Постанова

від 28.01.2025 по справі 903/280/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 903/280/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.

та представників

ФГ "Агроінвест-Топилище": Ольховський М.В. (в режимі відеоконференції),

ТОВ "Альмасара": Грищенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альмасара"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.10.2024

та рішення Господарського суду Волинської області від 04.07.2024

у справі № 903/280/24

за первісним позовом Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альмасара"

про стягнення 518 955, 54 грн

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альмасара"

до Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище"

про стягнення 1 708 359, 40 грн,

В С Т А Н О В И В:

Фермерське господарство "Агроінвест-Топилище" звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альмасара" про стягнення 466 400 грн заборгованості за поставлений товар, 42 285, 39 грн пені, 4 224, 67 грн 3% річних та 6045, 48 грн інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог ФГ "Агроінвест-Топилище" посилалось на неналежне виконання ТОВ "Альмасара" своїх зобов`язань згідно з договором поставки сільськогосподарської продукції №21092023 від 21.09.2023 та видаткової накладної №175 від 23.11.2023, в частині оплати поставленого товару.

В свою чергу, ТОВ "Альмасара" звернулось до ФГ "Агроінвест-Топилище" із зустрічним позовом, у якому просило стягнути з ФГ "Агроінвест-Топилище" на свою користь 1 708 359, 40 грн пені за договором та понесені судові витрати на професійну правничу допомогу.

Обґрунтовуючи зустрічний позов, ТОВ "Альмасара" посилалось на неналежне виконання ФГ "Агроінвест-Топилище" своїх зобов`язань за договором поставки в частині зобов`язань з поставки товару.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 04.07.2024 (суддя Слободян О.Г.) первісний позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Альмасара" на користь ФГ "Агроінвест-Топилище" 466 400 грн заборгованості, 42 285, 39 грн пені, 4 224, 67 грн 3% річних та 6 045, 48 грн інфляційних втрат. Зустрічний позов задоволено частково. Стягнуто з ФГ "Агроінвест-Топилище" на користь ТОВ "Альмасара" 854 179, 70 грн неустойки та 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Відмовлено у зустрічному позові в частині стягнення 854 179, 70 грн неустойки.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 (колегія суддів у складі: Василишин А.Р. - головуючий, Петухов М.Г., Маціщук А.В.) рішення місцевого господарського суду змінено, виклавши пункт 5, 6 резолютивної частини рішення в редакції, відповідно до якої стягнуто з ФГ "Агроінвест-Топилище" на користь ТОВ "Альмасара" 85 417, 97 грн неустойки, а також 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Відмовлено у зустрічному позові в частині стягнення 1 622 941, 43 грн неустойки. В решті рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Судами обох інстанцій встановлено, що 21.09.2023 між ТОВ "Альмасара" (покупець) та ФГ "Агроінвест-Топилище" (постачальник) укладений договір поставки сільськогоспо-дарської продукції, за умовами якого ФГ "Агроінвест-Топилище" зобов`язався передати у власність ТОВ "Альмасара", а ТОВ "Альмасара" прийняти та оплатити насіння соняшнику.

Пунктом 2.1 договору визначено, що: найменуванням товару визначено насіння соняшнику; одиницею виміру тонна; кількість та якість кожної партії товару визначається в специфікаціях до даного договору, що є невід`ємними частинами договору.

Згідно з пунктом 3.1 договору поставка товару здійснюється на умовах визначених у специфікаціях до даного договору на кожну партію товару та згідно правил «Інкотермс» (редакція 2010 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов`язаних із внутрішньодержавним характером даного договору, а також тих особливостей, що випливають із умов даного договору.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що ФГ "Агроінвест-Топилище" при поставці товару зобов`язується надати ТОВ "Альмасара" наступні документи: рахунок на оплату; аналізні картки, видані сертифікованою лабораторією та підписані начальником даної лабораторії та директором зернового складу (у разі якщо товар відвантажується з елеватору); видаткові накладні на товар; податкові накладні на товар (в електронному вигляді).

Ціна за одиницю товару (з урахуванням ПДВ у заліковій масі) вказується в Специфікації. Загальна вартість кожної конкретної партії товару, що придбається на умовах даного договору, передбачена в Специфікаціях, які є невід`ємною частиною даного договору. Кінцева ціна цього договору визначається сторонами за підсумками всіх укладених Специфікацій, які є невід`ємними частинами даного договору.

В силу положень п.п. 5.1 та 5.2 договору оплата товару, що поставляється за даним договором, проводиться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок ФГ "Агроінвест-Топилище", згідно з умовами Специфікації. Датою оплати вважається дата списання банком грошових коштів із розрахунковою рахунку ТОВ "Альмасара".

Відповідно до п.п. 7.2, 7.4, 7.5 договору у разі, якщо передача товару ТОВ "Альмасара" здійснена пізніше строків, вказаних в пункті 3.1 договору, то ФГ "Агроінвест-Топилище" оплачує ТОВ "Альмасара" неустойку у розмірі 0.1% від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення; в разі, якщо оплата товару була здійснена пізніше строків вказаних в пункті 5.2 договору; ТОВ "Альмасара" оплачує первісному ФГ "Агроінвест-Топилище" неустойку у формі пені у розмірі подвійної залікової ставки НБУ від вартості товару за кожен день прострочення; в разі, якщо має місце прострочення у виконанні ФГ "Агроінвест-Топилище" зобов`язань по поставці товару за даним договором, ТОВ "Альмасара" має право в односторонньому порядку відмовитися від прийняття товару. В даному випадку ФГ "Агроінвест-Топилище" зобов`язався протягом 1-го банківського дня повернути отриману передоплату (в разі наявності поставленого товару - за різницею суми передоплати і вартістю поставленого товару), шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "Альмасара" та сплатити неустойку у вигляді пені в розмірі 5% від суми не поставленого або недопоставленого за кожен день затримки.

Згідно з п. 7.7 договору, нарахування штрафних санкцій здійснюється протягом всього періоду невиконання зобов`язання.

Згідно з п. 10.3 договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та діє до 21.09.2024, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

21.09.2023 сторонами договору узгоджено та підписано Специфікацію №1 до даного договору, згідно з умовами якої ФГ "Агроінвест-Топилище" зобов`язався поставити ТОВ "Альмасара" товар у кількості 1000 тонн за загальною ціною 11 000 000 грн, в т.ч. ПДВ 1 350 877, 19 грн.

Даною специфікацією визначено, що поставка товару здійснюється до 21.10.2023 на склад ТОВ "Альмасара": Волинська область, Володимирський район, місто Нововолинськ, вул. Княгині Ольги, будинок 72, на умовах СРТ (ІНКОТЕРМС-2010).

Умовами пункту 5 Специфікації №1 до договору передбачено наступну оплату товару: 85% вартості товару оплачується не пізніше трьох банківських (робочих) днів після приймання товару, 15% вартості оплачується ТОВ "Альмасара" протягом одного банківського (робочого) дня з моменту реєстрації ФГ "Агроінвест-Топилище" податкової накладної в ЄРПН відносно відповідної партії товару.

Договір та специфікація підписані сторонами та завірені їх печатками.

28.09.2023 ФГ "Агроінвест-Топилище" поставив ТОВ "Альмасара" товар кількістю 51,89 тонн, вартістю 570 790 грн, про що сторонами підписана видаткова накладна №132 від 28.09.2023.

В свою чергу, ТОВ "Альмасара" сплатив ФГ "Агроінвест-Топилище" вартість поставленого товару.

02.10.2023 ФГ "Агроінвест-Топилище" поставив ТОВ "Альмасара" товар кількістю 50,44 тонн, вартістю 554 840 грн, про що сторонами підписана видаткова накладна №133 від 02.10.2023 та оплачена вартість поставленого товару.

23.11.2023 (в порушення постачальником строків поставки, передбачених Специфікацію №1 до договору) ФГ "Агроінвест-Топилище" поставив ТОВ "Альмасара" товар кількістю 42,40 тонн, вартістю 466 400 грн, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною №175 від 23.11.2023.

Претензій щодо якості чи кількості поставленого товару на підставі видаткової накладної №175 від 23.11.2023 в розумні строки від ТОВ "Альмасара" на адресу ФГ "Агроінвест-Топилище" не надходило.

14.12.2023 в Єдиному реєстрі податкових накладних за номером 9340768838 була зареєстрована податкова накладна №297 від 23.11.2023, про що свідчить квитанція про реєстрацію податкової накладної.

Як вказував представник ТОВ "Альмасара", при отриманні товару за даною поставкою, ФГ "Агроінвест-Топилище" не було надано рахунок та видаткову накладну.

23.11.2023 ФГ "Агроінвест-Топилище" на електронну пошту надіслано рахунок на оплату, в якому було неправильно вказано вартість товару.

01.12.2023 ТОВ "Альмасара" надіслано на електронну пошту ФГ "Агроінвест-Топилище" та через засоби поштового зв`язку вимогу про виконання умов поставки сільськогосподарської продукції №21092023, а саме щодо поставки соняшника у кількості 897,67 тон відповідно до умов договору та сплати на користь товариства штрафних санкцій.

11.12.2023 ФГ "Агроінвест-Топилище" надіслав на електронну пошту ТОВ "Альмасара" лист з вкладенням видаткової накладної від 23.11.2023.

12.12.2023 ТОВ "Альмасара" повідомив ФГ "Агроінвест-Топилище" про те, що в надісланих видаткових накладних неправильно вказано ціну товару.

13.12.2023 ТОВ "Альмасара" підписало виправлену ФГ "Агроінвест-Топилище" видаткову накладну №175 від 23.11.2023.

Отриманий товар від ФГ "Агроінвест-Топилище" ТОВ "Альмасара" не оплачено.

14.12.2023 ТОВ "Альмасара" надіслав на електронну пошту та через засоби поштового зв`язку на адресу боржника повідомлення про застосування права притримання сплати (грошових коштів) за поставний товар в сумі 466 400 грн до виконання ФГ "Агроінвест-Топилище" зобов`язань щодо поставки насіння соняшника в кількості 55,27 тонн.

Вимога про виконання умов договору ФГ "Агроінвест-Топилище" залишена без розгляду.

У зв`язку з невиконанням ТОВ "Альмасара" своїх зобов`язань щодо оплати отриманого товару, ФГ "Агроінвест-Топилище" звернувся в суду з вимогою про стягнення з ТОВ "Альмасара" заборгованості, штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат.

В свою чергу, ТОВ "Альмасара" звернувся до суду із зустрічним позовом, та нарахував ФГ "Агроінвест-Топилище", за невиконання зобов`язань щодо поставки товару за період з 23.11.2023 по 18.04.2024 року неустойку.

Приймаючи рішення у справі місцевий господарський суд виходив з того, що поставлений ФГ "Агроінвест-Топилище" згідно з видатковою накладною №175 від 23.11.2023 товар на суму 466 400 грн прийнятий ТОВ "Альмасара" без зауважень та заперечень. Суд вказав, що притримання ТОВ "Альмасара" оплати за отриманий товар до виконання ФГ "Агроінвест-Топилище" зобов`язань щодо поставки товару не передбачено договором. Відтак, оскільки на день розгляду спору поставлений та отриманий ТОВ "Альмасара" по видатковій накладній №175 товар не оплачено, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог в цій частині та задовольнив позов. Крім цього, перевіривши правильність нарахування заявлених до стягнення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про задоволення первісного позову в повному обсязі. Що ж до зустрічного позову, то суд також дійшов висновку про його обґрунтованість, водночас розглянувши клопотання ФГ "Агроінвест-Топилище" про зменшення заявленої до стягнення пені, місцевий господарський суд вказав, що договір прийнятий сторонами до виконання та діє в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Зазначив, що ФГ "Агроінвест-Топилище" не позбавлений права виконати перед ТОВ "Альмасара" свої зобов`язання та поставити товар у повному обсязі. Враховуючи принцип розумності та справедливості, часткове виконання договірних зобов`язань та подальшу необхідність виконання зобов`язання ФГ "Агроінвест-Топилище" щодо поставки товару, відсутність понесених ТОВ "Альмасара" збитків, значний розмір нарахованої неустойки, суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру неустойки на 50%, а тому задовольнив зустрічний позов частково - в частині стягнення 854 179, 70 грн неустойки.

Апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову та обґрунтованості зустрічного позову. Водночас, дослідивши докази, долучені до матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність будь-яких доказів, котрі б вказували на понесення ТОВ "Альмасара" збитків, пов`язаних саме з не поставленням ФГ "Агроінвест-Топилище" товару, що в свою чергу свідчить не про компенсаторний характер заявленої неустойки, а про наявність ознак каральної санкції саме для ФГ "Агроінвест-Топилище", котрий не відмовляється від виконання свого зобов`язання щодо поставки товару на умовах договору, так як і не відмовляється від покладення на нього штрафних санкцій за невиконання умов договору. При цьому суд апеляційної інстанції констатував, що встановлені обставини (щодо неоплати за отриманий товар і заявлення пені за непоставку іншого товару) опосередковано вказують на те, що така неоплата була здійснена ТОВ "Альмасара" цілеспрямовано саме з метою пред`явлення в подальшому позову щодо стягнення з ФГ "Агроінвест-Топилище" пені в більшій сумі, а ніж заборгованість ТОВ "Альмасара", що виникла перед ФГ "Агроінвест-Топилище". Враховуючи існування саме такої послідовності дій суд апеляційної інстанції вважав за можливе зменшити заявлені ТОВ "Альмасара" санкції за зустрічним позовом та змінив рішення місцевого господарського суду в цій частині, стягнувши з ФГ "Агроінвест-Топилище" на користь ТОВ "Альмасара" 85 417, 97 грн неустойки, та відмовивши у зустрічному позові в частині стягнення 1 622 941, 43 грн неустойки.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів в частині задоволення первісного позову та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, ТОВ "Альмасара" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити повністю.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що право на притримання виникло у нього на підставі прямої вказівки ст. 594 ЦК України і не потребувало домовленості між сторонами, шляхом передбачення такого права в договорі. Відтак, в порядку забезпечення виконання ФГ "Агроінвест-Топилище" своїх зобов`язань щодо обов`язку поставки насіння соняшника у кількості 855,27 тонн та сплати неустойки, 14.12.2023 ТОВ "Альмасара" надіслало на електронну пошту та через засоби поштового зв`язку на адресу боржника, повідомлення про застосування права притримання оплати (грошових коштів) за поставний товар в сумі 466 400,00 грн до виконання зобов`язань щодо поставки насіння соняшнику, а тому первісний позов є безпідставним. Крім цього, суди першої та апеляційної інстанцій, зменшуючи розміру заявленої до стягнення неустойки, не взяли до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем за зустрічним позовом зобов`язання, поведінку відповідача та обставини, докази на які посилався відповідач для зменшення розміру неустойки.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - судами не враховано висновків щодо застосування ст. 594 ЦК України, викладених у постановах Верховного Суду від 05.04.2024 у справі №916/101/23 та від 14.05.2024 у справі № 922/2786/23. Також судами не враховано висновків щодо застосування ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, викладених у постановах Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 920/437/22, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21, від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2024 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 28.01.2025 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 16.12.2024.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 10.12.2024 від ФГ "Агроінвест-Топилище" надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник вказує на помилковість доводів скаржника та правильність висновків суду апеляційної інстанції, і просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного господарського суду - без змін.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Так в обґрунтування підстав касаційного оскарження в частині незгоди з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення первісного позову скаржник посилається на неврахування ними висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 05.04.2024 у справі № 916/101/23 та від 14.05.2024 у справі № 922/2786/23 щодо застосування ст. 594 ЦК України.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.04.2024 у справі № 916/101/23 викладено висновок про застосування ст. 594 ЦК України (право притримання), у якому зазначено, що:

- для виникнення у кредитора права притримання необхідна одночасна наявність таких умов: 1) притримання можливе лише щодо чужої речі, тобто речі, на яку право власності належить іншій особі, а не кредитору; 2) кредитор має володіти річчю на законній підставі; 3) кредитор має право притримувати річ боржника, якщо інше не встановлено домовленістю сторін у договорі; 4) існує дійсне прострочене зобов`язання боржника перед кредитором, який притримує річ боржника;

- притримання може використовуватися в договірному зобов`язанні, яке виникло між кредитором і боржником щодо речі, яка стає предметом притримання, а також відповідно до частини другої статті 594 Цивільного кодексу України притриманням речі можуть забезпечуватися інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом;

- притриманням може забезпечуватися виконання будь-якого зобов`язання боржника перед кредитором (як договірного, так і позадоговірного);

- зважаючи на широке коло зобов`язань боржника, які можуть забезпечуватися притриманням, та з огляду на неможливість заздалегідь передбачити, за яких саме обставин у боржника може виникнути відповідне зобов`язання, що потребує забезпечення, притримання - це право, а не обов`язок кредитора, скористатися яким, чи ні - цілком залежить від його волі, а тому правочин про притримання належить до односторонніх правочинів, його суб`єктом є кредитор. Такий правочин вчиняється шляхом повідомлення боржника про притримання (частина перша статті 595 Цивільного кодексу України);

- оскільки право на притримання має будь-який кредитор, який правомірно володіє річчю, то право притримання виникає на підставі прямої вказівки статті 594 Цивільного кодексу України за умови повідомлення боржника відповідно до частини першої статті 595 Цивільного кодексу України, і для його реалізації не потрібно домовленості між кредитором та боржником шляхом укладання відповідного двостороннього правочину;

- притримання реалізується тільки тоді, коли кредитор письмово повідомив боржника про фактичні умови застосування притримання та його початок, і таке повідомлення кредитор зробив якомога швидше з моменту виникнення прострочення виконання боржником зобов`язання, проте у будь-якому разі одразу після отримання кредитором першої письмової вимоги боржника (поклажодавця) повернути річ шляхом надання письмової відповіді про застосування притримання. У разі невиконання вказаних умов кредитор зобов`язаний повернути майно боржнику навіть за умови наявності боргу за його зберігання, виготовлення та утримання.

Подібні висновки викладено і у постанові Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 922/2786/23.

У справі № 903/280/24 суди обох інстанцій відхиляючи право ТОВ «Альмасара» на притримання виходили з того, що притримання первісним відповідачем оплати за отриманий товар до виконання первісним позивачем зобов`язань щодо поставки товару не передбачено договором. В свою чергу, положеннями пунктів 7.2 7.4 договору, врегулювано, що невиконання зобов`язання згідно договору забезпечено можливістю нарахування стороні, що порушила умови договору, неустойки, і як передбачено пунктом 7.5 договору у випадку прострочення виконання первісним позивачем зобов`язань по поставці товару, первісний відповідач має право відмовитися від прийняття товару.

Колегія суддів, з огляду на висновки Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.04.2024 у справі № 916/101/23, погоджується з доводами скаржника про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що притримання ТОВ «АЛЬМАСАРА» оплати за отриманий товар до виконання ФГ «АГРОІНВЕСТ-ТОПИЛИЩЕ» зобов`язань щодо поставки товару, має бути передбачено договором. Водночас це не призвело до неправильних висновків про відсутність у даному випадку у ТОВ «АЛЬМАСАРА» такого права, оскільки для виникнення у кредитора права притримання необхідна одночасна наявність таких умов: 1) притримання можливе лише щодо чужої речі, тобто речі, на яку право власності належить іншій особі, а не кредитору; 2) кредитор має володіти річчю на законній підставі; 3) кредитор має право притримувати річ боржника, якщо інше не встановлено домовленістю сторін у договорі; 4) існує дійсне прострочене зобов`язання боржника перед кредитором, який притримує річ боржника.

Водночас відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1). До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК).

Відповідно до ст. 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару (ч. 1). Якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару. Продавець має право вимагати від покупця повернення товару також у разі ненастання обставин, за яких право власності на товар мало перейти до покупця (ч. 2).

Відповідно до ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1). Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно (ч. 2).

Тобто право власності на товар може переходити від продавця до покупця у момент передачі товару, до цього моменту, або після нього - відповідно до умов договору. Це випливає зі змісту ч.1 ст.655, ч.1 ст.677, ч.1 ст.697 ЦК.

Водночас, за загальним правилом право власності у набувача за договором виникає з моменту передання майна, проте сторони у договорі можуть передбачити й інший момент набуття права власності на майно.

Колегія суддів звертає увагу на те, що судами не встановлено наявності в договорі положень про умови моменту виникнення права власності на поставлений товар, а тому за загальним правилом відповідач набув право власності на товар з моменту його передання постачальником. Відтак, оскільки для виникнення у кредитора права притримання необхідна одночасна наявність такої умови, як - притримання можливе лише щодо чужої речі, тобто речі, на яку право власності належить іншій особі, а не кредитору -права на притримання у первісного відповідача в даному випадку не виникло.

Крім цього, виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання (ч.1 ст.538 ЦК України).

Правилами зустрічного виконання зобов`язання, встановленими ст. 538 ЦК України, передбачено одночасне виконання кожною із сторін свого обов`язку.

У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі (ч. 3 ст. 538 ЦК України).

Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок (ч. 4 ст. 538 ЦК України).

Надання покупцю, який порушив умови договору, такого додаткового захисту в даному випадку порушує розумний баланс між захистом інтересів сторін договору, адже суд має захистити права та інтереси саме тієї сторони, щодо якої відбулося порушення договору (постраждалої сторони), а не тієї, яка порушила договір (порушника).

Отже, права покупця захищені можливістю вимагати у продавця передати йому цей товар у власність.

При цьому судами встановлено, що підписаним між сторонами договором передбачено певний вид відповідальності за невиконання первісним позивачем зобов`язань по договору - п. 7.2 7.4 договору врегулювано, що невиконання зобов`язання за договором забезпечено можливістю нарахування стороні, що порушила умови договору, неустойки, і відповідно до п. 7.5 договору у випадку прострочення виконання первісним позивачем зобов`язань по поставці товару, первісний відповідач має право відмовитися від прийняття товару.

Окрім того, поставлений первісним позивачем товар, відповідно до видаткової накладної №175 від 23.11.2023, на суму 466 400 грн прийнятий первісним відповідачем без зауважень та заперечень. Саме тому підписання видаткової накладної первісним відповідачем без зауважень та заперечень в розрізі дії пункту 7.5 договору вказує на настання у первісного відповідача зустрічного зобов`язання в силу вимог умов договору - оплатити отриманий товар.

Відтак, оскільки заборгованість первісного відповідача становить 466 400 грн, підтверджена матеріалами справи, суди дійшли обґрунтованого висновку, що позовна вимога позивача про стягнення 466 400 грн є підставною та обґрунтованою, а позов в цій частині підлягає задоволенню. Оскільки скаржником не оскаржуються судові рішення в частині первісного позову з інших підстав (правильності нарахування неустойки, 3% річних, інфляційних втрат тощо), Верховний Суд, відповідно до меж касаційного перегляду, не переглядає їх в цій частині.

Крім цього, скаржник в якості підстави касаційного оскарження також зазначає, що судами не враховано висновків щодо застосування ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, викладених у постановах Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 920/437/22, від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 15.06.2022 у справі №922/2141/21, від 05.04.2023 у справі N 910/18718/21, від 22.05.2019 у справі N 910/11733/18, від 15.06.2022 у справі №922/2141/21, від 14.07.2021 у справі №916/878/20, і вказує, що фактично розмір заявленої ним до стягнення неустойки зменшено на 95%.

Водночас колегія суддів звертає увагу на постанову Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, на яку посилається сам же скаржник, і в якій викладено такі висновки:

«- для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити;

- застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20);

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18). При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19);

- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20);

- зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду;

- індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

У зв`язку з викладеним, враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), до якого суд має право її зменшити, Суд не вбачає підстав для відступу від аналогічної правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 15.02.2023 у справі № 920/437/22 щодо застосування, зокрема, положень частини третьої статті 551 ЦК України із висновком, що можливість зменшення заявленої до стягнення пені на 99% залежить виключно від оцінки судами фактичних обставин справи та обґрунтованості доводів і заперечень сторін».

Суд апеляційної інстанції у справі № 903/280/24, дослідивши докази, долучені до матеріалів справи, встановив, що договір не припинив свою дію, а відтак відносини щодо поставки непоставленого товару продовжують тривати; розмір пені нарахований первісним відповідачем за непоставлений товар становить 1 708 359, 40 грн, при цьому відсутні будь-які докази, котрі б вказували на понесення первісним відповідачем збитків пов`язаних саме з не поставленням первісним позивачем товару, що в свою чергу свідчить не про компенсаторний характер заявленої неустойки (з огляду на відсутність будь-яких доказів, що б вказували на понесення збитків чи зменшення доходів такої особи), а про наявність ознак каральної санкції саме для первісного позивача, котрий не відмовляється від виконання свого зобов`язання щодо поставки товару на умовах договору так як і не відмовляється від покладення на нього штрафних санкцій за невиконання умов договору. При цьому розглядаючи заявлену первісним відповідачем пеню та встановивши у цьому ж спорі обставини щодо неоплати первісним відповідачем отриманого раніше товару за договором, суд апеляційної інстанції констатував, що встановлені обставини (щодо неоплати за отриманий товар і заявлення пені за непоставку іншого товару) опосередковано вказують на те, що така неоплата була здійснена цілеспрямовано саме з метою пред`явлення в подальшому позову щодо стягнення з первісного позивача пені в більшій сумі, а ніж заборгованість первісного відповідача, що виникла перед первісним позивачем.

Верховний Суд виходить з того, що:

- відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень;

- обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи;

- важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою;

- статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);

- таким чином, з`ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст. 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв`язок і вірогідність;

- в даному випадку Суд звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний [постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17]. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій оцінили надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, у тому числі, аргументам відповідача підставності зменшення заявленої до стягнення суми неустойки.

Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень і ухвалення нового рішення про задоволення зустрічного позову у повному обсязі.

Водночас, враховуючи висновки Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, відповідно до яких з огляду на індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру (на 90%,70 % чи 50% тощо), до якого суд має право її зменшити, а також що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки, Верховний Суд не вбачає порушень судом апеляційної норм ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України при зменшенні заявленої до стягнення неустойки та не відповідності його висновків висновкам Верховного Суду, наведеним ним в якості підстави касаційного оскарження.

Підсумовуючи викладене, беручи до уваги передбачені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, у зв`язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альмасара" залишити без задоволення.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 та рішення Господарського суду Волинської області від 04.07.2024 у справі № 903/280/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.