Рішення
від 04.02.2025 по справі 945/1043/20
МИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 945/1043/20

Провадження № 2/945/63/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2025року Миколаївський районнийсуд Миколаївськоїобласті вскладі головуючогосудді Войнарівського М.М.,за участюсекретаря судовогозасідання Кінек Г.О., прокурора Тищенко О.О.,розглянувши вмісті Миколаєві у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Миколаївської окружної прокуратури до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області та ОСОБА_1 , третя особа Веснянська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області про витребування земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

01.07.2020року Заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 звернувся до Миколаївського районного суду Миколаївської області в інтересах держави з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області та ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування наказів, скасування запису в Державному реєстрі речових прав, повернення земельної ділянки.

Позов обґрунтував тим, що Миколаївською місцевою прокуратурою №1 встановлені порушення вимог законодавства, допущені Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області при розпорядженні землями сільськогосподарського призначення державної власності. Так, наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 07.11.2018 №7781/0/14-18-СГ надано дозвіл ОСОБА_1 , на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Кир`яківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, орієнтовною площею 2 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. У подальшому, наказом ГУ ДГК в Миколаївській області від 09.10.2019 №7552/0/14-19-СГ затверджено проєкт землеустрою та надано у власність відповідача земельну ділянку площею 2га (кадастровий номер 4824280900:04:000:0102) для ведення особистого селянського господарства, що розташована в межах території Кир`яківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області. На підставі вказаного рішення державним реєстратором Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області 09.12.2019 за №34580063 зареєстровано право власності відповідача ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку. Згідно інформації Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 07.02.2020 нормативно грошова оцінка одиниці площі ріллі по Миколаївській області станом на 01.01.2020 становить 27038,00 грн., таким чином вартість земельної ділянки площею 2 га складає 54076,00 грн. Зазначений наказ ГУ ДГК від 09.10.2019 №7552/0/14-19-СГ прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим підлягає визнанню незаконним та скасуванню. Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання (ч.4 ст.116 ЗК України). Відповідно до ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектара. Водночас, згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, відповідач на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 11.07.2019 №4674/0/14-19-сг вже отримував у приватну власність земельну ділянку площею 1,4758 га з кадастровим номером 4824580400:03:000:0570 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області. Право власності зареєстровано 15.07.2019 за №32444445. Таким чином,відповідач на час прийняття наказу ГУ ДГК від 09.10.2019 №7552/0/14-19-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання. У свою чергу, розглядаючи заяву про затвердження проєкту із землеустрою по суті, ГУ ДГК не надано належної оцінки обставинам і умовам, зазначеним у заяві, не перевірено, зокрема, факт використання відповідачем свого права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, внаслідок чого, земельна ділянка площею 2га (кадастровий номер 4824280900:04:000:0102) незаконно вибула із земель державної власності. Відповідно до ст.ст. 16, 21 Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України, одним зі способів захисту цивільних прав є визнання незаконними рішень органів державної влади. Суд визнає незаконними та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. З огляду на викладене, наказ начальника ГУ ДГК від 09.10.2019 № 7552/0/14-19-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» не відповідає вищезазначеним вимогам законодавства, а тому підлягає визнанню незаконним та скасуванню. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Враховуючи, що наказ ГУ ДГК від 09.10.2019 № 7552/0/14-19- СГ прийнято з порушенням законодавства та земельну ділянку надано особі, яка вже не мала права її безоплатно отримувати у власність, то запис у Державному реєстрі речових прав про реєстрацію права власності на земельну ділянку, є похідним і має бути скасований разом із скасуванням незаконного наказу про надання вказаної земельної ділянки у власність. Оскільки на підставі незаконного наказу ГУ ДГК від 09.10.2019 № 7552/0/14-19-СГ за відповідачем зареєстровано право власності на земельну ділянку, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис від 09.12.2019 №34580063, то останній підлягає скасуванню. У зв`язку із тим, що відповідач зловживаючи своїм правом набув спірну земельну ділянку у власність внаслідок вчинення неправомірних дій, а саме шляхом подачі недостовірної інформації про те, що він не використав своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, отримав незаконні переваги порівняно з іншими громадянами, чим порушено суспільний інтерес та законність у цій сфері, оскільки кожен громадянин має право лише одноразово використати своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для певної категорії потреб, просив суд визнати незаконним та скасувати наказ начальника ГУ ДГК від 09.10.2019 № 7552/0/14- 19-СТ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» яким затверджено проєкт землеустрою та надано у власність відповідача земельну ділянку площею 2га (кадастровий номер 4824280900:04:000:0102) для ведення особистого селянського господарства, що розташована в межах території Кир`яківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №34580063 від 09.12.2019 про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4824280900:04:000:0102 за відповідачем, зобов`язати відповідача повернути у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївської області земельну ділянку загальною площею 2га (кадастровий номер 4824280900:04:000:0102) вартістю 54076,00грн. для ведення особистого селянського господарства в межах території Кир`яківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області та стягнути з відповідачів на користь прокуратури Миколаївської області судовий збір сплачений за подачу даного позову.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказана цивільна справа розподілена головуючому судді Войнарівському М.М.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 06.07.2020 року відкрито провадження у цивільній справі та постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, у справі призначено підготовче судове засідання.

07.08.2020 року представником відповідача Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області засобами поштового зв`язку подано відзив,в якому просив у задоволені позовної вимоги,щодо визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 09.10.2019 №7552/0/14/19-СГ відмовити. Посилаючись на те,що Відповідно до вимог статті 118 Земельного кодексу України до Головного управління звернувся громадянин ОСОБА_1 із заявою від 10.10.2018 № Т-10075/0/19-18 про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення в межах території Кир`яківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області. У заяві зазначено, що право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства Відповідачем 2 не використовувалось. До заяви додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, копія паспорта, копія ідентифікаційного номеру, копія посвідчення учасника бойових дій. Відповідно до частини 6, абзацу 1, 2 частини 7 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць,проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Враховуючи відсутність підстав для відмови, наказом Головного управління від 07.11.2018 № 7781/0/14-18-СГ надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовним розміром 2,00га із земель сільськогосподарського призначення державної власності розташованої в межах території Кир`яківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області. Виходячи з презумпції добросовісності та розумності поведінки, у Головного управління не було підстав вважати, що звертаючись до Головного управління з заявою від 10.10.2018 ОСОБА_1 зловживає правом на отримання земельних ділянок безоплатно у власність у межах норм визначених Земельним кодексом України. Жодним нормативно-правовим актом не встановлено обов`язку та не визначено процедури за якою орган виконавчої влади або місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Кодексу, може перевіряти обставини щодо дійсності волевиявлення заявника та факт використання особою свого права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. На підставі наказу Головного управління від 07.11.2018 № 7781/0/14-18-СГ Відповідач 2 розробив проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності розташованої в межах території Кир`яківської сільської ради Миколаївсього району Миколаївської області. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління із заявою від 24.09.2019 № 97-2168/0/93-19 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); після розроблення проєкту землеустрою такий проєкт погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 Земельного Кодексу України; здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; подання громадянином погодженого проєкту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду. При цьому з вищенаведених норм Земельного кодексу України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проєкту землеустрою може бути лише те, що проєкт землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державного земельному кадастрі. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проєкту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. Враховуючи викладене, Головне управління визнає обставини наведені у позовній заяві, проте не погоджується з правовою оцінкою, наданою цим обставинам Позивачем. Наказ від 09.10.2019 № 7552/0/14-19-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» прийнятий Головним управлінням під впливом навмисного, цілеспрямованого введення в оману щодо фактів та обставин, які мають істотне значення та які вплинули на його прийняття. Власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для того витребування не потрібно визнавати недійсним рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому, закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулося розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Для внесення такого запису на підставі зазначеного рішення суду окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем не потрібно.

11.08.2020 року представником відповідача ОСОБА_1 -адвокатом Лобан О.В. засобами поштового зв`язку подано відзив,в якому просить у задоволені позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на те,що рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проєкту приватизації земель. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Згідно з частиною 4 статті 122 вищезазначеного Кодексу центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Відповідач ОСОБА_1 (далі - Відповідач-2) скористався своїми правами відповідно до ст. ст. 118, 121 Земельного кодексу України щодо реалізації права на безоплатне отримання землі для ведення особистого селянського господарства. У матеріалах справи міститься копія заяви Відповідача-2 про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою з відведення земельної ділянки у власність від 09.10.2018. Ця копія виготовлена в неналежній якості, проте навіть з урахуванням цієї обставини за результатами візуального огляду помітно, що підпис, зазначений у цій заяві не є достовірним та не відповідає справжньому підпису Відповідача-2. Так само не відповідають оригінальному підпису Відповідача-2., а також вимогам щодо належної якості письмових доказів надані Позивачем копії викопіювання з публічної кадастрової карти, а також копія заяви Відповідача-2 від 08.09.2019. З аналізу вищезазначених матеріалів неможливо зробити висновки щодо їх точного змісту та достовірності, у зв`язку з чим вбачається необхідність у наданні Позивачем письмових доказів належної якості. На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 11.07.2019 № 4674/0/14-19-сг Відповідачу-2 було надано у власність земельну ділянку площею 1,4758га з кадастровим номером 4824580400:03:000:0570 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області. Право власності зареєстровано 15.07.2019. Таким чином, на момент подачі заяви про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою з відведення земельної ділянки у власність від 09.10.2018 у власності Відповідача-2 жодної земельної ділянки не перебувало, право на безоплатне отримання землі для ведення особистого селянського господарства Відповідачем-2 реалізовано не було. Жодних протиправних дій Відповідачем-2 не вчинялось. У матеріалах справи не міститься жодних доказів щодо подання Відповідачем-2 заяви до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про затвердження розробленого проєкту землеустрою. Відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, здійснює державний нагляд (контроль) в агропромисловому комплексі: у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за: веденням державного обліку і реєстрації земель, достовірністю інформації про наявність та використання земель; дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок. Таким чином, саме на Головне управління Держгеокадастру покладено обов`язок щодо забезпечення додержання вимог чинного земельного законодавства, у тому числі, і при відведенні земельних ділянок громадянам у власність. В порушення вищезазначених вимог, саме Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області не забезпечило додержання норм законодавства при виданні оскаржуваного Позивачем наказу від 09.10.2019 № 7552/0/14- 19-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення». При цьому, вищезазначену документацію із землеустрою було розроблено на законних підставах, оскільки у момент звернення Відповідача-2 з метою реалізації свого права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ним таке право реалізовано не було. Втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Таким чином, вбачається, що у разі, якщо Відповідачем-1 Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області не було забезпечено додержання норм законодавства при виданні оскаржуваного Позивачем наказу від 09.10.2019 № 7552/0/14-19- СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», це не є та на може бути підставою для позбавлення Відповідача-2 права власності на спірну земельну ділянку за відсутності будь- яких протиправних дій з боку Відповідача-2.

17.08.2020 року позивачем подано відповідь на відзив,в якому зазначає,що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України «Про центральні органи виконавчої влади» визначено, що діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів, в тому числі і відповідача, ґрунтується на принципах верховенства права, забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина, безперервності, законності, забезпечення єдності державної політики, відкритості та прозорості, відповідальності. Відповідно до п.2 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 29.09.2016 № 333 (далі - Положення), ГУ ДГК у своїй діяльності керується Конституцією та законами України. Згідно із ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання. Тобто існує пряма норма законодавства, яка вказує на недопустимість подвійного надання громадянам земель одного й того ж виду використання.З огляду на положення статті 13 Конституції України, у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття приватними суб`єктами права власності на землю із земель державної власності в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже органи державної влади, в першу чергу відповідні розпорядники земель, повинні запобігати та не допускати таких порушень законодавства (ч. 4 ст. 116 ЗК України) з метою збереження земель, як основного національного багатства Українського народу. Враховуючи викладене, не зважаючи на те, що відсутні нормативні- правові акти, які б регулювали порядок перевірки отримання громадянами земель відповідного виду використання, органи державної влади повинні забезпечити законне надання земель та запобігати подвійному отриманню громадянами земельних ділянок. Більш того, згідно із п. 4 Положення, ГУ ДГК здійснює державний нагляд (контроль) в агропромисловому комплексі у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за веденням державного обліку і реєстрації земель, достовірністю інформації про наявність та використання земель; дотриманням вимог земельного законодавства в процесі передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю. Таким чином, ГУ ДГК, окрім того, що розпоряджається земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, ще є органом контролю, а отже зобов`язаний вживати всіх заходів щодо недопущення порушень вимог законодавства, у тому числі в своїй діяльності. Крім цього, відповідно до ч.3 ст.5 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Кабінет Міністрів України постановою №1051 від 17.10.2012 затвердив Порядок ведення Державного земельного кадастру (далі Порядок), згідно з пунктом 5 якого, до складу Держгеокадастру та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори. Згідно ст.30 Закону для державних кадастрових реєстраторів інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у зв`язку із здійсненнями ними повноважень, визначених цим Законом, надається в електронній форм шляхом безпосереднього доступу до цього реєстру відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Таким чином, ГУ ДГК мало можливість перевірити та надати належну оцінку дійсному волевиявленню громадянина в отриманні спірної земельної ділянки, не допустити порушень вимог ч.4 ст. 116 ЗК України, а отже запобігти незаконному вибуттю земель з державної власності. З огляду на викладене, вважає, що прокурором заявлено позов відповідно до вимог матеріального та процесуального права з обґрунтуванням належними та допустимими доказами, який підлягає задоволенню в повному обсязі згідно позовних вимог. Стосовно ствердження представника відповідача,що додані до позову заява про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від 09.10.2018 з додатками, а також заява від 08.05.2019 є недостовірними та ОСОБА_1 не підписувались, крім того, їх копії, надані відповідачу, є неналежної якості. Разом з тим, звертає увагу, що до вказаного твердження не додано жодних доказів звернення відповідача з питання підробки підпису до правоохоронних органів, пред`явлення позовів до ГУ ДГК про визнання наказів незаконними, проведення експертизи та інше. Окрім того, у разі надання спірних земельних ділянок у власність відповідача за відсутності волевиявлення останнього, чинним законодавством передбачено інститут добровільної відмови від права власності на землю, доказів про використання якого ОСОБА_1 також не надано. З приводу подання копій документів неналежної якості, зазначає, що Миколаївська місцева прокуратура №1 не є розпорядником документів поданих Відповідачем 2 до Відповідача 1, про що зазначено в позовній заяві. Останні отримані на запит в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» з ГУ Держгеокадастру в області у вказаній якості. З приводу ненадання доказів подання ОСОБА_1 заяви про затвердження розробленого проєкту землеустрою щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4824580400:03:00:0570 розташованої в межах Баратівської сільської ради Новобузького району наголошує, що питання законності отримання відповідачем указаної земельної ділянки та законність відповідних наказів ГУ ДГК не є предметом розгляду даної справи. Разом з тим, останнє не позбавляє ОСОБА_1 права звернутись до правоохоронних органів з приводу підробки указаних документів. Твердження відповідача про законність виготовлення технічної документації на земельні ділянки прокурором не оскаржується, оскільки, як указано в позовній заяві ОСОБА_1 своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання використав на час прийняття наказу ГУ ДГК від 09.10.2019 №7552/0/14-19-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», а ГУ ДГК не надано належної оцінки указаним обставинам. Таким чином, земельна ділянка площею 2 га (кадастровий номер 4824280900:04:000:0102) незаконно вибула із земель державної власності. З приводу твердження представника відповідача про втручання держави в його право на мирне володіння майном зазначає,що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави. Перший протокол ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України, статті 10 ЦПК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права. Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони: мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «ЕазіЛУезі АНіапсе Ьітіїесі» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». З огляду на характер спірних правовідносин, наведені прокурором обставини та застосовані правові норми, вбачається відповідність заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. За правилами статей 4,5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом. Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності. З огляду на положення частини першої статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів державної влади щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної власності. Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної власності. Прийняття рішення про передачу земель державної власності в приватну власність із земель державної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України). Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу державної влади, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. Як зазначалось вище, в даному випадку ОСОБА_1 незаконно отримав земельну ділянку. За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок сільськогосподарського призначення із земель державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності. В питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, які в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах «Спорронг і Льоннорт проти Швеції», «Булвес» АД проти Болгарії»). ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між: тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року). Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. За правилами статей 116, 121 ЗК України у приватну власність громадян України не можуть безоплатно передаватися із земель державної власності земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства у більшому розмірі, ніж 2,0 гектара. Отже закон прямо забороняє органам державної влади передавати в приватну власність землі сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, якщо площа ділянки більше вказаного розміру. Після того, як 11.07.2019 відповідачу ОСОБА_1 була передана у приватну власність земельна ділянка площею 1,4758 га, з кадастровим номером 4824580400:03:000:0570 для ведення особистого селянського господарства, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, останній не міг законно набути право власності на спірну земельну ділянку. Натомість, він набув такого права, що стало можливим в результаті неправомірних дій ОСОБА_1 та прийняття органом державної влади незаконного рішення. За таких обставин задоволення позову по суті не буде суперечити загальним принципам та критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу. З огляду на викладене, вважає, що позов заявлено відповідно до вимог матеріального та процесуального права з обґрунтуванням належними та допустимими доказами, який підлягає задоволенню в повному обсязі згідно позовних вимог.

20.08.2020року представником відповідача ОСОБА_1 -адвокатом Лобан О.В. подано доповнення до відзиву,в якому також просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

15.04.2021року представником відповідача ОСОБА_1 -адвокатом Лобан О.В. подано заяву про часткове визнання позову,а саме: в частині визнання незаконним та скасування наказу ГУ ДГК від 19.10.2019року №7552/0/14-19-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» яким затверджено проєкт землеустрою та надано у власність відповідача земельну ділянку площею 2га (кадастровий номер 4824280900:04:000:0102) для ведення особистого селянського господарства, що розташована в межах території Кир`яківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №34580063 від 09.12.2019 про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4824280900:04:000:0102 за відповідачем, зобов`язання відповідача повернути у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївської області земельну ділянку загальною площею 2га (кадастровий номер 4824280900:04:000:0102) вартістю 54076 гри. для ведення особистого селянського господарства в межах території Кир`яківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області. Щодо стягнення з нього судового збору сплаченого за подачу позову просив звільнити на підставі ст..5 ч.1 п.13 ЗУ «Про судовий збір»,оскільки має статус учасника бойових дій.

24.05.2023року представником відповідача Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області сформовано в системі «Електронний суд» додаткові пояснення по справі в яких зазначено, що вимога про визнання незаконним і скасування наказу є неефективним способом захисту, а тому на його думку задоволенню не підлягає. Посилаючись на те,що відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Беручи до уваги зазначене, просить при ухваленні рішення у даній справі, врахувати позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 28.12.2022 по справі № 472/156/21 .

21.05.2024року прокурором в системі «Електронний суд» сформовано заяву про зміну предмета позову. Відповідно до якої просить прийняти до розгляду заяву про зміну предмету позову та витребувати у ОСОБА_1 у власність Веснянської сільської ради земельну ділянку загальною площею 2га (кадастровий номер 4824280900:04:000:0102) вартістю 54076 грн для ведення особистого селянського господарства в межах території колишньої Кир`яківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області. Стягнути з відповідачів на користь Миколаївської обласної прокуратури сплачений судовий збір за подачу позову та за заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 16.05.2023 року задоволено клопотання прокурора про заміну у справі, а саме Миколаївської місцевої прокуратури №1 Миколаївської області на Миколаївську окружну прокуратуру та залучення Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області до участі в справі, в якості третьої особи.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 17.09.2024 року прийнято заяву про зміну предмету позову у цивільній справі та постановлено в подальшому розглядати справу з урахуванням зміненого предмету позову.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 14.11.2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник керівника Миколаївської окружної прокуратури,прокурор Тищенко О.О. в судовому засіданні просила позовні вимоги про витребування земельної ділянки задовольнити в повному обсязі.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області у судове засідання не з`явився.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Лобан В.В. в останнє судове засідання не з`явилися. Однак представником подано заяву про розгляд справи без їх участі.

Представник третьої особи Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області у судове засідання не з`явився,при цьому подав заяву про розгляд справи без його участі.

Суд, розглянувши подані учасниками справи документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

В судовому засіданні встановлено, що 09.10.2018 відповідачем було подано заяву до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про надання дозволу на розробку Проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, для ведення особистого селянського господарства на території Кир`яківської сільської ради Миколаївськго району Миколаївської області площею 2,0 га ріллі.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 07.11.2018 року №7781/0/14-18-СГ відповідачу надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності розташованої в межах території Кир`яківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00га ріллі із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 09.10.2019 року № 7552/0/14-19-СГ відповідачу затверджено проєкт землеустрою та надано безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 4824280900:04:000:0102), розташовану в межах території Кир`яківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.

Крім того 08.05.2019 відповідачем було подано заяву до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, для ведення особистого селянського господарства на території Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області площею 2,0 га ріллі.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 15.05.2019року №3323/0/14-19-СГ відповідачу надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності розташованої в межах території Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області,орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00га ріллі із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 11.07.2019 року №4674/0/14-19СГ відповідачу затверджено проєкт землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності розташованої в межах території Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, площею 1,4758га, в тому числі пасовищ площею 1,4758га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та надано безоплатно у власність (кадастровий номер 4824580400:03:000:0870).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта нерухомого майна № 212635943 від 16.06.2020 слідує, що відповідач 09.12.2019року зареєстрував право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 4824280900:04:000:0102.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 212692917 від 16.06.2020 слідує, що відповідач 15.07.2019року зареєстрував право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 4824580400:03:000:0570.

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 07.02.2020року №10-14-0.4-1047/2-20 нормативна грошова оцінка одиниці площі ріллі по Миколаївській області з врахуванням коефіцієнта індексації (лист Державної служби України з питань геодезії,картографії та кадастру від 03.01.2020року №6-28-0.22-38/2-20) станом на 01.01.2020 року становить 27038,00грн.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02).

У частинах 1, 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Також згідно з ч.5 ст. 56 ЦПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Згідно зі статтею 80 ЗК України право власності на землі державної власності належать державі, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади.

Прийнятий ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області наказ від 09.10.2019 року №7552/0/14-19-СГ, на підставі якого відповідач отримав у власність спірну земельну ділянку, не може оцінюватися як реалізація волі власника цієї земельної ділянки - держави на вибуття із її володіння. Воля держави як власника земель може виражатися виключно в таких діях органів державної влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.

Правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної, комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересові не відповідає.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання повернення земельної ділянки у державну власність, що незаперечно становить суспільний інтерес.

У разі відсутності органу або відсутності у нього повноважень на здійснення такого захисту, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень.

З огляду на викладене, прокурор наділений повноваженнями на підписання такої позовної заяви, подання її до суду та ведення справи в суді, що узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) та від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18.

Відповідно до ст. ст. 13, 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Держава є самостійним суб`єктом права власності на землю, яка реалізує це право через органи державної влади на землі державної власності.

Відповідно до ч.1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (пункт «б»).

Згідно із ч.ч. 1-4 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, поряд з іншим, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт «в»).

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Отже, набуваючи у власність спірну земельну ділянку, відповідач повторно скористався своїм правом на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності, а тому ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області допустило порушення вимог земельного законодавства, неправомірно видавши наказ від 09.10.2019року про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення відповідачу земельної ділянки з кадастровим номером 4824280900:04:000:0102, а тому цей наказ є незаконним.

При вирішенні позовних вимог щодо витребування спірної ділянки суд враховує наступне.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

За змістом ст. ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права. Захист порушеного права особи має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Так, за змістом ст. 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Нормами глави 29 ЦК України передбачені такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Засади захисту права власності, зокрема, передбачають право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) та від добросовісного набувача (стаття 388 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, зокрема, якщо воно вибуло з володіння власників не з їхньої волі.

При цьому ст. 346 ЦПК України не передбачено підстав припинення права власності дійсного власника у зв`язку із передачею земельної ділянки, реєстрацію права власності на неї за іншими особами, у тому числі після її продажу, що відбулося без участі та поза волею дійсного власника.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК України (пункт 21 постанови Пленуму ВССУ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" № 5 від 7 лютого 2014 року).

Отже, підставою для застосування механізму, передбаченого статтею 388 ЦК України, є встановлення судом можливості витребувати майно у набувача, незалежно від заперечення про те, що він є добросовісним. Такою умовою є, поряд з іншим, доведення факту вибуття майна з володіння власника чи володіння особи, якій він передав майно, поза їхньої волі.

Звертаючись до органів Держгеокадастру за дозволом на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, відповідач діяв неправомірно, неправдиво вказавши, що право на безоплатну приватизацію по вищезазначеному цільовому призначенню він не використав. В подальшому орган Держгеокадастру, приймаючи наказ щодо надання дозволу на розробку документації, її затвердження та передачу землі у власність, не перевірив обставин, необхідних для передачі землі у приватну власність громадян, та вчинив дії, які суперечать закону.

Таким чином, судом встановлено, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника - Українського народу. Видача ГУ Держгеокадастру спірного наказу не свідчить про наявність у держави, яка діє від імені Українського народу, волі на вибуття вказаної землі з державної власності з огляду на неправомірність дій органу виконавчої влади по передачі цієї землі у власність.

За таких обставин суд не вбачає перешкод для витребування спірної ділянки у відповідача як набувача відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України.

При цьому суд вважає, що витребування у відповідача земельної ділянки не є непропорційним втручанням у мирне володіння майном та порушенням прав, запроваджених статтею 1 Першого Протоколу Конвенції.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Отже, суд доходить висновку про те, що позовні вимоги про витребування земельної ділянки з володіння відповідача є обґрунтованими, а втручання держави у його право власності є виправданим, оскільки порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).

Велика Палата Верховного Суду у справі № 359/3373/16-ц (провадження№ 14-2цс21) у постанові від 23 листопада 2021 року вказувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребуванняоспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження№ 14-208 цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження№ 14-125цс20).

Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові № 243/2163/22 від 10.07.2024 року, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19).

Оскільки обраний прокурором спосіб захисту порушеного права цілком відповідає правовій природі спірних правовідносин та перешкод для застосування механізму статті 388 ЦК України не вбачається, позов в частині витребування земельної ділянки з кадастровим номером4824280900:04:000:0102 у відповідача, підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Згідно ч.1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Статтею12ЗУ "Про статус ветеранів війни,гарантії їх соціального захисту" № 3551 XIIвизначеноперелікпільгучасникамбойовихдій таособам, прирівнянимдоних. При вирішенні питання про наявність пільг при стягненні судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій, або з особи, прирівняної до такого статусу, для правильного застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674VI суд має встановити, чи має особа статус учасника бойових дій або прирівняній до нього статус, враховуватипредметтапідставипозову і перевірити, чи стосується така справа захисту прав цих осібзурахуваннямстатей12,22Закону№3551-XII.

Враховуючи, зокрема, те, що вказані норми щодо відстрочення,розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру, а також звільнення від сплати судового збору закріплюють дискреційне право, а не обов`язок суду відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19) зроблений правовий висновок про те, що вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Серед них немає пільг щодо звільнення від сплати судового збору у справах із вимогами, подібними до тих, з якими позивач звернувся у цій справі.

Враховуючи те, що предметом спору у цій справі є витребування земельної ділянки, тому відсутні підстави вважати, що справа пов`язана із порушенням прав відповідача як учасника бойових дій чи будь-яким іншим чином стосується соціального і правового захисту учасників бойових дій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду № 127/23946/19 від 22 вересня 2022 року.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.

Відповідно до п.п 1, 2 п.1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» з позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, справляється судовий збір в розмірі 1,5% відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду; з позовної заяви немайнового характеру, яка подана юридичною особою, справляється судовий збір в розмірі 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, судовий збір слід стягнути з відповідачів на користь Миколаївської обласної прокуратури в загальному розмірі 7357грн.00, а саме по 3678,50 грн. з кожного.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 45, 46, 256, 257, 261, 388 ЦК України, ст. ст. 78, 90, 121, 152, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст. ст. 4, 12, 14, 81,82, 89, 259, 263 - 265, 273, ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

Позов Миколаївської окружної прокуратури (ЄДРПОУ 02910048; м.Миколаїв, вул. Бузький бульвар,15) до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (ЄДРПОУ 39825404; м.Миколаїв,вул..Миру,34) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; паспорт серія НОМЕР_2 ; зареєстрований: АДРЕСА_1 ), третя особа Веснянська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області(ЄДРПОУ 20883438; с.Весняне, вул. Центральна, 6, Миколаївського району Миколаївської області) про витребування земельної ділянки,- задовольнити.

Витребувати у ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; паспорт серія НОМЕР_2 ; зареєстрований: АДРЕСА_1 ) у власність держави в особі Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області(ЄДРПОУ 20883438; с.Весняне, вул. Центральна, 6, Миколаївського району Миколаївської області) земельну ділянку загальною площею 2 га (кадастровий номер 4824280900:04:000:0102) вартістю 54076 грн для ведення особистого селянського господарства в межах території колишньої Кир`яківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області(ЄДРПОУ 39825404; м.Миколаїв,вул..Миру,34) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; паспорт серія НОМЕР_2 ; зареєстрований: АДРЕСА_1 ) на користь Миколаївської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02910048; банк - ДКСУ, м.Київ; МФО 820172, рахунок отримувача UA 748201720343150001000000340) витрати по сплаті судового збору в сумі 7357,00грн. в рівних частках, по 3678,50 гривень з кожного.

Відповідно до ч.7 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду.

Повний текст рішення виготовлений 04.02.2025року.

Суддя М.М.Войнарівський

СудМиколаївський районний суд Миколаївської області
Дата ухвалення рішення04.02.2025
Оприлюднено07.02.2025
Номер документу124950574
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:

Судовий реєстр по справі —945/1043/20

Рішення від 04.02.2025

Цивільне

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Войнарівський М. М.

Рішення від 29.01.2025

Цивільне

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Войнарівський М. М.

Ухвала від 14.11.2024

Цивільне

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Войнарівський М. М.

Ухвала від 17.09.2024

Цивільне

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Войнарівський М. М.

Ухвала від 16.05.2023

Цивільне

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Войнарівський М. М.

Ухвала від 06.07.2020

Цивільне

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Войнарівський М. М.

Ухвала від 02.07.2020

Цивільне

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Войнарівський М. М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні