Постанова

від 29.01.2025 по справі 904/4058/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2025 року м.Дніпро Справа № 904/4058/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Ніко-Тайс

про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу

у справі № 904/4058/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Ніко-Тайс

до Приватного підприємства Рамс Агро (відповідач-1)

та ОСОБА_1 (відповідач-2)

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.10.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Ніко-Тайс на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2024 у справі №904/4058/19 задоволено. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2024 у справі №904/4058/19 скасовано. Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» на бездіяльність Самарського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції (м. Одеса) задоволено. Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Самарського ВДВС у місті Дніпрі Південного МРУ Міністерства Юстиції (м. Одеса) у виконавчому провадженні №61536337 та №61542323 щодо примусового виконання наказів Господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2020 по справі №904/4058/19, яка виразилась у порушенні порядку та умов вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №61536337 та №61542323 щодо примусового виконання наказів Господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2020 по справі № 904/4058/19 із врахуванням положень Закону України "Про виконавче провадження"; Зобов`язано державного виконавця або іншу посадову особу Самарського ВДВС у місті Дніпрі Південного МРУ Міністерства Юстиції (м. Одеса) усунути допущене порушення (поновити порушене право заявника) шляхом дотримання порядку та умов вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №61536337 та №61542323 щодо примусового виконання наказів Господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2020 по справі №904/4058/19 із врахуванням норм та положень Закону України "Про виконавче провадження". Стягнуто з Самарського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції (м. Одеса) (49112, м. Дніпро, вул. Леоніда Каденюка (Космонавта Волкова), 13; код ЄДРПОУ 00015622) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (03187, м. Київ, просп. Академіка Глушкова, буд.40, оф. 315; код ЄДРПОУ 38039872) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 028,00 грн.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Ніко-Тайс надійшла заява про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, згідно якої просить стягнути Самарського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції (м. Одеса) 12 500,00 грн. судових витрат на правничу допомогу.

В судовому засіданні 29.01.2025 приймав участь представник позивача. Відповідачі-1,2 та орган ДВС, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, уповноважених представників не направили, про причини неявки суд не проінформували.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви, апеляційної/касаційної скарги до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

При цьому у відповідності до ч. 4 ст. 244 ГПК України у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Враховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи наявні докази належного їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення, зважаючи на необхідність дотримання процесуальних строків, визначених ГПК України, з огляду на сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та її висловлення у поданих процесуальних документах, констатуючи достатність матеріалів для вирішення процесуального питання щодо ухвалення додаткового рішення, колегія суддів вважає можливим здійснити розгляд відповідної заяви за наявними матеріалами та без участі представників учасників справи, які не з`явилися.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник позивача в судовому засіданні 29.01.2025 підтримав подану заяву, просив її задовольнити та відшкодувати витрати на правничу допомогу в повному обсязі.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані докази, зазначає, що розподіл судового збору у справі здійснює господарський суд, який приймає рішення, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (ч. 3 ст. 244 ГПК України).

Згідно ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Як передбачено п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

За п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як передбачено п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз відповідних норм процесуального закону засвідчує, що реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в декілька основних етапів:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Апеляційний суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що ч. 4 ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами (аналогічний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 922/2749/19, від 18.11.2021 у справі № 904/6499/20 (904/1373/21)).

Поряд із загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним у ч. 4 ст. 129 ГПК України, у ч. 5 цієї норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Водночас, у частинах п`ятій - сьомій, дев`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.11.2021 у справі № 904/6499/20 (904/1373/21).

До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2022 у справі № 755/9215/15-ц, постанова від 05.07.2023 у справі №911/3312/21).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Матеріалами справи засвідчується, що ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" у апеляційній скарзі в порядку статті 124 ГПК України зазначило та просило врахувати те, що орієнтовний розмір понесених судових витрат у зв`язку із апеляційним оскарженням ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2024 у справі № 904/4058/19 не буде перевищувати вартості аналогічного роду здійснення комплексу правових послуг та робіт в регіонах України, так і рекомендовані ставки аналогічного роду здійснення комплексу правових послуг та робіт, котрі пропонуються Радами Адвокатів відповідного регіону та/або Радами Адвокатів регіону найближчого до місця надання послуг (виконання робіт). При цьому вартість однієї години надання правової допомоги складає від 1 400,00 гривень до 1 600,00 гривень (в залежності від різного роду умов та чинників), участь у судовому засіданні складає від 2 000,00 гривень до 2500,00 гривень (в залежності від різного роду умов та чинників, в тому числі, але не виключно тривалості судового засідання та час очікування його початку), а також розмір гонорару, який не перевищуватиме двох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, у цій справі заявник скористався своїм процесуальним правом, передбаченим частиною восьмою статті 129 ГПК України, та подав докази понесення ним судових витрат у виді професійної правничої допомоги протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, попередньо зробивши про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів у справі.

До заяви ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс"" про покладення витрат на Самарський відділ Державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції (м. Одеса) долучено копії Договору №15-05-2024/1 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 15.05.2024 із актом приймання-передачі документів, акта від 24.10.2024 здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) відповідно до договору № 15-05-2024/1 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 15.05.2024, довідки форми №4-ОПП вих. № 325/26-50-18-05-22 від 18.02.2014, видана ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у місті Києві, а також повідомлення форми № 2ЄСВ вих. №368/26-50-18-05-22 від 19.03.2014, видана ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у місті Києві.

У заяві зазначено, що загальна вартість наданих адвокатом послуг склала 12 500,00 грн.

За змістом Акта від 24.10.2024 здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) відповідно до договору № 15-05-2024/1 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 25.06.2024 замовник прийняв правову допомогу, а саме:

організація, процесуально-правовий супровід, належне процесуальне проведення робіт/послуг щодо розроблення, підготовки тексту апеляційної скарги та наповнення її правовим змістом, належним обґрунтуванням правомірності доводів/посилань апеляційної скарги вих. №17-2/05 від 17.05.2024 ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2024 у справі № 904/4058/19 (5 години), із врахуванням таких дій:

- зустріч із Замовником з метою з`ясування з метою з`ясування обставин справи №904/4058/19…

- ознайомлення із змістом та сутністю ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2024 у справі № 904/4058/19…;

- здійснення аналізу та дослідження переданих матеріалів (документів), що стосуються спору у справі № 904/4058/19…;

- здійснення пошуку, ознайомлення, аналізу та дослідження можливої зміни та/або залишенням без змін судової практики (правової позиції) різними судовими інстанціями в призмі наявності порушень їх приписів та статей чинного законодавства України під час винесення ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2024 у справі № 904/4058/19…;

- організація та проведення роботи/послуг щодо направлення на адреси всіх учасників спору у справі № 904/4058/19 апеляційної скарги вих. №17-2/05 від 17.05.2024 ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2024 у справі № 904/4058/19, та доданих до неї документів;

- участь у судовому засіданні, котре відбулось 24.06.2024 у справі № 904/4058/19 за апеляційною скаргою вих. №17-2/05 від 17.05.2024 ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2024 у справі № 904/4058/19, а також надання пояснення, підтримання процесуальної та правової позиції тощо 2 000,00 грн.

- додаткова оплата (гонорар "успіху") адвоката на підставі пункту 3.8. договору № 15-05-2024 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 15.05.2024/1 у зв`язку із прийняттям "позитивного" для Замовника судового рішення у справі № 904/4058/19 за апеляційною скаргою вих. №17-2/05 від 17.05.2024 ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2024 у справі № 904/4058/19 3000,00 грн.

2. Загальна вартість вказаних послуг склала 12 500 грн.

2.1. На підставі пунктів 3.1, 3.8 договору № 15-05-2024/1 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 15.05.2024, Сторони погодили, що вартість однієї години правової допомоги/роботи складає 1 500,00 грн, кількість годин 5 (п`ять), вартість участі в одному судовому засіданні 2 000,00 грн, гонорар «успіху» становить 3 000,00 грн.

Щодо вищевказаних послуг, колегія суддів зазначає, що ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» не надано суду належних доказів проведення зустрічі адвоката з замовником, зокрема, формат, дата та час її проведення, зміст та характер обговорень тощо.

В свою чергу, правнича допомога, що виразилася у з`ясуванні обставин справи №904/4058/19 не містить деталізації, які саме обставини з`ясовувалися адвокатом та були необхідні для надання правничої допомоги позивачу/стягувачу/скаржнику, з огляду також і на те, що адвокат Грищенко О.М. приймав участь в якості представника ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» на всіх етапах розгляду справи та був обізнаний з фактичними обставинами спірних правовідносин, матеріалами справи, а тому надання цієї послуги не було зумовлено будь-якою необхідністю.

Заявником також не надано суду документів чи інших матеріальних носіїв інформації, в яких фіксувався процес та результат проведених аналізів, досліджень, пошуків законодавства, судової практики тощо, а також обґрунтування потреби в таких діях, з огляду, зокрема, на досвід та кваліфікацію адвоката, як фахівця у галузі права, а також те, що правовідносини є типовими та не складними (не містять окремих нетипових обставин), тобто означені дії не потребували значного обсягу часу та не вимагали особливої юридичної роботи.

Крім того, направлення поштою скарги на дії державного виконавця - є лише технічною роботою і не є правовою допомогою.

Відтак, надання частини послуг не доведено, а витрати на них є необґрунтованими та не були неминучими.

Щодо складання апеляційної скарги, то така є дійсною та необхідною послугою, метою якої є донесення позиції та думки скаржника.

Водночас, вказаний процесуальний документ виготовлений на 21 односторонніх аркушах, переважна більшість тексту якого складає цитування норм права та судових рішень, правових висновків Верховного Суду, що штучно збільшує обсяг документу.

Також, за наявною у відкритому доступі інформацією в Єдиному державному реєстрі судових рішень ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" є безпосереднім учасником численних подібних судових розглядів (див. справи № 910/2053/20, № 908/314/18, № 925/790/17 (925/580/20), №910/16833/21, № 922/3858/20, № 912/1616/21, № 920/882/23 (920/234/19), № 911/4670/13, №14/161-09 та ін.) щодо притягнення державних та приватних виконавців до відповідальності, тому участь зазначеного товариства у зазначених справах свідчить не лише про системність, але й про обізнаність представників компанії із наявною судовою практикою, визначеною та усталеною позицією зазначеного учасника у відповідній категорії справ, що, в свою чергу, свідчить про те, що для такого учасника справа не є складною та не потребує додаткового часу на ознайомлення з судовою практикою та підготовку відповідних процесуальних документів.

За таких умов, розумним видається затрачений час на організацію, процесуально-правовий супровід, належне процесуальне проведення робіт/послуг щодо розроблення, підготовки тексту апеляційної скарги та наповнення її правовим змістом, належним обґрунтуванням правомірності доводів/посилань апеляційної скарги вих. №17-2/05 від 17.05.2024 ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2024 у справі № 904/4058/19 в 1 год.

В свою чергу, судом враховується, що ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.07.2024 явка представників учасників справи визнавалася необов`язковою, що також свідчить про можливість уникнення додаткових витрат, пов`язаних із розглядом апеляційної скарги.

Щодо «гонорару успіху» у зв`язку з прийняттям позитивного для Замовника рішення, колегія суддів враховує таке.

Відповідно до пункту 3.8. Договору № 15-05-2024/1 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 15.05.2024 сторони погодили та визначили, що розміром гонорару Виконавця у випадку прийняття позитивного рішення на користь Замовника (задоволення повністю та/або частково вимог Замовника, у відповідності до пункту 1.1..2.1 Договору) визначається на рівні до двох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому таке формулювання у Договорі про надання правової допомоги виключає об`єктивну можливість встановити домовленість щодо фактичної ціни між адвокатом та клієнтом за послуги та порядок визначення такої ціни.

У постанові від 09.12.2021 у справі № 922/3812/19 Верховний Суд виклав правову позицію, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19, від 19.11.2021 у справі №910/4317/21.

Натомість у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху", зазначив, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом.

Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними(§55).

За наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", Європейський суд з прав людини керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v.Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення "гонорару успіху" у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. Стягнення заявленої суми має співвідноситися із виконаною роботою щодо представництва інтересів у суді та досягнення обумовленого між сторонами успішного результату.

Відтак, чинним законодавством не заборонено права суду присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, за рахунок іншої сторони адвокатські витрати у меншому розмірі, який погоджений у договорі між адвокатом та його клієнтом.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішенні від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.

Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

Аналогічний підхід при розподілі судових витрат відображений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 29.09.2022 у справі № 904/6499/20 (904/1373/21).

Враховуючи викладене, апеляційний суд доходить висновку, що заявлений ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» до стягнення «гонорар успіху» в розмірі 3 000,00 грн не відповідає критерію розумності, так як не має характеру необхідних дій, не містить обґрунтування обсягу фактичних дій представника стягувача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату (справа не є складною, розглядалася скарга на бездіяльність державного виконавця з типовим для заявника характером порушень, підготовка скарги не вимагала великого обсягу правових знань та часу у кваліфікованого адвоката, тому його відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер.

Крім того, слід звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини, за змістом якої заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на зазначене, апеляційний суд дійшов висновку, що задоволення вимоги щодо стягнення додаткової оплати ("гонорару успіху") у розмірі 3 000,00 грн., розмір та порядок нарахування якої не було чітко визначено ні основним договором про надання правової допомоги ні додатками/актами наданих послуг до такого договору, не відповідатиме принципам пропорційності до предмету спору та справедливості, а також не є обґрунтованою з огляду на відсутність прямо визначеного у договорі порядку нарахування такої суми та визначення її розміру, не надано доказів того, що така оплата була неминучою.

Такий висновок наведено у додаткових постановах Верховного Суду від 23.01.2025 у справі № 20/156-09, від 12.12.2024 у справі № 920/882/23(920/234/19), від 03.12.2024 у справі № 908/314/18.

Варто наголосити, що укладений між адвокатом і клієнтом договір та визначені у такому договорі суми гонорару не є безумовною підставою для стягнення таких сум на користь учасника справи, на користь якого було прийняте судове рішення.

Принцип невтручання у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом передбачає відсутність у суду повноважень будь-яким чином безпосередньо впливати на сторін договору та на укладення як договору в цілому, так і щодо його окремих положень. Також суд не наділений повноваженнями втручатися у розрахунки між клієнтом та його адвокатом, не є стороною договірних відносин.

Разом з тим, здійснюючи розподіл судових витрат, суд, хоч і враховує умови договору про надання правової допомоги та додаткові докази на підтвердження понесених учасником справи судових витрат, однак при такому розподілі керується виключно положеннями процесуального законодавства.

Процедура стягнення витрат на правову допомогу не може використовуватися як інститут безпідставного збагачення та як інститут покарання за недобросовісну процесуальну поведінку одного з учасників провадження, оскільки таке стягнення не переслідуватиме легітимну мету та не відповідає процесуальній суті передбаченої положеннями ГПК України компенсації таких витрат (подібна позиція викладена в додаткових постановах Верховного Суду від 23.01.2025 у справі № 20/156-09, від 12.12.2024 у справі № 920/882/23(920/234/19), від 03.12.2024 у справі № 908/314/18, від 26.11.2024 у справі № 922/1792/24, від 19.11.2024 у справі № 873/103/24).

Підсумовуючи усе вищевикладене, необхідно зауважити, що хоча обумовлення такого розміру судових витрат на правничу допомогу відповідає досягнутим домовленостям між стягувачем та адвокатом у договорі про надання правової допомоги та складеному на його виконання акті приймання-передачі наданих послуг, відповідає їх потребам та інтересам, проте, з огляду на специфіку та складність справи, результат її вирішення, обсяг, вид та зміст наданих послуг, апеляційний суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, констатує, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним, надання частини послуг не була підтверджена відповідними доказами, деякі витрати на послуги з надання правничої допомоги не були обґрунтованими та неминучими, а отже не вбачається розумна необхідність понесення судових витрат у заявленому до відшкодування розмірі на суму 12 500,00 грн в суді апеляційної інстанції у даній справі і обґрунтованими визнаються судом витрати в розмірі 1 500,00 грн (1 500 грн за год правової допомоги х 1 год.).

Відтак, опираючись на критерії, що визначені частинами 4-7, 9 статті 129 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе не присуджувати всю суму понесених витрат на професійну правничу допомогу, а тому з Самарського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції на користь ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» належить стягнути суму відповідних витрат в розмірі 1 500,00 грн, відмовивши в решті вимог, оскільки такі витрати не відповідатимуть принципу розумності та пропорційності складності справи.

Керуючись статтями 123, 124, 126, 129, 244, 269, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Ніко-Тайс задовольнити частково.

Стягнути з Самарського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції (м. Одеса) (49112, м. Дніпро, вул. Леоніда Каденюка (Космонавта Волкова), 13; код ЄДРПОУ 00015622) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (03187, м. Київ, просп. Академіка Глушкова, буд.40, оф. 315; код ЄДРПОУ 38039872) 1 500,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, про що видати наказ.

В решті вимог заяви відмовити.

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 05.02.2025

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя А.Є. Чередко