Постанова

від 29.04.2025 по справі 130/2571/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 130/2571/23

Провадження № 22-ц/801/873/2025

Категорія: 21

Головуючий у суді 1-ї інстанції Заярний А. М.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2025 рокуСправа № 130/2571/23м. Вінниця

Вінницький апеляційнийсудускладі колегіїсуддівсудової палатизрозгляду цивільнихсправ: головуючого судді Міхасішина І.В.,

суддів : Матківської М.В., Стадника І.М.

за участю секретаря судового засідання: Кахно О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу № 130/2571/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротал» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

за апеляційноюскаргою представника відповідача Товариства зобмеженоювідповідальністю«ПоділляАгропродукт» на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 28 січня 2025 року, ухвалене у складі судді Заярного А. М., -

встановив:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернуся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротал» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, в якому просив усунути перешкоди позивачу у користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою площею 4,1451 га, кадастровий номер 0521084500:04:002:0064 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, шляхом повернення вказаної земельної ділянки від Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», право оренди за яким зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; стягнути з відповідача суму судових витрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 2-1161 належить земельна ділянка, площею 401451 га, кадастровий номер 0521084500:04:002:0064 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області.

19.05.2015 позивачем було укладено договір оренди землі з ТОВ «Агротал» щодо належної йому земельної ділянки терміном на 7 років. Однак, як стало відомо позивачу фактично обробленням його земельної ділянки займається ТОВ «Поділля Агропродукт». Користується земельною ділянкою відповідач на підставі додаткової угоди б/н від 25.06.2018 про заміну сторони та внесення змін до договору оренди землі б/н від 26.07.2015, проте жодних договорів щодо передачі ТОВ «Поділля Агропродукт» в оренду земельної ділянки позивач не укладав, згоду на обробіток земельної ділянки не надавав.

11.07.2023 позивач отримав Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, відповідно до даного реєстру вбачається, що право оренди належної позивачу земельної ділянки зареєстровано за ТОВ «Поділля Агропродукт», підставою реєстрації вказаного речового права стали договір оренди землі б/н від 15.09.2015 та додаткова угода б/н від 25.06.2018, згідно з якою термін дії договору оренди продовжений до 25.06.2025, з правом пролонгації та правом передачі земельної ділянки в піднайм (суборенду). Однак позивач додаткової угоди б/н від 25.06.2018 з ТОВ «Поділля Агропродукт» не підписував, а також не бажав продовжувати договір з ТОВ «Агротал».

В позові заначено, що підпис позивача у додатковій угоді є підробленим, що зроблено з метою незаконного використання належної позивачу земельної ділянки понад строк встановлений первинним договори з ТОВ «Агротал».

Оскільки позивач не підписував вищевказаної угоди, тобто не виявляв волю до вчинення даного договору, така угода є не укладеною, таким чином між позивачем та відповідачем відсутні правові відносини і земельна ділянка позивача безпідставно перебуває у фактичному користуванні відповідача, чим порушено право позивача на користування майном, а тому земельна ділянка має бути повернена власнику.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 28 січня 2025 року позов задоволено.

Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою площею 4,1451 га, кадастровий номер 0521084500:04:002:0064 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, шляхом повернення вказаної земельної ділянки від Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», право оренди за яким зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 25445 (двадцять п`ять тисяч чотириста сорок п`ять) грн 80 коп.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що заявлені вимоги є обґрунтованими, а обраний позивач спосіб захисту є ефективним.

В апеляційній скарзі відповідач Товариство зобмеженоювідповідальністю«ПоділляАгропродукт»просить рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 28 січня 2025 року скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав просив суд її задовольнити.

Представник позивача Куцький А.В. в судовому засіданні заперечував щодо задоволення апеляційної скарги просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшла висновку про задоволення скарги з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, Постанова ВС КЦС від 29 червня 2023 року справа № 487/4873/20 провадження № 61-13351св22).

Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал (частина друга статті 258 ЦПК України).

04 грудня 2024 року на адресу Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області надійшла заява від представника відповідача ТОВ «Поділля Агропродукт» про встановлення додаткового строку для подання доказів та долучення до матеріалів справи відомостей на виплату готівки позивачу, платіжні інструкції з 2018 року по 2024 рік та довідку від 03 грудня 2024 року, що в свою чергу підтверджує фактичне виконання сторонами оспорюваного договору.

05 грудня 2024 року у задоволенні вище зазначеної заяви було відмовлено (із занесенням до протоколу судового засідання).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 258 ЦПК України судовими рішеннями є, серед іншого, ухвали.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої та восьмої статті 259 ЦПК України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Ухвали суду, постановлені окремим документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи.

Ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до протоколу судового засідання.(постанова ВС КЦС від 23 вересня 2020 року у справі № 756/12128/15-ц провадження № 61-4486св19)

Зміст протокольної ухвали суду має відповідати вимогам статті 260 ЦПК України.

Проте, ухвала суду першої інстанції про відмову представнику відповідача у поновленні строку на подання доказів від 05 грудня 2024 року не містить мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи таку ухвалу. Що унеможливлює її перевірку на предмет законності і обґрунтованості такої відмови.

Надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя та є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини: від 28 жовтня 1998 року у справі «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», від 13 січня 2000 року у справі «МірагальЕсколано та інші проти Іспанії», від 08 березня 2017 року у справі «ТОВ «Фріда» проти України»).

Згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Надто суворе тлумачення судом процесуальних норм позбавляє позивача, або інших учасників справи права доступу до суду, що згідно з прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Незважаючи на свою ухвалу про відмову у поновленні строку на подання доказів, суд першої інстанції досліджував та оцінював ці докази при ухвалені оскаржуваного судового рішення і саме ці процесуальні дії на переконання апеляційного суду є такими, що сприяють правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя, а тому при апеляційному перегляді оскаржуваного судового рішення у цій справі, зазначені докази також можуть бути досліджені та оцінені апеляційним судом.

Фактичні обставини справи

Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом Жмеринської районної державної нотаріальної контори Вінницької області Компанієць Л.І. являється спадкоємцем майна ОСОБА_3 . Спадщина, на яку видано свідоцтво складається з земельної ділянки, площею 4,1451 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області (а.с.6).

Як вбачається з копії Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, власником земельної ділянки з кадастровим номером 0521084500:04:002:0064 являється ОСОБА_1 . Відповідно до рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 11846724 від 01.11.2015, за ТОВ «Поділля Агропродукт» зареєстроване право оренди на спірну земельну ділянку. Право оренди зареєстровано на підставі договору оренди землі №б/н від 15.09.2015 та додаткової угода №б/н від 25.06.2018, згідно з якою термін дії договору оренди продовжений до 25.06.2025, з правом пролонгації та правом передачі земельної ділянки в піднайм (суборенду) (а.с.7-8).

Відповідно до копії та оригіналу договору оренди землі №б/н від 15.09.2015, витребуваних судом у відповідача, між ОСОБА_1 та ТОВ «Агротал» було укладено договір оренди землі, відповідно до якого в користування ТОВ «Агоротал» була передана земельна ділянка загальною площею 4,1451 га, кадастровий номер: 0521084500:04:002:0064. Строк дії договору сім років з дати підписання (а.с.56-57; 81-82).

Відповідно до копії Додаткової угоди №б/н від 25.06.2018 про заміну сторони та внесення змін до договору оренди землі №б/н від 27.06.2015, витребуваної судом у ЦНАП, яка укладена між ОСОБА_1 та ТОВ «Агротал», новий орендар ТОВ «Поділля Агропродукт», сторони домовилися про внесення змін до договору оренди землі №б/н від 27.06.2015 про зміну сторони та внесення змін до Договору оренди, кадастровий номер земельної ділянки 0521084500:04:002:0064, площею 4,1451 га, відповідно до якої зі згоди орендодавця орендар передає, а новий орендар приймає на себе права та обов`язки сторони, передбачені в Договорі оренди. Також даною угодою передбачено продовження строку дії договору оренди на 7 років. В додатковій угоді наявний підпис ОСОБА_1 (а.с.32).

Відповідно до оригіналу Додаткової угоди №б/н від 25.06.2018 про зміну сторони та внесення змін до Договору оренди землі б/н від 15.09.2015, витребуваної судом у відповідача, яка укладена між ОСОБА_1 та ТОВ «Агротал», новий орендар ТОВ «Поділля Агропродукт», сторони домовилися внесення зміни до договору оренди землі №б/н від 15.09.2015, кадастровий номер земельної ділянки 0521084500:04:002:0064, площею 4,1451 га, зі згоди орендодавця орендар передає, а новий орендар приймає на себе права та обов`язки сторони, передбачені в Договорі оренди. Також даною угодою передбачено продовження строку дії договору оренди на 7 років. В додатковій угоді наявний підпис ОСОБА_1 .

Суд звертає увагу, що у додаткових угодах різний за формою виклад тексту, хоч стосуються однієї земельної ділянки, однак різних договорів оренди.

За твердженням позивача, що не оспорювалось відповідачем, договір оренди з ТОВ «Агротал», він укладав лише один.

На підставі ухвали суду експертом Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Лілією Сімчук проведено судову почеркознавчу експертизи у даній цивільній справі та 19.07.2024 виготовлено висновок за результатами проведення експертизи №1990/24-21, відповідно до якого підпис у додатковій угоді №1 від 25.06.2018 про заміну сторони та внесення змін до Договору оренди землі б/н від 15.09.2015, укладений між ОСОБА_1 , ТОВ «Агротал» та ТОВ «Поділля Агропродукт» - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

На підтвердження своїх доводів, щодо отримання позивачем орендної плати представником відповідача було надано копію довідки про доходи ОСОБА_1 та копії платіжних інструкцій, відповідно до яких ОСОБА_1 виплачувалась орендна плата за період з 2018 по 2024 включно у готівковій формі та відповідачем нараховано та утримано податки на виплачену ОСОБА_1 орендну плату (а.с.143-151).

Факт отримання коштів за оренду земельної валянки представником позивача в судовому засіданні не заперечував.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд та застосовані норми права

Згідно з частиною першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Статтею 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом статті 207 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В силу частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як передбачено частиною першою статті 638 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних відносин), договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень частини першої статті 640 ЦК України слідує, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Частиною першою статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

За змістом частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Порядок укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначається Законом України від 6 жовтня 1998 року №161-ХІV «Про оренду землі» (далі - Закон №161-ХІV).

В силу статті 13 Закону №161-ХІV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону №161-ХІV договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови(стаття 15 Закону №161-ХІV).

Статтями 125 і 126 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон №1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Із положень частини першої статті 4, частини першої статті 5 Закону №1952-ІV слідує, що державній реєстрації прав підлягає право оренди земельної ділянки.

Згідно з частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що правочином є вольова дія учасників цивільних відносин, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Указані цивільно-правові результатимають бути досягнуті внаслідок правомірних дій суб`єктів цивільного права.

У двосторонньому правочині волевиявлення сторін повинно бути взаємним (зустрічним) і спрямованим на досягнення спільної мети. Такі правочини називаються договорами.

Цивільне законодавство встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину, зокрема зміст правочину має бути зафіксований у документі, підписаному сторонами. Отже, підпис є невід`ємним елементом (реквізитом) письмової форми договору, наявність підпису підтверджує наміри таволевиявлення сторін, а також забезпечує їх ідентифікацію.

Договір є укладеним, якщо сторони з дотриманням установленої законом форми досягли згоди (домовленості) щодо всіх істотних умов договору.

Право оренди це один із видів речового права на чуже майно, в тому числі наземельну ділянку, яке складається з права тимчасового володіння та користування майном. Відносини, пов`язані з орендою землі, здійснюються надоговірних засадах.

За своєю правовою природою договір оренди землі є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої орендодавець зобов`язується передати орендареві земельну ділянку у строкове володіння та користування, а орендар, у свою чергу, зобов`язується використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням для особистої мети та вносити орендодавцеві плату за землю (орендну плату).

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

За загальним правилом договір оренди землі є укладеним з моменту, коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов, а саме з моменту підписання ними договору. Разом із тим, якщо інше не передбачено умовами договору, цей договір набирає чинності з часу державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц сформульовано правовий висновок про те, що підпис єневід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, атакож забезпечувати їх ідентифікацію. Якщо сторони не досягли згоди з істотних умов договору оренди землі, то такий договір є неукладеним, тобто такий, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Водночас у постанові від 26 жовтня 2022 року (справа №227/3760/19-ц) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому вінрозглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чиоспорюваним з інших підстав.

Тобто суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном ісплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним таможе бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) несуперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від16червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який неукладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 і Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 дійшли висновку про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами.

Щодо вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Положення цього конституційного принципу кореспондуються із нормами статей 319, 321 ЦК України, згідно яких власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках івпорядку, встановлених законом.

Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

За змістом частини першої статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як передбачено статтею 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, ізапобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

В силу пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність віднесені до основних засад цивільного законодавства.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Право власності це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону та на власний розсуд. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Власник може вимагати усунення будь-яких порушень свого права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Таке право забезпечується йому за допомогою негаторного позову.

Негаторний позов це позадоговірна вимога власника, що володіє річчю, до третьої особи про усунення перешкод у здійсненні правомочностей користування і розпоряджання майном.

Право на звернення до суду гарантується чинним законодавством і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Цивільні відносини ґрунтуються на засадах розумності, добросовісності та справедливості, тобто дії учасників цих відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів інших суб`єктів цивільного права. Такі дії не можуть порушувати права та завдавати шкоди іншим особам.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінка, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див. постанову від 25 травня 2021 року у справі №461/9578/15-ц).

У свою чергу Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року в подібній справі №390/34/17, висловив правову позицію щодо недобросовісності дій орендодавця при оспоренні належно вчиненого правочину та заборони суперечливої поведінки з його боку. При цьому Верховний Суд виходив з того, що дії позивача, який уклав додаткову угоду додоговору оренди землі, а згодом пред`явив позов про визнання договору оренди землі неукладеним, суперечать його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісними.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, що переглядається в апеляційному порядку, позивач ОСОБА_1 наполягав, що не підписував оспорювану додаткову угоду № 1 від 25.06.2018 року про заміну сторони та внесення змін до Договору оренди землі № б/н від 15.09.2015 року, на підставі якого ТОВ «Поділля Агропродукт» користується його земельною ділянкою, площею 4,1451 га, кадастровий номер 0521084500:04:002:0064, із цільовим призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, що підтверджує висновок судової почеркознавчої експертизи № 1990/24-21 складений 19 липня 2024 року судовим експертом Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Лілією Сімчук.

Відповідно до вказаного висновку підпис у додатковій угоді №1 від 25.06.2018 про заміну сторони та внесення змін до Договору оренди землі б/н від 15.09.2015, укладений між ОСОБА_1 , ТОВ «Агротал» та ТОВ «Поділля Агропродукт» - виконаний не Компанійцем Л.І., а іншою особою.

Водночас, як встановлено судом першої та апеляційної інстанції та не спростовано матеріалами справи і самим позивачем ОСОБА_1 те, що він отримував орендну плату за користування земельною ділянкою, площею 4,1451 га, кадастровий номер 0521084500:04:002:0064, із цільовим призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, що передбачена оспорюваною додатковою угодою № б/н про зміну сторони та внесення змін до договору оренди землі № б/н від 15.09.2015 року.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

У постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 567/1437/19 (провадження № 61-18670св21) Верховний Суд погодився з судами попередніх інстанцій у цій справі про відмову у задоволенні позову про визнання договорів оренди землі недійсними, у тому числі, з тих підстав, що орендар користувався спірними земельними ділянками і виконував свої зобов`язання за договором в частині сплати орендної плати.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що дії позивача ОСОБА_1 , який не оспорює фактів отримання ним орендної плати за 2018-2024 роки, водночас стверджуючи, що договір між сторонами є неукладеним та просить усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення, є недобросовісними.

Отже, хоча позивач не підписував додаткової угоди №б/н від 25.06.2018 про заміну сторони та внесення змін до Договору оренди землі б/н від 15.09.2015, однак отримуючи орендну плату висловив волевиявлення на продовження договірних відносин сторін, а тому правові підстави у ТОВ «Поділля Агропродукт» на використання його земельної ділянки були.

Висновок за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини першої та другої статті 376 ЦПК України підставами дляскасування судовогорішення повністюабо частковота ухваленнянового рішенняу відповіднійчастині абозміни судовогорішення є: неповнез`ясування обставин,що маютьзначення длясправи; недоведеністьобставин,що маютьзначення длясправи,які судпершої інстанціївизнав встановленими; невідповідністьвисновків,викладених урішенні судупершої інстанції,обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

При вирішені справи суд першої інстанції у порушення норм процесуального права неповно з`ясував обставин, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та висновків які не відповідають обставинам справи.

За викладених обставин оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового про відмову у позові.

Керуючись статтями 141; 367;374;376;381;382;384 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив :

Апеляційну скаргу Товариства зобмеженоювідповідальністю«ПоділляАгропродукт» задовольнити.

Рішення Жмеринського міськрайонногосуду Вінницькоїобласті від28січня 2025рокускасувати і ухвалити нове.

Відмовити в задоволені позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротал» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий: І.В. Міхасішин

Судді: М.В. Матківська

І.М. Стадник