаних дерев, які були складені Інспекцією 15.03.2021, та в яких зазначені: характеристика (сухостійні/сироростучі), кількість порубаних дерев та діаметри пнів.

Проте, у вказаних відомостях переліку пнів зрубаних дерев відсутня інформація про ознаку зрубаних дерев (до ступеня припинення росту або до ступеня неприпинення росту).

Відсутність належних та достовірних доказів, які підтвердили б точну кількість пнів, їх ознаку та діаметр, у результаті незаконної рубки, виключає можливість встановлення дійсного розміру шкоди, завданої відповідачем навколишньому природному середовищу, як обов`язкової умови для настання відповідальності.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження встановлення позивачем ступеня припинення росту дерев саме в ході проведення перевірки, що є основою для правильного розрахунку шкоди, а обставини та розмір заподіяння відповідачем шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища у розмірі 1 671 866,01грн, є недоведеними.

Щодо забору води без дозволу на користування надрами, судами зазначено таке.

Відповідно до пункту 15 Опису виявлених порушень, Підприємством у період з 12.03.2018 по 12.03.2021 здійснювався забір води з підземного джерела без спеціального дозволу на користування надрами (підземними водами) та передачу води населенню без дозволу, що є порушенням вимог статей 19, 21 Кодексу України про надра, статті 17 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення".

Статтею 23 Кодексу України про надра (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) закріплено, що землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, а також підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 12.03.2018 по 12.03.2021 відповідач здійснював забір води в обсязі 17 тис.м.куб. (15,53 куб.м. на добу) і використовував ці об`єми води для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення.

Таким чином, відповідач не перевищив встановленої законом норми видобування підземних вод (понад 300 кубічних метрів на добу), що не потребує отримання спеціального дозволу на користування надрами. Крім того, Підприємство не є підприємством питного водопостачання в розумінні статті 17 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення".

Щодо засмічення території об`єкту природно-заповідного фонду, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до пункту 25 Опису виявлених порушень, Підприємство в межах території Регіонального ландшафтного парку "Ізюмська лука" в межах 585 кварталу Піщанського лісництва допущено побутове засмічення території поодинокими предметами у кількості 98 штук, та території комплексної пам`ятки природи місцевого значення "Гора Крем`янець" в межах 118 кварталу Артемівського лісництва на території допущено побутове засмічення території поодинокими предметами у кількості 52 шт, що є порушенням статей 5, 14 Закону України "Про природно заповідний фонд України", статті 50 Закону України "Про охорону земель".

Охоронним зобов`язанням Держуправління екології та природних ресурсів в Харківській області Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 24.02.2006 Підприємство взяло на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження РЛПМЗ "Ізюмська лука" в межах Балаклійського та Ізюмського району: Ізюмський район: Завгороднівське лісництво кв. 624-632, Піщанське лісництво кв. 582-587, Придонецьке лісництво кв. 554-561,574-576,581, Петрівське лісництво кв.144-147,153-157,170,171, Ізюмське лісництво кв. 158-163 загальною площею 5002,0 га.

Відповідно до охоронного зобов`язання Департаменту екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації від 13.03.2019 №04.01-23-56/КППМ3 ДП "Ізюмський лісгосп" передається під охорону та дотримання встановленого режиму територія КППМЗ "Гора Крем`янець" загальною площею 176,0 га у межах Ізюмського району, квартали 117, 118 Артемівського лісництва та квартал 13 Піщанського лісництва ДП "Ізюмський лісгосп".

Такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду внаслідок самовільного використання земель, зняття ґрунтового покриття, забруднення та засмічення їх територій встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 24.07.2013 №541 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд".

Наявність факту порушення відповідачем вимог природоохоронного законодавства Інспекція вбачає в тому, що Підприємство заподіяло державі збитків саме допущеним забрудненням ландшафтного парку "Ізюмська лука" та пам`ятки природи "Гора Крем`янець", а факт завдання збитків позивач підтверджує лише Актом.

Однак жодними з наявних у матеріалах справи доказами не встановлено особу винну у скоєнні правопорушення, зокрема, позивачем не було доведено наявності вини та протиправної поведінки відповідача у забрудненні земельної ділянки ландшафтного парку "Ізюмська лука" та пам`ятки природи "Гора Крем`янець".

Оскільки з матеріалів справи не вбачається вини та протиправної поведінки відповідача у здійсненні порушення, а саме засмічення території природоохоронних зон, суди попередніх інстанцій не вбачають підстав для покладення на відповідача відповідальності за завдання шкоди.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача шкоди, заподіяної внаслідок порушення норм лісового та природоохоронного законодавства.

Згідно з положеннями частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

Обґрунтовуючи підстави оскарження, заступник керівника Харківської обласної прокуратури посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема статей 41, 46 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статей 19, 69, 89, 90, 91, 105, 107 Лісового кодексу України, статей 16, 19, 21 Кодексу України про надра та статті 17 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах. Також прокурор вважає, що стосовно застосування наведених у скарзі окремих норм права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.

Керуючись вимогами статей 14, 300 ГПК України Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка заподіяла шкоду. Для відшкодування заподіяної шкоди необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, вину заподіювача шкоди, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Зокрема, підставою для цивільно-правової відповідальності є порушення лісового законодавства, законодавства України про природно-заповідний фонд, про надра, про охорону земель (стаття 105 Лісового кодексу України, стаття 64 Закону України "Про природно-заповідний фонд", стаття 65 Кодексу України про надра, стаття 56 Закону України "Про охорону земель"). До таких порушень належать незаконне вирубування та пошкодження дерев і чагарників; нецільове використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, порушення вимог проектів створення та організації територій природно-заповідного фонду; псування, пошкодження чи знищення природних комплексів територій та об`єктів природно-заповідного фонду та зарезервованих для включення до його складу; самовільне користування надрами тощо.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду. На таких землях забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

За вимогами статті 91 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду здійснюється в межах ліміту та на підставі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду; перелік встановлених цим Законом видів використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду і порядок їх використання визначаються режимом територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно з положеннями статті 21 Кодексу України про надра (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) на підставі спеціальних дозволів надаються у користування надра для видобування, зокрема, підземних вод (крім мінеральних), крім випадків, передбачених статтею 23 цього Кодексу, згідно з частиною 1 якої землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу.

До спеціального використання лісових ресурсів належать: заготівля деревини; заготівля другорядних лісових матеріалів; побічні лісові користування тощо. Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється в межах лісових ділянок, виділених для цієї мети, за спеціальним дозволом - лісорубним квитком або лісовим квитком, що видається безоплатно відповідними органами виконавчої влади (на заготівлю деревини в порядку рубок головного користування), власниками лісів або постійними лісокористувачами (статті 67-69 Лісового кодексу України).

Так, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд вказав, що висновок господарських судів ґрунтується на викладенні опису виявлених порушень вимог законодавства, наведених у Акті, проте належне дослідження обставин щодо фактичного вчинення відповідачем відповідних порушень, їх суті та належної фіксації під час перевірки, обґрунтованості заперечень відповідача на Акт, а також правильності розрахунку спірної шкоди під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не здійснено. Тобто суди визнали доведеними обставини вчинення відповідачем зазначеного правопорушення, виходячи з відомостей Акта як єдиного і достатнього доказу, залишивши поза увагою необхідність документального підтвердження таких відомостей, зокрема, тих, встановлення яких потребує не лише огляду особами, що беруть участь у перевірці, а й проведення інших досліджень тощо. При цьому, зазначивши про наявність заперечень відповідача від 23.03.2021 №12-05/247 як невід`ємної частини Акта, суди не встановили змісту таких заперечень та не надали їм правової оцінки шляхом прийняття до уваги або відхилення з певних мотивів. Також суди першої та апеляційної інстанцій безпосередньо не перевірили правильність нарахування Інспекцією розміру заподіяних збитків у цій частині, виходячи з конкретних обставин щодо дійсного обсягу знищених лісових культур з огляду на їх характеристики, що підлягають врахуванні при обчисленні шкоди, та порядок їх встановлення. Визнавши доведеними зазначені правопорушення, суди першої та апеляційної інстанції не перевірили правильність визначення розміру шкоди та достовірність наведених у Акті відомостей щодо кількості, діаметру та ознак пнів у цій частині, зважаючи на обставини здійснення їх замірів із застосуванням відповідних приладів тощо. Господарські суди не з`ясували наявність чи відсутність у наданих відповідачем запереченнях на Акт зауважень щодо порушень, зазначених у пунктах 34, 35 Опису, зокрема, посилань на наявність певних правових підстав для проведення відповідних рубок, а отже й не надали їм правової оцінки (в разі наявності). У частині спору щодо наявності правопорушення, наведеного в пункті 15 Опису, щодо здійснення відповідачем у період з 12 березня 2018 року до 12 березня 2021 року забору води з підземного джерела без спеціального дозволу на користування надрами (підземними водами) та передачу води населенню без дозволу в обсязі 17 тис.м3, суди першої та апеляційної інстанції не зазначили, яким чином встановлено Інспекцією та документально підтверджено факт зазначеного забору, а також його обсяг, як підставу для розрахунку відповідних збитків. Також суди не з`ясували обставини щодо відповідності чи невідповідності зазначеного забору води відповідачем вимогам статті 23 Кодексу України про надра, зокрема з точки зору обсягу та цілей використання, а також вимогам законодавства щодо режиму територій природо-заповідного фонду. У зв`язку з наведеним суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про незаконність зазначеного забору води (в разі його здійснення).

Відповідно до частини першої статті 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Суди попередніх інстанцій, враховуючи вказівки Верховного Суду, що містились в постанові від 11.01.2024 у цій справі, щодо змісту виявленого порушення, виходили з того, що: на підтвердження обставин порушень Підприємством законодавства України про природно-заповідний фонд, лісового законодавства та законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів позивачем надано Акт. Даний акт підписало лише 5 посадових осіб із 10, які були направлені на перевірку.

Водночас, позивачем не було надано доказів того, що керівником Інспекції приймалося рішення про зміну складу працівників, які направлялися на перевірку у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю чи відрядженням. До матеріалів справи не надано доказів прийняття керівником позивача рішення про продовження терміну проведення перевірки до повернення до виконання службових обов`язків 5 осіб із 10, які були направлені для перевірки, підписи яких відсутні при складанні і підписанні Акта у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю та відрядженням. Крім того, у Акті відсутні детальні відомості щодо кількості пнів, інформація щодо діаметру пнів, їх опис та характеристика тощо. Для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників встановлені окремі такси, враховуючи вирубку, зокрема: до ступеня припинення росту та до ступеня неприпинення росту.

Суди з огляду на статті 73, 74, 76-79, 86 ГПК України, заснованого на цих нормах права дійшли висновку, що встановлення факта порушення природоохоронного законодавства і, як наслідок, вина відповідача, може бути доведена лише сукупністю доказів, а акт перевірки уповноваженого органу має оцінюватися судами з врахуванням інших доказів.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій здійснили оцінку Акта як доказу у контексті належності та вірогідності доказу з урахуванням встановлених обставин: відсутності підписів посадових осіб, які здійснювали перевірку; відсутності детальних відомостей щодо кількості пнів, інформація щодо діаметру пнів, їх опису та характеристики; відсутності у Акті інформації щодо ознак ступеня припинення росту дерев, що є базою для обрахунку розміру шкоди за незаконну вирубку дерев.

Суди попередніх інстанцій, з урахуванням відсутності у матеріалах справи належних, допустимих та вірогідних доказів на підтвердження встановлення позивачем ступеня припинення росту дерев саме в ході проведення перевірки, що є основою для правильного розрахунку шкоди, дійшли висновку, що обставини та розмір заподіяння відповідачем шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища у розмірі 1 671 866,01 грн. є недоведеними.

Верховний Суд виходить з того, що судами попередніх інстанцій на підставі дослідження та оцінення наявних у матеріалах справи доказів, встановлено, що матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідач здійснює господарської діяльності з централізованого водопостачання та/або водовідведення та є підприємством питного водопостачання, у розумінні Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" та ліцензіатом у сфері централізованого водопостачання та/або водовідведення. Тому забір води в обсязі 17 тис.м.куб. (15,53 куб.м. на добу) і використання цього об`єму води для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення не перевищує встановленої законом норми видобування підземних вод (понад 300 кубічних метрів на добу), що не потребує отримання спеціального дозволу на користування надрами.

Щодо засмічення території об`єкту природно-заповідного фонду, судами зазначено, що жодними з наявних у матеріалах справи доказами не встановлено особу винну у скоєнні правопорушення, зокрема, позивачем не було доведено наявності вини та протиправної поведінки відповідача у забрудненні земельної ділянки ландшафтного парку "Ізюмська лука" та пам`ятки природи "Гора Крем`янець", тому що факт завдання даних збитків (в загальну суму 2 400 грн.) позивач підтверджує лише Актом.

Колегія суддів зазначає, що загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236-238 ГПК України, визначено обов`язковість всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження судом під час вирішення спору доказів, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Місцевий та апеляційний господарські суди оцінили подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Суди попередніх інстанцій дали оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, що відповідає приписам частини другої статті 86 ГПК України.

Врахувавши як встановлені обставини проведення перевірки, так і повноту документального оформлення її результатів, оцінивши із застосуванням критерію вірогідності надані докази, суди попередніх інстанцій виснували про недоведеність підстав для притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди та необґрунтованість/недоведеності обрахунку її розміру.

Заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норми матеріального права, зокрема статей 41, 46 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статей 19, 69, 89, 90, 91, 105, 107 Лісового кодексу України без урахування висновків щодо застосування вказаної норми у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Так, предметом розгляду справи № 922/2317/21 було стягнення шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення вимог законодавства про охорону навколишнього середовища.

Предметом розгляду справи № 908/65/23 було стягнення збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища у сфері охорони, захисту та використання лісів.

Предметом розгляду справи № 927/32/23 було відшкодування шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Предметом розгляду справи № 924/883/21 було стягнення збитків, завданих незаконною порубкою дерев на території об`єкту природно-заповідного фонду-регіонального ландшафтного парку.

Предметом розгляду справи № 909/976/17 було відшкодування шкоди, заподіяної лісу та об`єктам природно-заповідного фонду внаслідок порушення норм лісового та природоохоронного законодавства.

Предметом розгляду справи № 920/1293/16 було стягнення шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Предметом розгляду справи № 925/382/17 було відшкодування шкоди, завданої незаконною порубкою лісу.

Предметом розгляду справи № 906/133/18 було відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Предметом розгляду справи № 920/1106/17 було відшкодування шкоди заподіяної внаслідок самовільної вирубки лісу.

Предметом розгляду справи № 926/2174/20 було відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконної рубки дерев на території об`єкту природно-заповідного фонду.

Що ж до даної справи № 922/618/22 та перелічених справ, то Суд виходить з того, що вказані справи є схожими в частині, що стосується предмета позову (стягнення шкоди) та за схожим нормативно-правовим регулюванням спірних правовідносин, однак перевіривши доводи скаржника в цій частині, виходить з того, що вказані справи різняться встановленими судовими інстанціями обставинами справи, наявними у справах доказах.

У цій же справі з урахуванням предмета та підстав позову, доказів, які наявні у справі, суди попередніх інстанцій під час вирішення спору у справі надали оцінку фактичним обставинам справи та дійшли висновків про недоведеність належними та допустимими доказами наявності всіх елементів складу правопорушення для застосування такої міри деліктної відповідальності, як відшкодування шкоди.

Предметом розгляду справи № 520/11630/19 було визнання протиправним і скасування пункту 6 розділу VI "Опис виявлених порушень" акта, складеного за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, державної екологічної інспекції у Харківській області № 317/11-02/02-06 та визнання протиправним і скасування пункту 6 припису Державної екологічної інспекції у Харківській області.

Суд, у результаті аналізу змісту судових рішень у цій справі та у справі № 520/11630/19 дійшов висновку, що спірні правовідносини у вказаних справах, не є подібними за змістовним критерієм, оскільки, відрізняються за предметом і підставами позову і доказовою базою, а також доводами та аргументами сторін.

Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли підтвердження під час касаційного провадження.

Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність / відсутність подібності правовідносин та наявність / відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

За результатами касаційного перегляду Суд не встановив неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюють суди на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності, та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Верховний Суд зазначає, що викладені у касаційній скарзі доводи прокурора про наявність передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підстав для подання касаційної скарги стосуються переважно заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та зводяться до їх переоцінки, що разом з тим не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Суд вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

З огляду на викладене визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Судові витрати

Відповідно до статті 129 ГПК України понесені заступником керівника Харківської обласної прокуратури у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судовий збір за подання касаційної скарги покладається на прокуратуру, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 11.06.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.11.2024 у справі № 922/618/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Жайворонок

Суддя Т. Малашенкова