Рішення

від 29.01.2025 по справі 990/143/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

РІШЕННЯ

Іменем України

29 січня 2025 року

м. Київ

справа №990/143/24

адміністративне провадження № П/990/143/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючий суддя - Смоковича М. І.,

суддів: Кашпур О. В., Мацедонської В. Е., Радишевської О. Р., Уханенка С. А.,

секретаря судового засідання Борисевича О. Ю.,

за участі:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Петренко Ю. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, та

у с т а н о в и в:

1. У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), у якому просив:

- визнати протиправним і скасувати рішення ВККС від 19 березня 2024 року № 357/дс-24 про відмову в наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Київського районного суду м. Одеси (далі - спірне рішення);

- зобов`язати ВККС провести повторну співбесіду з ОСОБА_1 як переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в місцевих судах, оголошеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23.

Позовні вимоги обґрунтовані головним чином незгодою з висновками відповідача, на яких основане спірне рішення. З-поміж іншого, позивач зупинився на питанні про примусове набуття (після окупації Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим) і припинення громадянства російської федерації, про свої відвідини окупованої території АР Крим, а також про дискримінаційний, з його [позивача] погляду, підхід під час проведення конкурсу.

Зокрема, з приводу зауваг Комісії про суперечливі анкетні дані в частині громадянства, позивач пояснив, що самостійно вирішив повідомити про примусове набуття ним громадянства російської федерації у 2015 році (позаяк позивач в цей період проживав на окупованій території АР Крим), адже, з уваги на приписи статті 6 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), був переконаний, що це «громадянство» не визнається в Україні. Додав також, що зробив усе, аби припинити примусово отримане громадянство російської федерації, про що теж раніше повідомив (в анкеті кандидата на посаду судді Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 29 листопада 2016 року). З погляду позивача, за описаної ситуації сумніви, які Комісія висловила у спірному рішенні з приводу набуття / зміни його громадянства у контексті доброчесності [позивача], необґрунтовані і мають ознаки дискримінації.

Позивач висловив також думку, що Комісія певною мірою дискредитувала його громадянську позицію і професійну діяльність упродовж останніх тридцяти років, зокрема й на окупованій території АР Криму, що, таким чином, позбавляє його можливості надалі претендувати на посаду в державному органі, зокрема на посаду судді.

Поза тим, як зазначив позивач, процедура добору на посаду судді тривала доволі довго, а умов, за яких доводилося проходити усі процедури для зайняття посади судді (як-от навчання у Національній школі суддів України), вимагало дотримання певних обмежень у професійній роботі, що таким чином не могло не позначитися на приватному житті кандидата. З уваги на це, позивач висловив думку, що ставлення Комісії до його кандидатури [висловлене у спірному рішенні] є, окрім іншого, ще й проявом неповаги, що разом з іншими доводами свідчить про неспівмірне втручання у приватне і сімейне життя (у значенні статті 8 Європейської конвенції з прав людини).

Щодо зауваг ВККС про відсутність в анкетах від 03 травня 2017 року і від 12 жовтня 2023 року (далі - анкети кандидата на посаду судді місцевого суду) інформації про зміну громадянства позивач зазначив про те, що Комісія помилково інтерпретувала зміст пункту 6 (в анкеті від 03 травня 2017 року) і пункту 10 (в анкеті від 12 жовтня 2023 року) в аспекті зміни ним громадянства, яке, нагадав позивач, відбулося у зв`язку з окупацією АР Крим і було вимушеним (примусовим).

Позивач підкреслив, що з 24 серпня 1991 року безперервно був громадянином України, про що і написав у згадуваних анкетах. Щодо набуття громадянства російської федерації у зв`язку з окупацією АР Крим зауважив, що це відбулося автоматично і стосувалося всіх, хто постійно проживав та був зареєстрований в АР Крим станом на 18 березня 2014 року. Позивач пояснив, що через матеріальний стан, а також, зважаючи на стан здоров`я дітей та батьків, позаяк він не мав можливості забезпечити їх житлом за межами АР Крим, був змушений вживати заходів для їхнього облаштування в умовах окупації.

З погляду позивача, Комісія помилково вважала, що він [позивач] був зобов`язаний повідомити про зміну громадянства (в анкетах від 03 травня 2017 року і від 12 жовтня 2023 року), адже набуття за описаних умов російського громадянства не визнавалося в Україні і не мало наслідком втрати громадянства України. Уважає, що інформація про «зміну громадянства» (пункти 6, 10 анкет від 03 травня 2016 року і від 12 жовтня 2023 року відповідно) стосувалася тих кандидатів, щодо яких у період після 24 серпня 1991 року Президент України видавав Укази про прийняття до громадянства України або про поновлення в громадянстві України. Це питання позивач розглянув також з позиції лінгвістики, у зв`язку з чим додав, що звернувся до Державного підприємства «Українське бюро лінгвістичних експертиз Національної академії наук України», який з цього приводу підготував висновок.

Позивач зупинився також на тому, яким чином і де він провадив адвокатську практику, а також про відвідини родини на території АР Крим у період з 2014 року по 2021 рік (понад 50 разів), як і про труднощі, які виникали під час в`їзду / виїзду через адміністративну межу. У цьому зв`язку позивач у критичній формі висловився щодо зауваг / коментарів членів Комісії стосовно своїх функцій (завдань) на окупованій території АР Крим, зауваживши, що це [зауваги] свідчить про нерозуміння дійсної ситуації на окупованій росією території. На думку позивача, це говорить також і про упереджене ставлення до нього як кандидата на посаду судді і знов-таки про дискримінаційний підхід з боку ВККС.

Наприкінці, позивач звернув увагу на порушенні, які він уважає, процедури проведення конкурсу на заміщення вакантної посади судді. Зокрема, зазначив про те, що після внесення змін до Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус судів» (далі - Закон № 1402-VIII) згідно із Законом України від 09 грудня 2023 року № 3511-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» (далі - Закон № 3511-IX) ВККС не внесла відповідних змін до Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, затвердженого рішенням ВККСУ 02 листопада 2016 року № 141/зп-16, зокрема в частині проведення співбесіди, і ця бездіяльність, на думку позивача, призвела до порушення принципу правової визначеності і передбачуваності процедури конкурсу на зайняття вакантної посади судді. У цьому зв`язку позивач зазначив про те, що співбесіда з ним тривала довше, аніж зазвичай це було з іншими кандидатами, й без нормативно визначеної для цього процедури. Через це висновки Комісії, викладені у спірному рішенні, на думку позивача, суперечать статті 69 Закону № 1402-VIII, а також статтям 1-2, 4, 19, 25, 92 Конституції України, статтям 5, 9 Закону № 1207-VII, статтям 3-5, 22 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ «Про громадянство України» (далі - Закон № 2235-ІІІ), статті 2, 4-6 Закону України від 06 вересня 2012 року № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві. Зокрема детально зупинився на обставинах, за яких він «набув» громадянство російської федерації (внаслідок окупації АР Крим), у зв`язку з чим підкреслив, що юридичні наслідки такого «набуття» не можна ототожнювати з добровільним (за власним бажанням) набуттям громадянства іншої держави. Підкреслив також, що паспорт громадянина російської федерації він отримав (у 2015 році за власним зверненням) з міркувань безпеки і, водночас, для того, щоб добровільно (самостійно) припинити громадянство російської федерації, яке, повторив, автоматично і примусово «присвоєно» усім, хто проживав на окупованій території АР Крим. Зазначив також про те, що з 2017 року він вийшов з цього «громадянства» і надалі їздив до АР Крим лише як громадянин України.

Позивач уважає, що не мав підстав зазначати в анкетах кандидата на посаду судді місцевого суду про громадянство російської федерації, тому що добровільно не набував цього громадянства, а примусове набуття громадянства держави-окупанта не визнається в України (частина шоста статті 5 Закону № 1207-VII). Зауважив також, що паспорт громадянина російської федерації, про отримання якого він звернувся до окупаційної адміністрації, не слід пов`язувати з набуттям громадянства, яке він набув автоматично і примусово, позаяк проживав на окупованій території АР Крим. Переконує, що отримання, хоча і за власним зверненням, паспорта не змінило факту примусового надання йому громадянства держави-окупанта, яке не визнається в Україні.

У цьому зв`язку наголосив також, що отримання паспорта теж було до певної міри вимушеним рішенням (кроком), адже він провадив адвокатську діяльність, зокрема надав правничу допомогу особам, щодо яких окупаційна влада застосовувала репресії, у зв`язку з чим часто їздив на окуповану територію АР Крим, що таким чином наражало його на небезпеку. Крім того, на окупованій території проживають члени його сім`ї, зокрема діти, яких він теж має навідувати. Окрім того, аби вийти з громадянства російської федерації, треба отримати паспорт, щоб потім звернутися з відповідною заявою до окупаційної влади, що він власне і зробив.

З погляду позивача, запитання анкет кандидата на посаду судді місцевого суду щодо іншого громадянства сформульовані (висловлені) так, що не було підстав зазначати в них про примусове громадянство держави-окупанта.

2. ВККС подала відзив на позовну заяву, у якому висловила свої міркування і заперечення з приводу доводів позивача по суті спору. Зокрема відповідач зауважив, що перед початком співбесіди ОСОБА_1 не заявив відводів членам Комісії.

Нагадав також, що частина співбесіди проводилася у закритому режимі (на прохання позивача) і під час її проведення ОСОБА_1 не заявляв клопотань; позивачеві була забезпечена можливість надавати пояснення, доповнювати дані, які містяться у досьє кандидата на посаду судді.

Відповідач пояснив, що з метою перевірки відповідності кандидата на посаду судді критеріям, які визначені у статті 69 Закону № 1402-VIII, звернувся до Служби безпеки України (далі - СБУ) з відповідним запитом, у відповідь на який отримав листа від 08 січня 2024 року № 5/6/5/3-125, яким указаний державний орган повідомив про те, що ОСОБА_1 ймовірно має дійсний паспорт громадянина російської федерації, а також індивідуальний податковий номер платника податків.

З огляду на завдання Комісії у конкурсному доборі суддів, повідомлені СБУ обставини вимагали зважити на те, а що саме зазначив кандидат на посаду судді ОСОБА_1 в анкетах від 03 травня 2017 року і від 12 жовтня 2023 року щодо громадянства.

З уваги на пояснення, які ОСОБА_1 надав під час співбесіди з приводу умов / обставин набуття громадянства російської федерації, Комісія звернула увагу на те, що про це «громадянство» він не зазначив в згадуваних анкетах кандидата на посаду судді місцевого суду, за достовірність (правдивість) змісту яких він якраз і відповідає. Щодо доводів позивача про участь у конкурсі на посаду судді Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду відповідач зауважив, що це стосується іншого конкурсного добору, який не впливає на конкурсний добір, в рамках якого проводилася співбесіда з позивачем і за наслідками якої ухвалено спірне рішення.

Як можна зрозуміти з аргументації відповідача, саме те, що позивач не повідомив (не зазначив) в анкетах кандидата на посаду судді місцевого суду про набуття громадянства російської федерації (незалежно від причин/мотивів, якими він керувався) якраз спонукало Комісію до висновку про невідповідність його кандидатури на посаду судді за критерієм доброчесності.

Відповідач, крім того, зупинився на дискреційності своїх повноважень, а також на вимогах, в основному етичного характеру, яким має відповідати особа, яка претендує на зайняття посади судді, та, відповідно, призначення (завдання) Комісії у процесі добору на цю посаду.

Комісія висловила заперечення щодо доводів позивача про дискримінаційне ставлення до нього та упереджений підхід до його кандидатури, у зв`язку з чим підкреслила, що його [позивача] позиція (поведінка) засвідчила, що він не має тих морально-етичних засад, якими мав би володіти професійний суддя, особливо в аспекті відносин з державою і суспільством загалом.

У підсумку відповідач констатував, що спірне рішення законне та обґрунтоване і підстав для задоволення позовних вимог немає.

У судовому засіданні представник відповідача підтримала позицію, висловлену у відзиві, просила відмовити у задоволенні позову. Підкреслила, що Спірне рішення ухвалено у зв`язку з тим, що позивач як кандидат на посаду судді не зазначив про зміну громадянства.

3. Суд заслухав пояснення сторін, дослідив докази, які вони надали на підтвердження своїх вимог та заперечень, та встановив такі обставини.

Відповідно до рішення Комісії від 03 квітня 2017 року № 28/зп-17 оголошено добір кандидатів на посаду судді місцевого суду з урахуванням 600 прогнозованих вакантних посад суддів місцевого суду.

03 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Комісії із заявою про допуск до участі в доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду. Комісія рішенням від 28 вересня 2017 року № 175/дс-17 допустила ОСОБА_1 до участі в доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду та складання відбіркового іспиту як особу, яка не має трирічного стажу роботи на посаді помічника судді.

Згідно з рішенням Комісії від 12 червня 2018 року № 264/дс-18 ОСОБА_1 визнаний таким, що, за результатами спеціальної перевірки, відповідає установленим Законом № 1402-VIII вимогам до кандидата на посаду судді.

Рішенням від 01 серпня 2023 року № 45/зп-23 Комісія продовжила термін дії результатів кваліфікаційного іспиту кандидатів на посаду судді місцевого загального, адміністративного, господарського судів; визначила рейтинг кандидатів на посаду судді місцевого загального суду та затвердила резерв кандидатів на заміщення вакантних посад суддів.

3.1. Після цього Комісія ухвалила рішення від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, яким оголосила конкурс на зайняття 560 вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів.

У пункті 2 Додатку 2 до рішення ВККС від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23 зазначено, що для допуску до Конкурсу проводитиметься перевірка поданих кандидатами на посаду судді документів та даних з метою встановлення відповідності вимогам до кандидатів на посаду судді, визначеним статтею 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

У підпункті 3 пункту 5 оголошення про проведення конкурсу, затвердженого рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23 (Додаток 3 до цього рішення), передбачено, що для участі в Конкурсі кандидат на посаду судді, який на момент подання документів не проходить військову службу, має подати заяву згідно з додатком 1 до цього оголошення, з якою необхідно надати анкету кандидата на посаду судді згідно з додатком 4 до Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді.

3.2. 12 жовтня 2023 року до Комісії звернувся ОСОБА_1 із заявою про допуск до участі в оголошеному конкурсі як особа, яка відповідає вимогам статті 69 Закону № 1402-VIII, перебуває в резерві на заміщення вакантних посад суддів та не займає суддівської посади.

Згідно з рішенням Комісії від 01 грудня 2023 року № 11/дс-23 ОСОБА_1 допущений до участі в конкурсі, який був оголошений рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23.

Комісія рішенням від 19 грудня 2023 року № 177/зп-23 затвердила та оприлюднила на своєму офіційному вебсайті рейтинг учасників конкурсу на посади суддів місцевих загальних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, зокрема - на посаду судді Київського районного суду міста Одеси, в якому ОСОБА_1 зайняв переможну позицію.

На підставі статті 75 Закону № 1402-VIII ВККС, з метою перевірки відомостей стосовно ОСОБА_1 , в межах проведення конкурсу направила, зокрема, до СБУ запит про надання інформації, що може свідчити про можливу колабораційну діяльність, перебування на тимчасово окупованих територіях України, наявності громадянства інших країн, причетності до корупційної діяльності тощо.

СБУ листом від 08 січня 2024 року повідомила Комісію, з-поміж іншого, про те, що ОСОБА_1 , ймовірно, має дійсний паспорт громадянина російської федерації, серія НОМЕР_1 , виданий 03 грудня 2015 року так званим «управлінням федеральної міграційної служби російської федерації по Республіці Крим», а також російський індивідуальний податковий номер платника податків НОМЕР_2 .

У цьому листі зазначено також, що відповідно до відомостей «пенсійного фонду рф» ОСОБА_1 зареєстрований як платник страхових внесків - страховий номер індивідуального особового рахунку «СНИЛС» НОМЕР_3 . Крім цього, як написано у згадуваному листі СБУ, т.зв. «Бахчисарайський районний суд Республіки Крим» у 2016 році розглядав адміністративну справу № 2а-785/2016 за позовом т.зв. «управління пенсійного фонду рф в Бахчисарайському районі Республіки Крим до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який відповідно до відомостей т. зв. «міністерства юстиції рф по Республіці Крим і Севастополю» здійснював адвокатську діяльність на тимчасово окупованій території АР Крим як російський адвокат.

Обставини, які повідомила СБУ, були предметом обговорення з позивачем на співбесіді, яку Комісія проводила в рамках конкурсу на зайняття вакантної посади судді.

4. За наслідками цієї співбесіди, ВККС (у складі колегії) ухвалила спірне рішення, яким відмовила у наданні рекомендації для призначення ОСОБА_1 на посаду судді Київського районного суду міста Одеси.

Аргументуючи цей висновок, ВККС зазначила про те, що в межах процедури добору на посаду судді місцевого суду, а потім - оголошеного конкурсу на зайняття вакантної посади судді, ОСОБА_1 подав дві анкети кандидата на посаду судді - від 03 травня 2017 року та від 12 жовтня 2023 року.

Обидві анкети містили розділ «Загальні відомості», у яких кандидату на посаду судді пропонувалося відповісти на такі запитання: «Вкажіть, чи маєте громадянство іншої держави», на яке ОСОБА_1 відповів: «Ні»; «Дата набуття (прийняття) громадянства України (якщо громадянство Вами змінювалося, вкажіть дані про попереднє громадянство»), на що ОСОБА_1 написав: « 24 серпня 1991 року».

За текстом спірного рішення, під час співбесіди ОСОБА_1 пояснив, що громадянство російської федерації та, відповідно, паспорт отримав за власним зверненням у 2015 році задля уникнення питань про перебування на території тимчасово окупованої АР Крим. ОСОБА_1 зазначив, що набуте за його заявою громадянство російської федерації було припинено згідно з порядком, визначеним законодавством російської федерації. На підтвердження надав копію довідки посольства російської федерації в Україні від 28 березня 2017 року, відповідно до якої на підставі рішення від 14 лютого 2017 року ОСОБА_1 надано дозвіл на вихід із громадянства російської федерації.

У цьому зв`язку Комісія у спірному рішенні зауважила, що в пункті 6 анкети від 03 травня 2017 року та в пункті 10 анкети від 12 жовтня 2023 року мала бути зазначена (обов`язково) не тільки дата набуття (прийняття) громадянства України, але також інформація про зміну громадянства, якої кандидат [на посаду судді] не вказав. Саме це Комісія, за текстом спірного рішення, розцінила як ознаку недоброчесної поведінки позивача у процедурі конкурсу на зайняття посади судді.

Щодо пояснень ОСОБА_1 про анкету кандидата на посаду судді Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 29 листопада 2016 року, у якій зазначені відомості про згадуване «громадянство», Комісія відповіла, що ці арґументи не мають значення, адже цю анкету позивач подав в межах іншої процедури - конкурсу на посаду судді названого суду. Додала [у спірному рішенні], що проведення співбесіди з кандидатом відбувається в межах добору на вакантні посади суддів місцевих судів за результатом визначення переможців конкурсу, участь у якому передбачала подання належним чином оформлених, правдивих документів.

Поза тим, як зазначено у спірному рішенні, в анкеті від 29 листопада 2016 року кандидат [на посаду судді] зазначив про примусове набуття ним громадянства російської федерації, що суперечить його поясненням під час співбесіди про добровільне набуття громадянства російської федерації (за власним бажанням).

4.1. Спираючись на приписи статті 69 Закону № 1402-VIII, Комісія констатувала, що критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль відіграє судова влада у становленні правової держави. За текстом спірного рішення, доброчесність - це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах об`єктивного ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов`язків та здійсненні правосуддя.

Авторитет і довіра до судової влади, як указано у спірному рішенні, формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому, з погляду Комісії, важливо, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.

З покликанням у цьому контексті також на Бангалорські принципи поведінки суддів від 19 травня 2006 року (схвалені Резолюцією Економічної та соціальної ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23) Комісія підсумувала, що має обґрунтовані сумніви у відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності.

З цих міркувань Комісія за результатами співбесіди з ОСОБА_1 вирішила відмовити у наданні йому рекомендації про призначення на посаду судді Київського районного суду міста Одеси.

Позивач не погодився з правомірністю спірного рішення, у зв`язку з чим звернувся з цим позовом до суду. Мотиви цього позову написані вище.

Нормативно-правове регулювання

5. Відповідно до пункту 58 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (далі- з доповненнями, які внесені згідно із Законом № 3511-IX) ВККС завершує конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошений рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, за правилами, які діють після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри».

Особи, призначені на посаду судді за результатами такого конкурсу, не проходять початкову підготовку у Національній школі суддів України, передбачену статтею 89 цього Закону, та набувають повноважень судді із здійснення правосуддя, за умови зарахування до штату відповідного суду та складення присяги судді.

Кандидати, які на день завершення ВККС конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, перебувають у резерві на зайняття вакантних посад суддів, підлягають виключенню з резерву (пункт 59 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIІ).

6. За частиною першою статті 79 Закону № 1402-VIІI конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, що затверджується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, з дотриманням вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Відповідно до частини першої статті 79-1 Закону № 1402-VIII загальний порядок подання заяви та документів для участі у конкурсі визначається Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з урахуванням вимог цього Закону.

За абзацом першим частини другої статті 79-1 Закону № 1402-VIII заяви для участі у конкурсі на зайняття вакантної посади судді подаються до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у встановлений нею строк, який не може перевищувати 30 днів.

За текстом частини першої статті 79-2 Закону № 1402-VIII Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить конкурс на зайняття вакантних посад: 1) суддів місцевого суду - на основі рейтингу кандидатів на посаду судді та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду відповідно до статті 82 цього Закону; .

Згідно з частиною першою статті 79-4 Закону № 1402-VIII конкурс на зайняття вакантної посади судді полягає у визначенні переможця - учасника конкурсу, який має найвищу позицію за рейтингом.

Відповідно до частини першої статті 79-5 Закону № 1402-VIII після визначення переможця конкурсу Вища кваліфікаційна комісія суддів України на своєму засіданні проводить з ним співбесіду.

За частиною другою статті 79-5 Закону № 1402-VIII за результатами співбесіди Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює: 1) рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді; 2) рішення про рекомендацію про переведення судді (якщо переможцем конкурсу на посаду судді місцевого суду став суддя). Неявка переможця на співбесіду з Комісією не перешкоджає ухваленню таких рішень.

Згідно з частиною третьою статті 79-5 Закону № 1402-VIII Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює вмотивоване рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді у разі наявності обґрунтованого сумніву щодо його відповідності критеріям доброчесності чи професійної етики. У такому разі переможцем конкурсу визначається наступний у рейтингу кандидат.

За частиною п`ятою статті 79-5 Закону № 1402-VIII конкурс на зайняття вакантної посади судді завершується ухваленням Вищою кваліфікаційною комісією суддів України рішення про рекомендацію про призначення кандидатів суддями або про рекомендацію про переведення суддів.

Відповідно до частин першої, другої статті 69 Закону № 1402-VIII на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п`ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови.

7. Відповідно до пункту 8.1 Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, затвердженого рішенням ВККС від 02 листопада 2016 року № 141/зп-16 (далі - Положення № 141/зп-16; у редакції, яка вже діяла на дату виникнення спору) після визначення переможця конкурсу Комісія у своєму засіданні проводить з ним співбесіду.

За пунктами 8.4, 8.5 Положення № 141/зп-16 під час співбесіди обговорюються дані щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності та професійної етики та пов`язана з цим інформація.

Співбесіда складається з таких етапів: оголошення доповіді членом Комісії; надання кандидату можливості доповнити, уточнити чи спростувати оголошену в доповіді інформацію; послідовне обговорення з кандидатом даних щодо його відповідності критеріям доброчесності та професійної етики та пов`язана з цим інформація.

Під час обговорення доповідач і члени Комісії ставлять кандидату запитання, на які він надає відповіді і пояснення (пункт 8.6 Положення № 141/зп-16).

Співбесіди із переможцями конкурсу фіксуються за допомогою технічних засобів та можуть проводитися у режимі прямої відеотрансляції (пункт 8.7 Положення № 141/зп-16).

За пунктом 8.8 Положення № 141/зп-16 кандидат на посаду судді до проведення співбесіди має право: знайомитися з матеріалами досьє; надавати документи (завірені копії документів) чи іншу інформацію, яка доповнює, спростовує чи уточнює дані, що містяться у досьє; надавати свої пояснення, зокрема у письмовому вигляді.

Члени Комісії мають право ставити кандидату запитання щодо оголошених під час доповіді відомостей, самостійно знайомитися з досьє, ставити запитання доповідачу, порушувати перед Комісією питання, які виникли під час ознайомлення з досьє. У разі необхідності під час співбесіди може бути оголошено перерву (пункти 8.10, 8.11 Положення № 141/зп-16).

Згідно з пунктом 8.12 Положення № 141/зп-16 за результатами співбесіди Комісія ухвалює:

- рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді;

- рішення про рекомендацію про переведення судді (якщо переможцем конкурсу на посаду судді місцевого суду став суддя).

Неявка переможця на співбесіду з Комісією не перешкоджає ухваленню таких рішень.

Відповідно до пункту 8.13 Положення № 141/зп-16 рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді ухвалюється Комісією за наявності обґрунтованого сумніву щодо його відповідності критеріям доброчесності чи професійної етики.

8. У цій справі спірне рішення ухвалено 19 березня 2024 року, тобто коли уже діяла нова редакція Положення № 141/зп-16, окремі приписи якого наведені вище.

Водночас, з уваги на згадувані вище аргументи позивача щодо невідповідності Положення № 141/зп-16 приписам Закону № 3511-IX (щодо проведення співбесіди), суд зауважує, що за таких обставин застосовними є загальні принципи проведення співбесіди, які визначені, зокрема, Регламентом ВККС чи Положенням про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженим рішенням ВККС від 03 листопада 2024 року № 143/зп-16 (далі - Положення № 143/зп-16).

Відповідно до пункту 11 глави 3 розділу ІІ Положення № 143/зп-16 відповідність кандидата на посаду судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками:

- достовірність відомостей, зазначених кандидатом на посаду судді у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларації про доходи від професійної діяльності для самозайнятої особи, фізичної особи - підприємця (підпункт 11.1);

- достовірність відомостей, зазначених кандидатом на посаду судді у декларації родинних зв`язків та декларації доброчесності, а також інших документах, поданих кандидатом (підпункт 11.2);

- наявність інформації про вчинення кандидатом на посаду судді проступків або правопорушень, які свідчать про його недоброчесність, а також фактів притягнення його до відповідальності (підпункт 11.3);

- наявність незабезпечених зобов`язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя (підпункт 11.4);

- відповідність витрат і майна кандидата на посаду судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам (підпункт 11.5);

- дотримання кандидатом на посаду судді законодавства, що регулює його професійну діяльність (підпункт 11.6);

- чесність і сумлінність при здійсненні професійної діяльності (підпункт 11.7);

- інші дані, які можуть вказувати про відповідність кандидата на посаду судді критерію доброчесності (підпункт 11.9).

Ці показники оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у досьє кандидата на посаду судді, зокрема: 1) інформації та документів, наданих кандидатом на посаду судді, та будь-якої іншої інформації, яка міститься у досьє кандидата на посаду судді; 2) інформації, наданої центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, органом державного фінансового контролю в Україні, іншими органами державної влади, установами та організаціями; 3) декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; 4) декларації родинних зв`язків та декларації доброчесності кандидата на посаду судді; 5) результатів повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (у разі її проведення); 6) висновку Громадської ради доброчесності (за наявності); 7) іншої інформації, що включена до досьє кандидата на посаду судді.

Пунктом 12 глави 3 розділу ІІ Положення № 143/зп-16 передбачено, що для встановлення відповідності кандидата на посаду судді критеріям кваліфікаційного оцінювання за визначеними цим Положенням показниками використовуються також інші відомості та дані, на підставі яких може встановлюватися відповідність кандидата на посаду судді критеріям кваліфікаційного оцінювання, а також будь-яка інша інформація стосовно кандидата на посаду судді, яка міститься у досьє кандидата на посаду судді.

Згідно з пунктом 16 розділу III Положення № 143/зп-16 дослідження досьє полягає у систематизації, аналізуванні, збиранні, уточненні даних досьє судді (кандидата на посаду судді) з метою визначення попередніх показників критеріїв кваліфікаційного оцінювання.

За змістом Положення № 143/зп-16 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє та складається з таких етапів: оголошення доповіді за результатами дослідження досьє; надання судді (кандидату на посаду судді) можливості доповнити, уточнити чи спростувати оголошену в доповіді інформацію; послідовне обговорення з суддею (кандидатом на посаду судді) показників, оцінювання яких потребує уточнення, з метою прийняття остаточного рішення щодо підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді або відповідності судді займаній посаді. Обговорення відбувається шляхом опитування судді (кандидата на посаду судді) доповідачем і членами Комісії та надання суддею (кандидатом на посаду судді) відповідей і пояснень. Під час співбесіди обов`язковому обговоренню із суддею (кандидатом) підлягають дані щодо його відповідності критеріям професійної етики та доброчесності.

Суддя (кандидат на посаду судді) до проведення співбесіди має право: знайомитися з матеріалами досьє не пізніше ніж за десять робочих днів до проведення співбесіди, крім випадку проведення кваліфікаційного оцінювання за рішенням Комісії у зв`язку з накладенням дисциплінарного стягнення; надавати документи (завірені копії документів) чи іншу інформацію, яка доповнює, спростовує чи уточнює дані, що містяться у досьє; надати свої пояснення, зокрема у письмовому вигляді. Письмові пояснення надаються суддею (кандидатом на посаду судді) не пізніше п`яти робочих днів з дня ознайомлення з матеріалами досьє. Усні пояснення надаються суддею під час проведення співбесіди.

Суддя (кандидат на посаду судді), який проходить кваліфікаційне оцінювання, під час співбесіди має право надавати пояснення з питань, пов`язаних з проходженням іспиту, та інформації і документів, що містяться у його досьє, надавати коментарі, документи та інформацію за розділами досьє. Члени Комісії мають право ставити судді (кандидату на посаду судді) запитання щодо оголошених під час доповіді показників, самостійно знайомитися з досьє, ставити запитання доповідачу, порушувати перед Комісією питання, які виникли під час ознайомлення з досьє.

Подібний за своїм змістом порядок проведення співбесіди надалі був закріплений і в новій редакції Положення № 141/зп-16.

Висновки Верховного Суду

9. Предметом спору є рішення ВККС від 19 березня 2024 року № 357/дс-24 про відмову в наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Київського районного суду міста Одеси [спірне рішення].

Це рішення відповідач ухвалив за наслідками співбесіди з ОСОБА_1 (проведеної в рамках конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23), після якої Комісія дійшла висновку про невідповідність кандидатури позивача вимогам до посади судді за критерієм доброчесності.

Колегія суддів з`ясувала, що ознаки (прояви) недоброчесної поведінки Комісія побачила у тому, яким чином позивач відобразив інформацію про зміну громадянства в анкетах кандидата на посаду судді місцевого суду від 03 травня 2017 року та від 12 жовтня 2023 року. У спірному рішенні указано, на чому оснований висновок Комісії; тут лише підкреслимо, що до такого висновку Комісія дійшла після того, як почула пояснення позивача з цього приводу, які він висловив під час співбесіди.

10. У цьому зв`язку позивач, серед іншого, пояснив, що вимушений був отримати паспорт громадянина російської федерації з міркувань безпеки, щоб не виникало питань (сумнівів, підозр) стосовно його перебування на території тимчасово окупованої АР Крим. За його словами, на цій території проживають члени його [ ОСОБА_1 ] сім`ї і тому він періодично туди навідується; крім цього, повідомив, що надавав допомогу правничого характеру у захисті осіб, яких переслідувала окупаційна влада (з мотивів безпеки ці обставини обговорювалися під час співбесіди в закритому режимі), що теж, уважає, наражало його на ризик бути затриманим під час в`їзду / виїзду з тимчасово окупованої території АР Крим.

Поза тим, як повідомив позивач, для того, щоб офіційно припинити громадянство російської федерації і не допустити настання інших юридичних наслідків, пов`язаних з громадянством окупаційної влади, він мав спочатку отримати паспорт держави-окупанта, що і зробив. Заразом нагадав, що «громадянство» російської федерації він «набув» автоматично на основі законодавства окупаційної влади, що, відповідно до частини шостої статті 5 Закону № 1207-VII, не є підставою для втрати громадянства України. Спираючись на приписи згаданого Закону, позивач переконував у тому, що не допустив порушення (недогляду), коли не написав в анкетах кандидата на посаду судді місцевого суду від 03 травня 2017 року та від 12 жовтня 2023 року про зміну громадянства, адже примусове «набуття» громадянства російської федерації не означає добровільної зміни громадянства України.

Як можна зрозуміти з аргументації позивача, він не вважав, що «набув» громадянство російської федерації (вийшовши таким чином з громадянства України), тому що умови (обставини) і спосіб, за яких це сталося, свідчать про вимушений характер цього «набуття», що все ж не тягне втрати (відмови від) громадянства України. Позивач апелював в основному до умов (режиму) проживання / перебування на тимчасово окупованій території АР Крим, на якій проживають члени його сім`ї, і до яких він був змушений їздити (приблизно двічі на місяць). У своїх поясненнях позивач намагався переконати - для цього надав також висновок експерта щодо вислову «змінювати громадянство України» у контексті, вжитому в анкетах на посаду судді місцевого суду, - у тому, що «набуття» громадянства російської федерації, окупаційна влада якої наразі діє в АР Крим, було вимушеним вчинком, якого вимагали обставини перебування на цій тимчасово окупованій державою-окупантом території, і який [вчинок] був продиктований міркуваннями безпеки.

Зважаючи на ці аргументи, позивач підкреслив, що не вказав на «зміну» громадянства в згадуваних анкетах кандидата на посаду судді місцевого суду від 03 травня 2017 року та від 12 жовтня 2023 року, позаяк не вважав, що змінив громадянство України, коли примусово набув громадянство російської федерації, а іще тому, що ніколи добровільно не виходив з громадянства України (з дати його набуття 24 серпня 1991 року). Отримання паспорта громадянина російської федерації у цьому зв`язку позивач пов`язує з фактом автоматичного «набуття» громадянства російської федерації.

11. Перед тим, як перейти безпосередньо до оцінювання спірних правовідносин, суд уважає за необхідне спочатку окреслити межі, в яких рішення ВККС у процедурі конкурсу на зайняття вакантної посади судді місцевого суду, будуть піддаватися судовому контролю.

Цей аспект суд розглядатиме передовсім через призму правового статусу ВККС та місця / призначення цього органу у конкурсному доборі професійних суддів, у зв`язку з чим вказує на таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 990/71/24 звернула увагу на те, що ВККС відповідно до свого статусу, повноважень, встановленого законом порядку, мети і завдань, які перед нею стоять, вільна у виборі будь-яких підстав і, керуючись власною оцінкою цих підстав, вправі засумніватися у відповідності кандидата на посаду судді критеріям та умовам, за яких можливе внесення рекомендації про призначення на посаду судді.

У тій самій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила також, що з оцінки основних правил та мети положень статті 79-5 Закону № 1402-VIII можна презюмувати, що ці підстави повинні бути об`єктивними, реальними, вагомими (істотними), дієвими і негативними настільки, щоб засумніватися у відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або містити в собі властивості (ознаки), які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням. Такими підставами можуть бути будь-які фактори, явища, події об`єктивної дійсності, що містять ознаки (властивості), які характеризують чи виділяють кандидата на посаду судді як постать, що не відповідає якимсь певним «еталонним» критеріям доброчесності та професійної етики, яким повинен відповідати суддя як носій влади, або, інакше кажучи, неофіційній, ментальній, що ґрунтується на традиціях (звичаях), системі уявлень, норм та оцінок, що регулює поведінку людей у суспільстві, на колективно підсвідомому рівні схвалюється більшістю суспільства, практична реалізація якої забезпечується громадським осудом.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах (зокрема, від 10 листопада 2022 року у справі № 9901/355/21, від 30 травня 2024 року у справі № 990/3/24) неодноразово зазначала, що критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль відіграє судова влада у становленні правової держави. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу суддів, запорукою формування довіри народу до суддів та судової влади загалом.

12. У постанові від 18 квітня 2024 року № 9901/110/19 Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що судовий контроль щодо дискреційних повноважень Комісії надати оцінку кандидату на посаду судді на предмет його відповідності встановленим законом критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності згідно з положеннями частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України покликаний забезпечити, щоб ці повноваження були використані відповідно до мети, з якою вони були надані, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом (запобігаючи всім формам дискримінації), пропорційно (зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване прийняте Комісією рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання). Іншими словами, суд повинен забезпечити, щоб реалізація ВККС дискреційних повноважень при проведенні кваліфікаційного оцінювання не була свавільною. Зазначено, що повноваження членів Комісії оцінювати певні факти як такі, що узгоджуються чи ні з поняттям доброчесності, є виключними. Ніхто інший, окрім Комісії, не має повноважень оцінювати доброчесність кандидата на посаду судді.

13. У згадуваній постанові Великої Палата Верховного Суду від 14 листопада 2024 року у справі № 990/71/24 з цього приводу указано, що межі дискреції ВККС щодо вирішення питання про внесення рекомендацій до Вищої ради правосуддя про призначення кандидата на посаду судді не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес розгляду Комісією цього питання, як і ухвалене за результатом цього процесу рішення, мають бути зрозумілим як кандидату на посаду судді, стосовно якого розглядалося питання, так і незалежному сторонньому спостерігачеві.

Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи / пояснення кандидата на посаду судді взято до уваги, і, що важливо, давати розуміння, чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала цього кандидата.

14. Зважаючи на описану вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд водночас зазначає, що завдання Комісії в рамках процедури конкурсного призначення на посаду судді місцевого суду полягає в тому, щоб сформувати професійний суддівський корпус, який, здійснюючи правосуддя іменем України, має також утверджувати довіру до судової гілки влади. Іншими словами, посада судді передбачає не тільки високий професійний рівень особи, яка займає цю посаду, чи претендує на її зайняття, але також відповідні особистісні якості, які необхідні для виконання професійних обов`язків на цій посаді, адже здійснення правосуддя, як і його сприйняття (розуміння таким) у соціумі, вимагає передовсім від «носія» (представника) судової гілки влади (як і від того/тих, хто претендує(-ють) ним/ними стати) дотримуватися гідної поведінки, не лише в межах професійної роботи, але й повсякчас, що таким чином має сприяти утвердженню у суспільстві та державі авторитету судової влади та верховенства права.

Суд розуміє, що «норми» (стандарти) належної (гідної, етичної) поведінки кандидата на посаду судді не мають вичерпного, чітко окресленого визначення (виміру), адже подібні визначення не можуть охопити всіх граней суспільного життя, якому властиво змінюватися, як з плином часу, так і під впливом низки соціальних процесів.

Професійна діяльність і досвід роботи безперечно впливають на спроможність особи виконувати професійні обов`язки на посаді судді, й цей аспект Комісія теж покликана оцінити через призму відповідності певної кандидатури посаді судді. Водночас законодавець визначив, що етична компонента професійного судді має не менш важливе значення для здійснення правосуддя на засадах верховенства права, тож і цей аспект Комісія змушена брати до уваги під час конкурсного добору.

Оцінювання кандидатури на посаду судді з цієї позиції не лише покладає відповідальність на Комісію за свої рішення (проявом якої є, зокрема, належна їх мотивація), але й виставляє заодно певні вимоги до кандидатів на посаду судді.

Суд погоджується, що складно передбачити всі наслідки дій (вчинків, поведінки) особи у мінливих суспільних відносинах, особливо в умовах невизначности. Водночас в людській спільноті - яка сформована і функціонує у певному історичному проміжку часу («наповненому» притаманними йому культурними, моральними, ціннісними якостями (характеристиками) - завжди існуватимуть певні засадничі уявлення про «правила» поведінки (дій, вчинків), які за певних умов / обставин (контексту) однаково сприймаються як належні (очікувані, передбачувані), або, іншими словами, «правильні». І йдеться не тільки про суто нормативно-правові стандарти (тобто офіційні; виконання яких забезпечується державним примусом), але і про норми моральні та етичні, які, втім, переплітаються з нормами права і як своєрідний «внутрішній» регулятор поведінки людей значною мірою впливають і на правове її [поведінки] регулювання.

У цьому зв`язку варто звернути увагу на те, що професійна та, що важливо, етична поведінка судді позиціонується на міжнародному рівні як невід`ємна складова функціонування судової системи у демократичному суспільстві, побудованому на довірі з боку суспільства та авторитеті судової гілки влади в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів. Орієнтири такої поведінки судді закріплені у згадуваних Бангалорських принципах від 19 травня 2006 року (схвалені Резолюцією Економічної та соціальної ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23).

За текстом цього акта, дотримання етичних норм, демонстрація дотримання етичних норм є невід`ємною частиною діяльності суддів (четвертий показник).

У пункті 4.2 Бангалорських принципів поведінки судді зазначено, що постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов`язок прийняти ряд обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов`язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.

Суддя не повинен дозволяти членам своєї родини, соціальним чи іншим стосункам певним чином впливати на його діяльність, що пов`язана зі здійсненням функції судді, а також на прийняття ним судових рішень. Суддя не має права використовувати чи дозволяти використовувати авторитет власної посади для досягнення особистих інтересів судді, членів його сім`ї чи інших осіб. Суддя не повинен діяти чи дозволяти іншим діяти у такий спосіб, щоб можна було зробити висновок, що будь-хто неналежно впливає на здійснення суддею його повноважень (пункти 4.8, 4.9 Бангалорських принципів поведінки судді).

Суд підкреслює, що в цій справі спір стосується кандидата на посаду судді місцевого суду, а не судді, посада якого [судді] вимагає дотримання записаних в названому документі стандартів поведінки. Та, водночас, кандидат на посаду судді повинен відповідати вимогам до цієї посади, що, таким чином, дозволяє щонайменше орієнтуватися на певні засади поведінки, які закріплені в згадуваному міжнародному акті, під час оцінювання кандидатури на відповідність вимогам закону, надто, коли це стосується етичного аспекту, адже, як уже указувалося, авторитет судової влади вимагає, передовсім, від її представників (суддів) поважати свою посаду і через призму власної поведінки утверджувати довіру суспільства до суду (як інституції) загалом.

15. З таких позицій оцінювання кандидатури на посаду судді за критерієм доброчесності вимагає від Комісії ретельної уваги і передбачає певну свободу розсуду, або ж дискреції, що, водночас, тягне відповідальність за свої рішення, які, з уваги на юридичні наслідки, мають відповідати вимогам законності і обґрунтованости.

Оце, останнє, тобто згадувані вимоги, це, власне, те, чим суд окреслює (позначає) предмет судового контролю в межах розгляду справи про оскарження рішення ВККС за наслідками співбесіди з переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів. Варто ще раз зауважити, що Суд не ставить собі завданням підмінити інший орган, компетенцією якого є перевірка відповідності кандидатур на посаду судді кваліфікаційним вимогам на цю посаду, як і втручатися у реалізацію повноважень цього органу.

16. Суд знову підкреслює, що в рамках конкурсного добору суддів саме ВККС має перевірити, з-поміж іншого, відповідність поведінки (дій) кандидата на посаду судді усталеним у суспільстві нормам моралі та етики задля виявлення обставин, що можуть негативно позначитися на суспільній довірі до судової влади у разі призначення цієї особи (кандидата) на посаду судді.

Водночас, пам`ятаючи про завдання адміністративного судочинства, судовий контроль у вимірі правовідносин, з яких виник спір в цій справі, передбачає з`ясування обставин справи, а також оцінювання того, чи узгоджуються (співмірні) рішення ВККС як [об`єктивований] результат реалізації її дискреційних повноважень з тими умовами (ситуацією, обставинами), за яких його [рішення] було ухвалено.

У цьому контексті Суд покликаний перевірити: чи достовірні (дійсні, реальні) відомості, які зумовили сумніви Комісії у доброчесності кандидата на посаду судді, й чи могли ці обставини бути предметом обговорення у зіставленні із завданнями і призначенням Комісії у конкурсному доборі на посаду судді; яким чином були отримані відомості, які Комісія обговорювала під час співбесіди і дослідження досьє кандидата на посаду судді; чи була дотримана процедура Конкурсу й чи були під час цієї процедури допущені порушення, які вплинули (або могли вплинути) на її результат; чи передбачуваними були зауваги Комісії щодо тих обставин, які, у підсумку, спонукали до ухвалення спірного рішення, й чи мав претендент на посаду судді можливість висловити (пояснити) свою позицію з приводу цих зауваг; чи могли (були спроможні) відомості (обставини, факти) у своїй сукупності створити об`єктивні підстави (умови) для відмови у наданні рекомендації про призначення позивача на посаду судді та, водночас, чи охоплювалося розсудом (дискрецією) ВККС оцінювати ці відомості (обставини, факти) та висловлювати на цій основі висновки у процедурі конкурсу щодо відповідності кандидата на посаду судді.

17. Повертаючись до обставин цієї справи, суд нагадує, що, за текстом спірного рішення, Комісія, коли вирішувала питання про відповідність кандидатури позивача посаді судді, звернула увагу на обставини, які стосуються зміни громадянства.

З уваги на інформацію, яку повідомила СБУ на відповідний запит, який був поданий в межах проведення конкурсу, про ймовірну наявність у позивача дійсного паспорта громадянина російської федерації, ВККС обговорила повідомлені їй обставини.

Суд погоджується, що наявність у кандидата на посаду судді паспорта громадянина російської федерації є істотною обставиною, яка вимагає належної уваги (реагування), що Комісія й зробила, зіставивши повідомлену позивачем інформацію в частині зміни громадянства (в анкетах кандидата на посаду судді місцевого суду) з тими поясненнями, які позивач артикулював на співбесіді.

В обсязі з`ясованих в цій частині обставин справи Суд зазначає, окупація АР Крим російською федерацією і встановлення на цій території окупаційного режиму (з 20 лютого 2014 року) позначилася на умовах проживання / перебування місцевого населення. Одним із наслідків цієї окупації стало автоматичне і примусове надання (прийняття до) громадянства держави-окупанта та поширення на ці території політичної влади російської федерації.

Держава Україна, з метою визначення особливостей державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях, ухвалила (в особі парламенту) Закон № 1207-VII. У цьому Законі передбачено, з-поміж іншого, те, що Україна не визнає автоматичного набуття особами, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства держави-окупанта (частина шоста статті 5 Закону).

З уваги на доводи позивача в цій частині, Суд підкреслює, що у вимірі обставин цієї справи сумнів Комісії спричинило не те, яким чином держава-окупант [російська федерація] «надає» своє громадянство, а власне поведінка / дії позивача у цьому зв`язку.

Нагадаємо, що позаяк позивач проживав на території АР Крим (станом на дату встановлення там окупаційного режиму), то автоматично «набув» громадянство російської федерації. У березні 2015 року ОСОБА_1 взятий на облік як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України; після того (наприкінці 2015 року) позивач отримав паспорт громадянина російської федерації, який, за даними СБУ, ймовірно діє дотепер. Зауважимо також, що у справі є довідка Посольства російської федерації в Україні від 28 березня 2017 року, відповідно до якої на підставі рішення від 14 лютого 2017 року ОСОБА_1 дозволено вийти із громадянства російської федерації.

Позивач підтвердив, що самостійно звернувся про отримання паспорта громадянина російської федерації до окупаційної адміністрації російської федерації, яка діє на тимчасово окупованій території АР Крим, наголосивши, втім, на тому, що це був вимушений крок, продиктований потребою гарантувати собі безпечні умови для в`їзду / виїзду і перебування на тимчасово окупованій території АР Крим, а також для того, щоб оформити вихід з «автоматичного» громадянства російської федерації.

Власне на «вимушеності» (тобто примусовості) «набуття» громадянства російської федерації, яка, з одного боку, полягає в автоматичності цього процесу (нав`язаного державою-окупантом), та, з іншого боку, отримання паспорта громадянина російської федерації як наслідку автоматичного набуття громадянства держави-окупанта позивач пояснює причини, через які він не вважав за потрібне (необхідне) зазначати в анкетах кандидата на посаду судді місцевого суду інформацію про те, чи змінював він громадянство (пункт 6 анкети від 03 травня 2017 року та пункт 10 анкети від 12 жовтня 2023 року), акцентуючи на тому, що від громадянства України він не відмовлявся, а набуття громадянства російської федерації не визнається в Україні відповідно до частини шостої статті 5 Закону № 1207-VII.

18. Підхід, який обстоює позивач за окресленого контексту, з погляду Суду, дозволяє погодитися з висновком Комісії про те, що позивач недобросовісно заповнив анкети кандидата на посаду судді місцевого суду, оскільки не зазначив про громадянство російської федерації, навіть за тих умов, в яких він його «набув».

Позивач, на думку Суд, має рацію у тому, що «громадянство» держави-окупанта не визнається в Україні і що за умов, які нав`язала окупаційна адміністрація, не може йтися про «зміну» громадянства у лексичному значенні цієї словосполуки, яка передбачає добровільну відмову від правового зв`язку з однією державою і заміну його на інший. Про це власне й написано у Висновку експерта, яким позивач підсилює свою позицію щодо заповнення анкет на посаду судді місцевого суду в частині «зміни» громадянства України.

Проте, у вимірі правовідносин, з яких виник цей спір, порушене у спірному рішенні питання щодо громадянства зачіпає, з погляду Суду, не стільки юридичний аспект зміни громадянства України, - хоча його теж - як радше етичний, тобто підхід кандидата до повідомлення обставин, які мають значення для вирішення питання про відповідність посаді судді.

Кандидат на посаду судді не може не розуміти, що громадянство, особливо в умовах тимчасової окупації російською федерацією частини території України, а також злочинної збройної агресії проти України, є тією інформацією, яка має відображатися в анкеті кандидата на посаду судді місцевого суду, який претендує на те, щоб здійснювати правосуддя в Україні та іменем України.

Відомо, що окупаційна влада нехтує правами населення, яке проживає на тимчасово окупованій території України, що вже визнано на міжнародному рівні. Поза тим, якщо особа, яка вимушено відчула наслідки адміністрування держави-окупанта, бере участь у конкурсному доборі на посаду судді місцевого суду, який відбувається в Україні (на підконтрольній території) і згідно із законодавством України, то необхідність повідомити (зазначити) про обставини щодо «набуття» громадянства держави-окупанта, підтвердженого отриманим паспортом громадянина цього окупанта (за власним зверненням), мала бути передбачуваною і зрозумілою, з огляду як на контекст процедури зайняття посади судді, так і з формулювання запитання анкет, які подавав позивач як кандидат на цю посаду. Варто підкреслити, що питання стосувалося саме громадянства, яке має істотне значення, коли йдеться про відповідність посаді судді.

19. Суд зауважує, що розуміє і не заперечує того, що примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають / проживали на тимчасово окупованій території АР Крим, громадянства російської федерації, не визнається в Україні. Так само не може бути сумнівів у тому, що окупаційна влада нехтує правами і свободами громадян України на окупованій території.

Водночас, у вимірі описаних обставин справи, Суд зважає на те, що позивач, який примусово «набув» громадянство держави-окупанта, отримав документ, який це громадянство підтверджує. Мотиви, якими він керувався, коли виявив намір (вирішив) отримати цей паспорт, пояснюють чому він так учинив, однак все ж не відповідають, з погляду Суду, на [інше] питання: чому він про це не повідомив в рамках конкурсу. Щодо останнього, то позиція позивача з цього приводу теж окреслена вище, і зводиться, якщо стисло, до того, що примусове набуття громадянства держави-окупанта не може вважатися зміною громадянства України, відповідно, немає обов`язку про це зазначати в анкетах кандидата на посаду судді місцевого суду.

На основі пояснень позивача суд з`ясував, що громадянство російської федерації позивач, проживаючи на території АР Крим, на час отримання паспорта уже «набув» примусово, а юридичні наслідки цього «набуття» визначені у частині шостій статті 5 Закону № 1207-VII. Поза тим, отримання паспорта громадянина російської федерації передбачало вчинення активних дій, спрямованих на те, щоб отримати документ, який, по суті, підтверджує зв`язок особи з відповідною державою, що такими чином породжує також певні права і обов`язки щодо цієї держави.

Іншими словами, паспорт громадянина російської федерації підтверджує приналежність особи до громадянства російської федерації, що імпліцитно вказує й на те, що автоматично і примусово набуте громадянство держави-окупанта отримало підтвердження з боку особи, яка проживала на окупованій території, у спосіб, який встановила окупаційна адміністрація.

Суд не заперечує того, що цей документ (паспорт) не спричинив автоматичного і примусового набуття громадянства російської федерації, але цей документ «набуте» в такий спосіб громадянство (яке не визнається в Україні) по суті легалізував після того, як покинув окуповану територію і набув статусу внутрішньо-переміщеної особи в Україні.

У зв`язку з отриманням іншого паспорта позивач не втратив громадянства України, що він також підтвердив під час судового розгляду справи. Проте неспростовним залишається факт, що певний час він мав документ, який підтверджував його приналежність як громадянина російської федерації - чия політична влада діє на окупованій території АР Крим - з усіма пов`язаними з цим фактом юридичними наслідками у відносинах з державою-окупантом.

Суд не ставить під сумнів пояснення позивача щодо причин і мотивів, які вплинули на його рішення щодо отримання паспорта громадянина російської федерації, однак з уваги власне на ухвалення щодо себе такого рішення (отримати той паспорт за описаних умов) вважає непереконливим і хибними аргументи позивача про відсутність потреби [саме] зазначити про громадянство російської федерації в анкетах кандидата на посаду судді місцевого суду, підтвердженням якого став добровільно (за власним зверненням) отриманий паспорт громадянина російської федерації. Добровільно в тому сенсі, що позивач вирішив отримати цей документ, керуючись особистими мотивами, які суд поважає, але які, втім, не впливають на наслідки цього рішення позивача в аспекті громадянської приналежності.

Держава-окупант діє свавільно, водночас позивач як громадянин України і особа, яка кандидує на посаду судді, не міг не розуміти наслідків цього рішення головно в контексті конкурсного добору.

20. Опосередкованим підтвердженням того, що позивач усвідомлював (розумів) як значення (зміст) запитання з приводу громадянства іншої держави, так і значимість цієї інформації, є те, яким чином він відповів на нього в анкеті кандидата на посаду судді Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, заповненої 29 листопада 2016 року.

Суд розуміє, що зазначена анкета подана в рамках іншої процедури, але покликання на неї має на меті показати, що позивач розумів зміст запитання (те, як його сформульовано) в анкетах кандидата на посаду судді місцевого суду і, відповідно, мав передбачати наслідки своїх відповідей, не тільки в анкетах, але на співбесіді теж. Щодо останнього, то пояснення позивача у своїй сукупності могли слугувати для відповідача приводом для сумніву у відповідності кандидатури ОСОБА_1 вимогам до посади судді за критерієм доброчесності, що, власне, і зафіксовано у Спірне рішення.

21. Знову повторимо, що судовий контроль не охоплює того, які обставини (питання) Комісія має (може) чи вважає за необхідне досліджувати чи брати до уваги, коли вирішує надавати чи ні кандидату на посаду судді відповідну рекомендацію. Водночас Суд під час вирішення спору покликаний перевірити, чи охоплювалися ці обставини (питання) компетенцією Комісії, а також предметом Конкурсу, в рамках якого вони обговорювалися, а також зважити на «спроможність» цих обставин у сукупності утворити ту якість, яка може мати значення для ухвалення рішення за наслідками співбесіди.

З цієї позиції Суд, спираючись також на інші свої міркування, написані вище, уважає, що обсяг відомостей, на яких засноване спірне рішення, охоплювалися предметом співбесіди і, відповідно, Комісія в межах компетенції могла їх оцінювати через призму критерію доброчесності, відповідність якому є умовою для набуття статусу судді.

На думку Суду, обсягу мотивів, на яких побудований висновок відповідача про відмову у наданні відповідної рекомендації, загалом, достатньо для того, щоб як самому кандидату, так і сторонньому спостерігачеві зрозуміти чому саме такий результат настав для позивача.

22. Зважаючи на наведені мотиви, Суд дійшов висновку, що немає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 139 КАС України підстав для розподілу судових витрат теж немає.

Керуючись статтями 139, 246, 250, 255, 262, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст виготовлений 03 лютого 2025 року.

Головуючий суддя М. І. Смокович

Судді О. В. Кашпур

О. Р. Радишевська

В. Е. Мацедонська

С. А. Уханенко