Постанова

від 04.02.2025 по справі 188/1945/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1714/25 Справа № 188/1945/23 Суддя у 1-й інстанції - Курочкіна О. М. Доповідач - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2025 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого судді Макарова М.О.

суддів Єлізаренко І.А., Свистунової О.В.

при секретарі Паромовій О.О.

розглянувши у закритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Другого воєнізованого гірничорятувального загону про стягнення середнього заробітку на час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2023 році ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Другого воєнізованого гірничорятувального загону про стягнення середнього заробітку на час затримки розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що згідно наказу Другого воєнізованого гірничорятувального загону № 150-к від 23 грудня 2019 року, був звільнений за ст. 39 КЗпП України, за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію.

Після звільненні позивачу було відмовлено у виплаті вихідної допомоги, у зв`язку з чим він звернувся з позовом до Лисичанського міського суду Луганської області, та рішенням від 23 жовтня 2021 року по справі № 415/4315/20 провадження № 2/415/422/2І, залишеним без змін відповідним апеляційним судом, прийняте рішення про стягнення з Другого воєнізованого гірничорятувального загону на користь невиплачену одноразову допомогу при звільненні у розмірі 33 712,56,86 грн..

Позивач вказує, що присуджені кошти відповідач перерахував лише 15 лютого 2022 року.

Позивач зазначає, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з моменту звільнення по момент остаточного розрахунку.

Здійснення розрахунків середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Згідно довідки відповідача від 26 листопада 2020 року середня заробітна плата за два останніх календарних місяці роботи (з 01.10.2019 року по 15.02.2022 року ) складає 11 237,52 грн..

У жовтні 2019 року було 22 робочих днів, листопад 2019 року - 21 робочих дні. Всього у даний час було (з 01.10.2019 року по 30.11.2019 року ) 43 робочих дня.

Тобто середньоденний заробіток складає 261,33 грн. (11237,52грн /43 дні).

З моменту звільнення - 23.12.2019 року, по час остаточного розрахунку (15.02.2022 року) затримка розрахунку при звільненні склала 269 робочих днів.

Позивач вказує, що звертався з аналогічним позовом 22 лютого 2022 року до Лисичанського міського суду Луганської області до Другого воєнізованого гірничорятувального загону про захист трудових прав, справі був присвоєний єдиний унікальний номер 415/1714/22, провадження 2/415/1061/22, однак провадження до даного часу не відкрите, та матеріали справи втрачені.

Після початку бойових дій будівля Лисичанського міського суду Луганської області знищена повністю, та вищезазначена справа не була передана до Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області, що не позбавляє позивача в даному випадку подавати аналогічний позов.

Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.10.2019 року по 15.02.2022 року у сумі 70 297,77 грн..

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідач вчиняв перешкоди щодо отримання довідки про середньо денний заробіток, без якої позивач не міг закінчити складання позову та визначення його ціни. Крім того, апелянт вказує на своєчасне звернення до суду із позовом, оскільки ним 22 лютого 2022 року подано позовом до Лисичанського міського суду Луганської області.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Так,матеріалами справита судомпершої інстанціївстановлено,що рішеннямЛисичанського міськогосуду Луганськоїобласті від23жовтня 2021року задоволеніпозовні вимоги ОСОБА_1 до Другоговоєнізованого гірничорятувальногозагону прозахист трудовихправ тастягнуто накористь позивача невиплачену одноразову допомогу при звільненні у розмірі 33 712,56 грн..

Постановою Луганського апеляційного суду від 11 січня 2022 року рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 23 жовтня 2021 року залишене без змін.

Встановлено, що присуджені кошти відповідач перерахував лише 15 лютого 2022 року, що підтверджено роздруківкою з банку та не заперечуються відповідачем.

З матеріалів справи вбачається, що позивач дійсно звертався до Лисичанського міського суду Луганської області 23 лютого 2022 року з позовом про захист трудових прав.

Згідно листа в.о. голови Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області №3135/23 від 18 квітня 2023 року, позивач дізнався, що станом на 18 квітня 2023 року справа №415/1714/22 до Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області не надходила з Лисичанського міського суду Луганської області.

Повторно, тобто після отримання інформації про не надходження з Лисичанського міського суду Луганської області справи, позивач вдруге звернувся до суду із позовом 04 жовтня 2023 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що початок перебіг строку для повторної подачі позову починається з наступного дня, після отримання позивачем відповіді Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області №3135/23 від 18 квітня 2023 року, із позовом позивач звернувся 04 жовтня, тобто із пропуском тримісячного строку для звернення до суду із даним позовом.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

На вимогу позивача про стягнення остаточного розрахунку при звільнені за статтею 117 КЗпП України застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022року у справі № 755/12623/19 (провадження №14-47цс21) вказано, що на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України пільга щодо сплати судового збору, передбачена п.1 ч.1 ст. 5 Закону № 3674-VI, не поширюється та застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Днем, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, суд першої інстанції обґрунтовано вважав день зарахування коштів на рахунок позивача, тобто 15 лютого 2022 року, та вірно взяв до уваги той факт, що позивач дійсно вперше звернувся до суду 23 лютого 2022 року.

Однак, з листа в.о. голови Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області №3135/23 від 18 квітня 2023 року, позивач дізнався, що станом на 18 квітня 2023 року справа №415/1714/22 до Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області справа за його позовом з Лисичанського міського суду Луганської області не надходила.

А тому, врахувавши викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що саме з наступного дня після цієї дати відраховував тримісячний строк звернення з позовом до суду, який позивач пропустив, звернувшись до суду лише 04 жовтня 2024 року, при цьому поважних причин пропуску такого строку не навів.

Таким чином, встановивши, що позивач звернувся з пропуском тримісячного строку та поважних причин пропуску цього строку не навів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові з цих підстав.

Доводи а апеляційній скарзі про те, що відповідач вчиняв перешкоди щодо отримання довідки про середньоденний заробіток, без якої позивач не міг закінчити складання позову та визначення його ціни, - колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на те, що позивачем у позові вказано, що він 23 лютого 2022 року звертався із аналогічним позовом до Лисичанського міського суду Луганської області. Більш того, вказані позивачем обставини не є поважними причинами пропуску тримісячного строку для звернення до суду із даним позовом.

Твердження апелянта в скарзі про те, що він своєчасно звернувся до суду із позовом, оскільки ним 22 лютого 2022 року подано позовом до Лисичанського міського суду Луганської області, колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки у позові відмовлено з підстав пропуску тримісячного строку з дня, коли позивач дізнався, що станом на 18 квітня 2023 року справа №415/1714/22 до Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області за його позовом з Лисичанського міського суду Луганської області не надходила.

Наведені в апеляційній скарзі доводи позивача зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Рішення, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді І.А. Єлізаренко

О.В. Свистунова