Постанова

від 05.02.2025 по справі 754/1031/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 754/1031/24

Апеляційне провадження №22-ц/824/951/2025

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2025 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 11 квітня 2024 року у справі за позовом Київського пансіонату ветеранів праці до ОСОБА_1 , третя особа: Управління (Центр) надання адміністративних послуг Деснянської РДА в м. Києві про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням шляхом зняття особи із зареєстрованого місця проживання,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2024 року до Деснянського районного суду м. Києва надійшла позовна заява Київського пансіонату ветеранів праці до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням шляхом зняття особи із зареєстрованого місця проживання.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 24 січня 2024 року відкрито провадження у даній справі.

04.02.2024 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» направив до Деснянського районного суду м. Києва зустрічну позовну заяву, в якій просив суд у зв`язку із нанесенням йому тяжких тілесних ушкоджень витребувати матеріали його медичної картки з КНП «Психіатрія»; призначити судово-медичну експертизу про наслідки побиття: результати нанесених травм на нижні та передні кінцівки, голові. Викликати в якості свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , наряд патрульної поліції Деснянського РУ ГУ МВС України, спеціалізовану бригаду швидкої медичної допомоги; визнати дії адміністрації КПВП протиправними та злочинними; скасувати рішення адміністрації КПВП та Департаменту соціальної політики від 27.05.2022 року по незаконному виселенню, переміщенню з КПВП до Ново-Білецького ПНІЧ; поновити його законні права мешканця КПВП як ветерана праці, інваліда 2 гр.; у зв`язку з нанесенням моральної шкоди, порушення честі та гідності, ділової репутації, призначити від КПВП компенсацію у розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

29.02.2024 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» направив до суду заяву про об`єднання в одне провадження вимог за зустрічним позовом з первісним позовом.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 11 квітня 2024 року у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

При постановленні ухвали суд першої інстанції керувався положеннями частин 1, 2 ст. 193 ЦПК України, виходячи із того, що такі позови не є взаємопов`язані єдиним предметом, а тому не можуть розглядатися в одному провадженні, та застосував наслідки, передбачені ч. 3 ст. 194 цього Кодексу.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції щодо відмови у прийнятті зустрічного позову, ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для прийняття до провадження зустрічного позову та об`єднання в одне провадження з первісним позовом.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначив, що заявлені вимоги позивачем в первісному позові підлягають розгляду в порядку різного судочинства: цивільного та адміністративного, що відповідно до вимог ст. 20 ЦПК України не може бути об`єднано в одне провадження. Зазначає, що ОСОБА_1 не отримував право на користування житловим приміщенням у Київському пансіонаті ветеранів праці та на підставі виданої Департаментом соціальної політики КМДА путівки № 44 від 30.09.2014 року, як ветеран праці та інвалід 2 групи, отримав право на отримання соціальних послуг та право на проживання у соціально-медичній установі на постійній основі, тому вважає, що суд може розглядати питання про позбавлення права на отримання соціальних послуг та скасування путівки, і з цих підстав - зняття з реєстрації. Стверджує, що вимоги позивача є незаконними і недоведеними, та які спростовуються рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23.04.2021 року та постановою Київського апеляційного суду від 05.10.2022 року (справа № 758/2814/22).

За наявності цих обставин, апелянт зазначив, що звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому навів мотиви відсутності своєї вини. При цьому вважає, що ухвала суду першої інстанції порушує його права та є незаконною, оскільки зустрічний позов взаємопов`язаний з первісним позовом та мають один предмет позову і спільний їх розгляд є доцільним.

Станом на день розгляду справи відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Згідно положень ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду даної категорії розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне:

Суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, виходив насамперед з того, що обидва позови не пов`язані єдиним предметом, та можливе задоволення зустрічного позову не може виключити повністю задоволення первісного позову, відтак зустрічний позов не підлягає прийняттю до сумісного розгляду з первісним позовом.

Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мельник проти України" ("Melnyk v. Ukraine" заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року).

Виходячи з приписів ст. 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом. Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону.

Згідно ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1, 2 та 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 193 ЦПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Отже, цивільне процесуальне законодавство гарантує відповідачеві право на захист від пред`явленого позову шляхом подання зустрічного позову. Водночас право на пред`явлення зустрічної позовної заяви не є абсолютним, подаючи зустрічну позовну заяву заявник повинен дотримуватись вимог ЦПК України щодо її подання.

Зустрічний позов дозволяє розглянути в одному процесі вимоги обох сторін, що дає можливість заощадити час і сприяє більш швидкому захисту їхніх прав та інтересів, а також запобігає можливості винесення суперечливих і взаємовиключних судових рішень у цивільній справі.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільно-процесуального законодавства при розгляді справ в суді першої інстанції» від 12.06.2009 N 2, судам слід мати на увазі, що оскільки від належного вирішення питання про прийняття зустрічного позову, позову третьої особи із самостійними вимогами та об`єднання і роз`єднання позовів залежить своєчасний і правильний розгляд заявлених вимог, то ці процесуальні дії необхідно провадити у точній відповідності з правилами, встановленими ЦПК України.

У даній справі предметом первісного позову є визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням шляхом зняття особи із зареєстрованого місця проживання, натомість у зустрічному позові відповідач ставить питання про визнання дій адміністрації КПВП щодо направлення його та поміщення до психоневрологічного закладу протиправними та злочинними, скасування рішення адміністрації позивача з даного приводу, ініціювання кримінальних проваджень у зв`язку з цим та відшкодування завданої такими діями моральної шкоди. За таких умов висновки суду першої інстанції про те, що розгляд зустрічної позовної заяви спільно з первісним позовом не є доцільним, є вірними та такими, що відповідають як нормам матеріального, так і нормам процесуального права.

Окремо апеляційний суд звертає увагу на те, що чинним процесуальним законом не передбачено процедури відмови у прийнятті зустрічної позовної заяви.

У відповідності до положень ч. 2 ст. 194 ЦПК України до зустрічної позовної заяви, поданої з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу. Частиною 3 ст. 194 ЦПК України передбачено, що зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику; копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи.

Вищевказані правові норми передбачають в якості наслідків порушення процедури та порядку подання зустрічного позову, його повернення заявнику, а не відмову у його прийнятті. В той же час ухвала від 11 квітня 2024 року за своєю суттю є ухвалою про повернення такої заяви заявникові; резолютивна частина оскаржуваної ухвали суду містить вказівку про повернення ОСОБА_8 зустрічної позовної заяви із доданими до неї матеріалами. Зважаючи на наведене, суд не вбачає істотності порушення в даному випадку, які б вплинули на права апелянта.

В своїй апеляційній скарзі апелянт також навів ряд доводів щодо невірності з його точки зору позиції позивача по суті спору, а також щодо невірного з його точки зору об`єднання в одне провадження вимог різної юрисдикції. В той же час дані питання не можуть бути предметом апеляційного розгляду щодо оскарження ухвали про повернення зустрічного позову, а можуть бути вирішені при розгляді справи по суті, або в рамках оскарження відкриття провадження по справі.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстави для скасування судового рішення - відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.7,367, 369, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 11 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий С.О. Журба

Судді: Т.О. Писана

К.П. Приходько