Рішення

від 23.01.2025 по справі 902/680/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" січня 2025 р. м. Вінниця Cправа № 902/680/24

Господарський суд Вінницької області у складі: головуючий суддя Міліціанов Р.В., при секретарі Московчук Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Керівника Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області, вул. Національна, 6-а, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100, код - 02909909, в інтересах держави в особі Мурафської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, вул. Коцюбинського, 23, с. Мурафа, Жмеринський район, Вінницька область, 23530, код - 03225495

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Федорівське", вул. Соборна, буд. 2, с. Федорівка, Жмеринський район, Вінницька область, 23522, код - 00414368

про усунення перешкод у користуванні гідротехнічною спорудою шляхом скасування державної реєстрації права власності та повернення гідроспоруди

за участю представників:

прокурора: Іжаківська Вікторія Олегівна

позивача: не з`явився

відповідача: Киришов Олександр Валерійович

присутній: Киришова Анастасія В`ячеславівна

В С Т А Н О В И В :

19.06.2024 року до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява (№ 52/2-1101вих.24 від 19.06.2024 року) (вх. № 700/24 від 19.06.2024 року) Керівника Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Мурафської сільської ради Жмеринського району Вінницької області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Федорівське" про:

- усунення перешкоди у здійсненні Мурафською сільською радою Жмеринського району Вінницької області права користування та розпорядження гідротехнічною спорудою (дамбою), яка розташована за адресою: Вінницька область, Жмеринський район, с. Федорівка, вул. Зарічна, 39, на земельній ділянці з кадастровим номером 0525388000:01:001:0087 шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності з одночасним припиненням права приватної власності ТОВ "Федорівське" (код - 00414368) на неї (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1594755805253);

- усунення перешкоди у здійсненні Мурафською сільською радою Жмеринського району Вінницької області права користування та розпорядження гідротехнічною спорудою (дамбою), яка розташована за адресою: Вінницька область, Жмеринський район, с. Федорівка, вул. Зарічна, 39, на земельній ділянці з кадастровим номером 0525388000:01:001:0087 шляхом зобов`язання ТОВ "Федорівське" повернути територіальній громаді в особі Мурафської сільської ради Жмеринського району Вінницької області гідротехнічну споруду (дамбу).

Ухвалою суду від 24.06.2024 року відкрито провадження у справі № 902/680/24 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 17.07.2024 року.

Ухвалою суду від 18.07.2024 року повідомлено учасників справи про дату наступного судового засідання.

22.07.2024 року до суду від КП "Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації" на виконання вимог ухвали суду надійшов лист № 2054/2/01-5/24 від 22.07.2024 року.

30.07.2024 року від КП "Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації" до суду надійшов лист № 2066/1/01-5/24 від 24.07.2024 року.

26.08.2024 року до суду від КП "Могилів-Подільське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" надійшов лист № 382 від 20.08.2024 року. Додатком до якого додано інвентаризаційну справу № 22785 на гідротехнічну споруду (дамбу), яка розташована за адресою: Вінницька область, Жмеринський район, с. Федорівка, вул. Зарічна, 39.

04.09.2024 року на електронну адресу суду від представника позивача надійшов лист № 06-07-751 від 04.09.2024 року.

Також, 04.09.2024 року до суду від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення (б/н від 04.09.2024 року) (вх.канц. № 01-34/8678/24).

За результатами проведеного 04.09.2024 року судового засідання судом постановлено ухвали про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання у справі № 902/680/24 на 03.10.2024 року, які занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 04.09.2024 року повідомлено учасників справи про дату наступного судового засідання.

10.09.2024 року на виконання вимог ухвали суду від Вінницької районної військової адміністрації надійшов лист № 01/48/1397 від 10.09.2024 року.

19.09.2024 року до суду від Архівного відділу Жмеринської районної державної адміністрації надійшов лист № 01-15-960 від 12.09.2024 року.

03.10.2024 року на електронну адресу суду від представника відповідача надійшла заява (б/н від 03.10.2024 року) (вх.канц. № 01-34/9686/24) про проведення судового засідання за його відсутності.

21.11.2024 року до суд від представника відповідача на виконання вимог ухвали суду надійшла заява (б/н від 20.11.2024 року) (вх.канц. № 01-34/11466/24).

Супровідним листом за підписом секретаря судового засідання від 29.11.2024 року до матеріалів справи долучено копії кримінального провадження № 42024022130000050, які оглянуто судом в судовому засіданні 21.11.2024 року.

04.12.2024 року від представника відповідача до суд надійшли додаткові письмові пояснення (б/н від 04.12.2024 року) (вх.канц. № 01-34/12000/24).

10.12.2024 року до суд від представника відповідача надійшла заява про долучення до матеріалів справи доказів (б/н від 10.12.2024 року) (вх.канц. № 01-34/12192/24).

10.12.2024 року судове засідання не відбулось, в зв`язку із замінуванням приміщення суду та терміновою евакуацією людей.

Ухвалою суду від 11.12.2024 року повідомлено учасників справи, що судове засідання відбудеться 23.01.2025 року.

У судовому засіданні 23.01.2025 року прийняли участь прокурор та представник відповідача. Представник позивача правом участі в судовому засіданні не скористався.

Щодо обізнаності позивача про судове засідання, суд зазначає наступне.

Ухвалу суду від 11.12.2024 року надіслано позивачу засобами електронного зв`язку до електронного кабінету у системі ЄСІТС.

Згідно довідки про доставку електронного листа, що оформлена відповідальним працівником Господарського суду Вінницької області ухвалу суду від 12.12.2024 року: ухвалу надіслано Мурафської сільської ради Жмеринського району Вінницької області та доставлено до електронного кабінету.

Отже, позивача завчасно, з дотримання процесуальних строків, визначених ГПК України, повідомлено про розгляд справи.

За таких обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення позивача та відповідача про дату, час та місце судового слухання, однак сторони не скористалися своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В силу п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставляння копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Враховуючи положення ст. ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за відсутності належно повідомленого позивача.

Стислий виклад процесуальних позицій сторін.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначає, що Жмеринською окружною прокуратурою в ході виконання повноважень, визначених ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено факт незаконної реєстрації за третіми особами права власності на гідротехнічну споруду, яка розташована за адресою: Вінницька область, Жмеринський район, с. Федорівка, вул. Зарічна, буд. 39.

Вказана гідротехнічна споруда знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 0525388000:01:001:0087, площею 0,4335 га, категорія - землі водного фонду, цільове призначення - для експлуатації та догляду за гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами і каналами, яка на підставі договору оренди землі від 25.11.2021 між Мурафською сільською радою та ТОВ"Федорівське" передана в оренду останньому на строк 15 років з правом пролонгації.

З Інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та документів, що містяться в реєстраційній справі 1594755805253 встановлено, що право приватної власності на спірне нерухоме майно вперше зареєстровано за ТОВ "Федорівське" без дотримання визначеного Законом та Порядком механізму.

Як вбачається з інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, в т.ч. і з матеріалів реєстраційних справ, підставою для прийняття державним реєстратором рішення (з відкриттям розділів) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексні номера рішення: 41982857 від 10.07.2018) на спірну гідротехнічну споруду став лише дублікат свідоцтва про право власності, видане 17.11.2010 Федорівською сільською радою Шаргородського району Вінницької області.

Підставою видачі свідоцтва про право власності на вказану гідроспоруду зазначено рішення Федорівської сільської ради № 185 від 07.09.2010 року.

В той же час, відповідно до рішення 24 сесії 5 скликання Федорівської сільської ради № 185 від 07.09.2010 року "Про визнання права власності на нерухоме майно ПрАТ "Федорівське" право власності визнано за наступними об`єктами: перевалка № 1-2, мехмайстерня, склад запчастин, АЗС, гуртожиток № 1-2, їдальня, склад зерновий, МТФ - 6 будівель, будинок тваринника (п. 1 рішення).

Отже, рішення державного реєстратора з індексним номером: 41982857 від 10.07.2018 щодо реєстрації за ТОВ "Федорівське" права власності на спірну гідротехнічну споруду прийнято на основі документів, якими право власності на об`єкт нерухомого майна фактично не вирішувався.

З урахуванням чого, у ТОВ "Федорівське" відсутній правовстановлюючий документ на гідротехнічну споруду, яка розташована за адресою: с. Федорівка, вул. Зарічна, буд. 39, Жмеринського району Вінницької області.

Набуття ТОВ "Федорівське" у приватну власність гідротехнічної споруди створило передумови для протиправного використання (завуальованого набуття у власність) землі під такою спорудою, чим грубо порушено вищевказані норми законодавства та інтереси держави в особі Мурафської територіальної громади Жмеринського району Вінницької області.

Незаконне оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна, який розташований на земельній ділянці державної чи комунальної власності, з огляду на те, що він є невіддільним від неї, порушує інтереси держави (т. 1 а.с. 1-38).

У додаткових пояснення від 04.12.2024 року відповідачем викладено заперечення проти позову, у яких висловлено заперечення проти задоволення позову та зазначено, що прокурор на власний розсуд застосував таку конструкцію як «усунення перешкод у здійсненні права користування».

Однією з обставин, які підлягають доказуванню в даній справі є підтвердження самого факту наявності права власності в Мурафської сільської ради на спірне нерухоме майно та факту створення нашим товариством перешкод власнику в користуванні ним.

Виклад фактичних обставин справи в тексті позовної заяви свідчить про те, що станом на час подання позову, а так само і на час розгляду справи судом держава в особі Мурафської сільської ради власником спірного нерухомого майна не була і не є, оскільки а) згідно з ч.1 ст. 335 ЦК України, безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий; б) вжите прокурором слово «набути» говорить про майбутній час, а не про теперішній чи минулий.

Більше того, обставини даної справи взагалі не дозволяють дійти висновку, що держава в особі Мурафської сільської ради є тим власником, який володіє річчю і тому може вимагати усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження нею, оскільки прокурор формулюючи позовні вимоги застосовує зокрема конструкцію «шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності з одночасним припиненням права приватної власності ТОВ "Федорівське"», визнаючи тим самим той факт, що власником речі наразі є не держава, а наше товариство.

За таких обставин не будучи власником майна неможливо заявляти позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні таким майном.

Товариство є правонаступником Радгоспу ім..2-ї п`ятирічки с. Федорівка Шаргородського району Вінницької області.

При цьому, копією з Книги основних засобів, включених до статутного фонду реорганізованого СВАТ «Федорівське» за 1998 рік, підтверджується і той факт, що спірне нерухоме майно рахувалося як основний засіб СВАТ та було включене до його статутного фонду.

Тому вищевикладені обставини: сам факт створення майна, його використання в господарській діяльності та догляду за ним впродовж більш як 50 років і слугували для нашого товариства підставами для оформлення права власності на нього.

Держава в особі компетентного на той час органу - Федорівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області оформила право власності на спірне нерухоме майно на ім`я нашого товариства як правонаступника Радгоспу ім..2-ї п`ятирічки с. Федорівка та видала правовстановлюючий документ - свідоцтво про право власності, яке і слугувало підставою для державної реєстрації права власності на це майно за нашим товариством.

Бажаємо зауважити, що факт можливого внесення в дане свідоцтво недостовірних відомостей про наявність в нашого товариства права власності на гідротехнічну споруду був предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні номер 42024022130000050 від 06.06.2024 року, відомості про яке були внесені до ЄРДР за ініціативою саме прокурора.

Вважаємо, що під конструкцією негаторного позову фактично заявлені вимоги про витребування майна, оскільки в разі задоволення позову судом неминуче настане наслідок у вигляді вибуття даного майна з власності нашого товариства.

Задоволення позову прокурора без будь - якої компенсації призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, оскільки в такому випадку саме на наше товариство і буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Відтак проти позову товариство заперечує у повному обсязі, просить суд в його задоволенні відмовити а дані письмові пояснення врахувати при вирішенні спору (т. 2 а.с. 12-18).

Із наявних в матеріалах справи доказів слідує, що Радгосп ім. 2-ї п`ятирічки с. Федорівка відповідно до Наказу № 28 від 10.05.1994 року перейменовано в Держгосп «Федорівський».

Згідно з Наказом регіонального відділення ФДМУ по Вінницькій області № 1075 - ПП від 21.09.1998 року Держгосп «Федорівський» було перетворено на СВАТ «Федорівське».

Відповідно до рішення загальних зборів акціонерів, оформленого протоколом № 1 від 01.06.2010 року СВАТ «Федорівське» перейменовано у ПрАТ «Федорівське».

Згідно наказу № 45 від 11.12.2017 року прийнятого на виконання рішення загальних зборів, оформленого протоколом № 1 від 25.09.2017 року перейменовано на ТОВ «Федорівське» (т. 2 а.с. 7).

ТОВ «Федорівське» є правонаступником Радгосп ім. 2-ї п`ятирічки с. Федорівка, що також підтверджено долученими до справи копіями статутів СВАТ "Федорівське", ПрАТ "Федорівське", ТОВ "Федорівське" (т. 1 а.с. 215-245).

Відповідно до Рішення Федорівської сільської ради №185 від 07.09.2010 року визнано за ПрАТ «Федорівське» право власності на перевалку №1-2, мехмайстерню, склад запчастин, АЗС, гуртожиток №1-2, їдальня, склад зерновий, МТФ - 6 будівель, будинок тваринника (т. 1 а.с. 63).

До матеріалів справи долучено копію Дубліката Свідоцтва про право власності на нерухоме майно гідротехнічну споруду (дамбу), яка розташована за адресою: Вінницька область, Жмеринський район, с. Федорівка, вул. Зарічна, 39, виданий 17.11.2010 року Сільським головою Федорівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області М. Керніцьким на підставі Рішення Федорівської сільської ради №185 від 07.09.2010 року.

Відповідно до копії дубліката свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 17.11.2010 року Федорівською сільською радою, вказана гідротехнічна споруда має наступні характеристики: міст "1", площа - 103,4 кв.м.; опори мосту "2", об`єм - 100 куб.м.; вхідні відкрилки "З", об`єм -41 куб.м.; вихідні відкрилки "4", об`єм - 57 куб.м.; заставки "5", 44,1 кв.м.; провідні канали водосховища "6", площа - 81,9 кв.м.; дамба "7", об`єм - 11554 куб.м (т. 1 а.с. 53).

01.06.2017 року на замовлення ПрАТ «Федорівське» проведено технічну інвентаризацію гідротехнічну споруду (дамбу), яка розташована за адресою: Вінницька область, Жмеринський район, с. Федорівка, вул. Зарічна, 39 (т. 1 а.с. 70-80).

06.07.2018 року державним реєстратором Шаргородської міської ради проведено державну реєстрацію права приватної власності за ТОВ "Федорівське" на гідротехнічну споруду (дамбу), яка розташована за адресою: Вінницька область, Жмеринський район, с. Федорівка, вул. Зарічна, 39, яка складається з мосту, опори мосту, вхідних відкрилок, вихідних відкрилок, провідних каналів водосховища, дамби.

Підставою для проведення державної реєстрації права власності став дублікат свідоцтва про право власності б/н, виданий 17.11.2010 року Федорівською сільською радою Шаргородського району.

04.12.2021 року до державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0525388000:01:001:0087, площею 0,4335 га (т. 1 ас. 42-45).

25.11.2021 року між Мурафською сільською радою (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Федорівське" (Орендар) укладено договір оренди землі (т. 1, а.с. 46-50).

Відповідно п. 1 Договору Орендодавець, на підставі рішення 11 сесії 8 скликання Мурафської сільської ради від 03.11.2021 року надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для експлуатації та догляду за гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами і каналами, яка розташована в с. Федорівка Мурафської сільської ради.

В оренду передасться: земельна ділянка площею 0,4335 га, кадастровий номер 0525388000:01:001:0087, яка знаходиться за адресою: вул. Зарічна, 39, с. Федорівна, Мурафська сільська рада, Жмеринський район (п.2 Договору).

На земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна нежитлові приміщення згідно Витягів / Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (п. 3 Договору).

Земельна ділянка передасться в оренду з нежитловими спорудами, які належать орендарю згідно Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (п. 4 Договору).

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки палату укладення договору становить 5 726 грн (п. 6 Договору).

Згідно п. 8 договір укладається на 15 років. Після закінчення строку договору Орендар має переважене право на поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію.

Орендна плата вноситься Орендарем у формі та розмірі у грошовій формі в розмірі 12% від нормативної грошової оцінки землі в сумі 687,12 грн. в рік, 57,26 грн за один місяць (п. 9 Договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами (п. 43 Договору).

Договір укладено на 15 років, державну реєстрацію речового права оренди проведено 04.12.2021 року.

На зазначеній земельній ділянці з кадастровим номером 0525388000:01:001:0087, площею 0,4335 га, категорія - землі водного фонду, цільове призначення - для експлуатації та догляду за гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами і каналами знаходиться гідротехнічна споруда.

Згідно листа Басейнового управління водних ресурсів річки Південний Буг № 917/4 від 30.05.2024 року, ставок являє собою три складові частини - земельні ділянку під водним плесом, саму воду і гідротехнічні споруди.

Згідно паспорту водного об`єкта, а саме ставка, площею 27,8425 га, розташованого в межах с. Федорівна Шаргородського району Вінницької області (Жмеринського району Вінницької області), погодженого Державним агентством водних ресурсів України 28.08.2018 року, на вказаному водному об`єкті наявна гребля (місцезнаходження - північно-західна околиця с. Федорівна Шаргородського району Вінницької області), відстань від гирла річки до греблі - 122,0 км, рік здачі водного об`єкта в експлуатацію -1971 рік.

Рік здачі в експлуатацію - 1971; наповнення до нормального підпірного рівня - березень 1972 року.

До складу гідроспоруди водного об`єкта входять: гребля (використовується як автомобільна дорога місцевого значення з твердим покриттям (щебінь) та водоскидна споруда (відкритий шлюз-регулятор), переливні труди із залізобетону, автоматичний скид.

Гребля - глуха земляна, низьконапірна. Матеріал - суглинисті ґрунти (т. 1, а.с 85-100).

Предметом вимог є негаторний позов про усунення перешкод у здійсненні Мурафською сільською радою Жмеринського району Вінницької області права користування та розпорядження гідротехнічною спорудою (дамбою), шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності та зобов`язання ТОВ "Федорівське" повернути територіальній громаді гідротехнічну споруду (дамбу).

Підставами подачі позову є протиправна реєстрація права власності на гідротехнічну споруду за відповідачем за відсутності правовстановлюючих документів; необхідність захисту прав територіальної громади як власника земельної ділянки.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави у цій справі.

Пунктом 3 частини 1статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з абзацами 1, 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.

Здійснивши аналіз абзацу 1 частини 3 статті 23 названого Закону, Велика Палата Верховного Суду у пункті 37 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У пункті 76 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та зазначила, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття "компетентний орган" у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Прокурор здійснює представництво держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

27.05.2024 року Жмеринською окружною прокуратурою листом № 52/2-948вих-24, повідомлено Мурафську сільську раду Жмеринського району Вінницької області про виявлені порушення вимог законодавства щодо незаконності розпорядження спірним нерухомим майном гідротехнічною спорудою (дамбою), яка розташована за адресою: Вінницька область, Жмеринський район, с. Федорівка, вул. Зарічна, 39, на земельній ділянці з кадастровим номером 0525388000:01:001:0087 та ініційовано перед таким органом вжиття заходів реагування до усунення порушень і повернення майна до комунальної власності територіальної громади.

31.05.2024 року Мурафською сільською радою Жмеринського району Вінницької області надано відповідь № 06-07-422, за змістом якої повідомлено, що вказана гідротехнічна споруда на балансі не перебувала, позицію щодо представництва прокуратурою інтересів держави в особі Мурафської сільської ради Жмеринського району Вінницької області - на зазначено (т. 1 а.с. 124).

18.06.2024 року Вінницькою обласною прокуратурою листом № 52/2-1093вих24 повідомлено орган місцевого самоврядування про звернення до суду з даним позовом (т. 1 а.с. 135).

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (Постанова Верховного Суду від 07.07.2021 у справі 914/1577/19).

У цьому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом".

Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №927/172/21, від 28.06.2022 у справі №916/1283/20, від 13.09.2022 у справі №910/14844/21.

На підставі викладеного вище, суд доходить висновку, що прокурором дотримано попереднього порядку звернення до суду та подано позов в інтересах держави в особі компетентного органу на реалізацію повноважень у спірних правовідносинах, що є підставою для підтвердження судом представництва прокурором.

З приводу правового регулювання предмету спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Згідно статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно частини 1 статті 16 ЦК України та частини 2 статті 20 ГК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (статті 16 ЦК України).

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до положень частини 3 статті 140 Конституції України, місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування", місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Статтею 26 вказаного Закону України встановлена виключна компетенція сільських, селищних, міських рад.

Частиною 2 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина 1 статті 316 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Приписами статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 5 статті 22 ГК України визначено, що держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Згідно частини 4 статті 55 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції.

Стосовно права органу місцевого самоврядування, від імені та в інтересах якого діє прокурор, звернення з відповідним позовом до суду, слід зауважити наступне.

Відповідно до п. 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.09.2012 № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", з дня набрання чинності цим законом (чинний з 01.01.2013) землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

При цьому, відповідно до пункту 24 розділу Х "Прикінцеві положення" Земельного кодексу України (на час подання позову) з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, зокрема, крім земель: що використовуються державними підприємствами на праві постійного користування. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Органи місцевого самоврядування з огляду на ч. 1, 5 ст. 15 Закон України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон № 280/97-ВР) є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону; від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (ч. 5 ст. 60 Закону № 280/97-ВР).

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів; ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

За положенням ст. 4 Водного кодексу України (далі - ВК України), до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Із аналізу вказаних норм права, вбачається, що землі, зайняті гідротехнічними спорудами, належать до земель водного фонду.

Таким чином, відповідний орган місцевого самоврядування, як розпорядник земельної ділянки водного фонду уповноважений на звернення до суду з вимогами про усунення перешкод у розпорядженні чи використанні водного об`єкта, однак у підставах слід довести дійсні причини звернення до суду та конкретні обставини, котрі перешкоджають у реалізації зазначених прав.

Зокрема, не оспореним та дійсним є укладений 25.11.2021 року між Мурафською сільською радою та ТОВ «Федорівське» договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0525388000:01:001:0087, площею 0,4335 га, за адресою: Вінницька область, Жмеринський район, с. Федорівка, вул. Зарічна, 39 (т. 1 а.с. 46-50), відомостей про нецільове використання земельної ділянки не вказано.

Тому, доводи позову щодо необхідності усунення перешкод у користуванні майно не підтверджено достатніми доказами.

З приводу правової природи та режиму використання спірної гідротехнічної споруди, суд зауважує наступне.

Статтею 59 ЗК України передбачено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Разом з тим, згідно з п. "ґ" ч. 4 ст. 83, п. "д" ч. 4 ст. 84 ЗК України, передача земель водного фонду у приватну власність заборонена, крім випадків, визначених цим Кодексом. Такі випадки передбачені ч. 2 ст. 59 ЗК України, а саме громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність лише замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів).

Відповідно до ст. 186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (ч. 1 ст. 190 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом ст. ст. 186, 190, 316 ЦК України право власності особи виникає на окрему, самостійну річ.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі.

У постанові від 24.01.2024 у справі №401/2975/20 Верховний Суд дійшов висновку, що приналежність до головної речі самостійно не реєструється, як окремий об`єкт нерухомого майна. У такому випадку державному реєстратору необхідно відмовити у державній реєстрації права власності на об`єкт, який є приналежністю головної речі.

За Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженим наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507 (далі - ДК 018-2000) споруди - це будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

У чинному з 01.01.2024 Класифікаторі будівель і споруд НК 018:2023, затвердженому наказом Міністерства економіки України від 16.05.2023 № 3573 (далі - НК 018:2023), використовуються терміни, визначені Європейським класифікатором типів споруд, а саме: споруди - структури, пов`язані із землею, які створені з будівельних матеріалів і комплектуючих та/або для яких виконуються будівельні роботи.

Також Національний стандарт №2 "Оцінка нерухомого майна", затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1442, містить положення про те, що споруди - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій (дамби, тонелі, естакади, мости тощо).

Термін "гідротехнічні споруди" вживається у Додатку А до ДБН В.2.4-3:2010 Гідротехнічні, енергетичні та меліоративні системи і споруди, підземні гірничі виробки. Гідротехнічні споруди. Основні положення (далі - ДБН В.2.4-3:2010). Це споруди, що підпадають під вплив водного середовища, призначені для використання і охорони водних ресурсів, а також для захисту від шкідливого впливу вод.

Схожий термін використано у п. 1.3 Правил безпеки при експлуатації каналів, трубопроводів, інших гідротехнічних споруд у водогосподарських системах, затверджених Наказом Міністерства надзвичайних ситуацій України від 03.04.2012 № 661 (далі - Правила № 661): гідротехнічна споруда - інженерна споруда, призначена для керування водним режимом, використовування водних ресурсів або для запобігання шкідливій дії вод.

У ДК 018-2000 серед видів споруд також виділяються інженерні споруди - це об`ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та т. ін.

Як зазначено у Класифікаторі, інженерні споруди класифікуються в основному за інженерним задумом, що визначається цільовим призначенням об`єкта. До інженерних споруд відносяться: транспортні споруди (залізниці, шосейні дороги, злітно-посадкові смуги, мости, естакади тощо), трубопроводи та комунікації, дамби, комплексні промислові споруди, спортивні та розважальні споруди та т. ін.

Таким чином, термін "гідротехнічна споруда" пов`язаний з конкретним функціональним об`єктом (конструкцією), є узагальнюючою назвою споруд, що використовуються на водних ресурсах, основним же є термін "споруда".

Згідно зі статтею 1 Закону України Про "аквакультуру" гідротехнічні споруди для цілей аквакультури - об`єкти нерухомого майна державної або комунальної власності або власник яких невідомий чи його неможливо встановити на підставі даних, документів та/або інформації з відповідних державних реєстрів (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірно-осушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод та розташовані на водних об`єктах, наданих у користування на умовах оренди для цілей аквакультури. Гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми - об`єкти нерухомого майна державної власності (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірно-осушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод.

Пунктом 1.9.18 Методики обстеження та паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів та хвостів, затвердженої наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури 252 від 19.12.1995, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21.12.1995 за №466/1002 встановлено, що гідротехнічні споруди - це споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водовипуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувачі промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

Тобто, незалежно від цільового призначення гідротехнічна споруда - це інженерна споруда, розташована на водному об`єкті та призначена для керування ним, а також для запобігання шкідливій дії вод. Використання гідротехнічної споруди без втрати її правового статусу з іншою метою аніж обслуговування водного об`єкта є неможливим, тобто вона є приналежністю до водного об`єкта.

Оскільки, гідротехнічна споруда є річчю, призначеною для обслуговування іншої (головної) речі (земельної ділянки) і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю (частина перша статті 186 ЦК України).

Аналогічна правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 911/30/22 (п.42), від 24.09.2024 у справі №902/1123/23 (п.5.3.).

За правовим висновком Верховного Суду водний об`єкт не може бути відокремлений від земельної ділянки та бути самостійним (окремо від земельної ділянки, на якій він розташований) об`єктом прав та обов`язків, а право розпоряджатись водним об`єктом належить власнику земельної ділянки, на якій розташований цей водний об`єкт (постанова Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 903/906/16).

У постанові від 24.01.2024 у справі № 401/2975/20 Верховний Суд дійшов висновку, що приналежність до головної речі самостійно не реєструється, як окремий об`єкт нерухомого майна. У такому випадку державному реєстратору необхідно відмовити у державній реєстрації права власності на об`єкт, який є приналежністю головної речі.

Однак, розглядаючи відповідні спори, суди мають враховувати, що приналежність головної речі не може бути окремим об`єктом права власності, а лише слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом (Постанова Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №910/8903/16).

Таким чином, виникнення права власності на приналежність до речі можливе на умовах договору чи норм законодавства, що зауважено Верховним Судом.

Тому, при виборі правових висновків Верховного Суду, які підлягають врахуванню при вирішенні спору, суд першочергово звертається до нормативного-правового регулювання щодо виникнення права власності на майно, яке було чинним на момент створення гідроспоруди та у процесі приватизації майна відповідача.

Стосовно правової природи відомостей про державну реєстрацію права власності на спірне майно, суд зазначає наступне.

Відповідності до ст. 2 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону не призводить. Д

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення як підстави виникнення права власності не має.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17 наведено висновок про те, що за змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Враховуючи положення ст. ст. 73-80 ГПК України саме на позивача та прокурора покладено обов`язок спростування презумпції правомірності виникнення права власності відповідача та проведення його державної реєстрації.

Отже, при дослідженні судом обставин наявності в особи права власності, необхідним є, перш за все, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави законом не передбачено. Вказаний висновок є усталеним у судовій практиці Верховного Суду.

Правові підстави позову зведено до неможливості виникнення та реєстрації права приватної власності на гідротехнічну споруду, з посиланням на чинні правові норми законодавства та правові висновки Верховного Суду, викладені з огляду на момент реєстрації права власності.

Однак, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми законодавства, якими врегульовано питання виникнення права власності станом на момент створення гідротехнічної споруди (1971 рік), її реконструкції та прийняття в експлуатацію (1974 рік) (т. 1 а.с. 204-214; т. 2 а.с. 20-42), приватизації майна Держгоспу «Федорівський» (1998 рік) (т. 1 а.с. 105-121).

Крім того, неможливість державної реєстрації права власності на гідроспоруду на момент подачі позову, жодним чином не спростовує можливості виникнення такого права за нормами законодавства, котре діяло раніше, і не лише як на об`єкт нерухомого майна.

В силу ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

При оцінці дотримання вимог законодавства та правомірності набуття відповідачем права власності на спірний об`єкт, судом враховано, що спірну гідротехнічну споруду побудовано у 1970 році Радгоспом ім. 2-ї п`ятирічки с. Федорівка Шаргородського району Вінницької області та включено до Книг обліку (зокрема в Книзі № 141 за 1972 рік) як основний засіб під назвою «Водохранилище» 1970 року створення вартістю 42 093 радянських карбованців.

У 1974 році відбулася капітальна реконструкція та добудова гідротехнічної споруди

До матеріалів справи долучено копії матеріалів державної комісії про прийняття в експлуатацію завершеного будівництва по реконструкції ставу в Радгоспі 2-а п`ятирічка с. Федорівка Шаргородського району Вінницької області за 1974 рік, зокрема:

- копія Акту контрольного обміру, яким зафіксовано факт виконання будівельних робіт з укріплення укосу дамби ставу, виконаних в період з лютого 1974 року по січень 1975 року на суму 57 292 крб. з додатком - відомістю перерахунку вартості робіт на дану суму;

- копія Акту прийняття в експлуатацію державною приймальною комісією закінченого будівництва по реконструкції ставу в Радгоспі ім..2-ї п`ятирічки с. Федорівка Шаргородського району Вінницької області від 21.05.1974 року, згідно з яким за замовленням радгоспу підрядною організацією Копайгородським ПМК -207 з січня і по травень 1974 року були виконані будівельні роботи з відновлення дамби ставу та влаштування кріплення верхового укосу дамби ставу. Роботи виконувалися на підставі робочого проекту, виконаного відповідним ОКП та були виконані у чіткій відповідності із цим проектом, якість цих робіт була оцінена як «добре», державною комісією було ухвалено рішення про прийняття закінченого будівництвом об`єкта, який виник в результаті реконструкції ставу в Радгоспі ім..2-ї п`ятирічки с. Федорівка Шаргородського району Вінницької області до експлуатації;

- копії додатків № 1-3 до вищевказаного акту, згідно з якими крім вищезгаданих будівельних робіт була виконана також і щебенева підготовка товщиною 20 см. під збірні залізобетонні плити кріплення верхового укосу дамби;

- копії паспортів № 54 та № 361 на будівельні матеріали та обладнання, які були використані в процесі будівельних робіт по реконструкції ставу в Радгоспі ім..2-ї п`ятирічки с. Федорівка Шаргородського району Вінницької області;

- копія Акту на приховані роботи від 27.03.1974 року, яким було зафіксовано акт виконання будівельних робіт щодо влаштування щебеневої основи під кріплення залізобетонними плитами в укріпленні верхового укосу ставу в с. Федорівка;

- копіями з Книг обліку основних засобів Радгоспу ім..2-ї п`ятирічки с. Федорівка Шаргородського району Вінницької області (справа № 149, № 176) за 1973-1974 роки та 1977 -1978 роки, спірне нерухоме майно, зазначене як «став 1970/1974 років створення», рахується як основний засіб радгоспу (т. 1 а.с. 204-214; т. 2 а.с. 20-42).

Обставини будівництва спірної гідроспоруди відповідачем, як правонаступником Радгоспу 2-ї П`ятирічки, за рахунок власних коштів не спростовуються позивачем та прокурором.

Відповідно до норм ЦК України до первісних підстав набуття права власності належать набуття права на новостворене майно, у тому числі об`єкт будівництва (стаття 331), переробка речі (стаття 332), привласнення загальнодоступних дарів природи (стаття 333), набувальна давність (стаття 344) та інші.

Найбільш поширеними похідними способами набуття права власності юридичними особами є набуття права власності на підставі правочинів (стаття 334) та у порядку правонаступництва (стаття 107).

Аналогічний за змістом висновок викладено і в постанові КГС ВС від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 45 Водного кодексу УРСР, в редакції від 09.06.1972 року, відповідно до мети, з якою водний об`єкт надано у користування, водокористувачі мають право у встановленому порядку: будувати водогосподарські (гідротехнічні) споруди і пристрої, здійснювати їх реконструкцію і ремонт.

Водокористувачі вправі також здійснювати й інші не заборонені чинним законодавством дії по користуванню водними об`єктами.

Перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб на території незалежної України визначався:

- до 19.01.1996 року Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженою Наказом Заступника Міністра комунального господарства Української РСР від 31.01.1996 року;

- до 06.08.2012 року Правилами державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженими Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13.12.1995 року та

- Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженою Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 121 від 09.06.1998 року;

- до 01.01.2013 року Наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002 року, яким затверджено Тимчасове положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 1.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації (БТІ).

Згідно п. п. 12, 13 Інструкції «Про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР» від 31.01.1966 року, яка була чинною станом на 1971-1974 рр. (будівництво та прийняття в експлуатацію гідроспоруди) до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, включено: Акт відводу установам, підприємствам і організаціям земельної ділянки для будівництва та акт державної комісії про прийняття будинку (будинків) в експлуатацію.

При наявності лише одного акту державної комісії про прийняття будинку (будинків) в експлуатацію він може бути, як виняток, прийнятий до реєстрації (п. 12 Додатку №1).

Зареєстрований у виконкомі місцевої Ради депутатів трудящих статут кооперативу, рішення виконкому місцевої Ради депутатів трудящих про відвід земельної ділянки та затверджений виконкомом акт про прийняття будинку (будинків) в експлуатацію (п. 13 Додатку №1).

Отже, будівництво об`єкта та його прийняття в експлуатацію актом державної комісії були достатніми обставинами для виникнення та реєстрації права власності.

У Постанові КГС ВС від 24 вересня 2024 року у cправі № 902/1123/23, при перегляді судових рішеннях у подібних правовідносинах, акцентовано увагу на необхідності аналізу обставин переходу у власність спірного майна та можливості застосування пунктів 18, 21 Методики уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки» № 177 від 28.12.2001, а також пункту 14 Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики № 62 від 14.03.2001.

У даній справі процедура переходу до ТОВ «Федорівське», як правонаступника Держгоспу «Федорівський» права власності на основні засоби має спеціальне нормативно правове регулювання.

Оскільки, процес переходу здійснено у порядку приватизації, а не розпаювання колективних сільськогосподарських підприємств.

Приватизація Держгоспу «Федорівський» проводилася шляхом перетворення у відкрите акціонерне товариство.

Згідно Плану приватизації державного майна Держгоспу "Федорівський" с. Федорівна Шаргородського району Вінницької області, Начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області 21.05.1998 року, встановлено, що Держгосп "Федорівський" створений рішенням виконкому Шаргородської районної Ради депутатів трудящих від 29.03.1960 року на базі колгоспу "Перемога" та радгоспу їм. 2-ї П`ятирічки.

Приватизація Держгоспу "Федорівський" проводилася відповідно до Законів України "Про приватизацію майна державних підприємств" та "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" шляхом перетворення Держгоспу "Федорівський" у відкрите акціонерне товариство.

Під час приватизації Держгоспу "Федорівський" проводилася інвентаризація всього майна, що знаходилась на його балансі станом на 01.03.1998 року.

Відповідно до Акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Держгоспу "Федорівський", затвердженого начальником Регіонального відділення ФДМУ по Вінницькій області 21.05.1998 року, до переліку об`єктів, які не підлягали приватизації, увійшов ставок в парку (рік вводу в експлуатацію - 1991 рік), а до об`єктів, які підлягали приватизації, увійшли 2 пруди, дати введення в експлуатацію - 1970 та 1974 роки відповідно.

Відповідні обставини визнаються та підтверджуються у позовній заяві, доводяться Листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях №10-2/1698 від 07.06.2024 року, Актом оцінки майна цілісного майнового комплексу Держгоспу «Федорівський», Планом приватизації державного майна, згідно якого спірну гідротехнічну споруду не включено до переліку об`єктів, які не підлягали приватизації (т. 1 а.с. 103-121).

Питання приватизації майна радгоспів врегульовано Положенням про порядок приватизації майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також заснованих на їх базі орендних підприємств, затвердженого Наказом Фонду державного майна України від 9 серпня 1996 року №903 та Законом України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі».

Згідно п. 3 Наказом Фонду державного майна України від 9 серпня 1996 року №903, в редакції від 22.01.1998 року, об`єктом приватизації, відповідно до цього Положення, є майно радгоспів як цілісних майнових комплексів.

При цьому державний житловий фонд та інші об`єкти (включно з побудованими за рахунок коштів фонду соціального розвитку), що не підлягають приватизації відповідно до умов приватизації майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, визначених Законом України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", передаються органами приватизації у комунальну власність за згодою власників підприємств.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», в редакції від 10.07.1996 року, у процесі приватизації майна державних підприємств, зазначених у статтях 2, 5, 8, 9, 10, 11, 12, 13 і 15 цього Закону, об`єкти соціально-побутового призначення, інженерні мережі та споруди комунального господарства, включаючи побудовані за рахунок коштів фонду соціального розвитку, передаються органами приватизації в комунальну власність за згодою власників підприємств.

Тобто, умовами безоплатної передачі майна у комунальну власність були:

- відповідні умови приватизації,

- віднесення майна до переліку об`єктів, котрі не підлягають приватизації,

- згода власників підприємства.

Однак, матеріали господарської справи не містять доказів включення спірної гідротехнічної споруди до переліку об`єктів, котрі не підлягають приватизації, а також згоди власників підприємства на передачу збудованого за кошти радгоспу майна у комунальну власність.

Таким чином, позивачем та прокурором не підтверджено переходу у комунальну власність спірного майна, а також не спростовано правомірність його включення до переданих у процесі приватизації об`єктів у приватну власність ТОВ «Федорівське», як правонаступника Держгоспу «Федорівський».

Відповідне нормативне регулювання також узгоджується з чинною на момент приватизації редакцією від 20.03.1997 року Закону України «Про приватизацію державного майна».

В силу п. г ч. 2 ст. 5 Закону, приватизації не підлягають об`єкти, що мають загальнодержавне значення, зокрема. водосховища і водогосподарські канали комплексного призначення, міжгосподарські меліоративні системи, гідротехнічні захисні споруди.

Згідно ДБН В.2.4-3:2010 "Гідротехнічні споруди. Основні положення", гідротехнічні споруди - споруди, що підпадають під вплив водного середовища, призначені для використання і охорони водних ресурсів, а також захисту від шкідливого впливу вод.

Як зазначено у п. 1.4.2 ДБН В.2.4-3:2010, гідротехнічні споруди поділяють на постійні і тимчасові.

До тимчасових відносяться споруди, які використовуються тільки в період будівництва і ремонту постійних споруд.

Відповідно до п. 1.4.3 ДБН В.2.4-3:2010, постійні гідротехнічні споруди (додаток В) залежно від їх призначення поділяють на основні і другорядні.

До основних споруд відносяться гідротехнічні споруди, пошкодження або руйнування яких приведе до порушення або припинення нормальної роботи самих гідротехнічних споруд чи комплексу споруд, до складу яких входять гідротехнічні споруди. До другорядних відносяться гідротехнічні споруди, руйнування або ушкодження яких не спричиняє зазначених вище наслідків.

Крім того, Методикою обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів та хвостів, затвердженої наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури №252 від 19.12.1995 року надано визначення водопровідної споруд (п. 1.9.17), огороджувальних споруд (п. 3.5.1.); дренажні системи (п. 3.5.7.); споруди для захисту від забруднення підземних вод, підтоплення й затоплення територій (п. 3.5.10).

Додатком №3 до Методики визначено до паспорту гідротехнічних споруд, у описі якого наведено перелік огорожуючих споруд (ґрунтові греблі (огороджуючі дамби), водоскидні споруди (для скидання поверхневого стоку); водозабірні споруди, водовідвідні споруди; споруди гідрозахисту.

Споруди гідрозахисту включають наявність таких елементів: нагірна канава, став збору дощових та талих вод, дамба обвалування, водоскидні споруди, споруди для збирання нафтопродуктів (для накопичувачів).

Додатково п. 2.1.2. ДБН В.2.4-3:2010 "Гідротехнічні споруди. Основні положення" виділено ДБН В.2.4-3:2010 "Гідротехнічні споруди. Основні положення" визначено, що Клас наслідків (відповідальності) водопідпірних гідротехнічних споруд гідравлічних, гідроакумулюючих і теплових електростанцій повинен призначатися з урахуванням їх роботи як захисних споруд для територій і об`єктів, розташованих у нижньому б`єфі.

Розроблення спеціальних розділів охорони природи для об`єктів з гідротехнічними спорудами (берегоукріплювальні і берегозахисні споруди, дренажні системи і системи захисту від затоплення та підтоплення), що виконують природоохоронні функції, розгляд і погодження відповідних проектів повинні враховувати їх функціональну особливість (п. 2.1.12 ДБН).

Враховуючи наведені норми, гідроспоруди за статусом розділено на: постійні (основні, другорядні) та тимчасові; за функціональним призначенням: призначені для використання водних ресурсів (риборозведення, рекреація); огорожувальні споруди; водозабірні споруди; водовідвідні споруди; водопідпірні гідравлічних, гідроакумулюючих і теплових електростанцій (за характером роботи відносяться до захисних); берегоукріплювані; дренажні системи; захисні (комплекси інженерного захисту населених пунктів і підприємств; інженерного захисту сільгоспугідь, територій санітарно-захисного призначення, комунально - складських підприємств, пам`ятників культури і природи; для захисту від забруднення підземних вод, підтоплення й затоплення територій; гідрозахисту; берегозахисні; льодозахисні; рибозахисні; захисту від шкідливого впливу вод).

Закон України «Про приватизацію державного майна» містив узагальнююче поняття захисної споруди.

Відповідно до дослідженого паспорта водного об`єкта, розробленого 2018 року, погодженого Державним агентством водних ресурсів України 28.08.2019 року, відсутні відсутні відомості щодо гідротехнічною спорудою (дамбою), яка розташована за адресою: Вінницька область, Жмеринський район, с. Федорівка, вул. Зарічна, 39, як захисної гідроспоруди.

Таким чином, матеріали справи не містять доказів порушення вимог законодавства про приватизацію у процесі переходу до приватної власності майна Держгоспу «Федорівський», до переліку якого включено спірне майно.

Стосовно оцінки обставин видачі дубліката свідоцтва про право власності, виданого 17.11.2010 Федорівською сільською радою Шаргородського району Вінницької області , як підстави для внесення до державного реєстру відомостей про право власності, суд виходив з наступного.

Відповідно до Рішення Федорівської сільської ради №185 від 07.09.2010 року визнано за ПрАТ «Федорівське» право власності на перевалку №1-2, мехмайстерню, склад запчастин, АЗС, гуртожиток №1-2, їдальня, склад зерновий, МТФ - 6 будівель, будинок тваринника (т. 1 а.с. 63).

До матеріалів справи долучено копію Дубліката Свідоцтва про право власності на нерухоме майно гідротехнічну споруду (дамбу), яка розташована за адресою: Вінницька область, Жмеринський район, с. Федорівка, вул. Зарічна, 39, виданий 17.11.2010 року Сільським головою Федорівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області М. Керніцьким на підставі Рішення Федорівської сільської ради №185 від 07.09.2010 року (т. 1 а.с. 53).

Оригінал Дубліката Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17.11.2010 року оглянуто у судовому засіданні, встановлено наявність підпису посадової особи, відтиску печатки Федорівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області.

Згідно з інформацією архівного відділу Жмеринської районної військової адміністрації будь-які додатки до рішення 24 сесії 5 скликання Федорівської сільської ради № 185 від 07.09.2010 року "Про визнання права власності на нерухоме майно ПрАТ "Федорівське" відсутні (т. 1 а.с. 66).

Водночас, суд оцінює наявні у справі докази у сукупності.

Відповідно правового висновку КГС ВС від 01 листопада 2022 року у cправі № 138/794/18, стверджуючи одночасно про відсутність рішення та існування акта на землю, прокурор повинен був пересвідчитися про відсутність кримінальної складової у діях осіб, підписи яких містяться у даному документі, на предмет його підроблення (фальсифікації).

Встановлений у кримінальному провадженні факт підробки офіційного документа виключав би необхідність визнання його незаконним чи скасування у господарському чи іншому провадженні, оскільки підроблений документ, по суті, є таким, що ніколи не видавався (не створювався), а суб`єкт його видачі не виражав волі, що закріплена в такому документі.

Сама відсутність рішення сільської ради в архіві не може однозначно свідчити про те, що таке рішення взагалі не видавалось, оскільки прокурором не досліджувалось питання передання такого рішення до архіву у встановлені строки та належне його зберігання у архіві.

Відповідно правового висновку КГС ВС від 15 листопада 2022 року у cправі № 902/19/22, намагання прокуратури виправити допущену в минулому органом влади "помилку" не може мати наслідком непропорційне втручання у права відповідачів та перекладення негативних наслідків такої "помилки".

Суд виходить з того, що обставини підроблення дубліката свідоцтва, його підписання не уповноваженою особою або з використання підробленої печатки не підтверджено з дотриманням вимог ч. 6 ст. 75 ГПК України.

У межах долучених до справі матеріалів кримінального провадження №42024022130000050 таких обставин не встановлено, Постановою Началька СД відділення поліції №2 Жмеринського районного відділення поліції ГУНП у Вінницькій області від 27.09.2024 року кримінальне провадження закрито (т. 2 а.с. 4-11).

Підсумовуючи суд доходить висновку, що позивачем та прокурором не спростовано правомірності набуття відповідачем права власності, з урахуванням доказів щодо:

- включення гідроспоруди до основних фондів юридичної особи,

- проведення її реконструкції, прийняття в експлуатацію актом державної комісії,

- приватизації цілісного майнового комплексу радгоспу (за виключення гідроспоруди зі складу приватизованого майна),

- наявності рішення органу місцевого самоврядування з відповідним номером та датою, яке стосується передачі у власність майна ПрАТ «Федорівське»,

- огляду судом оригіналу дублікату свідоцтва про право власності,

- відсутності доказів притягнення винних за видачу дубліката свідоцтва осіб до відповідальності або його підроблення.

В контексті застосування ст. 79 ГПК України, на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (Постанова ВС КГС від 11 вересня 2020 року справа № 910/16505/19).

Судом також враховано, що будь - які докази зі спливом певного проміжку часу втрачають свою достовірність (п. 116 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Темченко проти України від 16 липня 2015 року (заява № 30579/10).

Застосування строків давності відносно оцінки доказів має забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

З урахуванням встановлених обставин та узагальнених підстав позову, які не враховують описаного судом нормативного регулювання, чинного на момент виникнення юридичних фактів, котрі стосуються спірних правовідносин, матеріали справи не містять достатніх обґрунтувань та доводів виникнення права комунальної власності на спірну гідроспоруду, як неодмінної передумови для задоволення негаторного позову.

Крім того, захист прав власника земельної ділянки повинен здійснюватись з урахуванням правого режиму конкретного майна, а також на основі ефективних способів захисту.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має також бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6) від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 29)).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20, пункт 87).

Обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 02.11.2021 у справі №925/1351/19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 146)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини 2 статті 16 ЦК України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №914/2618/16 (пункт 38), від 21.09.2022 у справі №908/976/19 (пункт 5.38)).

За висновками Великої Палати Верховного Суду задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає характеру спірних правовідносин і призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (пункт 125), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункт 146), від 02.07.2019 у справі №48/340 (пункт 6.43), від 28.01.2020 у справі №50/311-б (пункт 92), від 16.06.2020 у справі №372/266/15-ц (пункт 44)), від 21.09.2022 у справі №908/976/19 (пункт 5.37)).

Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (Постанова ВП ВС від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

Отже, у даній справі належному способу захисту прав відповідатиме позовна вимоги про витребування спірного майна, оскільки за відповідними вимогами позивача, прокурор повинні будуть довести виникнення права комунальної власності або наявність відповідача обов`язку безоплатно передати відповідне майно у володіння територіальної громади.

Щодо втручання у право відповідача на мирне володіння майном, суд констатує, що право володіння майном захищається на рівні права власності.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша - виражається в першому реченні першого абзацу цієї статті та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном; друга - міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями; третя - міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "Еаst/West Аllisance Limited" проти України" ("Еаst/West Аllisance Limited" v. Ukrаinе, заява № 19336/04), § 166-168).

Практикою ЄСПЛ напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Можливість усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження майном має нормативну основу в національному законодавстві, а саме ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 152 ЗК України, положення яких передбачають, що власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

За матеріалами справи не доведено ефективності застосування негаторного позову як форми судового захисту, тому втручання не відповідатиме критерію законності.

Також, втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Відповідний критерій вимагає об`єктивної необхідності у формі загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад.

Особливе призначення та статус гідроспоруди виправдовує другий критерій вручання у право на мирне володіння майном щодо захисту суспільних інтересів.

Однак, критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Підхід "легітимних очікувань" ґрунтується на принципі верховенства права, закріпленому у статтею 129 Конституції України, відповідає засадам справедливого суду, закріпленим у статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та відображає реалізацію принципу необхідності дотримання належного балансу інтересів всіх зацікавлених осіб, суспільства, не можуть відповідати за помилки державних органів та органів місцевого самоврядування при виконанні ними своїх повноважень.

При розгляді даної справи враховується також рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі "Рисовський проти України" щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу "належного урядування" при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

Так, у пункті 71 рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ зазначив, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

Намагання виправити допущену органом влади в минулому помилку не може перекладати на громадянина всі її негативні наслідки (Постанова КЦС ВС від 16.10.2019 року у справі №460/762/16-ц).

Отже, намагання виправити помилки державних органів щодо не внесення спірного майна до переліку об`єктів, які не підлягають приватизації; видачі дубліката свідоцтва про право власності на майно, вимоги про передачу майна органу місцевого самоврядування за відсутності грошової компенсації ринкової вартості витрат на його спорудження та утримання порушує критерій пропорційного втручання у мирне володіння майном.

З урахуванням наведеного вище, не припустимим є втручання у право на мирне володіння майном, враховуючи обставини відкритого та безперервного володіння відповідачем гідротехнічною спорудою з 1971 року, тобто більше 53 років.

Тому, позовні вимоги суперечать Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, практиці ЄСПЛ, які використовуються як джерело права (ч. 4 ст. 11 ГПК України), що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Підсумовуючи, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

На підставі ст. 129 ГПК України, судові витрати зі сплати судового збору слід залишити за прокурором.

Керуючись ст. ст. 2, 3, 7, 8, 10-15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76-80, 86, 91, 113, 118, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 252, 326, 327 ГПК України, суд -

У Х В А Л И В:

1. Відмовити повністю у задоволенні позову Керівника Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області (вул. Національна, 6-а, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100, код - 02909909) в інтересах держави в особі Мурафської сільської ради Жмеринського району Вінницької області (вул. Коцюбинського, 23, с. Мурафа, Жмеринський район, Вінницька область, 23530, код - 03225495) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Федорівське" (вул. Соборна, буд. 2, с. Федорівка, Жмеринський район, Вінницька область, 23522, код - 00414368) про: усунення перешкоди у здійсненні Мурафською сільською радою Жмеринського району Вінницької області права користування та розпорядження гідротехнічною спорудою (дамбою), яка розташована за адресою: Вінницька область, Жмеринський район, с. Федорівка, вул. Зарічна, 39, на земельній ділянці з кадастровим номером 0525388000:01:001:0087 шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності з одночасним припиненням права приватної власності ТОВ "Федорівське" (код - 00414368) на неї (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1594755805253); усунення перешкоди у здійсненні Мурафською сільською радою Жмеринського району Вінницької області права користування та розпорядження гідротехнічною спорудою (дамбою), яка розташована за адресою: Вінницька область, Жмеринський район, с. Федорівка, вул. Зарічна, 39, на земельній ділянці з кадастровим номером 0525388000:01:001:0087 шляхом зобов`язання ТОВ "Федорівське" повернути територіальній громаді в особі Мурафської сільської ради Жмеринського району Вінницької області гідротехнічну споруду (дамбу).

2. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 6 056,00 грн залишити за Вінницькою обласною прокуратурою.

3. Примірник повного судового рішення протягом двох днів з дня складання направити сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС, за їх відсутності - рекомендованим листом, з повідомлення про вручення поштового відправлення, та за електронними адресами: прокурору - zhmerynka@vin.gp.gov.ua, позивачу - murafa2016@ukr.net, Вінницькій обласні прокуратурі - zvern@vin.gp.gov.ua.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Повне судове рішення складено 03 лютого 2025 р.

Суддя Міліціанов Р.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - Жмеринській окружній прокуратурі Вінницької області (вул. Національна, 6-а, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100)

3 - Мурафській сільській раді Жмеринського району Вінницької області (вул. Коцюбинського, 23, с. Мурафа, Жмеринський район, Вінницька область, 23530)

4 - ТОВ "Федорівське" (вул. Соборна, буд. 2, с. Федорівка, Жмеринський район, Вінницька область, 23522)