Постанова від 03.02.2025 по справі 354/601/15-ц

Справа № 354/601/15-ц

Провадження № 22-ц/4808/28/25

Головуючий у 1 інстанції Ваврійчук Т. Л.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2025 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючої Томин О.О.

суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О.

за участю секретаря Кузнєцов В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Авдєєнка Владислава Валерійовича на рішення Яремчанського міського суду від 13 червня 2024 року, ухвалене в складі судді Ваврійчук Т.Л., у справі за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ДП «Ворохтянське лісове господарство», про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність,

в с т а н о в и в:

У вересні 2015 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області (в подальшому перейменовано на Івано-Франківську обласну прокуратуру) в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України (надалі - Держлісагентство), ДП «Ворохтянське лісове господарство» звернувся до суду з позовом до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ без номера від 30.01.2003 року площею 0,1000 га, та зобов`язання повернути вказану земельну ділянку, яка розташована на ділянці «Прохідний» у с. Поляниця, з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Позовні вимоги мотивовано тим, що постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року у кримінальній справі №248436 (судовий №1-6/2011) звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України. В ході розгляду вказаної справи встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №40 від 15.11.2002 року щодо безоплатної передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1000 га не приймалося, а було підроблене. На це вказує і те, що ОСОБА_1 із заявою про затвердження проекту землеустрою у сільську раду не зверталась, зазначене питання на розгляд сесії сільської ради не виносилось. Судом встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701 від 10.11.2001 року та знаходиться у кварталі НОМЕР_1 , виділ 2 Поляницького лісництва, що підтверджується матеріалами лісовпорядкування та таксаційною книгою. Впродовж 2002-2003 років члени організованої групи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків землі державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом сільської ради не приймались, дозволу на таке вилучення постійний землекористувач не надавав. Таким чином, внаслідок передачі у приватну власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1 у ДП «Ворохтянське лісове господарство» незаконно вилучено земельну ділянку площею 0,1000 га. Оскільки рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №40 від 15.11.2002 року є фіктивним, воно не підлягає визнанню недійсним у суді, а спірна земельна ділянка підлягає поверненню у державну власність в особі постійного землекористувача ДП «Ворохтянське лісове господарство».

В обґрунтування повноважень прокурора на представництво інтересів держави у цій справі зазначено, що незважаючи на те, що постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду та роз`яснено право на його пред`явлення у порядку цивільного судочинства, постійним землекористувачем не вжито жодних заходів щодо повернення спірної ділянки у державну власність, що стало підставою для звернення прокурора до суду із вказаним позовом. Перед зверненням до суду прокурором у відповідності до вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» направлено відповідне повідомлення постійному землекористувачу.

Із урахуванням того, що зазначені у позові обставини встановлені постановою суду від 04.03.2015 року, прокурор просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності з метою захисту інтересів держави та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою суду від 26.01.2022 року, залишеною без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 09.03.2022 року, позов прокурора у вказаній справі залишено без розгляду.

Постановою Верховного Суду від 02.06.2022 року ухвалу Яремчанського міського суду від 26.01.2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 09.03.2022 року в частині залишення без розгляду позову прокурора, поданого в інтересах Держлісагентства скасовано та направлено справу до суду для продовження розгляду.

Після зміни 26.10.2022 року позовних вимог в порядку статті 49 ЦПК України заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури просив: поновити строки позовної давності, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ без номера від 30.01.2003 року площею 0,1000 га та витребувати у ОСОБА_1 вказану земельну ділянку, яка розташована на ділянці «Прохідний» в с. Поляниця, з чужого незаконного володіння у власність держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України (т. 3, а.с. 239-241).

Ухвалою суду від 30.11.2022 року, зокрема, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - ДП «Ворохтянське лісове господарство» (т. 4, а.с. 7-8).

Рішенням Яремчанського міського суду від 13 червня 2024 року позов першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ДП «Ворохтянське лісове господарство», про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та її витребування з чужого незаконного володіння у державну власність задоволено частково. Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1000 га, що розташована на ділянці «Прохідний» у с. Поляниця Надвірнянського району Івано-Франківської області, у власність держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 1281 грн. судового збору.

Не погодившись із рішенням суду в частині задоволення позову, представник ОСОБА_1 адвокат Авдєєнко В.В. подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення.

Зокрема, зазначає, що суд дійшов висновку про те, що позивачем пропущено строк позовної давності, однак такий строк підлягає поновленню, зважаючи на об`єктивні обставини, які унеможливили звернення прокурора до суду із цим позовом раніше, а саме: відсутність підстав, визначених законодавством для звернення прокурора до суду з позовною заявою в інтересах держави до дня закриття кримінального провадження постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 року.

Однак, доводи суду в обґрунтування необхідності поновлення пропущеного строку позовної давності апелянт вважає помилковими. Вказує, що про порушення прав держави внаслідок незаконного вилучення спірної земельної ділянки лісового фонду та незаконної передачі її у власність відповідача прокурор довідався у межах кримінального провадження №248436 (судовий номер 1-6/2011), де ще 25.03.2005 року був поданий цивільний позов про стягнення з сільського голови та інших винних осіб на користь Ворохтянського державного лісогосподарського підприємства завданої шкоди у розмірі 6944718,90 гривень, і вказане підприємство було визнане цивільним позивачем у кримінальній справі, адже прокурор здійснював у вказаному кримінальному провадженні процесуальне керівництво та нагляд за законністю. Отже, ще у межах вказаного кримінального провадження після подання цивільного позову прокурор мав законні права та підстави подати свій позов в інтересах держави про витребування земельної ділянки, яка була незаконно вилучена у держави та передана у власність відповідачу.

Тому вважає, що застосовані судом підстави для поновлення строку позовної давності (факт подання цивільного позову постійним землекористувачем у кримінальній справі на захист інтересів держави, який розглядався разом з цією кримінальною справою у період з травня 2005 року по березень 2015 року, у зв`язку з чим не було підстав вважати, що порушуються інтереси держави та що захист таких інтересів не здійснюють або неналежним чином здійснюють уповноважені органи, зокрема, Держлісагентство) є безпідставними і неповажними, оскільки для прокурора не було перешкод подати позов до відповідача про витребування спірної ділянки, починаючи з 25 березня 2005 року.

Зазначає, що попередній розрахунок судових витрат відповідача становить 21921,50 гривень, з яких 1921,50 гривень - судовий збір та 20000 гривень, що є очікуваними витратами відповідача за професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Просить оскаржене рішення в частині задоволення позову скасувати та ухвалити нове про відмову у позові за пропуском строку позовної давності.

Заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує її доводи, вважає рішення суду законним і обґрунтованим. Вказує, що підставою для звернення до суду із позовом у цій справі стала не сама наявність чи незаконність рішення виконкому сільської ради, на підставі якого ОСОБА_1 отримала земельну ділянку, а встановлений у постанові Галицького районного суду від 04.03.2015 року факт підроблення такого рішення. Протиправність отримання спірної земельної ділянки відповідачкою полягає як у факті надання ділянки без попереднього вилучення у постійного землекористувача - Ворохтянського ДЛГ, так і у отриманні ділянки на підставі підробленого (неіснуючого) рішення виконкому Поляницької сільської ради. Саме вказане було підставою для звернення прокурора до суду із вказаним позовом. Зазначає, що зважаючи на презумпцію невинуватості прокуратура до прийняття Галицьким районним судом постанови від 04.03.2015 року не могла стверджувати про наявність факту підроблення рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради, а отже не мала і законних підстав для звернення до суду із позовом. Такі підстави з`явились лише після прийняття остаточного рішення у справі вказаної постанови, а звернення до суду до моменту її прийняття було б передчасним. Державне агентство лісових ресурсів України, висловлюючи свою позицію щодо позовних вимог, вказало, що про порушення інтересів держави йому стало відомо саме з постанови Галицького районного суду від 04.03.2015 року. Тому саме з цієї дати для Держлісагенства і почався перебіг позовної давності у цій справі.

Для звернення прокурора до суду закон вимагає наявності двох обставин: порушення або загрози порушення інтересів держави; нездійснення захисту або неналежний їх захист відповідним органом влади чи місцевого самоврядування. Оскільки постійним користувачем Ворохтянським держлісгоспом було заявлено цивільний позов про відшкодування заподіяної шкоди незаконним вилученням земель лісового фонду в рамках кримінальної справи, який розглядався разом з цією кримінальною справою з травня 2005 року по березень 2015 року, то судовий захист інтересів держави тривав в рамках кримінальної справи до завершення її розгляду. Відтак, до завершення розгляду кримінальної справи у прокурора не було підстав для звернення до суду з цим позовом. Звертатись із окремим позовом до ОСОБА_1 про витребування спірної земельної ділянки, отриманої на підставі підробленого рішення виконкому Поляницької сільської ради, до моменту, коли факт такої підробки встановлений судом, було б передчасним.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Представник ОСОБА_1 адвокат Авдєєнко В.В. подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що вважає доводи, викладені у відзиві безпідставними. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 року у справі №697/2751/14, вказує, що у справах, де позови подаються прокурором в інтересах держави, строк позовної давності слід обчислювати, зокрема, з моменту, коли прокурор довідався або мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Судом першої інстанції встановлено і перший заступник прокурора Івано-Франківської області не оспорює висновку суду про те, що про порушення інтересів держави внаслідок незаконного вилучення спірної земельної ділянки лісового фонду та незаконної передачі її у власність відповідача прокурор довідався у межах кримінального провадження №248436 (судовий номер 1-6/2011). Відтак, за наявності у прокурора підстав 18.05.2005 року затвердити обвинувальний висновок щодо ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 365 КК України, було очевидно й достатньо підстав для подання цивільного прозову у межах відповідного кримінального провадження або окремо від кримінального провадження про витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 . Вважає, що твердження у відзиві про те, що обвинувальний висновок у кримінальному провадженні ґрунтується на припущеннях з огляду на презумпцію невинуватості особи, є помилковим, оскільки відповідно до вимог ст. 62 Конституції України обвинувачення особи не може ґрунтуватись на припущеннях.

У судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції представник апелянта адвокат Авдєєнко В.В. доводи та вимоги апеляційної скарги підтримав.

Представник позивача прокурор Верешко М.І. в залі суду щодо задоволення апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, заперечення прокурора, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судове рішення оскаржується лише в частині часткового задоволення позову, тому відповідно до положень статті 367 ЦПК України законність ухваленого в іншій частині судового рішення колегією суддів не перевіряється.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в оскарженій частині зазначеним вимогам відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, у постійному користуванні Ворохтянського державного лісогосподарського підприємства перебували землі для ведення лісового господарства площею 4358,5 га, про що свідчить копія Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701, виданого 10.11.2001 року на підставі рішення Поляницької сільської ради №3 від 11.01.2001 року (т. 1, а.с. 23-24).

Наказом Державного комітету лісового господарства України №87 від 03.04.2006 року Ворохтянський держлісгосп був перейменований у 2006 році на ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Відповідно до Статуту ДП «Ворохтянське лісове господарство» у редакції станом на 13.07.2011 року ДП «Ворохтянське лісове господарство» створене на підставі Наказу Міністерства лісового господарства України №57 від 26.05.1995 року, засноване на державній власності та належить до сфери управління Державного комітету лісового господарства України, який відповідно до Указу Президента України №1085/2010 від 09.12.2010 року «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» реорганізовано у Державне агентство лісових ресурсів України.

За змістом Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 року №521, Державне агентство лісових ресурсів України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства. До основних завдань Держлісагентства відноситься, зокрема, здійснення державного управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління.

Таким чином, Державне агентство лісових ресурсів України здійснює державне управління територіями в лісах підприємств, що належать до сфери його управління, у тому числі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Встановлено також, що рішенням виконавчого комітету Поляницької сільської ради прийняв рішення №40 «Про вилучення, надання та передачу земельних ділянок у приватну власність та надання дозволу на виготовлення проекту відводу» від 15.11.2002 року, керуючись рішенням сільської ради від 16.04.2002 року «Про делегування сільвиконкому повноважень в галузі регулювання земельних відносин» та розглянувши заяви громадян про вилучення, надання та передачу земельних ділянок у приватну власність, вирішено вилучити земельні ділянки у громадян згідно ст.ст. 141, 141 ЗК України (додаток №1); надати громадянам земельні ділянки згідно ст.ст. 40, 119, 120 ЗК України (додаток №2); передати безоплатно у приватну власність земельні ділянки громадянам згідно ст. 118 ЗК України (додаток №3); вилучити в Поляницького лісництва Ворохтянського ЛГ земельну ділянку площею 2,6 га згідно ст. 149 ЗК України, віднести їх до земель запасу сільської ради та змінити цільове призначення вказаної ділянки з переведенням з земель лісового фонду в землі житлової та громадської забудови (п.п. 1-3, 6-8 цього рішення) (т. 1, а.с. 10).

Як вбачається із п.10 додатку №3 до вказаного рішення «Передача земельних ділянок у приватну власність» ОСОБА_1 , жительці м. Тернопіль, передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку на ділянці «Прохідний» (т. 1, а.с. 11).

30.01.2003 року ОСОБА_1 був виданий державний акт на право власності на землю серії ІФ без номера на земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на території Поляницької сільської ради. У вказаному державному акті зазначено, що він виданий на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №40 від 15.11.2002 року та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право власності на землю за №000084. Кадастровий номер земельній ділянці присвоєний не був (т. 1, а.с. 8-9).

У січні 2003 року Ворохтянський держлісгосп звернувся до Поляницького сільського голови із листом №2/16, у якому з посиланням на рішення обласної ради від 27.08.2002 року №57-3/2002 «Про встановлення межі с. Поляниця Поляницької сільської ради Яремчанської міської ради» і листа обласного управління земельних ресурсів від 03.01.20023 року №01-15/293 та у зв`язку із тим, що межі земель с. Поляниця не встановлено, що створює великі незручності в роботі Поляницького лісництва, лісгосп просив винести проект встановлення меж населеного пункту в натуру.

Із долучених копій листів Ворохтянського лісгоспу №132 без дати, №171 без дати, №2/496 за листопад 2002 року, №2/275 за травень 2003 вбачається, що лісгосп надавав попереднє погодження на вилучення та передачу Поляницькій сільській раді у довгострокове користування земельних ділянок відповідної площі за умови відшкодування лісогосподарських втрат, винесення меж в натурі.

Рішенням Івано-Франківської обласної ради №57-3/2002 від 27.08.2002 року затверджено проект встановлення межі с. Паляниця в межах території Поляницької сільської ради Яремчанської міської ради, згідно з яким площа села Поляниця складає 1730,0 га. Згідно плану меж, по межі від А до Б та від В до А село Поляниця межує із землями Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу, по межі від Б до В - із землями Карпатського НПП.

У лютому 2004 року начальником напрямку спецпідрозділу УСБУ в Івано-Франківській області була порушена кримінальна справа за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Поляницької сільської ради, Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру та Яремчанського міського управління земельними ресурсами за ознаками злочину, передбаченого ст. 364 КК України за фактом незаконного вилучення та безоплатної передачі у приватну власність 13,1428 га земель рекреаційного призначення у с. Поляниця.

15.03.2004 року слідчим з ОВС СВ прокуратури Івано-Франківської області розпочато досудове розслідування у кримінальній справі №248436 за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Поляницької сільської ради, Карпатського державного підприємства геодезії, картографії, кадастру, Яремчанського управління земельних ресурсів при передачі протягом 2002-2003 років у приватну власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування індивідуальних житлових будинків 64 громадянам загальною площею 13,1 на землях рекреаційного призначення, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

23.03.2004 року слідчим з ОВС прокуратури Івано-Франківської області порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, які протягом 2002-2003 років без розгляду та вирішення на сесіях Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету незаконно вилучили із власності Ворохтянського держлісгоспу 40,69 га земель лісового фонду в межах с. Поляниця, без згоди державних органів лісового господарства, незаконно змінили їх цільове призначення, перевівши із земельних угідь лісового фонду у землі житлової та громадської забудови та безоплатно надали їх у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам.

Вказану кримінальну справу об`єднано в одне провадження із кримінальною справою №248436.

21.09.2004 року начальником відділу нагляду за додержанням законів при проведенні слідства органами прокуратури Івано-Франківської області порушено відносно ОСОБА_2 кримінальну справу №248436 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України за фактом незаконного безоплатного вилучення у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ 40,69 га земельних угідь лісового фонду вартістю 3714997 грн. без відшкодування держлісгоспу втрат щодо вартості лісових та деревно-чагарникових насаджень в сумі 1432753,24 грн., незаконної зміни їх цільового призначення, переведення в землі житлової та громадської забудови та надання під будівництво індивідуальних житлових будинків окремим громадянам, що спричинило державним інтересам тяжкі наслідки, а також за фактом складення та видачі завідомо неправдивих рішень виконкому Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002 року, №32 від 12.09.2002 року, №36 від 10.10.2002 року, №40 від 15.11.2002 року, №6 від 13.02.2003 року, №27 від 10.07.2003 року, які він завірив печаткою Поляницької сільської ради про нібито колегіальне вирішення членами виконкому даних питань.

Постановою слідчого з ОВС прокуратури Івано-Франківської області від 25.03.2005 року ДП «Ворохтянське лісове господарство» було визнане цивільним позивачем у кримінальній справі №248436 про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 365, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України. Згідно поданої позовної заяви розмір завданих збитків визначено у сумі 6944718,90 грн.

Окрім цього, з досліджених матеріалів справи встановлено, що 07.02.2005 року прокуратурою Івано-Франківської області був внесений протест на рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №40 від 15.11.2002 року в частині пунктів 6, 7, 8 щодо вилучення в Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельної ділянки лісового фонду площею 2,6 га, віднесення її до земель запасу сільської ради із зміною їх цільового призначення на землі житлової та громадської забудови.

01.03.2005 року прокуратура Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства України, який в подальшому був реорганізований у Державне агентство лісових ресурсів України, та ДП «Ворохтянське лісове господарство» зверталась до господарського суду Івано-Франківської області із позовом про визнання недійсними п.п. 5, 6, 7 рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №32 від 12.09.2002 року, який ухвалою суду від 10.05.2005 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2005 року, залишено без розгляду(справа №А-5/79).

Також ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 10.05.2005 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.06.2005 року, залишено без розгляду позов першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства України та ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №27 від 10.07.2003 року(справа №А-5/78).

18.05.2005 року прокурором Івано-Франківської області затверджений обвинувальний висновок у кримінальній справі №248436 про обвинувачення сільського голови с. Поляниця ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 365, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України, інженера-землевпорядника Поляницької сільської ради ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 365, ч. 2 ст. 366 КК України, начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України, головного бухгалтера ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України, начальника відділення Державного казначейства в м. Яремча ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 364 КК України, який скеровано на розгляд до Галицького районного суду Івано-Франківської області.

Вказана кримінальна справа розглядалась судами неодноразово, 20.04.2011 року Галицьким районним судом Івано-Франківської області ухвалений обвинувальний вирок, який залишений без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.04.2012 року та набрав законної сили, однак в подальшому вказані судові рішення були скасовані судом касаційної інстанції (справа №1-6/11).

У ході розгляду вказаної кримінальної справи ДП «Ворохтянське лісове господарство» 11.08.2009 року, 19.10.2009 року, 08.10.2010 року зверталось до Галицького районного суду Івано-Франківської області із клопотаннями про уточнення заявлених позовних вимог, остаточний розмір яких визначено у сумі 971258,61 грн.

Постановою Галицькогорайонного судуІвано-Франківськоїобласті від04.03.2015року (справа№1-6/11,провадження №1/341/6/15)у відповідностідо ст.49КК Українизвільнено відкримінальної відповідальностіу зв`язкуіз закінченнямстроків давностіпритягнення докримінальної відповідальності ОСОБА_2 за вчиненнязлочинів,передбачених ч.3ст.28,ч.1ст.366,ч.3ст.28,ч.2ст.364,ч.3ст.28,ч.1ст.366КК України, ОСОБА_3 за вчиненнязлочинів,передбачених ч.3ст.28,ч.1ст.366,ч.3ст.28,ч.2ст.364КК України, ОСОБА_4 за вчиненнязлочинів,передбачених ч.3ст.28,ч.1ст.366,ч.3ст.28,ч.2ст.364КК України.Цивільний позовДП «Ворохтянськелісове господарство»залишено безрозгляду.Вказана постановасуду неоскаржувалась танабрала законноїсили 11.03.2015року. (т. 1, а.с. 12-22).

Як вбачається із вказаної постанови суду, з метою протиправного вилучення з державної власності земель державного лісового фонду Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ та їх незаконної передачі у приватну власність фізичним особам шляхом зловживання владою та службовим становищем і службового підроблення офіційних документів, сільський голова с. Поляниця ОСОБА_2 у листопаді 2001 року створив та очолив організовану групу, до якої завербував спеціаліста 1 категорії Яремчанського міського відділу земельних ресурсів, інженера-землевпорядника Поляницької сільської ради Борисевича В.М. а також начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцьку О.М. Так, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зловживаючи владою та службовим становищем, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міськради, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи листи виконавчого комітету Поляницької сільської ради про вилучення з державної власності та передачу сільській раді в землі запасу земельних ділянок державного лісового фонду №25 від 26.11.2001 року, №28 від 27.05.2002 року, №28 від 27.08.2002 року, №132 від 19.09.2002 року, №171 від 07.10.без зазначення року, №25 від 15.03.2003 року, №24 від 26.05.2003 року, №32 від 26.06.2003 року, які ОСОБА_2 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради та направив на адресу керівників Ворохтянського ДЛГ.

В подальшому, всупереч вимог ст.ст. 20, 118, 123, 149, 151, 156, 207 Земельного кодексу України, пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст. 42 Лісового кодексу України, генерального плану забудови с. Поляниця, затвердженого рішенням сесії сільської ради від 30.01.2001 року, «Правилам забудови населених пунктів області» від 12.11.2002 року, ст.ст. 3, 19 Закону України «Про планування та забудову територій», ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за погодженням з ОСОБА_4 , склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи - рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002 року, №32 від 12.09.2002 року, №36 від 10.10.2002 року, №40 від 15.11.2002 року, №6 від 13.02.2003 року, №27 від 10.07.2003 року «Про вилучення земельних ділянок» Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови, які ОСОБА_2 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради, після чого ознайомив з ними начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_4 .

Надалі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , за погодженням з ОСОБА_4 , склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи додатки до рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002 року, №32 від 12.09.2002 року, №36 від 10.10.2002 року, №40 від 15.11.2002 року, №6 від 13.02.2003 року, №27 від 10.07.2003 року «Про надання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків» фізичним особам, які ОСОБА_2 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради, після чого ознайомив з ними начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцьку О.М. На підставі зазначених документів землепроектними організаціями було виготовлено технічну документацію на земельні ділянки державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Яремчанського ДЛГ та передано її для погодження начальнику відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_4 , яка при наявних порушеннях в матеріалах технічної документації, які не відповідали вимогам п. 1.16 Інструкції «Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі», затвердженої наказом Держкомзему України №43 від 04.05.1999 року, в порушення ст. 26 п. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 12, 118 п. 2б, ст. 198 Земельного кодексу України, при відсутності технічного завдання на виконання робіт, журналів польових вимірювань, висновків та погоджень відділу архітектури та відділу земельних ресурсів про наявні обмеження на використання земельної ділянки, погоджень сусідніх землекористувачів, а в окремих випадках - без виготовлення проекту відведення земельних ділянок, при наявних обмеженнях відділу архітектури стосовно їх використання, незаконно погодила матеріали технічної документації.

Окрім цього, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 склали, підписали, завірили печатками Поляницької сільської ради та Яремчанського міського відділу земельних ресурсів та незаконно видали державні акти про право власності на земельні ділянки, в результаті чого незаконно вилучено з державної власності 40,69 га земель державного лісового фонду вартістю 3714997,00 грн., а також завдано збитки від незаконного вилучення деревних та чагарникових насаджень на суму 904462,87 грн. та від несплати втрат лісогосподарського виробництва на суму 1412700,00 грн., а всього заподіяно збитків охоронюваним законом державним інтересам на загальну суму 6032159,80 грн. та спричинено тяжкі наслідки.

Також, упродовж 2002-2003 років ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5,452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом Поляницької сільської ради не приймались, в тому числі ОСОБА_1 - площею 0,10 га, у результаті чого незаконно вилучено з державної власності 5,452 га земель державного лісового фонду. Усього внаслідок злочинних дій ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 упродовж 2001-2004 років незаконно вилучено з державної власності всього 46,142 га земель державного лісового фонду, чим заподіяно збитків охоронюваним законом державним інтересам на загальну суму 6944718,89 грн. та спричинено тяжкі наслідки.

Відповідно до висновку проведеної у кримінальній справі №248436 комісійної судово-земельної експертизи від 11.03.2005 року (т. 1, а.с. 55-58) встановлено, що сільський голова с. Поляниця ОСОБА_2 звертався із листами протягом 2001-2003 років у Ворохтянський держлісгосп про одержання згоди на вилучення земельних ділянок лісового фонду площею 27,87 га. Ворохтянський держлісгосп своїми листами не заперечував проти вилучення земельних ділянок і надавав попереднє погодження на передачу земельних ділянок лісового фонду в землі запасу с. Поляниця. Проте виконком сільської ради с. Поляниця прийняв рішення про вилучення в Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельних ділянок лісового фонду загальною площею 40,69 га без дотримання процедури вилучення, надання та зміни цільового призначення земель лісового фонду, зокрема рішення №4 від 14.02.2002 року, яким вилучено земельні ділянки площею 4,89 га (кв. АДРЕСА_1 (1,12 га), кв. АДРЕСА_2 діл. НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 (0,45 га); рішення №32 від 12.09.2002 року, яким вилучено ділянки площею 0,60 га (кв. АДРЕСА_2 виділ АДРЕСА_4 ); рішення №36 від 10.10.2002 року, яким вилучено ділянки загальною площею 14,10 га (кв. АДРЕСА_5 (2,0 га); рішення №6 від 13.02.2003 року, яким вилучено ділянки загальною площею 11,8 га (кв. АДРЕСА_6 (8,5 га); рішення №40 від 15.11.2002 року, яким вилучено ділянки площею 2,6 га; рішення №27 від 10.07.2003 року, яким вилучено в Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельні ділянки площею 6,7 га (кв. АДРЕСА_7 виділ 56 (2,4 га), виділ 57 (1,0 га), виділ 58 (0,5 га), віднесено до земель запасу сільської ради, змінено цільове призначення з переведенням з лісового фонду на землі житлової та громадської забудови.

При цьому відсутні відповідні рішення виконкому чи сесії сільської ради про вилучення окремих земельних ділянок лісового фонду, які фактично роздані громадянам у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків, а саме: кв. АДРЕСА_8 , діл. АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 площею 0,8358 га, кв. АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 площею 1,1 га, кв. АДРЕСА_13 площею 0,75 га, кв. АДРЕСА_14 площею 0,478 га, кв. 24 діл. 9 площею 0,335 га, кв. 8 діл. 28 площею 0,7157 га, кв. АДРЕСА_15 площею 0,3 га та кв. АДРЕСА_16 площею 0,3 га. Загальна площа вказаних земель становить 5,452 га.

Під час зміни цільового призначення земель Ворохтянського держлісгоспу та наданні їх громадянам під будівництво індивідуальних житлових будинків порушено вимоги ст.ст. 12, 20, 118, 123, 149, 151 ЗК України, п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 42 ЛК України; наявна технічна документація не відповідає вимогам Інструкції про порядок складання, видачу, реєстрацію і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку, затвердженої Держкомземом України №43 від 04.05.1999 року; відсутня державна землевпорядна експертиза проектної документації; всі рішення виконкому про безоплатне надання земельних ділянок у власність громадянам під будівництво індивідуальних житлових будинків на вилучених землях Ворохтянського держлісгоспу не відповідають генеральному плану забудови с. Поляниця, затвердженому рішенням сесії сільської ради від 30.01.2001 року, «Правилам забудови населених пунктів області» від 12.11.2002 року, ст. 31 Закону України «Про планування та забудову територій», ст. 21 Закону України «Про основи містобудування». Виготовлена землевпорядними організаціями технічна документація на вилучені земельні ділянки не відповідає вимогам Інструкції про порядок складання, видачу, реєстрацію і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку, а саме: рішення про передачу земельних ділянок у власність громадянам приймались виконавчим комітетом, а не сесією сільської ради (п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 1 ЗК України); відсутнє технічне завдання на виконання робіт, журнали польових вимірювань та висновки та погодження земельного відділу та відділу архітектури про наявні обмеження на використання земельної ділянки (п. 1.6 Інструкції по видачі державних актів); відсутнє погодження сусідніх землекористувачів (п. 2а ст. 198 ЗК України); земельні ділянки надані громадянам у власність із земель запасу сільської ради без виготовлення проекту відведення земельних ділянок (ст. 118 ЗК України). На вилучених у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ землях лісового фонду незаконної рубки лісу не встановлено.

Із листа Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру за вих. №464 від 01.10.2004 року, отриманого в ході досудового слідства у кримінальній справі №248436, вбачається, що працівниками ДП «Карпатигеодезкартографія» та ДП «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» виготовлялась технічна документація громадянам, яким були надані земельні ділянки на території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу. Під №95 у додатку №2 «Список громадян, яким виготовлені державні акти на право власності на землю в с. Поляниця», технічну документацію яким виконано ДП «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» до вказаного листа зазначено ОСОБА_1 , якій надана ділянка площею 0,1000 га, у кварталі 32, ділянка 2 (т. 1, а.с. 39-42)

27.08.2015 року прокуратура Івано-Франківської області в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» направила на адресу ДП «Ворохтянське лісове господарство» повідомлення за вих. №05/1-518вих-15, в якому вказала про те, що з моменту винесення постанови Галицького районного суду від 04.03.2015 року у кримінальній справі №248436, якою встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради щодо безоплатної передачі ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 0,1000 га не приймалося, а було підроблене, а вказана земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» та знаходиться у кварталі НОМЕР_1 виділ 2 Поляницького лісництва, лісгоспом не вжито жодних заходів щодо повернення вказаної земельної ділянки у державну власність. Із урахуванням наведеного прокурор, зважаючи на відсутність належного реагування з боку уповноважених державних органів, повідомив про наявність підстав для звернення до суду з позовом в інтересах держави, в особі Держлісагентства та ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним державного акту та повернення земельної ділянки.

Листом від 08.11.2021 року за вих. №12-12/9212-21 Держлісагентство повідомило про те, що з постанови Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року Держлісагентству було відомо про залишення без розгляду позову ДП «Ворохтянське лісове господарство», поданого у кримінальній справі №1-6/11. При надходженні від органів прокуратури, в тому числі Івано-Франківської обласної прокуратури повідомлень про звернення в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» до судів із позовами в інтересах Держлісагентства та лісогосподарських підприємств, в тому числі ДП «Ворохтянське лісове господарство», Держлісагентство завжди підтримувало зазначені позови через об`єктивну неможливість самостійного звернення до суду, однак відповідна документація знищена у зв`язку із закінченням терміну зберігання. А тому не заперечують щодо представництва Івано-Франківською обласною прокуратурою інтересів держави у цій справі.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурор, звертаючись із позовом, вказав, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної форми власності, перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство», а її вилучення, зміна цільового призначення та передача у приватну власність проведені всупереч установленого законом порядку, на підставі підробленого рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради, а тому зазначена ділянка вибула з володіння держави в особі постійного землекористувача поза волею останнього.

Відповідачі у цій справі ОСОБА_1 та Поляницька сільська рада заявили про застосування позовної давності (т. 1, а.с. 45, 240).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що дослідженими судом доказами підтверджується, що спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення та вибула з володіння держави в особі постійного землекористувача всупереч його волі у протиправний спосіб, а відтак підлягає витребуванню від кінцевого набувача у державну власність в особі Держлісагентства. Щодо пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з позовом у цій справі, то таке зумовлено тим, що існували об`єктивні обставини, які унеможливили таке звернення з позовом раніше, а саме відсутність підстав, визначених законодавством для звернення прокурора до суду з позовною заявою в інтересах держави. Тому суд дійшов висновку про поважність причин пропуску позовної давності та необхідність захисту інтересів держави шляхом задоволення позову прокурора в частині витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у власність держави.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628.1475.19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».

У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753.8671.21 (провадження №61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду».

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частинами першою та другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 167, частиною першою статті 170 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

За змістом положень частин першої та четвертої статті 56 ЦПК України, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор може звертатися до суду із заявами про захист державних чи суспільних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Статтею 19 ЗК України визначено категорії земель, зокрема, це землі лісогосподарського призначення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно з частиною третьою статті 1 Земельного кодексу України використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За змістом частин першої та другої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 18 ЗК України категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до частини першої статті 57 ЗК України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням часу, коли виникли спірні правовідносини між сторонами, судом першої інстанції враховано і норми ст.ст. 55, 56 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, згідно з якими до земель лісового фонду належали землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Землі лісового фонду могли перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Порядок використання земель лісового фонду визначався законом.

Чинне та той час земельне законодавством дозволяло органу місцевого самоврядування вилучати для суспільних та інших потреб земельні ділянки, надані у постійне користування, але при дотриманні чітко визначеної законодавством процедури.

Так, у відповідності до частин першої, другої статті 149 ЗК України у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

За змістом положень статті 20 ЗК України (у діючій на той час редакції) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, законодавством чітко передбачалося, що при передачі громадянам чи юридичним особам земельної ділянки, в тому числі, лісогосподарського призначення, яка перебуває у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства мають передувати рішення органу місцевого самоврядування про вилучення цієї земельної ділянки та про зміну її цільового призначення.

Також у статті 118 ЗК України визначена процедура набуття на праві власності у порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

У статті 21 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначалися наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель. А саме, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Також статтями 154, 155 ЗК України передбачалася відповідальність органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю, за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом положень статті 388 ЦК України якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, власник має право витребувати це майно від набувача.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України.

За загальним правилом суб`єкт, за яким зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння таким майном цим суб`єктом, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 63)). Інакше кажучи, не можна задовольнити вимогу про витребування нерухомого майна від особи, яка була його володільцем на час подання позову, але на момент ухвалення судового рішення більше цим майном не володіє (володільцем цього майна у державному реєстрі вказана інша особа, ніж відповідач). Крім того, судове рішення про витребування нерухомого майна неможливо буде виконати, якщо на час такого виконання право власності на це майно буде зареєстроване за іншою особою, ніж відповідач, із володіння якого суд витребував відповідний об`єкт. З огляду на вказане у справах про витребування власником його майна важливим є вжиття заходів забезпечення позову. Без цього ефективний захист прав та інтересів власника, належне виконання рішення суду про задоволення позову можуть бути неможливими внаслідок переходу майна до іншої, ніж відповідач, особи під час розгляду справи або після того, як суд ухвалить таке рішення.

На вказане звертала увагу Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 08 листопада 2023 року у справі №369/473/15-ц.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначала, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме це рішення створює відповідну перешкоду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі №633/408/18 (пункт 11.10)). Інакше кажучи, перешкоду у користуванні та розпорядженні зазначеною ділянкою лісогосподарського призначення у вигляді відповідного рішення органу влади про її відчуження, на підставі якого державна реєстрація права власності не відбулася (якщо це рішення справді створює таку перешкоду), власник може усунути за негаторним позовом, зокрема про визнання незаконним скасування відповідного рішення.

Тоді як для витребування майна оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державних актів на право власності тощо не є необхідними й ефективними способами захисту прав власника. Останній у межах провадження про витребування майна із чужого володіння вправі стверджувати, зокрема, про незаконність відповідного рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його незаконним, недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює юридичних наслідків, на які воно спрямоване (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17 (пункти 38-39), від 1 жовтня 2019 року у справі №911/2034/16 (пункти 46-47), від 15 жовтня 2019 року у справі №911/3749/17 (пункти 6.25, 6.27),від 22 січня 2020 року у справі №910/1809/18 (пункти 34-35), від 1 лютого 2020 року у справі №922/614/19 (пункт 52), від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19 (пункт 50), від 2 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (пункт 49), від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункти 109, 148, 150, 151, 153, 167), від 20 червня 2023 року у справі №633/408/18 (пункти 11.7-11.8)).

З огляду на вказане, якщо на підставі рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про відчуження земельної ділянки лісогосподарського призначення відбулася державна реєстрація права власності на це майно, власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є необхідним й ефективним способом захисту права власності. У разі встановлення незаконності таких рішень органів влади у спорі про витребування земельних ділянок суд вказує про це лише у мотивувальній частині його рішення.

У справі, що переглядається, місцевим судом вірно встановлено порушення відповідачами порядку вилучення та отримання безоплатно у приватну власність земельної ділянки із лісового фонду, що доводиться матеріалами кримінальної справи №1-6/11, постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 року, і наслідки недотримання встановленого законодавством порядку у вигляді витребування такої ділянки від набувача.

Встановлено і це підтверджується дослідженими доказами, що рішення Поляницької сільської ради №40 від 15.11.2002 року, вказане у державному акті на право власності на земельну ділянку як підстава набуття ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1000 га в установленому законом порядку не приймалось, а було підроблене. На момент передачі у приватну власність спірна земельна ділянка належала до категорії земель державної форми власності та перебувала у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» і Поляницька сільська рада як орган місцевого самоврядування та її виконавчий комітет не були наділені відповідними повноваженнями щодо вилучення у постійного землекористувача земель лісового фонду та розпорядження ними шляхом передачі у приватну власність, а відповідного розпорядження місцевої державної адміністрації про вилучення земельної ділянки у постійного землекористувача, а також погодження в установленому порядку зміни її цільового призначення матеріали справи не містять і доказів протилежного відповідачами суду не надано.

Відповідачами у ході судового розгляду не надано належних та достатніх доказів щодо переведення набутої ОСОБА_1 у власність земельної ділянки до категорії земель комунальної власності, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що збільшення площі с. Поляниця відповідно до рішення Івано-Франківської обласної ради №57-3/2002 від 27.08.2002 року відбулось саме за рахунок спірної земельної ділянки.

Вищенаведене свідчить про те, що спірна земельна ділянка вибула із власності держави у протиправний спосіб на підставі фіктивного рішення органу місцевого самоврядування, який не був наділений відповідними повноваженням щодо розпорядження нею, що одночасно потягнуло за собою протиправну зміну її цільового призначення.

Відсутність спрямованого на відчуження спірної земельної ділянки рішення повноважного органу виконавчої влади означає, що держава як власник, не виявляла волю на вилучення та передачу у приватну власність цієї земельної ділянки та свідчить про те, що ОСОБА_1 в установленому законом порядку не набула право власності на спірну земельну ділянку.

Оскаржуючи рішення до суду апеляційної інстанції, апелянт посилався на те, що суд мав застосувати строк позовної давності до вимог прокурора в цій справі, тому апеляційний суд зазначає наступне.

Так, статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №362/44/17 (пункти 39, 60), від 7 листопада 2018 року у справах №488/5027/14-ц (пункт 103) і №372/1036/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (пункт 65)).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати захист цих інтересів у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати такий захист (близький за змістом висновок сформульований, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі №6-1852цс16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах №369/6892/15-ц і №469/1203/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (пункт 95)).

У постанові від 20 червня 2018 року у справі №697/2751/14-ц, зважаючи на її обставини, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №362/44/17 (пункт 48): позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався чи міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Вирішуючи питання про те, коли прокурор міг довідатися про порушення інтересів держави у зв`язку із незаконним вилученням у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельної ділянки у кварталі 32 ділянка 2, в межах якої була передана в подальшому, у порядку безоплатної передачі, спірна земельна ділянка відповідачці ОСОБА_1 , і чи міг прокурор довідатися про це раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, суд першої інстанції виходив з такого.

У ході судового розгляду встановлено, що 23.03.2004 року слідчим з ОВС прокуратури Івано-Франківської області порушено кримінальну справу №248436 за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, де, зокрема, йдеться про незаконне, протягом 2002-2003 років, вилучення із власності Ворохтянського держлісгоспу 40,69 га земель лісового фонду, незаконну зміну їх цільового призначення, та безоплатну передачу цих земель у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків.

У рамках досудового слідства слідчим було отримано ряд доказів, зокрема, лист Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру Державного комітету природних ресурсів України від 01.10.2004 року №464, із долученими списками громадян, яким надані земельні ділянки на території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ із вказівкою по кожній особі окремо квартали та ділянки, в межах яких надані земельні ділянки та їх площу. Серед цих осіб під №95 у Списку №2 вказано відповідача ОСОБА_1 із чіткою вказівкою на те, що останній передано земельну ділянку площею 0,1000 га у кварталі НОМЕР_1 , ділянка НОМЕР_3 Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ.

Також у вказаній кримінальній справі призначалася комісійна судово-земельна експертиза, за результатами якої складено висновок від 11.03.2005 року про те, що відсутні відповідні рішення виконкому чи сесії сільської ради про вилучення окремих земельних ділянок лісового фонду Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, які фактично роздані громадянам у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків, зокрема земельні ділянки у кварталі НОМЕР_1 ділянка НОМЕР_3 площею 0,3 га.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що про незаконне вилучення землі лісового фонду у кварталі НОМЕР_1 ділянка НОМЕР_3 у Поляницького лісництва Ворхтянського ДЛГ, в межах якого розташована земельна ділянка, передана у приватну власність ОСОБА_1 , прокурор мав об`єктивну можливість довідатися раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а саме під час зазначеного вище кримінального провадження, зокрема, з 11.03.2005 року, з моменту складення висновку комісійної судово-земельної експертизи.

Із матеріалів справи вбачається, що прокурор звернувся з позовом до суду у цій справі 02.09.2015 року. При цьому, у позовній заяві, а також у заяві про зміну позовних вимог в порядку статті 49 ЦПК України від 26.10.2022 року прокурор просив поновити строки позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Верховний Суд у постановах від 07 вересня 2021 року у справі №906/730/18 та від 30 листопада 2021 року у справі №910/256/20 наголосив, що позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Тому на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було дотримано або пропущено з поважних причин. При цьому суд повинен встановити початок перебігу позовної давності, його переривання чи зупинення, суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження обставин дотримання/недотримання строків позовної давності, має зробити висновок про їх об`єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права. При цьому саме об`єктивні причини повинні бути враховані судом, які вказують на об`єктивні перешкоди для особи своєчасно звернутися за захистом порушеного права.

Таким чином, позовна давність не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, однак, враховуючи норми ЦПК України та зазначені вище висновки Верховного Суду, суд зобов`язаний дослідити причини пропуску прокурором строку звернення до суду із цим позовом, встановити чи є вони поважними, тобто такими що унеможливили звернення прокурора раніше, а відтак, прийти до висновку, чи підлягають захисту порушені права та інтереси держави в рамках цієї справи.

Законодавство не містить переліку поважних причин пропуску позовної давності та не деталізує безпосередньо процедуру застосування ч. 5 ст. 267 ЦК України.

У постанові Верховного Суду від 29 грудня 2020 року у справі №909/1165/19 зазначено, що чинне законодавство не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Подання позову з іншими матеріально-правовими підставами не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

Очевидним є те, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.

У цій справі прокурор в інтересах держави звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним державного акту та витребування з чужого незаконного володіння у власність держави земельну ділянку лісового фонду у кварталі АДРЕСА_16 , яка була незаконно вилучена у постійного користувача ДП «Ворохтянське лісове господарство» внаслідок зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради.

Судом встановлено, що у ході досудового слідства у кримінальній справі №248436 (судовий номер 1-6/2011) по факту зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради у зв`язку із незаконним вилученням із власності Ворохтянського держлісгоспу 46,142 га земель лісового фонду та безоплатною передачею їх земель у приватну власність громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків ДП «Ворохтянське лісове господарство» 25.03.2005 року був поданий цивільний позов про стягнення з сільського голови та інших винних осіб на користь Ворохтянського державного лісогосподарського підприємства завдану шкоду у розмірі 6944718,90 грн. і вказане підприємство було визнане цивільним позивачем у кримінальній справі.

Вказаний цивільний позов неодноразово уточнювався ДП «Ворохтянське лісове господарство» у ході судового розгляду вказаної кримінальної справи.

Факт незаконного надання у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5,452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом Поляницької сільської ради не приймались, в тому числі ОСОБА_1 площею 0,10 га, про який йдеться у постанові Галицького районного суду від 04.03.2015 року, безпосередньо стосувався обґрунтованості цивільного позову ДП «Ворохтянське лісове господарство», заявленого в рамках цієї кримінальної справи.

Постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 року, яка стала остаточною у зазначеній кримінальній справі з 2005 року, цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» про стягнення завданих збитків залишено без розгляду з підстав закриття кримінальної справи за строками давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Частиною 2 ст. 265 ЦК України передбачено, якщо суд залишив без розгляду позов, пред`явлений у кримінальному провадженні, час від дня пред`явлення позову до набрання законної сили судовим рішенням, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності. Якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців.

ДП «Ворохтянське лісове господарство» після залишення без розгляду поданого ним цивільного позову постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 року у визначений законом строк до суду із позовними вимогами, спрямованими на захист його порушеного права як постійного землекористувача земельними ділянками лісового фонду на території Поляницького лісництва не звернулося. Не були подані відповідні позови і Держлісагентством, яке підтвердило це у долученому до справи листі.

В обґрунтування підставності звернення до суду прокурор у позовній заяві вказав на необхідність захисту інтересів держави та невжиття ДП «Ворохтянське лісове господарство» та Держлісагентством з моменту прийняття Галицьким районним судом постанови від 04.03.2015 року заходів представницького характеру щодо повернення спірної земельної ділянки у державну власність.

У цивільному позові ДП «Ворохтянське лісове господарство» відповідачами визначено голову Поляницької сільської ради ОСОБА_2 та інших винних осіб, а предметом позову - стягнення заподіяної шкоди внаслідок незаконного вилучення 46,142 га земель лісогосподарського призначення.

Хоча прокурор визначив інший спосіб захисту інтересів держави та інше коло учасників, але цивільний позов прокурора безпосередньо випливає із цивільного позову ДП «Ворохтянське лісове господарство» про стягнення завданих збитків, який був предметом судового розгляду в рамках кримінального провадження та залишений без розгляду 04.03.2015 року і має по суті однакову мету.

Відтак, правильними є висновки суду, що зважаючи на те, що постійним землекористувачем у кримінальній справі був поданий цивільний позов на захист інтересів держави, який розглядався разом із вказаною кримінальною справою у період з травня 2005 року по березень 2015 року, не було підстав вважати, що порушуються інтереси держави та що захист таких інтересів не здійснюють або неналежним чином здійснюють уповноважені органи, зокрема, Держлісагентство. Тому до 04.03.2015 року у прокурора не було визначених законодавством підстав для звернення до суду із вказаним позовом в інтересах держави, а такі виникли лише після залишення позову ДП «Ворохтянське лісове господарство» без розгляду постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 року, якою закрито кримінальну справу, та незвернення впродовж шести місяців з відповідним позовом до суду ні зазначеним підприємством, ні Держлісагентством, що давало вагомі підстави прокурору вважати про наявність загрози порушення інтересів держави.

Отже, у цій справі існували об`єктивні обставини, які унеможливили звернення прокурора до суду із позовом раніше, а саме відсутність підстав, визначених законодавством для звернення прокурора до суду з позовною заявою в інтересах держави. А тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з позов у цій справі є поважними.

З огляду на поважність причин пропуску позовної давності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність захисту інтересів держави шляхом задоволення позову прокурора в частині витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у власність держави.

Доводи апеляційної скарги про те, що причини пропуску позовної давності, які місцевий суд вважав поважними, не є такими, оскільки для прокурора не було перешкод подати позов до відповідача, починаючи з 25 березня 2005 року про витребування спірної земельної ділянки у відповідача, колегія суддів відхиляє, оскільки місцевий суд на підставі наданих позивачем доказів, з урахуванням обставин цієї справи, дійшов правильного висновку про існування об`єктивних обставин, які унеможливили звернення прокурора до суду із позовом раніше, а саме відсутність підстав, визначених законодавством для звернення прокурора до суду з позовною заявою в інтересах держави, що стороною відповідача не спростовано.

Також безпідставними та нічим не доведеними є доводи апеляційної скарги в частині визнання судом поважними причин пропуску прокурором строку позовної давності у цій справі з посиланням на порушення судом законів логічного мислення та істотне порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, розглянуто справу відповідно до норм матеріального права, прийнято обґрунтоване рішення, в якому повно відображено обставини, що мають значення для справи, тому підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не встановлено.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення або неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Авдєєнка Владислава Валерійовича слід залишити без задоволення, а рішення Яремчанського міського суду від 13 червня 2024 року без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційним судом вирішено апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат у цій справі.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Авдєєнка Владислава Валерійовича залишити без задоволення.

Рішення Яремчанського міського суду від 13 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча: О.О. Томин

Судді: Л.В. Василишин

І.О. Максюта

Повний текст постанови складено 06 лютого 2025 року.