Ухвала

від 30.01.2025 по справі 701/174/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/821/63/25 Справа № 701/174/20 Категорія: ч. 2 ст. 286 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

секретаря судового засідланняОСОБА_5 за участі: прокурораОСОБА_6

особи щодо якої вирішується

питання про застосування

примусових заходів медичного характеру ОСОБА_7

представника ОСОБА_7 -захисника ОСОБА_8

представника цивільних відповідачів ОСОБА_9

в режимі відеоконференції:

потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11

представника потерпілих ОСОБА_12

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси матеріали кримінального провадження № 12019250000000146 за апеляційними скаргами потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , представника цивільних відповідачів ОСОБА_14 , ОСОБА_15 адвоката ОСОБА_9 на ухвалу Маньківського районного суду Черкаської області від 04 серпня 2023 року, якою щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Єригіно, Городоцького району, Вітебської області, Російської Федерації, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, одруженого, пенсіонера, раніше не судимого, -

застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді примусового лікування у психіатричній лікарні із звичайним режимом нагляду.

В задоволенні клопотання потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_16 про повернення кримінального провадження № 12019250000000146 від 01.06.2019 щодо застосування до ОСОБА_7 примусових заходів медичного характеру прокурору для проведення досудового розслідування в загальному порядку відмовлено.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_14 на користь:

- ОСОБА_17 , 29007,85 грн. матеріальної шкоди, 150000 грн. моральної шкоди та 78705 грн. витрат на правничу допомогу адвокатів;

- ОСОБА_11 150000 грн. моральної шкоди;

- ОСОБА_18 150000 грн. моральної шкоди.

В решті позовних вимог відмовлено.

Вирішена доля речових доказів відповідно до ст. 100 КПК України, -

в с т а н о в и л а :

26.02.2020 до Маньківського районного суду Черкаської області надійшло клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_7 у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.06.2019, близько 09-00 години водій ОСОБА_7 , керуючи автомобілем «Renault Кengoo» реєстраційний номер НОМЕР_1 в порушення вимог п. 2.9 б) Правил дорожнього руху достовірно знаючи, що він має захворювання у вигляді атеросклеротичної дискуляторної енцефалопатії 2-3 ст., помірних когнітивних порушень (початкові прояви судинної деменції), епілептифорний синдром з генералізованими судомними нападами, які відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи № 04-01/41 від 11.12.2019 року можуть призвести до втрати свідомості та являються протипоказанням до керування транспортними засобами, тобто перебуваючи в хворобливому стані, в порушення п. 1.3 «Положення про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів» затвердженого Наказом міністерства охорони здоров`я України № 65/80 від 31.01.2013 року, маючи вік від 56 до 75 років (включно) не проходив періодичний медичний огляд один раз на 3 роки. В подальшому ОСОБА_7 , в порушення п.п. 31.4.1 а) Правил дорожнього руху, керуючи автомобілем експлуатація якого заборонена у зв`язку з тим, що товщина передніх гальмівних дисків не відповідає вимогам підприємства-виробника, а також в порушення вимог 2.3.6), 12.1, 12.4 та 1.10 термін «узбіччя») Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, рухаючись на спуск з перевищенням дозволеної швидкості у населених пунктах, по вул. Райдужна, смт. Маньківка, Черкаської області, зі сторони с. Попівка, Маньківського району, Черкаської області у напрямку вул. Набережна, смт. Маньківка, Черкаської області, враховуючи свій хворобливий стан, який міг призвести до втрати свідомості, не урахував дорожньої обстановки під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням вказаного транспортного засобу, з`їхав з проїзної частини на праве узбіччя по напрямку свого руху де допустив наїзд на пішохода ОСОБА_19 , яка рухалась по узбіччу в попутному напрямку та в подальшому вчинив наїзд на бетонну огорожу.

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_19 , згідно з висновком судово-медичної експертизи № 05-7-02/190 від 22.10.2019, отримала тілесні у вигляді відкритої черепно-мозкової травми з ушкодженням кісток склепіння основи та лицевого черепа з забоєм розмізченням речовини головного мозку, переломів грудного відділу хребта з ушкодженнями спинного мозку, закритої травми грудної клітки з множинними двосторонніми переломами ребер та перелому грудини, закритої травми органів черевної порожнини з розривами тканин печінки та гемоперітонеумом, рвано-скальпованої рани попереку, сідниць та промежини з переломами кісток тазу, закритого перелому правого та лівого плеча від яких померла на місці події.

Порушення правил безпеки дорожнього руху водієм автомобіля «Renault Кengoo» реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_7 , а саме вимог пунктів 2.9 б), 2.3.6), 12.1, 12.4 та 1.10 термін «узбіччя») Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, та п. 1.3 «Положення про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів» затвердженого Наказом міністерства охорони здоров`я України № 65/80 від 31.01.2013 року відповідно до висновку експерта №4/617 від 13.11.2019, знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді спричинення смерті потерпілій ОСОБА_19 .

Районний суд прийшов до висновку, що ОСОБА_7 вчинив суспільно небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого.

Посилаючись на те, що встановлені судом обставини вчинення суспільно небезпечного діяння ОСОБА_7 підтверджуються належними та допустимими доказами, які були досліджені безпосередньо під час судового розгляду, та оскільки останній відповідно до висновків судово-психіатричної експертизи № 121 від 18.11.2022 на момент вчинення інкримінованого йому діяння переніс тимчасовий хворобливий розлад психічної діяльності у вигляді генералізованого судомного нападу, внаслідок якого він не міг у той період часу усвідомлювати свої дії або керувати ними. У ОСОБА_7 виявлений психічний розлад у вигляді помірного порушення пізнавальної функції органічного генезису (F06.7), судомний синдром в анамнезі. На теперішній час ОСОБА_7 не може повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді примусового лікування у психіатричній лікарні із звичайним режимом нагляду.

Ухвалою Маньківського районного суду Черкаської області від 04.08.2023 клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру задоволено та застосовано щодо ОСОБА_7 примусові заходи медичного характеру у вигляді примусового лікування у психіатричній лікарні із звичайним режимом нагляду.

Ухвалою колегії суддів від 30.01.2025 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 на ухвалу Маньківського районного суду Черкаської області від 04 серпня 2023 року про застосування примусових заходів медичного характеру стосовно ОСОБА_7 у зв`язку з відмовою потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 від апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі представник цивільних відповідачів адвокат ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_14 просив ухвалу суду скасувати в частині розглянутого цивільного позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що ОСОБА_14 позовні вимоги не визнала, не визнає своєї провини та доведеність належними доказами факт її обізнаності про психічний розлад та обмеження чоловіка до ДТП.

Позивачем на підтвердження понесених витрат не було долучено належних та допустимих доказів витрат.

Наявні у справі довідки від 03.06.2019 на суму 9100 грн., 10.06.2019 на суму 1900 грн., довідка від 10.07.2019 на суму 3450 грн. про вартість поминальних обідів не є належним доказам та не відповідають вимогам щодо підтвердження оплати наданих послуг. Фіскальні документи, чек або платіжна квитанція, що підтверджують сплату понесених витрат відсутні.

На момент ДТП водій ОСОБА_7 мав страховий поліс, укладений з ПрАТ «СК`САЛАМАНДРА». Про існування Страховика потерпілі не могли не знати. До справи повинна була бути залучена страхова компанія як відповідач або співвідповідач.

При задоволенні моральної шкоди, в загальному розмірі 450000 грн. суд не дотримався вимог розумності та справедливості.

Крім того відповідно до фактичних обставин встановлено, що потерпілі не звертались до страховика з позовними вимогами про відшкодування шкоди, завданої злочином та страхова компанія не здійснювала виплати потерпілим. За даних обставин неможливо визначити розмір шкоди, що підлягає стягненню з відповідача, яка має бути різниця між фактичним розміром завданої шкоди та сумою страхового відшкодування.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу не було надано до позовних заяв позивачів необхідного пакету документів. З наданих документів неможливо встановити які послуги надавалися, який був витрачений час та на яку загальну суму. Не надані докази реального виконання адвокатами правової допомоги.

Заслухавши суддю-доповідача, думку представника цивільного відповідача ОСОБА_9 , який підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив її задовольнити, потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , та їх представника ОСОБА_12 , які заперечили проти апеляційної скарги представника відповідача адвоката ОСОБА_9 , думку прокурора ОСОБА_6 , який заперечив проти апеляційної скарги та просив залишити без змін ухвалу суду першої інстанції, ОСОБА_7 і його захисника ОСОБА_20 , які підтримали апеляційну скаргу, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги представника цивільного відповідача ОСОБА_14 - адвоката ОСОБА_9 , колегія судів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

Згідно ст.370 КПК України ухвала суду повинна бути законною і обґрунтованою, ґрунтуватись на всебічному, повному, об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з дотриманням вимог кримінального і кримінального процесуального закону.

Ці вимоги закону місцевим судом дотримано не в повному обсязі.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_7 суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.2 ст.286 КК України відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються наведеними в ухвалі доказами, які судом першої інстанції досліджені всебічно, повно і об`єктивно, які не оспорюються в апеляційній скарзі представника цивільного відповідача адвоката ОСОБА_9 , а тому колегія суддів не проводить їх детальний аналіз і відповідно до вимог ст.404 КПК України перевіряє ухвалу лише в межах апеляційної скарги.

Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення суспільно-небезпечного діяння, які могли б істотно вплинути на висновки суду, перевіркою матеріалів справи не виявлено.

Разом з тим, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги представника відповідача адвоката ОСОБА_9 в суді апеляційної інстанції про допущення місцевим судом істотних порушень вимог процесуального закону під час вирішення цивільного позову внаслідок незалучення страхової компанії під час розгляду цивільного позову з наступних підстав.

За змістом приписів ст.ст.55, 124 Конституції України права і свободи людини та громадянина захищаються судом; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.

У ч.2 ст.127 КПК України визначено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

На підставі ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Під час вирішення цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а також визначити порядок її відшкодування.

Однак, місцевий суд зазначених вище вимог закону не дотримався.

Як убачається з матеріалів справи, під час провадження в суді першої інстанції потерпілі ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , з метою відшкодування майнової та моральної шкоди, а також відшкодування витрат на правничу допомогу адвокатів заподіяної потерпілим унаслідок вчинення ОСОБА_7 суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, звернулись зі спільним цивільним позовом до ОСОБА_7 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 про стягнення з них матеріальної та моральної шкоди та витрат на правничу допомогу адвокатів.

Зі змісту оскаржуваної ухвали встановлено, що суд застосовуючи до ОСОБА_7 заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом, оскільки він вчинив суспільно небезпечне діяння, пов`язане зі спричиненням смерті іншій особі і за своїм станом та характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить небезпеку для суспільства, зазначив, що відсутні підстави для задоволення цивільних позовів потерпілих до ОСОБА_7 , так як він є фізичною особою, яка в момент завдання шкоди не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, та при цьому прийняв рішення про часткове задоволення цивільних позовів до ОСОБА_14 дружини ОСОБА_7 , при цьому зазначив, що цивільні позови потерпілих до ОСОБА_15 не підлягають до задоволення, оскільки останній не проживав разом з ОСОБА_7 , однак, з вказаним висновком суду колегія суду не погоджується.

За загальним правилом ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

Відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Статтею 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що в разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю (в тому числі, моральну шкоду), майну третьої особи.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц(провадження№14-176цс 18) у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.

Відповідно до ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок із виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених ст.37) чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст.3 Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження та встановлено апеляційним судом, автомобіль яким керував ОСОБА_7 у день вчинення ним суспільно-небезпечного діяння, належить ОСОБА_15 , та був застрахований ПРаТ «СК» «САЛАМАНДРА», що підтверджується страховим полісом №АО/3428259.

Усупереч викладеному вище, місцевий суд проігнорував ту обставину, що на момент вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.2 ст.286 КК України ОСОБА_7 , цивільно-правову відповідальність власника транспортного засобу «Renault Кengoo» ОСОБА_15 було застраховано в ПрАТ «СК» «САЛАМАНДРА», та був чинним поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, місцевий суд не залучив, дану страхову компанію до розгляду провадження як співвідповідача, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про стягнення матеріальної, моральної шкоди і витрат на правничу допомогу адвокатів виключно з ОСОБА_14 .

Щодо витрат на правничу допомогу адвокатів, колегія суддів зазначає, що статтею ст.118 КПК України визначено види процесуальних витрат у кримінальному провадженні, до яких, в тому числі, віднесено витрати на правову допомогу.

За змістом ч. 2 ст.120 КПК України витрати, пов`язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача, відповідача, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, відповідач.

У разі ухвалення обвинувального вироку, відповідно до ст. 124 КПК України, суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Згідно вимог ч.5 ст.177 ЦПК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких грунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Однак, як встановлено колегією суддів, на підтвердження понесення витрат на правову допомогу не було надано до позовних заяв позивачів необхідного пакету документів. З наявних документів не можливо встановити які послуги надавались, який був витрачений час та на яку загальну суму. Не надані докази реального виконання адвокатами правової допомоги.

Крім того, позивачем не виконані вимоги ст.134, ч.3 ст.137 ЦПК України.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції.

За таких обставин, колегія суддів вважає, належним чином немотивовано рішення суду в частині стягнення витрат з ОСОБА_14 на правничу допомогу.

Виходячи із наданих доказів, є необгрунтованими вимоги щодо стягнення на правничу допомогу у заявленому та задоволеному розмірі, який, не є співмірним наданими адвокатом послугами.

Водночас суд першої інстанції вирішуючи питання про часткове задоволення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_17 , ОСОБА_11 , ОСОБА_18 взагалі не мотивував дане питання.

Відповідно до роз`яснень п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.1990 року із змінами і доповненнями «Про виконання судами України законодавства і ППВСУ з питань судового розгляду справ і постановлення вироку», необхідно мотивувати у вироку вирішення цивільного позову в кримінальній справі, керуючись відповідними нормами ЦПК України, роз`ясненнями ПВСУ №3 від 31.03.1989 року.

Згідно п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 31.03.1989 року із змінами і доповненнями «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна», суд має навести у вироку мотиви прийнятого рішення про задоволення чи відхилення цивільного позову, якими доказами це підтверджується, а також навести відповідні розрахунки сум, що підлягають стягненню, вказати матеріальний закон, на підставі якого вирішено цивільний позов.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вказані вимоги КПК України та Пленуму Верховного Суду України при постановлені вироку в частині розв`язання цивільного позову не виконані, оскільки у даному вироку взагалі не вказані мотиви задоволення цивільних позовів потерпілих, не вказані докази якими підтверджується сума задоволеного позову, не наведені розрахунки з приводу того чому саме в такому розмірі задоволено позов та не вказано з яких міркувань при цьому виходив суд. Таким чином, оскаржувана ухвала у частині вирішенні цивільного позову не відповідає вимогам законності й обгрунтованості, через це в зазначеній частині підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Під час нового розгляду необхідно врахувати наведене вище, ретельно перевірити доводи учасників судового провадження з приводу вирішення цивільного спору, провести судовий розгляд відповідно до положень процесуального закону, за наслідком якого ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.

Отже, апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Керуючись ст. 404-405, 407, 419, 503 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника цивільного відповідача ОСОБА_14 - адвоката ОСОБА_9 - задовольнити частково.

Ухвалу Маньківського районного суду Черкаської області від 04 серпня 2023 року щодо ОСОБА_7 скасувати в частині стягнення витрат на правову допомогу, вирішення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_17 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 та призначити в цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства в іншому складі суду.

В решті ухвалу Маньківського районного суду Черкаської області від 04 серпня 2023 року стосовно ОСОБА_7 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає в частині скасування та призначення нового судового розгляду, а в решті ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в порядку ст. 426 КПК України з дня проголошення рішення.

Головуючий суддя

Судді -