Постанова

від 05.02.2025 по справі 320/3669/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року

м. Київ

справа №320/3669/19

касаційне провадження № К/9901/18400/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області (далі - Управління) постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2020 (головуючий суддя - Парінов А.Б., судді - Беспалов О.О., Ключкович В.Ю.) у справі за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «ДІАР» (далі - Підприємство) до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

У липні 2019 року Товариство звернулось до суду із позовом до Управління, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.04.2019 № 0011381401 та № 0011411401.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що: реальність господарських операцій з контрагентами: ТОВ «Новотех Трейд» згідно договору поставки № 22 від 02.07.2018, ТОВ «ТВК Крокус» згідно договору поставки № 14 від 02.07.2018, ТОВ «Тодост» згідно договору поставки № 11 від 02.07.2018, ТОВ «Тікенс» згідно договору поставки № 14 від 02.07.2018, ПП «Буд-Опторг-Прайм» згідно договорів поставки № ДГ-0000130 від 01.06.2017, № ДГ-000159 від 03.07.2017, договору про надання послуг № ДГ-0000170 від 01.08.2017 підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які не містять дефектів форми та змісту, складеними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість, а доводи Управління щодо нереальності таких господарських операцій є безпідставними, не підтверджені жодним доказом і ґрунтуються на припущеннях. Також Товариство вказувало, що порушення, описане на 59 сторінці акту перевірки, а саме - неоприбуткування готівкових коштів у касі підприємства 03.07.2018 на суму 4000,00 грн., не мало підтвердження у дійсності, оскільки бухгалтер Товариства не перебувала у відпустці, що підтверджується наказом про її відкликання із відпустки.

Київський окружний адміністративний суд рішенням від 11.11.2019 у задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Товариством не було доведено реального здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами, з огляду на відсутність у останніх необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської діяльності, здійснення операцій із товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків, відсутність придбання товарів по ланцюгу до постачання. Також, суд виходив з того, що прибутковий касовий ордер № 32 від 03.07.2018 на суму готівкових коштів 4000,00 грн. та відповідний аркуш касової книги Товариства засвідчені підписами бухгалтера (касира) Ясюк Ю.В., яка в цей час перебувала у відпустці.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 20.03.2020 скасував рішення суду першої інстанції в частині та ухвалив нову постанову, якою позовні вимоги задовольнив частково: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 16.04.2019 № 0011381401. В решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог обґрунтоване тим, що фактичне виконання господарських операцій між Підприємством та ТОВ «Новотех Трейд», ТОВ «ТВК Крокус», ТОВ «Тодост», ТОВ «Тікенс», ПП «Буд-Опторг-Прайм» підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, у тому числі й товарно-транспортними накладними, які не містять дефектів форми та змісту, виписаними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість, з урахуванням того, що: норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності); саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Управління оскаржило рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 12.08.2020 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги Управління посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому, що платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема, відшкодування податку на додану вартість, тоді як Товариство таких доказів не надало.

У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального права, водночас не вказує, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Стверджує про не підтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентами з підстав неможливості підтвердження таких взаємовідносин за результатами податкової інформації щодо відсутності у контрагентів позивача необхідних матеріально-технічних та трудових ресурсів, значного обсягу документально оформлених контрагентом позивача операцій з придбання та реалізації товарів/послуг.

Товариство не скористалося своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 04.02.2025 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 05.02.2025.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Управління провело документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 30.09.2018, валютного - за період з 01.01.2016 по 30.09.2018, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2016 по 30.09.2018, результати якої оформлені актом від 20.03.2019 № 222/10-36-14-01/30743690 (далі - акт перевірки), за висновками якого Товариством були порушені, зокрема, вимоги: пунктів 198.3, 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету, на загальну суму 995292,00 грн., в тому числі: за липень 2017 року - 142402,00 грн., за серпень 2017 року - 289590,00 грн., за вересень 2017 року - 256008,00 грн., за липень 2018 року - 307292,00 грн.; пункту 11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 № 148 (із змінами та доповненнями), що мало вираз у несвоєчасному оприбуткуванні готівкових коштів у касі підприємства на загальну суму 4000,00 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що враховуючи зміст і технологічну специфіку операцій з купівлі-продажу товарів та послуг (необхідність зберігання, перевезення, навантаження, розвантаження), яка передбачає наявність основних засобів, об`єктів оподаткування, необхідних для таких операцій, а саме -складських приміщень, транспорту, зокрема, вантажного та іншого спеціального призначення, обсяги фізичного руху товару в обмежений проміжок часу та незначною кількістю працюючих не можливо підтвердити фактичне здійснення операцій з купівлі-продажу Товариства по взаємовідносинах з ТОВ «Новотех Трейд», ТОВ «ТВК Крокус», ТОВ «Тодост», ТОВ «Тікенс», ПП «Буд-Опторг-Прайм», а сам факт наявності у позивача податкових, видаткових та товарно-транспортних накладних, актів наданих робіт (послуг) та інших документів з посиланням на поставку товарів (послуг), виписаних від імені постачальників, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ними, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах. Крім того, оперативним управлінням контролюючого органу надано службову записку, у якій повідомлено, що у ТОВ «Новотех Трейд», ТОВ «ТВК Крокус», ТОВ «Тодост», ТОВ «Тікенс», ПП «Буд-Опторг-Прайм» по ланцюгу постачальників відсутнє придбання товарів, які реалізовані ними на адресу Товариства.

Також, у акті перевірки було вказано, що Товариством були порушені вимоги пункту 11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 № 148 (із змінами та доповненнями), оскільки прибутковий касовий ордер № 32 від 03.07.2018 на суму готівкових коштів 4000,00 грн. та відповідний аркуш касової книги Товариства засвідчені підписами бухгалтера (касира) Ясюк Ю.В., яка в цей час перебувала у відпустці.

Товариство засобами поштового зв`язку на адресу Управління направило заперечення на акт перевірки, за результатами розгляду якого Управління направило позивачу лист про відмову у задоволені заперечення.

На підставі висновків акту перевірки Управління прийняло оспорювані податкові повідомлення-рішення від 16.04.2019: форми «Р» № 0011381401, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 1492938,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 995292,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 497646,00 грн.;

форми «С» № 0011411406, яким до Товариства застосовані штрафні (фінансові) санкції (штраф) у сумі 20 000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведених процесуальних приписів та вимог касаційної скарги Управління касаційному перегляду підлягає питання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм права під час ухвалення судового рішення в частині задоволених позовних вимог, оскільки доводів та підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції щодо решти позовних вимог касаційна скарга Управління не містить.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені у статті 44 Податкового кодексу України.

Згідно з абзацами першим, другим пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Визначення поняття господарської операції також наведене у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно положень якої господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов`язане не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Положеннями підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування та податковий кредит можуть вважатися не підтвердженими.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об`єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, наведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товарів (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України передбачено, що податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

За змістом указаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, та податкового кредиту з податку на додану вартість, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України , згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 цього Кодексу.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень як протиправних, прийнятих контролюючим органом з підстав формування платником податків даних свого податкового обліку за наслідками фіктивних господарських операцій.

Тобто, контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу «Інтерсплав проти України», вказав на те, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, та податкового кредиту можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Також, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).

Саме собою невиконання контрагентом своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагента та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Висновок суду про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об`єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанцій встановив, що: реальність здійснення господарських операцій між Товариством (покупцем) та постачалиниками: ТОВ «Новотех Трейд» згідно договору поставки № 22 від 02.07.2018, ТОВ «ТВК Крокус» згідно договору поставки № 14 від 02.07.2018, ТОВ «Тодост» згідно договору поставки № 11 від 02.07.2018, ТОВ «Тікенс» згідно договору поставки № 14 від 02.07.2018, ПП «Буд-Опторг-Прайм» згідно договорів поставки № ДГ-0000130 від 01.06.2017, № ДГ-000159 від 03.07.2017, договору про надання послуг № ДГ-0000170 від 01.08.2017 підтверджується: податковими та видатковими накладними, рахунками-фактурами, актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг) платіжними дорученнями та банківськими виписками, товарно-транспортними накладними. Усі первинні документи складені належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість, не містять дефектів форми та змісту. Також, судом апеляційної інстанції було встановлено, що придбані у зазначених контрагентів товари (роботи, послуги) були використані позивачем у господарській діяльності.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, виходячи із принципу офіційного з`ясування обставин справи, з дотриманням норм статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України дослідив первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, та з урахуванням усіх доказів у справі у їх сукупності, встановив реальність господарських операцій та дійшов обґрунтованого висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, та наявність підстав для його скасування.

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тільки посиланням на обставини, викладені в акті перевірки. Ці обставини були перевірені судом з дослідженням в судовому процесі доказів, на підставі оцінки яких суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що вони не підтвердилися, з урахуванням того, що: у розумінні положень пункту 74.1 статті 74 ПК України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів, а включення суб`єктом владних повноважень до бази даних інформації про перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.

Відповідач у доводах касаційної скарги не спростовує висновків суду апеляційної інстанції щодо правомірності відображення Товариством у податковому обліку податкового кредиту з податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Управління підлягає залишенню без задоволення, а постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2020 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова