Рішення

від 28.01.2025 по справі 130/2571/23

ЖМЕРИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/130/50/2025

130/2571/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2025 р. м. Жмеринка

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Заярного А.М.,

з участю секретаря судових засідань Мухи Р.П.,

представника позивача Куцького А.В.,

представника відповідача Барішевського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт»</a>, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротал» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

УСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року представник позивача звернуся до суду з цим позовом, в якому просив усунути перешкоди позивачу у користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою площею 4,1451 га, кадастровий номер 0521084500:04:002:0064 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, шляхом повернення вказаної земельної ділянки від Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт»</a>, право оренди за яким зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; стягнути з відповідача суму судових витрат.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ ПОЗИВАЧА.

Згідно позовної заяви, позивачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 2-1161 належить земельна ділянка, площею 401451 га, кадастровий номер 0521084500:04:002:0064 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області.

19.05.2015 позивачем було укладено договір оренди землі з ТОВ «Агротал» щодо належної йому земельної ділянки терміном на 7 років. Однак, як стало відомо позивачу фактично обробленням його земельної ділянки займається ТОВ «Поділля Агропродукт». Користується земельною ділянкою відповідач на підставі додаткової угоди б/н від 25.06.2018 про заміну сторони та внесення змін до договору оренди землі б/н від 26.07.2015, проте жодних договорів щодо передачі ТОВ «Поділля Агропродукт» в оренду земельної ділянки позивач не укладав, згоду на обробіток земельної ділянки не надавав.

11.07.2023 позивач отримав Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, відповідно до даного реєстру вбачається, що право оренди належної позивачу земельної ділянки зареєстровано за ТОВ «Поділля Агропродукт», підставою реєстрації вказаного речового права стали договір оренди землі б/н від 15.09.2015 та додаткова угода б/н від 25.06.2018, згідно з якою термін дії договору оренди продовжений до 25.06.2025, з правом пролонгації та правом передачі земельної ділянки в піднайм (суборенду). Однак позивач додаткової угоди б/н від 25.06.2018 з ТОВ «Поділля Агропродукт» не підписував, а також не бажав продовжувати договір з ТОВ «Агротал».

Представник позивача вказав, що підпис позивача у додатковій угоді є підробленим, що зроблено з метою незаконного використання належної позивачу земельної ділянки понад строк встановлений первинним договори з ТОВ «Агротал».

Оскільки позивач не підписував вищевказаної угоди, тобто не виявляв волю до вчинення даного договору, така угода є не укладеною, таким чином між позивачем та відповідачем відсутні правові відносини і земельна ділянка позивача безпідставно перебуває у фактичному користуванні відповідача, чим порушено право позивача на користування майном, а тому земельна ділянка має бути повернена власнику.

ПОЯСНЕННЯ СТОРІН, НАДАНІ В СУДОВОМУ ЗАСІДАННІ.

28.01.2025 в судовому засіданні представник позивача Куцький А.В. позовні вимоги, викладені в позовній заяві підтримав повністю та просив їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві. Додатково вказав, що дізнавшись у 2023 про факт продовження дії договору оренди від 15.09.2015 позивач не мав можливості звернутись до відповідача з вимогою про розірвання даного договору у зв`язку з Законом, який забороняв розірвання договору оренди у зв`язку з оголошеним в Україні воєнним станом. Крім того, дійсно позивач отримував від відповідача орендну плату, проте даний факт не є доказом укладення та чинності правочину.

Представник відповідача Барішевський О.В. в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову з підстав того, що позивачем протягом 2018-2024 отримувалась виплачена йому орендна плата, а тому відповідно до позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 25.09.2024 договір оренди вважається укладеним та чинним, а поведінка позивача свідчить про його недобросовісність.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ, ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ.

21.09.2023 ухвалою судді позовна заява прийнята до розгляду. Призначено підготовче засідання на 14.11.2023.

07.11.2023 від представника позивача до суду надійшла заява про витребування доказів.

14.11.2023 ухвалою суду клопотання представника позивача задоволено, витребувано вказані в клопотання докази. Підготовче засідання відкладено на 09.01.2024.

24.11.2023 з управління ЦНАП надійшли витребувані судом документи.

08.01.2024 від представника відповідача до суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

09.01.2024 ухвалою суду у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі відмолено. Підготовче засідання відкладено на 15.02.2024. До ТОВ «Агротал» застосовано заходи процесуального примусу у вигляді штрафу.

14.02.2024 та 15.02.2024 до суду від ТОВ «Агротал» надійшли витребувані судом докази.

15.02.2024 від представника позивача до суду надійшло клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

15.02.2024 підготовче засідання відкладено на 20.03.2025.

20.03.2024 від представника позивача надійшли заперечення щодо клопотання представника відповідача в частині доручення проведення експертизи експертам Івано Франківського НДЕКЦ МЗС України. Також від представника позивача надійшло клопотання про витребування в ТОВ «Агротал» оригіналу письмового доказу.

20.03.2024 клопотання представника позивача задоволено, витребувано у ТОВ «Агротал» докази. Підготовче засідання відкладено на 09.05.2024.

12.04.2024 надійшли витребувані судом докази.

09.05.2024 ухвалою суду у справі призначена почеркознавча експертиза. На час проведення експертизи провадження у справі зупинено.

25.07.2024 надійшов висновок експерта.

29.07.2024 провадження у справі поновлено. Справа призначена до розгляду на 16.10.2024.

16.10.2024 підготовче провадження закрито. Справа призначена до розгляду по суті на 05.12.2024.

04.12.2024 від представника відповідача надійшло клопотання про встановлення додаткового строку для подання доказів, у задоволенні якої було відмовлено (із занесення до протоколу судового засідання).

27.01.2025 від представника відповідача до суду надійшла заява про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

05.12.2024 розгляд справи відкладено на 28.01.2025.

Представник третьої особи ТОВ «Агротал» належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явився без повідомлення причин.

Суд, на підставі п. 1 ч.3 ст. 223 ЦПК України, розглянув справу у відсутність представника третьої особи.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом Жмеринської районної державної нотаріальної контори Вінницької області Компанієць Л.І. являється спадкоємцем майна ОСОБА_3 . Спадщина, на яку видано свідоцтво складається з земельної ділянки, площею 4,1451 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області (а.с.6).

Як вбачається з копії Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, власником земельної ділянки з кадастровим номером 0521084500:04:002:0064 являється ОСОБА_2 . Відповідно до рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 11846724 від 01.11.2015, за ТОВ «Поділля Агропродукт» зареєстроване право оренди на спірну земельну ділянку. Право оренди зареєстровано на підставі договору оренди землі №б/н від 15.09.2015 та додаткової угода №б/н від 25.06.2018, згідно з якою термін дії договору оренди продовжений до 25.06.2025, з правом пролонгації та правом передачі земельної ділянки в піднайм (суборенду) (а.с.7-8).

Відповідно до копії та оригіналу договору оренди землі №б/н від 15.09.2015, витребуваних судом у відповідача, між ОСОБА_2 та ТОВ «Агротал» було укладено договір оренди землі, відповідно до якого в користування ТОВ «Агоротал» була передана земельна ділянка загальною площею 4,1451 га, кадастровий номер: 0521084500:04:002:0064. Строк дії договору сім років з дати підписання (а.с.56-57; 81-82).

Суд звертає увагу, що в оригіналі договору оренди землі (81-82) не озброєним оком видно, що в дату укладення договору були внесенні виправлення.

Відповідно до копії Додаткової угоди №б/н від 25.06.2018 про заміну сторони та внесення змін до договору оренди землі №б/н від 27.06.2015, витребуваної судом у ЦНАП, яка укладена між ОСОБА_2 та ТОВ «Агротал», новий орендар ТОВ «Поділля Агропродукт», сторони домовилися про внесення змін до договору оренди землі №б/н від 27.06.2015 про зміну сторони та внесення змін до Договору оренди, кадастровий номер земельної ділянки 0521084500:04:002:0064, площею 4,1451 га, відповідно до якої зі згоди орендодавця орендар передає, а новий орендар приймає на себе права та обов`язки сторони, передбачені в Договорі оренди. Також даною угодою передбачено продовження строку дії договору оренди на 7 років. В додатковій угоді наявний підпис ОСОБА_2 (а.с.32).

Відповідно до оригіналу Додаткової угоди №б/н від 25.06.2018 про зміну сторони та внесення змін до Договору оренди землі б/н від 15.09.2015, витребуваної судом у відповідача, яка укладена між ОСОБА_2 та ТОВ «Агротал», новий орендар ТОВ «Поділля Агропродукт», сторони домовилися внесення зміни до договору оренди землі №б/н від 15.09.2015, кадастровий номер земельної ділянки 0521084500:04:002:0064, площею 4,1451 га, зі згоди орендодавця орендар передає, а новий орендар приймає на себе права та обов`язки сторони, передбачені в Договорі оренди. Також даною угодою передбачено продовження строку дії договору оренди на 7 років. В додатковій угоді наявний підпис ОСОБА_2 (а.с.62).

Суд звертає увагу, що у додаткових угодах (а.с.32 та 62) різний за формою виклад тексту, хоч стосуються однієї земельної ділянки, однак різних договорів оренди.

За твердженням позивача, що не оспорювалось відповідачем, договір оренди з ТОВ «Агротал», він укладав лише один.

На підставі ухвали суду експертом Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Лілією Сімчук проведено судову почеркознавчу експертизи у даній цивільній справі та 19.07.2024 виготовлено висновок за результатами проведення експертизи №1990/24-21, відповідно до якого підпис у додатковій угоді №1 від 25.06.2018 про заміну сторони та внесення змін до Договору оренди землі б/н від 15.09.2015, укладений між ОСОБА_2 , ТОВ «Агротал» та ТОВ «Поділля Агропродукт» - виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою (т. 2 а.с.118-122).

ДОКАЗИ НЕ ПРИЙНЯТІ СУДОМ.

На підтвердження своїх доводів, щодо отримання позивачем орендної плати представником відповідача було надано копію довідки про доходи ОСОБА_2 та копії платіжних інструкцій, відповідно до яких ОСОБА_2 виплачувалась орендна плата за період з 2018 по 2024 включно у готівковій формі та відповідачем нараховано та утримано податки на виплачену ОСОБА_2 орендну плату (а.с.143-151). Факт отримання коштів за оренду земельної валянки представником позивача в судовому засіданні не заперечував, проте дані докази судом не були прийняті у зв`язку з пропуском строку на їх подання.

МОТИВИ СУДУ. НОРМИ ПРАВА ЗАСТОВАНІ СУДОМ.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 41 Конституції України, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року відповідно до закону № 175/97-ЕР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону, за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі статтею 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, має право безпосередньо звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оренду землі» (далі Закон) відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Частиною першою статті 4 Закону встановлено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Відповідно до статей 13, 14 Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. А за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі», істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Іншими словами, у тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Зазначена позиція відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним в Постанові від 19.08.2020 року по справі № 358/815/17.

Отже, власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним додаткової угоди до договору оренди землі у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсності змісту правовідносин, які склалися у зв`язку з фактичним використанням земельної ділянки.

Згідно зі статтею 17 Закону, об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння. Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння.

Статтею 387 ЦК України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 125/702/17 (провадження № 61-48842св18) зазначено, що реєстрація неукладеного сторонами договору оренди порушує права та законні інтереси орендодавця на розпорядження власністю - земельною ділянкою. Отже, реєстрація права оренди за орендарем на вказану земельну ділянку, коли договір оренди орендодавець фактично не підписувала (правочин є неукладеним), не відповідає вимогам закону.

Так, у пункті 7.35 Постанови Великої палати Верховного суду від 16 червня 2020 року (справа 145/2047/16-ц) зазначено, що власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Верховний суд у своїй Постанові від 5 вересня 2019 року по справі №638/2304/17 вказав на те, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних, або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

У Постанові Великої Палати Верховного суду від 4 липня 2018 року, справа №653/1096/16-ц, йдеться про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

На підставі положень статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14- 499цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала: «Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок» (пункт пункті 7.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року справі № 145/2047/16-й (провадження № 14- 499цс19).

Згідно з преамбулою Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», цей Закон регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21, пункт 98) зазначено, що у практиці Великої Палати закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (такий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц і в подальшому повторювався у практиці Верховного Суду). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто, державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13) та інші).

Отже, державна реєстрація права оренди відповідача на належну позивачу земельну ділянку - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття ним права оренди. У справі, яка розглядається, встановлено, що реєстрація права оренди відповідача є не достовірною, оскільки судом встановлено, що позивач спірну додаткову угоду не підписував, відповідно належна йому земельна ділянка наразі не за його волею перебуває у небажаного користувача (відповідача), яку він бажає повернути.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від по справі № 204/8017/17 від 27 листопада 2024 року вказала, що основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення - зовнішньої об`єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину. Відсутність підпису (чи його підроблення) сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення свідчить про неукладеність такого правочину. Тобто, йдеться не про дефект волевиявлення сторони, а про його цілковиту відсутність. Таким чином, неукладеність договору у зв`язку з недотриманням встановленої для нього законом обов`язкової письмової форми, зокрема, й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину будь-якого волевиявлення на його укладення, тобто якщо особа фактично не є учасником договірних правовідносин, про що, зокрема, може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису). Відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв`язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову [про витребування майна з чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України)], без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами).

ВИСНОВКИ СУДУ, ЗРОБЛЕНІ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЯДУ СПРАВИ.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Згідно з частинами 5 та 6 статті 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

В ході розгляду справи було встановлено, і дана обставинна не заперечується позивачем, що відповідач сплачував позивачу орендну плату протягом 2018-2024 років, і відповідач посилається на це, як на волевиявлення сторін договору оренди, спрямоване на виконання умов договору, тобто відповідач фактом отримання орендної плати не заперечував щодо продовження дії договору оренди земельної ділянки.

При цьому доводи відповідача про фактичне виконання сторонами умов спірного договору та недобросовісність поведінки орендодавця, який отримував орендну плату, а відтак не існує порушень прав позивача, на підставі яких можна витребувати земельну ділянку з начебто законного володіння ТОВ «Поділля Агропродукт», не заслуговують на увагу з наступних підстав.

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-31595св18).

Ураховуючи встановлені судом обставини, суд доходить висновку, що факт отримання ОСОБА_2 плати за користування належною йому земельною ділянкою не свідчить про укладеність та чинність договору оренди з відповідачем, а лише підтверджує його згоду на оплатне користування відповідачем його земельною ділянкою та отримання за це відповідної плати без визначення інших істотних умов договору. Тому, за умов не підписання позивачем Додаткової угоди №б/н від 25.06.2018 про зміну сторони та внесення змін до Договору оренди №б/н від 15.09.2015, відсутні підстави стверджувати, що між сторонами було погоджено усі істотні умови договору оренди земельної ділянки, а отримання плати саме за користування земельною ділянкою при не укладенні додаткової угоди не свідчить про схвалення орендодавцем умов договору оренди в цілому, однак підтверджує безпідставність користування цим майном відповідачем.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного суду від 10.07.2024 року у справі № 671/2139/21, у справі № 676/2254/21 від 29.11.2024 та у справі № 742/3162/22 від 30.09.2024.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_2 . Додаткової угоди № б/н від 25.06.2018 з ТОВ Агротал» та ТОВ «Поділля Агропродукт» не підписував, відповідно не узгодження умови договору оренди землі та продовження його дії з новим орендарем, а тому його вимога про повернення належної йому земельної ділянки від Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт»</a>, є цілком законною та підлягає задоволенню.

ВИСНОВКИ СУДУ ЩОДО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ.

З врахуванням задоволення позову на підставі ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача: сплачена позивачем сума судового збору 1073 грн (а.с.5), витрат за проведення експертизи в розмірі 7572,80 грн (а.с.114) та витрат за надання правничої допомоги в розмірі 16800 грн (а.с.156).

Згідно ч. 2-6 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

ЄСПЛ у рішенні від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим, а у рішенні від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» звернув увагу на те, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, представник відповідача звернувся до суду із письмовими запереченнями проти суми судових витрат на правову допомогу заявлених позивачем, вважаючи що такі витрати не є співмірними зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт. З урахуванням наведеного, просив зменшити суму витрат на правову допомогу до 4000 грн.

Дослідивши матеріали справи в сукупності із наданими позивачем доказами, а саме договором про надання правової допомоги від 21.08.2023, актом виконаних робіт, розрахунком суми гонорару за правничу допомогу, квитанцією прибуткового касового ордеру та копію платіжної інструкції (а.с.156-158), суд приходить до висновку, що позивач дійсно поніс витрати на правову допомогу в сумі 16800 грн, розмір яких є справедливим та співмірним з складністю справи та обсягом наданих послуг та виконаних робіт. Більше того, представник позивача провів більше часу у судових засіданнях, а ніж вказав у своєму розрахунку.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3-13, 19, 76-81, 89, 259, 263-265, 274 ЦПК України, Суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Усунути перешкоди ОСОБА_2 у користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою площею 4,1451 га, кадастровий номер 0521084500:04:002:0064 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, шляхом повернення вказаної земельної ділянки від Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт»</a>, право оренди за яким зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт»</a> на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 25445 (двадцять п`ять тисяч чотириста сорок п`ять) грн 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи: ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ,РНОКПП: НОМЕР_1 );

Товариство з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт»</a> (місцезнаходження: 23130, Вінницька область, Жмеринський район, селище Браїлів, вул. Заводська, буд. 7, ЄДРПОУ: 41104967);

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротал» (місцезнаходження: 23130, Вінницька область, Жмеринський район, селище Браїлів, вул. Заводська, буд. 7, ЄДРПОУ: 30468531).

Суддя Андрій ЗАЯРНИЙ

Дата складання повного судового рішення 05.02.2025