Постанова

від 22.01.2025 по справі 909/224/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2025 р. Справа №909/224/24

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіО.С. Скрипчук

суддівН.М. КравчукО.І. Матущака,

секретар судового засідання В.Б. Лагутін,

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Рибне господарство «Міжріччя» б/н від 29.07.2024 (вх. № 01-05/2200/24 від 01.08.2024)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.06.2024 (повний текст рішення складено 28.06.2024, м. Івано-Франківськ, суддя Т.В. Стефанів)

у справі № 909/224/24

за позовом керівника Калуської окружної прокуратури Івано-Франківської області, м. Калуш Івано-Франківської області, в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації, м. Івано-Франківськ

до відповідача Акціонерного товариства «Рибне господарство «Міжріччя», с. Міжріччя Болехівської територіальної громади Калуського району Івано-Франківської області

про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та повернення земельної ділянки у державну власність,

за участю представників:

прокурор: Г.В. Лука Г.В;

від позивача: О.Ю. Ігнатенко;

від відповідача-1: М.Ю. Мотрук.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Калуської окружної прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до АТ «Рибне господарство «Міжріччя» про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки та повернення у державну власність земельної ділянки з кадастровим номером 26102914000:07:001:1961 площею 300,7 га державної форми власності за межами м. Болехів, сіл Гузіїв та Міжріччя Болехівської міської ради.

Мотивуючи заявлені позовні вимоги, прокурор вказує на те, що АТ «Рибне господарство «Міжріччя» користується земельною ділянкою з кадастровим номером 26102914000:07:001:1961 площею 300,7 га без правових підстав, оскільки державний акт на право постійного користування землею від 15.04.1995 серія ІФ 19-01-1/000003 видавався Державному орендному рибному господарству «Міжріччя», а у процесі приватизації останнього до відповідача не перейшло право на постійне користування оспорюваною землею.

Гідротехнічні споруди, які перебували у віданні Державного орендного рибного господарства «Рибне господарство «Міжріччя», в процесі приватизації вказаного підприємства не увійшли до статутного фонду АТ «Рибне господарство «Міжріччя», а залишились у державній власності і на даний час перебувають на балансі ДП «Айфіш».

АТ «Рибне господарство «Міжріччя» не уклало договору оренди на оспорювану земельну ділянку, земельний податок та орендну плату за користування земельною ділянкою не сплачувало.

Разом з тим, у відповідача відсутній паспорт рибогосподарської технологічної водойми та дозвіл на спеціальне використання водних ресурсів у рибогосподарських водних об`єктах.

Позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі з аналогічних прокурором підстав.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 19.06.2024 позовні вимоги Керівника Калуської окружної прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації задоволено. Зобов`язано Акціонерне товариство «Рибне господарство «Міжріччя» усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою за кадастровим номером 2610291400:07:001:1961, площею 300,700 га для рибогосподарських потреб за межами м. Болехів, сіл Гузіїв та Міжріччя Болехівської міської ради шляхом припинення її використання. Зобов`язано Акціонерне товариство «Рибне господарство «Міжріччя» повернути земельну ділянку з кадастровим номером 2610291400:07:001:1961 площею 300,700 га для рибогосподарських потреб за межами м. Болехів, сіл Гузіїв та Міжріччя Болехівської міської ради у державну власність в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації (вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76004, ідентифікаційний код 20567921).

При винесені рішення, судом першої інстанції встановлено, що спірна земельна ділянка загальною площею 300,7 га відноситься до земель водного фонду, цільове призначення земельної ділянки: для рибогосподарських потреб.

Враховуючи те, що оспорювана земельна ділянка за своїм цільовим призначенням належить до земель водного фонду і знаходиться за межами населеного пункту, на якій знаходяться гідроспоруди об`єкти нерухомого майна, а тому право на розпорядження земельною ділянкою водного фонду державної власності має Івано-Франківська обласна державна адміністрація.

Місцевий господарський суд з матеріалів справи встановив, що гідротехнічні споруди, які перебували у віданні Державного орендного рибного господарства «Міжріччя», в процесі приватизації вказаного підприємства не увійшли до статутного фонду АТ «Рибне господарство «Міжріччя», а залишились у державній власності і на даний час перебувають на балансі ДП «Айфіш».

Відтак, суд вказав, що беручи до уваги той факт, що на земельній ділянці розташовані об`єкти державного майна, така земельна ділянка в силу законодавства не може перебувати у постійному користуванні суб`єкта господарювання приватного права.

У матеріалах справи відсутні докази звернень АТ «Рибне господарство «Міжріччя» з приводу укладання договору оренди на земельну ділянку водного фонду площею 300,7 га, яка використовується відповідачем на території Болехівської міської територіальної громади до Івано-Франківської обласної державної адміністрації, таким чином, у АТ «Рибне господарство «Міжріччя» відсутні підстави для використання водних об`єктів на земельній ділянці площею 300,7, відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню.

Не погодившись з даним рішенням суду Акціонерне товариство «Рибне господарство «Міжріччя» звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 29.07.2024 (вх. № 01-05/2200/24 від 01.08.2024) у якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.06.2024 у справі №909/224/24 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апелянт вказує, що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема зазначає, наступне.

Господарським судом Івано-Франківської області, на переконання скаржника, помилково трактується такий вид господарської діяльності як аквакультура, суб`єктом якого є Акціонерне товариство «Рибне господарство «Міжріччя», що здійснює свою рибогосподарську діяльність на ставках, розташованих в заплаві р. Сукіль за межами с. Міжріччя, м. Болехів Івано-Франківської області, згідно Державного акту на право постійного користування для ведення рибного господарства від 25.03.1995 року.

Господарським судом Івано-Франківської області, некоректно Документ сформованийв системі «Електроннийсуд» 13.09.2024 3 трактується таке поняття як гідротехнічні споруди та принципи їх експлуатації. Це у свою чергу помилково відтворює наявну ситуацію щодо рибогосподарської діяльності Акціонерного товариства «Рибне господарство «Міжріччя» на ставках, розташованих в заплаві р. Сукіль за межами с. Міжріччя, м. Болехів Івано-Франківської області, згідно Державного акта на право постійного користування для ведення рибного господарства від 25.03.1995 року.

В рішенні Господарського суду Івано-Франківської області зазначено, що в результаті зміни законодавства, а також після реорганізаційних змін «Орендного рибного господарства «Міжріччя», в Акціонерне товариство «Рибне господарство «Міжріччя», незважаючи на документи про правонаступництво, відсутні підстави для використання водних об`єктів на земельній ділянці площею 300,7 га на основі Державного акта на право постійного користування від 15.04.1995 року серії ІФ 19- 01-1/000003, що, на думку апелянта, є хибним висновком.

Керівник Калуської окружної прокуратури Івано-Франківської області подав до суду відзив на апеляційну скаргу (вих. №01-04/6068/24 від 13.09.2024), в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою та висновків місцевого господарського суду не спростовує.

У судове засідання 22.01.2025 з`явився прокурор та представник позивача, надали пояснення, проти доводів апеляційної скарги заперечили.

У судове засідання 22.01.2025 з`явився представник відповідача, надав пояснення, доводи апеляційної скарги підтримав.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Згідно з рішенням Болехівської міської ради Івано-Франківської області від 24.03.1995 Державному орендному рибному господарству "Міжріччя" було надано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 301 га для ведення рибного господарства, в тому числі за Болехівською міською радою 53 га, Гузіївською сільською радою - 8 га, Міжрічанською сільською радою - 240 га. На підставі даного рішення видано державний акт на право постійного користування землею, площею 300,7 га, серії ІФ №19-01-1/000003 від 15.04.1995, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №3

У подальшому Державне орендне рибне господарство «Міжріччя» в процесі приватизації було реорганізовано в АТ «Орендне рибне господарство «Міжріччя».

Відповідно до статуту АТ «Рибне господарство Міжріччя» в редакції 2020 року Акціонерне товариство «Рибне господарство «Міжріччя» є новим найменуванням Публічного акціонерного товариства «Рибне господарство «Міжріччя». Публічне акціонерне товариство «Рибне господарство «Міжріччя» в результаті зміни найменування є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Рибне господарство «Міжріччя», яке, у свою чергу, засноване на основі «Орендного рибного господарства «Міжріччя» відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні товариства» № 1099 від 11.09.1996, Законів України «Про господарські товариства» № 12-76-ХІ від 19.09.1991 зі змінами й доповненнями, «Про приватизацію державного майна" від 04.03.1992 року зі змінами й доповненнями, «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» від 10.07.1996 року, та згідно із Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України в Івано-Франківській області від 22.01.2002 року № 24.

Наказом Державного департаменту рибного господарства України від 20.11.2003 за № 333 затверджено Акт прийому-передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду ВАТ «Рибне господарство «Міжріччя», на баланс державного підприємства «Укрриба», та закріплено зазначене в Акті майно за ДП «Укрриба» на праві повного господарського відання.

Так, відповідно до Наказу Міністерства аграрної політики та Фонду державного майна України № 126/752 від 06.05.2003 року «Про передачу гідротехнічних споруд» вбачається, що майно господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства, а саме гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та пов`язані з ними робочі машини і обладнання, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів цих товариств та не підлягає приватизації передано до сфери управління Міністерства аграрної політики України та з дозволу Фонду державного майна України (регіональних відділень) орендодавцем майна виступає ДП "Укрриба".

У відповідності до інформації вказаної в листі ДП «Укрриба» від 11.08.2023 № 07-04/91, гідротехнічні споруди 33-х ставів, водоподаючий канал та водововідний канал, що розташовані на території Болехівської ОТГ, за межами с. Міжріччя і м. Болехів, які не увійшли до статутного фонду ВАТ «Рибгосп Міжріччя» відповідно до договору оренди державного майна № 31/22 від 10.11.2022 укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях та ФГ "Мельничок", передані в оренду ФГ «Мельничок» на період воєнного стану та рік після його припинення чи скасування. За згодою сторін 16.01.2024 майно повернуто балансоутримувачу - державному підприємству «Айфіш», по акту приймання передачі від 16.01.2024.

Відповідно до наказу Державного агентства меліорації та рибного господарства України № 338 від 13.09.2023 гідротехнічні споруди 33-х ставів, водоподаючий канал та водовідвідний канал (Івано-Франківська область, Калуський район, на території Болехівської ОТГ, за межами с. Міжріччя і м. Болехів) передані з балансу державного підприємства «Укрриба» на баланс державного підприємства «Айфіш» по акту приймання-передачі, який затверджено Держрибагенством 10.10.2023.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру земельна ділянка водного фонду площею 300,7 га сформована і їй присвоєно кадастровий номер 2610291400:07:001:1961.

Згідно інформації Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 24.08.2023 за № 10424/5/09-19-13-05-15 земельна ділянка площею 300,7 га, яка розташована за межами с. Міжріччя за АТ «Рибне господарство «Міжріччя» не обліковується і не оподатковується.

20.07.2023 проведено акт обстеження земельної ділянки в присутності керівника АТ «Рибне господарство «Міжріччя», відповідно до якого встановлено, що земельна ділянка державної форми власності, кадастровий номер не визначений, право постійного користування не зареєстроване у Державному реєстрі речових прав. Місце розташування земельної ділянки за межами населених пунктів с. Міжріччя, с. Гузіїв, м. Болехів. Узбережжя вкриті змішаною деревно-чагарниковою рослинністю. Аналогічний акт обстеження земельної ділянки водного фонду складений 12.12.2023 року, який підтверджує, що ставки заросли водно-болотною рослинністю, очеретом.

У зв`язку з встановленням факту використання вищевказаної земельної ділянки не за призначенням, було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09.01.2024 за № 42024090000000002 із попередньою правовою кваліфікацією за ч.1 ст. 239-2 КК України.

На виконання постанови слідчого в даному кримінальному провадженню залучено спеціаліста відділу державного контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадасту в Івано-Франківській області

27.02.2024 Головним управлінням Держгеокадасту в Івано-Франківській області надано довідку спеціаліста у кримінальному провадженню № 42024090000000002 по земельній ділянці з кадастровим номером 2610291400:07:001:1961 площею 300,7000 га, яка розташована в межах Болехівської міської ради, цільове призначення - землі водного фонду, вид цільового призначення - для рибогосподарських потреб.

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, станом на 20.02.2024 в ньому відсутні - відомості про право власності, інші речові права, іпотеки, обтяження на земельну ділянку кадастровий номер 2610291400:07:001:1961.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.

Щодо звернення прокурора.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Системне тлумачення положень ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі № 925/383/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічні висновки викладено у пунктах 38 - 40, 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Отже, прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави, має визначити компетентний орган та довести, у чому полягає невжиття компетентним органом заходів для захисту порушених прав, які підлягають захисту у спосіб, який обрав прокурор, і зокрема, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Подання Калуською окружною прокуратору позовної заяви обумовлено необхідністю відновлення та захисту порушених інтересів держави, які полягають у неухильному дотриманні природоохоронного законодавства України та пред`являвся в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації, яка є органом уповноваженим державою здійснювати функції у відповідних спірних правовідносинах.

Так, Калуською окружною прокуратурою повідомлено Івано-Франківську обласну державну адміністрацію листом № 09.52/1-58-936 вих-23 від 23.08.2023 про факт користування відповідачем земельною ділянкою водного фонду без правових підстав та вжиття заходів щодо усунення виявлених порушень.

У відповідь Івано-Франківська обласна державна адміністрація листом № 5531/8187/6-23/01-077 від 11.09.2023 повідомила Калуську окружну прокуратуру про те, що до них звернень від установ, організацій, підприємств з приводу укладення договору оренди на спірну земельну ділянку водного фонду площею 300,7 га не надходило.

Факт не звернення до суду позивача з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган не виконує свої повноваження щодо захисту інтересів держави.

Матеріалами справи також підтверджується, що прокуратура звернулася до Івано-Франківської обласної державної адміністрації із повідомленням № 09.52/1-58-268ВИХ-24 від 29.02.2024 в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» про намір звернутися до суду із відповідним позовом.

Враховуючи вищезазначене та зважаючи на те, що позивач самостійно не звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача плати за користування земельною ділянкою, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та мав змогу захистити інтереси держави, що свідчить про неналежний захист позивачем законних інтересів держави, суд приходить до висновку про підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави.

Щодо предмету спору.

За змістом ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Згідно з ч. 1 ст. 58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів; ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

Спірна земельна ділянка загальною площею 300,7 га відноситься до земель водного фонду, цільове призначення земельної ділянки: для рибогосподарських потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 ЗК України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування: а) державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо; б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об`єктами портової інфраструктури; в) державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури; г) військовим частинам Державної прикордонної служби України у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій. (ч. 3 ст. 59 ЗК України)

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і внутрішнього водного транспорту в порядку, встановленому законом (ч. 4 ст. 59 ЗК України)

Частиною 5 ст. 122 ЗК України передбачено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Також згідно з п. 24 Перехідних положень ЗК України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

Враховуючи те, що оспорювана земельна ділянка за своїм цільовим призначенням належить до земель водного фонду і знаходиться за межами населеного пункту, на якій знаходяться гідроспоруди об`єкти нерухомого майна, а тому право на розпорядження земельною ділянкою водного фонду державної власності має Івано-Франківська обласна державна адміністрація.

Відповідно ст. 85 ВК України передбачено, що порядок надання земель водного фонду у користування та припинення користування ними встановлюється земельним законодавством. У постійне користування землі водного фонду надаються військовим частинам Державної прикордонної служби України з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані.

Відповідач здійснює свою рибогосподарську діяльність на ставках, розташованих в заплаві р. Сукіль за межами с. Міжріччя, м. Болехів Івано- Франківської області, згідно Державного акта на право постійного користування для ведення рибного господарства від 25.03.1995 року однак Державний акт на право постійного користування для ведення рибного господарства від 25.03.1995 видавався Державному орендному рибному господарству «Міжріччя», на даний час організаційна форма підприємства змінилась.

Разом з тим, на вказаній земельній ділянці розміщене державне майно - гідротехнічні споруди, яке в процесі приватизації вказаного підприємства не увійшло до статутного фонду відповідача.

На даний час гідротехнічні споруди 33-х ставів, водоподаючий канал та водовідвідний канал (Івано-Франківська область, Калуський район, на території Болехівської ОТГ, за межами с. Міжріччя і м. Болехів) знаходяться на балансі державного підприємства «Айфіш».

Також, згідно інформації Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 24.08.2023 за № 10424/5/09-19-13-05-15 земельна ділянка площею 300,7 га, яка розташована за межами с. Міжріччя за АТ «Рибне господарство «Міжріччя» не обліковується і не оподатковується.

Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів вказує, що земельна ділянка водного фонду загальною площею 300,7 га. без відповідних на те законних підстав перебуває у користуванні відповідача за яку він не сплачує ні оренду ні податок за землю.

Зокрема, спірна земельна ділянка надавалася у постійне користування суб`єкту господарювання загальнодержавної власності, в процесі приватизації якого було перетворено на суб`єкта господарювання приватного права, що відповідно до вимог ЗК України не має права на набуття прав на землю, в тому числі водного фонду на правах постійного користування.

Отже, відповідач без правових підстав користується землями водного фонду площею 300,7 га. державної форми власності за межами м. Болехів, сіл Гузіїв та Міжріччя Болехівської міської ради.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду 21.11.2019 у справі № 918/194/19 виклав правову позицію Верховного Суду: згідно зі ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Враховуючи викладене, колегія суддів вказує, що коли внаслідок реорганізації суб`єкт перестає відповідати встановленим ст. 92 ЗК України вимогам, набуття ним права постійного користування земельною ділянкою є неможливим в силу прямої вказівки закону.

Щодо доводів відповідача про те, що останній користується спірною земельною ділянкою згідно державного акта на право постійного користування землею від 15.04.1995 серія ІФ 19-01-1/000003 і як правонаступник зберігає право користування нею, оскільки вищезазначений державний акт, виданий Державному орендному рибному господарству «Міжріччя» не є правовстановлюючим документом для АТ «Рибне господарство «Міжріччя», який би надавав йому право користування водними об`єктами чи землями водного фонду, колегія суддів вказує наступне.

За змістом ч. 4, 5 ст. 59 ЗК України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

Згідно з ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ст. 51 ВК України у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

При цьому, згідно ст. 1 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта - установлена на відповідний термін сукупність вимог, умов та заходів щодо обсягів робіт з відтворення водних біоресурсів за їх віковими та видовими характеристиками, строків лову, типів і кількості знарядь та засобів лову, обсягів вилучення, регламентації любительського рибальства, ощадливого використання водних біоресурсів рибогосподарського водного об`єкта (його частини).

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про аквакультуру» рибогосподарський водний об`єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» використання водних біоресурсів, які перебувають у стані природної волі, здійснюється в порядку загального і спеціального використання.

Разом з тим, згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» суб`єкти рибного господарства мають право на користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів на недискримінаційних умовах у встановленому порядку.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 36 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» юридичні та фізичні особи мають право користуватися водними біоресурсами як об`єктами права власності Українського народу відповідно до Конституції України та цього Закону.

У матеріалах справи відсутні докази звернень АТ «Рибне господарство «Міжріччя» з приводу укладання договору оренди на земельну ділянку водного фонду площею 300,7 га, яка використовується відповідачем на території Болехівської міської територіальної громади до Івано-Франківської обласної державної адміністрації.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що у АТ «Рибне господарство «Міжріччя» відсутні підстави для використання водних об`єктів на земельній ділянці площею 300,7 га на основі Державного акту на право постійного користування землею від 15.04.1995 серії ІФ 19-01-1/000003, оскільки цей акт був виданий Державному орендному рибному господарству «Міжріччя», організаційно-правова форма якого змінилася.

Щодо посилання апелянта про те, що він є суб`єктом рибогосподарської діяльності у формі аквакультури, яка не відноситься ні до загального і ні до спеціального використання водних біоресурсів, а є окремим видом рибогосподарської діяльності, яка регламентується Законом України «Про аквакультуру», колегія суддів вказує наступне.

18.09.2012 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про аквакультуру», який визначає принципи державної політики, основні засади розвитку і функціонування аквакультури, правові основи діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у сфері аквакультури.

За змістом цього Закону аквакультура (рибництво) - сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об`єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг.

Порядок здійснення рибогосподарської меліорації водних об` єктів (їх частин), рибогосподарських технологічних водойм затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері рибного господарства.

Водночас Закон України «Про аквакультуру» також визначає необхідність отримання права на користування водоймою (її частиною) та земельною ділянкою в порядку, встановленому ЗК України та ВК України: стаття 14 «Особливості умов здійснення аквакультури та надання рибогосподарського водного об`єкта (його частини), рибогосподарської технологічної водойми, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, а також акваторії (водного простору) виключної (морської) економічної зони України в користування на умовах оренди для цілей аквакультури»; стаття 14-1. Особливості надання гідротехнічних споруд для цілей аквакультури у користування на умовах оренди; стаття 14-2. Особливості умов надання гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми у користування на умовах оренди.

Таким чином, відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про аквакультуру» рибогосподарський водний об`єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України.

Частиною 1 статті 15 «Рибальство для цілей аквакультури» Закону України «Про аквакультуру» визначено, що добування (вилов) водних біоресурсів для цілей аквакультури здійснюється упродовж визначеного законодавством промислового періоду, а також, у разі потреби, в період нересту відповідно до законодавства.

В такий спосіб, посилання на те що у відповідача є правові підстави щодо використання земельної ділянки на підставі Державного акта - права постійного землекористувача, з одного боку, а, з іншого боку, про незастосовність до спірних правовідносин положень Закону України «Про аквакультуру» за встановлених обставин не відповідають наведеним вище приписам законодавства і не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що наявні у відповідача листи, ані дозволи на спеціальне водокористування від 30.11.2023, ані паспорт рибогосподарської технологічної водойми, який був розроблений в 2019 році не можуть замінювати собою встановленого законом порядку надання, та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об`єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водними об`єктами.

Посилання скаржника на те, що на них не поширюватися умови Режимів рибогосподарської експлуатації водних об`єктів (його частини), спростовується інформацією сектору у Рівненській області Державного агентства водних ресурсів України за № 365/РВ/21-23 від 25.08.2023 в якій вказано, що сектором у Рівненській області було встановлено режим роботи штучних водних об`єктів в басейні р. Гериня ( права притока річки Сукіль, ліва притока річки Свіча, басейн річки Дністер) на 2023 рік, які розташовані за межами м Болехів та с. Міжріччя Калуського району Івано - Франківської області, який було розроблено Дністровським басейновим управлінням водних ресурсів.

Разом з тим, у постановах Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №908/2153/20, від 16.06.2021 у справі № 912/1941/20, від 06.10.2021 у справі № 914/1326/16 висловлено правову позицію про те, що ані режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта, ані дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, які надають право користування водними об`єктами чи землями водного фонду та не можуть визначати правових підстав користування водними об`єктами.

Також посилання на те, що AT «Рибне господарство «Міжріччя» 30.11.2023 було отримано Дозвіл на спеціальне водокористування за №113/ІФ/49д-23, згідно якого відповідач є вторинним водокористувачем, і має право використовувати водні ресурси для своєї рибогосподарської діяльності і вимагати від первинного водокористувача ДП «Айфіш» дотримання вимог статті 43 Водного кодексу України. ( тобто 1) здійснювати загальне та спеціальне водокористування; 2) використовувати водні об`єкти на умовах оренди;) не підтверджено, оскільки відсутній договір оренди гідроспоруд з ДП «Айфіш».

За наведених обставин, колегія суддів вказує, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що у відповідача немає правових підстав для постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2610291400:07:001:1961, площею 300,700 га.

Умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця). Такий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №910/1310/19, від 27.10.2021 у справі №916/1769/20, від 07.06.2023 у справі №904/1270/22.

Акціонерне товариство «Рибне господарство «Міжріччя» на земельну ділянку водного фонду договір оренди не уклав, чим порушує вимоги ст. 51 Водного кодексу України, також не сплачує податки за землю і не декларує користування земельною ділянкою з кадастровим номером 26102914006:07:001:1961, площею 300,700га для рибогосподарських потреб.

Відтак, колегія суддів вказує, що Господарський суд Івано-Франківської області дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Підсумовуючи все вищевказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.06.2024 у справі №909/224/24.

За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Рибне господарство «Міжріччя» б/н від 29.07.2024 (вх. № 01-05/2200/24 від 01.08.2024) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.06.2024 у справі №909/224/24 залишити без змін.

3. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено 03.02.2025.

Головуючий суддя О.С. Скрипчук

СуддяН.М. Кравчук

Суддя О.І. Матущак