Постанова

від 28.01.2025 по справі 915/202/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 рокум. ОдесаСправа № 915/202/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури: Шафарчук О.В.,

від Миколаївської обласної військової адміністрації: не з`явився

від Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області: не з`явився

від Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури Миколаївської області

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.07.2024 року, суддя в І інстанції Смородінова О.Г., повний текст якого складено 02.08.2024, в м. Миколаєві

у справі №915/202/24

за позовом: заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури Миколаївської області

в інтересах держави в особі: Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації)

до відповідачів:

1. Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області;

2. Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України

про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2024 року заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури Миколаївської області звернувся до Господарського суду Миколаївської області, в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) з позовною заявою, в якій просив суд:

-усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 26.11.2019 № 10277/0/14-19-СГ в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Ковалівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області загальною площею 429,2597 га, на підставі якої сформовано земельну ділянку площею 21,0939 га з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008;

-усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації (ЄДРПОУ 00022579) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 10.12.2020 № 41-ОТГ в частині передачі територіальній громаді, в особі Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області, у комунальну власність земельної ділянки площею 21,0939 га з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 (№ 44 Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що передаються у комунальну власність територіальної громади, в особі Ольшанської селищної ради Миколаївської області, що є додатком до вказаного наказу);

-усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації (ЄДРПОУ 00022579) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування вчиненої 21.10.2019 у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 площею 21,0939 га, розташованої в межах території Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 накладається на землі державного лісового фонду, що свідчить про те, що спірна земельна ділянка на час її інвентаризації та реєстрації у Державному земельному кадастрі, а також передачі її у комунальну власність і на теперішній час, частково належить до земель державного лісового фонду та не вилучалась з постійного користування державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства. Разом з цим, відбулося фактичне вилучення цієї ділянки із земель державного лісового фонду без згоди власника в особі Кабінету Міністрів України (на час прийняття оскаржуваного наказу) та постійного землекористувача ДСГП «Ліси України».

Крім того, у позові зазначено, що незаконне вилучення ГУ ДГК в області спірної земельної ділянки із земель державного лісового фонду в подальшому призвело до зміни її правового статусу, а саме державна власність змінена на комунальну, а розпорядник з держави на територіальну громаду. Зокрема, ГУ ДГК в області, приймаючи спірний наказ про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, фактично віднесло спірну ділянку до земель сільськогосподарського призначення державної форми власності. Таким чином, із власності держави, в особі Кабінету Міністрів України, поза волею власника вибула земельна ділянка державного лісового фонду.

Окрім того, прокурор зазначив, що відновлення порушених інтересів держави потребує скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 частково (площею 5,09 га) накладається на землі державного лісового фонду, а отже не може в цій частині відноситися до земель сільськогосподарського призначення та існувати у встановлених межах.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 23.07.2024 у справі №915/202/24 позовні вимоги задоволено частково; усунуто перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування вчиненої 21.10.2019 у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 площею 21,0939 га, розташованої в межах території Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області. В задоволенні решти позовних вимог в частині усунення перешкод Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом часткового визнання незаконними і скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 26.11.2019 №10277/0/14-19-СГ та від 10.12.2020 №41-ОТГ відмовлено позивачу. Стягнуто з Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області на користь Миколаївської обласної прокуратури 3028 грн судового збору.

Суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка на час її реєстрації у Державному земельному кадастрі, а також віднесення до земель сільськогосподарського призначення з подальшою передачею у комунальну власність, частково належить до земель державного лісового фонду. На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №10277/0/14-19-СГ від 26.11.2019, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель, на підставі якої сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 та віднесено до земель сільськогосподарського призначення, в односторонньому та позасудовому порядку, з перевищенням наданих законом повноважень, незаконно вилучено поза волею належного розпорядника держави в особі Кабінету Міністрів України та постійного землекористувача Філії «Миколаївське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» спірну земельну ділянку із земель лісогосподарського призначення зі зміною її цільового призначення та всупереч встановленого мораторію на вилучення земель, які перебувають у постійному користуванні державного підприємства.

Разом з цим, суд зазначив, що у цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимоги про усунення перешкод Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом часткового визнання незаконними і скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, якого і визначив відповідачем. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації)) до неї самої (в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області).

Тому, в частині вимог прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) про усунення перешкод Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом часткового визнання незаконними і скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 26.11.2019 № 10277/0/14-19-СГ та від 10.12.2020 № 41-ОТГ, цей позов є позовом держави до неї самої. За таких підстав, у задоволенні позову в зазначеній частині слід відмовити з огляду на те, що такі позовні вимоги є спрямованими державою до неї самої.

Щодо вимоги про усунення Миколаївській обласній державній адміністрації перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008, суд зазначив, що оскільки спірна земельна ділянка лише частково входить до земель державного лісового фонду, то вказане позбавляє можливості вимагати її витребування (чи повернення) у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, так як окремо ділянка лісогосподарського призначення не сформована. При цьому, формування обласною державною адміністрацією земель лісового фонду в частині їх накладення на вже сформовані спірні землі транспорту, державна реєстрація яких не скасована, є неможливим, з огляду на існування цієї ділянки у встановлених межах та набуття на неї права комунальної власності.

Суд погодився з доводами прокурора про те, що зайняття земельних ділянок, зокрема шляхом часткового накладення, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним з позбавленням власника його володіння цими ділянками. У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора в частині усунення Миколаївській обласній державній адміністрації перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури Миколаївської області, в якій останній просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.07.2024 у справі №915/202/24 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор вказує на необхідність врахування положень ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» в частині обов`язковості скасування рішення органу влади про затвердження землевпорядної документації, на підставі якої незаконно сформовано земельну ділянку. Єдиною підставою для скасування в Державному земельному кадастрі незаконної державної реєстрації земельної ділянки є судове рішення про скасування такої державної реєстрації разом зі скасуванням рішення органу державної виконавчої влади, яким затверджено документацію, на підставі якої сформовано відповідну ділянку.

Прокурор зазначає, що ототожнення відповідача - ГУ ДГК в області з державою є неможливим. Відповідно, не можна погодитися з думкою суду про те, що у спірних правовідносинах збігаються позивач та відповідач у одній особі, що суперечить вимогам ст. 45 ГПК України. У даному спорі прокурор визначив позивачем Миколаївську обласну державну адміністрацію, а відповідачами ГУ ДГК в області та Ольшанську селищну раду. Зазначені суб`єкти є окремими юридичними особами, які мають власні законодавчі повноваження, у тому числі щодо виконання прав та обов`язків власника земель від імені Українського народу та територіальної громади. Так, Миколаївська обласна державна адміністрація у спірних правовідносинах виступає від імені Українського народу розпорядником земель державного лісового фонду (ст.ст. 122, 149 ЗК України). До повноважень ГУ ДГК в області та Ольшанської селищної ради розпорядження землями державного лісового фонду не відноситься. Отже, прокурором визначено сторін судового процесу з дотриманням норм процесуального права. Суттю спору у даній справі є відновлення права позивача (Миколаївської облдержадміністрації) на землі державного лісового фонду, які відповідач (ГУ ДГК в області) під час проведення інвентаризації сільськогосподарських земель, поза волею держави вилучив із постійного користування державного підприємства, змінивши при цьому їх цільове призначення, та передав у комунальну власність (Ольшанської селищної ради), для цілей, не пов`язаних з веденням лісового господарства. Отже, характер спору вочевидь є таким, що за змістом ст. 158 ЗК України може бути розглянутий та вирішений виключно судом.

Стверджує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2024 у справі №927/1206/21 виклала правову позицію про можливість заявлення негаторного позову на захист інтересів держави, у тому числі, шляхом визнання незаконним та скасування наказів територіального органу Держгеокадастру. Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що серед способів захисту порушених прав та інтересів законодавець у п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України розрізняє визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади. Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Питання можливості оскарження наказів ГУ ДГК в області, на підставі яких незаконно сформовано землі сільськогосподарського призначення, що частково накладаються на ділянки державного лісового фонду та наявності чи відсутності позову держави до неї самої також досліджувалося судами у справах №916/1749/22, №916/1750/22, за результатами розгляду яких Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду 22.05.2024 виніс постанови, якими позовні вимоги прокурора задовольнив. Окрім того, поза увагою суду залишилась актуальна правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у п.п. 141-149 постанови від 11.06.2024 у справі №925/1133/18. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у цій справі виснувала, що оскільки спірним рішенням органу влади чи місцевого самоврядування змінено цільове призначення земельної ділянки, то таке рішення не вичерпало своєї дії шляхом його виконання, воно є чинним та породжує відповідні правові наслідки. Отже, якщо прокурор вважає, що порушення інтересів держави полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, то вимога про визнання незаконним та скасування відповідно рішення органу влади (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) є належною та ефективною. Прокурор може звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування такого рішення. Таким чином, обраний прокурором спосіб захисту порушених інтересів держави шляхом оскарження наказів уповноваженого органу безпосередньо передбачений у п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України та є ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору.

Таким чином, враховуючи положення ст. 79-1 ЗК, ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» та ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за умови скасування державної реєстрації ділянки у Державному земельному кадастрі, обов`язково та одночасно з цим мають бути визнані судом незаконними та скасовані спірні накази ГУ ДГК в області. В іншому випадку, задоволення позовних вимог тільки щодо скасування у ДЗК державної реєстрації земельної ділянки не лише суперечить вимогам закону, а й не призводить до відновлення порушених інтересів держави, оскільки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме залишатиметься зареєстрованим право комунальної власності на відповідну земельну ділянку сільськогосподарського призначення, та є не виконуваним.

У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області просить скасувати рішення повністю та закрити провадження у даній справі.

Зазначає, що всі вимоги спрямовані до Головного управління як відповідача у справі. Хоч до числа відповідачів у справі прокурором також було віднесено і Ольшанську селищну раду Миколаївського району Миколаївської області, проте жодної позовної вимоги до цього органу місцевого самоврядування прокурором заявлено не було. І це не дивлячись на те, що саме Ольшанська селищна рада на час звернення прокурора із позовом до суду була власником спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 площею 21,0939 га. Про цей факт Головне управління вказувало у своєму відзиві на позов і підтверджувало це належними та допустимими доказами поданими у справі.

Головне управління не має жодних правомочностей відносно спірної земельної ділянки, які на час звернення прокурора до суду мала Ольшанська селищна рада. Як доказ таких тверджень Головного управління є той факт, що під час розгляду справи №915/202/24 у суді, Ольшанська селищна рада розпорядилася спірною земельною ділянкою з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008. А саме, здійснила її поділ на дві окремі земельні ділянки з такими кадастровими номерами 4824286000:06:000:0018 та 4824286000:06:000:0018.

На час ухвалення судом першої інстанції рішення у справі №915/202/24, реєстрація спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 (21,0939 га) у Державному земельному кадастрі вже була скасована. У зв`язку із тим, що спірна земельна ділянка перестала існувати, як об`єкт майнових прав, державна реєстрація права власності Ольшанської селищної ради на неї також була припинена. Із вказаного слідує, що Рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.07.2024 У справі №915/202/24 було ухвалено за умов, коли предмет позову перестав існувати.

Обґрунтування прокурором своєї позиції з посиланням на ч.10 ст.24 Закону України «Про державний земельний кадастр» є помилковим, адже її реалізація у спірних правовідносинах неможлива без заявлення прокурором у поданому ним позові, такої позовної вимоги як «скасувати державну реєстрацію права на земельну ділянку з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008»

До відзиву додано нові докази: інформацію з ДРРП, копію проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину України ОСОБА_1 , шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 4824286000:06:000:0018 площею 2 га у приватну власність, за яким ця ділянка утворилася зі спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008.

У відповіді на відзив прокурор зазначив, що для розгляду доводів ГУ ДГК в області щодо відсутності підстав для скасування державної реєстрації спірної ділянки у ДЗК, ГУ ДГК в області мало б подати апеляційну скаргу на судове рішення. Однак, ГУ ДГК в області не подало апеляційну скаргу на рішення суду в частині задоволення позовних вимог прокурора.

Докази, подані ГУ ДГК в області до суду апеляційної інстанції не повинні прийматися до уваги, а обставини поділу спірної землі та подальшої реєстрації права, не можуть слугувати підставою для відмови у задоволенні позову прокурора. Тим більше, що ці обставини стосуються виключно позовної вимоги про скасування у ДЗК земельної ділянки, а ця вимога судом першої інстанції розглянута та задоволена, та жодною із сторін в цій частині рішення суду в апеляційному порядку не оскаржене. Спірні ж накази ГУ ДГК в області залишаються чинними на цей час, не скасовані та тягнуть за собою відповідні наслідки (зміну цільового призначення землі та форми власності із державної у комунальну), з огляду на що спір є актуальним та повинен бути розглянутий в частині визнання незаконними та скасування наказів ГУ ДГК в області в суді апеляційної інстанції, відповідно до доводів та міркувань, викладених у апеляційній скарзі прокурора.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та призначено справу №915/202/24 до розгляду на 26.11.2024 об 11:00 та в подальшому відкладено на 28.01.2025 об 11:00.

В судовому засіданні 28.01.2025 брав участь представник прокуратури. Представники Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації), Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області та Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України не з`явилися, про день, час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представників Миколаївської обласної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області та Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду заяви по суті.

Щодо долучених Головним управлінням Держгеокадастру до відзиву на апеляційну скаргу нових доказів, а саме інформацію з ДРРП, копію проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину України ОСОБА_1 , шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 4824286000:06:000:0018 площею 2 га у приватну власність, за яким ця ділянка утворилася зі спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008.

Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апеляційний суд зауважує, що виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції. В той же час, процесуальне законодавство допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак, є неприйнятною ситуація, коли сторона просить долучити до матеріалів справи нові докази лише з підстав її необізнаності щодо необхідності подання усіх наявних в неї доказів чи її суб`єктивної позиції щодо недоречності їх подання. Тим більше не може вважатися поважною причиною те, що суд не вимагав подання певних доказів, оскільки господарський процес побудований на принципах диспозитивності та змагальності сторін, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а тому останні повинні добросовісно користуватися процесуальними правами та надавати суду усі наявні у них докази, якими обґрунтовуються їх вимоги та заперечення, разом із першими заявами по суті справи.

Колегія суддів зважає, що прийняття судом до розгляду несвоєчасно поданих доказів без поважних на те причин, а лише через неналежну підготовку сторони щодо судового розгляду справи, порушує імперативні норми Господарського процесуального кодексу України та унеможливлює дотримання принципу рівності учасників справи і неупередженості суду.

До того ж, як передбачено ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, (яким відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів), яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15 та від 14.01.2020 у справі № 925/1082/18).

Згідно із частиною восьмою статті 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до правового висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача).

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведена у постанові від 16.06.2021 у справі №915/2222/19).

Судова колегія наголошує, що нові докази, які додані відповідачем разом з відзивом на апеляційну скаргу, подані із порушенням норм Господарського процесуального кодексу, без клопотання про доручення таких доказів та без посилання на неможливість подання останніх в порядку встановленому ч. 3 ст. 269 ГПК України.

Як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і при поданні апеляційної скарги, відповідач не повідомляв суд про неможливість надання доказів до матеріалів справи, які останній намагається наразі долучити на стадії апеляційного перегляду справи.

Не доведено відповідачем і винятковості випадку неможливості подання цих доказів до та/або під час розгляду справи в суді першої інстанції, з урахуванням того, що у сторін, які зацікавлені в позитивному вирішенні справи на свою користь, не було перешкод в представленні суду усіх доказів, які, як вони вважають, підтверджують обґрунтованість їх вимог та заперечень.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що Головне управління Держгеокадастру не дотрималося чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції а саме ч. 3 ст. 269 ГПК України, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки таким доказам (аналогічна позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №904/3582/18, від 04.04.2019 у справі №918/329/18).

Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представника прокуратури, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Щодо підстав представництва прокуратурою інтересів держави в особі позивача, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Статтею 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (ч. 2 ст. 1 Лісового кодексу України.

За змістом статті 55 Земельного кодексу України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 Лісового кодексу України полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (ст.5 Лісового кодексу України).

Згідно з приписами ст. 8 Лісового кодексу України, право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

У відповідності до п.4 абз.1 ст. 31 Лісового кодексу України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

Як зазначав прокурор у позові, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання при розпорядженні земельними ділянками лісогосподарського призначення та повернення їх у розпорядження уповноваженого органу - Миколаївської обласної державної адміністрації.

Відповідно до діючої редакції ст. 149 Земельного кодексу України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Пунктом 24 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук). Таким чином, земельні ділянки лісогосподарського призначення, які розташовані за межами населених пунктів, віднесені до земель державної форми власності.

Чинна на даний час редакція ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України передбачає, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб. З урахуванням наведеного, на даний час Чернігівська обласна державна адміністрація (наразі - Чернігівська обласна військова адміністрація) є розпорядником земель державного лісового фонду, в тому числі наділена повноваженнями щодо надання та вилучення земельних ділянок вказаної категорії.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації на території України введено воєнний стан з 24.02.2022, термін якого продовжено указами Президента України 18.03.2022 №133/2022, 18.04.2022 №259/2022, від 12.08.2022 №573/2022, від 07.11.2022 №757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, №254/2023.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 4 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації. Рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.

Повноваження військових адміністрацій визначені ст. 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Зокрема, згідно ч. 1 ст. 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", військові адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України "Про оборону України", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", "Про критичну інфраструктуру", цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Частиною 3 даної статті регламентовано, що районна, обласна військові адміністрації здійснюють на відповідній території повноваження, віднесені до їхньої компетенції цим Законом, а також передбачає повноваження у разі прийняття Верховною Радою України за поданням Президента України рішення, передбаченого частиною третьою статті 10 цього Закону, або у разі тимчасової окупації або оточення адміністративного центру області.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 68/2022 "Про утворення військових адміністрацій" для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, серед інших утворено Миколаївську обласну військову адміністрацію та визначено, що у зв`язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.

Отже, на даний час розпорядником земельних ділянок лісогосподарського призначення за межами населених пунктів, в тому числі спірної земельної ділянки, є Миколаївська обласна державна адміністрація (Миколаївська обласна військова адміністрація).

Враховуючи викладене, Миколаївська обласна державна адміністрація має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель державного лісового фонду, однак заходів до усунення порушень законодавства до моменту звернення прокурора до суду з відповідним позовом не було вжито.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що прокурором обгрунтовано подано позов в інтересах Миколаївської обласної військової адміністрації.

Матеріали справи свідчать, що Миколаївською окружною прокуратурою 03.02.2022 було скеровано до Миколаївської обласної державної адміністрації запит № 50-783вих-22, в якому зазначено про конкретні порушення законодавства при вилученні та зміні цільового призначення спірної ділянки та запропоновано надати інформацію про вжиті або заплановані заходи, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні у т.ч. земельною ділянкою з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 шляхом визнання незаконними і скасування наказів та скасування державної реєстрації такої ділянки, як об`єкта цивільних прав.

У відповідь на вказаний запит Миколаївською обласною державною адміністрацією листом № 05-67/488/5-22 від 15.02.2022 проінформовано про те, що сума видатків на утримання облдержадміністрації не дозволяє здійснити видатки на сплату судового збору в обсязі достатньому для звернення до суду з відповідним позовом, тому адміністрація не заперечує щодо пред`явлення прокуратурою позову з метою захисту інтересів держави та усунення виявлених порушень чинного законодавства.

На повторні запити Миколаївської окружної прокуратури від 18.08.2022 № 50-4450вих-22, від 02.11.2023 № 50-6689вих-23 та від 27.12.2023 № 50-7875вих-23 Миколаївською обласною державною адміністрацією 25.08.2022, 13.11.2023 та 02.01.2024 відповідно, повідомлено, що адміністрацією в судовому порядку заходи щодо спірної земельної ділянки не вживались. Крім того, обласна державна адміністрація не заперечує щодо пред`явлення органами прокуратури позову з метою захисту інтересів держави та усунення виявлених порушень чинного законодавства.

Отже, нездійснення уповноваженим органом захисту інтересів держави і стало підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду з даним позовом.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про дотримання прокурором вимог, передбачених ст. 23 Закону України Про прокуратуру для представництва прокурором в суді інтересів держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації та можливості розгляду позовних вимог по суті.

Щодо суті спору.

Як встановлено у судовому засіданні при безпосередньому дослідженні доказів в суді апеляційної інстанції, наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №10277/0/14-19-СГ від 26.11.2019 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Ковалівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області загальною площею 429,2597 га.

На підставі цієї технічної документації сформовано та зареєстровано у Державному земельному кадастрі, у тому числі земельну ділянку площею 21,0939 га (кадастровий номер 4824286000:06:000:0008, дата реєстрації 21.10.2019), в межах Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області.

Зазначена ділянка сформована як землі запасу сільськогосподарського призначення державної власності.

У подальшому, наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №41-ОТГ від 10.12.2020 передано територіальній громаді, в особі Ольшанської селищної ради Миколаївського району, у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1441,8123 га, що розташовані в межах території вказаної селищної ради, згідно з актом приймання-передачі.

Відповідно до вказаного наказу, переліку, який до нього додавався та акту приймання-передачі від 10.12.2020, у комунальну власність передано земельну ділянку площею 21,0939 га (кадастровий номер 4824286000:06:000:0008, порядковий номер 44).

Крім того, на підставі вказаного наказу 15.01.2021 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Ольшанською селищною радою зареєстровано право комунальної власності на ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008, про що вчинено запис № 40170339.

Прокурор зазначив, що згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання Укрдержліспроект (лист № 61 від 21.01.2022) та долученої до неї фрагменту з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів Андріївського лісництва ДП Миколаївський лісгосп за матеріалами базового лісовпорядкування 2003 та 2013 років, земельна ділянка з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 накладається на землі державного лісового фонду (квартал № 17 виділи 9 13).

Відповідно до даних Південного лісового офісу (лист № 84/24-ВЛ від 06.02.2024, лист № 1040 03.01.2024), інформації Філії Миколаївське лісове господарство Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України (листи № 3 від 02.01.2023, № 88 від 06.02.2024) та даних Державного підприємства Миколаївське лісове господарство, яке в подальшому було припинено шляхом реорганізації, а саме приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України, утвореного наказом Державного лісового агентства лісових ресурсів України від 26.10.2022 №804 Про створення Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України (лист № 42 від 03.02.2022) земельна ділянка площею 21,0939 га з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 частково накладається на землі державного лісового фонду України (квартал № 17 виділів 9-13 Андріївського лісництва).

Відповідно до останнього лісовпорядкування 2013 року, земельні ділянки кварталу № 17 виділів 9-13 входять до земель державного лісового фонду України та описуються як лісові та лісовідновлювальні землі, що перебувають у постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України на підставі Акту на право користування землею від 15.11.1964 та матеріалів лісовпорядкування Проекту організації та розвитку лісового господарства, затвердженого у 2014 році Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням.

Згідно вказаних матеріалів лісовпорядкування в межах кварталу № 17, на якому розташована спірна земельна ділянка, знаходяться заповідні лісові урочища Андріївського лісництва, лісові культури сосна звичайна.

Крім того, відповідно до інформації Південного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (лист № 103 від 21.02.2023) земельна ділянка площею 21,0939 га з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 накладається на землі Андріївського лісництва в кварталі № 17, виділах 9, 10, 11, 12, 13, площа накладення на землі державного лісового фонду становить 5,09 га.

Згідно даних Національної кадастрової системи із застосуванням шару Ліси, який сформовано в рамках інформаційної взаємодії з державним лісовим кадастром, зазначена земельна ділянка накладається на землі державного лісового фонду.

На переконання прокурора, спірна земельна ділянка на час її інвентаризації та реєстрації у Державному земельному кадастрі, а також передачі її у комунальну власність і на теперішній час, частково належить до земель державного лісового фонду та не вилучалась з постійного користування державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства, разом з цим, відбулося фактичне вилучення цієї ділянки із земель державного лісового фонду без згоди власника в особі Кабінету Міністрів України (на час прийняття оскаржуваного наказу) та постійного землекористувача ДСГП «Ліси України», що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Задовольняючи позовну вимогу прокурора про усунення перешкод Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування вчиненої 21.10.2019 у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 площею 21,0939 га, розташованої в межах території Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області, місцевий господарський суд виходив з того, що спірна земельна ділянка на час її реєстрації у Державному земельному кадастрі, а також віднесення до земель сільськогосподарського призначення з подальшою передачею у комунальну власність, частково належить до земель державного лісового фонду, водночас в односторонньому та позасудовому порядку, з перевищенням наданих законом повноважень, незаконно вилучено поза волею належного розпорядника держави в особі Кабінету Міністрів України та постійного землекористувача Філії «Миколаївське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» спірну земельну ділянку із земель лісогосподарського призначення зі зміною її цільового призначення та всупереч встановленого мораторію на вилучення земель, які перебувають у постійному користуванні державного підприємства.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що земельна ділянка з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 не може існувати у встановлених межах, її державна реєстрація повинна бути скасована та створено новий об`єкт (об`єкти) земельних відносин з іншими межами, цільовим призначенням та кадастровими номерами.

Судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що сторонами не заперечується висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовної вимоги прокурора про скасування вчиненої 21.10.2019 у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 площею 21,0939 га, розташованої в межах території Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області.

Як вбачається зі змісту прохальної частини апеляційної скарги, прокурор просить скасувати рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні вимог про усунення позивачу перешкод в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 шляхом визнання незаконними і скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 26.11.2019 № 10277/0/14-19-СГ та від 10.12.2020 № 41-ОТГ в частині.

У зв`язку з чим колегія суддів переглядає зазначене судове рішення лише в межах цих вимог апеляційної скарги, тому в частині задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки перегляд рішення Південно-західним апеляційним господарським судом не здійснюється, відповідно до приписів частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, предметом апеляційного перегляду є немайнові вимоги прокурора в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) про:

-усунунення перешкод Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 26.11.2019 № 10277/0/14-19-СГ в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Ковалівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області загальною площею 429,2597 га, на підставі якої сформовано земельну ділянку площею 21,0939 га з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008;

-усунення перешкод Миколаївській обласній державній адміністрації (ЄДРПОУ 00022579) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 10.12.2020 № 41-ОТГ в частині передачі територіальній громаді, в особі Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області, у комунальну власність земельної ділянки площею 21,0939 га з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 (№ 44 Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що передаються у комунальну власність територіальної громади, в особі Ольшанської селищної ради Миколаївської області, що є додатком до вказаного наказу).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, суд першої інстанції виходив з того, що в частині цих позовних вимог позов фактично пред`явлений державою (в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації)) до неї самої (в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області). Зазначене не відповідає приписам ч. 1 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі позивачами і відповідачами можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Судова колегія не погоджується із такими висновками місцевого господарського суду, зважаючи на таке.

Відповідно до частини 2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ГПК України).

Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15-16 ЦК України). Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 5.5). Тобто, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі №610/1030/18 (пункт 40)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57) та від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40)).

Серед способів захисту порушених прав та інтересів законодавець у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України розрізняє визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади.

Згідно зі статтею 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку.

Відповідно до частин другої, третьої цієї ж статті землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Аналіз наведених правових норм підтверджує, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою цивільного права.

Відповідно до частини 13 статті 791 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується у разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Статтею 24 Законом України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності) (абзац 5 частини 10).

З огляду на викладене, єдиною підставою для скасування в Державному земельному кадастрі незаконної державної реєстрації земельної ділянки є судове рішення про скасування такої державної реєстрації разом із скасуванням рішення органу державної виконавчої влади, яким затверджено документацію на підставі якої сформовано відповідну земельну ділянку.

За змістом частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, відповідні права припиняються.

Так, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи про те, що під час інвентаризації земель сільськогосподарського призначення сформовано спірну ділянку з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 площею 21,0939 га за рахунок земель лісогосподарського призначення державної власності (площа накладення становить 5,09 га). Відповідно, фактично відбулось вилучення цієї ділянки із земель державного лісового фонду без згоди власника в особі Кабінету Міністрів України (на час прийняття оскаржуваного наказу) та постійного землекористувача ДСГП «Ліси України».

При зверненні до суду з цим позовом прокурор посилався на те, що наказ Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 26.11.2019 № 10277/0/14-19-СГ в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Ковалівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області загальною площею 429,2597 га, на підставі якої сформовано спірну земельну ділянку площею 21,0939 га з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 та наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 10.12.2020 № 41-ОТГ в частині передачі територіальній громаді, в особі Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області, у комунальну власність спірну земельну ділянку суперечить вимогам земельного законодавства, оскільки частина зазначені земельної ділянки відноситься до земель лісогосподарського призначення, які не підлягають передачі до комунальної власності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 143), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07.04.2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).

У пункті 64 постанови від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: «Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах».

Наведений висновок є застосовним і до правовідносин, у яких земельна ділянка протиправно передана органами Держгеокадастру з державної власності у комунальну власність територіальної громади, якщо не відбулося її подальше відчуження.

З огляду на особливості правового регулювання статусу земельних ділянок лісогосподарського призначення та неможливість їх передання у комунальну чи приватну власність, а також з урахуванням того, що спірна земельна ділянка була передана Раді як земля сільськогосподарського призначення, суд констатує, що позов з вимогою про визнання незаконним і скасування зазначених наказів Держгеокадастру за встановлених судами обставин цієї справи відповідає критерію правомірності та ефективності вибраного прокурором способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника.

Подібний за змістом висновок Велика Палата Верховного Суду вже формулювала у пункті 82 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

Обраний прокурором спосіб захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність безпосередньо передбачений у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України та, за встановлених судами обставин справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору.

З урахуванням обставин, з якими прокурор пов`язував порушення прав та інтересів держави (наявність державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку), скасування рішення уповноваженого органу, яке продовжує діяти як підстава виникнення та існування права комунальної власності і внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, приведе до усунення порушення прав держави на землі лісогосподарського призначення.

Таких висновків дійшов Верховний Суд при подібних правовідносинах у постанові від 16.04.2024 у справі № 927/238/22 та у постанові від 22.05.2024 у справі №916/1750/22.

Таким чином, враховуючи положення ст. 79-1 ЗК, ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» та ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», судова колегія дійшла висновку, що за умови скасування державної реєстрації ділянки у Державному земельному кадастрі, обов`язково та одночасно з цим мають бути визнані судом незаконними та скасовані спірні накази ГУ Держгеокадастру.

В іншому випадку, задоволення позовних вимог тільки щодо скасування у ДЗК державної реєстрації земельної ділянки не призводить до відновлення порушених інтересів держави, оскільки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме залишатиметься зареєстрованим право комунальної власності на відповідну земельну ділянку сільськогосподарського призначення, та є невиконуваним.

Стосовно висновку суду першої інстанції про відмову у задоволені позову в частині скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, оскільки, на думку суду, позов фактично пред`явлений державою (в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації)) до неї самої (в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області), що не відповідає приписам ч. 1 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі позивачами і відповідачами можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу, судова колегія вказує таке.

Суд апеляційної інстанції встановив, що у даній справі позов подано прокурором в інтересах держави в особі Миколаївської обласної військової адміністрації, до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області та Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області з вимогами щодо визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про затвердження документації із землеустрою щодо спірної земельної ділянки, передачі її в комунальну власність та скасування державної реєстрації земельної ділянки, і відповідно, в контексті даного спору позивач та відповідачі - не збігаються.

Суд вважає, що прокурором вірно визначено суб`єктний склад сторін по даній справі: статус позивача надано саме Миколаївській обласній військовій адміністрації, як органу уповноваженому діяти від імені держави з питань володіння та розпорядження землями лісового фонду, а також в позовній заяві обгрунтовано підстави подання позову саме в інтересах даного органу із зазначенням державних інтересів, які було порушено відповідачами шляхом видачі наказів розпорядчого органу про затвердження документації із землеустрою щодо спірних земельних ділянок та надання їх у користування, та прийняття рішень державного реєстратора щодо реєстрації за відповідачем-2 права власності на спірні земельні ділянки.

Колегія суддів приймає до уваги, що в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові від 20.08.2024 у справі № 927/69/23 Верховний Суд дійшов наступного висновку: «посилання скаржника у касаційній скарзі на застосування судами статті 45 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 не беруться до уваги, оскільки у справі, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, про надання земельної ділянки в оренду поза конкурсом, визначивши цей орган відповідачем. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області).

Натомість у справі, яка розглядається, суди встановили, що прокурор визначив орган, який уповноважений у спірних правовідносинах здійснювати розпорядження землями лісогосподарського призначення - Чернігівську обласну військову адміністрацію, а відповідачем визначив орган, оскаржуваними рішеннями якого порушені права позивача щодо розпорядження земельними ділянками, залісненими на виконання відповідних рішень уповноваженого органу, у цьому випадку - ГУ Держгеокадастр у Чернігівській області.».

У постанові Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 922/3953/21 колегія суддів установила, що у справі № 922/1830/19, на відміну від справи № 922/3953/21, прокурор як самостійний позивач в інтересах держави заявив позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу відповідача - Головного управління Держземагентства у Харківській області. Крім того, були заявлені вимоги про повернення державі земельної ділянки державної власності, право оренди на яку набула фізична особа на підставі оспорюваного наказу ГУ Держземагентства. Тому у справі № 922/1830/19 позивач - держава в особі Прокурора і відповідач ГУ Держгеокадастру у Харківській області збігалися, і такий збіг унеможливлював наявність спору. Натомість у справі № 922/3953/21, що розглядається, Прокурор звернувся в особі Валківської міської ради до відповідачів, зокрема ГУ Держгеокадастру. Отже, позивач і відповідач у справі № 922/3953/21 не збігаються в одній особі, тому доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 45 Господарського процесуального кодексу України є безпідставними.

Отже, з урахуванням вищенаведених правових позицій Верховного Суду, судова колегія вважає, що пред`явлення позову держави до неї самої відбулось би, якби прокурор звернувся із даним позовом як самостійний позивач, натомість, як вже було зазначено вище, прокурором було пред`явлено позов в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації), а тому є помилковими висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову прокурора в частині визнання незаконними наказів Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 26.11.2019 № 10277/0/14-19-СГ та від 10.12.2020 № 41-ОТГ в частині.

Судова колегія залишає поза увагою вимоги щодо скасування рішення суду, наведені Головним управлінням Держгеокадастру у відзиві на апеляційну скаргу, з огляду на таке.

Так, за приписами ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Також, згідно з ст. 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Статтею 258 ГПК України визначені вимоги для форми та змісту апеляційної скарги.

Згідно з ст. 265 ГПК України учасники справи мають право приєднатися до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До апеляційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки.

Втім, як свідчать наявні матеріали справи, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області не зверталося з окремою апеляційною скаргою на рішення Миколаївської області від 23.07.2024 у справі №915/202/24, а також не скористалося своїм правом на приєднання до апеляційної скарги прокурора.

В той же час, ст. 263 ГПК України визначено, що учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Відзив на апеляційну скаргу має містити: 1) найменування суду апеляційної інстанції; 2) ім`я (найменування), поштову адресу особи, яка подає відзив на апеляційну скаргу, а також номер засобу зв`язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги; 4) у разі необхідності - клопотання особи, яка подає відзив на апеляційну скаргу; 5) перелік матеріалів, що додаються. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

З огляду на наведені законодавчі приписи, учасник справи у відзиві на апеляційну скаргу зазначає своє обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, а не додаткові вимоги (підстави) для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони викладаються в окремій апеляційній скарзі, з якою як вже було зазначено вище Головне управління Держгеокадастру до суду не зверталося.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.07.2024 у справі №915/202/24 не повністю відповідає вказаним вище вимогам у зв`язку з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 1 ст. 277 ГПК України).

Витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги згідно ст. 129 ГПК України покладаються пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури Миколаївської області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.07.2024 у справі №915/202/24 - задовольнити.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.07.2024 у справі №915/202/24 скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення в новій редакції:

«Позов заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури Миколаївської області задовольнити повністю.

Усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 26.11.2019 № 10277/0/14-19-СГ в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Ковалівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області загальною площею 429,2597 га, на підставі якої сформовано земельну ділянку площею 21,0939 га з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008.

Усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації (ЄДРПОУ 00022579) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 10.12.2020 № 41-ОТГ в частині передачі територіальній громаді, в особі Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області, у комунальну власність земельної ділянки площею 21,0939 га з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 (№ 44 Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що передаються у комунальну власність територіальної громади, в особі Ольшанської селищної ради Миколаївської області, що є додатком до вказаного наказу).

Усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації (ЄДРПОУ 00022579) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування вчиненої 21.10.2019 у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 площею 21,0939 га, розташованої в межах території Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на користь Миколаївської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 6056 грн.

Стягнути з Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області на користь Миколаївської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 3028 грн.»

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на користь Миколаївської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 7267,20 грн.

Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 03.02.2025.

Головуючий суддя:А.І. Ярош

Судді:Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська