Постанова

від 03.02.2025 по справі 485/2335/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03.02.25

22-ц/812/266/25

Провадження № 22-ц/812/266/25

П О С Т А Н О В А

іменем України

27 січня 2025 року м. Миколаїв

справа № 485/2335/24

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тищук Н.О.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Лівінського І.В.,

із секретарем Богуславською О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , подану її представником адвокатом Ковальовою Іриною Василівною

на ухвалу Снігурівського районного суду Миколаївської області, постановлену 24 грудня 2024 року суддею Соловйовим О.В., в приміщенні цього ж суду, (повний текст ухвали складено того ж дня), у цивільній справі за позовом

ОСОБА_1

в інтересах якої діє адвокат Ковальова Ірина Василівна

доАкціонерного товариства "УкрСиббанк",

третя особа Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса),

про зняття арештуз нерухомого майна,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Ковальову І.В., звернулася з позовом до АТ"УкрСиббанк",третя особаДніпровський районнийвідділ державноївиконавчої службиу м. Херсоні

Південногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції(м. Одеса), про зняття арешту з нерухомого майна.

Позивачка зазначила, що рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 18 серпня 2010 року у справі № 2-1993/2010 з неї та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ПАТ "Укрсиббанк" стягнуто солідарно заборгованість за кредитним договором №11332734000 від 16 квітня 2008 року у розмірі 629 492, 24 грн та судові витрати у розмірі 1820 грн.

На виконання судового рішення ВДВС Дніпровського районного управління юстиції у м. Херсоні 04 жовтня 2010 року було відкрито виконавче провадження № 21690985.

Будучи власницею двох земельних ділянок за кадастровим номером 4825783200:01:000:0115, площею 3,02 га, та за кадастровим номером 4825783200:01:000:0116, площею 0,47 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих за адресою: Миколаївська область, Снігурівський район, с/рада Новопетрівська, позивачка мала намір розпорядитися ними, а саме - скласти заповіт.

Проте, з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта щодо належності їй на праві власності зареєстрованих об`єктів нерухомого майна, з`ясувала, що на все належне їй нерухоме майно постановою головного державного виконавця ВДВС Дніпровського РУЮ у м.Херсоні від 12 жовтня 2010 року накладено арешт в межах суми 63 1312,24 грн.

Згідно листа Дніпровського ВДВС у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) від 04 жовтня 2024 року постановою державного виконавця від 26 серпня 2011 року виконавчий документ у виконавчому провадженні № 21690985 повернуто стягувачу на підставі пункту 5 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" (неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місце проживання боржника). У 2015 році виконавче провадження знищено, проте, приписи частини четвертої статті59 Закону України "Про виконавче провадження" унеможливлюють зняття арешту з майна.

Оскільки виконавчий лист було повернуто стягувачу у 2010 році, а виконавче провадження знищено у 2015 році (після спливу строку пред`явлення виконавчого листа до виконання), підстави для продовження дії заходів забезпечення виконання судового рішення у вигляді арешту майна відсутні.

Разом з тим, 19 жовтня 2010 року Заводським ВДВС Миколаївського РУЮ було відкрито виконавче провадження № 22016544 на підставі виконавчого листа № 2-1993 від 06 вересня 2010 року, виданого Дніпровським районним судом м. Херсона у справі № 2-199/10, у якому ОСОБА_1 не мала статусу боржника.

Згідно рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року у справі № 540/2483/18 за позовом ОСОБА_2 до Заводського ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування постанови від 22 листопада 2018 року № 22016544 про стягнення виконавчого збору, вбачається що 27 червня 2013 року головним державним виконавцем Заводського ВДВС Миколаївського МУЮ Шекель А.В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, якою ВП № 22016544 закінчене на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Позивач посилаючись на порушення її прав власниці накладеним арештом, за відсутності на теперішній час будь-яких відкритих виконавчих проваджень, ОСОБА_1 просила зняти арешт з належного їй майна, накладений постановою головного державного виконавця ВДВС Дніпровського РУЮ м. Херсоні Замятіної В.А. 12 жовтня 2010 року.

У відзиві на позовну заяву АТ "УКРСИББАНК" " просило відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що судове рішення від 18 серпня 2010 року залишається невиконаним. 11 червня 2012 року між АТ "УКРСИББАНК" та ТОВ "Кей-Колект" був укладений договір факторингу №4 та договір відступлення прав вимоги за іпотечними договорами, відповідно до яких АТ "УКРСИББАНК" відступив новому кредитору ОВ "Кей-Колект" право вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 11332734000, укладеного із позивачкою ОСОБА_1 , а також за всіма договорами забезпечення. Таким чином, на даний час АТ "УКРСИББАНК" не є кредитором у вказаних правовідносинах.

Крім цього банк звертав увагу на те, що позивачка обрала неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки як боржниця у виконавчому провадженні, ОСОБА_1 повинна звертатися зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця в порядку статті 447 ЦПК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Снігурівського районного суду Миколаївської області від 24 грудня 2024 року провадження у справі закрито.

Ухвала суду мотивована обранням позивачкою, як боржником у виконавчому провадженні, неналежного способу захисту, отже такий позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі представник позивачки адвокат Ковальова І.В., посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила ухвалу суду скасувати та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до приписів статті 447 ЦПК, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Арешт на майно позивача було накладено в межах виконавчого провадження №21690985, проте 26.08.2011 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 5 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місце проживання боржника).

Така підстава повернення виконавчого документа не могла слугувати підставою для зняття арешту з майна боржника (частина друга статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на дату прийняття постанови).

У 2015 році виконавче провадження було знищено у зв`язку із закінченням строку його зберігання.

Отже, з огляду на правомірні дії державного виконавця, відсутні підстави оскарження його рішень, дій, бездіяльності у порядку, передбаченому статтею 447 ЦПК України.

За таких обставин висновки суду першої інстанції є помилковими.

Крім цього апелянт зазначає, що обґрунтовуючи рішення про закриття провадження, суд послався на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 року у справі №905/386/18 та у постанові Верховного Суду від 04.01.2023 у справі №336/6130/20. Однак ці позиції викладені у справах, правовідносини в яких існували в межах відкритих виконавчих проваджень, у яких судові рішення не були виконані, тобто правовідносини були відмінні від викладених у вказаній справі.

Частина четверта статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" містить вичерпний перелік підстав для зняття арешту майна державним виконавцем.

Крім цього, законом не передбачено права державного виконавця вчиняти виконавчі дії поза межами виконавчого провадження.

За приписами частини п`ятої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у всіх інших випадках (не передбачених частиною четвертою статті 59) арешт може бути знятий за рішенням суду.

Отже, на думку апелянта, позов ОСОБА_1 підлягає розгляду за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту, за правилами цивільного судочинства.

Узагальнені доводи інших учасників

АТ "УКРСИББАНК" у своєму відзиві на апеляційну скаргу просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на ті ж обставини, якими заперечував проти задоволення позовних вимог.

2.Мотивувальна частина

Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Ковальова І.В. та представник АТ «УкрСиббанк» приймали участь у судовому засіданні в режимі відеокнференції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Судом встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 18 серпня 2010 року у справі № 2-1993/2010 з неї та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ПАТ "Укрсиббанк" стягнуто солідарно заборгованість за кредитним договором №11332734000 від 16 квітня 2008 року у розмірі 629 492, 24 грн та судові витрати у розмірі 1820 грн.

На виконання судового рішення ВДВС Дніпровського районного управління юстиції у м. Херсоні 04 жовтня 2010 року було відкрито виконавче провадження № 21690985.

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під №396011090 зареєстровано обтяження арешт майна позивачки в межах суми 63 1312,24 грн, що було накладено постановою головного державного виконавця ВДВС Дніпровського РУЮ у м.Херсоні від 12 жовтня 2010 року.

Постановою державного виконавця від 26 серпня 2011 року виконавчий документ у виконавчому провадженні № 21690985 повернуто стягувачу на підставі пункту 5 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" (неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місце проживання боржника).

У 2015 році виконавче провадження знищено.

Позиція апеляційного суду

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 59Закону України"Провиконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

В порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Відповідно до статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України "Про виконавче провадження".

Схожі правові висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19), у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20 (провадження № 61-882св21), від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20 (провадження № 61-3588св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 201/6486/20 (провадження № 61-19066св20), підстав відступити від зазначених висновків суд не встановив.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у ОСОБА_1 законних підстав для пред`явлення позову про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме - оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Посилання апелянта на відсутність у державного/приватного виконавця можливості вчиняти виконавчі дії поза межами виконавчого провадження є помилковим, оскільки чинне законодавство не звільняє державного/приватного виконавця від обов`язку зняти арешт з майна у випадку закінчення виконавчого провадження.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 14 серпня 2023 року у справі №927/322/14.

Отже, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно статті 357 ЦПК, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником адвокатом Ковальовою Іриною Василівною, залишити без задоволення.

Ухвалу Снігурівського районного суду Миколаївської області від 24 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: Т.Б.Кушнірова

І.В.Лівінський

---------------------------------

Повну постанову складено 03 лютого 2025 року