Постанова від 13.05.2025 по справі 902/680/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2025 року Справа №902/680/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Петухов М.Г.

суддя Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Переходько К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 23.01.2025 (суддя Міліціанов Р.В., повне рішення складено 03.02.2025)

за позовом Керівника Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Мурафської сільської ради Жмеринського району Вінницької області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Федорівське"

про усунення перешкод у користуванні гідротехнічною спорудою шляхом скасування державної реєстрації права власності та повернення гідроспоруди

за участю:

прокурора - Марщівської О.П.

представника позивача - не з`явився,

представника відповідача - Киришова О.В.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 23.01.2025 у задоволенні позову відмовлено. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 6056,00 грн залишено за Вінницькою обласною прокуратурою.

Суд першої інстанції, досліджуючи причини звернення прокурора до суду та аналізуючи обставини справи, вказав, що не оспореним та дійсним є договір оренди земельної ділянки (з к.н.0525388000:01:001:0087, площею 0,4335 га), укладений 25.11.2021 року між Мурафською сільською радою та ТОВ "Федорівське"; відомостей про нецільове використання земельної ділянки не вказано, а тому доводи позову щодо необхідності усунення перешкод у користуванні майном не підтверджено достатніми доказами.

Суд зауважив, що правові підстави позову зведено до неможливості виникнення та реєстрації права приватної власності на гідротехнічну споруду, з посиланням на чинні правові норми законодавства та правові висновки Верховного Суду, викладені з огляду на момент реєстрації права власності. Однак, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми законодавства, якими врегульовано питання виникнення права власності станом на момент створення гідротехнічної споруди (1971 рік), її реконструкції та прийняття в експлуатацію (1974 рік), приватизації майна Держгоспу "Федорівський" (1998 рік). Неможливість державної реєстрації права власності на гідроспоруду на момент подачі позову, жодним чином не спростовує можливості виникнення такого права за нормами законодавства, що діяло раніше, і не лише як на об`єкт нерухомого майна.

Аналізуючи перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб на території незалежної України, станом на час будівництва спірної гідроспоруди, господарський суд дійшов висновку, що будівництво об`єкта та його прийняття в експлуатацію актом державної комісії були достатніми обставинами для виникнення та реєстрації права власності.

Суд першої інстанції встановив, що матеріали господарської справи не містять доказів включення спірної гідротехнічної споруди до переліку об`єктів, які не підлягають приватизації, а також згоди власників підприємства на передачу збудованого за кошти радгоспу майна у комунальну власність. Таким чином, дійшов висновку, що позивачем та прокурором не підтверджено переходу у комунальну власність спірного майна, а також не спростовано правомірність його включення до переданих у процесі приватизації об`єктів у приватну власність ТОВ "Федорівське", як правонаступника Держгоспу "Федорівський".

Також господарський суд зазначив, що позивачем та прокурором не спростовано правомірності набуття відповідачем права власності, з урахуванням доказів щодо включення гідроспоруди до основних фондів юридичної особи; проведення її реконструкції, прийняття в експлуатацію актом державної комісії; приватизації цілісного майнового комплексу радгоспу (за виключення гідроспоруди зі складу приватизованого майна); наявності рішення органу місцевого самоврядування з відповідним номером та датою, яке стосується передачі у власність майна ПрАТ "Федорівське"; огляду судом оригіналу дублікату свідоцтва про право власності; відсутності доказів притягнення винних за видачу дубліката свідоцтва осіб до відповідальності або його підроблення.

Окрім того, суд вказав, що у даній справі належному способу захисту прав відповідатиме позовна вимоги про витребування спірного майна, оскільки за відповідними вимогами позивача, прокурор повинен буде довести виникнення права комунальної власності або наявність відповідача обов`язку безоплатно передати відповідне майно у володіння територіальної громади. За матеріалами справи не доведено ефективності застосування негаторного позову як форми судового захисту, тому втручання не відповідатиме критерію законності.

Господарський суд також зауважив, що намагання виправити помилки державних органів щодо не внесення спірного майна до переліку об`єктів, які не підлягають приватизації; видачі дубліката свідоцтва про право власності на майно, вимоги про передачу майна органу місцевого самоврядування за відсутності грошової компенсації ринкової вартості витрат на його спорудження та утримання порушує критерій пропорційного втручання у мирне володіння майном. З урахуванням наведеного вище, не припустимим є втручання у право на мирне володіння майном, враховуючи обставини відкритого та безперервного володіння відповідачем гідротехнічною спорудою з 1971 року, тобто більше 53 років.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі.

Апелянт, посилаючись на ст.58, 59, 83, 84 ЗК України, ст.4 ВК України, вказує, що земельна ділянка, на якій розташована спірна гідротехнічна споруда, з огляду на її цільове призначення (для експлуатації та догляду за гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами і каналами) не може перебувати у приватній власності. Земельна ділянка під водним об`єктом (ставком площею 27,8425 га, який утворено спірною гідротехнічною спорудою), є не сформованою, але в силу положень п. "а" ч.2 ст. 83 ЗК України є комунальною власністю і також не може перебувати у приватній власності. Перебування гідротехнічної споруди у приватній власності суперечить вимогам чинного законодавства.

Звертає увагу, що за загальним принципом цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, власнику будинку, будівлі, споруди має належати і речове право на земельну ділянку під таким будинком, будівлею, спорудою. Однак, земельна ділянка, на якій розміщена спірна гідроспоруда, не може перебувати в приватній власності, що фактично також виключає правомірність приватизації гідротехнічної споруди та можливість, за таких умов, перебування її у приватній власності.

Прокурор, враховуючи правовий статус гідротехнічної споруди як приналежності водного об`єкту, зауважує, що власником гідротехнічної споруди може виступати лише особа, яка є власником земельної ділянки, на якій розташований водний об`єкт з гідротехнічною спорудою.

Вважає, що безпідставним є посилання суду першої інстанції на наявність рішення органу місцевого самоврядування з відповідним номером та датою, яке стосується передачі у власність майна ПрАТ "Федорівське", оскільки у вказаному рішенні відсутня гідроспоруда.

Щодо неналежності обраного способу захисту апелянт вказує, що за обставинами даного спору саме здійснення державної реєстрації прав ТОВ "Федорівське" на гідроспоруду, що є приналежністю до головної речі та відповідно не може бути окремим об`єктом права власності, а має слідувати за головною річчю згідно ст.186 ЦК України, порушує право власності Мурафської сільської ради як власника головної речі (земельної ділянки, на якій знаходиться гідроспоруда), оскільки перешкоджає позивачу у реалізації правомочностей власника в частині розпорядження цим майном. Відтак, вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо необхідності подання віндикаційного позову про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння.

Прокурор також вважає, що незаконне набуття майнових прав суб`єктом на гідроспоруду, що не є окремим об`єктом права власності, а є приналежністю до головної речі, посягає на визначений державою публічний порядок та інтерес держави, територіальної громади, а тому у даному випадку є виправданим втручання держави в особі власника в майнове право відповідача, у зв`язку із наявністю публічного, суспільного інтересу.

У відповідності до ст.263 ГПК України відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому, зокрема, вказує, що виклад фактичних обставин справи як в тексті позовної заяви, так і в тексті апеляційної скарги свідчить про те, що держава в особі Мурафської сільської ради власником спірного нерухомого майна не була і не є, оскільки згідно з ч.1 ст. 335 ЦК України, безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий; вжите прокурором слово "набути" говорить про майбутній час, а не про теперішній чи минулий.

Відповідач також зазначає, що обставини даної справи взагалі не дозволяють дійти висновку, що держава в особі Мурафської сільської ради є тим власником, який володіє річчю і тому може вимагати усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження нею, оскільки прокурор формулюючи позовні вимоги застосовує, зокрема, конструкцію "шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності з одночасним припиненням права приватної власності ТОВ "Федорівське", визнаючи тим самим той факт, що власником речі наразі є не держава, а відповідач.

За таких обставин, вважає, що не будучи власником майна неможливо заявляти позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні таким майном, відтак самий лише факт відсутності в держави в особі Мурафської сільської ради права власності на спірне нерухоме майно унеможливлює задоволення пред`явленого позову як негаторного.

Крім того, зауважує, що посилання на ст.3, 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" щодо заборони приватизації таких об`єктів безпідставні, так як дана заборона стосується гідротехнічних захисних споруд, якою спірна споруда не являється. Стаття 4 ВК України, на яку також посилається позивач, не має жодного відношення до врегулювання спірних відносин, оскільки дає лише загальне визначення земель водного фонду.

Відповідач просив апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції від 23.01.2025 року без змін.

У судове засідання, що відбулося 13.05.2025 року, позивач не забезпечив явку повноважного представника, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце проведення судового засідання, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи приписи ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, приймаючи до уваги, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника позивача.

Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Радгосп ім. 2-ї п`ятирічки с. Федорівка відповідно до Наказу №28 від 10.05.1994 року перейменовано в Держгосп "Федорівський".

Згідно з Наказом регіонального відділення ФДМУ по Вінницькій області № 1075 ПП від 21.09.1998 року Держгосп "Федорівський" було перетворено на СВАТ "Федорівське".

Відповідно до рішення загальних зборів акціонерів, оформленого протоколом №1 від 01.06.2010 року СВАТ "Федорівське" перейменовано у ПрАТ "Федорівське".

Згідно з наказом №45 від 11.12.2017 року прийнятого на виконання рішення загальних зборів, оформленого протоколом №1 від 25.09.2017 року, перейменовано на ТОВ "Федорівське" (т.2, а.с.7).

Таким чином, ТОВ "Федорівське" є правонаступником Радгосп ім. 2-ї п`ятирічки с. Федорівка, що також підтверджено долученими до справи копіями статутів СВАТ "Федорівське", ПрАТ "Федорівське", ТОВ "Федорівське" (т.1, а.с.215-245).

У відповідності до рішення Федорівської сільської ради №185 від 07.09.2010 року визнано за ПрАТ "Федорівське" право власності на перевалку №1-2, мехмайстерню, склад запчастин, АЗС, гуртожиток №1-2, їдальня, склад зерновий, МТФ - 6 будівель, будинок тваринника (т.1, а.с.63).

Відповідно до дубліката Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 17.11.2010 Федорівською сільською радою, ПрАТ "Федорівське" набуло права власності на гідротехнічну споруду (дамбу), розташовану за адресою: Вінницька області, Шаргородський район, с. Федорівка, вулиця Зарічна, будинок 39 (т.1, а.с.53). Підставою видачі свідоцтва про право власності на зазначену гідроспоруду вказано рішення Федорівської сільської ради №185 від 07.09.2010.

01.06.2017 року на замовлення ПрАТ "Федорівське" проведено технічну інвентаризацію гідротехнічної споруди (дамби), яка розташована за адресою: Вінницька обл., Жмеринський р-н, с. Федорівка, вул. Зарічна, 39 (т.1, а.с.70-80).

06.07.2018 року державним реєстратором Шаргородської міської ради проведено державну реєстрацію права приватної власності за ТОВ "Федорівське" на спірну гідротехнічну споруду (дамбу), на підставі дубліката свідоцтва про право власності б/н, виданого 17.11.2010 року Федорівською сільською радою Шаргородського району.

04.12.2021 року до державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0525388000:01:001:0087, площею 0,4335 га (т.1, а.с. 42-45).

25.11.2021 року між Мурафською сільською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Федорівське" (орендар) укладено договір оренди землі (т.1, а.с.46-50), за умовами п.1, 2 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,4335 га, кадастровий номер 0525388000:01:001:0087 для експлуатації та догляду за гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами і каналами, яка розташована за адресою: вул. Зарічна, 39, с.Федорівка, Мурафська сільська рада, Жмеринський район.

На земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна нежитлові приміщення згідно Витягів / Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Земельна ділянка передається в оренду з нежитловими спорудами, які належать орендарю згідно Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (п. 3, 4 договору).

Договір укладено на 15 років, державну реєстрацію речового права оренди проведено 04.12.2021 року.

На вказаній земельній ділянці з кадастровим номером 0525388000:01:001:0087, площею 0,4335 га, категорія - землі водного фонду, цільове призначення - для експлуатації та догляду за гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами і каналами знаходиться гідротехнічна споруда.

Прокурор, вважаючи, що за відповідачем протиправно проведено державну реєстрацію права приватної власності на гідротехнічну споруду (дамбу) за відсутності правовстановлюючих документів, звернувся з даним позовом до суду про усунення перешкод у здійсненні Мурафською сільською радою як власника права користування та розпорядження гідротехнічною спорудою (дамбою), шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності та зобов`язання ТОВ "Федорівське" повернути територіальній громаді гідротехнічну споруду (дамбу).

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі, судова колегія, із врахуванням листа Жмеринської окружної прокуратури від 27.05.2024 до Мурафської сільської ради, надісланого у зв`язку із виявленими порушеннями з метою вжиття належних заходів реагування, а також листа-повідомлення від 18.06.2024 до вказаного органу про намір звернутися до суду з позовом в інтересах держави, вважає вірним висновок суду першої інстанції про дотримання прокурором вимог ст.53 ГПК України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру" для звернення до суду з відповідним позовом та наявності законних підстав для представництва прокурором інтересів держави, оскільки позивач належним чином не здійснив захист можливо порушених інтересів держави в спірних правовідносинах, у зв`язку з чим у прокурора були обґрунтовані правові підстави для звернення з даним позовом до суду.

Крім того, враховуючи обізнаність Мурафської сільської ради про необхідність захисту інтересів держави, наявність відповідних повноважень для їх захисту шляхом самостійного звернення з відповідним позовом до суду, а також приймаючи до уваги лист сільської ради від 31.05.2024 про невжиття заходів претензійно-позовного характеру, відсутність будь-яких посилань на вчинення дій для усунення виявлених порушень в майбутньому, колегія суддів вважає, що відповідний орган фактично усунувся від реалізації повноважень по захисту можливих порушень інтересів держави, що свідчить про його бездіяльність. З огляду на що такий позов пред`являється прокурором в інтересах держави в особі Мурафської сільської ради.

Колегія суддів враховує, що якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абз.1 ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру". У цьому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом.

Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №927/172/21, від 28.06.2022 у справі №916/1283/20, від 13.09.2022 у справі №910/14844/21.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ст.328 ЦК України).

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна станом на момент виникнення спірних правовідносин регулювались Законом України "Про приватизацію державного майна".

Згідно з положеннями ч.4 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (станом на момент виникнення спірних правовідносин) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

За приписами п. "г" ч. 2 ст. ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (станом на момент виникнення спірних правовідносин) приватизації не підлягають об`єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. Загальнодержавне значення мають: акваторії морських портів, гідротехнічні споруди, об`єкти портової інфраструктури загального користування, засоби навігаційного обладнання та інші об`єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських шляхів, системи управління рухом суден, інформаційні системи, навчальний та гідрографічний флот, майнові комплекси судноплавних інспекцій; водосховища і водогосподарські канали комплексного призначення, міжгосподарські меліоративні системи, гідротехнічні захисні споруди.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до Плану приватизації державного майна Держгоспу "Федорівський" (т.1, а.с.109), Держгосп "Федорівський" створений рішенням виконкому Шаргородської районної Ради депутатів трудящих від 29.03.1960 року на базі колгоспу "Перемога" та радгоспу їм. 2-ї П`ятирічки.

Приватизація Держгоспу "Федорівський" проводилася відповідно до Законів України "Про приватизацію майна державних підприємств" та "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" шляхом перетворення Держгоспу "Федорівський" у відкрите акціонерне товариство.

Під час приватизації Держгоспу "Федорівський" проводилася інвентаризація всього майна, що знаходилась на його балансі станом на 01.03.1998 року.

Відповідно до Акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу Держгоспу "Федорівський" від 21.05.1998 року (т.1, а.с.105), до переліку об`єктів, які не підлягали приватизації, увійшов ставок в парку (рік вводу в експлуатацію 1991 рік), а до об`єктів, які підлягали приватизації, увійшли 2 пруди, дати введення в експлуатацію 1970 та 1974 роки відповідно.

Таким чином, Планом приватизації державного майна Держгоспу "Федорівський" передбачено виключний перелік об`єктів нерухомого майна, право власності на які набувало ПрАТ "Федорівське", правонаступником якого є ТОВ "Федорівське". Однак, будь-які відомості щодо спірної гідротехнічної споруди у вказаному документі відсутні, що узгоджується з п. "г" ч.2 ст. ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Водночас, апеляційний суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.58 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів; ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

За положенням ст.4 Водного кодексу України (далі ВК України), до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Із аналізу вказаних норм права, вбачається, що землі, зайняті гідротехнічними спорудами, належать до земель водного фонду.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірна гідротехнічна споруда є складовою частиною водного об`єкта (ставка). У відповідності до паспортних даних водного об`єкту, ставок розташований на річці Мурафа, яка є лівою притокою басейну р.Дністер, а тому не належать до замкнених природних водойм.

За таких умов та у відповідності до вимог п.1 ч.2 ст.5 ВК України вказана річка відноситься до водних об`єктів місцевого значення.

Статтею 59 ЗК України передбачено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Разом з тим, згідно з п. "ґ" ч.4 ст.83, п. "д" ч.4 ст.84 ЗК України, передача земель водного фонду у приватну власність заборонена, крім випадків, визначених цим Кодексом. Такі випадки передбачені ч.2 ст.59 ЗК України, а саме громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність лише замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів)

Відповідно до ст.186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (ч.1 ст.190 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом ст.186, 190, 316 ЦК України право власності особи виникає на окрему, самостійну річ. Отже, розглядаючи відповідні спори, суди мають враховувати, що приналежність головної речі не може бути окремим об`єктом права власності, а лише слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом (постанова Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №910/8903/16).

Відповідно до ч.4 ст.5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі.

У постанові від 24.01.2024 у справі №401/2975/20 Верховний Суд дійшов висновку, що приналежність до головної речі самостійно не реєструється, як окремий об`єкт нерухомого майна. У такому випадку державному реєстратору необхідно відмовити у державній реєстрації права власності на об`єкт, який є приналежністю головної речі.

Відповідно до додатку А до ДБН В.2.4-3:2010 "Гідротехнічні, енергетичні та меліоративні системи і споруди, підземні гірничі виробки. Гідротехнічні споруди. Основні положення", гідротехнічні споруди - це споруди, що підпадають під вплив водного середовища, призначені для використання і охорони водних ресурсів, а також для захисту від шкідливого впливу вод.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про аквакультуру" гідротехнічні споруди для цілей аквакультури - об`єкти нерухомого майна державної або комунальної власності або власник яких невідомий чи його неможливо встановити на підставі даних, документів та/або інформації з відповідних державних реєстрів (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірно-осушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод та розташовані на водних об`єктах, наданих у користування на умовах оренди для цілей аквакультури.

Гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми - об`єкти нерухомого майна державної власності (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірно-осушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод.

Пунктом 1.9.18 Методики обстеження та паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів та хвостів, затв. наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури №252 від 19.12.1995, встановлено, що гідротехнічні споруди - це споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водовипуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувачі промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

Аналіз вказаних положень законодавства дає підстави для висновку, що незалежно від цільового призначення гідротехнічна споруда - це інженерна споруда, що виконує допоміжну функцію у здійсненні певних водогосподарських заходів як щодо використання водних ресурсів, так і для захисту від шкідливої дії води. Гідроспоруда забезпечує функціонування водного об`єкта та не може існувати окремо від нього. Використання гідротехнічної споруди без втрати її правового статусу з іншою метою аніж обслуговування водного об`єкта є неможливим, тобто вона є приналежністю до водного об`єкта та слідує за головною річчю із врахуванням ст.186 ЦК України.

Аналогічна правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду від 17.08.2023 у справі №911/30/22 (п.42), від 24.09.2024 у справі №902/1123/23 (п.5.3.).

Водночас, апеляційний суд зауважує, що водний об`єкт не може бути відокремлений від земельної ділянки та бути самостійним (окремо від земельної ділянки, на якій він розташований) об`єктом прав та обов`язків, а право розпоряджатись водним об`єктом належить власнику земельної ділянки, на якій розташований цей водний об`єкт (постанова Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 903/906/16).

Враховуючи викладене, а також правовий статус гідротехнічної споруди як приналежності водного об`єкту, власником гідротехнічної споруди може виступати лише особа, яка є власником земельної ділянки, на якій розташований водний об`єкт з гідротехнічною спорудою (постанова Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №125/1227/22).

З огляду на викладене, враховуючи ч.4 ст.5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно якої не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, колегія суддів дійшла висновку, що право власності на гідротехнічну споруду не може бути зареєстроване ні за ким, оскільки гідротехнічна споруда як окремий об`єкт права власності насправді не існує.

Колегія суддів враховує, що відповідно до інформації Басейнового управління водних ресурсів річки Південний Буг від 30.05.2024, ставок являє собою три складові частини - земельну ділянку під водним плесом, саму воду і гідротехнічні споруди.

Спірна гідротехнічна споруда складається з греблі та водоскидної споруди та знаходиться на земельній ділянці з 0525388000:01:001:0087, площею 0,4335 га, категорія - землі водного фонду, цільове призначення - для експлуатації та догляду за гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами і каналами.

Згідно паспорту водного об`єкта (ставка), площею 27,8425 га, розташованого в межах с. Федорівка Шаргородського району Вінницької області, погодженого Державним агентством водних ресурсів України 28.08.2018, ставок розташований на річці Мурафа, на вказаному водному об`єкті наявна гребля (місцезнаходження - північно-західна околиця с.Федорівка Шаргородського району Вінницької області), відстань від гирла річки до греблі 122,0 км; рік здачі водного об`єкта в експлуатацію - 1971 рік; відомча приналежність гідровузла (власник, балансоутримувач) Федорівська територіальна громада.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1, а.с.44), власником земельної ділянки водного фонду є Мурафська сільська рада.

Апеляційний суд зауважує, що оскільки гідротехнічні споруди нерозривно пов`язані з водним об`єктом, не можуть бути відокремлені від нього без втрати цільового призначення, а земельна ділянка водного фонду, на якій розміщені спірні об`єкти та водний об`єкт, не може перебувати у приватній власності у відповідності до п. "ґ" ч.4 ст.83, п. "д" ч.4 ст.84 ЗК України, а тому гідроспоруди відповідно також не можуть перебувати у приватній власності фізичних осіб.

Спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що спірна гідроспоруда була зареєстрована за ТОВ "Федорівське" на праві приватної власності як окремий об`єкт цивільних прав.

У цьому контексті колегія суддів зазначає, що у відповідності до ст.2 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення як підстави виникнення права власності не має.

Таким чином, державна реєстрація визначає лише момент виникнення права власності і є завершальною стадією юридичного складу набуття права власності за наявності юридичних фактів, що вимагаються законом для виникнення права власності.

Близький за змістом правовий висновок неодноразово сформульований Верховним Судом, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №921/403/17-г/6, від 08.08.2019 у справі № 909/472/18, від 29.04.2020 у справі №911/1455/19.

Як вбачається з інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, підставою для прийняття державним реєстратором рішення (з відкриттям розділів) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексні номера рішення: 41982857 від 10.07.2018) на спірну гідротехнічну споруду став дублікат свідоцтва про право власності, виданий 17.11.2010 Федорівською сільською радою Шаргородського району Вінницької області.

Разом з тим, підставою видачі свідоцтва про право власності на вказану гідроспоруду зазначено рішення Федорівської сільської ради №185 від 07.10.2010 (т.1, а.с.53).

Колегія суддів враховує, що згідно зі ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 05.07.2023 у справі №756/9405/21, свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється, тобто свідоцтво про право власності не породжує виникнення у власника відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності. Таким чином, для скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно має бути визнано недійсним та скасовано рішення органу, на підставі якого було видано вказане свідоцтво.

Апеляційним судом встановлено, що відповідно до рішення 24 сесії 5 скликання Федорівської сільської ради №185 від 07.09.2010 "Про визнання права власності на нерухоме майно ПрАТ "Федорівське" право власності визнано за наступними об`єктами: перевалка №1-2, мехмайстерня, склад запчастин, АЗС, гуртожиток № 1-2, їдальня, склад зерновий, МТФ 6 будівель, будинок тваринника.

Із аналізу змісту вказаного рішення сільської ради, вбачається, що питання щодо передачі у власність ПрАТ "Федорівське", правонаступником якого є ТОВ "Федорівське", гідротехнічної споруди (дамби) не вирішувалося, що свідчить про відсутність наміру сільської ради передати право власності на цю споруду.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги чіткий перелік об`єктів нерухомого майна, що були визнані за ПрАТ "Федорівське" згідно рішення Федорівської сільської ради №185 від 07.09.2010, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не набув право власності на спірний об`єкт нерухомого майна - гідротехнічну споруду (дамбу).

Стаття 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначає підстави, на яких проводиться державна реєстрація права власності та інших речових прав.

Із врахуванням викладеного та аналізу ст.27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", апеляційний суд зауважує, що дублікат свідоцтва про право власності, виданий 17.11.2010 на підставі рішення Федорівської сільської ради №185 від 07.10.2010, не є тим юридичним фактом, який породжує виникнення права приватної власності на спірне майно, та не змінює його правового статусу з огляду на встановлення у справі приналежності цього майна до головної речі.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що здійснення державної реєстрації права приватної власності на спірне майно не ґрунтується на первинних документах, які підтверджують набуття права власності на окрему річ, та прямо суперечить нормам законодавства, які виключають набуття права власності на приналежність в інший спосіб, ніж одночасно з набуттям права власності на головну річ. Більше того, ч.4 ст.5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" містить пряму заборону здійснення державної реєстрації речових прав окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі.

Щодо обраного прокурором способу захисту порушеного права, апеляційний суд вважає за необхідне вказати наступне.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб визначений частиною другою цієї статті.

За змістом ч.1 ст.317, ч.1 ст.319, ч.1 ст.321 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст.387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст.391 ЦК України, ч.2 ст.152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Указані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Відповідно до ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст.391 ЦК України).

Судами встановлено, що власником земельної ділянки водного фонду, на якій розташована спірна гідротехнічна споруда, є Мурафська сільська рада, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1, а.с.44).

Реєстрація за відповідачем права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно порушує інтереси держави в особі Мурафської сільської ради як дійсного власника земельної ділянки щодо належного розпорядження цим майном.

Статті 26, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначають можливість скасування судом рішень державного реєстратора та державної реєстрації прав.

Відповідно до ч.3 ст. 26 Закону, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" п.2 ч.6 ст.37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03.09.2020 у справі №914/1201/19.

Колегія суддів також враховує правову позицію Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену в постанові від 17.08.2023 у справі №911/30/22, згідно якої гідроспоруда є приналежністю водного об`єкта (ставка), право власності, на яких належить сільській раді, а тому, враховуючи правовий режим земель, на яких вони розміщені, правильним способом захисту порушених інтересів держави є пред`явлення негаторного позову про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування державної реєстрації права власності на нього, з огляду на наступні норми законодавства. При цьому, Верховний Суд також зазначив про необхідність врахування особливості використання гідротехнічних споруд з огляду на правовий режим земель, на яких вони розміщені.

Факт існування реєстрації права власності на майно за особою на підставі документів, які не підтверджують існування у неї відповідного речового права, суперечить самій суті державної реєстрації прав, позаяк правопорядок не може визнавати і підтверджувати право власності, якого не існує.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у справах №469/1203/15-ц (постанова від 22.05.2018) та № 504/2864/13-ц (постанова від 28.11.2018) зазначила, що зайняття земельної ділянки водного фонду в непередбачений земельним та водним законодавством спосіб треба розцінювати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

За обставинами даного спору саме здійснення державної реєстрації прав ТОВ "Федорівське" на гідроспоруди, що є приналежністю до головної речі та відповідно не може бути окремим об`єктом права власності, а має слідувати за головною річчю згідно ст.186 ЦК України, порушує право власності Мурафської сільської ради як власника головної речі (земельної ділянки, на якій знаходиться водний об`єкт), оскільки перешкоджає позивачу у реалізації правомочностей власника в частині розпорядження цим майном (подібна правова позиція, викладена в постанові Касаційного господарського суду від 11.08.2021 року у справі №914/1049/18).

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що право власності позивача підлягає захисту шляхом задоволення спрямованої до відповідача негаторної позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування державної реєстрації права власності ТОВ "Федорівське" на спірну гідротехнічну споруду (дамбу), що є достатнім для захисту порушеного права позивача та його відновлення у відповідності до ст.26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а тому прокурором вірно визначено спосіб захисту порушеного права, що не було враховано судом першої інстанції при прийнятті рішення.

Враховуючи відсутність факту виникнення права власності на гідроспоруду до відповідача (правочину або інших правовстановлюючих документів), а також приймаючи до уваги висновки апеляційного суду щодо правового статусу гідроспоруди як приналежності до головної речі, що в сукупності свідчить про неможливість виникнення права власності у відповідача на спірний об`єкт, колегія суддів вважає, що позовна вимога про припинення права приватної власності ТОВ "Федорівське" на спірну гідроспоруду не підлягає до задоволення.

З огляду на вказане, із врахуванням ч.4 ст. 277 ГПК України апеляційний суд вважає за необхідне змінити у відповідній частині мотивувальну частину рішення суду першої інстанції та викласти її в редакції даної постанови.

Щодо позовної вимоги прокурора про повернення територіальній громаді в особі Мурафської сільської ради гідротехнічної споруди (дамби) колегія суддів враховує, що 25.11.2021 року між Мурафською сільською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Федорівське" (орендар) укладено договір оренди землі.

За умовами п.1, 2, 8 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,4335 га, кадастровий номер 0525388000:01:001:0087 для експлуатації та догляду за гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами і каналами. Договір укладено на 15 років.

На земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна нежитлові приміщення згідно Витягів / Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Земельна ділянка передається в оренду з нежитловими спорудами, які належать орендарю згідно Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (п. 3, 4 договору).

Згідно ч. 1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст.638 ЦК України, яка кореспондується зі ст.180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №916/5073/15).

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Колегія суддів, враховуючи презумпцію правомірності правочину, встановлену ст.204 ЦК України, яка не спростована жодною стороною, та відповідно відсутність обставин визнання недійсним договору у даній справі, дійшла висновку, що договір оренди землі є таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки сторін господарського зобов`язання, є обов`язковим для виконання сторонами в силу ст. 629 ЦК України та містить в собі погоджені ними умови, на яких сторони домовилися реалізувати свої права та обов`язки.

Отже, аналізуючи пункти договору, вбачається погодження сторонами договору передачі в оренду земельної ділянки для експлуатації та догляду за гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами і каналами разом з відповідними нежитловими спорудами.

Зважаючи на викладене та враховуючи строк, на який укладено договір оренди землі від 25.11.2021 (15 років), позовна вимога про повернення територіальній громаді в особі Мурафської сільської ради гідротехнічної споруди (дамби) не підлягає до задоволення.

Щодо втручання у право відповідача на мирне володіння майном, суд враховує наступне.

Так, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша - виражається в першому реченні першого абзацу цієї статті та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном; друга - міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями; третя - міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "Еаst/West Аllisance Limited" проти України" ("Еаst/West Аllisance Limited" v. Ukrаinе, заява № 19336/04), § 166-168).

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ, серед багатьох інших, рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014, напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що можливість усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження майном має нормативну основу в національному законодавстві, а саме ст.391 ЦК України, ч.2 ст.152 ЗК України, положення яких передбачають, що власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Також, втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Відповідний критерій вимагає об`єктивної необхідності у формі загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад. Отже, незаконне набуття майнових прав суб`єктом на гідроспоруду, що не є окремим об`єктом права власності, а є приналежністю до головної речі, посягає на визначений державою публічний порядок та інтерес держави, територіальної громади, а тому аналізуючи спірні правовідносини суд вважає виправданим втручання держави в особі власника в майнове право відповідача, у зв`язку із наявністю публічного, суспільного інтересу.

Згідно п.2 ч.1 ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до п.2, 3, 4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення у відповідній частині є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на вищевикладене, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та відповідно наявність правових підстав для скасування рішення Господарського суду Вінницької області від 23.01.2025 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності та ухвалення нового рішення про задоволення позову у вказаній частині.

Враховуючи приписи ст.129 ГПК України, апеляційним судом, з підстав часткового задоволення апеляційної скарги, часткового скасування судового рішення та як наслідок задоволення однієї позовної вимоги, здійснено розподіл судових витрат зі сплати судового збору.

Разом з тим, враховуючи, що прокурором у позовній заяві заявлено три позовні вимоги (скасування державної реєстрації права власності, припинення права власності, повернення територіальній громаді гідротехнічної споруди), однак судовий збір сплачено лише за дві з них, судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в частині ще однієї вимоги підлягає стягненню з Вінницької обласної прокуратури в дохід Державного бюджету України, оскільки задоволено лише одну позовну вимогу.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 23.01.2025 у справі №902/680/24 задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 23.01.2025 у справі №902/680/24 в частині скасування державної реєстрації права власності скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

3. Позов в частині скасування державної реєстрації права власності задоволити.

4. Скасувати державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Федорівське" (код ЄДРПОУ 00414368) на гідротехнічну споруду (дамбу), яка розташована за адресою: Вінницька обл., Жмеринський р-н, с.Федорівка, вул.Зарічна, 39, на земельній ділянці з к.н. 0525388000:01:001:0087.

5. Рішення Господарського суду Вінницької області від 23.01.2025 у справі №902/680/24 в частині припинення права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Федорівське" на гідротехнічну споруду змінити в мотивувальній частині та викласти її в редакції даної постанови.

6. У решті рішення Господарського суду Вінницької області від 23.01.2025 у справі №902/680/24 залишити без змін.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Федорівське" (23522, Вінницька обл., Жмеринський р-н, с. Федорівка, вул. Соборна, буд.2, код ЄДРПОУ 00414368) на користь Вінницької обласної прокуратури (21050, м.Вінниця, вул.Монастирська, 33, код ЄДРПОУ 02909909) судовий збір за подання позовної заяви в сумі 3028,00 грн та апеляційної скарги в сумі 4542,00 грн.

8. Стягнути з Вінницької обласної прокуратури (21050, м.Вінниця, вул.Монастирська, 33, код ЄДРПОУ 02909909) в дохід Державного бюджету України судовий збір за подання позовної заяви в сумі 3028,00 грн та апеляційної скарги в сумі 4542,00 грн.

9. Господарському суду Вінницької області видати судові накази.

10. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена "21" травня 2025 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Олексюк Г.Є.