Рішення

від 29.01.2025 по справі 205/9499/24

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

29.01.2025 Єдиний унікальний номер 205/9499/24

Справа № 205/9499/24

Провадження № 2/205/1159/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2025 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді Федотової В.М., за участю секретаря судового засідання Киричок Л.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «К9»</a>, треті особи: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Нордіо Вадим Вікторович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова Лариса Михайлівна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із вищевказаною позовною заявою.

В обґрунтування позову зазначив, що червні 2024 року позивачу через за стосунок «ДІЯ» випадково стало відомо, що у провадженні приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Нордіо В.В. перебуває виконавче провадження № 68194702 про стягненняіз позивачана користь ТОВ «ФК «К9» заборгованості у розмірі 32 817,20 грн. Вказане виконавче провадження було відкрите на підставі виконавчого напису, вчиненого 07.12.2021 року приватним Київського міського нотаріального округу Журавльової Л.М.,зареєстрованого вреєстрі за№ 3248про стягненняіз позивачана користь ТОВ «ФК «К9» заборгованості у розмірі 32 817,20 грн. Позивач вважає, що зазначений виконавчий напис нотаріуса вчинено з порушенням норм законодавства України, внаслідок чого він підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26.07.2024 року зазначену позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження по справі та призначено судове засідання.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22.10.2024 року клопотання позивача про прийняття уточненої позовної заяви до розгляду та залучення третіх осіб було задоволено, прийнято до розгляду уточнену позовну заяву, виключено приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу С.П. з числа третіх осіб по цивільній праві № 205/9499/24 та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Журавльову Л.М.

Позивач ОСОБА_1 письмово просиврозгляд справипроводити зайого відсутності,уточнені позовнівимоги підтримавта просивїх задовольнити,проти заочногорозгляду справине заперечував. Представник позивача адвокат Безменко М.Є. також письмово просив долучити до матеріалів справи докази понесення позивачем витрат на правову допомогу у розмірі 6 000 грн., які просив покласти на відповідача.

Представник відповідача ТОВ «ФК «К9» у судове засідання не з`явився, про день, місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується довідками про доставку судових документів до електронного кабінету відповідача, про причини неявки суд не повідомив, правом на подачу відзиву не скористався, будь-яких заяв від нього до суду не надходило.

Треті особи у судове засідання не з`явилися, про день, місце та час розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

При цьому обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

У постанові Верховного Суду від 01.06.2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) зроблено висновок, що за змістом статті 14 ЦПК України для цілей цього Кодексу офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2021 року у справі № 570/5535/17 провадження № 61-6076св21 зазначив, що за змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Таким чином на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

В силу ч. 3 ст. 131 ЦПК України суд визнає, що відповідач не з`явився до суду повторно без поважних причин. Згідно із ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд, враховуючи ту обставину, що сторонам по справі були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, вважає, що чергове відкладення розгляду справи порушуватиме розумний строк розгляду цивільної справи, у зв`язку із чим суд вважає за необхідне ухвалити відповідне рішення по справі за наявними матеріалами.

На підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим провести заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 80ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що згідно постанови про відкриття виконавчого провадження від 17.01.2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Донецької області Олійником О.І. було відкрито виконавче провадження № 68194702 про стягненняіз ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «К9» заборгованості у розмірі 32 817,20 грн. (а.с. 21).

Матеріали справи містять також виконавчий напис, вчинений 07.12.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльової Л.М.,зареєстрованого вреєстрі за№ 3248,про стягненняіз ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «К9» заборгованості у розмірі 32 817,20 грн. (а.с. 21), а також копію договору № 1610758 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 24.02.2021 року, укладений між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 , який не є нотаріально посвідченим (а.с. 15-20).

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами у вказаній справі, суд зазначає наступне.

Справи за спорами щодо оскарження вчинених нотаріусами виконавчих написів мають розглядатися судами за позовами боржників до стягувачів. Відповідачем у таких справах є особа, на користь якої було вчинено виконавчий напис, яким було порушено право позивача (постанова КЦС ВС від 19.06.2023 року у справі № 187/1718/20).

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст.34Закону України«Про нотаріат» виконавчий напис є нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси.

У відповідності до ст.87Закону України«Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Главою 16 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерстваюстиції Українивід 22.02.2012року №296/5 передбачено порядок вчинення виконавчих написів.

Згідно із п. 1.1 даної Глави, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Згідно із п. 1.2 Інструкції, перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Переліку документів за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172, для одержання виконавчого напису надаються: оригінал нотаріально посвідченої угоди, документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст.89Закону України«Про нотаріат» у виконавчому написі повинні зазначатися:

- дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім`я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис;

- найменування та адреса стягувача;

- найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб);

- строк, за який провадиться стягнення;

- суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення;

- розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника;

- номер, за яким виконавчий напис зареєстровано;

- дата набрання юридичної сили;

- строк пред`явлення виконавчого напису до виконання.

Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

Пунктом 3.1 Інструкції визначено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи:

- якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем;

- за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Крім того, пункт 3.3 Інструкції передбачає, що якщо для вимоги, за якою вчиняється виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис вчиняється у межах цього строку.

Пунктом 3.5 Інструкції передбачено, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172.

Як передбачено ст.88Закону України«Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Розрахунок заборгованості у матеріалах справи відсутній. Тому суд позбавлений можливості перевірити існування заборгованості та її розмір.

Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» при вирішенні справ пов`язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею відповідно до Закону України«Про нотаріат» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами.

Пунктом 8 зазначеної вище постанови передбачено, що суд при вирішенні питання про обґрунтованість повинен виходити з того, що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності з встановленими для даного органу чи особи компетенцією і порядком їх вчинення.

На думку суду, у даному випадку, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив норми Закону України«Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі за № 6-887цс17 суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88Закону України«Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Крім того, вказані висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19).

Так, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Такими доказами можуть бути, зокрема, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо.

Суду не надано первинних документів, оформлених відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», тому суд позбавлений можливості перевірити суму нарахованої заборгованості, враховуючи, що позивач заперечує наявність заборгованості.

Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 310/9293/15 (ЄДРСР № 71825964).

Підпунктом 3.2 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерстваюстиції Українивід 22лютого 2012року №296/5 визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Перелік), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

Відповідно до пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

В той же час варто зауважити, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14-ц визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», а саме в частині змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів:

«Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин

2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.

Для одержання виконавчого напису додаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.».

Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинноюПостанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів»в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Тобто, на день вчинення виконавчого напису, редакція переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів передбачала можливість вчинення виконавчого напису лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору.

З матеріалів справи вбачається, що договір № 1610758 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 24.02.2021 року, укладений між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 , не посвідчений нотаріально (а.с. 16-21).

Верховний Суд у своїй постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а наданий нотаріусу кредитний договір не посвідчений нотаріально, отже не міг бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Оскаржений виконавчий напис був вчинений приватним нотаріусом 07.12.2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.

Суд вважає, що з урахуванням встановлених обставин наявні правові підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису та подання стягувачем неналежних документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Зазначена позиція підтверджується зокрема Постановою ВС КЦС від 15.04.2020 року по справі № 158/2157/17.

Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 року по справі № 910/10374/17.

Окрім того, судом встановлено, що договір № 1610758 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 24.02.2021 року було укладено між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 .

При цьому, доказів про відступлення права вимоги ТОВ «Лінеура Україна» на користь ТОВ «ФК «К9» матеріали справи не містить, а також відповідачем не надано. Крім того, з матеріалів справи не вбачається, що позивач повідомлений про перехід права вимоги за вказаним кредитним договором.

Відповідачем, відповідно до ст. 81 ЦПК України, не подано до суду належних та достовірних доказів щодо спростування доводів позивача.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Таким чином, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи надані по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходив з наступного.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини 1 статті 133 ЦПК України).

Представник позивача просив стягнути із відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 6 000 грн.

Представником відповідача в свою чергу було подано клопотання про відмову у стягненні витрат на правову допомогу.

Згідно із ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені та оцінювати їх необхідність.

Витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має буди сплачено (така позиція є усталеною і узгоджується із постановами Верховного Суду у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18).

Із матеріалів справи вбачається, що представником позивача на підтвердження понесення витрат на правову допомогу було надано всі необхідні документи, які підтверджують понесення позивачем витрат на правову допомогу у розмірі 6000 грн. (а.с. 38-41).

Суд, керуючись принципами співмірності та розумності судових витрат, критерієм реальності адвокатських витрат, а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність розміру витрат на оплату правової допомоги, а тому вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача документально підтверджені судові витрати, пов`язані з наданням правової допомоги при розгляді справи в суді, у розмірі 6 000 грн.

Окрім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приймає до уваги те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а отже з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1 211,20 грн. (а.с. 25).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15-16, 18 ЦК України, ст.ст. 50, 87-88 Закону України «Про нотаріат», ст.ст. 4, 12, 13, 76-82, 89, 133, 137, 141, 247, 258-259, 263-266, 280-282, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «К9»</a>, треті особи: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Нордіо Вадим Вікторович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова Лариса Михайлівна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 07.12.2021 року приватним нотаріусом приватним Київського міського нотаріального округу Журавльової Ларисою Михайлівною, зареєстрований в реєстрі за № 3248, про стягнення із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «К9»</a> заборгованості у розмірі 32 817,20 грн.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «К9»</a>, код ЄДРПОУ: 44024387, місцезнаходження: м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 14А) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає: АДРЕСА_2 ) судові витрати по справі у загальному розмірі 7211,20 (сім тисяч двісті одинадцять) гривень 20 копійок, з яких: судовий збір у розмірі 1 211,20 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 6 000,00 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Позивачем може бути подана апеляційна скарга на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення..

Позивачем може бути подана апеляційна скарга на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: Федотова В.М.