Окрема думка

від 18.12.2024 по справі 916/379/23

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

(розбіжна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Мартєва С. Ю., Короля В. В.,

18 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 916/379/23

провадження № 12-22гс24

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомаркет», Товариства з обмеженою відповідальністю «Дехаб», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: державного реєстратора юридичного департаменту Одеської міської ради Шерстюк Володимири Дмитрівни, ОСОБА_2 , про визнання недійсними рішень, правочину та застосування наслідків недійсності правочину, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дехаб» на постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 22 січня 2024 року та рішення Господарського суду Одеської області від 19 липня 2023 року.

Відповідно до змісту частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку, про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомаркет» (далі - відповідач-1, ТОВ «Автомаркет») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Дехаб» (далі - відповідач-2, ТОВ «Дехаб»), у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

? визнати недійсним акт приймання-передачі нерухомого майна, укладений між ТОВ «Автомаркет» і ТОВ «Дехаб» 12 грудня 2022 року, зареєстрований у реєстрі за № 3382, 3383;

? визнати недійсним рішення установчих зборів ТОВ «Дехаб», оформлене протоколом установчих зборів цього товариства від 28 листопада 2022 року

№ 1/28-11, у частині внесення ТОВ «Автомаркет» до статутного капіталу ТОВ «Дехаб» нежитлових будівель (автомобільного торговельного комплексу) загальною площею 1571,1 кв. м, розташованих за адресою: Одеська обл., Ізмаїльський р-н, м. Ізмаїл, просп. Незалежності, буд. 221 ;

? визнати недійсним рішення загальних зборів ТОВ «Автомаркет», оформлене протоколом ТОВ «Автомаркет» від 28 листопада 2022 року № 1/28-11, яким це товариство вирішило внести до статутного капіталу ТОВ «Дехаб» спірне нерухоме майно;

? застосувати наслідки недійсності правочину ? акта приймання-передачі нерухомого майна, укладеного між ТОВ «Автомаркет» і ТОВ «Дехаб» 12 грудня 2022 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3382, 3383, а саме: скасувати рішення державного реєстратора юридичного департаменту Одеської міської ради Шерстюк Володимири Дмитрівни (індексний номер 65805291 від 16 грудня 2022 року) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) щодо спірного нерухомого майна.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внесення спірного нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «Дехаб» ТОВ «Автомаркет» здійснило з метою ухилення від виконання зобов`язань щодо виплати позивачці як колишній учасниці вказаного товариства вартості її частки.

3. Господарський суд Одеської області рішенням від 19 липня 2023 року позов задовольнив повністю:

4. Рішення місцевий суд мотивував, зокрема, тим, що з огляду на сукупність вчинених відповідачами дій, які виявилися у прийнятті 28 листопада 2022 року двох рішень зборів товариств та підписанні 12 грудня 2022 року акта приймання-передачі нерухомого майна, відповідачі вчинили фраудаторний правочин, їх дії не відповідали критеріям розумності та добросовісності, а самі правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними, що суперечить вимогам частини п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Це є підставою для визнання цих правочинів недійсними за положеннями статей 215, 234 ЦК України.

5. До того ж суд зауважив, що оспорити правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речових прав на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння.

6. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 22 січня 2024 року залишив без змін рішення місцевого суду.

7. Суд апеляційної інстанції погодився з доводами суду першої інстанції та при цьому, відхилив доводи апеляційної скарги про те, що обраний позивачкою спосіб захисту не є належним та ефективним, оскільки його задоволення не може бути підставою для внесення змін до Державного реєстру прав та їх обтяжень, та зазначив, що обраний позивачкою спосіб захисту у вигляді припинення права власності за набувачем майна за недійсним правочином, а також визнання (відновлення) права власності на майно за особою, яка таке майно відчужила, у сукупності мають наслідком відновлення становища, яке існувало до вчинення недійсного правочину.

8. Постановою від 18 грудня 2024 року Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу ТОВ «Дехаб» задовольнила частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 19 липня 2023 року та постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 22 січня 2024 року у справі № 916/379/23 скасувала в частині задоволення вимог про визнання недійсним рішення установчих зборів ТОВ «Дехаб», оформленого протоколом установчих зборів ТОВ «Дехаб» № 1/28-11 від 28 листопада 2022 року, у частині внесення ТОВ «Автомаркет» до статутного капіталу ТОВ «Дехаб» нежитлових будівель (автомобільного торговельного комплексу) загальною площею 1571,1 кв. м, розташованих за адресою: Одеська обл., Ізмаїльський р-н, м. Ізмаїл, просп. Незалежності, буд. 221, та рішення загальних зборів ТОВ «Автомаркет», що оформлене протоколом № 1/28-11 ТОВ «Автомаркет» від 28 листопада 2022 року, яким ТОВ «Автомаркет» вирішило внести до статутного капіталу ТОВ «Дехаб» нежитлові будівлі (автомобільний торговельний комплекс) загальною площею 1571,1 кв. м, розташовані за адресою: Одеська обл., Ізмаїльський р-н, м. Ізмаїл, просп. Незалежності, буд. 221. Ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Пункт 4 резолютивної частини рішення Господарського суду Одеської області від 19 липня 2023 року у справі № 916/379/23 виклала в такій редакції: «Визнати недійсним правочин, оформлений актом приймання-передачі нерухомого майна, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Автомаркет» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дехаб» 12.12.2022, зареєстрований в реєстрі за № 3382, 3383».

Решту рішення Господарського суду Одеської області від 19 липня 2023 року та постанови Південно-Західного апеляційного господарського суду від 22 січня 2024 року у справі № 916/379/23 залишила без змін.

9. Постанову мотивувала тим, що органи юридичної особи, зокрема і загальні збори учасників (акціонерів), у цивільному праві не визнаються учасниками цивільних відносин. Тому, не будучи особою (суб`єктом) цивільного права та не будучи наділеними цивільною дієздатністю, загальні збори учасників (акціонерів) не можуть вчиняти дії, які в цивільному праві визначаються як правочини.

10. Натомість учасником правочину виступає юридична особа, що наділена цивільною дієздатністю, а загальні збори учасників як орган юридичної особи беруть участь у формуванні внутрішньої волі цієї особи на вчинення правочину.

11. Загальні збори учасників як вищий орган товариства (стаття 30 Закону № 2275-VIII) беруть участь у набутті товариством прав та обов`язків опосередковано - через формування виконавчого органу та прийняття в межах своєї компетенції обов`язкових для виконавчого органу рішень, здійснення контролю за його діяльністю, в тому числі шляхом надання згоди на вчинення виконавчим органом від імені товариства значних та інших правочинів.

12. Оскільки загальні збори учасників товариства не є суб`єктом цивільних правовідносин, їх рішення не є правочинами в розумінні статті 202 ЦК України.

13. Тобто такі органи товариства не є самостійними суб`єктами права, оскільки не наділені власною правоздатністю та дієздатністю. Приймаючи рішення, орган товариства реалізує свої повноваження (компетенцію), забезпечує управління діяльністю юридичної особи, створюючи юридичні наслідки саме для юридичної особи.

14. Крім цього, однією з ознак правочину є поєднання внутрішньої волі та волевиявлення сторони та їх відповідність укладеному правочину, без якої неможлива свобода правочину та його дійсність. Цей принцип закріплено у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

15. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у процесі прийняття рішення загальних зборів учасників товариства беруть участь його учасники, інтереси та волевиявлення яких можуть не збігатись і навіть суперечити як один одному, так і інтересам товариства. Тобто, на відміну від односторонніх правочинів або договорів, для того, щоб рішення набуло сили, не вимагається, щоб воля була виявлена всіма суб`єктами, яким надано право на прийняття рішення.

16. Дійшла висновку, що рішення органу управління товариства, на відміну від правочину, приймається органом лише в межах його компетенції та за процедурою, визначеною законодавством і статутом.

17. Дія рішень органів управління товариства обмежена виключно самим товариством, його учасниками та посадовими особами. Такі рішення забезпечують здійснення корпоративного управління та діяльності товариства, можуть породжувати права та обов`язки в обмеженого кола осіб та вичерпують свою дію фактом виконання.

18. Отже, на основі аналізу виокремлених ознак рішень загальних зборів учасників товариства Велика Палата Верховного Суду виснувала, що рішення загальних зборів учасників товариства мають розглядатися як акти ненормативного характеру (індивідуальні акти).

19. Зауважила, що залежно від установлених судами обставин конкретної справи документ, який сторони справи іменують як «акт приймання-передачі», може як підтверджувати певні факти та бути документом первинного бухгалтерського обліку, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

20. Встановлення правової природи акта приймання-передачі - це питання дослідження як його змісту, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи. Висновок із цього приводу в разі його необхідності для вирішення справи повинен робити суд у межах кожної окремої справи.

21. Отже, суд досліджує акт у кожному конкретному випадку та надає йому оцінку залежно від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи створює він юридичні наслідки.

22. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у спірних правовідносинах сторони вчинили правочин, внаслідок якого право власності на нерухоме майно перейшло від одного товариства до іншого. Рішенням загальних зборів ТОВ «Автомаркет» та рішенням установчих зборів ТОВ «Дехаб» виявили волю товариств, яку надалі реалізували підписанням уповноваженими особами товариств акта приймання-передачі. Рішення загальних (установчих) зборів учасників товариства є актом ненормативного характеру органу управління юридичної особи.

23. Отже, може бути оскаржений та визнаний недійсним кінцевий результат комплексу дій з передачі майна до складу статутного капіталу ТОВ «Дехаб» - правочин, оформлений актом приймання-передачі нерухомого майна від 12 грудня 2022 року.

24. Велика Палата Верховного Суду вважає, що правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним.

25. Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин.

26. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у цій справі позивачка не намагається притягнути до відповідальності кінцевих бенефіціарних власників за зобов`язаннями юридичної особи перед нею, а також не подає позов в інтересах товариства. Позов пред`явила ОСОБА_1 - колишній учасник товариства на захист своїх прав як учасника товариства, зокрема права на отримання належної частки у разі виходу з товариства. Отже, у цій справі відсутні підстави для застосування концепції «проникнення за корпоративну завісу».

ІІ. Зміст окремої думки

27. Не погоджуємося із висновками Великої Палати Верховного Суду з таких підстав.

28. По-перше, традиційно, як у доктрині приватного права, так і в національній судовій практиці, з урахуванням частини першої статті 202 ЦК України, правочин розуміється як юридичний факт.

29. Тут можна ще згадати статтю 11 ЦК України, яка внормовує підстави виникнення цивільних прав та обов`язків. Це має важливе значення для розуміння того, коли можуть породжуватися відповідні наслідки, коли і де правочин піддається недійсності (недійсність має існувати в момент вчинення правочину) тощо.

30. За допомогою правочину набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин. Крім того, такий різновид правочину, як договір, є універсальним регулятором, який може внормовувати ті чи інші юридичні конструкції.

31. Правочини характеризуються певною сукупністю ознак, що дозволяють відмежовувати їх від інших юридичних фактів.

32. Так, правочин є дією осіб, тобто йому завжди притаманний вольовий характер. Цим він відрізняється від таких юридичних фактів, як події, настання яких знаходиться поза вольовим впливом осіб.

33. Під волею розуміється психічне регулювання особою своєї поведінки, що полягає у детермінованому і мотивованому бажанні досягнення поставленої мети, у виборі рішення та розробці шляхів, засобів і застосуванні зусиль для їх здійснення. За своєю природою воля є категорією психології та самостійного значення для набуття, зміни або припинення цивільних прав і обов`язків не має, адже для цього необхідна наявність її сприйняття іншими особами. Це відбувається внаслідок волевиявлення, тобто зовнішнього прояву волі, яке й виступає єдино можливим способом доведення до інших учасників цивільних відносин дійсної волі суб`єкта. Внаслідок цього важливим для право- чину є збіг волі та волевиявлення.

34. Також правочин завжди має цільову спрямованість на досягнення певного правового результату, що полягає в набутті, зміні або припиненні цивільних прав та обов`язків. Настання цього результату зумовлено волею сторони (сторін) правочину. Спрямованість волі дозволяє відмежувати правочини від юридичних вчинків, які також мають вольовий характер, але не мають мети, спрямованої на досягнення відповідних юридичних наслідків (наприклад, створення творів літератури, науки та мистецтва).

35. Направленість правочину на отримання певного правового результату обумовлюється метою (підставою) правочину та мотивом його вчинення, що вимагає з`ясування їх сутності.

36. Під метою правочину слід розуміти намір осіб, які його вчиняють, досягнути правового результату, передбаченого правочином. Правова мета, заради якої він вчиняється, називається в науці цивільного права підставою правочину (causa).

37. Підстава правочину повинна бути законною і здійсненною, інакше правочин може визнаватися недійсним.

38. Від підстави правочину необхідно відрізняти мотив правочину - психологічний стимул його вчинення. Мотив дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин.

39. Попри висловлювання щодо можливості для мотиву набувати юридичного значення в умовних правочинах видається, що необхідно розмежовувати мотив як психологічний стимул вчинення правочину та умову як певну обставину, з настанням або ненастанням якої пов`язані певні правові наслідки на стадії здійснення або вчинення правочину.

40. У свою чергу, правовий результат - це юридичні наслідки, що виникають у осіб при вчиненні правочину (наприклад, виникнення в наймача права користування річчю внаслідок укладення договору найму). Для правочину, який було виконано, характерним є те, що підстава і правовий результат збігаються. Підстава і правовий результат не можуть співпадати у разі, коли вчинюються неправомірні дії (наприклад, при укладенні фіктивного правочину).

41. При цьому, правочин є дією суб`єктів цивільного права, які завжди є рівними особами. Можливість вчинення правочинів такими особами є елементом їх цивільної дієздатності.

42. Правочин завжди є правомірною дією. За цією ознакою правочини відрізняються від неправомірних дій, тобто таких, що не відповідають вимогам права. Цивільним законодавством передбачена презумпція правомірності правочину, згідно з якою він є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Правомірність правочину означає, що він є дозволеною дією та створює той правовий ефект, на який був спрямований.

43. Наведені ознаки є загальними для всіх правочинів, хоча притаманність їм зазначених спільних ознак не виключає можливості класифікації правочинів на певні види.

44. Отже, рішення загальних зборів учасників товариства відповідає усім критеріям правочину, оскільки створює права та обов`язки для певного кола осіб та може визнаватися недійсним за правилами статті 215 ЦК України.

45. По-друге, загальні збори учасників товариства (юридичної особи, створеної шляхом об`єднання учасників) є вищим органом управління, який має право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, зокрема з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.

46. Рішення загальних зборів учасників це рішення, прийняті відкритим голосуванням щодо вирішення будь-яких питань діяльності товариства, крім питань, віднесених до виключної компетенції інших органів товариства законом або статутом товариства.

47. За формальними ознаками рішення загальних зборів учасників товариства відповідають ознакам правочину.

48. Так, у цьому рішенні є волевиявлення сторони (товариства) на вчинення відповідного правочину, цільова спрямованість на досягнення певного правового результату, що полягає в набутті, зміні або припиненні цивільних прав та обов`язків, а також мета (підстава) правочину та мотив його вчинення.

49. Правочин може бути оформлено документально у вигляді рішення, акта, договору, рішення про передачу на баланс товариства тощо.

50. Вважаємо, що визнання недійсним лише акта приймання-передачі, який прийнятий за наслідком прийняття рішення загальними зборами товариства, без визнання недійсним самого рішення загальних зборів учасників товариства, де висловлена воля юридичної особи, є неможливим.

51. Це, наприклад, якщо за наслідком укладення договору позики (де висловлено волевиявлення сторін і умови передання - отримання грошей) визнавати недійсною лише розписку про їх отримання.

52. Отже, вважаємо, що у Великої Палати Верховного Суду були наявні усі підстави для залишення без змін рішень судів попередніх інстанцій.

Судді С. Ю. Мартєв В. В. Король