Постанова

від 03.02.2025 по справі 484/2968/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03.02.25

22-ц/812/307/25

Єдиний унікальний номер судової справи 484/2968/24

Номер провадження 22-ц/812/307/25

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

03 лютого 2025 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Ковальським Є.В.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 та її представника Сікорського М.М.,

представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,

переглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за апеляційною скаргою ОСОБА_2 ,яка поданайого представником адвокатомСотською СвітланоюОлексіївною, рішення, яке ухвалено Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області 09грудня 2024 року, під головуванням судді Мельничука О.В., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області, про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав,

УСТАНОВИЛА:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області, про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 30 вересня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 жовтня 2012 року.

Від шлюбу сторони мають дитину сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розлучення батьків залишився проживати із матір`ю.

В інтересах дитини спілкування між колишнім подружжям не припинялось та ОСОБА_2 інколи навідував сина та проводив з ним час. Проте, з роками дані зустрічі повністю припинились. Належні відносини батька з сином відсутні на протязі більше десяти років.

Неповнолітній ОСОБА_4 фактично перебуває на повному утриманні позивача. Відповідач не надає матеріальну допомогу на утримання дитини, не бере участі у її виховані та розвитку. Всі речі, необхідні для проживання та навчання дитини, позивач купує самостійно, також, вона оплачує всі рахунки дитини, сплачує за комунальні послуги та інше.

З 2015 року позивач почала проживати з ОСОБА_5 , з яким одружилась 16 січня 2016 року та створила нову сім`ю. Між тим, у 2018 році дане подружжя було вимушено розлучитись, з метою уникнення фінансових проблем у чоловіка, які виникли ще з часу проживання відповідача з позивачем, так як на останню було взято кредит в іноземній валюті, який згодом було погашено саме ОСОБА_5 . Хоча шлюб між позивачем ОСОБА_5 було розірвано, вони і надалі проживають разом та є батьками двох дітей, сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Фактично ОСОБА_5 замінив ОСОБА_4 біологічного батька на справжнього. ОСОБА_8 вважає своїм батьком саме ОСОБА_5 , який є для нього авторитетом та прикладом.

Позивач вважає, що позбавлення батьківських прав відповідача буде слугувати для того, щоб в подальшому ОСОБА_5 усиновив дитину та надав йому своє прізвище, так як неодноразово ОСОБА_4 виявляв бажання змінити прізвище.

За період навчання дитини, відповідач жодного разу не відвідував батьківські збори та свята, не цікавився успішністю свого сина, не брав участі у вихованні дитини. Крім цього, не цікавився та не приймав участі у додаткових заняттях та хобі ОСОБА_8 .

Натомість, всебічне виховання та розвиток дитини покладається на матір ОСОБА_1 , яка з чоловіком ОСОБА_5 , взяли на себе повну відповідальність за ОСОБА_8 , та він перебуває на їх повному утриманні та забезпеченні. Позивач, створивши всі належні умови для нормального проживання дитини, забезпечила сина усім необхідним для його фізичного та духовного розвитку. На постійній основі дитині купуються речі (одяг, взуття та інше), продукти харчування, речі побутового вжитку та предмети для навчання, спорту та розвитку.

У той же час, відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, а також свідомого нехтує своїми батьківських обов`язками.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила:

стягнути на її користь з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення цієї позовної заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття;

позбавити батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до його сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач ОСОБА_2 надав до міськрайонного суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги в частині стягнення з нього аліментів на утримання дитини визнав, а у задоволенні позовних вимог про позбавлення його батьківських прав просив відмовити.

Зазначено, що відповідач не ухилявся і не ухиляється від утримання дитини. Після того, як я сторони розлучилися відповідач з 2011 року по жовтень 2019 року допомагав забезпечувати дитину в межах своїх фінансових можливостей, надсилаючи кошти на рахунок батька позивача. Пізніше в телефонній розмові із ОСОБА_1 трапилась сварка на фоні звітності про раціональність витрачання коштів, де заявниця вказала, що їй від ОСОБА_2 нічого не потрібно.

Після розлучення з позивачем, відповідач почав проживати у місті Києві, але коли була можливість приїздив до міста Первомайськ, та постійно забирав дитину до себе. Були випадки коли дитина приїздила до міста Києва.

Проте з 2015 року, коли позивач почала проживати із ОСОБА_5 , стосунки між ОСОБА_2 та дитиною почали погіршуватись, можливо під психологічним впливом, обстановкою в сім`ї. Приїжджаючи до міста Первомайськ дитину не відпускали на зустрічі з батьком через різні причини. Позивач забороняла купувати дитині дорогі подарунки на день народження, приймала це не як благополуччя дитини, а свою неспроможність задовільнити потребу.

На думку відповідача, метою позбавлення його батьківських прав є те, що особа з яким проживає позивач ОСОБА_5 хоче усиновити його дитину (як вказано в позовній заяві), отримати відстрочку від мобілізації та виїхати за кордон. Так, ОСОБА_2 стало відомо, що ОСОБА_5 звертався до міськрайонного суду із заявою про встановлення юридичного факту утримання ним ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначаючи, що встановлення даного юридичного факту йому потрібно для можливості отримання відстрочки від мобілізації, посилаючись при цьому на п.3ч.1ст.23Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до його сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 03 червня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1211 грн. 20 коп.

Судове рішення мотивовано тим, що відповідач у відзиві на позовну заяву вказав про визнання позову в частині стягнення аліментів, а у суду не має обґрунтованого сумніву щодо добровільності цього визнання, а тому в цій частині позовні вимоги є доведеними.

В частині позбавлення батьківських прав судове рішення обґрунтовано тим, що відповідно до п.2 ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини. ОСОБА_2 фактично у відзиві підтвердив, що з жовтня 2019 року не надає допомоги позивачу в утриманні сина.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , діючи через свого представника адвоката Сотську С.О., посилаючись на порушення міськрайонним судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції в частині позбавлення його батьківських прав скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вказаних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не врахував, що позбавлення батьківських прав відповідача є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька, так і для сина, і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батька неможливо і лише при наявності вини в його діях. Натомість матеріали даної справи не містять доказів застосування до відповідача заходів впливу у зв`язку із неналежним виконанням ним батьківських обов`язків.

При цьому, міськрайонний суд не дав оцінку висновку органу опіки та піклування, а лише формально з ним погодився. Разом з тим, такий висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками чи наявності з боку батька загрози для дитини та її здоров`я.

На думку особи, яка подала апеляційну скаргу, недостатня матеріальна допомога на утримання сина не є достатнім доказом свідомого ухилення відповідача від утримання дитини, а проживання дитини з вітчимом не є підставою для позбавлення його рідного батька батьківських прав.

Також, суд першої інстанції не дав оцінку тому факту, що ОСОБА_2 з 2023 року призваний до Збройних Сил України та позбавлений можливості приймати активну участь у вихованні дитини.

В частині вирішення позовної вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини судове рішення не оскаржується, а тому в цій частині апеляційним судом не переглядається.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до частин 1,2,5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення в оскаржуваній частині таким вимогам не відповідає.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому,в порядкуцивільного судочинства,виходячи ізйого загальнихзасад пронеприпустимість свавільноговтручання усферу особистогожиття людини;судовий захистцивільного правата інтересу;справедливість,добросовісність тарозумність,перш завсе регулюютьсяособисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

При вирішенні цього спору суд, керуючись принципом верховенства права, розглядає справу відповідно до Конституції України; норм сімейного законодавства; міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.10 ЦПК України).

Конституція України забороняє втручання в особисте і сімейне життя фізичних осіб, крім випадків, передбачених нею (статті 32), та проголошує, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (стаття 51).

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно постанови Верховної Ради України від 27лютого1991 року №789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в як найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.12Закону України«Про охоронудитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно зі ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч.8 ст.7СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

За положеннями ч.ч.2,4 ст.155СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Зі зміступп.2-5ч.1ст.164СК Українивбачається,що судможе постановитирішення пропозбавлення батьківськихправ,у випадках,коли батькиухиляються відвиконання своїхобов`язків повихованню дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання.

Тлумачення п.2 ч.1 ст.164СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі №553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі №631/2406/15-ц (провадження №61-36905св18) зазначено, що тлумачення п.2 ч.1 ст.164СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційногоцивільного суду від 29 січня 2024 року у справі №185/9339/21 (провадження №61-8918сво23) вказано, що тлумачення змісту п.2 ч.1 ст.164СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

При цьому, слід зазначити, що за положенням ч.6 ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення батьків батьківських прав.

Також, Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі №645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі №127/31288/18, від 29січня 2020 року у справі №643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі №712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі №640/15049/17, від 13березня 2019 року у справі №631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі №331/5427/17, від 29 квітня 2020 року у справі №522/10703/18.

До того ж, позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166СКУкраїни). Вказаний захід впливу підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Законом України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року закріплене право кожної дитини проживати в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків (ст.111 вищевказаного Закону України), а також наголошено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини, та визначено обов`язок держави надати батькам допомогу у виконанні ними своїх обов`язків щодо виховання дітей (ст.112 вищевказаного Закону України).

Європейський Суд з прав людини при розгляді конкретних справ неодноразово наголошував, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції, якщо воно не відповідає законним цілям і не може вважатися «необхідним у демократичному суспільстві».

Фактичне розірвання сімейних зв`язків, що означає позбавлення дитини її коріння, може бути виправдане лише за виняткових обставин, має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини. Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. Сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (справа «Савіни проти України», рішення від 18 грудня 2008 року, п.39,47-50 та інші справи, зазначені в цьому рішенні).

В світлі зазначених норм міжнародного та національного законодавства, у даній цивільній справі необхідно визначити наступне: чи є доведеним факт ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків; чи є залишення у ОСОБА_2 батьківських прав насправді небезпечним для життя, здоров`я і морального виховання дитини; чи є ці обставини винятковими, а розірвання сімейних стосунків єдиним способом їх розв`язання; чи надавалась ОСОБА_2 конкретна цільова підтримка.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_9 є батьками неповнолітньої дитини сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8,14).

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 жовтня 2012 року, описку в якому виправлено ухвалою того ж суду від 24жовтня 2012 року, шлюб між сторонами розірвано (а.с.11,12).

16 січня 2016 року позивач уклала шлюб із ОСОБА_5 , який в подальшому було розірвано рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 серпня 2018 року (а.с.13,14).

Неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований разом з матір`ю ОСОБА_1 (а.с.6,10).

Відповідно до довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, складеної головою квартального комітету №48 від 28травня 2024 року, ОСОБА_1 проживає разом з ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_1 . Також за вказаною адресою проживають ОСОБА_5 , син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та дочка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.19).

З характеристики ОСОБА_4 , складеної 28 травня 2024 року за підписом класного керівника та директора Первомайської гімназії №2, зокрема, вбачається, що біологічний батько ОСОБА_10 не бере жодної участі в його житті. Гімназію ніколи не відвідував, не спілкувався з класним керівником, не цікавився успіхами сина у навчанні (а.с.21).

Згідно з довідкою Первомайської федерації з кіокушин карате ІКО 1, ОСОБА_4 , перебуває на обліку даної федерації, як спортсмен, який задіяний на постійній основі у тренувальному процесі з лютого 2021 року. За весь час перебування на обліку ОСОБА_4 його батько ОСОБА_2 участі у спортивному процесі не приймав та до федерації не звертався (а.с.22).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Виконавчого комітету Первомайської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , по відношенню до його неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 21 серпня 2024 року, питання щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 було розглянуто 26 липня 2024 року на черговому засіданні комісії з питань захисту прав дитини. За результатами обговорення, враховуючи ставлення відповідача до виконання своїх обов`язків, те, що тривалий час він не виявляє бажання приймати участь у вихованні свого сина, байдуже ставлення до його долі, життя та здоров`я, прийнято одноголосне колегіальне рішення про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав по відношеннюдонеповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.38-39).

Згідно ч.1 ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір про позбавлення батьківських прав, взявши до уваги вищенаведені положення закону та обставини конкретної справи, необхідно виходити з того, що при вирішенні вказаного питання необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько чи мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки. Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Позивач ОСОБА_1 в обґрунтування своїх вимог про позбавлення батьківських прав відповідача посилалась на невиконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків, а саме, що він не надає матеріальну допомогу на утримання дитини, не бере участі у виховані сина та його розвитку.

На думку колегії суддів, обставини, на які посилається ОСОБА_1 як на підставу задоволення позову, а саме невиконання батьком батьківських обов`язків, не знайшли належного підтвердження. До того ж, у цій справі колегія суддів зауважує на необхідності врахування об`єктивних причин неможливості активної участі одного з батьків у житті дитини, зокрема, проживання в іншій місцевості, проходження військової служби у Збройних Сил України, що може вказувати про недоведеність позивачем свідомого ухилення відповідача від виконання ним своїх батьківських обов`язків.

При цьому, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідач умисно та злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

Також, матеріали даної справи не свідчать про байдуже ставлення відповідача до забезпечення свого сина та до факту позбавлення батьківських прав.

Відсутні відомості і про дослідження органом опіки та піклування ефективності інших менш суворих альтернативних заходів впливу, ніж роз`єднання сім`ї, як того вимагають європейські стандарти для вирішенні питання пропорційності втручання у сімейне життя.

Аргументи позовної заяви про те, що ОСОБА_2 протягом тривалого часу свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, а саме: не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, а також свідомого нехтує своїми батьківських обов`язками, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки судом не встановлено винної поведінки відповідача.

При цьому, стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу і залежить від специфіки обставин, які необхідно довести у конкретній справі. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

До того ж, посилання на те, що ОСОБА_2 не виконує свої батьківські обов`язки не можуть бути підставою для позбавлення його батьківських прав, оскільки простої бездіяльності з боку батька дитини недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав.

Посилання позивача на те, що дитина впродовж десяти років проживає разом з нею, вітчимом та не бачиться із відповідачем не є підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довела.

Щодо висновку Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Первомайської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , то суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

У ч.ч.5,6 ст.19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Так, відповідно до вищевказаного висновку Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Первомайської міської ради вважає за доцільне постановити судове рішення, яким позбавити батьківських прав відповідача.

Разом з тим, висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , який носить рекомендаційний характер, на думку колегії суддів, недостатньо обґрунтований, зроблений без наведення достатніх доказів про ухилення відповідача від батьківських обов`язків, не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, не відображає позицію відповідача щодо виконання ним своїх батьківських обов`язків, та не містить обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, а тому відповідно до ч.6 ст.19 СК України колегія суддів не погоджується з цим висновком.

Ураховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що підстави, передбачені ч.1 ст.164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав відносно неповнолітньої дитини, відсутні. Зауважує, що батько бажає спілкуватись та піклуватися про дитину, проти позбавлення батьківських прав заперечував, а позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей. Доказів, які свідчать про постійне ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, його винної поведінки, свідомого нехтування своїми обов`язками, суду не надано. Також не доведено неможливості зміни поведінки батька у кращій бік.

Отже,з урахуваннямінтересів дитини, бажання відповідача ОСОБА_2 брати участь у вихованні сина та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення його батьківських прав, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав по відношенню до сина ОСОБА_4 .

Разом з тим, ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина, міськрайонний суд не врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батька.

Доказів, які свідчили б про наявність виключних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, як і доказів неможливості змінити поведінку батька на краще, та наявності у його діях вини, позивач не надала.

За такого, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що судове рішення в оскарженій частині постановлено без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити; судове рішення в оскарженій частині скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 ,яка поданайого представником адвокатомСотською СвітланоюОлексіївною, задовольнити.

Рішення Первомайського міськрайонногосуду Миколаївськоїобласті від09грудня 2024року в частині вирішення позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав скасувати, та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору Органопіки тапіклування Виконавчогокомітету Первомайськоїміської радиМиколаївської області,про позбавленнябатьківських прав відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Н.В. Самчишина

Повний текст судового рішення

складено 04 лютого 2025 року