Постанова

від 30.01.2025 по справі 340/999/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 січня 2025 року м. Дніпросправа № 340/999/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт-РРА» на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року (суддя Казанчук Г.П.) в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт-РРА» до Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Моноліт-РРА» звернулось до суду із адміністративним позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову відділу Державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті №ПШ 015340 від 13.02.2024, якою з ТОВ «Моноліт-РРА» стягнуто адміністративно-господарський штраф у сумі 17000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що не погоджується постановою про притягнення до відповідальності, оскільки при здійсненні перевезення вантажу водій перевіряючим особам надав усі необхідні документи, оскільки обов`язковим є наявність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, а у разі відсутності тахографа водій повинен нести індивідуальну контрольну книжку, наявність якої є обов`язковою. Оскільки тахограф автомобіля у січні 2024 року вийшов з ладу та знаходився на ремонту, а в акті перевірки не зазначено про відсутність індивідуальної контрольної книжки яка може занімити тахограф у спірних відносинах, а тому відсутні підстави для застосування положень ст.60 ЗУ «Про автомобільний транспорт».

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, його оскаржив позивач, подавши апеляційну скаргу, та з наведених в ній підстав, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов задоволено.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при вирішенні спору судом першої інстанції не враховано, що у позовній заяві позивач зазначив, що використав альтернативний спосіб обліку робочого часу водія, який передбачено чинним законодавством, у вигляді ведення індивідуальної контрольної книжки водія та долучив копії такої книжки. Згідно п. 6.3 Положення водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3). Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю. Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством. В розумінні вказаної норми контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від протяжності маршрутів та інших обставин. Згідно з визначенням Положення тахограф - контрольний пристрій, який встановлюється на ТЗ для показу та реєстрації інформації про рух ТЗ. Іншим способом контролю водіїв є індивідуальна контрольна книжка, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування. Чинним законодавством відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв не передбачена. У відповідності до п. «а» ч. 1 ст. 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікованої Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями. Згідно ч. 3 ст. 10 даної Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні. Приписи п. «а» ч. 1 ст. 10 вказаної Конвенції, на думку колегії суддів, є універсальними для будь - якого транспортного засобу, на якому використовується наймана праця водія. В той же час, ведення тахографу передбачене для деяких категорій транспорту, в тому числі таких, протяжність маршруту яких становить понад 50 км. Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що водії, які здійснюють перевезення на маршруті протяжністю понад 50 км, зобов`язані мати при собі діючий та повірений тахограф. У разі, якщо ТЗ не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія. Таким чином, ТОВ «МонолітРРА» в межах чинного законодавства забезпечило наявність у водія індивідуальної контрольної книжки, а водій забезпечив її заповнення, з метою обліку робочого часу. Отже, позивач діяв обачливо, в рамках правового поля, а тому застосування до нього санкцій у вигляді штрафу є необґрунтованим. В свою чергу, суд першої інстанції невірно визначив статус автомобіля, який на період демонтажу для ремонту фактично не був обладнаний тахографом, не застосував до спірних відносин пункту 6.3. Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку від 07.06.2010 № 340 та положення ст. 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153.

Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ТОВ «Монотіл-РРА» здійснював перевезення вантажу на підставі накладної №4 від 23.01.2024 бетону (а.с.29).

Посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті під час рейдової перевірки на а/д Н14 «Олександрівка-Кропивницький-Миколаїв» км 48, 23.01.2024 о 12 год 48 хв провели перевірку транспортного засобу MAN TGA номерний знак НОМЕР_1 , під час якої виявлено порушення, передбаченого статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

За результатом перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №АР044507 від 23.01.2024, яким зафіксовано здійснення перевезення вантажу за відсутності на момент перевірки документів перелік яких визначений ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме протокол перевірки та адаптацію тахографу до транспортного засобу, наказ №365 від 24.06.2010 (надалі акт перевірки, а.с.28). Акт підписаний водієм ОСОБА_1 без заперечень.

Згідно повідомлення про час і місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт розгляд справи був призначений на 13.02.2024 (а.с.31).

На розгляд справи з`явився позивач, надавши заперечення на акт від 23.01.2024 (а.с.32-34).

Розглянувши справу про порушення законодавства про автомобільний транспорт, начальник Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області виніс постанову №ПШ 015340 від 13.02.2024, якою на підставі частини 1 абзацу 3 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» до ТОВ «Моноліт-РРА» застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000 грн. (надалі спірне рішення, а.с.27).

Отже правомірність та законність спірної постанови є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду.

Надаючи оцінку спірним відносинам, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про дорожній рух» цей Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань).

Статтею 2 вказаного Закону визначено, що законодавство про дорожній рух складається з цього Закону та актів законодавства України, що видаються відповідно до нього.

Згідно з приписами ст. 3 Закону України «Про дорожній рух» державне управління у сфері дорожнього руху та його безпеки здійснюється Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноваженими на це центральними органами виконавчої влади, органами виконавчої влади в Автономній Республіці Крим, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III (далі - Закон № 2344-III).

Відповідно до ч. 12 ст. 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Статтею 6 Закону України від 05.04.2001 №2344-III «Про автомобільний транспорт» передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, в т. ч. державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно з пунктом 8 вказаного Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до пунктів 2, 3, 4 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок №1567), державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи.

Державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Частинами 14, 17, 18 статті 6 Закону №2344-III передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

За визначенням, наведеним в абзаці 54 статті 1 Закону №2344-III рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів суб`єкта господарювання на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагові комплекси та інші об`єкти, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту).

Пунктами 12, 14 Порядку №1567 передбачено, що рейдова перевірка додержання суб`єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка.

Рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Згідно з пунктом 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; виконання водієм Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Відповідно до ст. 48 Закону №2344-III, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону №2344-III, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з пунктом 21 Порядку №1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Відповідно до пункту 25 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Пунктами 26, 27 Порядку №1567 визначено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням. У разі неявки уповноваженої особи суб`єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.

За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Щодо наявності підстав для застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу, необхідно зазначити, що спірні правовідносини врегульовані нормами Закону України Про автомобільний транспорт, Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України 24.06.2010 №385, яким затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (Інструкція №385), Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340 (далі - Положення №340).

Відповідно до ст.18 Закону №2344, з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.

Статтею 48 Закону №2344 передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи на підставі яких виконуються вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Отже, до переліку документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів визначених ст.48 Закону №2344 віднесено також інші документи, що передбачені законодавством.

Згідно з положеннями ст.49 Закону №2344, водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень, дотримуватися визначеного режиму праці та відпочинку.

Інструкція №385 визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів.

Пунктом 1.3 Інструкції №385 визначено, що ця Інструкція поширюється на суб`єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №385 терміни вживаються у такому значенні:

- адаптація тахографа до транспортного засобу - оновлення або підтвердження параметрів автомобільного транспортного засобу, що зберігаються у пам`яті тахографа, до яких залежно від типу тахографа належать: ідентифікаційний номер (VIN-код) та номерний знак (цифри та літери, нанесені на номерному знаку, - VRN) автомобільного транспортного засобу, розмір застосованих пневматичних шин, результати визначення константи тахографа «k», характеристичного коефіцієнта автомобільного транспортного засобу «w», ефективного кола шини «l», а також показники часу, пробігу, граничного значення швидкості, на яке налаштований обмежувач швидкості транспортного засобу (за наявності). Термін «адаптація тахографа до транспортного засобу», за визначенням ЄУТР (994_016 ), - «калібрування»;

- контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв.

Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №385, транспортні засоби, призначені для перевезення небезпечних вантажів, обладнують тахографами з урахуванням положень пунктів 2.1 - 2.3 цього розділу та відповідно до законодавства щодо встановлення вимог до конструкцій таких транспортних засобів.

Відповідно до пункту 3.3 Інструкції №385, водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:

- забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;

- має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР (994_016), або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.

Відповідно до пункту 1.5 Положення №340 у цьому Положенні терміни вживаються в такому значенні: автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власні кошти перевезення пасажирів чи/та вантажів транспортними засобами (далі - Перевізник); тахограф - контрольний пристрій, який встановлюється на ТЗ для показу та реєстрації інформації про рух ТЗ.

Згідно п. 6.1 Положення №340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Пунктом 6.3. Положення 340 передбачає, що водій, який керує транспортним засобом, що не обладнаний тахографом веде індивідуальну контрольну книжку водія.

Тобто, законодавець визначив, що іншим способом контролю водіїв є індивідуальна контрольна книжка, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування.

Аналіз положень статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено на необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.

З урахуванням вищевикладеного, суд правильно вказав, що положеннями статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, тобто, наявність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, або індивідуальної контрольної книжки водія - в разі не обладнання транспортного засобу тахографом.

Отже, за відсутності необхідних документів, протоколу перевірки та адаптації пристрою тахографа, без оформлення індивідуальної контрольної книги водія, на підставі яких виконуються вантажні перевезення до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

У постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 820/4624/17 Верховний Суд уже зауважував на тому, що положеннями статті 48 Закону № 2344-III визначено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, зокрема протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, або індивідуальної контрольної книжки водія - в разі не обладнання транспортного засобу тахографом, які передбачені Інструкцією № 385 та Положенням № 340.

Матеріалами справи встановлено, що при здійсненні перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки зафіксовано порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме відсутність протоколу адаптації та перевірки тахографа до транспортного засобу.

В той же час, ведення тахографу передбачене для деяких категорій транспорту, в тому числі таких, протяжність маршруту яких становить понад 50 км.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що водії, які здійснюють перевезення, зобов`язані мати при собі діючий та повірений тахограф. У разі, якщо ТЗ не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі №823/1199/17, від 19 серпня 2019 року у справі № 823/5035/15 та від 06 червня 2024 року у справі №560/21444/23 .

Однак, транспортний засіб позивача, що перевірявся, не був обладнаний тахографом. Отже, посадові особи відповідача у такому випадку мали б перевірити наявність у водія індивідуальної контрольної книжки відповідно до Положення №340.

Верховний Суд у постанові від 19 березня 2020 року в адміністративній справі № 823/1199/17 (адміністративне провадження № К/9901/2300/18) дійшов висновку, що приписи пункту «а» частини 1 статті 10 вказаної Конвенції є універсальними для будь-якого транспортного засобу, на якому використовується наймана праця водія.

Таким чином, альтернативним способом контролю водіїв, є індивідуальна контрольна книжка, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, автомобіль яким керував ОСОБА_1 обладнаний тахографом, але тахограф перебував на ремонті, що підтверджується договором №10 ремонту і обслуговування автомобіля від 04.01.2024 року, укладеного позивача з ПП «Чайка транс»(а.с.35-36), ТОВ «Моноліт-РРА» забезпечило наявність у водія індивідуальної контрольної книжки (а.с.13-16), а водій забезпечив її заповнення, з метою обліку робочого часу.

Так, колегією суддів встановлено, що відповідно до Акту перевірки, перевіряючим не вказано про наявність або відсутність індивідуальної контрольної книжки, яка долучена до матеріалів справи.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, оцінюючи встановлені факти, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не довів правомірності своїх дій, а тому позовні вимоги належать задоволенню повністю.

На підставі зазначеного вище, колегія суддів вважає, що є достатні підстави для визнання протиправною та скасування постанови відділу Державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті (надалі відповідач) №ПШ 015340 від 13.02.2024, якою з ТОВ «Моноліт-РРА» стягнуто адміністративно-господарський штраф у сумі 17000,00 грн.

Однак, суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи, невірно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та позовної заяви.

Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи зазначені вище положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з приписів ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт-РРА» задовольнити.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт-РРА» до Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову відділу Державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті (надалі відповідач) №ПШ 015340 від 13.02.2024, якою з ТОВ «Моноліт-РРА» стягнуто адміністративно-господарський штраф у сумі 17000,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт - РРА» суму сплаченого судового збору у розмірі 6 661,60 грн.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддяТ.І. Ясенова

суддяО.В. Головко

суддяА.В. Суховаров