Постанова

від 20.01.2025 по справі 466/11017/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/11017/21 Головуючий у 1 інстанції: Федорова О.Ф.

Провадження № 22-ц/811/2441/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2025 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

секретаря: Цьони С.Ю.,

з участю: представника ЛМР - Партики Н.С., представника позивачів - адвоката Бельдій Н.В., позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційними скаргами Львівської міської ради, представника ОСОБА_2 - адвоката Крупник Петра Володимировича на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 26 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 про встановлення факту родинних стосунків, визнання права користування земельною ділянкою та скасування ухвали Львівської міської ради №280 від 25 лютого 2021 року,-

в с т а н о в и в:

В листопаді 2021 року представник позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвокат Бельдій Наталія Володимирівна звернулась до Шевченківського районного суду м.Львова з позовною заявою до Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 про встановлення факту родинних стосунків, визнання права користування земельною ділянкою та скасування ухвали Львівської міської ради №280 від 25 лютого 2021 року.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що у 1946 році пращури та спадкодавці позивачів: ОСОБА_5 , який доводиться прапрадідом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , прадідом ОСОБА_3 та його донька - ОСОБА_6 , відповідно прабаба ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , баба ОСОБА_3 прибули до міста Львова з Польщі, як переселенці по операції «Вісла. Вказує, що радянська влада надала переселенцям у власність будинок та дві земельні ділянки в користування, що оформлено документально. Вказує, що з указаного часу розпочалось законне, зареєстроване землекористування земельними ділянками, у тому числі земельною ділянкою (городом) площею 0,1 га. родичами позивачів по прямій висхідній лінії - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , яке з 1949 року органами державної влади та місцевого самоврядування держав, які поширювали свою юрисдикцію на сьогоднішню територію України, не припинялось, позаяк, жодного рішення про припинення такого землекористування не приймалось. Стверджує, що як огородження указаної земельної ділянки так і факт обробляння її як ОСОБА_5 і ОСОБА_6 так і їх нащадками, аж до позивачів включно відомо відповідачу - органу місцевого самоврядування - Львівські міській раді. Обоє предків по висхідній лінії отримали землю у користування взамін майна та наділів, яких вини були позбавлені через примусове відселення по операції « Вісла ». Окрім того, вказує про те, що родичі позивачів по висхідній лінії ОСОБА_5 разом зі своєю донькою ОСОБА_6 проживали в будинковолодінні за адресою: АДРЕСА_1 з моменту переселення і до моменту смерті. Так, позивачі стверджують, що ОСОБА_5 являється батьком ОСОБА_6 , яка в свою чергу являється матір?ю ОСОБА_8 , яка в свою чергу являється матір?ю ОСОБА_3 (позивач 2) та ОСОБА_9 , який в свою чергу являється батьком ОСОБА_1 (позивач 1) та ОСОБА_4 (позивач 3). Позивачі указують, що являються прямими родичами від ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які успадкували користування земельними ділянками під житловим будинком за адресою АДРЕСА_1 та земельною ділянкою, частина якої внесено до державної кадастрової карти за кадастровим номером 4610137500:02:006:0352. Отже, на їхню думку земельна ділянка кадастровий номер 4610137500:02:006:0352 не може вважатись вільною та такою, котрою може розпоряджатись Львівська міська рада в принципі, що зумовлює порушене право позивачів при винесенні ухвали Другої сесії восьмого скликання Львівської міської ради №280 від 25 лютого 2021 року, якою було надано громадянці ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0782 га на АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку за рахунок земель, що не надані у власність або користування, з подальшим їх переведенням до земель житлової та громадської забудови. Вважають, якщо вищевказана земельна ділянка не вільна, то така не може бути передана третім особам на будь-яких умовах. Тому вважають, що ухвала Львівської міської ради №280 від 25 лютого 2021 року є незаконною та підлягає скасуванню. Щодо встановлення факту родинних відносин між позивачами та ОСОБА_5 , то це необхідно зробити для доведення спадкоємства ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 до померлих ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 . Цю обставину не можуть довести докментами за відсутністю таких. Враховуючи викладені вище обставини, позивачі просять суд встановити факт родинних стосунків, а саме те, що ОСОБА_13 та ОСОБА_4 являються праправнуками ОСОБА_5 , який проживав за адресою: АДРЕСА_3 та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_3 являється правнуком ОСОБА_5 , який проживав за адресою: АДРЕСА_3 та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати право користування земельною ділянкою площею 0,1 га. по АДРЕСА_1 , частиною якої являється земельна ділянка площею 0,0782 га. кадастровий номер 4610137500:02:006:0352 за позивачами, а також скасувати ухвалу Другої сесії восьмого скликання Львівської міської ради Р №280 від 25 лютого 2021 року, як таку, що стосувалась розпорядження земельною ділянкою, яка не може вважатись вільною.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 26 червня 2024 року вимоги позовної заяви адвоката Бедьдій Наталії Володимирівни представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2 задоволено.

Встановлено факт родинних стосунків, а саме те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_4 ; РНОКПП: НОМЕР_2 , являються праправнуками ОСОБА_5 , який проживав за адресою: АДРЕСА_3 та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_3 , являється правнуком ОСОБА_5 , який проживав за адресою: АДРЕСА_3 та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

Визнано право користування земельною ділянкою площею 0,1 га. по АДРЕСА_1 , частиною якої являється земельна ділянка площею 0,0782 га. кадастровий номер 4610137500:02:006:0352 за ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) та ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_4 ; РНОКПП: НОМЕР_2 .

Ухвалу Другої сесії восьмого скликання Львівської міської ради Р №280 від 25 лютого 2021 року скасовано.

Стягнуто з Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 судові витрати у сумі 2724,00 (дві тисячі сімсот двадцять чотири гривень 00 копійок) гривень судового збору, сплачені за подання позовної заяви.

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_2 - адвокат Крупник Петро Володимирович, подавши апеляційну скаргу.

Вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, та таким, що підлягає скасуванню, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку із неправильним встановленням обставин справи, неправильним дослідженням та оцінкою доказів, які мають значення для справи.

Вказує, що доводи суду про успадкування права користування земельною ділянкою не заслуговують на увагу, оскільки спірна земельна ділянка площею 0,1 га по вул.Винниця частиною якої являється земельна ділянка площею 0,0782 га не могла бути частиною спадкового майна.

Звертає увагу суду, що спадщина не була прийнята, а тому позивачі обрали неналежний спосіб захисту. Визнання права користування земельною ділянкою без встановлення факту прийняття спадщини є передчасним.

Межі земельної ділянки в натурі встановлено не було, та земельна ділянка була надана лише в тимчасове користування.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Рішення суду також оскаржила Львівська міська рада подавши апеляційну скаргу.

Вважає вказане рішення суду незаконним та необґрунтованим і таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що висновок суду, що ОСОБА_12 , як спадкоємець ОСОБА_6 прийняла спадщину, а саме право користування земельною ділянкою, фактично вступивши в управління або володіння спадковим майном не заслуговує на увагу, оскільки земельна ділянка не могла бути об`єктом майнових прав, та передаватись у спадщину.

Звертає увагу, що в матеріалах справи відсутнє свідоцтво про право на спадщину, видане ОСОБА_12 , як спадкоємиці, після смерті ОСОБА_6 .

Саме по собі самовільне користування земельною ділянкою комунальної власності не зобов`язує до виникнення будь-яких правових наслідків у того, хто користується в тому числі права на користування, як це зазначають позивачі.

Окрім цього, звертає увагу, що спірна земельна ділянка була надана в тимчасове користування, що підтверджує схем-план отвода земельного участка во временное пользование.

Приймаючи рішення про визнання права користування земельною ділянкою за позивачами, суд фактично підмінив компетентний орган, Львівську міську раду, вирішивши питання, які належать до її компетенції.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ЛМР - Партики Н.С., представника позивачів - адвоката Бельдій Н.В., позивача ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вважав, що викладені представником позивача у позовній заяві, обґрунтування позовних вимог знайшли своє підтвердження, доводи є достовірними, обґрунтованими, підтверджені письмовими доказами та сумніву у суду не викликають.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції.

Встановлено, що архівними довідками Державного архіву Львівської області №І-3032/07-12 від 04 листопада 2021 року (том.1, а.с. 39) та 01.08.2017 року №1-7147 (том 1, а.с. 38) підтверджується, що 1946 році пращури та спадкодавці позивачів: ОСОБА_5 , який доводиться прапрадідом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , прадідом ОСОБА_3 та його донька - ОСОБА_6 (відповідно прабаба ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , баба ОСОБА_3 ), зі своєю донькою ОСОБА_12 прибули до міста Львова з Польщі, як переселенці по операції «Вісла».

Постановою Виконкому Львівської Міської Ради Депутатів Трудящих від 24 червня 1949 року №708 «Про затвердження рішення Виконкому Шевченківської Райради депутатів трудящих від 7-го лютого 1949 року №3 про передачу на власність будинку по АДРЕСА_1 переселенцю гр. ОСОБА_5 і ОСОБА_6 » - відповідно до інструкції Управління по справам евакуації при РНК УРСР і НК УРСР від 25.УІІ-1945 року №5312, Виконком Львівської Міської Ради Депутатів Трудящих вирішив: затвердити рішення Виконкому Шевченківської райради депутатів трудящих від 07 лютого 1947 року №3 Про передачу на власність будинку по АДРЕСА_1 у власність переселенцям - гр. ОСОБА_5 і гр. ОСОБА_6 замість майна, залишеного в Польщі, на суму 6650 карб. Вартість будинку 2393 карб., якою передавалась у власність садиба, яка складалась з будинку площею 28 м2, сараю площею 15 м2 та городу площею 0,1 га. (том 1, а.с.32),

Відповідно до указаної постанови переселенцям надавалась у власність садиба, яка складалась з будинку площею 28 м2, сараю площею 15 м2 та городу площею 0,1 га. Указане підтверджується витягом з Протоколу №3 від 07 лютого 1949 року Виконкому Шевченківської Районної Ради депутатів трудящих та Схем-планом «Отвода земельного участка во временное пользование под индивидуальный огород» (том 1 а.с. 34) гр. ОСОБА_6 по АДРЕСА_1 , відповідно до якого, всього переселенцям передано у користування земельних ділянок (3 шт.) площею 0,1525 га., з яких під будівлею і подвір`ям 0,0092 га, а під пашнею 0,1433 га.

Відповідно до «Свидетельства о праве собственности на строение» від 20 листопада 1953 року (том 1 а.с.35) прямий родич позивачів по висхідній лінії, ОСОБА_5 отримав право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 у відповідності до Рішення Львівського держвиконкому від 24 червня 1949 року №708. Свідоцтво про право власності на будівлю було записано в Реєстрову (кадастрову) книгу за №6 Львівського міжміського бюро технічної інвентаризації 25 листопада 1953 року.

ОСОБА_6 отримала Свідоцтво №38 про право власності на будівлю від 11 січня 1950 року (том 1 а.с.36), виданого Житловим управлінням Львівського міського відділу комунального господарства на це ж будинковолодіння на підставі Рішення виконкому Львівської міськради депутатів трудящих №708 від 24 червня 1949 року, яке було зареєстровано в цій же книзі 23 січня 1950 року.

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_4 виданим Відділом реєстрації громадянського стану управління МВС у Львівської 10 травня 1948 року (том 1, а.с. 43), тобто до отримання документів про право власності на житловий будинок та про право користування на дві земельні ділянки - під будинком та земельної ділянки, яка є частиною земельної ділянки кадастровий номер 4610137500:02:006:0352. Спірною земельною ділянкою після смерті ОСОБА_5 почала користуватись його донька ОСОБА_6 .

ОСОБА_6 , яка доводиться позивачам прабабою до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та бабою до ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 25 серпня 1993 року, виданого Відділом запису актів громадянського стану Виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих (том 1, а.с. 44).

З моменту примусового переселення з Польщі до Львова та до смерті, ОСОБА_6 проживала в будинковолодінні за адресою: АДРЕСА_1 разом зі своєю донькою ОСОБА_12 .

17 листопада 1977 року ОСОБА_6 здійснила прижиттєве розпорядження належній їй на праві особистої власності житловим будинком разом з усіма приналежними до нього господарськими будівлями за указаною адресою склавши заповіт в користь своєї доньки, ОСОБА_12 (том 1, а.с. 45).

ОСОБА_12 здійснила прижиттєве розпорядження свого майна на користь своїх синів - ОСОБА_3 та ОСОБА_9 (том 1, а.с. 53).

Позивач 1 ОСОБА_1 та позивач 3 ОСОБА_4 являються дітьми ОСОБА_9 (том 1, а.с. 59) та відповідно спадкоємцями після його смерті (т1 а.с.57, 61).

Листом Управління архітектури та містобудування Львівської міської ради від 25 11 2006 року №3-ч24 280/20 надано висновок про наявність містобудівельних обмежень щодо користування земельною ділянкою за підписом заступника начальника управління О. Яреми з якого убачається про те, що ЛМР відомо про звернення ОСОБА_12 про надання земельної ділянки (№1) вільної від забудови пл. 0,0532 га в межах червоних ліній пл. 0,057 га, яка є відмінною від земельної ділянки АДРЕСА_5 площею 0,0376 га. При цьому жодного рішення у тому числі про відмову в задоволення даної заяви Львівська міська рада у 2006-2007 роках, як і в подальшому не приймала.

Ухвалою Львівської міської ради від 29 березня 2007 року №687 ОСОБА_12 передано у власність земельну ділянку площею 0,376 га для обслуговування житлового будинку, на підставі чого видано державний акт серії ЯК №898401(т.1 а.с.88)

Листом Департаменту містобудування Львівської міської ради від 06 липня 2007 року ОСОБА_12 повідомлено у відповідь на її звернення від 01.06.2007 року щодо надання у власність земельної ділянки площею 0,0532 га, що згідно ухвали міської ради від 29.03.2007 року №687, а також ст.116 п.4, ст.121 п.1 земельного кодексу України, нею використано право на приватизацію земельної ділянки площею 0,0376 га для обслуговування житлового будинку. Також повідомлено, що згідно ухвали Львівської міської ради від 07.06.2007 року №899 вільні земельні ділянки призначені під забудову продаються або надаються виключно на конкурентних засадах. (т.1 а.с.114)

Листом від 14.07.2010 року №2403-3вих1749 (том 1, а.с. 115) на №12684 заступником начальника Управління природніх ресурсів та регулювання земельних відносин Департаменту містобудування Львівської міської ради І. Гримак повідомлено ОСОБА_12 про те, що в управлінні на розгляді знаходиться її звернення щодо надання земельної ділянки орієнтованою площею 0,099 га на АДРЕСА_6 для ведення садівництва; відповідно до ст. 118 ЗК України Управління простить визначити відповідність даних земельних ділянок генеральному плану міста Львова. Указаній відповіді передувало прохання Управління надати певні документи, які необхідні для розгляду заяви (лист від 08.04.2010 р. №2403-вих-859 на лист 4874).

10.08.2011 року через Відділ центрального обслуговування мешканців адміністративно-господарського управління ЛМР подана заява ОСОБА_9 (померлого батька позивача ОСОБА_1 ) про погодження вибору місця розташування указаної земельної ділянки (том 1, а.с. 117). До даної заяви було додано витяг з протоколу від 04.021949 та копію постанови ЛМР від 24.06.1949, план земельної ділянки (том 1, а.с. 117) з відповідними додатками (том 1, а.с. 122-123).

06.08.2011 року лисом №2403-3вих-1928 на №18733 начальник Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин департаменту містобудування ЛМР скеровує начальнику Управління архітектури Ю. Криворучку прохання визначити відповідність місця розташування даної земельної ділянки генеральному плану міста Львова. Однак листом Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин департаменту містобудування ЛМР від 02.09.11 №2403-3вих-1971 на №18733 повідомлено заявника про неможливість вирішення питання про передачу йому у власність земельної ділянки під садівництво до розробки плану детального планування території в межі якого входить запропонована земельна ділянка до закріплення.

Листом від 26.08.2011 року №2403-3вих-1928 на №18733 Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин департаменту містобудування ЛМР повідомлено ОСОБА_9 про необхідність визначення місця розташування до Львівської міської ради надано Висновок ДП Державний інститут проектування міст «Містопроект» №237/12-1 від 02.06.2011 року на вх..№ 324 про забудову ділянки на АДРЕСА_1 , яким інститут не заперечує щодо можливості забудови земельних ділянок в районі вул. Винниця 32-38 та ділянок, суміжних з ними.

Листом від 28.03.2012 року №2403-3вих-754 на №3-ко-6514 Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин департаменту містобудування ЛМР ОСОБА_12 повідомлено про можливе вирішення питання відведення земельної ділянки після розроблення детального плану території.

Листом 19.09.2012 №2403-3вих-1821 на №3ч-24669 від 25 07.2012 року Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин департаменту містобудування ЛМР ОСОБА_12 та ОСОБА_9 повідомлено про те, що для ґрунтовного вивчення питання можливості відведення земельної ділянки буде здійснено виїзд на місце робочої групи у складі представників відповідних служб міської ради, очолюваної міським головою.

26.10.2021 року ОСОБА_1 подала через ЦНАП м. Львова звернення №3-1-65746-ша-24, яким повідомила ЛМР про порушення її права на фактичне володіння земельною ділянкою на яку за активної участі ЛМР надано дозвіл ОСОБА_2 виготовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0782 га на АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку за рахунок земель, що не надані у власність або користування, з подальшим їх переведенням до земель житлової та громадської забудови. Указаній земельній ділянці на час подання такого звернення присвоєно кадастровий номер 4610137500:02:006:0352.

У відповідь на вищевказане звернення ЛМР своїм листом від 02.11.2021 року №2403вих-101080 повідомила про підтвердження інформації щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою відведення спірної земельної ділянки площею 0,0782 га та про звернення гр. ОСОБА_2 від 11.10.21 року №3-1-104461/АП-24 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 20 листопада 2020 року у справі №466//7569/20затверджено укладену 20 листопада 2020 року між позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , з однієї сторони, відповідачем ОСОБА_3 , з другої сторони, мирову угоду, за умовами якої:

1. ОСОБА_3 визнає за ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) та ОСОБА_4 ( АДРЕСА_8 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) право власності в порядку спадкування по смерті батька ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_7 по 1/6 частці за кожним з них на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 разом з приналежними до нього господарськими будівлями і спорудами, а саме: сінами, позначеними в технічному паспорті як «а», вбиральнею позначеною в технічному паспорті як « Г », огорожею, позначеною в технічному паспорті як «№1», воротами, позначеними в технічному паспорті, як «№2», хвірткою, позначеною в технічному паспорті як «№3», сарай, позначений в технічному паспорті як « Б », гараж, позначений в технічному паспорті як « В » та по 1/6 частці за кожним з них на земельну ділянку кадастровий № 4610137500:02:006:0180, площею 0,0376 га, з цільовим призначенням: обслуговування житлового будинку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

2. ОСОБА_1 та ОСОБА_4 визнають за ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 ) право власності в порядку спадкування по смерті ОСОБА_12 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_8 , на 4/6 частин в житловому будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 разом з приналежними до нього господарськими будівлями і спорудами, а саме: сінами, позначеними в технічному паспорті як «а», вбиральнею позначеною в технічному паспорті як « Г », огорожею, позначеною в технічному паспорті як «№1», воротами, позначеними в технічному паспорті, як «№2», хвірткою, позначеною в технічному паспорті як «№3» сарай, позначений в технічному паспорті як « Б », гараж, позначений в технічному паспорті як «В» та на 4/6 частин земельної ділянки кадастровий № 4610137500:02:006:0180, площею 0,0376 га, з цільовим призначенням: обслуговування житлового будинку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту родинних стосунків апелянтами не оскаржується, тому таке в цій частині в силу вимог ст. 367 ЦПК України судом апеляційної інстанції не переглядається.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції посилався на те, що згідно пункту 4 прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції 2003 року Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, що виникли до набрання Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до ст. 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Відповідно до ст. 549 Цивільного Кодексу УРСР, в редакції закону, який діяв станом на день смерті ОСОБА_6 , визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Колегія суддів з зазначеним не погоджується.

Так, з матеріалів справи вбачається, що в 1949р. родичам позивачів, ОСОБА_6 було передано у власність садиба, яка складалась з будинку площею 28 м3, сараю площею 15 м та городу площею 0,1 га. Окрім того в тимчасове користування було надано огород площею 1000 м2.

Згідно Схем-плану «Отвода земельного участка во временное пользование под индивидуальный огород» гр. Середницькій по АДРЕСА_1 , переселенцям передано у користування земельних ділянок (3 шт.) площею 0,1525 га., з яких під будівлею і подвір?ям 0,0092 га, а під пашнею 0,1433 га.

Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що розпоряджатися земельною ділянкою, в т.ч. заповідати її ОСОБА_6 не могла, оскільки згідно ст.21 ЦК УРСР від 16 грудня 1922р. зазначено, що земля становить власність держави і не може бути предметом приватного обороту. Володіння землею допускається лише на правах користування.

Статтею 90 ЦК УРСР 1963р. передбачено, що земля, її надра, води і ліси є у виключній власності держави і надаються тільки в користування.

17 листопада 1977р. ОСОБА_6 здійснила пожиттєве розпорядження належній їй на праві особистої власності житловим будинком разом з усіма приналежними до нього господарськими будівлями що знаходиться в АДРЕСА_1 , склавши заповіт в користь своєї доньки - ОСОБА_12 .

Висновок суду, що ОСОБА_12 , як спадкоємець ОСОБА_6 прийняла спадщину, а саме право користування земельною ділянкою, фактично вступивши в управління або володіння спадковим майном не заслуговує на увагу, оскільки земельна ділянка не могла бути об?єктом майнових прав, та передаватися у спадщину.

Земельним кодексом УРСР 1970р. було визначено, що земельний фонд є виключною власністю держави, а також заборону цивільно-правових угод щодо відчуження земельних ділянок. Таким чином, спірна земельна ділянка площею 0,1 га. по АДРЕСА_1 частиною якої являється земельна ділянка площею 0,0782 га. кадастровий номер 4610137500:02:006:0352 не могла бути частиною спадкового майна.

Окрім цього, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_12 оформила право власності на будинок шляхом його приватизації а не спадкування. А земельна ділянка площею 0,376 га для обслуговування житлового будинку була передана ОСОБА_12 на підставі ухвали Львівської міської ради від 29 березня 2007 року №687.

Суд першої інстанції також покликався на висновок Великої палати Верховного суду у Постанові від 23 червня 2020 року у справі №179/1043/16-ц (провадження №14-63цс20) згідно якого: Статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

Проте, статтею 23 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990р., передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що земельна ділянка була надана в тимчасове користування (временное пользование) що підтверджується СХЕМ-ПЛАН отвода земельного участка во временное пользование под индивидуальный огород.

Таким чином, спірна земельна ділянка не передавалась у постійне користування.

Щодо скасування ухвали Другої сесії восьмого скликання Львівської міської ради N?280 від 25 лютого 2021 року.

Львівська міська рада у відповідності до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є органом місцевого самоврядування в Україні, що представляє територіальну громаду міста Львова та здійснює від її імені та в її інтересах фінункції і повноваження місцевого самоврядування визначені Конституцією України та іншими законами України.

Згідно зі ст. 12 Земельного кодексу України визначено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього закону.

Відповідно частини частин першої - другої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частинами шостою-сьомою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Враховуючи ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Пунктом 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вказано, що питання надання земельної ділянки відноситься до виключної компетенції міської ради - сесії.

Відповідно до частини другої статті 95 ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини першої статті 21 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданої органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з частини першої статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Отже, недійсним у судовому порядку може бути визнано акт (рішення) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових осіб, якщо він не відповідає вимогам законодавства та (або) визначеній законом компетенції органу, який видав акт (рішення), але при цьому обов`язковою умовою для визнання акту недійсним є порушення в зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

В силу статті 41 Конституції України, статті 90 ЗК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Власники земельних ділянок мають право продавати, іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, самостійно господарювати на своїй землі. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно зі статтями 152, 153, 155 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених Земельним кодексом та іншими Законами України. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосуванням інших, передбачених Законом способів. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до частин другої, третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України.

У постанові від 18 вересня 2019 року Велика Палата Верховного Суду у рішенні у справі №9901/284/19 зазначила, що право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

У постанові від 29.05.2019 по справі № 362/3810/16-ц (провадження № 61-816св19) Верховний Суд, оцінюючи правомірність обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу зазначив:«При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити ефективне поновлення порушеного права.»

Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 909/337/19 (провадження № 12-35гс20).

У постанові від 05.09.2022 по справі № 357/7480/20(провадження № 61-18989св21) Верховний Суд роз`яснив, що предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права.

Матеріально-правова вимога позивача повинна спиратися на підставу позову. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

На думку колегії суддів, Львівська міська рада прийнявши зазначене рішення діяла у межах та у спосіб передбачений законом. Крім того будь-яких обмежень та заборон на розпорядження земельною ділянкою, що оскаржується не було. Як вбачається з довідки Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 27.01.2020р. N?13 0 37-751/169-20 відповідно до даних із звітності з кількісного обліку земель земельна ділянка по АДРЕСА_1 (згідно представленого плану земельної ділянки) відноситься до земель м.Львова які не надані у власність або користування.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог в частині визнання права користування земельною ділянкою та скасування ухвали Львівської міської ради №280 від 25 лютого 2021 року відмовити.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" регламентовано, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 3241), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному винесенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (Брумареску проти Румунії, №28342/95, п. 61, рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року).

У рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що принцип правової визначеності також встановлює, що жодна сторона не вправі вимагати перегляду остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише задля нового судового розгляду і постановлення нового рішення по суті. Повноваження суду апеляційної інстанції щодо перегляду рішення суду першої інстанції має використовуватися для виправлення судових помилок. (Желтяков проти України, №4994/04, п. 4244, рішення від 09.06.2001 р.)

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції апеляційні скарги Львівської міської ради та представника ОСОБА_2 - адвоката Крупник Петра Володимировича задоволено частково, ОСОБА_2 звільнена від сплати судового збору, таким чином, на користь Львівської міської радислід стягнути витрати пов`язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4086 грн.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке

конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

у х в а л и в :

апеляційні скарги Львівської міської ради та представника ОСОБА_2 - адвоката Крупник Петра Володимировича - задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 26 червня 2024 року в частині визнання права користування земельною ділянкою та скасування ухвали Львівської міської ради №280 від 25 лютого 2021 року - скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання права користування земельною ділянкою та скасування ухвали Львівської міської ради №280 від 25 лютого 2021 року - відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Львівської міської ради 4086 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 31 січня 2025 року.

Головуючий : Ванівський О.М.

Судді: Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.