Ухвала

від 04.02.2025 по справі 140/26/25

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення позову без розгляду

04 лютого 2025 року ЛуцькСправа № 140/26/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Андрусенко О. О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (далі Департамент, відповідач) про визнання дій протиправними щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.10.2017 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення листопад 2015 року; зобов`язання провести нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.10.2017 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення листопад 2015 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі- Порядок №44); зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації за період з 01.01.2016 по 31.10.2017 за весь час затримки - відповідно до Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19.10.2000 № 2050-III (далі Закон № 2050-III) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі Порядок №159).

Ухвалою суду від 08.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

15.01.2025 відповідач подав відзив на позовну заяву, а також заяву про залишення позову без розгляду. Вказана заява обґрунтована тим, що позивач ОСОБА_1 наказом Департаменту від 30.09.2022 № 352 о/с, на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2022 у справі № 140/2625/18, якою скасовано наказ Департаменту від 06.07.2021 № 203 о/с По особовому складу та відповідно до пункту 6 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) частини 1 статті 77 Закону України Про Національну поліцію, звільнений зі служби в поліції з 30.09.2022. При цьому у вересні-жовтні 2022 року позивачу було нараховано та виплачено грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, грошове забезпечення за певні періоди роботи, індексацію за період з 07.09.2022 по 30.09.2022, грошову компенсацію за невикористану щорічну чергову оплачувану відпустку, відтак позивач був обізнаний про нараховане та виплачене грошового забезпечення при звільненні вже у жовтні 2022 року. Вказане свідчить про те, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду, встановлений як частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), так і статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України). Також наголосив на тому, що позивач раніше вже звертався з аналогічним адміністративним позовом до суду (справа №140/5527/24), тому даний позов також підлягає залишенню без розгляду з такої підстави.

Позивач подав відповідь на відзив, в якій, серед іншого, також зазначив, що оскільки на момент його звільнення (вересень 2022 року згідно наказу від 30.09.2022 №352 о/с), частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, тому потрібно застосовувати редакцію вказаної статті, чинну на момент проходження ним служби.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач підтримав заявлене клопотання та просив позов залишити без розгляду.

Ухвалою суду від 31.01.2025 позовну заяву на підставі частини тринадцятої статті 171 КАС України було залишено без руху, встановлено позивачу п`ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання (надіслання) до суду заяви про поновлення строку звернення до суду, у якій вказати підстави для поновлення строку, додати докази поважності причин його пропуску.

03.02.2025 позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою суду від 04.02.2025 продовжено розгляд справи.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов необхідно залишити без розгляду з таких мотивів та підстав.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Втім положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували строк звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.

Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-ІХ (далі Закон №2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідно до нової редакціїстатті 234 КЗпП Україниу разі пропуску з поважних причин строків, установленихстаттею 233цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Між тим відповідно до пункту 1 глави ХІХ Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відмінений карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211, термін якого неодноразово продовжувався.

Це має означати, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину. Тобто, якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов`язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення продовжувався на строк дії карантину.

Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 28.08.2024 у справі №580/9690/23, від 04.10.2024 у справі №200/1643/24, від 10.10.2024 у справі №200/5937/23, від 29.01.2025 у справі №500/6880/23.

Згідно з долученим до матеріалів справи витягом з наказу директора Департаменту від 30.09.2022 №352 о/с позивач вважається звільненим зі служби в поліції з 30.09.2022 (а.с.65). До заяви про залишення позову без розгляду відповідач також долучив довідку від 06.06.2024 №161 про здійснення остаточного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 та платіжні доручення від 27.09.2022 №1408, від 28.09.2022 №1508, від 07.10.2022 №1586, з яких вбачається, що з позивачем в кінці вересня-на початку жовтня 2022 року проведено розрахунок при звільненні (а.с. 66-69).

Суд зазначає, що у випадках звільнення поліцейського зі служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби.

Отже, звільнення позивача зі служби в поліції з 30.09.2022 мало місце у період дії редакції частини другої статті 233 КЗпП України, яка обмежувала строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці тримісячним строком.

Тримісячний строк для звернення позивача до суду із цим позовом був продовжений на період дії карантину та завершився 30.06.2023.

Із цим позовом позивач звернувся до суду 03.01.2025 (позовна заява подана через підсистему Електронний суд), тобто із значним пропуском тримісячного строку, визначеного частиною другою статті 233 КЗпП України.

Суд зазначає, що заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинна містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. У заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

03.02.2025 позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначив, що фактично його було звільнено зі служби в поліції з 31.08.2018 за пунктом 6 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» відповідно до наказу Департаменту від 28.08.2018 №145 о/с. У свою чергу, наказ Департаменту від 30.09.2022 №352 о/с, на який посилається відповідач у заяві про залишення позову без розгляду, стосується скасування наказу Департаменту від 06.07.2021 № 203 о/с (про скасування наказу про звільнення від 28.08.2018 №145 о/с та поновлення на службі на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02.05.2019 винесеного у справі №140/2625/18 та постанови Верховного суду від 18.06.2021 у цій справі) та винесений на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2022 у справі №140/2625/18. Відтак зміст наказу Департаменту від 30.09.2022 №352 о/с вказує лише на те, що чинність наказу Департаменту від 06.07.2021 № 203 о/с про поновлення його на службі припиняється з дати його видання, а відносини, що були укладені відповідно до цього наказу, вважаються такими, що не відбулися. Оскільки на момент його звільнення, а саме серпень 2018 року згідно наказу Департаменту від 28.08.2018 № 145 о/с, частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, тому потрібно застосовувати редакцію частини другої вказаної статті, чинну на момент проходження ним служби. В той же час, позивач також послався на введення з 24.02.2022 на території України воєнного стану, що не дало йому можливості повноцінно реалізувати свої процесуальні права та є поважною причиною для поновлення строку звернення до суду. Також вказав, шо лише у грудні 2023 року його знайомий повідомив, що йому не нараховували та не виплачували індексацію грошового забезпечення за період з 2016 по 2017 роки. У зв`язку з цим позивач у січні 2024 звернувся до Департаменту з відповідними запитами про надання інформації, а у травні 2024 року звернувся до суду з позовом до Департаменту про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.10.2017 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення саме листопад 2015 року (справа №140/5527/24), однак під час розгляду цієї справи він подав клопотання про зміну позовних вимог. При цьому, під час розгляду цієї справи №140/5527/24 судом досліджувалось питання про дотримання позивачем строку звернення до суду, а в подальшому рішенням суду першої інстанції позовні вимоги було задоволено, однак судом апеляційної інстанції скасовано дане рішення та роз`яснено, що саме листопад 2015 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення. З урахуванням наведеного позивач зазначив, що дізнавшись про те, що має право на виплату відповідно до чинного законодавства на індексацію грошового забезпечення у найкоротші строки подав цей позов до суду.

З цього приводу суд зазначає наступне.

З комп`ютерної програми Діловодство спеціалізованого суду слідує, що ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до Департаменту про визнання протиправним та скасування наказу від 31.08.2018 про звільнення зі служби, поновлення на посаді заступника начальника - начальника відділу моніторингу та зонального контролю Волинського управління Департаменту з 31.08.2018, зобов`язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн (справа №140/2625/18). Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 02.05.2019 у справі №140/2625/18 позовні вимоги задоволено частково, зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту від 28.08.2018 №145 о/с в частині звільнення полковника поліції ОСОБА_1 заступника начальника управління начальника відділу моніторингу та загального контролю Волинського управління з 31.08.2018, поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління начальника відділу моніторингу та загального контролю Волинського управління з 01.09.2018; стягнуто з Департаменту на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу; рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення грошового забезпечення за один місяць звернуто до негайного виконання.

Позивач до заяви від 03.02.2025 долучив наказ Департаменту від 06.07.2021 №203 о/с, з якого вбачається, що на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02.05.2019 та постанови Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №140/2625/18 скасовано на наказ Департаменту від 28.08.2018 №145 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції, поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління начальника відділу моніторингу та загального контролю Волинського управління з 01.09.2018.

Однак в подальшому, на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2022 саме у справі №140/2625/18 Департаментом прийнято наказ від 30.09.2022 №352 о/с, згідно з яким наказ Департаменту від 06.07.2021 №203 о/с «По особовому складу» скасовано, а ОСОБА_1 , заступника начальника управління начальника відділу моніторингу та загального контролю Волинського управління, вважати звільненим зі служби за пунктом 6 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) частини 1 статті 77 Закону України Про Національну поліцію відповідно до наказу Департаменту від 28.08.2018 №145 о/с, із 30.09.2022 (а.с.65). При цьому, як зазначалось вище, в кінці вересня-на початку жовтня 2022 року з позивачем проведено розрахунок при звільненні, в тому числі виплачено грошове забезпечення за попередні періоди, про що свідчить довідка Департаменту від 06.06.2024 №161 та платіжні доручення від 27.09.2022 №1408, від 28.09.2022 №1508, від 07.10.2022 №1586 (а.с. 66-69).

Отже, правовідносини позивача з Департаментом припинились саме з 30.09.2022, що засвідчено наказом від 30.09.2022 №352 о/с, а не з 31.08.2018 згідно наказу Департаменту від 28.08.2018 №145 о/с - як помилково вважає позивач.

Суд також зазначає, що з комп`ютерної програми Діловодство спеціалізованого суду встановлено, що не заперечує і сам позивач, 23.05.2024 останній звернувся до суду з позовом до Департаменту, в якому просив, зокрема, визнати бездіяльність протиправною та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.10.2017 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення саме листопад 2015 року (справа № 140/5527/24). Під час розгляду справи № 140/5527/24 позивач особисто подав клопотання (зареєстроване за вх.№38761/24 від 21.08.2024) про зміну позовних вимог, в якій фактично змінив лише місяць для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення на січень 2008 року. Та у справі №140/5527/24 суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції приймали судові рішення з урахуванням змінених позивачем позовних вимог (право позивача на індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.10.2017 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року).

Вказане свідчить про те, що позивач, звертаючись у травні 2024 року до суду із позовом у справі №140/5527/24, вже був обізнаний про порушення його прав на отримання індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.10.2017 із застосуванням базового місяця саме листопад 2015 року. Більше того, позивач до позовної заяви долучив також лист відповідача від 19.02.2024 №2204-2024, яким його фактично було повідомлено, що базовим місяцем для проведення індексації грошового забезпечення поліцейським є саме листопад 2015 року (місяць створення Департаменту та введення в дію постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції), а також про невиплату індексації за період з 01.01.2016 по 31.10.2017.

При цьому суд зазначає, що дата отримання позивачем листа Департаменту від 19.02.2024 №2204-2024 про розмір нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, у відповідь на його заяву, не може слугувати відправною точкою для обчислення строку звернення із спірними вимогами, вона лише вказує на час, коли позивач почав вчиняти дії з метою реалізації свого права. Так само прийняття Восьмим апеляційним адміністративним судом постанови від 17.10.2024 у справі №140/5527/24, згідно якої встановлено, що саме листопад 2015 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача, не змінює момент, з якого позивач дізнався про порушення своїх прав. У свою чергу, подання позивачем у справі №140/5527/24 заяви про зміну позовних вимог (стосувалася виключно встановлення базового місяця для розрахунку індексації січень 2008 року) свідчить про обрання ним способу захисту порушеного права на його власний розсуд та з його власної волі. Також суд відхиляє посилання позивача на те, що під час розгляду справи №140/5527/24 судом досліджувалось питання про дотримання позивачем строку звернення до суду, позаяк позивач звернувся до суду з новим позовом, та при розгляді якого суд зобов`язаний перевірити дотримання позивачем строку звернення до суду, враховуючи докази, обставини та позицію Верховного Суду станом на нову дату звернення до суду.

З приводу посилань позивача на введення на території України воєнного стану як на підставу пропущення строку звернення до суду, то Верховний Суд неодноразово наголошував, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Заява про поновлення строку звернення до суду не містить таких обставин.

Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

Крім того, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно доРішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

У заяві від 03.02.2025 про поновлення строку звернення до суду не наведено обставин, які об`єктивно перешкодили позивачу своєчасно звернутися до суду з цим позовом. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що несвоєчасне звернення з цим позовом було обумовлено поважними причинами.

Відповідно до частини третьоїстатті 123 КАС Україниякщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Пунктом 8 частини першоїстатті 240 КАС Україниустановлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертоюстатті 123 цього Кодексу.

Враховуючи те, що позивач звернувся до суду з цим позовом після закінчення тримісячного строку, визначеного частиною другою статті 233 КЗпП України, а вказані у заяві від 03.02.2025 підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду судом визнані неповажними, при цьому, належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку позивачем не надано, тому суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду необхідно відмовити, а заяву відповідача про залишення позову без розгляду задовольнити та даний позов залишити без розгляду на підставі частини третьої статті123, пункту 8 частини першої статті240 КАС України.

Керуючись статтею122, частиною третьою статті123, пунктом 8 частини першої статті240, статтями248,256 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду відмовити.

Заяву Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про залишення позову без розгляду задовольнити.

Позов ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя О. О. Андрусенко