Постанова

від 20.01.2025 по справі 910/9652/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2025 р. Справа№ 910/9652/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Барсук М.А.

при секретарі судового засідання Муковоз В.І.,

за участю представників:

від позивача - представник не прибув,

від відповідача - представник не прибув,

від третьої особи - представник не прибув,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Баранової Алли Олексіївни на рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2024 у справі №910/9652/23 (суддя Удалова О.Г., повний текст складено 08.04.2024) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЛС-К ЛТД" до Фізичної особи-підприємця Баранової Алли Олексіївни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Баранов Віктор Євгенійович про стягнення 2 340 000,00 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЛС-К ЛТД" до Фізичної особи-підприємця Баранової Алли Олексіївни про стягнення 2 340 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано необхідністю повернення позивачу, сплачених ним відповідачу, коштів за договором оренди, нікчемність якого встановлено в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.03.2024 у справі №910/9652/23 позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь позивача 2 340 000,00 грн (два мільйони триста сорок тисяч грн 00 коп.) безпідставно отриманих коштів, 35 100,00 грн (тридцять п`ять тисяч сто грн 00 коп.) судового збору.

Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції виходив з того, що грошові кошти, сплачені позивачем у даній справі з посиланням на договір оренди № 01/13 від 01.05.2013, який визнано нікчемним в силу закону, перераховано відповідачу за відсутності достатньої правової підстави.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на відсутність підстав для повернення коштів, а також вказує про пропуск позивачем строку позовної давності.

В призначений час судового засідання на території м. Києва було оголошено сигнал повітряної тривоги, тому воно не було розпочато о визначеній судом в попередньому судовому засіданні годині.

Після закінчення сигналу повітряної тривоги представники учасників в судове засідання не прибули, проте подали заяви про розгляд справи без їх участі.

З урахуванням того, що неявка їх представників в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

01.05.2013 між позивачем (орендарем за договором) та відповідачем (орендодавцем за договором) було укладено договір оренди № 01/13, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове користування частину адміністративного будинку, розташованого за адресою: 01133, м. Київ, пров. Лабораторний, 3, загальною площею 65 кв. м.

Зазначене помешкання належить орендодавцю на правах спільної сумісної власності та договору дарування нежитлового приміщення в 1/10 частини, засвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 11.10.2015 за реєстр. № 2741.

Згідно з умовами п. 3.1 договору розрахунки здійснюються орендарем до 20 числа розрахункового місяця.

Відповідно до п. 3.2 договору щомісячна орендна плата визначена сторонами у розмірі 30 000,00 грн. без ПДВ.

27.02.2015 сторони уклали додаткову угоду № 1, якою змінили пункт 3.2 договору, виклавши його в наступній редакції: "Щомісячна орендна плата (з розрахунку календарний місяць) з 01.03.2015 визначена сторонами у розмірі 60 000,00 грн.

Згідно з умовами п. 4.2 договору строк дії договору - 3 роки, але якщо орендар продовжує користуватися майном після закінчення цього строку, то за відсутності заперечень орендодавця протягом одного місяця договір вважається поновленим на строк, який був встановлений договором раніше (одинадцять місяців).

Фізична особа-підприємець Баранова Алла Олексіївна звернулась з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЛС-К ЛТД" про стягнення 1 125 432,15 грн заборгованості за договором оренди № 01/13 від 01.05.2013, а саме: 960 000,00 грн основного боргу за серпень 2020 року - листопад 2021 року, 127 038,84 грн інфляційних втрат, 38 393,31 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.10.2022 у справі №910/20708/21 вищевказаний позов Фізичної особи-підприємця Баранової Алли Олексіївни до позивача у даній справі задоволено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2022 у справі № 910/20708/21 скасовано та прийнято нове про відмову в задоволенні позову.

Вказана постанова апеляції мотивна тим, що договір оренди № 01/13 від 01.05.2013 є нікчемним в силу закону, оскільки нерухоме майно за адресою: м. Київ, пров. Лабораторний, 3, не визначено індивідуально, що суперечить приписам чинного законодавства. Також вказаний договір не посвідчено нотаріально та не проведено його державну реєстрацію, що також суперечить приписам законодавства України.

Ухвалою Верховного Суду віл 12.12.2023 відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі № 910/20708/21.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказав, що ним, починаючи з травня 2013 року по липень 2020 року сплачено відповідачу грошові кошти в розмірі 4 560 000,00 грн, що підтверджується виписками з рахунку позивача.

Проте, враховуючи, що договір є нікчемним, позивач просить суд у межах строків позовної давності, зокрема, з квітня 2017 року стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 2 400 000,00 грн, які отримані останнім без достатньої правової підстави, на підставі приписів ст. 216 та ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для повернення позивачу, сплачених ним коштів, на виконання нікчемного правочину.

Колегія суддів погоджується із висновком суду щодо обґрунтованості позовних вимог, враховуючи наступне.

Згідно з частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України, зокрема, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Тлумачення змісту наведеної норми свідчить, що недійсний правочин не створює для сторін тих прав і обов`язків, які він мав створювати, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю.

Такі юридичні наслідки під час виконання сторонами недійсного правочину поєднуються з реституційними, які полягають у поверненні в натурі кожною стороною одна одній, одержаного ними на виконання цього правочину.

Водночас частинами 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 зазначеного Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Системне тлумачення зазначених норм законодавства свідчить про те, що правила частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція, а в тому разі, коли тільки одна зі сторін недійсного правочину здійснила його виконання, для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 зазначеного Кодексу.

Подібний за змістом висновок про застосування положень глави 83 Цивільного кодексу України до правовідносин щодо повернення сторонами виконаного за недійсним правочином викладений, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15.

У даній справі сторони не заперечують обставин використання позивачем орендованого майна, а за доводами апелянта, спірне приміщення перебуває й на даний момент у використанні Товариства, а тому колегія суддів виходить з того, що положення статті 1212 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню до правовідносин щодо повернення позивачу коштів, сплачених ним відповідачу саме на виконання нікчемного Договору оренди, адже у такому випадку повернення сторін зазначеного нікчемного правочину до попереднього стану має відбуватися відповідно до вимог статті 216 зазначеного Кодексу.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що саме застосування двосторонньої реституції зумовлює дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства загалом щодо недопущення можливості порушення імперативних приписів актів цивільного законодавства та інтересів учасників недійсного правочину у збереженні кожним із них того, що було ним передано на виконання недійсного правочину. При цьому у разі неможливості повернути одержане за недійсним правочином (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном) для забезпечення збереження справедливої рівноваги має застосовуватися положення абзацу 2 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України щодо відшкодування вартості одержаного за цінами, які існують на момент відшкодування. Зокрема, подібний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №43/75-15/7-б.

В свою чергу, враховуючи не визначення відповідачем розміру відшкодування вартості одержаного за цінами, які існують на момент відшкодування, застосування судом двосторонньої реституції наразі (в межах цієї справи) є неможливим.

Так, колегія суддів зазначає, що наведений розмір відшкодування має встановлюватися на підставі відповідних доказів.

Відповідачем таких доказів не подано, а виходячи з положень ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Отже, відповідач в подальшому не позбавлений відповідної можливості щодо звернення до суду з позовом про відшкодування вартості того, що одержано за користування майном, за цінами, які існують на момент відшкодування, що передбачено нормами ст. 216 Господарського кодексу України.

Наведене, в свою чергу, не є перешкодою для задоволення заявлених у даній справі позовних вимог.

Так, позивачем сплачено на рахунок відповідача у даній справі грошові кошти з призначенням платежу за оренду згідно з договором оренди № 01/13 від 01.05.2013, що підтверджується виписками з рахунку позивача, зокрема, з квітня 2017 року в розмірі 2 400 000,00 грн.

Судом апеляційної інстанції в межах справи № 910/20708/21 за позовом відповідача у даній справі до позивача у даній справі про стягнення заборгованості з орендної плати відмовлено в задоволені позову, оскільки договір оренди № 01/13 від 01.05.2013, на переконання суду апеляційної інстанції, є нікчемним, оскільки не відповідає вимогам закону щодо його нотаріального посвідчення та державної реєстрації, а передане в оренду майно не визначено індивідуально.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Доводи апелянта, які зводяться до непогодження із висновками суду у справі № 910/20708/21 щодо нікчемності договір оренди № 01/13 від 01.05.2013, відхиляються колегією суддів, враховуючи преюдиціальність для даної справи обставин, встановлених в межах іншої справи.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Таким чином, рішення у справі №910/20708/21 не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі №910/9652/23, не можуть йому суперечити.

Стосовно доводів апелянта про пропуск позивачем строку позовної давності, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості) встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (до вимоги про стягнення пені) - тривалістю в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Позивачем заявлено вимогу про повернення сплачених ним коштів починаючи з 17.04.2017 року.

Отже, за такою вимогою строк позовної давності повинен був спливти 17.04.2020.

Разом з тим, згідно із Законом України № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» ЦК України доповнено пунктами 12 - 14. Цими нормами, які набрали чинності 02.04.2020, передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, строки, зокрема, визначені статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Позивач звернувся з даним позовом до суду 19.06.2023, в свою чергу, карантин було відмінено 30.06.2023 постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651.

Крім того, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» на всій території України запроваджено воєнний стан з 5:30 24 лютого 2022 року. В подальшому до указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 вносились зміни та доповнення, якими строк дії воєнного стану продовжувався та станом на момент ухвалення даного рішення не є скасованим.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 внесено зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, доповнено п. 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Водночас, судом також враховується, що відповідно до Закону України від 08.11.2023 № 3450-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» п. 19 ЦК України викладено у новій редакції, відповідно до якої визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Враховуючи вищевикладене, позивачем не пропущено строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Баранової Алли Олексіївни залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2024 у справі №910/9652/23 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови (враховуючи перебування судді Барсук М.А. у відпустці 30.01.2025 - 31.01.2025, судді Руденко М.А. - 03.02.2025) складено: 04.02.2025 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

М.А. Барсук