Постанова

від 24.01.2025 по справі 159/4229/23

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 159/4229/23 Головуючий у 1 інстанції: Бойчук П. Ю. Провадження № 22-ц/802/44/25 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2025 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Матвійчук Л. В., Карпук А. К.,

за участю:

секретаря судового засідання Губарик К. А.,

представника позивача Терлецького О. М.,

відповідачів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійни вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Ковельська міська рада Волинської області, про усунення перешкод у користуванні майном, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської област івід 21 серпня 2024 року та додаткове рішення цього ж суду від 13 вересня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

03 серпня 2023 року ОСОБА_4 звернувся до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 12.11.2022 року між ним та ОСОБА_5 був укладений договір дарування земельної ділянки з кадастровим номером 0710400000:02:014:0003, що розташована в АДРЕСА_1 . Згідно із указаним договором він став власником даної земельної ділянки.

Як зазначає позивач, він зіткнувся з перешкодами в користуванні земельною ділянкою через перекриття під`їзду до земельної ділянки зі сторони відповідачів, а також через незаконно зведений відповідачами фундамент на неприватизованій земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_2 .

Позивач покликався на те, що із наявних у попереднього власника документів йому стало відомо, що 05.05.2016 року був складений протокол № 16 виїзного засідання узгоджувальної комісії щодо вирішення земельних спорів за заявою ОСОБА_6 . Згідно із вказаним протоколом, оглянувши земельну ділянку, комісія вирішила, що з метою недопущення порушення законних інтересів землекористувачів, заборонити будь-які роботи на земельній ділянці в АДРЕСА_2 до затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та при виготовленні зазначеної документації врахувати інтереси власників будинку АДРЕСА_1 .

Також позивач вказує, що в ході вирішення даного питання 20.08.2019 року виконавчий комітет Ковельської міської ради дав роз`яснення, що працівниками відділу містобудування та архітектури проведено обстеження прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_2 . При обстеженні встановлено, що власник квартири АДРЕСА_3 без дозвільних документів влаштував фундамент до квартири. Щодо будівельних матеріалів по АДРЕСА_2 у відповіді зазначено, що було надіслано лист ОСОБА_1 з вимогою перенести будівельні матеріали та не перешкоджати у вільному доступі до об`єкту, розташованому по АДРЕСА_1 . Однак, ніяких дій від власника ділянки по АДРЕСА_2 не вчинялося.

Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просив суд зобов`язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні ним земельною ділянкою (кадастровий номер 0710400000:02:014:0003), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: здійснити демонтаж незаконно спорудженого фундаменту за адресою: АДРЕСА_2 ; прибрати будівельні матеріали та будівельне сміття з території проїзду до земельної ділянки з кадастровим номером 0710400000:02:014:0003 зі сторони АДРЕСА_4 ; не чинити перешкод у проїзді до земельної ділянки з кадастровим номером 0710400000:02:014:0003 зі сторони АДРЕСА_4 .

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 21 серпня 2024 року позов задоволено повністю.

Зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_4 земельною ділянкою (кадастровий номер 0710400000:02:014:0003), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: здійснити демонтаж незаконно спорудженого фундаменту за адресою: АДРЕСА_2 ; прибрати будівельні матеріали та будівельне сміття з території проїзду до земельної ділянки, кадастровий номер 0710400000:02:014:0003, зі сторони АДРЕСА_1 ; не чинити перешкод у проїзді до земельної ділянки, кадастровий номер 0710400000:02:014:0003, зі сторони АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 судові витрати по справі в сумі 1073 грн 60 коп. в рівних долях з кожного.

Додатковим рішенням цього ж суду від 13 вересня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 судові витрати по справі, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги, у розмірі 15000 грн. У решті вимог заяви відмовлено.

Не погоджуючись із даними судовими рішеннями, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати їх та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову та заяви в повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначала, що відповідачі не повинні доводити правомірність користування земельною ділянкою. Зазначає, що позивач, звертаючись до суду, не надав достатньо доказів на підтвердження наявності проїзду по АДРЕСА_2 до своєї ділянки станом на час пред`явлення ним даного позову. Тільки через три місяці після того, як він звернувся з цим позовом, ним надано суду рішення Ковельської міської ради №42/81 від 26 жовтня 2023 року, яким вирішено передбачити облаштування проїзду, проходу по ділянці відповідачів. Тобто, позивач звернувся про захист свого права з вимогою не чинити перешкоди у користуванні проїздом, якого на час звернення до суду не існувало, а лише після початку розгляду справи місцевою радою вирішено його розпочати облаштовувати. Зазначає, що в контексті висновків Конституційного Суду України в рішеннях від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001 та від 13 березня 2012 за №6-рп/2012 щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, рішення Ковельської міської ради №42/81 від 26 жовтня 2023 не має зворотної дії в часі. Також наголошує, що до набуття права власності позивачем на його земельну ділянку між попередніми користувачами та власниками суміжних земельних ділянок не існувало встановленого порядку користування спірною земельною ділянкою, якого вимагає позивач. Долучені ОСОБА_4 докази на підтвердження його позову не містять вимог облаштувати проїзд до ділянки на АДРЕСА_1 через ділянку на АДРЕСА_2 . Вказує, що судом першої інстанції не було взято до уваги акт погодження меж земельної ділянки по АДРЕСА_2 суміжними землекористувачами і суміжними власниками по межах А-Б, Б-В-землі РЖКП-1, В-Г землі Кратюк, Г-Д- землі РЖКП -1 та Д-А- землі ОСОБА_7 . На час погодження даного акта первісним власником ділянки по АДРЕСА_1 була АДРЕСА_1 , яка погодила межі ділянки на АДРЕСА_2 . Зазначає, що в подальшому і новим власником ОСОБА_5 не заявлялись подібні вимоги та спори щодо проїздів та проходів по спірній ділянці були відсутні.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_4 ОСОБА_8 вважав апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду просив залишити без змін. Покликався на те, що позовні вимоги повністю доведені, а відповідачі не спростували наявність на проїзді до належної позивачу земельної ділянки їх будівельних матеріалів та незаконно ними збудованого фундаменту, які перешкоджають йому повноцінного користуватися ділянкою, здійснювати доїзд техніки до цієї ділянки для проведення ним будівельних та інших робіт. Вважав, що суд першої інстанції правильно взяв до уваги рішення Ковельської міської ради №42/81 від 26 жовтня 2023 року з даного питання щодо влаштування проїзду до його ділянки з боку АДРЕСА_4 .

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і представник відповідачки ОСОБА_3 підтримали апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених у ній, просили задовольнити апеляційну скаргу та рішення скасувати і в позові відмовити.

Представник позивача ОСОБА_8 доводи апеляційної скарги заперечив, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши пояснення учасників справи та їх представників, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач довів порушення його законних прав та інтересів відповідачами, а тому таке порушення підлягає судовому захисту шляхом зобов`язання відповідачів усунути перешкоди в користуванні майном, належним позивачу, в порядку, запропонованому останнім.

Проте, з такими висновками суду колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

Судом установлено, що ОСОБА_4 є власником нерухомого майна - земельної ділянки з кадастровим номером 0710400000:02:014:0003, що розташована на АДРЕСА_1 .

Вказана обставина сторонами не оспорюється та підтверджується договором дарування земельної ділянки, укладеним 12.11.2022 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , посвідченим приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Мороз Л.К. та зареєстрованим в реєстрі за № 2672 (а.с. 13-14 т. 1); витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 15 т. 1).

Згідно з планом зареєстрованих земельних ділянок у Державному земельному кадастрі до земельної ділянки з кадастровим номером 0710400000:02:014:0003, що належить позивачу, існує лише один проїзд/прохід з АДРЕСА_4 (т. 1 а.с. 11).

Як убачається з договору купівлі-продажу квартири від 25.03.2011 року, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 та посвідченого приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Козоріз Н.С., зареєстрованого в реєстрі за № 965, відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_5 ( а.с. 26-27 т. 1 ).

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 25.11.2013 року, укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 та посвідченого приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Козоріз Н.С., зареєстрованого в реєстрі за № 3106, відповідач ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_6 (а.с. 28-29 т. 1).

Відповідачі визнають ту обставину, що земельна ділянка позивача є суміжною із земельною ділянкою, на якій розміщений будинок з квартирами відповідачів (т. 1 а.с. 48-53).

Згідно з планом меж земельної ділянки, наданим відповідачами та складеним за результатами зйомки, земельна ділянка, на якій розміщений будинок АДРЕСА_2 , не має кадастрового номеру, є неприватизованою (а.с. 59 т. 1).

Відповідачі також не заперечують факт існування фундаментів для добудови квартир, що належать їм та сусіду ОСОБА_6 на праві приватної власності, з яким у них були судові спори щодо користування прибудинковою земельною ділянкою.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції стороною відповідачів було зазначено, що позивач безпідставно покликається на докази існування спору між сторонами у цій справі та попередніми користувачами будинку АДРЕСА_1 , а також щодо відповідних земельних ділянок, оскільки насправді спори, зокрема і судові, були між співвласниками будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_6 і ОСОБА_1 з приводу користування спільною ділянкою та їх доступу до господарських споруд, що були розміщені на цій прибудинковій ділянці.

В суді встановлено, що у цивільній справі № 159/10/13-ц за позовом Ковельської міської ради, третя особа на стороні позивача без самостійних вимог, ОСОБА_1 , до ОСОБА_6 , третя особа на стороні відповідача ОСОБА_11 , про зобов`язання вчинити дії, було укладено мирову угоду, яку визнано судом, за умовами якої відповідач ОСОБА_6 зобов`язувався надати письмову згоду ОСОБА_1 на добудову розміром 5 м на 7 м по власній стіні до належної йому квартири АДРЕСА_5 , а також відповідач зобов`язувався до 01.04.2013 року за власний рахунок демонтувати окремо облаштований на землях Ковельської міської ради вхід у підвальне приміщення житлового будинку АДРЕСА_7 . Про вказані умови свідчить виконавчий лист, виданий у зазначеній справі, яка набрала законної сили 05.02.2013 року, де вказано боржником ОСОБА_6 , а стягувачем ОСОБА_1 (а.с.60 т.1).

Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_1 разом із відповідною земельною ділянкою, які раніше належали ОСОБА_12 , було поділено на дві частини, одна з яких належить ОСОБА_13 , а інша належала ОСОБА_5 , котрий свою частину земельної ділянки подарував позивачу ОСОБА_4 . 12.11.2022 року.

ОСОБА_4 , як суміжним власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 , вирішено питання землекористування шляхом укладення договору земельного сервітуту від 30.07.2020 року з Ковельською міською радою, як власником комунальної земельної ділянки, та РЖКП№ 1, як землекористувачем, на право проїзду по земельній ділянці на АДРЕСА_8 , з боку АДРЕСА_9 , про що суду апеляційної інстанції відповідачами надано копію цього договору з відповідним планом меж зони сервітуту.

З таким же питанням про встановлення можливого договору земельного сервітуту для права доїзду до своєї земельної ділянки позивач ОСОБА_4 до Ковельської міської ради не звертався.

Судом також встановлено, що в будинку АДРЕСА_2 утворено ОСББ «Шипелик», яке звернулося до місцевої ради з метою приватизації прибудинкової території.

Суду відповідачами надано копію рішення Ковельської міської ради від 23.05.2019 року № 51/24, яким надано дозвіл ОСББ «Шипелик» на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою надання її безоплатно у власність орієнтовною площею 968 кв.м по АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Актом погодження меж суміжними землекористувачами і землевласниками від 26.03.2019 року підтверджується, що при погодженні меж землекористування непорозуміння не виникли і всі суміжні землекористувачі і власники підписали акт, у тому числі і ОСОБА_12 - по межі В-Г (ділянка з кадастровим номером 0710400000:02:014:0003). З цього плану меж ділянки, складеного за результатами зйомки, видно, що проїзд у спірному місці не передбачався, вся ділянка включно до меж ділянки із кадастровим номером 0710400000:02:013:0032 по межі Б-В визначена як така, що підлягає приватизації ОСББ.

Як видно з матеріалів справи, питання щодо влаштування проїзду як до квартири АДРЕСА_5 , так і до будинку АДРЕСА_1 періодично виникало з ініціативи жильців, оскільки такий проїзд не був передбачений, однак не було вирішено міською радою. Спори виникали між співвласниками будинку АДРЕСА_2 , а пізніше такий доїзд почав вимагати позивач ОСОБА_4 .

Згідно з протоколом виїзного засідання узгоджувальної комісії щодо вирішення земельних спорів № 16 від 05.05.2016 року, комісією було вирішено: з метою недопущення порушення законних інтересів землекористувачів, заборонити будь-які роботи на земельній ділянці по АДРЕСА_2 до затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); при виготовленні зазначеної документації врахувати інтереси власників будинку АДРЕСА_1 ; звернутись в Управління Держгеокадастру у Ковельському районі Волинської області про надання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по АДРЕСА_1 (а.с. 19 т. 1).

У відповіді виконавчого комітету Ковельської міської ради № Б-1055 від 11.06.2019 року, зазначено, що дане питання знаходиться на контролі у відділі містобудування та архітектури та у відділі земельних ресурсів виконавчого комітету Ковельської міської ради. Виконавчим комітетом було направлено звернення виконавцю проекту землеустрою щодо формування земельної ділянки по АДРЕСА_2 з метою передачі її у приватну власність ОСББ «Шипелик» та рекомендовано врахувати протокол № 16 узгоджувальної комісії щодо вирішення земельних спорів від 05.05.2016 року, який затверджений рішенням виконавчого комітету Ковельської міської ради № 190 від 09.06.2016 року, та передбачити проїзд до присадибної ділянки АДРЕСА_1 (а.с. 18 т. 1).

У відповіді № Б-1055/1; Б-1055/2 від 20.08.2019 року виконавчим комітетом Ковельської міської ради зазначено, що працівниками відділу містобудування та архітектури проведено обстеження прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_2 . При обстеженні встановлено, що власник квартири АДРЕСА_3 без дозвільних документів влаштував фундамент до квартири. Щодо складування будівельних матеріалів по АДРЕСА_2 , було надіслано лист ОСОБА_1 з вимогою перенести будівельні матеріали та не перешкоджати у вільному доступі до об`єкту, розташованому по АДРЕСА_1 ( а.с. 20 т. 1 ).

Як видно з інформації першого заступника міського голови міста Ковеля від 10.06.2019 за № 680-7.11, наданої ФОП ОСОБА_14 , який виготовляв технічні документи з проекту землеустрою, що пропонувалось при виготовленні проекту землеустрою щодо формування земельної ділянки по АДРЕСА_2 з метою передачі її у приватну власність ОСББ «Шипелик» передбачити проїзд до присадибної ділянки АДРЕСА_1 шляхом вилучення частини території до даної земельної ділянки по межі «А»-«Д» та «Д»-«Г» у відповідності до вимог ДБН Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій».

Проте, лише після подачі даного позову до суду (позов зареєстровано судом 03 серпня 2023 року) за заявою ОСОБА_4 18 серпня 2023 року комісією Ковельської міської ради було рекомендовано розглянути питання щодо врегулювання питання про доїзд.

Відповідно до протоколу № 29 від 05.10.2023 року виїзного засідання узгоджувальної комісії щодо вирішення земельних спорів виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області комісія, поміж іншого, вирішила: залишити прохід, проїзд до квартири АДРЕСА_5 та до будинку АДРЕСА_10 землями загального користування; передбачити прохід, доїзд до квартири АДРЕСА_5 та до будинку АДРЕСА_10 , згідно до пункту № 15.3.1 ДБН Б.2.2-12:2019, шириною 3,5 м, схема додається (а.с. 86-88 т. 1).

Зазначений протокол затверджено рішенням Ковельської міської ради Волинської області № 42/81 від 26.10.2023 року (а.с. 96-97, 107-108 т. 1).

Таким чином, спірна земельна ділянка, на якій пізніше вирішено передбачити проїзд, станом на день розгляду справи відноситься до земель комунальної власності, що не спростовано позивачем.

Разом з тим, позивачем в суді не доведено, що іншого доїзду до його земельної ділянки не існує або немає можливості укласти відповідно земельний сервітут. Посилання ж представника позивача на повідомлення РЖКП № 1 м. Ковеля Волинської області від 26.01.2024 року, в якому нібито зазначено, що влаштування будь-яких інших проїздів/проходів до земельної ділянки з кадастровим номером 0710400000:02:014:0003, що належить позивачу, на даний час не виявляється можливим (а.с. 155, 156 т. 1), суд не бере до уваги, оскільки насправді в ньому не міститься така інформація, а вказано, що РЖКП-1 як управитель будинку АДРЕСА_11 , від імені співвласників багатоквартирного будинку не уповноважений надавати відомості щодо можливості використання прибудинкової земельної ділянки для проїзду до земельної ділянки, належної ОСОБА_4 . Крім того, вказано, що земельна ділянка, яка перебуває в користуванні РЖКП-1, належить до категорії земель житлової та громадської забудови та перебуває у комунальній власності, власником якої Ковельська міська рада.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що, досліджуючи надані сторонами докази на підтвердження та спростування доводів позову, суд першої інстанції не надав їм належної правової оцінки та дійшов передчасного висновку про задоволення позову.

Законодавець у статті 4 ЦПК України встановив, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті. Вказані норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Верховний Суд наголошував, що вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні (постанова Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №904/3368/18).

Обґрунтовуючи позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, ОСОБА_4 вказував на те, що відповідачами незаконно забудовано суміжну із ним земельну ділянку й зайнято проїзд, яким були забезпечені права попереднього землевласника на користування земельною ділянкою, яка наразі належить позивачу.

Отже, позивачу належало довести наявність такого проїзду, а також права на користування ним при доїзді до його земельної ділянки, порушення таких прав відповідачами, у тому числі шляхом здійснення самовільного будівництва чи засмічення будівельними матеріалами станом до подання ним відповідного позову до суду.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція)).

Частиною 2 статті 95 Земельного кодексу України встановлено, що порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Статтею 96 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.

Відповідно до ч. 3 ст. 71 ЗК України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно із ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Згідно з частиною першою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей.

Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності ( постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Надані судудокументи свідчатьпро узгодженняусіх межовихта іншихземельних питаньміж попереднімвласником належноїпозивачу нерухомостіта відповідачів. Відсутні підстави для тверджень, що спірна ділянка була надана у правовому статусі постійного чи тимчасового землекористування як проїзд, адже матеріали справи не містять ані технічної документації надання в користування, ні актів встановлення такого проїзду в натурі на час звернення позивача до суду, ані договору про тимчасове користування.

Отже місцерозташування проїзду,який,як вважаєпозивач,мав забезпечуватипід`їзд дойого земельноїділянки,ним недоведено, а тому вважати, що права ОСОБА_4 були порушені тим, що відповідачі не виконують рішення міської ради, немає підстав.

Аналізуючи у сукупності вище наведені докази, колегія суддів дійшла висновку про відсутність обставин, які вказують на порушення прав позивача на користування земельною ділянкою, яку він вважає проїздом, адже позивачем не доведено порушення його прав, не доведено факту як самовільного будівництва так і факту такого будівництва на земельній ділянці позивача, не доведено існування та місцезнаходження проїзду до такої земельної ділянки позивача та факту його зайняття відповідачами.

Колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу, що одними із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Ефективний захист прав особи має бути спрямованим на відновлення справедливості.

За обставин викладених вище, ураховуючи, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам, тому колегія суддів доходить висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції з підстав, визначених ч. 1 ст. 376 ЦПК України, та ухвалення у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо оскарження додаткового рішення колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення.

Оскільки апеляційний суд під час прийняття постанови дійшов висновку про скасування основного рішення суду першої інстанції, тому вважає, що скасуванню підлягає і ухвалене у справі додаткове рішення цього ж суду про стягнення судових витрат.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи обсяг та зміст позовних вимог та результати апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню 1610, 40 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 21 серпня 2024 року та додаткове рішення від 13 вересня 2024 року в даній справі скасувати і ухвалити нове судове рішення.

В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Ковельська міська рада Волинської області, про усунення перешкод у користуванні майном відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_2 1610 (одна тисяча шістсот десять) гривень 40 копійок понесених витрат на сплату судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді