Постанова

від 28.01.2025 по справі 918/731/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року Справа № 918/731/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Грязнов В.В. , суддя Павлюк І.Ю.

секретар судового засідання Дика А.І.

за участю представників сторін:

від Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради - Анрієвська Н.Р.

від Управління Рівненської Єпархії Української Православної Церкви - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради на рішення Господарського суду Рівненської області від 05.11.2024, повний текст складено 06.11.2024, у справі № 918/731/24 (суддя Романюк Р.В.)

за позовом Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради

до Управління Рівненської Єпархії Української Православної Церкви

про розірвання договору оренди та звільнення нежитлового приміщення

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області у справі № 918/731/24 від 05.11.24 в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з ухваленим судом першої інстанції рішенням від 05.11.24 у справі №918/731/24 Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 05 листопада 2024 та ухвалити нове, яким позов Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради до Управління Рівненської Єпархії Української Православної Церкви задоволити: розірвати договір оренди нежитлового приміщення № 2105 від 15 лютого 2017 року (із змінами), укладений між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та Управлінням Рівненської Єпархії Української Православної Церкви та зобов`язати Управління Рівненської Єпархії Української Православної Церкви звільнити нежитлові приміщення загальною площею 201,6 кв.м., що розташовані в м. Рівне на вул. Казимира Любомирського (колишня Лєрмонтова), 3 шляхом виселення та передати по акту прийому-передачі Управлінню комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради. Стягнути з Управління Рівненської Єпархії Української Православної Церкви на користь Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради судовий збір в розмірі 6 056 (шість тисяч п`ятдесят шість) грн. за подання позовної заяви та 9 084 (дев`ять тисяч вісімдесят чотири) грн. за подання апеляційної скарги.

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №918/731/24/7711/24 від 26.11.2024 витребувано матеріали справи з Господарського суду Рівненської області. 02.12.2024 матеріали справи надійшли на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради на рішення Господарського суду Рівненської області від 05.11.2024 у справі №918/731/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 28.01.2025 об 14:30 год.

24.12.2024 від представника Управління Рівненської Єпархії Української Православної Церкви надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді, а також відзив на апеляційну скаргу.

28.01.2025 у судове засідання з`явився представник Управління комунальної власності виконавчого комітету Рівненської міської ради Андрієвська Н.Р., яка надала свої пояснення щодо поданої апеляційної скарги та оскаржуваного судового рішення.

28.01.2025 від представника відповідача надійшла заява про відкладення (перенесення) розгляду справи.

Розглянувши дане клопотання, заслухавши позицію представника позивача, яка заперечила проти задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до норм ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання не перешкоджає розгляду справи, оскільки визначальним є не явка представників, а достатність матеріалів справи для ухвалення судового рішення у справі. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, при цьому судом апеляційної інстанції не встановлено наявності обставин, які б унеможливлювали розгляд апеляційної скарги. До того ж, згідно ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.12.2024 про відкриття апеляційного провадження явка повноважних представників сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась.

Відтак колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку про можливість розгляду справи без участі представника відповідача, а тому відмовляє представнику Управління Рівненської Єпархії Української Православної Церкви у задоволенні заяви про відкладення (перенесення) розгляду справи.

Відповідно до ст.ст. 269, 270 ГПК України, апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.

Відповідно до п. 1.1. Положення про Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, затвердженого рішенням Рівненської міської ради №108 від 04.10.2002 року, Управління комунальною власністю міста (надалі УКВ) є виконавчим органом Рівненської міської ради, місцевим органом приватизації, нею створеним, їй підзвітним та підконтрольним, який підпорядковується міському голові, першому заступнику міського голови та виконавчому комітету міської ради. УКВ створене шляхом реорганізації комітету з приватизації міської ради та управління економіки міста відповідно до рішення Рівненської міської ради № 41 від 02.07.2002 року "Про зміну структури виконавчих органів міської ради, апарату ради та її виконавчого комітету" з правонаступництвом прийнятих ними рішень, узятих зобов`язань, покладених на них законодавством обов`язків та укладених договорів оренди комунального майна (том 1, а.с. 14-16).

Як вбачається з матеріалів справи, 15.02.2017 року між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (орендодавець) та Управлінням Рівненської Єпархії Української Православної Церкви (орендар) укладено договір № 2105 оренди нежитлового приміщення (далі договір). При укладенні договору сторони дійшли згоди застосувати положення глави 58 ЦК України в частині користування майном на платній основі, з урахуванням рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради від 14.02.2017 р. №12. З моменту підписання договору, до правовідносин, що виникли між сторонами за договором позички від 01.10.2007 р. № 47 (зі змінами внесеними додатковими договорами від 01.11.2014 р., 15.10.2015 р., 01.03.2016 р.) застосовано умови договору оренди (том 1, а.с. 4-5).

За умовами п. 1.1. та п. 1.2. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення (надалі майно), розташоване за адресою: м. Рівне, вул. Лермонтова, 3 площею 201,6 кв. м, яке перебуває на балансі управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради. Вартість майна, визначена відповідно до звіту про оцінку майна, складає 480 829,00 грн станом на 30.09.2016 року. Напрям використання орендованого майна: розміщення релігійної організації на площі, що не використовуються для провадження підприємницької діяльності.

Відповідно до п. 2.1. п. 2.4. договору на момент укладення даного договору орендар користується майном відповідно до договору позички від 01.10.2007 №47 (зі змінами внесеними додатковими договорами від 01.11.2014, 15.10.2015, 01.03.2016). Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Орендар користується ним лише протягом строку оренди. У разі припинення чи розірвання цього договору майно повертається орендарем орендодавцю протягом трьох робочих днів з дня припинення чи розірвання цього договору в такому ж стані, в якому воно було отримане, про що сторонами складається акт прийому передачі майна. Обов`язок складання акта прийому передачі майна покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні.

Згідно з п. 3.1. договору строк договору оренди встановлюється на два роки одинадцять місяців з 15.02.2017 року по 14.01.2020 року.

Пунктом 3.2. договору сторони передбачили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором за умови згоди балансоутримувача. У разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка майна була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка майна.

Згідно з п. 4.1., п. 4.4. та п. 4.8. договору орендна плата за цим договором визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду майна, що є власністю територіальної громади міста Рівного, затвердженої рішенням Рівненської міської ради та встановлюється в сумі 1 634,18 грн розрахунок додається. Орендна плата сплачується орендарем до 20 числа поточного місяця. У разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату по день фактичної передачі майна за актом прийому передачі. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку оплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, в повному обсязі.

Відповідно до п. п. 7.1.1. п. п. 7.1.4. п. 7.1. договору орендодавець має право: виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього договору або його розірвання у разі погіршення стану орендованого майна внаслідок невиконання або неналежного виконання умов цього договору. Контролювати наявність, стан, напрями та ефективність використання майна, переданого в оренду за цим договором. Здійснювати контроль за станом майна шляхом візуального обстеження зі складанням акта обстеження. Звернутися до господарського суду з позовом про дострокове розірвання договору оренди, якщо орендар: користується майном всупереч договору або призначення майна; без дозволу орендодавця передав майно іншій особі; своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження майна; навмисно чи через необережність погіршує стан приміщення; не приступив до проведення капітального ремонту майна; не виконує свої зобов`язання, передбачені договором. Орендодавець має право відмовитися від даного договору і вимагати повернення орендованого майна, якщо орендар не вносить плату за користування орендованим майном протягом трьох місяців підряд. У разі відмови орендодавця від даного договору, договір є розірваним з моменту одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору.

Пунктом 10.1. договору сторони погодили, що даний договір вважається припиненим з моменту закінчення дії договору при умові наявності заяви однієї із сторін про припинення договору оренди приміщення не пізніше одного місяця після дня закінчення строку його дії.

Відповідно до п. 10.2. договору чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря; ліквідації орендаря юридичної особи.

Вказаний договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений відбитками печаток останніх.

27.01.2020 року між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (орендодавець) та Управлінням Рівненської Єпархії Української Православної Церкви (орендар) було укладено додатковий договір до договору оренди № 2105 від 15.02.2017 року, за змістом п. 1 якого, пункти 1.1., 4.1. та розділ "Юридичні адреси та платіжні реквізити сторін" договору оренди 2105 від 15.02.2017 викладено у наступній редакції:

"1.1. Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 201,6 кв. м (надалі Майно), розташоване за адресою: м. Рівне, вул. Лермонтова, 3, яке перебуває на балансі Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради. Вартість майна, визначена відповідно до звіту про оцінку майна, складає 1 102 550,00 грн станом на 31.10.2019 року.

4.1. Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду майна, що є власністю територіальної громади міста Рівного (надалі - Методика розрахунку) і становить без ПДВ за місяць оренди 3 467,98 грн (розрахунок додається). Орендна плата перераховується на розрахунковий рахунок управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради: IBAN UA638201720355189001000044608." (том 1, а.с. 7).

Рішенням Рівненської міської ради №3244 від 10.04.2023 року "Про припинення права користування майном Рівненської міської територіальної громади", припинено право користування (оренда, позичка чи інше безоплатне користування) нерухомим майном Рівненської міської територіальної громади для релігійних організацій, зазначених у додатку до цього рішення (том 1, а.с. 11).

Згідно додатку до рішення Рівненської міської ради №3244 від 10.04.2023 року, до переліку релігійних організацій для яких припиняється право користування (оренда, позичка чи інше безоплатне користування) нерухомим майном Рівненської міської територіальної громади віднесено, зокрема, Управління Рівненської Єпархії Української Православної Церкви - адреса, за якою розташоване майно, що перебуває в користуванні: м. Рівне, вул. Казимира Любомирського, 3 (колишня вул. Лермонтова), площею 201,6 м2 (том 1, а.с. 12).

Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради листом №08-382 від 11.05.2023 року звернулося до Управління Рівненської Єпархії Української Православної Церкви, керуючись рішенням Рівненської міської ради від 10.04.2023 року № 3244 та п. 2 ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", з пропозицією припинити дію договору оренди шляхом оформлення угоди про припинення та передати орендодавцю (Управлінню комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради) майно згідно з актом прийому передачі (том 1, а.с. 6).

Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради листом №08-419/24 від 12.07.2024 року звернулося до Управління Рівненської Єпархії Української Православної Церкви в якому повторно запропонувало припинити договір оренди шляхом укладення угоди про припинення та передати нежитлові приміщення згідно з актом прийому передачі Управлінню комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (том 1, а.с. 8-9). До вказаного листа додано проєкт угоди про припинення договору оренди нежитлового приміщення від 15.02.2017 р. №2105 (зі змінами, внесеними додатковим договором від 27.01.2020; том 1, а.с. 10). При цьому, керуючись ч. 3 ст. 188 ГК України, позивач просив відповідача у двадцятиденний строк після одержання цієї пропозиції повідомити про результати її розгляду.

Управлінням Рівненської Єпархії Української Православної Церкви подано суду лист №551 від 29.07.2024 року "відповідь на лист пропозицію про припинення договору оренди приміщення" адресований Управлінню комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради в якому зазначено, що направлений проєкт угоди про припинення договору оренди нежитлового приміщення від 15.02.2017 р. № 2105 (зі змінами, внесеними додатковим договором від 27.01.2020) порушує вимоги Конституції України, Європейської Конвенції з прав людини, Постанови від 27.05.2022 року № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", Цивільного кодексу України, Закону України "Про органи місцевого самоврядування", та чинних правових актів, що регулюють відносини оренди і є неприйнятним (том 1, а.с. 45-46).

Рішенням Господарського суду Рівненської області у справі № 918/731/24 від 05.11.24 в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з ухваленим судом першої інстанції рішенням від 05.11.24р. у справі №918/731/24 Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 05 листопада 2024 та ухвалити нове, яким позов Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради до Управління Рівненської Єпархії Української Православної Церкви задоволити: розірвати договір оренди нежитлового приміщення № 2105 від 15 лютого 2017 року (із змінами), укладений між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та Управлінням Рівненської Єпархії Української Православної Церкви та зобов`язати Управління Рівненської Єпархії Української Православної Церкви звільнити нежитлові приміщення загальною площею 201,6 кв.м., що розташовані в м. Рівне на вул. Казимира Любомирського (колишня Лєрмонтова), 3 шляхом виселення та передати по акту прийому-передачі Управлінню комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради. Стягнути з Управління Рівненської Єпархії Української Православної Церкви на користь Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради судовий збір в розмірі 6 056 (шість тисяч п`ятдесят шість) грн. за подання позовної заяви та 9 084 (дев`ять тисяч вісімдесят чотири) грн. за подання апеляційної скарги.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором оренди, який підпадає під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Частиною 1 статті 283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 1 статті 763 ЦК України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (ст. 764 ЦК України).

Відповідно до ст. 284 ГК України, істотними умовами договору оренди є об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Оцінка об`єкта оренди здійснюється за відновною вартістю, крім об`єктів оренди державної та комунальної власності, оцінка яких здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря. Реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди. Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Щодо незгоди Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради з оскаржуваним судовим рішенням, колегія суддів апеляційної інстанції зауважує наступне.

Станом на дату укладення договору оренди від 15.02.2017 діяв Закон України "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-ХІІ від 10.04.1992 (у відповідній редакції; надалі ЗУ №2269-XII).

Відповідно до ст. 17 ЗУ №2269-XII, термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Відповідно до ст. 26 ЗУ №2269-XII, одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об`єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем. Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Пунктом 3.1. договору оренди нежитлового приміщення №2105 від 15.02.2017 року сторони погодили, що строк договору оренди встановлюється на два роки одинадцять місяців з 15 лютого 2017 року по 14 січня 2020 року.

Пунктом 3.2. договору сторони передбачили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором за умови згоди балансоутримувача. У разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка майна була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка майна.

Враховуючи положення вищезазначених норм закону та умов пункту 3.1., пункту 3.2. договору, договір оренди було пролонговано з 14.01.2020 року на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

В період дії договору, з 14.01.2020 року по 14.12.2022 року, набрала чинності нова редакція Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-IХ від 03.10.2019 року (надалі ЗУ №157-IX).

У пункті 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЗУ №157-IX зазначено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Таким чином, оскільки договір було пролонговано на період з 14.01.2020 року по 14.12.2022 року, а з 01.07.2020 року підлягають застосуванню норми ЗУ №157-IX від 03.10.2019 року, продовження договору мало відбуватися в порядку, встановленому в редакції цього закону.

Так, згідно з ч. 2 ст. 18 ЗУ №157-IX, без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 15 ЗУ №157-IX право на отримання в оренду державного та комунального майна без проведення аукціону мають, зокрема, релігійні організації для забезпечення проведення релігійних обрядів та церемоній.

Частиною 3 статті 18 ЗУ №157-IX визначено, що договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Договори, що продовжуються відповідно до частини другої цієї статті, продовжуються на тих самих умовах, на яких були укладені договори оренди, що продовжуються, з урахуванням вимог цього Закону та Порядку передачі майна в оренду. Орендна плата за договором, який може бути продовжений відповідно до частини другої цієї статті, встановлюється одним із таких способів: на рівні останньої місячної орендної плати, встановленої договором, що продовжується, якщо такий договір було укладено на аукціоні або конкурсі; на підставі застосування чинної на момент продовження договору орендної ставки до ринкової вартості об`єкта оренди, оцінка якого має бути здійснена на замовлення орендаря в порядку, визначеному цим Законом та Методикою розрахунку орендної плати, крім випадків, коли розмір такої орендної плати є нижчим за розмір орендної плати договору, що продовжується. У такому разі орендна плата встановлюється на рівні останньої місячної орендної плати, встановленої договором, що продовжується (ч. 7 ст. 18 ЗУ №157-IX).

Відповідно до пункту 134 "Порядку передачі в оренду державного та комунального майна", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 483 від 03.06.2020 року (далі - Порядок), продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону або без проведення аукціону в передбачених Законом випадках.

Згідно з абз. 1 п. 135 Порядку орендар, що має право продовжити договір оренди без проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Згідно з абз. 2 п. 135 Порядку, якщо орендар не подав заяву про продовження договору оренди у зазначений строк, то орендодавець не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомляє орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв`язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, та про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було подано у встановлені Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (у новій редакції) та Порядком строки відповідної заяви про продовження договору на новий строк.

Позивач, у свою чергу, не повідомив орендаря у відповідності до абз. 2 пункту 135 Порядку, тобто у строк до 14.11.2022 року, про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено.

Враховуючи відсутність заперечень орендодавця (повідомлення у відповідності до абз. 2 пункту 135 Порядку), надісланих у строк до 14.11.2022 року, відповідач як орендар, продовжив користуватись орендованим майном після 14.12.2022 року, маючи правомірні очікування щодо відсутності у орендодавця наміру припиняти дію договору.

Суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що суть поновлення договору оренди полягає у тому, що орендар продовжує користуватися орендованим майном після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує в його поновленні. Відсутність такого заперечення може мати прояв у "мовчазній згоді" і в такому випадку орендар у силу закону може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Застосування принципу "мовчазної згоди" при поновленні договору оренди фактично означає, що таке поновлення пов`язується не з волевиявленням сторін договору, а з сукупністю юридичних фактів, наведених у відповідних положеннях законодавства. Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами частини третьої статті 202 Цивільного кодексу України.

Також колегія суддів приймає до уваги правові позиції викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №921/163/19, в яких йдеться про те, що правове регулювання процедури продовження орендних правовідносин, наведене у статті 764 Цивільного кодексу України, спрямоване на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

З урахуванням вищезазначеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, що не заперечення орендодавцем у продовженні договірних відносин проявилось у "мовчазній згоді". Відтак дію договору оренди нежитлового приміщення №2105 від 15.02.2017 продовжено з 14.12.2022 року по 14.11.2025 року.

Водночас як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся до суду з позовом про дострокове розірвання договору оренди нежитлового приміщення №2105 від 15.02.2017 року та зобов`язання звільнити нежитлові приміщення шляхом виселення та передати по акту прийому передачі.

При цьому, як на підставу дострокового розірвання вказаного договору оренди позивач посилається на Рішення Рівненської міської ради №3244 від 10.04.2023 року "Про припинення права користування майном Рівненської міської територіальної громади".

Надаючи правову оцінку правомірності заявленої вимоги колегією суддів враховується, що згідно ст. 783 ЦК України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: 1) наймач володіє та/або користується річчю всупереч договору або призначенню речі; 2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у володіння та/або користування іншій особі; 3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; 4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов`язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Відповідно до ст. 291 ГК України, одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об`єкта оренди; ліквідації суб`єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об`єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Також п.п. 7.1.1. 7.1.4. п. 7.1. договору оренди сторонами врегульовано, що орендодавець має право: виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього договору або його розірвання у разі погіршення стану орендованого майна внаслідок невиконання або неналежного виконання умов цього договору. Контролювати наявність, стан, напрями та ефективність використання майна, переданого в оренду за цим договором. Здійснювати контроль за станом майна шляхом візуального обстеження зі складанням акта обстеження. Звернутися до господарського суду з позовом про дострокове розірвання договору оренди, якщо орендар: користується майном всупереч договору або призначення майна; без дозволу орендодавця передав майно іншій особі; своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження майна; навмисно чи через необережність погіршує стан приміщення; не приступив до проведення капітального ремонту майна; не виконує свої зобов`язання, передбачені договором. Орендодавець має право відмовитися від даного договору і вимагати повернення орендованого майна, якщо орендар не вносить плату за користування орендованим майном протягом трьох місяців підряд. У разі відмови орендодавця від даного договору, договір є розірваним з моменту одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору.

Згідно з п. 10.2. договору чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря; ліквідації орендаря юридичної особи.

Колегія суддів погоджується з позицією місцевого суду, що прийняте Рівненською міською радою рішення №3244 від 10.04.2023 року "Про припинення права користування майном Рівненської міської територіальної громади" не є тією підставою, яка в силу умов укладеного між сторонами договору дає право на дострокове його розірвання за ініціативою орендодавця у зв`язку з тим, що умовами договору сторони такої підстави не узгодили, а також сторони не узгодили права на односторонню дострокову відмову орендодавця від договору у разі прийняття рішення власником про небажання продовжувати договірні відносини з орендарем. Підстави ж дострокового розірвання договору, які перелічені в договорі за домовленістю сторін є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають. Також не є прийняте органом місцевого самоврядування рішення підставою для дострокового розірвання договору в силу диспозицій ст.ст. 783 ЦК України, 291 ГК України.

Колегією суддів приймається до уваги, що окремі підстави для розірвання договору закріпленні у ст.ст. 651, 652 ЦК України, які також зазначені позивачем як правові підстави позову, а саме у разі істотного порушення договору або істотної зміни обставини.

Так, у п.п. 8.6. 8.17. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 914/2649/17 викладено наступну правову позицію щодо застосування ст. 651 ЦК України:

"Підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 ЦК України і за загальним правилом, викладеним в частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Про зміну або розірвання договору в порядку частини першої статті 651 ЦК України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).

Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.

Так, за частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору у відповідності до пункту 2 частини першої статті 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до частини другої статті 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин...

Підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом є обставини, наведені у частині другій статті 651 ЦК України, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб`єктивних правах чи інтересах. Такі підстави та умови виникнення юридичного спору у правовідносинах є однаковими незалежно від їх суб`єктного складу (за участі фізичних чи юридичних осіб) та змісту правовідносин (цивільні чи господарські)".

З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, що позивачем не наведено матеріальної підстави для одностороннього розірвання договору в порядку передбаченому як нормами ЗУ "Про оренду державного та комунального майна", так і пунктами договору оренди нежитлового приміщення №2105 від 15.02.2017, що унеможливлює застосування приписів ст. 651 ЦК України.

Позивачем у апеляційній скарзі зосереджено увагу на не врахуванні місцевим господарським судом приписів ст. 652 ЦК України для розірвання договору.

Із огляду на зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне надати додатково правову оцінку щодо врахування/не врахування місцевим господарським судом положень ст. 652 ЦК України щодо правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі.

Так, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору. Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (ст. 652 ЦК України).

Так, у постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі №916/1592/22 висвітлено наступну правову позицію щодо застосування положень ст. 652 ЦК України:

"Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 наголошувала, що на стабільність договірних відносин можуть вплинути непередбачувані обставини, що виникають після укладення договору, істотно порушують баланс інтересів сторін і суттєво знижують для кожної з них очікуваний результат договору. Право змінити чи розірвати договір у разі істотної зміни обставин, які були визначальними на час його укладення, направлене на захист сторін договору від настання ще більш несприятливих наслідків, пов`язаних із подальшим його виконанням за існування обставин, що відповідають характеристикам, визначеним у статті 652 ЦК України.

За загальним правилом у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, його можна змінити чи розірвати за згодою сторін. Можливість такої зміни або розірвання може бути обмежена, коли інше передбачає договір або випливає із суті зобов`язання (абзац перший частини першої статті 652 ЦК України).

Припис абзацу другого частини першої статті 652 ЦК України встановлює критерій, за яким для зміни чи розірвання договору на підставі цієї статті обставини, якими, укладаючи його, керувалися сторони, мають змінитися настільки, що, якби останні могли це передбачити, то б узагалі не уклали договір чи уклали б його на інших умовах. За відсутності істотної зміни обставин, зокрема за незначної їх зміни або за виникнення труднощів у виконанні договору, які сторони могли розумно передбачити, на підставі статті 652 ЦК України договір не можна змінити ні за згодою сторін, ні за рішенням суду.

Стаття 652 ЦК України не містить дефініції переліку таких обставин, чи їх прикладів, вдаючися лише до їх характеризуючих ознак. Оскільки істотна зміна обставин є оціночною категорією, то щодо тлумачення змісту обставин як підстави для застосування статті 652 ЦК України, колегія суддів вдається також до аналізу змісту Принципів міжнародних комерційних контрактів (УНІДРУА), які розроблені для впорядкування питань, на яких не зосереджувалася увага законодавців.

Стаття 6.2.2 (Визначення ускладнення) принципів УНІДРУА визначає, як загальноприйняте, те положення, що ускладнення має місце тоді, коли виникають події, які істотно змінюють рівновагу договірних зобов`язань або у зв`язку зі зростанням вартості виконання, або у зв`язку зі зменшенням цінності виконання, яке отримує сторона, а також: a) події, що виникають чи стають відомими стороні, яка опинилась у невигідному становищі, після укладення договору; b) події, які до укладення договору не могли бути розумно враховані стороною, що опинилась у в невигідному становищі; c) події поза контролем сторони, що опинилась у невигідному становищі; та d) якщо ризик настання таких подій не припускався стороною, що опинилась у невигідному становищі.

За статтею 6.2.3 (Наслідки ускладнення) (1) У випадку ускладнення сторона, яка опинилась у невигідному становищі, має право звернутися з проханням про проведення переговорів щодо перегляду договору. Звернення має бути зроблено без невиправданої затримки і повинно містити обґрунтування, на яких воно базується. (2) Звернення щодо проведення переговорів про перегляд договору не дає саме по собі права стороні, що опинилась у невигідному становищі, притримати виконання. (3) У разі недосягнення згоди в розумний строк кожна зі сторін може звернутися до суду.

Назване визначення "ускладнень" принципів міжнародних комерційних контрактів, що практично може бути використано для тлумачення статті 652 ЦК України, відповідає як змісту наведеної статті, що пов`язує зміну обставин з ускладненням у виконанні сторонами договору, так і з наведеними вище висновками Великої Палати Верховного Суду.

Також істотним для визначення критерію застування статті 652 ЦК України є те, що у цій статті йдеться про дію, яка вчиняється на розсуд ініціюючої розірвання договору сторони та пов`язана з її волевиявленням на продовження, договірних правовідносин у попередньому вигляді, а чи їх зміну/припинення.

Колегія суддів зауважує, що в якості підстави розірвання договору та обставини, що істотно змінилася, суди взяли до уваги зміну законодавчого регулювання, а саме Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-IX, яким було заборонено передачу в оренду полігонів (тобто, про розсуд чи волевиявлення сторони договору не йдеться), не навівши водночас жодних законодавчих вказівок щодо припинення чи обов`язку приведення у відповідність з ним раніше укладених договорів оренди.

Водночас за приписами частини другої статті 4, статті 6 ЦК України, закон України є актом цивільного законодавства, відповідно до якого сторони можуть врегулювати свої відносини; за частиною другою статті 5 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Таким чином сама по собі зміна законодавства у сфері оренди державного майна, яка проявилася у запровадженні у 2019 році заборони на передачу в оренду полігонів, не має ознаки обставин у розумінні статті 652 ЦК України та не покладає на орендодавця додаткових обов`язків майнового характеру щодо об`єкта оренди, які б істотно змінили рівновагу договірних зобов`язань. Позивач не довів понесення ним додаткових витрат з підстав продовження дії договору."

Cуд апеляційної інстанції зауважує на тому, що закон пов`язує можливість розірвання договору не зі зміною обставини як такої ( в даному випадку прийняття власником рішення про небажання продовжувати орендні відносини), а з одночасною наявністю чотирьох умов, визначених ч.2 ст. 652 ЦК України, які і наділяють дану обставину статусом "істотна зміна".

Однак як у апеляційній скарзі апелянтом, так і представником апелянта у судовому засіданні недоведено наявності одночасно чотирьох умов, які передбачені диспозицією ст. 652 ЦК України, а саме, що 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Частиною 3 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Оцінивши в сукупності докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі є безпідставними та документально необґрунтованими, а тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення.

На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 272, 273, 275, 276, 277, 278, 279, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради на рішення Господарського суду Рівненської області від 05.11.2024 у справі №918/731/24 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст.ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу №918/731/24 повернути до Господарського суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений "04" лютого 2025 р.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Павлюк І.Ю.