Постанова

від 28.01.2025 по справі 644/5044/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

28 січня 2025 року

м. Харків

справа № 644/5044/23

провадження № 22-ц/818/507/25

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.

за участю секретаря: Смелянець К.І.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Побуттех»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Побуттех» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, поновлення на роботі та скасування наказів за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2024 року, постановлене під головуванням судді Черняка В.Г., -

в с т а н о в и в:

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Побуттех» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, поновлення на роботі та скасування наказів, в якому з урахуванням уточнень просив, зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Побуттех» нарахувати заробітну плату з урахуванням індексації за періоди з 01.03.2022 року по 31.03.2022 року, з 01.04.2022 року по 24.04.2022 року, з 25.04.2022 року по 30.04.2022 року, з 01.06.2022 року по 22.08.2022 року, з 23.08.2022 року по 22.11.2022 року, з 21.11.2022 року по 19.02.2023 року, з 19.02.2023 року по 20.05.2023 року; стягнути з ТОВ «Побуттех» на користь ОСОБА_1 заборгованість з заробітної плати з урахуванням її індексації в сумі 212816,95 грн.; стягнути з ТОВ «Побуттех» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку у сумі 25961,01 грн.; визнати незаконним та скасувати накази про надання відпусток без збереження заробітної плати від 01.03.2022 року № 9, від 01.04.2022 року № 11, від 25.04.2022 року № 13, від 25.05.2022 року № 14, від 23.08.2022 року № 18, від 21.11.2022 року № 22, від 20.02.2023 року № 3 в частині надання ОСОБА_1 , головному енергетику ТОВ «Побуттех» відпусток без збереження заробітної плати з 01.03.2022 року по 31.03.2022 року, з 01.04.2022 року по 24.04.2022 року, з 25.04.2022 року по 30.04.2022 року, з 01.06.2022 року по 22.08.2022 року, з 23.08.2022 року по 22.11.2022 року, з 21.11.2022 року по 19.02.2023 року, з 19.02.2023 року по 20.05.2023 року, визнати незаконним та скасувати наказ директора ТОВ «Побуттех» від 20.06.2023 року № 10, яким ОСОБА_1 було звільнено 20.06.2023 року за власним бажанням; поновити ОСОБА_1 на посаді головного енергетика Товариства з обмеженою відповідальністю «Побуттех»; одночасно з винесенням рішення про поновлення на роботі стягнути з ТОВ «Побуттех» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу. Судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; Вказує, що судом першої інстанції розглянуто справу за його відсутності, оскільки не було повідомлено про дату, час і місце засідання суду, яким завершувався розгляд справи та публічно проголошувалося оскаржуване рішення. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що позивач ознайомлювався зі спірними наказами про надання відпусток, в тому числі, відсутні акти про відмову ознайомитись з вказаними наказами. За таких обставин, висновок суду першої інстанції щодо обізнаності позивача про перебування у відпустці, прийнятий з порушенням норм процесуального права, оскільки він не містить посилання на належні та допустимі докази, на підставі яких було встановлено дану обставину. Вказує, що судом першої інстанції помилково не застосовано до спірних правовідносин положення Держкомстату України від 05.12.2008 року № 489 «Про затвердження типових форм первинної документації зі статистики праці», що є самостійною підставою для скасування судового рішення. Крім того, висновок суду першої інстанції про те, що з позивачем на день звільнення з ним було здійснено повний розрахунок, свідчить про недоведеність обставин, що мають значення для розгляду справи, які суд визнав встановленими, а викладені у рішенні суду першої інстанції висновки не відповідають обставинам справи. Висновки суду першої інстанції щодо невиконання позивачем трудової функції, посадових обов`язків, прав та обов`язків, умов праці, режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку прийняті з порушенням норм процесуального права, оскільки такі висновки не містять посилання на докази, на підставі яких було встановлено дані обставини. Зазначав про порушення вимог ст. 38 Кодексу законів про працю при його звільненні. Тому вважав, що наказ про звільнення є незаконним, а позивач підлягає поновленню на роботі зі стягненням середнього заробітку за вимушений прогул.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст.367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача щодо виконання ним у спірні періоди обов`язків головного енергетика не підтверджені матеріалами справи, оскільки під час дії воєнного стану Товариство з обмеженою відповідальністю «Побуттех» виставляло рахунки орендарям виключно шляхом їх направлення на електронну пошту, що підтверджується відповідями на запит адвоката. Такі рахунки виписував директор ТОВ «Побуттех» ОСОБА_2 , позивач на підписання фінансових документів повноважень не мав, жодним розпорядчим документом не визначено виключної компетенції головного енергетика на подання актів до постачальників енергоресурсів. Крім того, відповідачем надано відповідні належні і допустимі докази та доведено законність виданих ТОВ «Побуттех» спірних наказів про надання відпусток без збереження заробітної плати на підставі заяв відповідача та звільнення із займаної посади, здійснення повного розрахунку з позивачем при звільненні.

Судова колегія частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Матеріали справи свідчать про те, що 15.07.2019 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду головного енергетика ТОВ «Побуттех» згідно наказу № 28 від 12.07.2019 року, що підтверджується копією трудової книжки (т. 1, а.с. 19).

Наказом № 9 від 01 березня 2022 року надано, зокрема, ОСОБА_1 , головному енергетику, відпустку без збереження заробітної плати з 01.03.2022 року по 31.03.2022 року, у зв`язку із встановленням на всій території України карантину, на підставі заяви ОСОБА_1 від 28.02.2022 року (т. 1, а.с. 118-120).

Наказом № 11 від 01 квітня 2022 року надано, зокрема, ОСОБА_1 , головному енергетику, відпустку без збереження заробітної плати з 01.04.2022 року по 24.04.2022 року у зв`язку з дією воєнного стану на території України згідно з Указом Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 року, на підставі заяви ОСОБА_1 від 31.03.2022 року (т. 1, а.с. 121-123).

Наказом № 13 від 25 квітня 2022 року надано, зокрема, ОСОБА_1 , головному енергетику, відпустку без збереження заробітної плати з 25.04.2022 року по 30.04.2022 року у зв`язку з дією воєнного стану на території України згідно з Указом Президента України № 259/2022 від 18.04.2022 року, на підставі заяви ОСОБА_1 від 24.04.2022 року (т. 1, а.с. 124-126).

Наказом № 14 від 25 травня 2022 року надано, зокрема, ОСОБА_1 , головному енергетику, відпустку без збереження заробітної плати з 01.06.2022 року по 22.08.2022 року у зв`язку з дією воєнного стану на території України згідно з Указом Президента України № 341/2022 від 17.05.2022 року, на підставі заяви ОСОБА_1 від 24.05.2022 року (т. 1, а.с. 127-129).

Наказом № 18 від 23 серпня 2022 року надано, зокрема, ОСОБА_1 , головному енергетику, відпустку без збереження заробітної плати з 23.08.2022 року по 21.11.2022 року у зв`язку з дією воєнного стану на території України згідно з Указом Президента України № 573/2022 від 12.08.2022 року, на підставі заяви ОСОБА_1 від 22.08.2022 року (т. 1, а.с. 130-132).

Наказом № 22 від 21 листопада 2022 року надано, зокрема, ОСОБА_1 , головному енергетику, відпустку без збереження заробітної плати з 21.11.2022 року по 19.02.2023 року у зв`язку з дією воєнного стану на території України згідно з Указом Президента України № 757/2022 від 07.11.2022 року, на підставі заяви ОСОБА_1 від 21.11.2022 року (т. 1, а.с. 133-135).

Наказом № 3 від 20 лютого 2023 року надано, зокрема, ОСОБА_1 , головному енергетику, відпустку без збереження заробітної плати з 19.02.2023 року по 20.05.2023 року у зв`язку з дією воєнного стану на території України згідно з Указом Президента України № 58/2023 від 06.02.2023 року, на підставі заяви ОСОБА_1 від 17.02.2023 року (т. 1, а.с. 136-138).

З акту про відмову від підпису наказів, повідомлень, актів відсутності на робочому місці № 4 від 19.06.2023 року вбачається, що заступник директора ОСОБА_3 , заступник гол. бухгалтера ОСОБА_4 та референт ОСОБА_5 склали акт про наступне: 19 червня 2023 року головний енергетик ТОВ «Побуттех» Варва Микола Васильович вийшов на роботу і був ознайомлений з наказами, повідомленнями, актами відсутності на роботі. Від підпису відмовився, пояснювальну записку писати відмовився (т. 1, а.с. 158).

Зі змісту заяви про звільнення від 19.06.2023 року, отриману референтом ОСОБА_5 20.06.2023 року, вбачається, що головний енергетик ОСОБА_1 просить звільнити його за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України(т. 1, а.с. 15).

Наказом № 10 від 20 червня 2023 року ОСОБА_1 , головного енергетика, звільнено 20.06.2023 року за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) з виплатою компенсації за 54 календарних дні невикористаної щорічної відпустки (т. 1, а.с. 18).

20 червня 2023 року, в день звільнення позивача ОСОБА_1 , з ним було здійснено повний розрахунок, а саме: виплачено заборгованість по заробітній платі та компенсація за невикористану відпустку в розмірі 11579,53 грн., що підтверджується розрахунковим листком за червень 2023 року (т. 1, а.с. 178).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи роботодавця (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відмовляючи у задоволенні позову в частині скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, суд першої інстанції виходив з того, що позивача звільнено на підставі власноруч написаної ним заяви, його волевиявлення на звільнення не спростовано аргументованими доводами із долученням відповідних доказів, обставини написання заяви про звільнення під тиском адміністрації не доведені, як і те, що позивач мав намір продовжувати працювати на підприємстві, бо не був згоден з датою звільнення.

Такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи з огляду на таке.

Відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Сторони трудових правовідносин не можуть в односторонньому порядку змінювати строки попередження. Працівник, який попередив роботодавця про розірвання на його вимогу трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати таку заяву, за винятком випадків, коли на його місце було запрошено особу в порядку переведення з іншого місця роботи за погодженням між керівництвом двох роботодавців. При цьому, якщо відсутнє усне чи письмове відкликання заяви про звільнення за власним бажанням і після закінчення строку трудового договору його не було розірвано, а працівник не наполягає на звільненні, дія договору вважається продовженою. Винятки становлять випадки розірвання договору з поважних причин, про що зазначає працівник. Вказаний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року по справі № 279/3334/17-ц.

Разом з тим, із заяви про звільнення за власним бажанням жодних причин для розірвання трудового договору раніше двотижневого строку попередження ОСОБА_1 не зазначив.

Отже, звільнення ОСОБА_1 до закінчення двотижневого строку за відсутності домовленості сторін про дату звільнення й згоди позивача на припинення трудових правовідносин до закінчення строку попередження, свідчить про недотримання відповідачем вимог ст. 38 КЗпП України. Доказів наявності передбачених законом поважних причин для звільнення позивача раніше встановленого строку попередження, матеріали справи не містять. Натомість позивач всупереч вимогам закону був звільнений у день подання ним заяви про звільнення.

Тому, позовні вимоги про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі є обґрунтованими.

А висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову у зазначеній частині не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Враховуючи вищевикладене, позивач підлягає поновленню на роботі на посаді головного енергетика Товариства з обмеженою відповідальністю "Побуттех" з дня звільнення.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З довідки № 12 від 13 грудня 2024 року, наданої ТОВ «Побуттех», вбачається, що ОСОБА_1 дійсно працював у ТОВ «Побуттех» з 15.07.2019 року по 20.06.2023 року на посаді головного енергетика. Середньоденна заробітна плата становить 367,44 грн.

Таким чином, загальний час вимушеного прогулу за період з 20.06.2023 року по 28.01.2025 року включно становить:

2023 рік з 20.06.2023 по 31.12.2023 139 робочих днів;

2024 рік 262 робочих дня;

2025 рік з 01.01.2025 по 28.01.2025- 19 робочих днів

Виходячи з розміру середньоденної заробітної плати сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає: (367,44 грн х 420 робочих днів) 154324,80 грн без урахування податків та зборів.

Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення, та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів (постанова Верховного Суду від 18.07.2018 року у справі № 359/10023/16-ц).

Крім того судова колегія враховує, що відповідно до наказу від 19.06.2023 року на підприємстві встановленого 4 годинний робочий день та скасовано доплату за збільшений обсяг робіт головному енергетику ОСОБА_1 на час військового положення. Тому суд приймає розрахунок середньоденної заробітної плати позивача за фактично відпрацьований час, виходячи з чотирьохгодинного робочого дня.

Враховуючи вищевикладене, на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 154324,80 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 20.06.2023 року по 28.01.2025 року.

Доводи апелянта щодо необґрунтованості відмови у задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконними та скасування наказів про надання відпусток без збереження заробітної плати та стягнення компенсації за невикористану відпустку, не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Згідно ст. 84 КЗпП України в випадках, передбачених статтею 25Закону України "Про відпустки", працівнику за його бажанням надається в обов`язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати.

Закон України "Про відпуски" більш детальніше регулює питання щодо надання відпусток без збереження заробітної плати.

Положеннями вказаногозакону передбаченонадання працівникудвох видіввідпусток беззбереження заробітноїплати,а саме: -відпустка,що надаєтьсяпрацівникам всилу суб`єктивногоправа,що належитьїм зазаконом,тобто вобов`язковомупорядку (ст.25Закону України"Провідпустки"), -відпустка, що надається за погодженням сторін (ст. 26 Закону України "Про відпустки").

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про відпустки" за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 30 календарних днів на рік.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про відпустки".

Таким чином, виходячи з викладеного, надання працівникам відпусток без збереження заробітної плати здійснюється в інтересах саме працівників та за їх бажанням, а не з ініціативи роботодавця.

З заяви від 28.02.2022 року вбачається, що ОСОБА_1 просить надати відпустку без збереження заробітної плати з 01.03.2022 року по 31.03.2022 року із встановленням на всій території України карантину (т. 1, а.с. 120).

З заяви від 31.03.2022 року вбачається, що ОСОБА_1 просить надати відпустку без збереження заробітної плати з 01.04.2022 року по 24.04.2022 року у зв`язку з дією воєнного стану на території України згідно з Указом Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 року (т. 1, а.с. 123).

З заяви від 24.04.2022 року вбачається, що ОСОБА_1 просить надати відпустку без збереження заробітної плати з 25.04.2022 року по 30.04.2022 року у зв`язку з дією воєнного стану на території України згідно з Указом Президента України № 259/2022 від 18.04.2022 року (т. 1, а.с. 126).

З заяви від 31.05.2022 року вбачається, що ОСОБА_1 просить надати відпустку без збереження заробітної плати з 01.06.2022 року по 22.08.2022 року у зв`язку з дією воєнного стану на території України згідно з Указом Президента України № 341/2022 від 17.05.2022 року (т. 1, а.с. 129).

З заяви від 22.08.2022 року вбачається, що ОСОБА_1 просить надати відпустку без збереження заробітної плати з 23.08.2022 року по 22.11.2022 року у зв`язку з дією воєнного стану на території України згідно з Указом Президента України № 573/2022 від 12.08.2022 року (т. 1, а.с. 132).

З заяви від 21.11.2022 року вбачається, що ОСОБА_1 просить надати відпустку без збереження заробітної плати з 21.11.2022 року по 19.02.2023 року у зв`язку з дією воєнного стану на території України згідно з Указом Президента України № 751/2022 від 07.11.2022 року (т. 1, а.с. 135).

З заяви від 17.02.2023 року вбачається, що ОСОБА_1 просить надати відпустку без збереження заробітної плати з 19.02.2023 року по 20.05.2023 року у зв`язку з дією воєнного стану на території України згідно з Указом Президента України № 58/2023 від 06.02.2023 року (т. 1, а.с. 138).

Отже, матеріали справи містять докази на підтвердження законності виданих спірних наказів про надання відпустки без збереження заробітної плати, оскільки наявні власноруч підписані ОСОБА_1 заяви про надання таких відпусток.

Позивач не надав доказів наявності несплаченої заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку.

Наявні у справі докази свідчать про проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні.

Доказів спростування вказаних обставин матеріали справи не містять.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості з заробітної плати з урахуванням індексації, стягнення компенсації за невикористану відпустку, визнання незаконними та скасування наказів про надання відпусток без збереження заробітної плати відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги в цій частині висновки суду першої інстанції не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Частиною 1 та п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

Відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Побуттех» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 9226,13 грн. в дохід держави, з урахуванням часткового задоволення позовної заяви та апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2024 року в частині вимог про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати.

Позовні вимоги у зазначеній частині задовольнити частково.

Скасувати наказ № 10 від 20.06.2023 року про звільнення ОСОБА_1 .

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді головного енергетика Товариства з обмеженою відповідальністю «Побуттех» з 20 червня 2023 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Побуттех» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 154324,80 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Побуттех» в дохід держави судовий збір у розмірі 9226,13 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Н.П. Пилипчук

О.Ю. Тичкова

Повний текст судового рішення складено 04.02.2025 року.