Ухвала

від 03.02.2025 по справі 916/5759/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 916/5759/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Рогач Л. І., Краснова Є. В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Концерну "Військторгсервіс" в особі філії ?Південна? Концерну ?Військторгсервіс?

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 (колегія суддів у складі: Савицький Я. Ф. - головуючий, Діброва Г. І., Принцевська Н. М.) та рішення Господарського суду Одеської області від 18.09.2024 (суддя Сулімовська М. Б.)

за позовом Керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі позивача Міністерства оборони України

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Одесаспеценерго"

2) Концерну "Військторгсервіс" в особі філії "Південна" Концерну "Військторгсервіс"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях

про визнання недійсним договору та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одесаспеценерго" (далі - відповідач-1), Концерну "Військторгсервіс" в особі філії "Південна" Концерну "Військторгсервіс" (далі - відповідач-2), у якому, з урахуванням уточнення позову, просив:

- визнати недійсним договір про надання послуг № ВКС-1158 від 18.01.2023, укладений відповідачами;

- зобов`язати відповідача - 1 звільнити на користь держави в особі позивача закриту територію за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, 1-А, площею 50 кв.м та відкриту територію за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, 1-А, площею 542 кв.м.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.09.2024, залишеним без змін постановою Південно - західного апеляційного господарського суду від 04.12.2024, позов задоволено повністю.

19.12.2025 до Верховного Суду через електронні засоби зв`язку ?Електронний суд? відповідач - 2 подав касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просить їх скасувати і прийняте нове, яким у позові відмовити повністю.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає не урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду та відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Матеріали касаційної скарги передані судді-доповідачу 13.01.2025 після виходу з відпустки.

Вивчивши доводи, викладені у касаційній скарзі, та дослідивши зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.

Згідно пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

У касаційній скарзі посилаючись на положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що у матеріалах справи відсутні жодні докази повідомлення прокурором позивача про порушення інтересів держави. Разом з цим заявник у касаційній скарзі також зазначає і про те, що прокурором не було надано достатнього строку позивачу для належного реагування на порушення інтересів держави у позасудовому порядку, що, з урахуванням наведених ним у касаційній скарзі постанов Верховного Суду суперечить попереднім доводам скаржника щодо нездійснення прокурором такого повідомлення.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (див. рішення Суду у справі Мусієнко проти України, no. 26976/06, від 20.01.2011).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

За положеннями частин 3, 4 статті 43 ГПК України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Отже, суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Крім того, у вказаній частині доводів скаржника постанова судом апеляційної інстанції мотивована тим, що підставою реалізації прокурором представницьких функцій позивача у судовому порядку була усвідомлена поведінка уповноваженого суб`єкта на захист порушених інтересів у даній справі - Міністерства оборони України, яка виразилась у фактичній відмові здійснити будь-які заходи реагування на виявлені прокуратурою факти порушень.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово у постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (пункт 40); від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (пункт 8.37); від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 7.16); від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункт 10.17); від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (пункт 8.54); від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.16) вказувала на те, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

За висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункти 69, 70), від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.18), від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Частини третя та четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах). Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави. За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Тобто визначений частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Крім того, суди виходили із того, що вимога щодо зобов`язання відповідача - 1 звільнити на користь держави в особі позивача займану територію, є обґрунтованою, оскільки відповідач - 1 не надав суду доказів її звільнення, та така вимога відповідає критеріям ефективного способу захисту, визначеним усталеною практикою Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення (постанови від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 28), від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц (пункт 69), від 10.04.2024 у справі № 760/20948/16-ц (пункт 43)).

У постановах від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21 (пункт 6.46), від 20.09.2023 у справі № 910/3453/22 (пункт 58), від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22 Верховний Суд виснував, що невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав, і якщо таке тлумачення не призводить до порушення процесуальних прав відповідача (зокрема, щодо подання заперечень, надання відповідних доказів тощо). Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 ГПК України).

У справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

На підставі викладеного Верховний Суд дійшов висновку про наявність передбачених пунктом 5 частини першої статті 293 ГПК України підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.

Керуючись статтями 234, 235, 293 ГПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Концерну "Військторгсервіс" в особі філії ?Південна? Концерну ?Військторгсервіс? на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 у справі № 916/5759/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Л. І. Рогач

Є. В. Краснов