Постанова

від 28.01.2025 по справі 523/187/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/941/25

Справа № 523/187/23

Головуючий у першій інстанції Кисельов В.К.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.01.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого судді Сєвєрової Є.С.,

суддів: Комлевої О.С., Сегеди С.М.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ГРАВЕ УКРАЇНА», філія Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ГРАВЕ УКРАЇНА», Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАССІТІ АВТО», ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Автобаза №1»,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссіті Авто» на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13.12.2023 у складі судді Кисельова В.К.,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ПрАТ СК «ГРАВЕ УКРАЇНА», філії ПрАТ СК «ГРАВЕ УКРАЇНА», ТОВ «ТРАССІТІ АВТО», ОСОБА_3 , ТОВ «Автобаза №1» про стягнення матеріальної та моральної шкоди завданої злочином, в якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 29.05.2023 просили:

- визнати подію, що мала місце 01 січня 2019 року, біля 15.35 годин, по вулиці Південна дорога в Пересипському районі м. Одеси, щодо дорожньо-транспортної пригоди внаслідок якої померла пішохід ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - страховим випадком відповідно до Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/8701423 від 12 квітня 2018 року та Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/8701420 від 12 квітня 2018 року, згідно Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».;

- стягнути з ПрАТ СК «ГРАВЕ Україна» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 200 000 гривень шкоди, завданої злочином відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/8701423 від 12 квітня 2018 року;

- стягнути з ПрАТ СК «ГРАВЕ Україна» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 200 000 гривень шкоди завданої злочином відповідно до полісу № АК/8701420 від 12 квітня 2018 року;

- стягнути солідарно з відповідачів ТОВ «ТРАНССІТІ АВТО», ТОВ «Автобаза №1» і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану злочином у розмірі 500 000 гривень;

- стягнути солідарно з відповідачів ТОВ «ТРАНССІТІ АВТО», ТОВ «Автобаза №1» і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду, завданої злочином у розмірі 500 000 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 01 січня 2019 року, біля 15.35 годин по вулиці Південна дорога у м. Одесі сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП), в результаті якої загинула їхня матір ОСОБА_4. Винуватець ДТП ОСОБА_3 , керуючи автопотягом у складі вантажного сідлового тягача «DAF XF 105.460», реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом «CARNEHL», реєстраційний номер НОМЕР_2 , порушив Правила дорожнього руху, що спричинило ДТП та смерть їхньої матері.

Відповідач ОСОБА_3 на момент ДТП працював водієм в ТОВ «ТРАНССІТІ АВТО». Власником вказаного автопотяга ТОВ «Автобаза №1» були оформлені ПОЛІСИ обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відповідно зазначених вище страхових ПОЛІСІВ, у разі настання страхового випадку у виді заподіяння смерті потерпілого, ПрАТ СК «ГРАВЕ Україна» зобов`язана відшкодувати 200 000 гривень на одного потерпілого. Тому вважають, що з відповідача ПрАТ «ГРАВЕ Україна» на їхню користь слід стягнути шкоду завдану злочином у розмірі по 200 000 гривень кожному. А з відповідачів ТОВ «ТРАНССІТІ АВТО», ТОВ «Автобаза №1» і ОСОБА_3 солідарно стягнути на їхню користь по 500 000 гривень моральної шкоди кожній. (Т. 1, а.с. 1 - 3, 4 - 6, 68 - 71)

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 13.12.2023 позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПрАТ СК «ГРАВЕ УКРАЇНА», філії ПрАТ СК «ГРАВЕ УКРАЇНА», ТОВ «ТРАССІТІ АВТО», ОСОБА_3 , ТОВ «Автобаза №1» про стягнення матеріальної та моральної шкоди завданої злочином задоволено частково.

Визнано дорожньо-транспортну пригоду, що мала місце ІНФОРМАЦІЯ_2 , біля 15.35 годин, по вулиці Південна дорога в Пересипському районі м. Одеси, внаслідок якої померла пішохід ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - страховим випадком відповідно до Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/8701423 від 12 квітня 2018 року, згідно Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Стягнуто з ПрАТ СК «ГРАВЕ Україна» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду завдану смертю матері за страховим полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/8701423 від 12 квітня 2018 року у сумі 25 038 гривень.

Стягнуто з ПрАТ СК «ГРАВЕ Україна» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду завдану смертю матері, за страховим полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/8701423 від 12 квітня 2018 року у сумі 25 038 гривень.

Стягнуто з ТОВ «ТРАНССІТІ АВТО» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду завдану смертю матері у розмірі 450 000 гривень. Стягнуто з ТОВ «ТРАНССІТІ АВТО» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду завдану смертю матері у розмірі 450 000 гривень.

Стягнуто з ТОВ «ТРАНССІТІ АВТО» на користь Держави судовий збір у розмірі 2147 гривні 20 копійок. Стягнуто з ПрАТ СК «ГРАВЕ Україна» на користь Держави судовий збір у розмірі 2147 гривні 20 копійок.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з урахуванням того, що на день настання страхового випадку (01 січня 2019 року) мінімальна заробітна плата згідно ст. 7 Закону України «Про бюджет України на 2019 рік» була встановлена на рівні 4 173 гривень, а потерпіла ОСОБА_4 мала двох дітей, позивачів по даній справі, то відповідач ПрАТ СК «ГРАВЕ Україна» зобов`язаний відшкодувати на користь кожного позивача по 25 038 гривень (12 мінімальних заробітних плат складає 50 076 гривень). Водій ОСОБА_3 під час ДТП керував одним транспортним засобом у складі сідлового тягача марки «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був у зчеплені з причепом «CARNEHL», реєстраційний № НОМЕР_2 , то відшкодування повинно здійснюватися Страховиком лише за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладений щодо вказаного тягача.

Стягуючи моральну шкоду з ТОВ «ТРАНССІТІ АВТО», суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником підчас виконання ним своїх трудових (службових обов`язків).

Водій ОСОБА_3 на час ДТП (01 січня 2019 року) перебував у трудових відносинах з відповідачем ТОВ «ТРАНССІТІ АВТО» і виконував свої трудові обов`язки.

Позивачі заявили про стягнення моральної шкоди у розмірі 1000000 гривень. Страхова компанія має відшкодувати суму у розмірі 50076 гривень, тобто залишаться не відшкодованою суму у розмірі 949 924 гривень.

Виходячи з вищевикладеного, а також із засад розумності та справедливості, глибини фізичних і душевних страждань позивачів, пов`язаних із загибеллю матері, суд першої інстанції вважав, що позивні вимоги про стягнення з відповідача ТОВ «ТРАНССІТІ АВТО» на користь позивачів моральної шкоди у розмірі по 450000 гривень кожному (Т. 1, а.с. 177 - 180).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

ТОВ «ТРАНССІТІ АВТО» в апеляційній скарзі просить рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13.12.2023 змінити в частині розміру стягнення з ТОВ «Транссіті Авто» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди, зменшивши її до 44 962,00 на кожного. В іншій частині залишити без змін. Крім того, звернулось з клопотанням про повернення надміру сплаченого судового збору.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт вказує на те, що суд першої інстанції стягуючи моральну шкоду з ТОВ «Транссіті Авто» на користь позивачів в розмірі 450 000 гривень на кожного, своїх висновків в цій частині достатньо не мотивував, жодних обставин з чого виходив при задоволенні позову саме в такому розмірі не зазначив. Будь-яких доказів, які б підтверджували, що позивачами було перенесено нервовий зрив, перебування в депресії, потребу в лікуванні у психотерапевта (психіатра), відчуття тривоги, стресу та страху, зміни в їх укладі життя надано не було. (Т. 1, а.с. 185 - 193)

В судовому засіданні адвокат Залевська І.В., діюча від імені ТОВ «Транссіті Авто», підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити. Рішення суду змінити в частині визначення розміру моральної шкоди.

Адвокат Костинчук В.В., діючий від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляд, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, заслухавши думку учасників справи, які прийняли участь в судовому засіданні щодо можливості слухання справи за відсутності інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

01 січня 2019 року, приблизно 15.35 годин, громадянин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , керуючи технічно справним автопотягом у складі вантажного сідлового тягача «DAF XF 105.460», реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом «CARNEHL», реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухаючись по вулиця Південній у м. Одесі з боку села Крижанівка, Лиманського району Одеської області в сторону вулиці Семена Палія, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка від отриманих тілесних ушкоджень померла на місці події, що підтверджується матеріалами кримінальної справи №523/3827/19 Суворовського районного суду м. Одеси, дослідженими в судовому засіданні.

Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 05 березня 2020 року, яке набрало законної сили 19 грудня 2022 року, громадянин ОСОБА_3 був визнаний винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України та йому було призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки 6 (шість місяців) з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнений від відбування основного покарання з випробування на 3 (три) роки. Також, згідно ст. 76 КК України, на нього покладено зобов`язання виконувати низку обов`язків.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 19.12.2022 вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 05.03.2020 в кримінальному провадженні №12019160000000001 від 02.01.2019 відносно ОСОБА_3 засудженого за ч.2 ст.286 КК України - скасовано в частині вирішення цивільного позову потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_1 та призначено новий розгляд вказаного цивільного позову в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.(а.с. 7)

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 25 серпня 1998 року, виданого відділом РАГС Суворовської райадміністрації виконкому Одеської міської ради, свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 27 листопада 2020 року, виданого відділом ДРАЦС Суворовського району м. Одеси, матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є ОСОБА_4 .

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 15 грудня 1979 року, виданого відділом РАГС Ленінського району м. Одеси, матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є ОСОБА_4 .

Відповідно до матеріалів кримінальної справи №523/3827/19 Суворовського районного суду м. Одеси по обвинуваченню ОСОБА_3 , позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , у кримінальному провадженні були визнані потерпілими.

На час скоєння ДТП громадянин ОСОБА_3 , який керував автопотягом «DAF XF», реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом «CARNEHL», реєстраційний номер НОМЕР_2 та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , працював водієм у ТОВ «ТРАНССІТІ АВТО» та виконував трудові обов`язки, що підтверджується характеристикою на ОСОБА_3 та матеріалами зазначеної вище кримінальної справи.

Власником вказаного вище автопотягу являється ТОВ «Автобаза №1», що розташована у м. Одесі по вулиці Дальницькій, 39, яке згідно договору оренди автотранспортного засобу №377758 від 01 квітня 2017 року, передало автопотяг в оренду ТОВ «ТРАНССІТІ АВТО», де працював водій ОСОБА_3 і на день ДТП виконував трудові обов`язки (а.с. 99-104)

03 червня 2019 року зазначений договір оренди транспортного засобу, між ТОВ «Автобаза №1» та ТОВ «ТРАНССІТІ АВТО» був розірваний, що підтверджується додатковою угодою №1 до договору оренди №377758 (а.с. 105).

Отже, на час ДТП (01 січня 2019 року) ТОВ «ТРАНССІТІ АВТО» являлося володільцем джерела підвищеної небезпеки (автомобіля: вантажний сідловий тягач марки «DAF XF 105.460», реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом марки «CARNEHL», реєстраційний номер НОМЕР_2 ).

На час ДТП 01.01.2019р. вантажним сідловим тягачем марки «DAF XF 105.460», реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом марки «CARNEHL», реєстраційний номер НОМЕР_2 керував ОСОБА_3 , який перебував з ТОВ «ТРАНССІТІ АВТО» у трудових правовідносинах.

Вищевказані обставини в судовому засіданні в суді першої інстанції представник ТОВ «ТРАНССІТІ АВТО» не оспорював, а тому в силу ч. 1 ст. 82 ЦПК України вони не підлягають доказуванню.

Отже ТОВ «ТРАНССІТІ АВТО» є відповідальною особою за завдану шкоду, відповідно до положень ч.1 ст.1172 ЦК України.

Цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією транспортного засобу «DAF XF 105:460», реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом марки «CARNEHL», реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок дії якого загинула ОСОБА_4 була застрахована у ПрАТ СК «ГРАВЕ Україна», відповідно до полісів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серія АК №008701423 та серії АК №008701420 від 12 квітня 2018 року, що підтверджується вказаними вище полісами (а.с. 18)

Після скоєння ДТП, водій ОСОБА_3 , 02 січня 2019 року відправив заяву - повідомлення ПрАТ СК «ГРАВЕ Україна» про ДТП, що сталася 01 січня 2019 року, підтвердив у своєму відзиві відповідач, вказана страхова компанія.

Також, 29 травня 2019 року ОСОБА_3 повністю відшкодував потерпілим, понесені ними витрати на поховання матері у сумі 32145 гривень, що вони підтвердили в судовому засіданні та підтверджується договором-замовленням від 04 січня 2019 року, рахунком-фактурою та розпискою позивачки ОСОБА_1 ..

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Апелянтом оскаржується судове рішення в частині задоволених вимог позову до ТОВ ТОВ «ТРАНССІТІ АВТО», щодо визначення розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню. В решті рішення не оскаржено, та апеляційним судом не переглядається та оцінка не надається.

Згідно з положеннямич. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг його висновків не спростовують.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про часткове задоволення позову, однак дійшов помилкових висновків щодо визначення розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ТОВ «ТРАНССІТІ АВТО».

Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі

У статті 6 Конвенції вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної шкоди (немайнової) суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Крім того, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до частин другої та п`ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Обов`язок відшкодувати завдану шкоду, завдану внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок.

Потерпілий має подати докази, що підтверджують факт завдання шкоди внаслідок ДТП, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) викладено висновок, за яким «аналіз норм статей 1172 та 1187 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм».

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

У частині другій статті 1168 ЦК України зазначено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

За частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При визначенні розміру моральної шкоди суд першої інстанції виходив із засад розумності та справедливості, врахував глибину фізичних та душевних страждань позивача, однак колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди підлягає зміні, з огляду на наступне.

Колегія суддів вважає неспроможними доводи апеляційної скарги про не підтвердження позивачами завданої їм моральної шкоди. Моральна шкода завдана позивачам внаслідок ДТП, що потягло смерть їх матері спричинило та буде спричиняти протягом усього життя позивачів їм душевні страждання; відновити становище, яке існувало до смерті матері у житті позивачів неможливо.

Посилання апелянта на те, що з ТОВ «ТРАСІТТ АВТО» підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 44 962 грн. на кожного з позивачів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказаний розмір є занадто заниженим з урахуванням моральних страждань позивачів спричинених втратою близької людини. Обґрунтованих заперечень, щодо вказаного розміру, апелянтом не подано.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

В даному випадку беззаперечним є факт завданої в результаті ДТП шкоди, що спричинило смерть їх матері. Потерпілі зазнали фізичних та душевних страждань у зв`язку із втратою близької людини, що є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню.

Нормами ЦК України не встановлює мінімального та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, оскільки вирішення питання щодо відшкодування моральної шкоди та її розміру у кожному конкретному випадку вирішується судом на підставі наданих доказів.

Однак, визначений розмір моральної шкоди в сумі 450 000 грн. на кожного з позивачів, колегія суддів вважає завищеним та надмірним для відповідача.

Отже, враховуючи вищевикладені вимоги закону та правові висновки Верховного Суду, встановивши причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями відповідача та настанням шкідливих наслідків для позивачів, колегія суддів дійшла висновку, що в даному випадку визначаючи розмір відшкодування заподіяної моральної шкоди враховуючи обставини, передбачені статтями 23, 1167 ЦК України, враховуючи вимоги розумності в справедливості достатнім відшкодуванням буде стягнення 200 000 грн. кожному з позивачів.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссіті Авто», є частково обґрунтованими, а тому вона підлягає частковому задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги змінює судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Згідно із ч. 4 ст. 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Оскільки висновки суду першої інстанції в частині вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНССІТІ АВТО» про відшкодування моральної шкоди, зроблені при невідповідності його висновків обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні у вказаній частині, за вищевказаного обґрунтування.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

З урахуванням того, що рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 13.12.2023 підлягає зміні в частині визначення розміру морального збитку, то у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, підлягає зміні розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно п 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VІ, ставка судового збору за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 7 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2023 рік», який діяв на час звернення позивачів до суду, прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2019 року встановлено у розмірі 2102 гривень.

Відповідно до ч. 7 ст. 6 ЗУ «Про судовий збір» у разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом.

Позивачі на підставі ч. 2 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» звільнені від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Судом першої інстанції були задоволені вимоги до ТОВ «ТРАНССІТІ АВТО» в розмірі 450000 грн. на кожного з позивачів, тобто в загальному розмірі 900000 грн.

Апелянт оскаржує судове рішення лише в частині стягнення вищевказаної суми, та просить рішення в цій частині змінити, яким стягнути з ТОВ «ТРАНССІТІ АВТО» на користь позивачів відшкодування моральної шкоди в розмірі 44 962 грн. на кожного з позивачів, тобто в загальному 89924 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 6 ЗУ «Про судовий збір», якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).

Тобто, апелянтом оскаржується рішення в частині суми 810 076 грн.

В даному випадку судовий збір за звернення до суду з апеляційною скаргою становить (810076*1%)*150%=12151,14 грн.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, апелянтом було сплачено 32208 грн, тобто апелянтом було переплачено судовий збір у розмірі 20056,86 грн.

Таким чином, з урахуванням того, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення відшкодування моральної шкоди підлягає зміні, то судові витрати підлягають розподілу лише в частині задоволених вимог 200 000 грн. (40% від 1 000 000).

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням того, що позивачі звільнені від сплати судового збору відповідно на користь ТОВ ««Транссіті Авто» підлягають стягненню судовий збір пропорційно розміру відмовлених вимог (60%) у розмірі 12151,14*60%=7290,68 грн. у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що останньому підлягають поверненню надлишково сплачена сума судового збору.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно до ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір», у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Згідно із ч. 5 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Як роз`яснив Пленум ВССУ в своїй постанові №10 від 17.10.2014 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", а саме в п. 42 та 44 статтею 7 Закону №3674-VI врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, визначених цією статтею, і перелік яких є вичерпним. Питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується судом за результатами розгляду справи за клопотанням особи, яка його сплатила, що відповідає принципу диспозитивності цивільного судочинства (частина перша статті 7 Закону №3674-VI "Про судовий збір"). Про таке повернення зазначається: в ухвалі, якою заява повертається або відмовляється у відкритті провадження у справі, за подання якої сплачується судовий збір; у резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом№3674-VI); в ухвалі про повернення сум судового збору, постановленій як окремий процесуальний документ. Питання щодо повернення сплаченої суми судового збору в будь-якому разі вирішується судом, який вирішував питання, пов`язані з відкриттям провадження у справі, чи розглядав справу, навіть якщо таку сплату помилково здійснено не за місцем розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до платіжної інструкції №41 від 17.01.2024 ТОВ «Транссіті Авто» було сплачено судовий збір за звернення до суду з апеляційною скаргою в загальному розмірі 32208 грн.

Оскільки з ТОВ «Транссіті Авто» на користь держави підлягав би сплаті судовий збір у загальному розмірі 12151,41 грн., наявна переплата.

З огляду на вищевказане на користь ТОВ «Транссіті Авто» підлягають поверненню 20056,86 грн. (32208-12151,14).

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссіті Авто» задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13.12.2023 в частині вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНССІТІ АВТО» про відшкодування моральної шкоди змінити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНССІТІ АВТО» (адреса м. Одеса, вулиця Дальницька, 39, код ЄДРПОУ 40552920) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану смертю матері у розмірі 200 000,00 гривень (двісті тисяч гривень).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНССІТІ АВТО» (адреса м. Одеса, вулиця Дальницька, 39, код ЄДРПОУ 40552920) на користь ОСОБА_2 моральну шкоду завдану смертю матері у розмірі 200 000,00 гривень (двісті тисяч гривень).

Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНССІТІ АВТО» в розмірі 7290,68 гривень (сім тисяч двісті дев`яносто гривень, шістдесят вісім копійок) компенсувати за рахунок держави в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ТРАНССІТІ АВТО» надміру сплачений судовий збір в розмірі 20056,86 гривень (двадцять тисяч п`ятдесят шість гривень, вісімдесят шість копійок).

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді: