Ухвала

від 29.01.2025 по справі 489/5136/23

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

29 січня 2025 року

м. Київ

Справа № 489/5136/23

Провадження № 14-156цс24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачаВоробйової І. А.,

суддів Банаська О. О., БулейкоО. Л., Власова Ю. Л., ГриціваМ. І., Губської О. А., Єленіної Ж. М., Короля В. В., КривендиО. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., ТкачукаО. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» про визнання незаконними наказів, стягнення належної суми як звільненому працівнику, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лягу Юрій Мірчович, на рішення Ленінського районного суду

м. Миколаєва від 08 квітня 2024 року у складі судді Кокорєва В. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 липня 2024 року у складі колегії суддів Локтіонової О. В., Коломієць В. В., Ямкової О. О.,

УСТАНОВИЛА:

1. У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» (далі - АТ «Миколаївгаз») про визнання незаконними наказів, стягнення нарахованих сум при звільненні, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

2. Позовну заяву мотивовано тим, що відповідно до рішення Наглядової ради АТ «Миколаївгаз», яке оформлене пунктом 2 протоколу № 25/05-2022

від 25 травня 2022 року, його з 01 липня 2022 року обрано до складу правління АТ «Миколаївгаз» на посаду технічного директора.

24 червня 2022 року між ним та АТ «Миколаївгаз» було укладено контракт із додатком до нього.

14 серпня 2023 року наказом АТ «Миколаївгаз» № 1071-ос на підставі рішення Наглядової ради АТ «Миколаївгаз» його було звільнено з АТ «Миколаївгаз» за пунктом 5 статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Пунктом 2 вказаного наказу передбачено нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги у розмірі 6 середньомісячних заробітних плат відповідно до статті 44 КЗпП України, а пунктом 3 наказу - нарахування та виплату компенсації за невикористані відпустки за 46 календарних днів.

Вказував, що на час звільнення йому відповідно до вимог статті 116 КЗпП України нараховано до виплати 4 567 339,35 грн, з яких: 4 023 125,58 грн - вихідна допомога, 473 558,50 грн - компенсація за невикористану відпустку, 70 655,27 грн - оклад. З відрахуванням 890 631,17 грн воєнного збору та податку з доходів фізичних осіб, а також з урахуванням виплати авансу

у сумі 62 742,99 грн борг відповідача на кінець розрахункового періоду склав 3 613 965,19 грн. У день звільнення розрахунок не було проведено. 30 серпня 2023 року заборгованість погашена лише частково на суму 1 263 792,71 грн. Борг становить 2 350 172,48 грн.

Після його звільнення з роботи відповідач, не провівши розрахунку, зменшив належні йому до виплати суми за рахунок зменшення розміру вихідної допомоги та компенсації відпустки внаслідок виключення із розрахунків середнього заробітку премії, яка була виплачена позивачу під час роботи.

Зазначав, що в наказі відповідача від 24 серпня 2023 року про перерахунок вихідної допомоги та компенсації невикористаних відпусток зазначено обов`язок головного бухгалтера здійснити йому перерахунок вихідної допомоги та компенсації невикористаних відпусток із посиланням на протокол засідання наглядової ради АТ «Миколаївгаз» від 21 серпня

2023 року № 3/23.

У наказі відповідача від 12 вересня 2023 року, виданому після зменшення належної йому до виплати суми за наказом № 1137-ос, вказано про скасування наказу від 17 травня 2023 року № 653-ос «Про виплату премій».

Зазначав, що підставою зменшення йому допомоги та компенсації відпусток стало те, що рішення Наглядової ради від 12 травня 2023 року про виплату вказаної премії не набуло чинності та було скасовано рішенням тієї ж Наглядової ради від 21 серпня 2023 року.

3. Ураховуючи зазначене та заяву про зміну предмета позову,

ОСОБА_1 просив суд:

- визнати незаконними накази АТ «Миколаївгаз»:

від 24 серпня 2023 року № 1137-ос про перерахунок вихідної допомоги та компенсації невикористаних відпусток згідно з наказом про його звільнення від 14 серпня 2023 року № 1071-ос;

від 12 вересня 2023 року № 1221 про скасування наказу від 17 травня

2023 року № 653-ос «Про виплату премій», зокрема, в частині, яка стосується ОСОБА_1 ;

- стягнути з АТ «Миколаївгаз» 2 350 172,48 грн належних йому при звільненні сум та середній заробіток за весь час затримки розрахунку виходячи з середньоденної заробітної плати 31 187,02 грн.

4. 08 квітня 2024 року рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Миколаївгаз» на користь ОСОБА_1 належну йому як звільненому працівнику суму (розраховану без вирахування податків і зборів) у розмірі 156 556,4 грн компенсації невикористаної відпустки.

Стягнуто з АТ «Миколаївгаз» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за весь час затримки розрахунку за період з 15 серпня 2023 року

до 15 лютого 2024 року (шість місяців) у розмірі 1 289 519,88 грн.

У задоволенні інших вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

5. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щооскаржені позивачем накази не мають для нього правового значення як для звільненого працівника, а їх скасування не вплине на розмір нарахованих сум при звільненні позивача, оскільки ці накази прийняті після того, як позивач припинив трудові відносини з відповідачем.

Відповідач виплатив всю суму належної вихідної допомоги позивачу при звільненні.

Суд вважав, що сума, нарахована позивачу у травні 2023 року, є іншим одноразовим місячним заохоченням (премією), яка нарахована відповідно до пункту 9 додатка до контракту, за один місяць. Відповідач безпідставно не включив вказану премію для розрахунку середнього заробітку для вирахування компенсації невикористаної відпустки, тому з відповідача підлягає стягненню сума недоплаченої компенсації невикористаної відпустки в розмірі 156 556,4 грн.

Також у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 15 серпня 2023 року до 15 лютого 2024 року.

6. Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва

від 02 травня 2024 року частково задоволено заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 70 000 грн: з

АТ «Миколаївгаз» на користь ОСОБА_1 стягнуто витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13 332,50 грн.

7. 17 липня 2024 року постановою Миколаївського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу АТ «Миколаївгаз» задоволено частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2024 року змінено в частині стягнення з АТ «Миколаївгаз» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - зменшено його з 1 289 519,88 грн до 111 285,56 грн.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Миколаївгаз» про стягнення виплат, які підлягали сплаті ОСОБА_1 при звільненні, а також в частині визнання незаконними наказів відповідача від 24 серпня 2023 року

№ 1137-ос та від 12 вересня 2023 року № 1221 залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій у сумі 31 643,02 грн.

Стягнуто з АТ «Миколаївгаз» в дохід держави судовий збір за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій у сумі 4 747,28 грн.

Повернуто АТ «Миколаївгаз» 11 356,72 грнз Державного бюджету України, які були сплачені ним на підставі платіжної інструкції від 20 травня 2024 року

№ 61 як судовий збір.

Додаткове рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 травня 2024 року змінено, зменшено витрати на професійну правничу допомогу, які були стягнуті з АТ «Миколаївгаз» на користь ОСОБА_1 , з 13 332,50 грн

до 1 175,00 грн.

Зменшуючи розмір стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходив із принципів розумності, справедливості та пропорційності, а саме: відповідач при звільненні позивача не cплатив йому 8,63 % виплат, які підлягали сплаті при звільненні, тому відповідач має відшкодувати позивачу 8,63 % суми від нарахованої середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі

1 289 519,88 грн, що становить 111 285,56 грн.

8. 19 серпня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат

Лягу Ю. М., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

9. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що позивачу не були виплачені належні суми у день його звільнення, та не надали оцінку тому факту, що станом на день звільнення між позивачем та відповідачем не існувало жодного спору щодо розміру виплат.

Зазначає, що відсутність спору у день звільнення, а не пізніше, зобов`язувала відповідача виконати вимоги трудового законодавства та виплатити

14 серпня 2023 року (у день звільнення) суми, належні йому при звільненні.

Також суди не надали належну правову оцінку тому факту, що премія, яка згодом нібито скасовувалася, фактично була виплачена, оподаткована та задокументована (зокрема, була подана податкова звітність), тому вплинула на фактичний розмір отриманих позивачем сум. Відповідач не надав доказів того, що вчиняв дії щодо зміни державної звітності, повернення сум премії, повернення сплачених податків.

Вважає, що накази АТ «Миколаївгаз» від 24 серпня 2023 року № 1141-ос та

від 12 вересня 2023 року № 1221 є незаконними, порушують трудові права позивача та не мають зворотної дії в часі.

10. 26 серпня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лягу Ю.М., та витребував справу № 489/5136/23 із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження колегія суддів зазначила пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме застосування судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня

2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18),

від 13 листопада 2019 року у справі № 761/24489/17 (провадження

№ 14-362цс19), від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19), від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19), від 23 січня 2019 року у справі

№ 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18), від 14 грудня 2021 року

у справі № 643/21744/19 (провадження № 14-175цс21).

11. Ухвалою від 06 листопада 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до судового розгляду, а ухвалою від 20 листопадам 2024 року передав справу

на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину третю статті 403 ЦПК України та вважав за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у справі № 120/10686/22 (провадження № К/990/28852/23), щодо застосування статті 117 КЗпП України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року

№ 2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ).

12. Колегія суддів зазначала, що Законом № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема положення статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

13. Колегія суддів звернула увагу на те, що:

- до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) редакція статті 117 КЗпП України не передбачала обмеження строку виплати компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, зробила правовий висновок щодо наведеної редакції статті 117 КЗпП України та запропонувала певні критерії можливого зменшення судом розміру відшкодування з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності. Наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду підхід був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку;

- новою редакцією статті 117 КЗпП України, яка набрала чинності з 19 липня

2022 року, законодавець врегулював це питання шляхом обмеження такої виплати шістьма місяцями.

14. Тому колегія суддів вважала, що підхід Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц щодо критеріїв / способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, є неактуальним при застосуванні нової редакції статті 117 КЗпП України, яка набрала чинності

з 19 липня 2022 року, а відповідні інші критерії зменшення розміру відшкодування, крім того, який встановлений законом, до подібних правовідносин з 19 липня 2022 року не можуть застосовуватись.

15. Схожий правовий висновок висловлено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28 червня 2023 року у справі № 380/19103/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі

№ 560/9586/22, від 19 вересня 2024 року у справі № 560/687/24.

16. Натомість Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 20 червня 2024 року у справі

№ 120/10686/22 вказав, що фактично зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець, як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим такі критерії, як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, - фактично не скасовані та / або змінені починаючи з 19 липня 2022 року.

17. Тому колегія суддів вважала за необхідне відступити від зазначеного правового висновку щодо застосування положень статті 117 КЗпП України та зробити висновок про те, що:

«з 19.07.2022 ст. 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ передбачає, що середній заробіток стягується за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Інші обмеження (крім шести місяців) середнього заробітку з 19.07.2022 законодавцем не передбачені».

18. Оцінюючи наявність підстав для прийняття справи до розгляду, Велика Палата Верховного Суду враховує, що відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

19. Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави для прийняття справи для її розгляду з огляду на таке.

20. У постанові від 06 грудня 2024 року судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 440/6856/22 вже відступила від висновків, викладених у постанові колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2024 року у справі № 120/10686/22, щодо застосування

статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, від яких пропонує відступити колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

21. Справу № 440/6856/22було передано на розгляд судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ухвалою колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року для вирішення питання щодо можливості поширення висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України в редакції Закону

№ 2352-IX.

22. У постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду

у складі Верховного Суду вказала, що у зв`язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції,

з 19 липня 2022 рокустаття 117 КЗпП України в редакції Закону від 20грудня 2005 року № 3248-IVвтратила чинність, тому судова палата вважала, що поширення висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли / тривають після 19 липня 2022року, є неможливим.

Судова палата зауважила, що наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду підхід щодо критеріїв / способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був обґрунтований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки стаття 117 КЗпП України в редакції Закону від 20 грудня 2005 року № 3248-IV не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Також необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню.

Водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток, шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.

23. З огляду на підстави передачі справи № 489/5136/23, які були визначені Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в ухвалі

від 20 листопада 2024 року саме як необхідність відступу від правового висновку щодо застосування положень статті 117 КЗпП України, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

від 20 червня 2024 року у справі № 120/10686/22, від якого судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вже відступила у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, Велика Палата Верховного Суду вважає, що немає підстав для прийняття цієї справи до її розгляду для вирішення питання щодо відступу від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у справі № 120/10686/22.

24. Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

25. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.

Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» про визнання незаконними наказів, стягнення належної суми як звільненому працівнику, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахункуповернути на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

у складі Верховного Суду.

Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Воробйова

Судді: О. О. Банасько С. Ю. Мартєв

О. Л. Булейко К. М. Пільков

Ю. Л. Власов С. О. Погрібний

М. І. Гриців О. В. Ступак

О. А. Губська І. В. Ткач

Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук

В. В. Король В. Ю. Уркевич

О. В. Кривенда Є. А. Усенко

М. В. Мазур Н. В. Шевцова