Постанова

від 03.02.2025 по справі 916/941/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/941/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Діброви Г.І.,

Ярош А.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Херсонська теплоелектроцентраль

на рішення Господарського суду Одеської області

від 14 травня 2024 року (повний текст складено 14.05.2024)

у справі № 916/941/24

за позовом: Акціонерного товариства Херсонська теплоелектроцентраль

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Ейнох Ганни Йосипівни

про стягнення 71 641,85 грн.,-

суддя суду першої інстанції: Литвинова В.В.

місце винесення рішення: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області

В С Т А Н О В И В:

У березні 2024 Акціонерне товариство "Херсонська теплоелектроцентраль" (далі також позивач, АТ ХЕРСОНСЬКА ТЕЦ) звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до фізичної особи-підприємця Ейнох Ганни Йосипівни (далі також відповідач, ФОП Ейнох Г.Й.) про стягнення заборгованості у розмірі 71 641,85 грн за фактично надані послуги постачання теплової енергії.

В обґрунтування позовних вимог, АТ Херсонська теплоелектроцентраль посилається на споживання відповідачем теплової енергії у період з 01.03.2022 по 01.04.2023 поза договором від 15.03.2019 №43 про надання послуг з централізованого опалення, у зв`язку з чим заявляє позовні вимоги на підставі ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.05.2024 у справі №916/941/24 (суддя Литвинова В.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем факту споживання теплової енергії саме відповідачем-ФОП Ейнох Г.Й., оскільки до матеріалів справи не надано належних та допустимих доказів того, що договір оренди №12/03 від 15.03.2019, укладений між відповідачем як орендодавцем та ПФ ТЄЛЛУС як орендарем, є припиненим і, відповідно, не доведено, що право користування спірним приміщенням магазину за адресою: м. Херсон пр. Ушакова 81, яке опалюється, перейшло від ПФ ТЄЛЛУС до ФОП Ейнох Г.Й., оскільки до матеріалів справи не надано доказів того, що ПФ «ТЄЛЛУС» повернув орендоване приміщення відповідачу за актом прийому-передачі.

При цьому, суд дійшов висновку, що укладення 16.03.2023 додаткової угоди про розірвання договору №43 про надання послуг з централізованого опалення з 01.03.2022 є протиправним.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство Херсонська теплоелектроцентраль звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 14.05.2024 у справі №916/941/24 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апелянт вважає, що оскаржуване рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Так, обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач наголошує на тому, що правочин у формі Додаткової угоди № 1 від 16.03.2023 до Договору № 43 від 15.03.2019 будь-якою особою не оскаржувався до суду, що свідчить про презумпцію правомірності даного правочину. При цьому, вказаною Додатковою угодою сторони домовились, що Договір №43 від 15.03.2019 розірваний (припинений) з 01.03.2022.

Відсутність використання приміщенням, до якого постачалось теплова енергія з 24.02.2022 ПФ «ТЄЛЛУС» визнається особисто ФОП Ейнох Г.Й. та про що свідчить наявне у матеріалах справи листування представника позивача у месенджері «Телеграм» з відповідачем за номером телефону останнього, який зазначено у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Також, апелянт звертає увагу на те, що предметом позову у даній справі є стягнення безпідставно набутого майна з ФОП Ейнох Г.Й., а не оскарження умов договору чи визнання його частини недійсним. Водночас, за твердженням позивача, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не навів правові підстави та не обґрунтував, на підставі чого суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Додаткова угода №1 від 16.03.2023 року є протиправною.

Разом з апеляційною скаргою позивачем заявлено клопотання про залучення Приватної фірми ТЄЛЛУС (код ЄДРПОУ 30210100, 65031, Україна, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Воробйова, будинок, 3/1) до участі у справі № 916/941/24 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

В обґрунтування цього клопотання позивач зазначає, що оскільки у рішенні суду першої інстанції вказано, що позивачем не доведено перехід права користування спірним приміщенням від ПФ «ТЄЛЛУС» до ФОП Ейнох Г.Й., то за результатом апеляційного перегляду даної справи, рішення суду апеляційної інстанції може вплинути на права та інтереси ПФ «ТЄЛЛУС», у разі підтвердження відповідного висновку місцевого господарського суду.

Апелянт також зауважує, що АТ «Херсонська ТЕЦ» не мала можливості подати клопотання про залучення третьої особи в суді першої інстанції, оскільки справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін і позивач не міг знати, яке рішення прийме суд першої інстанції і що дане рішення вплине на права та інтереси ПФ «ТЄЛЛУС».

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Херсонська теплоелектроцентраль на рішення Господарського суду Одеської області від 14.05.2024 у справі №916/941/24. Крім того, вказаною ухвалою вирішено розглянути дану справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Розглянувши клопотання позивача про залучення Приватної фірми ТЄЛЛУС до участі у справі №916/941/24 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Отже, підставою для залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору є вплив рішення у справі на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін.

Проте, позивачем не наведено жодних доводів стосовно того, як рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки ПФ «ТЄЛЛУС» в контексті позовних вимог та правовідносин, що виникли у даній справі, а відтак, суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для задоволення вищевказаного клопотання позивача.

22.06.2024 від представника АТ «Херсонська ТЕЦ» до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, до якого заявник додає наступні документи: адвокатський запит №01/18 від 10.06.2024; доказ надсилання запиту до ПФ «ТЄЛЛУС»; відповідь ПФ «ТЄЛЛУС» №323 від 21.06.2024 року»; доказ отримання адвокатського запиту від ПФ «ТЄЛЛУС». Позивач вказує, що зазначені документи підтверджують факт повернення ПФ «ТЄЛЛУС» орендованого приміщення орендодавцю - фізичній особі-підприємцю Ейнох Г.Й.

Так, відповідно до адвокатського запиту, ПФ ТЄЛЛУС було повідомлено про те, що адвокатом Єрашовим І.Є. надається правова допомога АТ «Херсонська ТЕЦ», якому було відмовлено у позовних вимогах до ФОП Ейнох Г.Й. щодо стягнення коштів з тих підстав, що «до матеріалів справи не надано доказів того, що ПФ «ТЄЛЛУС» повернув орендоване приміщення фізичній особі-підприємцю Ейнох Г.Й. за актом прийому-передачі», у зв`язку з чим, адвокат просив ПФ «ТЄЛЛУС»:

- надати відсканований акт прийому-передачі щодо повернення орендованого приміщення ФОП Ейнох Г.Й. за договором №12/03 від 15.03.2019, який був укладений між ПФ «ТЄЛЛУС» та ФОП Ейнох Г.Й.;

- в разі неможливості надання зазначених в п. 1 адвокатського запиту документів, повідомити про причини;

- надати будь-яку іншу інформацію, яка на Вашу думку може бути важливою у контексті вищезазначених запитань адвокатського запиту.

Виходячі з відповіді ПФ «ТЄЛЛУС», останнє 24.02.2022 фактично припинило користування орендованим приміщенням, у зв`язку зі збройною агресією РФ; оскільки договір оренди не передбачає автоматичної пролонгації та припинився 01.03.2022, то з цієї дати спірне приміщення знаходиться у володінні власника ФОП Ейнох Г.Й. Водночас, після звільнення м. Херсону від окупації у складані акту прийому-передачі приміщення відпала потреба, адже між ПФ «ТЄЛЛУС» та ФОП Ейнох Г.Й. відсутні спірні питання щодо розрахунків та строку повернення орендованого майна. Крім того, акт прийому-передачі між ПФ «ТЄЛЛУС» не складався через те, що ФОП Ейнох Г.Й. переважно знаходиться за кордоном.

Таким чином, ураховуючи вищенаведене та наявний у матеріалах справи скріншот з месенджера «Телеграм», де ФОП Ейнох Г.Й. не заперечує такого факту, що з 01.03.2022 ПФ «ТЄЛЛУС» не користується спірним приміщенням, позивач вважає, що ФОП Ейнох Г.Й. є належним відповідачем у даній справі.

Також, АТ «Херсонська ТЕЦ» просить поновити строк на подання таких документів, з посиланням на те, що адвокат Єрашов І.Є. очікував, що суд апеляційної інстанції залучить до участі у справі третю сторону ПФ «ТЄЛЛУС» у якості третьої особи, щоб остання наддала до суду письмові пояснення щодо предмету спору. Однак, оскільки ухвали про залучення ПФ «ТЄЛЛУС» у якості третьої особи до участі у даній справі судом апеляційної інстанції винесено не було, то представник позивача направив на електронну адресу ПФ «ТЄЛЛУС`відповідний адвокатський запит і, отримавши відповідь, звернувся до суду з вищенаведеним клопотанням.

Дослідивши означені документи, суд апеляційної інстанції зазначив наступне.

Згідно з частинами 1-3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4, 5 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні наведених положень докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована.

У свою чергу, статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина 3 вказаної статті).

Водночас, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №756/1529/15-ц.

Верховний Суд у постановах від 11.09.2019 у справі №922/393/18, від 16.12.2020 у справі №908/1908/19 зробив висновок про те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Отже, колегія дійшла висновку про відмову у залученні наданих апелянтом доказів, оскільки їх не існувало на момент прийняття оскаржуваного рішення.

ФОП Ейнох Ганна Йосипівна правом щодо надання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась, відзив суду не надала, проте, згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Разом з цим Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення розумний строк в рішенні у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

З огляду на зазначене, з метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням в Україні воєнного стану постійні тривали повітряні тривоги, відключення електропостачання та інші чинники тощо; приймаючи до уваги навантаження суду, перебування апеляційної колегії у відпустках, принцип незмінності складу суду, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга Акціонерного товариства Херсонська теплоелектроцентраль розглядається поза межами строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, але, у розумний строк, тобто таки

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

З огляду на матеріали справи вбачається, що Ейнох Ганна Йосипівна є власницею (приватна спільна часткова форма власності) магазину промислових товарів за адресою м. Херсон пр. Ушакова 81, загальною площею 103,9 кв м. Інші цього магазину належить Готман Михайлу Йосиповичу (т. 1 а.с. 82).

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Ейнох Ганна Йосипівна (код НОМЕР_1 ) зареєстрована як фізична особа-підприємець, дата запису в реєстрі 11.03.2013, основний вид діяльності надання в оренду власного чи орендованого нерухомого майна.

У матеріалах справи міститься договір оренди від 15.03.2019 №12/03, укладений між ФОП Ейнох Ганною Йосипівною (орендодавець) та Приватною фірмою ТЄЛЛУС (орендар), відповідно до якого нежитлове приміщення загальною площею 103,9 кв м, яке складається з торгового залу, двох кабінетів, підсобного приміщення умивальника, туалету за адресою м. Херсон пр. Ушакова 81, передано в оренду до 01.03.2022 (п. 1.1, п. 8.1 договору) (т. 1 а.с. 47-53).

Також, у п. 1.3 договору оренди №12/03 зазначено, що частка приміщення площею 51,95 кв.м. належить орендодавцю на праві приватної власності, а друга частки приміщення площею 51.95 кв.м. належить орендодавцю по договору оренди від 15.03.2019 №2.

За п. 2.4 договору оренди №12/03, у разі закінчення строку договору або його достроковому розірванні, приміщення повертається орендодавцю за актом прийому-передачі.

Автоматичної пролонгації договору оренди №12/03 умовами останнього не передбачено.

15.03.2019 ФОП Ейнох Г.Й. та ПФ ТЄЛЛУС підписали акт прийому-передачі приміщення в оренду за договором оренди (т. 1 а.с. 19).

Разом ц цим, також 15.03.2019, між АТ Херсонська ТЕЦ (виконавець) та ПФ ТЄЛЛУС (споживач) як орендарем приміщення було укладено Договір №43 про надання послуг з централізованого опалення (далі Договір №43) (т. 1 а.с. 54-56).

Відповідно до п. 1 Договору №43, виконавець зобов`язується надавати споживачеві з початку по кінець опалювального періоду, встановленого рішенням виконкому Херсонської міської ради, відповідної якості послуги з централізованого опалення, а споживач зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених Договором.

Згідно з п. 2 Договору №43, адресою опалюваного приміщення є м. Херсон, пр. Ушакова 81.

У п. 3 цього Договору визначено наступну інформацію про споживача:

- опалювана площа (об`єм) будівлі 103,9 кв. метрів;

- теплове навантаження на опалення 0,0073 Гкал/год;

- норма витоку мережної води 0,00002 тн/год;

Приписами п. 5 Договору №43 визначено, що тарифи на послугу становлять:

- на момент укладення Договору 2109,77 грн/Гкал (з ПДВ),

- при зміні тарифів взаєморозрахунки виконуються по тарифам , затвердженими державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими органами, які мають право на встановлення або зміну тарифу,

- при зміну тарифів виконавець повідомляє споживача листом або в засобах масової інформації.

Згідно з п. 6 Договору №43 розмір щомісячної плати за надані послуги розраховуються відповідно до фактичного споживання теплової енергії, згідно з нормами та тарифами, діючими на момент споживання.

Виконавець зобов`язаний, зокрема, розглядати скарги та претензії споживача, проводить відповідний перерахунок розміру плати за послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження кількісних показників з вини виконавця (пп.6 п. 17 Договору №43).

Відповідно до п. 30 Договору №43, укладається на строк до 31.12.2021. Договір вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення його строку однією зі сторін не буде письмово заявлено про розірвання або необхідність перегляду.

Договір може бути розірваний достроково за взаємною згодою сторін у разі:

- закінчення потреби в отриманні послуги або відмови споживача від користування послугами виконавця,

- переходу права власності (користування) на приміщення до іншої особи,

- невиконання умов Договору його сторонами.

У матеріалах справи наявний Наказ АТ Херсонська ТЕЦ від 17.03.2022 №60 «Про впровадження перерахунку плати за спожиту теплову енергію» з додатком, відповідно до якого у березні 2022 застосовувався коефіцієнт 1,408 (т. 1 а.с. 57-59).

Рішенням виконавчого комітету Херсонської міської ради №895 від 16.12.2021 АТ Херсонська ТЕЦ було встановлено тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання для потреб бюджетних установ та інших споживачів міста Херсона на опалювальний період 2021-2022, у розмірах для потреб інших споживачів 4249,22 грн/Гкал без ПДВ. (т. 1 а.с. 24-25).

У матеріалах справи містяться довідки позивача про наявність послуг опалення у березні та грудні 2022, січні березні 2023, зокрема, за адресою: м. Херсон пр. Ушакова 81 (т. 1 а.с. 30-44).

Відповідно до даних розрахунку спожитої теплової енергії за період: березень 2022- - березень 20203 по об`єкту за адресою: пр. Ушакова, 81 площею 103,9 кв.м. (т. 1 а.с. 26-29), всього було спожито 12,72 Гкал теплової енергії на суму 71 641,85 грн.:

- у березні 2022 спожито 3,26 Гкал на суму 23 405,11 грн. з ПДВ;

- у грудні 2022 спожито 1,75 Гкал на суму 8 923,36 грн. з ПДВ;

- у січні 2023 спожито 3,32 Гкал на суму 16 928,89 грн. з ПДВ.

- у лютому 2023 спожито 2,55 Гкал на суму 13 002,61 грн. з ПДВ.

- у березні 2023 спожито 1084 Гкал на суму 9 382,28 грн. з ПДВ.

Розрахунки вартості спожитої відповідачем у спірному періоді теплової енергії позивачем здійснено з урахуванням обсягу споживання, встановленого органом місцевого самоврядування тарифу та з урахуванням перерахунку на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 №1209.

У матеріалах справи наявний акт на виконані роботи, складені АТ «Херсонська ТЕЦ»: по пр. Ушакова, б. 81 - №1009 за березень 2023 на суму 71 641,85 грн., платник Ейної Ганна Йосипівна (т. 1 а.с. 21).

Вказаний акт в графі «замовник» (споживачем) не підписаний.

Також відповідачу був виставлений відповідний рахунок №1009 за спожиту теплову енергію у березні 2023, де адресою споживача зазначено: Ушакова, б. 81 (т. 1 а.с. 20).

Вказані акт виконаних робіт та рахунок на оплату теплової енергії були надіслані відповідачу разом з вимогою про сплату заборгованості від 25.10.2023 № 06-1/1384 лише у жовтні 2023, про що свідчать докази направлення зазначених документів на поштову адресу відповідача (т. 1 а.с. 22-23, 45-46).

Доказів оплати по виставленому рахунку у матеріалах справи не міститься, як і не міститься будь-якого реагування на надіслану позивачем вимогу.

Разом з цим, позивачем долучено до матеріалів справи скрин-шоти листування між представником АТ «Херсонська ТЕЦ» - адвокатом Єрашовим І.Є. та Ейнох Г.Й. у месенджері «Телеграм» за номером телефону, який зазначено у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 050-103-03-22, відповідно до якого відповідач вказує, що станом на даний час не знаходиться на території України, а перебуває у Німеччині, а також зазначає про те, що: «об`єкт не працював та далі не буде працювати під час війни. Приміщення під час війни не буде здано нікому іншому……»

Позивач наполягає на тому, що вказане листування підтверджує той факт, що ПФ «ТЄЛЛУС» фактично не знаходиться з лютого 2022 року за даним приміщенням, до якого постачалось теплова енергія, і зазначене визнано ФОП Ейнох Г.Й.

Водночас, у матеріалах справи наявна Додаткова угода від 16.03.2023 до Договору від 15.03.2019 №43 про те, що АТ «Херсонська ТЕЦ» та ПФ ТЄЛЛУС дійшли згоди щодо розірвання Договору про надання послуг з центрального опалення від 15.03.2019 №43 і датою розірвання визначено 01.03.2022 (т. 1 а.с. 17).

При цьому, згідно листа ПФ ТЄЛЛУС від 27.02.2023 №37, який є повідомленням позивачу про розірвання вищезазначеного Договору, вирішення питання про таке розірвання саме 01.03.2022 було неможливим, у зв`язку із перебуванням міста Херсон в окупації.

Таким чином, зазначаючи, що Договір про надання послуг з центрального опалення приміщення від 15.03.2019 №43, укладений з ПФ ТЄЛЛУС, є розірваним з 01.03.2022, надання послуг з постачання теплової енергії не припинялось, а опалювальне приміщення належить ФОП Ейнох Ганні Йосипівні, остання як власник (користувач) нежитлового приміщення, що розташоване у місті Херсоні, просп. Ушакова, будинок 81, опалювальною площею 103,9 кв.м, є споживачем послуги з постачання теплової енергії.

З огляду на те, що відповідач не відреагував на надіслану йому позивачем вимогу про сплату заборгованості від 25.10.2023 №06-1/1384, АТ Херсонська ТЕЦ звернулась до господарського суду з відповідним позовом про стягнення з ФОП Ейнох Ганні Йосипівні 71 641,85 грн заборгованості за період березень 2022 - березень 2023 (включно) за фактично надані послуги з постачання теплової енергії до її магазину площею 103,9 кв м. за адресою м. Херсон пр. Ушакова 81, на підставі ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України, з огяду на відсутність укладеного між АТ Херсонська ТЕЦ та ФОП Ейнох Г.Й. договору про надання послуг з централізованого опалення.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

За змістом ст. 4, 5 Господарського процесуального кодексу України, ст. 15 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України правомірність і обґрунтованість задоволення позовних вимог вимагає наявності та доведеності наступної сукупності елементів: наявність у позивача захищуваного суб`єктивного права/охоронюваного законом інтересу, порушення (невизнання або оспорювання) такого права/інтересу з боку визначеного відповідача та належність (адекватність характеру порушення та відповідність вимогам діючого законодавства) застосованого способу судового захисту. Відсутність або недоведеність будь-якого із вказаних елементів, що становлять предмет доказування для позивача, унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Сутність даного судового розгляду полягає у встановленні наявності або відсутності підстав для стягнення з відповідача боргу за надання послуг з централізованого опалення за періоди: березень та грудень 2022, січень березень 2023, які надаються за відсутністю договору про постачання теплової енергії у приміщення площею 103,9 кв м. за адресою м. Херсон пр. Ушакова 81.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Правовідносини у даному випадку між теплопостачальною організацією (Виконавець) та споживачем, який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії (далі - послуга), регулюються спеціальним законодавством, зокрема Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про житлово-комунальні послуги", Законом України "Про теплопостачання", Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за №1198, Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830 (набрали чинності 04.09.2019).

У розумінні Закону України "Про теплопостачання" та Правил користування тепловою енергією споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, що використовує теплову енергію на підставі Договору.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", відносини між учасниками у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Аналогічні вимоги наведені у п.п 4, 14 Правил користування тепловою енергією, згідно з якими відповідне користування допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією відповідно до типових договорів, форми яких затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. Споживач зобов`язаний укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.

За ст. 24 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що основним обов`язком споживача теплової енергії є, зокрема, своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Таким чином, діючим законодавством України передбачено, що постачання теплової енергії здійснюється виключно на договірних засадах і обов`язок із своєчасного укладення відповідного договору покладено саме на споживача теплової енергії.

При цьому, споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Аналогічні вимоги передбачені у ч. 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", згідно з якою споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Як зазначалось вище, спірне приміщення, яке є об`єктом постачання теплової енергії, з 15.03.2019 знаходилось у користуванні ПФ ТЄЛЛУС на підставі договору оренди №12/03. Строк дії якого встановлений до 01.03.2022. Автоматичного продовження цього договору його умовами не передбачено.

При цьому для отримання тепла також 15.03.2019, між АТ Херсонська ТЕЦ (виконавець) та ПФ ТЄЛЛУС (споживач) як орендарем приміщення було укладено Договір №43 про надання послуг з централізованого опалення.

Згідно Додатковій угоді від 16.03.2023 до вказаного Договору, Договір про надання послуг з центрального опалення від 15.03.2019 №43 є розірваним з 01.03.2022, тобто з дати закінчення строку дії Договору оренди від 15.03.2019 №12/03.

З огляду на викладене, договір №43 від 15.03.2019 про надання послуг з централізованого опалення, укладений між АТ Херсонська ТЕЦ та ПФ ТЄЛЛУС діяв до 01.03.2022, після чого є розірваним.

Однак, відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ Херсонська ТЕЦ, місцевий господарський суд виходив з того, що у матеріалах справи не міститься передбаченого Договором оренди від 15.03.2019 №12/03, акту приймання-передачі щодо повернення орендованого приміщення орендодавцю, що в свою чергу, було розцінене судом першої інстанції, як відсутність доказів того, що саме відповідач користується спірним приміщенням і є належним відповідачем у даній справі.

Проте, на підтвердження того, що орендар - ПФ «ТЄЛЛУС» фактично не знаходиться у спірному приміщенні з визначеної дати та, відповідно, не отримує послуги з централізованого опалення, до матеріалів справи позивачем також долучено скріншоти листування останнього з орендодавцем - ФОП Ейнох Г.Й., яке відбувалось за допомогою месенджера «Телеграм» (за номером телефону, який зазначено відповідачем у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань).

Так, у вказаному листуванні Ейнох Г.Й. повідомляє представника позивача адвоката Єрашова І.Є. про те, що під час війни об`єкт не працював та не буде працювати; не буде зданим нікому іншому…; станом на даний час Ейнох Г.Й. не знаходиться на території України, а перебуває у Німеччині.

Таким чином, орендодавець визнає відсутність користування спірним приміщенням після 01.03.2022 з боку ПФ «ТЄЛЛУС».

У цьому контексті судова колегія враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

За частинами 1, 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 96 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 виснувала, що «…процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (ч. 3 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (п. 1 ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20, від 15.07.2022 у справі №914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.»

З огляду на вказане, судова колегія вважає, що у суду відсутні обґрунтовані підстави вважати обставини припинення користування спірним приміщенням після 01.03.2022 з боку ПФ «ТЄЛЛУС» недостовірними, а відтак, у вирішенні спірних питань у цієї справі слід виходити з того, що споживачем теплової енергії з 01.03.2022 у даному випадку є власник спірного приміщення, яким позивач визначив ФОП Ейнох Г.Й.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи між ФОП Ейнох Г.Й. та теплопостачальною організацією договір купівлі-продажу теплової енергії не укладений.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Саме такий правовий висновок є усталеним та викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, а також в постановах Верховного Суду від 09.06.2021 у справі №303/7554/16-ц, від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, 25.09.2019 у справі №522/401/15-ц, від 10.12.2018 у справі №638/11034/15-ц, від 26.04.2018 у справі №904/6293/17.

Отже, відсутність договору про постачання теплової енергії, при підтвердженні факту її постачання обставинами справи, не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

Аналогічний правова позиція відображена в постановах Верховного Суду від 14.07.2023 у справі №910/21848/21 та від 05.10.2021 у справі №908/3159/19.

Водночас, апеляційний суд звертає увагу на те, що АТ Херсонська ТЕЦ вимагає від Ейнох Ганні Йосипівні сплати 71 641,85 грн., які нараховані за опалення спірного приміщення загальної площі 103,9 кв м. у період з 01.03.2022 по 01.04.2023.

Проте, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, ФОП Ейнох Ганні Йосипівні (відповідач) на праві приватної власності належить (приватна спільна часткова форма власності) нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 103,9 кв м. Інші цього магазину належить ОСОБА_1 .

Вказане підтверджується положеннями п. 1.3 договору оренди, за яким сдана частка приміщення площею 51,95 кв.м. належить орендодавцю на праві приватної власності, а друга частки приміщення площею 51,95 кв.м. належить орендодавцю по договору оренди від 15.03.2019 №2.

У матеріалах даної справи відсутні докази того, що станом на дату подачі позову у даній справі договір оренди від 15.03.2019 №2 є діючим і того, що ФОП Ейнох Г.Й. є користувачем іншій частки спірного приміщення.

Тобто, матеріали справи не містять документів на підтвердження обов`язку відповідача сплачувати кошти за опалення приміщення саме у загальному розмірі 103,9 кв.м., враховуючи, що 51,95 кв.м. з них належать Готману Михайлу Йосиповичу, який також є споживачем теплової енергії, у розумінні приписів Закону України "Про теплопостачання", Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Правил користування тепловою енергією.

У цьому контексті судова колегія враховує, що з позовної заяви АТ Херсонська ТЕЦ вбачається, що спірні правовідносини стосуються надання послуг саме з централізованого опалення спірного приміщення, яке не обладнано приладом обліку теплової енергії.

Тобто, розподіл теплопостачання здійснюється в гігакалоріях по місяцям або годинам (застосовується для споживачів без приладів обліку) - розрахунковим методом.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 №315 затверджено Методику розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг (далі по тексту - Методика), якою встановлені загальні правила розподілу спожитих комунальних послуг.

Відповідно до підпункту 10 пункту 4 розділу І Методики, базою для розподілу загального обсягу спожитої теплової енергії у будівлі/будинку за відсутності приладів розподільного обліку теплової енергії є опалювана площа (об`єм) приміщень, зазначена у договорі про надання послуги з постачання теплової енергії.

Вказане також підтверджено позивачем, виходячи з наявного у матеріалах справи розрахунку спожитої теплової енергії, який здійснений на підставі вказаної Методики №315 та Правил №830. Проте, як зазначалось вище, позивачем не враховано те, що визначений ним об`єм опалюваної площі приміщення не належить лише відповідачу, а тому пред`явлення відповідних рахунків після 01.03.2022 лише ФОП Ейнох Г.Й. є безпідставним та неправомірним.

Апеляційна колегія зауважує, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що дотримання фундаментального принципу змагальності господарського судочинства забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Подібний висновок є усталеним і викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.01.2021 у справі №915/646/18).

З огляду на вищевказані обставини і докази, що їх підтверджують, позивач не довів факт надання лише відповідачеві послуг з централізованого опалення у спірний період та виникнення саме у ФОП Ейнох Г.Й. обов`язку по оплаті нарахованого позивачем боргу у сумі 71 641,85 грн.

Доводи апеляційної скарги вказаний висновок суду не спростовують, у зв`язку з чим судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 14.05.2024 у справі №916/941/24 залишається в силі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Херсонська теплоелектроцентраль залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 14.05.2024 у справі №916/941/24 - без змін.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддяСавицький Я.Ф.

СуддяДіброва Г.І.

СуддяЯрош А.І.