Ухвала

від 06.02.2025 по справі 990/20/25

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

06 лютого 2025 року

м. Київ

справа №990/20/25

адміністративне провадження № П/990/20/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Бучик А.Ю., Кравчука В.М., Рибачука А.І. та Стародуба О.П., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про оскарження актів, дій чи бездіяльності,

ВСТАНОВИВ:

20 січня 2025 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - відповідач, ВККС України), в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення ВККС України від 20 березня 2019 року № 43/ко-19 в частині абзацу третього його резолютивної частини щодо визначення порядку набрання оскаржуваним Рішенням чинності та визнати датою набрання останнім чинності 20 березня 2019 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 січня 2025 року для розгляду цієї справи визначено такий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Берназюк Я.О., судді Бучик А.Ю., Кравчук В.М., Рибачук А.І., Стародуб О.П.

Перевіривши матеріали вищевказаної позовної заяви, колегією суддів встановлено, що така подана з пропуском встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України строку, а наведені у ній підстави пропуску такого строку є неповажними, у зв`язку із чим Суд ухвалою від 23 січня 2025 року залишив подану ОСОБА_1 до ВККС України позовну заяву про оскарження актів, дій чи бездіяльності без руху, надавши позивачу десятиденний строк з дати вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви, а саме: подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом, в якій вказати інші підстави для поновлення строку звернення та надати докази поважності причин його пропуску.

Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про залишення позовної заяви без руху від 23 січня 2025 року) доставлена в Електронний кабінет представника позивача - адвоката Заєць Аріни Сергіївни 24 січня 2025 о 00 год 51 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

03 лютого 2025 року, в межах встановленого строку, на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 23 січня 2025 року про залишення позовної заяви без руху, позивачем надано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, з прохальної частини якої вбачається, що ОСОБА_1 просить Суд поновити пропущений строк, встановлений законом, для звернення до суду з позовною заявою та відкрити провадження у справі.

Обґрунтовуючи поважність причин несвоєчасного звернення до суду з цим позовом ОСОБА_1 , аналогічно до мотивів, вказаних у позовній заяві, наголошує, що право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав виникло у нього лише 14 січня 2025 року, а саме після судового засідання у справі № 990/383/24, коли ВККС України повідомила, що проводить повторне оцінювання на підставі абзацу третього резолютивної частини рішення ВККС України від 20 березня 2019 року № 43/ко-19.

При цьому зазначає, що строк звернення до суду пропущений лише формально через порушення ВККС України принципу правової визначеності, поваги до остаточного рішення (res judicata) та посилання на рішення, юридична чинність (формальна обов`язковість) якого вичерпалася фактичною реалізацією.

Таким чином, у заяві про усунення недоліків, аналогічно до поданого позову, зазначаються аргументи на користь того, що пропуск строку для звернення до суду був обумовлений правомірним незнанням про порушення прав, яке стало відомим позивачу лише в січні 2025 року.

Оцінюючи мотиви заяви позивача про поновлення строку звернення до суду із цим позовом, колегія суддів виходить із такого.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України професійна діяльність суддів віднесена до публічної служби в розумінні цього Кодексу.

Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Верховний Суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Таким чином, строк, передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Водночас поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами.

Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 10 листопада 2022 року у справі № 990/115/22, від 24 жовтня 2024 року у справі № 990/277/24 та від 14 листопада 2024 року у справі № 990/240/24.

Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Якщо цей день встановити точно неможливо, то його строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому слово «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).

Зазначений висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 01 лютого 2024 року у справі №990/270/23.

За змістом статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У пункті 41 рішення у справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03) Європейський суд з прав людини вказав, що «правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків».

Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані («De Rada Cavanilles v. Spain», № 28090/95, п. 45, «Перетяка та Шереметьев проти України» заяви № 17160/06 та № 35548/06, п. 34).

Судом встановлено, що рішенням ВККС України від 20 березня 2019 року № 43/ко-19 визначено, що суддя Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді визнаний таким, що відповідає займаній посаді. Резолютивною частиною вказаного рішення також вирішено, що рішення колегії ВККС України набирає чинності в порядку, передбаченому абзацом третім підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу ІV Регламенту ВККС України (у редакції чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення ВККС України, далі - Регламент).

Так, порядок роботи ВККС України, що спрямований на реалізацію повноважень, визначених Конституцією України, Законом України "Про судоустрій і статус суддів", порядок підготовки, розгляду та ухвалення Комісією рішень, а також інші питання процедурної діяльності Комісії визначено Регламентом.

Пунктом 2 Регламенту встановлено, що принцип публічності у роботі Комісії полягає в тому, що розгляд та вирішення питань на засіданнях і ухвалення рішень проводяться Комісією колегіально. Засідання Комісії, її палат та колегій є відкритими, крім випадків, установлених законом. Гласність роботи Комісії забезпечується відкритим розглядом питань, віднесених Законом до її повноважень, за участі заінтересованих осіб. Інформацію про результати засідань Комісія розміщує на своєму офіційному веб-сайті. Учасник засідання не може бути обмеженим у праві на отримання в Комісії усної чи письмової інформації про результати розгляду питання стосовно нього.

На виконання зазначеної норми Регламенту, 20 березня 2019 року ВККС України розміщено на своєму офіційному веб-сайті Рішення № 43/ко-19 щодо результатів кваліфікаційного оцінювання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді.

Отже, з моменту розміщення на офіційному веб-сайті ВККС України оскаржуваного Рішення позивач мав можливість ознайомитися з висновками прийнятими Комісією за результатами його кваліфікаційного оцінювання, в тому числі і порядком набрання ним чинності.

Аналогічний підхід викладений Верховним Судом в ухвалі від 16 квітня 2024 року у справі №990/80/24.

Колегія суддів вказує, що саме факт офіційного оприлюднення рішення є юридично визначальним моментом початку перебігу строку оскарження відповідного акта, оскільки саме з цього моменту заінтересовані особи, зокрема, особа, яка зацікавлена в його оскарженні, отримує доступ до змісту акта та можливість реалізувати своє право на захист. При цьому зазначене також сприяє забезпеченню принципу правової визначеності, адже учасники правовідносин повинні мати чітке уявлення про час, протягом якого вони можуть вчиняти дії, що випливають з правових наслідків прийнятого рішення. Таким чином, офіційне оприлюднення рішення чи будь-якого іншого акта можна вважати необхідною умовою для належного здійснення правосуддя, оскільки зазначене гарантує, що всі особи, які мають право оскаржити рішення, будуть проінформовані та мають рівні можливості для захисту своїх прав та інтересів.

Разом з тим, ані у поданій позовній заяві, ані у заяві про усунення недоліків не міститься обґрунтування об`єктивних причин неможливості ознайомлення з оскаржуваним пунктом Рішення на офіційному веб-сайті ВККС України в період з моменту його оприлюднення (20 березня 2019 року) до 20 січня 2025 року (дня звернення до Суду із цим позовом).

При цьому в контексті тверджень позивача, які стосуються виникнення у нього права на звернення до суду лише 14 січня 2025 року, а саме після судового засідання у справі № 990/383/24, Суд вказує, що строк для оскарження рішення, за загальним правилом, починається саме з моменту оприлюднення цього рішення, а не з моменту будь-яких подальших процедурних дій, які можуть бути здійснені в межах виконання цього рішення або його застосування, або інших дій, що можуть бути вчинені ВККС України відповідно до наданих їй повноважень.

Суд зауважує, що проведення повторного оцінювання є окремою процедурою, що не впливає на юридичну силу оскаржуваного Рішення, яке було прийнято та оприлюднене, зокрема, відповідно до Регламенту. Тобто, сам факт призначення і проведення ВККС України повторного (додаткового) оцінювання стосовно позивача на підставі нового висновку ГРД, не змінюють момент його оприлюднення та не може вважатися обґрунтованою підставою для поновлення строку на оскарження такого Рішення.

Суд повторно зауважує, що ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі № 990/383/24 за позовом ОСОБА_1 до ВККС України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії. Зі змісту вказаної ухвали вбачається, що 16 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВККС України з вимогами визнати протиправними дії ВККС України щодо призначення і проведення у пленарному складі повторного (додаткового) кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 ; зобов`язати ВККС України утриматися від проведення повторного (додаткового) кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді судді Святошинського районного суду міста Києва з тих підстав, що ОСОБА_1 пройшов оцінювання на відповідність займаній посаді судді 20 березня 2019 року, що підтверджується рішенням ВККС України №43/ко-19; визнати суддю Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 таким, що пройшов кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді.

Тобто у справі № 990/383/24, провадження у якій відкрито, позивачем заявлено вимоги, які фактично покладені в основу позовної заяви, поданої у цій справі № 990/20/25, і, на думку позивача, слугують мотивами, що можуть свідчити про поважність пропуску ним строку на звернення до суду із позовом про визнання протиправним та скасування рішення ВККС України від 20 березня 2019 року № 43/ко-19 в частині абзацу третього його резолютивної частини щодо визначення порядку набрання ним чинності та визнання датою набрання ним чинності 20 березня 2019 року.

Ураховуючи викладене вище, Верховний Суд наголошує, що поважними визнаються лише обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Натомість позивач у заяві про усунення недоліків не вказав, які саме об`єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк. Не наведено змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не доведено, що в цій справі можливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб`єктивного характеру, тобто не залежала від волевиявлення позивача.

У цьому випадку пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі не є поважною причиною пропуску строку на звернення до суду із відповідним позовом.

Аналогічні висновки щодо порядку обчислення строків звернення до суду у справах з подібними правовідносинами, а також оцінки поважності причин їх пропуску викладені, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 9901/518/19, від 05 лютого 2020 року у справі № 901/520/19, від 30 вересня 2020 року у справі № 9901/68/20, від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22, від 25 квітня 2024 року у справі № 990/12/24 та від 14 листопада 2024 року у справі № 990/241/24.

Крім того, Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 травня 2024 року у справі № 990/53/24 наголосила на необхідності наведення змістовних і вагомих доводів щодо вчинення усіх необхідних і можливих дій, які б указували на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку, зазначивши при цьому, що пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав не є поважною причиною для його поновлення.

Отже, вирішуючи питання поновлення строку на звернення до Суду із позовом у цій справі, колегія суддів не встановила обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення позивача, та пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами. Обставини, на які посилається позивач в обґрунтування недотримання ним строків звернення до суду, не дають достатніх і переконливих підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та його поновлення.

Окрім того, Суд також зауважує, що заява позивача про усунення недоліків обґрунтована аналогічними доводами, які викладені у клопотанні про поновлення строку, що міститься у позовній заяві, і яким Судом була надана відповідна правова оцінка та визнано такі доводи необґрунтованими. Інших доводів у заяві про поновлення строку звернення до суду позивачем не зазначено.

Суд також враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постановах від 01 лютого 2024 року у справі № 990/270/23, від 14 листопада 2024 року у справі № 990/226/24, від 14 листопада 2024 року у справі № 990/236/24, від 19 грудня 2024 року у справі № 990/303/24 вказала, що якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

Відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України встановлено, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Враховуючи вищенаведені мотиви, підстави, якими ОСОБА_1 обґрунтовує причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом, не є поважними, а тому подана ним позовна заява підлягає поверненню.

Згідно з частиною восьмою статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом, а тому не є обмеженням доступу позивача до правосуддя та забезпечує практичну можливість реалізації його права на судовий захист.

Керуючись статтями 22, 123, 169, 243, 248, 266, КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Визнати наведені у заяві про усунення недоліків підстави пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про оскарження актів, дій чи бездіяльності, неповажними.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про оскарження актів, дій чи бездіяльності з доданими до неї документами повернути позивачеві.

Роз`яснити, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: А.Ю. Бучик

В.М. Кравчук

А.І. Рибачук

О.П. Стародуб