Постанова

від 29.01.2025 по справі 333/4480/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 29.01.2025 Справа № 333/4480/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 333/4480/22 Головуючий у 1-й інстанції: Кулик В.Б.

Провадження № 22-ц/807/161/25 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2025 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Кухаря С.В.

Онищенка Е.А.

при секретарі: Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Трачук Наталії Іванівни, яка подана в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Авто», на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Авто» про відшкодування шкоди, спричиненої смертю внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, третя особа - Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо»,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2022 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Дерев`янко І.О. звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якогозазначав, що 13.10.2020 року близько 19.30 год. в м. Запоріжжі на пр. Соборному відбулась дорожньо-транспортна пригода, де водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Volkswagen LT» допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , який є батьком позивача. Внаслідок пригоди пішохід ОСОБА_3 від отриманих тілесних ушкоджень помер. За цим фактом було відкрито кримінальне провадження за № 12020080050002789 від 13.10.2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Постановою слідчого відділення розслідування злочинів у сфері транспорту СВ Дніпровського ВП ГУ НП у Запорізькій області Гаран Р.П. від 30.11.2020 року зазначене кримінальне провадження було закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. При цьому, в результаті дорожньо-транспортної пригоди сину та матері загиблого завдано моральну шкоду, оскільки вони втратили рідну та близьку людину.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18.10.2021 року позовні вимоги матері загиблого - ОСОБА_1 задоволені частково. Стягнуто з ТОВ «Альянс Авто» на користь ОСОБА_1 120 000,00 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди. Стягнуто з ТОВ «Альянс Авто» на користь держави судовий збір в розмірі 1 200,00 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 14.06.2022 року рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18.10.2021 року змінено, з ТОВ «Альянс Авто» на користь ОСОБА_1 стягнуто 60 000,00 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди.

Зважаючи на глибину перенесених позивачем моральних страждань, що будуть супроводжувати його протягом життя, та вплинули на стан психологічного здоров`я, позивач оцінює розмір моральної шкоди у 100 000,00 грн., які просив суд стягнути з відповідача.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Авто» про відшкодування шкоди, спричиненої смертю внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, третя особа - Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо», задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Авто» на користь ОСОБА_1 на відшкодування завданої моральної шкоди 60 000,00 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Авто» в дохід держави судовий збір в розмірі 600,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, адвокат Трачук Н.І. в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Авто» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у цій справі предметом розгляду є вимоги позивача, повнолітнього сина загиблого за умови, що він не є членом родини і не перебував на його утриманні, відшкодування вже отримала член його родини (мати). Позовні вимоги пред`явлені на підставі статей 1167, 1187 ЦК України до власника транспортного засобу (джерела підвищеної небезпеки), при цьому, пішохід ОСОБА_3 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, перетинаючи проїзну частину пр. Соборного у невстановленому для пішохідного переходу місці, зупинився на розділювальному газоні, що поділяє потоки протилежних напрямків руху. Після цього пішохід ОСОБА_3 , діючи в порушення вимог правил безпеки дорожнього руху, не впевнившись в безпеці для себе та інших учасників дорожнього руху, тим самим поставивши себе в небезпечне для життя та здоров`я положення, раптово вийшов на проїзну частину пр. Соборного зліва-направо відносно руху автобуса «Volkswagen LT» та почав перетин проїзної частини пр. Соборного в недозволеному для перетину місці. Реагуючи на появу пішохода, водій ОСОБА_2 застосував міри екстреного гальмування та відворіт керма вліво, однак запобігти дорожньо-транспортній пригоді не зміг та передньою правою частиною скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_3 .

Має місце порушення ПДР самим загиблим, що на підставі ст. 1193 ЦК України повинен був врахувати суд, окрім того, згідно вимог ст. 1194 ЦК особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

Ці обставини суд взагалі не дослідив.

З яких підстав суд визнав позивача потерпілим за умови, що шкода вже була стягнута на користь матері загиблого, судове рішення мотивації не містить.

Вважає, що залучення у цій справі страховика є обов`язковим, так само як і обґрунтування того, з яких правових підстав позивач вимагає відшкодування з відповідача моральної шкоди щодо батька за умови того, що єдиний член його родини вже отримала таке відшкодування.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

За нормами ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін,з таких підстав.

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 13 жовтня 2020 року близько 19 години 45 хвилин водій ОСОБА_2 керуючи маршрутним таксі № 80 - автобусом «Volkswagen LT», д.р.н. НОМЕР_1 , здійснював рух по проїзній частині пр. Соборного зі сторони вул. 12 Квітня у напрямку бульвару Шевченка в м. Запоріжжя. В цей час, попереду, в районі буд. 171 по пр. Соборному в м. Запоріжжя пішохід ОСОБА_3 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, перетинаючи проїзну частину пр. Соборного у невстановленому для пішохідного переходу місці, зупинився на розділювальному газоні, що поділяє потоки протилежних напрямків руху. Після цього пішохід ОСОБА_3 , діючи в порушення вимог правил безпеки дорожнього руху, не впевнившись в безпеці для себе та інших учасників дорожнього руху, тим самим поставивши себе в небезпечне для життя та здоров`я положення, раптово вийшов на проїзну частину пр. Соборного зліва-направо відносно руху автобуса «Volkswagen LT», та почав перетин проїзної частини пр. Соборного в недозволеному для перетину місці. Реагуючи на появу пішохода, водій ОСОБА_2 застосував міри екстреного гальмування та відворіт керма вліво, однак запобігти дорожньо-транспортній пригоді не зміг, та передньою правою частиною скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_3 . В результаті ДТП пішохід ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, з якими був доставлений до лікарні, де йому було встановлено діагноз: «ЗЧМТ, кома, перелом ребер справа, перелом правої гомілки».

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 29.10.2020 року.

За цим фактом було відкрито кримінальне провадження за № 12020080050002789 від 13.10.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Постановою слідчого відділення розслідування злочинів у сфері транспорту СВ Дніпровського ВП ГУ НП у Запорізькій області Гаран Р.П. від 30.11.2020 року закрито зазначене кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Відповідно до висновку експерта № 4668 від 23.10.2020 року у доставленого до відділення екстреної медичної допомоги КНП МЛЕ та ШМД ОСОБА_3 виявлено етанол в крові.

Маршрутне таксі № 80 автобус «Volkswagen LT» перебуває у власності ТОВ «Альянс Авто», а водій маршрутного таксі № 80 автобуса «Volkswagen LT» ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з відповідачем та під час виконання трудових обов`язків здійснив наїзд на пішохода.

Зазначені письмові докази були вивчені і оцінені судом при розгляді цивільної справи № 337/1659/21.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18.10.2021 року по справі № 337/1659/21 позовні вимоги матері загиблого - ОСОБА_1 задоволені частково. Стягнуто з ТОВ «Альянс Авто» на користь ОСОБА_1 120 000,00 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди. Стягнуто з ТОВ «Альянс Авто» на користь держави судовий збір в розмірі 1 200,00 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено (а.с. 8-10).

Постановою Запорізького апеляційного суду від 14.06.2022 року рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18.10.2021 року змінено. Стягнуто з ТОВ «Альянс Авто» на користь ОСОБА_1 на відшкодування завданої моральної шкоди 60 000,00 грн. (а.с. 11-14).

Згідно копії свідоцтва про народження НОМЕР_3 батьком ОСОБА_1 зазначено ОСОБА_3 , тобто позивач є сином загиблого(а.с. 4 зворот).

Убачається, що цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу автобусу «Volkswagen LT», була застрахована у ТДВ "СК "Кредо" за полісом АР № 0441568.

Матеріали справи не містять доказів звернення позивача до страховика.

Страховик ТДВ "СК "Кредо" до участі у справі в якості співвідповідача не залучався, клопотань про його залучення як співвідповідача не заявлялося.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина перша та друга статті 23 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац 2 частини третьої статті 23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (частина друга статті 1168 ЦК України).

Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків (частина перша статті 1172 ЦК України).

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина друга та п`ята статті 1187 ЦК України).

Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (стаття 1194 ЦК України).

Страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами (пункт 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2022 року в справі № 607/11755/20 (провадження № 61-13672св21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четвертої статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) вказано, що:

«покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність».

Враховуючи розподіл у деліктному зобов`язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов`язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі №6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі №6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі №6-954цс16).

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.

Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) вказано, що:

«виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що потерпіла особа у разі настання страхового випадку набуває право на відшкодування моральної шкоди. Страхове відшкодування такої шкоди охоплює лише шкоду потерпілій фізичній особі, заподіяну у зв`язку з її каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (зокрема, смертю). У таких випадках розмір моральної шкоди, яку відшкодовує страховик винної особи, передбачений статтею 26-1 та пунктом 27.3 статті 27 Закону.

Страхувальник, який спричинив настання страхового випадку, відшкодовує моральну шкоду заподіяну у зв`язку з каліцтвом або смертю потерпілого лише у разі, якщо її розмір перевищує ліміт відповідальності страховика, та у випадку, якщо потерпіла особа просить відшкодувати моральну шкоду з інших підстав, ніж передбачені статтею 23 Закону № 1961-IV».

В пунктах 135-137, 141, 142 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року по справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначено, що:

«розглядаючи справу за позовом ПрАТ «СК «Грандвіс» до фізичних осіб та ПрАТ «Просто-Страхування» про стягнення страхового відшкодування, заявленим з підстав виплати страхового відшкодування за договором добровільного страхування майна, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 жовтня 2018 року (справа № 760/15471/15-ц, провадження № 14-316цс18) вказала, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов`язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Відтак Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а у випадку, зазначеному у пункті 80 цієї постанови - винною особою. Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 753/15214/16-ц (провадження № 14-25цс20)).

Ураховуючи розподіл у деліктному зобов`язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов`язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-954цс16). У тій постанові від 14 грудня 2021 року Велика Палата Верховного Суду, уточнюючи свій висновок у попередній справі, а саме № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), висловила правову позицію про те, що в разі якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії), винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі в судовому порядку».

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (частина шоста статті 82 ЦПК України).

У справі, що переглядається, позивач визначив відповідачем в справі виключно ТОВ «Альянс Авто»; цивільно-правова відповідальність власника автомобіля, яким керував ОСОБА_2 була застрахована у ТДВ "СК "Кредо", позовних вимог до ТДВ "СК "Кредо" позивач не пред`являв, клопотань про залучення як співвідповідача не заявляв.

Таким чином, з урахуванням ліміту відповідальності страховика у зв`язку із смертю особи відповідно до пункту 27.3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що розмір грошової компенсації моральної шкоди завданої позивачу, підлягає зменшенню до 60 000 грн.

Суд першої інстанції врахував, що розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Отже, враховуючи наведене, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, спричиненої смертю батька позивача, оскільки за недоведеності відповідачем факту виникнення такої шкоди внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого обов`язок з її відшкодування відповідно до вимог статей 1167, 1187 ЦК України покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки незалежно від його вини з урахування відповідальності страховика, визначеної договором страхування.

Суд першої інстанції встановив, що в результаті ДТП настала смерть батька позивача. Позивачу було завдано моральну шкоду, яка полягає в нервовому стресі, моральних стражданнях внаслідок смерті близької людини. Позивач безсумнівно зазнав моральних страждань, зумовлених глибокими емоційними переживаннями з приводу смерті батька. Разом із тим, враховуючи те, що загиблий знехтував правилами безпеки руху, перебував у нетверезому стані, з урахуванням засад справедливості та розумності, характеру та обсягу моральних страждань, перенесених позивачем, характеру немайнових втрат позивача, суд підставно вважав, що 60 000 грн. є належною та достатньою компенсацією для відновлення його стану та душевної рівноваги. Суд врахував, що втрата рідної людини є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню, відновити попередній стан життя позивача неможливо.

Встановленими обставинами та вищенаведеними нормами матеріального права спростовуються доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу, у тому числі у зв`язку з тим, що моральна шкода вже була стягнута на користь матері загиблого.

Посилання на те, що позовних вимог до ТДВ "СК "Кредо" позивач не пред`являв, страховик не був залучений як співвідповідач, не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки розмір грошової компенсації моральної шкоди завданої позивачу був зменшений з урахуванням ліміту відповідальності страховика у зв`язку із смертю особи.

Інші докази та обставини, на які посилається представник заявника в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Трачук Наталії Іванівни, яка подана в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Авто», залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 вересня 2024 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений 03 лютого 2025 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: С.В. Кухар

Е.А. Онищенко