Рішення

від 04.02.2025 по справі 910/8363/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.02.2025Справа № 910/8363/24Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/8363/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісопторг»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Листпак»

про стягнення 875400,78 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервісопторг» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Листпак» (далі - відповідач) про стягнення 875 400,78 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі №910/932/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісопторг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Листпак» про стягнення 1476719,98 грн з відповідача на користь позивача стягнуто основний борг у розмірі 941033,65 грн, штраф у розмірі 117737,37 грн, 3% річних у розмірі 56446,63 грн та інфляційні втрати у розмірі 148822,60 грн. Враховуючи, що рішення відповідачем не виконане, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення пені у розмірі 862076,18 грн, які не були заявлені в межах справи №910/932/24 та стягнення 3% річних у розмірі 5785,04 грн, інфляційних втрат у розмірі 7539,56 грн за період який не охоплений рішенням від 21.05.2024 у справі №910/932/24.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/8363/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, в задоволенні якої ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2024 року було відмовлено.

02.08.2024 року через систему Електронний суд надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач, посилаючись на ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, просить суд зменшити розмір нарахованої позивачем пені на 95 %, посилаючись на те, що загальна сума штрафних санкцій надмірно велика порівняно з сумою основного боргу, при цьому позивачем додатково заявлені ще 3% річних та інфляційні втрати. Позивач зауважує на тому, що стягнення відбувається в період дії воєнного стану, а листом, який опубліковано на офіційному сайті за посиланням https://uccs.org.ua/uploads/files/621cba543cda9382669631.pdf, Торгово-промислова палата України засвідчила, що військові дії вважаються форс-мажорними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору. При цьому, відповідач зазначив, що почав виконувати судове рішення у справі №910/932/24 щодо оплати суми заборгованості, на підтвердження чого надав платіжні доручення.

19.08.2024 року через систему Електронний суд надійшло клопотання відповідача про приєднання до матеріалів справи доказів сплати ще двох платежів на виконання рішення суду у справі №910/932/24.

03.09.2024 року через систему Електронний суд позивачем подані письмові пояснення у справі, які за своїм процесуальним змістом є відповіддю на відзив, в яких позивач заперечує проти зменшення пені, наголошує на недоведеності відповідачем підстав для застосування ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України та зауважує на суттєвому погіршенні фінансового становища позивача через тривале невиконання відповідачем своїх грошових зобов`язань про що свідчать звіти про фінансові результати за 2023 рік порівняно з 2022 роком. При цього, позивач вважає, що тривале порушення грошових зобов`язань відповідачем свідчить про зловживання відповідачем своїми правами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 року встановлено, зокрема, позивачу строк - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов (якщо такий буде поданий) - для подання суду відповіді на відзив на позов та доказів направлення відповіді на відзив відповідачу.

Враховуючи встановлений судом строк та отримання позивачем відзиву на позовну заяву 02.08.2024 року, судом встановлено, що відповідь на відзив (додаткові письмові пояснення) подано з порушенням строку на її подання.

За приписами частини 1, 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, а процесуальний строк, який встановлений судом, може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при розгляді справи суд керується принципом верховенства права.

Відповідно до Копенгагенського документа (Документ Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру НБСЄ, 1990) "верховенство права не зводиться лише до формальної законності, яка забезпечує правильність та узгодженість процесу творення і впровадження в життя демократичного ладу, а означає також і справедливість, засновану на визнанні та повному сприйнятті людської особи як найвищої цінності та яку гарантовано інститутами, що забезпечують рамки для її як найповнішого вираження".

Таким чином, дотримання принципу верховенства права перебуває у тісному взаємозв`язку з забезпеченням права на доступ до правосуддя, в тому числі з реалізацією принципу змагальності сторін, який означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (рішення у справі "Ruiz-Mateos проти Іспанії", п. 63).

При цьому, принцип змагальності сторін нерозривно пов`язаний і з принципом рівності сторін. Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що принцип рівності сторін у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно до другої сторони (рішення у справах "Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands" від 27 жовтня 1993 р., п. 33, та "Ankerl v. Switzerland" від 23 жовтня 1996 р., п. 38).

З урахуванням принципу верховенства права, з метою забезпечення принципу змагальності (ст. 13 Господарського процесуального кодексу України) та всебічного, повного і об`єктивного визначення обставин справи, які підлягають встановленню, суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження позивачу строку для подачі відповіді на відзив до дати фактичного її подання та прийняття відповіді на відзив до розгляду.

13.09.2024 року, 09.10.2024 року, 11.11.2024 року, 28.11.2024 року через систему Електронний суд відповідачем було подано клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів ще сплати на виконання рішення суду у справі №910/932/24.

Своїм правом на подання заперечень, як то передбачено приписами Господарського процесуального кодексу України, відповідач не скористався.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.09.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервісопторг» (далі- постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Листпак» (далі - покупець) укладено договір поставки №499968-22 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставляти, а покупець приймати та оплачувати: поліетилен, пойменований у подальшому «товар», за умовами, наведеними у договорі та узгодженими сторонами.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору було поставлено відповідачу визначений умовами договору товар, проте відповідач зобов`язань з оплати вартості поставленого товару в повному обсязі не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість за договором.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі №910/932/24, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 та набрало законної сили, первісні позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Листпак" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісопторг" основний борг в розмірі 941033,65 грн, штраф у розмірі 117737,37 грн, 3% річних у розмірі 56446,63 грн, інфляційні нарахування у розмірі 148822,48 грн та судовий збір в розмірі 15168,48 грн. У задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним договору поставки №499968-22 від 05.09.2022 відмовлено.

Під час розгляду справи №910/932/24, судом встановлено, що наявні в матеріалах справи документи підтверджують факт належного виконання позивачем своїх зобов`язань щодо поставки узгодженого товару та факт неналежного виконання відповідачем свого обов`язку за договором щодо повної оплати отриманого товару, у зв`язку з чим виник борг за поставлений товар в сумі 941033,65 грн.

Відповідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини, від 25.07.2002, «Справа «Совтрансавто-Холдинг» проти України» п. 72 «В. Оцінка Суду»).

Отже, наявність грошового зобов`язання відповідача, яке виникло за договором поставки №499968-22 від 05.09.2022 по сплаті позивачу вартості поставленого товару у розмірі 941033,65 грн підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі №910/932/24 за участі тих самих сторін, яке набрало законної сили, а тому відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягає повторному доказуванню.

Як зазначає позивач, і не спростовано відповідачем, останнім зобов`язання з оплати вартості поставленого товару в сумі 941033,65 грн станом на 30.06.2024 року не виконано, у зв`язку з чим позивачем заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі 862076,18 грн (за період з 08.09.2022 по 30.06.2024 року), 3% річних у розмірі 5785,04 грн (за період з 17.04.2024 по 30.06.2024) та інфляційні втрати в розмірі 7539,56 грн (за період квітень-травень 2024 р.).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

При цьому чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №910/8625/18.

Тобто, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відтак, оскільки відповідач основне зобов`язання, наявність якого встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі №910/932/24 станом на 30.06.2024 не виконав, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 862076,18 грн за весь час прострочення, оскільки вона не була заявлена під час розгляду справи №910/932/24 та 3% річних у розмірі 5785,04 грн і інфляційні втрати в розмірі 7539,56 грн, за період неохоплений рішенням Господарського суду міста Києва від від 21.05.2024 у справі №910/932/24 .

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 Господарського кодексу України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтями 626, 627 вказаного Кодексу передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.

Отже, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Умовами пункту 7.2 договору визначено, що за порушення терміну оплати товару покупець сплачує штрафні санкції, що нараховуються за весь період прострочення та можуть застосовуватися постачальником разом так й окремо, а саме: штрафну неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми; штрафну неустойку у вигляді штрафу в розмірі 10% від суми, простроченої до сплати більш, ніж на 30 днів. При цьому, у пункті 7.3 договору сторони домовились, що позовна давність по вимогам зі стягнення заборгованості, по вимогам за п.п. 3.2 та 7.2 договору, становить п`ять років, а нарахування штрафних санкцій не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане і відбувається до повного його виконання.

Окрім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Отже, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Матеріалами справи підтверджується і відповідачем не спростовано, що зобов`язання відповідача перед позивачем з оплати повної вартості поставленого товару станом на 30.06.2024 не було виконано, а отже мало місце прострочення його виконання, у зв`язку з чим позивач має право на отримання сум, передбачених ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України та пені за умовами пункті 7.2 договору.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та інфляційних втрат, суд прийшов до висновку, про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

У той же час, за результатом перевірки розрахунку 3% річних, судом встановлено, що належним розміром є 5707,91 грн, оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі №910/932/24 було стягнуто 3% річних за період з 08.09.2022 по 17.04.2024, а відтак, у даній справі, нарахування 3% річних мало здійснюватися з 18.04.2024, а не 17.04.2024, як визначив позивач; у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково у визначеній судом сумі, в решті слід відмовити.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлені до стягнення кошти.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що своєчасному виконанню грошового зобов`язання за договором перешкоджає введений в Україні режим воєнного стану, який згідно листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 визнається форс-мажорною обставиною.

Так, відповідно до листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022 року. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними. Це означає, що війна є форс-мажором, тобто обставиною непереборної сили, яка звільняє від відповідальності у випадку несвоєчасного виконання зобов`язання, виконання якого настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно якого стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України»).

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов`язання лише для однієї із сторін.

У постановах Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили). Вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні. Лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі №906/540/22.

При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21, належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Отже, в будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Втім, у даному випадку, відповідачем не надано жодних доказів чи обґрунтувань для кваліфікації таких обставин, як обставин непереборної дії саме щодо спірних правовідносин.

До того ж, у випадку неможливості відповідачем через введення воєнного стану в державі належним чином виконувати умови договору, останній не був позбавлений можливості, провести за погодженням з позивачем розстрочення чи відстрочення сплати боргу за спірним договором, втім жодних доказів звернення до позивача з відповідною пропозицією відповідачем не надано.

Разом з цим, розглянувши вимогу відповідача про зменшення розміру пені на 95%, викладену у відзиві на позовну заяву, суд зазначає, що відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

При застосуванні вказаних норм поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися у кожному конкретному випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку. Зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, суд на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення розміру даної санкції.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.

При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Встановивши відповідні обставини суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 року у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 року у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 року у справі № 904/4071/18, від 18.06.2019 року у справі № 914/891/16).

Тобто питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії. При цьому, саме на відповідача покладається обов`язок довести винятковість конкретного випадку та надати відповідні докази на підтвердження цього.

Аналіз чинного законодавства України свідчить про відсутність вичерпного переліку виняткових випадків, які є безумовними підставами для зменшення неустойки. Також суд звертає увагу на те, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій.

Отже, вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як зазначає відповідач, основним видом його діяльності є виробництво продукції з поліетилену і таке виробництво має високий рівень енергоспоживання, а внаслідок ворожих атак, направлених на знищення енергетичної інфраструктури з жовтня 2022 року почалися регулярні відключення електроенергії, які продовжувались по березень 2023 року, що призвело до регулярних зупинок виробництва та ускладнення при виконанні зобов`язань перед контрагентами, у зв`язку з чим відповідач не мав можливість виконувати грошові зобов`язання належним чином.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно статті 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.

Тобто, відповідач, здійснюючи господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов`язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов спірного договору.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Належне виконання договору є основним обов`язком сторін, передбаченим загальними принципами зобов`язального права.

Згідно із загальновизнаними принципами здійснення підприємницької діяльності, зазначені ризики має нести сторона, що здійснює таку діяльність, і не можуть бути підставою для звільнення від виконання зобов`язань за укладеним договором.

У даному випадку, прострочення виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань триває майже два роки і жодних доказів неможливості виконання взятих на себе зобов`язань за договором поставки не надано, а викладені обставини мають негативний вплив на виробничі спроможності всіх суб`єктів господарювання, які здійснюють свою діяльність в країні, а не лише відповідача.

Відтак, оскільки відповідачем не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні статей 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності підстав для зменшення розміру пені, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги про зменшення пені.

При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 76-80, 129, 165, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісопторг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Листпак» про стягнення 875400,00 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Листпак» (04114, м. Київ, вул. Радомишльська, 44; ідентифікаційний код 41606806) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісопторг» (49000, м. Дніпро, вул. Набережної Перемоги, 30-А ; ідентифікаційний код 31543614) пеню у розмірі 862076 (вісімсот шістдесят дві тисячі сімдесят шість) грн 18 коп., 3% річних у розмірі 5707 (п`ять тисяч сімсот сім) грн 91 коп., інфляційні втрати у розмірі 7539 (сім тисяч п`ятсот тридцять дев`ять) грн 56 коп., та судовий збір у розмірі 10503 (десять тисяч п`ятсот три) грн 89 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 04.02.2025.

СуддяТ.В. Васильченко